Засади функціонування демократичного режиму

Одним з принципів демократії є вирішення питань більшістю голосів (на референдумі, в представницьких органах та ін.). Проте істинна демократія передбачає при цьому врахування інтересів меншості. Черданцев А. Ф. Теория государства и права [Текст]: Учебник для вузов: Навчальне видання.- М. : Юрайт, 2000. - С. 135. Принцип більшості складає суть народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. При оцінці демократії та її важливого принципу суверенітету народу вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку XX ст. ні одна з існуючих демократій не давала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні (для чоловіків) демократії. Принцип більшості здійснюється за допомогою прямої та безпосередньої демократії. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин - етнічних, політичних, релігійних та ін.

Принцип більшості в демократичному суспільстві доповнюється принципом права меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість створення опозиції в суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакомислення і не допущення його поширення серед населення. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї і програми в суспільстві. Це необхідно для того, щоб громадяни могли зіставляти і вибирати найбільш ефективні програми розвитку суспільства.

Ще одним принципом демократії є політичний та ідейний плюралізм, згідно з яким політичне життя має включати багато різних взаємозалежних і водночас автономних політичних груп, ідеї і програми яких постійно змагаються. Політичний плюралізм найповніше проявляється у багатопартійності. Він передбачає право кожної політичної організації дотримуватися будь-яких поглядів і зобов'язує поважати інші думки. Плюралізм включає також політичне суперництво, наявність та офіційне визнання опозиції до влади.

У демократичному суспільстві в умовах об'єктивної поляризації і протистояння різних політичних сил особливу актуальність набуває принцип компромісу і консенсусу. Тому демократія іноді розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб'єктами політичного процесу. Ці конфлікти дозволяються в рамках певних обмежень інтересів і дій їхніх учасників, у результаті чого досягаються угоди, компроміси, політичні рішення. Обидві сторони сприймають їх як рівноправні і законні. Грубий тиск на одну із сторін конфлікту, прагнення його вирішення на користь однієї з сторін може призвести до загострення протиріч і посилення напруженості в суспільстві.

Принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою владу, але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум, громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компетентний вибір на виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування Піча В.М., Хома Н.М. Політологія [Текст] : Навчальний поібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. 2-ге вид. виправлене, доповнене. - К. : «Каравелла», Львів : «Новий світ 2000», 2001. - С. 128..

До основних принципів демократії належать також принципи рівності і свободи. Поняття свободи полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи. Межею свободи будь якої людини є свобода інших людей. Принцип свободи реалізується у проголошених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на державній службі, виборче право тощо.

Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Принцип права меншості на опозицію. Більшість і меншість громадян рівні у своїх правах і свободах. Безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для можливості співставляти і вибирати громадянами найефективніші програми розвитку суспільства Ткач О.І. Політологія [Текст] / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Ельга, Ніка-центр, 2003. - С. 89..

Обов'язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації - це теж атрибут демократичного суспільства.

Такі основні принципи, критерії та цінності демократії. Втім вони ніяк не в змозі донести цілісне уявлення про засади функціонування демократії. Звісно, такі узагальнення не дозволяють створити модель істинної демократії, проте, проаналізувавши їх, дають змогу замислитись, чи є цей режим близьким до прагнень наших в побудові суспільства, чи тим шляхом ми йдемо сьогодні, або може нам потрібно дещо змінити в принципах державотворення.

РОЗДІЛ 5. КОНЦЕПЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ

Головна суперечність демократії - це суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, а й недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Більше того, таке народоправство недоцільне й з точки зору ефективності державної влади, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспільством. До того ж правляча більшість, як і народу у цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноособовий деспот.

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії.

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

В своїй першій, античній формі демократія схилялась до колективістської моделі. Антична демократія була заснована на загальній зацікавленості свобод громадян у збереженні рабовласництва, яке було спільним, общинним, а також передбачало ряд соціальних привілеїв. Для античної демократії було характерним фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю і беззахисність перед державою. Переконливі приклади цього - засудження до смерті мислителя того часу Сократа, вигнання філософа Анаксагора. Ця демократія схилялась до виродження в охлократію - владу натовпу, а потім - у деспотію.

Колективістські теорії демократії розроблялись в утопіях Т.Мора, Т.Кампанелли, Л.Сен-Симона, Ш.Фур'є, Р.Оуена, детальну розробку вони знайшли у працях Ж.-Ж. Руссо, а також подальший розвиток та практичне втілення - в теоріях соціалістичної, пролетарської демократії В.Леніна, Й.Сталіна.

Теорія демократії Руссо виходить з приналежності всієї влади народу, утвореному шляхом добровільного злиття ізольованих, автоматизованих індивідів у єдине ціле. Утворення народу означає повне відчудження «кожного з членів асоціації з усіма його правами на користь всієї общини» (Ж.Руссо). З цього моменту особистість втрачає свої права. Вони стають їй не потрібні, тому що ціле, держава, турбується про своїх членів, а громадяни, в свою чергу, зобов'язані думати про благо цілого - держави.

Незважаючи на певні відмінності, колективістські теорії демократії мають ряд спільних рис: заперечення автономії особистості; первинність народу в здійсненні влади, прийнятті рішень, що визначають поведінку кожного громадянина; гомогенність, однорідність народу за своїм складом, що знищує ґрунт для конфліктів між індивідом і державою; необмеженість, абсолютність влади більшості, яка ототожнюється з народом, над меншістю, в тому числі й окремою особистістю.

Теорії колективістської демократії показали свою практичну недієздатність. Спроби їх здійснення, як правило, призводили до тоталітаризму, придушення будь-якої індивідуальної свободи, масового терору.

Ідея автономії особистості та її первинності щодо народу, його волі є визначальною для другої групи концепцій демократії, що виділяється з точки зору головних соціальних суб'єктів влади. Як уже відзначалось, цю групу складають індивідуалістичні ліберальні концепції. На відміну від колективістських теорій демократії, що не розділяли державу, суспільство й особистість, її індивідуалістичні концепції виділяють особистість з суспільства й держави. Вони приділяють першочергову увагу створенню інституціональних та інших гарантій для індивідуальної свободи, що попереджують будь-яке придушення особистості владою.

Ідейно-політичний лібералізм передував ліберальній демократії. Його основоположники Дж. Локк і Ш.Л. Монтеськ'є сформулювали такі засадничі принципи політичного лібералізму, як пріоритет індивідуальної свободи, що базується на принципах природного права, відділення держави від цивільного суспільства, розділення властей. На основі цих принципів ідеї демократії наповнювалися ліберальним вмістом. Стержневими ідеями в теоріях лібералізму є політична рівність і показне правління.

Ідея про природжені, невідчужувані права людини на життя, свободу і приватну власність виступає центральною в ліберальних концепціях. Приватна власність розглядається як основа індивідуальної свободи, а свобода - як необхідна умова самореалізації особи. Звідси витікає апологія демократичного індивідуалізму і трактування суспільства, як сукупності рівноцінних незалежних осіб. Так виникає ідея держави як “нічного сторожа”, основна функція якого зводиться до захисту приватної власності, свободи і недоторканості особи.

У ряді досліджень з теорії демократії, зокрема у вже згадуваних роботах К. Макферсона й Д. Хелда, виділяються протективна (“protective”) і що розвивається (“developmental”) моделі ліберальної демократії. Перший напрям представлений Дж. Локком, Ш.Л. Монтеськ'є, І. Бентамом, Джеймсом Міллем та ін., друге Дж. Дьюї, Дж. Стюартом Міллем, А. де Токвілем, Л.Т. Хобхаусом. Загальним для обох моделей є пріоритет цивільного суспільства перед державою, народний суверенітет через показне правління, захист прав і свобод особи. В той же час прибічники другої моделі ліберальної демократії виступають за загальне вибіркове право без якого-небудь майнового цензу, політичну емансипацію жінок, розмежування функцій виборних показних органів влади і державної бюрократії. Згідно концепціям демократії, що розвивається, участь в політичному житті необхідна не лише для захисту приватних індивідуальних інтересів, але і для формування компетентних і інформованих громадян. Тому залученість в політику є важливим чинником розвитку здібностей індивіда Мадатов А.С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы [Електронний ресурс] / Российский ун-т дружбы народов. - Режим доступа : http://www.humanities.edu.ru/db/msg/50998 - 19.12.2003. - Загл. с экрана..

Лібералізм виник і розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Що стосується плюралістичної демократії, то до її суто прагматичних аспектів належать принципи розподілу влади, відкритості прийняття політичних рішень на рівні представницьких органів за умов, якщо електорат володіє усією повнотою інформації щодо вирішуваних питань, можливостями здійснювати вплив на процес вироблення рішень.

Теорія плюралізму отримала широке розповсюдження, насамперед, в американській політичній науці, про що свідчать роботи таких її представників, як К. Левенштайн, Р. Даль, К. Дойч тощо. На думку авторів цієї теорії, внутрішню структуру сучасного суспільства характеризують дрібні соціальні утворення і групи, які зорганізовані за принципом „загального інтересу”. Відносини між групами виступають як відносини боротьби „конфліктуючих інтересів”, однак, ця боротьба не підриває економічне підґрунтя існуючого ладу. Змагання відбуваються між великою кількістю груп, зокрема, політичною, економічною, науковою, культурною, релігійною, адміністративною, ідеологічною тощо. Конкуруючи між собою ці групи ніби в кінцевому рахунку врівноважують одна іншу, завдяки чому забезпечується деяка демократичність правління, неможливість встановлення диктатури тією чи іншою групою, враховуючи „тиранію більшості” Ліпковська Н. А. Плюралістична концепція як складова теорії демократії [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-ту ім Т.Г. Шевченка. - Електрон. дан. (1 файл). - Режим доступу: ntsaphil.univ.kiev.ua/web/pages/vesna04/Lipkovska.doc. - Назва з домашньої сторінки Інтернету..

Отже, як ми бачимо, концепція плюралістичної демократії переносить акцент із загальної маси виборців на організовані групи інтересів, відповідно до плюралістичної концепції, демократія являє собою форму правління, яка дозволяє багатоманітним суспільним групам вільно висловлювати свої інтереси і знаходити у конкурентній боротьбі компромісні рішення, які і відображають баланс цих різноманітних інтересів.

Великим недоліком плюралістичної теорії демократії постає уявлення про те, що всі політичні сили здатні об'єднатись і прийняти рішення з урахуванням інтересів всіх груп. Ця теорія абсолютизує нейтральність держави і ігнорує той факт, що економічно сильні групи інтересів організовані краще, більш активні, і відповідно, мають більше можливостей впливу на владу, аніж найменш забезпечені групи населення.

Численність концепцій демократії свідчить про те, що вона є багатоманітним суспільним явищем, той чи інший аспект якого розкриває кожна з них. Але попри всю багатоманітність концептуальних підходів до розуміння демократії суть її залишається незмінною і полягає в участі народу у здійсненні державної влади. Ступінь цієї участі визначає ступінь демократизму політичного режиму.

ВИСНОВКИ

демократія політична державна влада

Головною силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада. Поширене в масовій свідомості уявлення про те, що за демократії держава слабша, ніж за тоталітаризму чи авторитаризму, не лише хибне, а й небезпечне. Адже без твердої та ефективної державної влади суспільство не зуміє забезпечити правопорядок, домогтися виконання законів усіма громадянами, захистити їх від сваволі. Демократія при цьому припускає з боку влади рішучі дії, застосування законного примусу до злочинців, екстремістів та інших елементів, які загрожують суспільству. У разі виникнення особливо гострих соціально-економічних або політичних ситуацій держава може, залишаючись у межах законності, піти на тимчасове обмеження окремих демократичних норм.

Демократизація суспільства вимагає такої політики, яка забезпечила б розумний компроміс між зростанням політичної активності людей, з одного боку, і збереження порядку, дотриманням законності, виключенням насильства під час розв'язання виниклих конфліктів - з іншого. Для цього необхідно також, щоб громадяни, всі суб'єкти політичної діяльності вчилися жити в умовах демократії. Лише тоді процес демократизації забезпечить формування правової держави і громадянського суспільства. Будь-які спроби стримати демократію або вдатися до її імітації означатимуть гальмування суспільного прогресу.

Слідуючи поставленим завданням дослідження ми здійснили наступне: 1) дослідили сутність та ознаки демократичного режиму; 2) розкрили поняття «демократія», «інститути демократії»; 3) дослідили принципи функціонування демократичного політичного режиму; 4) дослідили концептуальну еволюцію демократичного режиму.

Дане дослідження дало нам змогу поглибити свої знання щодо видів політичних режимів та сутності демократичного режиму зокрема. Це й дозволило нам зробити наступні висновки.

Ми дійшли висновку, що демократія - це форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усього населення певної країни.

Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є. У розвинених демократичних державах ця база -- весь народ, але, так чи інакше, за умов демократичного режиму влада завжди підтримується більшістю населення. Легітимною влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта - народу - іншому суб'єкту - державі. Шляхом виборів народний суверенітет перетворюється на суверенітет держави, обмежений лише необхідністю дотримуватися основних прав людини.

У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю, не допускає монополізації в будь-якій з цих сфер. Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотримання чинного, правового за змістом, законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев, М. И. Теория государства и права [Текст] : учебник для высших учебных заведений. - М. : Финансовый контроль, 2004. - 410 с. - ISBN 5-314-00124-1.

2. Актуальні проблеми теорії держави та права. Ч. 1 : Актуальні проблеми теорії держави [Текст] : навчальний посібник / С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша ; (2-е вид., стереотип.). - К. : КНТ, 2008. - 288 с. - ISBN 978-966-373-249-7.

3. Венгеров, А. Б. Теория государства и права [Текст] : учебник / А. Б. Венгеров. - 3-е изд. - М. : Юриспруденция, 2000. - 528 с. - ISBN 966-364-086-3.

4. Загальна теорія держави і права [Текст] : Навч. посібник / Р. А. Калюжний, С. М. Тимченко, С. М. Лещина. - К. : Вид. Паливода А. В., 2007.

5. Енгибарян, Р. В., Краснов, Ю. К. Теория государства и права [Текст] : учебное пособие / Навчальне видання. - М. : Юристъ, 2007. - ISBN 978-5-468-00079-3.

6. Кельман, М. С., Мурашин, О. Г., Хома, Н. М. Загальна теорія держави та права [Текст] : Підручник. - [3тє видання, стереотипне]. - Львів : «Новий Світ 2000», 2007. - 583 c. - ISBN 966-95292-8-Х.

7. Ліпковська Н. А. Плюралістична концепція як складова теорії демократії [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-ту ім Т.Г. Шевченка. - Електрон. дан. (1 файл). - Режим доступу: ntsaphil.univ.kiev.ua/web/pages/vesna04/Lipkovska.doc. - Назва з домашньої сторінки Інтернету.

8. Мадатов А.С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы [Електронний ресурс] / Российский ун-т дружбы народов. - Режим доступа : http://www.humanities.edu.ru/db/msg/50998 - 19.12.2003. - Загл. с экрана.

9. Теория государства и права [Текст] : элементарный курс: учеб. пособие / М. Н. Марченко ; МГУ им. М.В. Ломоносова. - 2-е изд., доп. - М. : Норма, 2007. - 383 с. - ISBN 978-5-468-00092-2.

10. Матузов, Н. И., Малько А. В. Теория государства и права [Текст] : курс лекций. -- М. : Юристь, 1997. - ISBN 5-7357-01967.

11. Мелехин, А. В. Теория государства и права [Текст] : учебник. - М. : Маркет ДС корпорейшн, 2007. - EAN 9785948796512.

12. Мягких, Ю. П. Ошибка Маркса, Ленина, Горбачева или что ткое социализм, комунизм, демократия и будущие человека [Текст] : Теория развития объектов природы (и общества). Часть 1, 2004. - 255 с.

13. Общая теория права [Текст] : Учебник для юридических вузов / Ю. А. Дмитриев, И. Ф. Казьмин, В. В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А. С. Пиголкина. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. - 384 с. - ISBN 5-7038-1288-7.

14. Общая теория права и государства [Текст] : учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристь, 1996. - 472 с. - ISBN 5-7357-0123-1.

15. Політологія [Текст] : навчальний посібник / В. Л. Логвина. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 304 с. - ISBN 966-364-354-8.

16. Політологія [Текст] : навчальний посiбник / В. М. Піча, Хома, Н. М. - К. : "Каравела " : Львiв : "Новий свiт-2000", 2001. - 344с. - ISBN 966-95596-1-8.

17. Політологія (теорія та історія політичнї науки) [Текст] : підручник для студ. внз / П.П. Шляхтун. - К. : Либідь, 2002. - 576 с. - ISBN 966-06-0226-X.

18. Політологія [Текст] : посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К. : Видавничий центр «Академія», 1998. - ISBN 966-539-094-5.

19. Політологія / За ред. О. І. Семківа [Текст]. - 2-е вид. - [Б. м.] : Світ, 1994. - 589 с. - ISBN 5-7773-0247-5.

20. Політологія [Текст] : підруч. для вищ. навч. закл. III - IV рівнів акредитації / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін. ; за ред. Ф. М. Кирилюка. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К. : Здоров"я, 2004. - 776 с. - ISBN 5-311-01327-3.

21. Протасов, В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства : Вопросы и ответы [Текст]. -- М. : Новый Юрист, 1999. - 240 с. - ISBN 5-94879-040-1.

22. Скакун, О.Ф. Теорія держави і права (Енцеклопедичний курс) [Текст] : Підручник. - Харків : Еспада, 2006. - 656 с. - ISBN 966-7124-76-2.

23. Сухонос, В. В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с. - ISBN 966-680-222-8.

24. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; за заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - ISBN 966-7302-67-9.

25. Теория государства и права [Текст]. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова - М.: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. - 570 с. - ISBN 5-89123-095.

26. Ткач, О. І. Політологія [Текст] / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Ельга, Ніка-центр, 2003. - 264 с. - ISBN 966-521-219-2.

27. Хантингтон, С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века [Текст]. - М. : РОССПЕН, 2003. - 368 с. - ISBN 5-8243-391-6.

28. Холод, В. В. Лекції з політології [Текст] : Навчальний посібник. - 2-ге вид., стер. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2001. - 275 с. - ISBN 966-7841-15-4.

29. Хома, Н. М. Загальна теорія держави та права [Текст] : Підручник. - 3тє видання, стереотипне. - Львів: «Новий Світ 2000», 2007. - 602 с. - ISBN 966-8327-33-0.

30. Цыганков, А.П. Современные политические режимы [Текст] : струтура, типология, динамика : учебное пособие. - М. : Политическая наука, 1995. -- 296 с. - ISDN 5-85235-212-8.

31. Черданцев, А.Ф. Теория государства и права [Текст] : Учебник для вузов : навчальне видання. - М. : Юрайт, 2000. - 432 с. - ISBN 585294078X.

Размещено на Allbest.ru