Окрім цього, результати опитування громадської думки свідчать про те, що електоральну поведінку українських громадян найкраще пояснює соціально-психологічна (більшість громадян переконані, що їх спонукає брати участь у виборах відчуття обов'язку) та раціональна модель (виборці готові взяти матеріальну винагороду в обмін на свою підтримку певного кандидата, але при цьому голосують за іншого політика).

ВИСНОВКИ

Разом із тим, як статусна, так і соціально-психологічна теорія (соціальної чи ідеологічної ідентифікації), які пояснюють наявність усталених прихильників певних партій та кандидатів у різних країнах, нездатні пояснити динаміку електоральної поведінки виборців. Адже соціально-групова структура та рання політична соціалізація поколінь змінюються дуже повільно, протягом десятиліть, а електоральна поведінка змінюється значною мірою від виборів до виборів.

Ще більші проблеми виникають при аналізі електоральної поведінки виборців у країнах, де демократія тільки стверджується, партії виникають і зникають дуже швидко, немає партійної ідентифікації (окрім ідентифікації з Комуністичною партією), які могли сформуватись у період ранньої політичної соціалізації старшого та середнього покоління громадян. В цих країнах електорат знаходиться ще на тій стадії, коли ідентифікація можлива виключно на базі ідеології, про що свідчать, до речі, особливості електоральної усталеності в країні.

Для виборця важлива не сама партія, а ідеологія. На наступних виборах він може віддати перевагу іншій партії, але його прихильність вихідній ідеологічній орієнтації звергається. Про ідеологічний характер ідентифікації виборців з партіями та кандидатами свідчать і дані про досить високий рівень усталеності виборчих переваг громадян в Україні та Росії щодо правих, лівих та центристських партій та кандидатів.

Але й ідеологічна версія теорії політико-партійної ідентифікації неспроможна пояснити динаміку виборчої активності й виборчих переваг населення, бо ідеологічні установки, по-перше, змінюються значно повільніше, ніж електоральна поведінка, а, по-друге, пояснення змін в електоральній поведінці змінами ідеологічних установок ставить нову проблему -- а чим же зумовлена зміна самих ідеологічних ідентифікацій?

Спробою подолати статичний характер статусної та партійно-ідеологічної теорій електоральної поведінки стала поява концепцій раціонально-інструментального характеру - теорій раціонального вибору чи "економічного" голосування. Основоположником цього напрямку вважається американський політолог Ентоні Даунс, чия класична робота "Економічна теорія демократії" з'явилась 1957 року.

Електоральна поведінка фактично залежить від дії короткочасних чинників, пов'язаних не стільки зі зміною політичного контексту, скільки з безпосередньою оцінкою виборцем цих змін. Так активізуються дослідження в аксіологічному напрямі.

На ціннісній складовій електоральної поведінки наголошували ще теоретики раціонального підходу, які вважали, що дії індивіда завжди цілеспрямовані і раціональні, тобто в ієрархії індивідуальних преференцій вибір робиться на користь тих, які максимізують вигоду й мінімізують витрати. Однак спільні цінності як основа особистих преференцій прихильників раціональних візій майже не цікавили.

На їхню думку, індивідуальна дія використовується лише для реалізації особистісних цілей, раціональні дії мають лише деякі обмеження, пов'язані з:

1) дефіцитом ресурсів (scarcity of resоurces);

2) привабливістю й перспективністю наступних цілей (opportunity costs);

3) інституціональними нормами (institutional norms);

4) якістю інформації (джерелами, обсягом, змістом, точністю інформації).

електоральний вибір - це результат особистісних преференцій і раціональних орієнтацій. Цінності розумілися лише як суб'єктивні й раціональні, визначені насамперед бажаннями й прагненнями людини. Вони не містять об'єктивованих екстремальних моральних стандартів, здатних стати основою для зіставлення їх з власними цінностями, інтерпретацією та оцінкою. Зовнішніх регуляторів індивідуальних цінностей не існує. Суб'єктивність природи індивідуальних цінностей не припускає формування соціальних цінностей, таких, наприклад, як довіра.

Варто звернути увагу на те, що у будь-якому суспільстві діють одночасно декілька моделей виборчої поведінки, а тому використати лише одну з них для пояснення того, чому українські виборці голосують саме такими чином, практично неможливо. З огляду на це, дослідження особливостей електоральної поведінки громадян нашої держави потребує постійного вивчення і зіставлення з новими тенденціями.

У такому разі, голосування українців може охарактеризувати запропонована Я. Маккалістером та Р. Роузом “модель електорату, що навчається”. Її суть полягає в тому, що виборці з часом отримують нові знання про політику, вибори, свої права та обов'язки і на основі цьогоформуються їхні мотиви та переконання. Відтак, цей процес супроводжується постійними змінами політичних орієнтацій та цінностей.

Тому електоральна поведінка громадян перехідного суспільства - це нова і важлива галузь наукових досліджень, специфіка якої обумовлена особливостями проходження політичних трансформацій у цих країнах.

електоральний виборець політичний громадянин

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балашова А. Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12: Полит. науки. - 2000. - № 2. - С. 65.

2. Старовойтенко Р. В. Основні чинники формування електорального вибору // Політологічн. вісн. 2002. - № 10. - С. 181.

3. Полторак В., Петров О. Избирательные кампании: научный подход к организации. - К.: „Знания Украины”, 2004. - С. 43.

4. Бурдье П. Общественное мнение не существует // Соціологія политики. -- М., 1993. -- С. 161 - 177.

5. Вишняк О. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. - 308 с.

6. Морозова Е. Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. - М., 1999. - С. 124.

7. Ольшанский Д. В. Массовые настроения переходного времени // Вопр. философии. - 1992. № 4. - С. 3 -- 15.

8. Підготовка і проведення виборчих кампаній / Авт.-укладач Наумов В. О. - К.: СП „Інтертехнодрук”, 2002. - С. 11.

9. Вибори до Верховної Ради України 2002 року: Інформац.-аналіт. вид. / ЦВК України. - К., 2002. - С. 147.

10. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг. ред. Радченка Є. В. - К.: Факт, 2003. - С. 243.

11. Гудина Ю. В. Активность российских избирателей: теоретические модели и практика // Полис. - 2003. - № 1. - С. 112.

12. Ахременко А. С., Мелешкина Е. Ю. Голосование „против всех” как форма политического протеста: проблемы изучения // Полит. наука: совр. сост. Тенденции и перспективы. -- М., 2002. -- Вып. 1. -- С. 24.

13. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: открытие спирали молчания / Пер. с нем. - М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. - 352 с.

14. Цит за: Ярош О. ЗМІ як дзеркало громадської думки. Проблеми коректної презентації результатів соціологічних опитувань // Контекст. -- 2001. -- №12. -- С. 18

15. Трофімова Н. У влади багато влади. Народ хоче активніше впливати на прийняття політичних рішень // День. - 2003. - №95. - 4 червня. - С. 4.

16. Кучерів І. Перші українські опитування екзіт пол під час виборів Президента // Політ. портрет України. - 2000. - Вип. 22: Вибори-99. - С. 118.

17. Хома Н. Основні тенденції поведінки виборців незалежної України (1991 - 2001 рр.) // Україна в ХХ столітті: уроки, проблеми, перспективи. - К., 2001. - С. 775 - 776.

18. Головаха Є. І., Паніна Н. В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 - 1999 рр.). Соціологічні показники (таблиці, ілюстрації, коментар). - К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. - С. 48.

19. www.politik.org.ua

20. Авдонин В. С. Трансформации текущего избирательного цикла // Полис. 2000. №2. С. 93-96.

21. Балабан Р. Результати парламентських виборів 1990, 1994, 1998 рр.: політологічний аналіз // Нова політика. 1998. №6. С. 2-5.

22. Ільїн М., Мелешкіна О. Вибори 1999 - 2000 рр. у Росії: Трансформація електорального простору і владних відносин // Політична думка. 2000. № 2. С. 64 - 71.

23. Мелешкина Е. Ю. Исследование электорального поведения: теоретические модели и проблемы их применения // Политическая наука. 2001. №2. С. 190 - 211.

24. Мелешкина Е. Ю. Факторы структурирования // Полис. 2000. №2. С. 89-92.

25. Политическая социология и современная российская политика / Под ред. Голосова Г. В., Мелешкиной Е. Ю. СПб.:"Борейпринт", 2000. -309 с.

26. Политический процесс: Основные аспекты и способы анализа: сборник учебных материалов / Под ред. Мелешкиной Е. Ю. М: Издательский Дом „Инфра- М”, Издательство „Весь Мир”. 2001. - 304 с.

27. Романюк О. Вибори - 2002 поразка правлячої еліти? // Нова політика. 2002. № 2. С. 2-4.

28. Яременко О., Міщенко М. Політичні уподобання українців як чинник впливу на політичні процеси // Політична думка. 2000. №1. С. 3-18.

Размещено на Allbest.ru