Концепції електоральної поведінки: політологічний аналіз

З'ясування особливостей українського електорального простору та ролі методологічного інструментарію при вивченні електоральної поведінки виборців. Окреслення факторів, які мають вирішальний вплив на вибір сучасних громадян та їх політичну орієнтацію.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 47,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Концепції електоральної поведінки: політологічний аналіз

ЗМІСТ

  • ВСТУП 3
  • РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ 5
  • РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ 10
  • РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ 27
  • ВИСНОВКИ 31
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34

ВСТУП

Вивчення феномена електоральної поведінки є актуальним питанням сучасної політичної науки. Вибори представницьких органів влади актуалізують потребу достеменного з'ясування основ формування і здійснення електоральних переваг. Слід зазначити, що вивчення електорального простору - багатогранна проблема.

Перші наукові дослідження поведінки виборців проводилися в 1940-х - 1950-х роках в Колумбійському університеті під керівництвом П. Лазарсфельда. Напрям, ним започаткований, одержав у політології назву соціологічного підходу до дослідження виборів. Прихильники його працювали в межах біхевіористської методології [1].

В Україні проблеми вивчення електорального простору за допомогою комплексу методів розробляють, зокрема, О. Балакірєва, О. Вишняк, Є. Головаха, Н. Паніна, В. Полторак, Р. Старовойтенко, В. Токовенко, Н. Хома, О. Ярош та інші.

Мета цієї роботи - з'ясування особливостей українського електорального простору, ролі методологічного інструментарію при вивченні електоральної поведінки виборців, окреслення факторів, які мають вирішальний вплив на вибір громадян.

Однією з перших проблем при розгляді питання є визначення самого поняття електоральний простір. Прикметно, що вже на рівні дефініцій виникають явні „моменти розмежування” за вихідними критеріями. Зокрема, стосовно поняття електорат. Дехто схильний вважати його образливим, дехто намагається пояснити, що це лише синонім поняття виборці. На нашу думку, тлумачення терміна доцільно розкривати через поняття виборці. В науковій літературі існують різні підходи щодо його наповнення. Серед них можна виокремити два найхарактерніші. Політологічне тлумачення розкриває зміст поняття електорат як кола виборців, що постійно голосують за певну політичну силу. Соціологічне визначення ширше - у ньому під електоратом розуміють сукупність громадян, які мають право голосу .

На нашу думку, електоральний простір - це вивчення та прогноз претендентами на оволодіння мандатів (за допомогою спеціальних методів) електоральної поведінки тієї частини населення, яка має право голосувати.

Важливим є аналіз методів дослідження електорального простору. Сучасний період характеризується поєднанням методологічних підходів при вивченні того чи іншого явища, одночасне використання різних методів досліджень (так званий синергетичний підхід). Як зазначають В. Полторак і О. Петров, це „…методи та технології соціологічних, політичних, психологічних та деяких інших досліджень, які в сукупності останнім часом часто називають електоральними” .

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Політична участь населення в незалежній Україні (а саме, участь у виборах) розуміється лише як механізм зміни влади. Задля можливості подальшого прогнозування політичної участі громадян, широко використовуються електоральні дослідження. Саме завдяки останнім можна дослідити який тип електоральної поведінки домінує в українському суспільстві, та які саме фактори впливають на його становлення.

Тому, на прикладі парламентських виборів 2006 р. та 2007 р., ми спробуємо дослідити та виявити тип електоральної поведінки українського виборця, та фактори впливу за допомогою аналізу результатів провідних політичних партій та блоків. Підсумки виборів до Верховної Ради V та VІ скликань демонструють майже тотожні результати, тому що, на наш погляд, вибори 2007 р. - були лише певним технологічним інструментом у боротьбі еліт, та аж ніяк не оновленням єдиного законодавчого органу держави, а навпаки - закріпленням при владі тих груп та політичних тенденцій, які сформувались ще в 2006 році. Тому, на нашу думку, доцільно буде розглядати їх в єдиному контексті.

У політологічній літературі термін “електоральна поведінка” слід розуміти, як сукупність дій та вчинків громадян, які пов'язані з реалізацією місцевих або загальнонаціональних виборів у органи влади, а також їх участю в референдумах [8]. Сучасні дослідники виділяють три основних теоретико-методологічних підходів до вивчення електоральної поведінки: соціологічний, соціально-психологічний та раціонального вибору [8, 3, 6].

Першою серед “класичних” моделей електоральної поведінки стала соціологічна модель. Поява цього підходу відноситься до поч. ХХ ст. та пов'язана з роботами вчених з Колумбійського університету: А. Зігфрида, П. Лазерфельда, Б. Берельсона та ін. Дана модель базується на тому, що в основі поведінки виборців лежить ідентичність останніх до якоїсь великої соціальної групи [3].

Теорія соціально-психологічного підходу здобула свій розвиток серед вчених Мічиганського університету (Е. Кемпбелл, Ф. Конверс та ін.) в 50-ті рр. ХХ ст. Представники даної концепції вважають, що голосування виступає інструментом демонстрації виборцями відчуття відданості, яке вони мають до окремих політичних партій [3].

Виборці вірять, що та чи інша партія повною мірою може висловлювати та захищати їхні інтереси, інтереси тої соціальної групи, з якою вони себе ототожнюють. До того ж, не можна не відмітити, що функція партійної ідентифікації визначається саме в тому, щоб допомогти виборцю у розумінні політичної інформації та визначенні, за яку партію голосувати. Партійна ідентифікація значно полегшує рішення при виборі, адже громадянин, загалом, голосує на основі емоційної підтримки кандидата чи партії.

В 70-90-х рр. ХХ ст. в електоральних дослідженнях почала широко використовуватись теорія “раціонального вибору”. Класична робота американського науковця А. Даунса “Економічна теорія демократії” розкриває фундаментальне для цієї концепції положення, яке визначається в тому, що кожний громадянин голосує за ту партію, яка, як він вважає, надасть йому найбільшої користі, ніж інша [2].

Російська дослідниця Є. Мелешкина зазначає, що паралельно зі зниженням впливу “класичних” соціальних розмежувань і фактора партійної ідентифікації виникають нові основи формування політичних уподобань, які пов'язані з постіндустріальною стадією розвитку суспільства. З цього моменту з'являється категорія “нового виборця”, яка характеризується, в першу чергу, мобільністю, нестабільністю політичних переконань, незважаючи на регулярну участь у виборах. Її представники є вихідцями з найбільш освічених середніх прошарків. Вони молоді, добре проінформовані, скептично налаштовані по відношенню до ідеології, позитивно оцінюють політику “відкритості” урядових коаліцій. Їхнє відношення до електоральних процедур визначається позицією споживача. Згідно з цією теорією виділяють дві таких характеристики. По-перше, індивід егоїстичний, тобто прямує до досягнення своїх цілей. Навіть якщо він демонструє альтруїстичну поведінку, то це означає лише те, що такий образ дій є найбільш вигідним для нього в даній ситуації. По-друге, індивід раціональний, тобто він зіставляє результати та витрати, які отримує, намагаючись максимізувати свої вигоди та мінімізувати затрати [3].

У свою чергу російський науковець Г. Голосов зауважує, що раціональний підхід до вивчення електоральної поведінки виборців містить у собі теорію “економічного голосування”, автори якого виявляють залежність електорального вибору від стану економіки.

Доцільно буде навести думку відомого дослідника М. Фіоріни, який зазначає, що зазвичай громадяни мають лише один вид порівняно “твердих” даних: вони знають, як їм жилось при даній адміністрації.

Їм не треба знати в деталях економічну чи зовнішню політику діючої адміністрації, щоб судити про результати цієї політики. Тобто, бачимо, що існує прямий зв'язок між економічним становищем громадян та результатами виборів [2]. З цього приводу, Є. Мелешкина детермінує два типи голосування: “егоцентричне - соціотропне” та “ретроспективне - перспективне”. При першому виді голосування виборець робить свій вибір, виходячи з оцінки приватного економічного становища, при соціотропному він розглядає економіку країни та результати її функціонування в цілому. При другому підході - ретроспективному - виборцю важливіша оцінка минулої діяльності адміністрації, при виборі перспективного голосування є достатньо важливими очікування з приводу того, наскільки добре в майбутньому буде функціонувати вибраний орган влади [3].

Але, не слід забувати, що окрім раціонального вибору існує й псевдораціональний, для якого властивий периферійний спосіб обробки інформації (на відміну від центрального способу в раціональному голосуванні). Зазначається, що псевдо раціональний вибір є більш передбачений, так як його спрямованість порівняно легко виявити шляхом вивчення оточуючого інформаційного середовища. Саме інформаційні потоки, які присутні в суспільстві, підштовхують виборця до відповідних висновків [6]. Даний спосіб характеризується тим, що індивід приймає просто повідомлення, та не має собі на меті глибоко осмислити факт, виборець не здатен критично осмислювати інформацію, яка доходить до нього, тому, в результаті його відношення до об'єктів, які він спостерігає, визначається раніше складеними поглядами та установами. При раціональному виборі на характер міркувань індивіда впливатимуть властиві тільки даній людині система знань та цінностей, та притаманний лише йому спосіб побудови аналітичних зв'язків та індивідуальне уявлення про особисту користь. До того ж, громадянин надає оцінки всім джерелам інформації, які він використовує для аналізу ситуації. Відбувається центральний спосіб обробки зовнішньої інформації, який полягає у всебічному осмислюванні змісту отриманого повідомлення, логіки аргументів, їх оцінці.

З-поміж теорій електоральної поведінки громадян, необхідно зазначити і фактори, що впливають на волевиявлення виборця. На наш погляд, доцільно буде розрізняти довгострокові та короткострокові. До довгострокових можна віднести такі як: регіональні особливості голосування, політичну культуру суспільства, історико-політичні традиції, ступінь політичної соціалізації індивіда, освітній рівень виборця та ін. У свою чергу, короткострокові фактори включають: ведення передвиборчої кампанії, політичну рекламу, вплив ЗМІ, імідж кандидата та ін.

Отже, аналізуючи результати парламентських виборів 2006 р. та 2007 р. можна дійти до висновків, що для населення України не існує конкретно одного підходу у вивченні електоральної поведінки громадян. Адже, необхідно враховувати фактори впливу, які існують на даний момент. Наприклад, мешканці східної частини країни віддали перевагу Партії регіонів, тому що ототожнюють себе з даної політичною силою, як з певною групою, що здатна виражати їхні інтереси за регіональним принципом, а отже, на практиці підтверджується соціальна теорія електорального голосування. До того ж, не можна не згадати мовне питання, яке “червоною ниттю” проходило крізь передвиборчу програму Партії регіонів на виборах у 2006 р. Завдяки наголосу на мовну проблематику дана політична сила отримала підтримку в російськомовних регіонах (на Сході та Півдні).

Тобто, електорат задовольняли ідейні переконання партії та її програмні положення, а отже, мали місце ототожнення та ідентифікація виборця з певної політичною силою. Тому, в даному випадку доцільно буде використовувати соціально-психологічний підхід. Раціональну концепцію голосування демонструють Захід та Центр України. Віддаючи перевагу представникам опозиції (а саме - БЮТ та НУНС), мешканці даних регіонів представляють скептичну налаштованність по відношенню до ідеології правлячої партії (на виборах 2007 р.). У свою чергу, підтвердженням псевдо раціонального голосування слугує стабільність політичних переконань виборця, для яких властивий фактор передбаченості при умові вивчення інформаційного середовища виборця (наочним прикладом є результати опитувань, що вподальшому підтвердили результати виборів, як у 2006, так і в 2007 р. провідними соціологічними компаніями - Фонд “Демократичні ініціативи”, Киевский центр политических исследований и конфликтологии) [9, 10].

Отже, бачимо, що електоральна поведінка громадян характеризується як величина змінна, яка залежить від ряду довгострокових та короткострокових факторів і не є однаковою для всього населення України. При цьому, соціально-психологічна та соціологічна теорії голосування близькі в тому, що вибір громадянина носить експресивний характер. Натомість, раціональна теорія носить інструментальний характер, де індивід повинен вивчити інформацію з різних боків, що йому подається. Але не можна не погодитись з тим, що саме псевдораціональний вибір має також експресивний характер, тому що часто голос індивіда, навіть при раціональному виборі, залежить від таких чинників як суб'єктивна значущість певних виборів, ставлення до особи кандидата (через його персональні якості або здатність представляти інтереси виборця), звички та поведінку людей із соціального оточення [4]. До того ж, результати виборів у 2006 р. та 2007 р. засвідчили, що для громадян України є характерним “егоцентричний - ретроспективний” тип голосування, для населення важливим є особистий економічний стан та небажання щось змінювати заради покращення свого життя.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Електоральна поведінка як процес прийняття виборцем рішення про власну участь-неучасть у виборах та голосуванні за того чи іншого кандидата або політичну силу ґрунтується на реалізації індивідуальної електоральної установки, що передбачає врахування когнітивного, емоційного та поведінкового рівнів, і реалізується під впливом низки об'єктивних раціонально-інструментальних та суб'єктивних індивідуально-психологічних чинників, що й актуалізує наше дослідження.

Загальновідомо, що часи моноконцептуальних підходів до дослідження політичних феноменів і процесів залишилися у минулому, тому методологічний плюралізм - неминуче явище на нинішньому етапі розвитку політичної теорії. Дослідники відзначають значну переорієнтацію сучасного наукового пошуку в напрямі когнітивної, аксіологічної та експерієнціальної перспектив, у межах яких можливо найбільш продуктивне поєднання концептуальних теоретичних і практичних інновацій феноменології, соціології, психології, культурології та політології.

Соціальні філософи, соціологи та публіцисти ще в XVIII-XIX століттях з появою перших напівдемократичних виборів, намагались пояснити причини електоральних переваг та прогнозувати електоральну поведінку. Але перші теорії електорального вибору, які започаткували становлення нової галузі соціології, з'явились у США тільки в середині, а в Європі - у другій половині XX століття.

Найбільш давньою з усіх теорій електоральної поведінки є так звана соціологічна теорія, яку точніше слід називати теорією "класового " чи статусного голосування, адже електоральний вибір громадян певних партій чи кандидатів вона пояснює не свідомою перевагою певних ідеологічних чи політичних програм суб'єктів виборчого процесу (яких у більшості випадків вони не читали і не розуміються на них), а належністю виборців до великих соціальних груп -- класових, етносоціальних, релігійних, соціально-теоретичних. Емпіричний та статистичний матеріал для розробки цієї концепції в країнах Заходу накопичувався від виборів до виборів (у першу чергу, в США, де вперше у 30-х роках XX століття стали проводити фахові емпіричні соціологічні опитування виборців), а теоретичне обгрунтування її було зроблено групою відомих американських соціологів Каліфорнійського університету після Другої світової війни під керівництвом Пауля Лазарсфельда.

На думку авторів цієї теорії, процес голосування виявляється не стільки вільним волевиявленням індивідів, скільки демонстрацією солідарності індивіда з певною соціальною групою. Різні соціальні групи забезпечують різним партіям та кандидатам більш-менш стабільну електоральну базу (постійний електорат).

Важливу роль у розвитку соціологічної (класової) теорії електоральної поведінки відіграла праця Сеймура Мартіна Ліпсета та Стейна Роккана, в якій вони обґрунтували "генетичну модель" формування партійних систем та електоральних розмежувань та виділили чотири види соціальних розколів, які визначають електоральну поведінку в США та країнах Західної Європи.

С. М. Ліпсет та С. Роккан виділили такі види соціальних розмежувань, які найсильніше впливають на електоральну поведінку:

1) класовий (у першу чергу, між робітниками та середнім класом);

2) етиорелігійний (між різними етнічними та релігійними групами);

3) соціально-поселенський (в першу чергу, між містом та селом);

4) соціально-територіальний (між центром та периферією).

Найбільш універсальним і важливим є розподіл на робітничий та середній клас. Але в окремих країнах, де існують значні етнокультурні та конфесійні розбіжності, вони можуть виявляти більший вплив на електоральну поведінку.

Масштабний порівняльний аналіз впливу статусно-класових та релігійно-етнічних факторів на електоральну поведінку виборців країни Європи та Америки в 60-ті -- 70-ті роки XX століття провів американський політолог Джон Бінгхем Пауел-молодший. Для цього він здійснив розрахунки так званого "індексу партійно-групових зв'язків" (індекс Альфреда). При розрахунках індексу Альфреда для "класового" голосування виборців країни поділяють на дві великі групи. По кожній із цих груп розраховується частина тих, що голосували за ліві партії (соціал-демократів та комуністів). Наприклад, у Швеції 1964 року 84% робітників і 32% середнього класу голосували за ліві партії (різниця -52%). Це і є індекс Альфреда щодо класового голосування, який є дуже високим. Аналогічно розраховується індекс і щодо релігійного, поселенського чи територіального голосування.

Аналізуючи показники статусних і релігійно-ідеологічних індексів Альфреда (див. табл. 1), можна зробити висновок, що вплив цих факторів у різних країнах значно відрізняється. При цьому можна виділити три-чотири типи електоральних культур за рівнем впливу "класових" та релігійно-ідеологічних факторів на електоральний вибір громадян.

До першого типу "класової культури" належать, у першу чергу, англомовні і скандинавські країни (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Фінляндія, Данія, Швеція, Норвегія), де рівень залежності електорального вибору громадян від "класових" чинників досить високий (40--55%), а вплив релігійно-етнічних факторів або відсутній, або досить помірний (13--23%). Всі ці країни належать до класичних парламентських монархій де голова держави не обирається (окрім Фінляндії), а уряд формується партією, що перемогла на виборах. У політичному житті домінують соціально-демократичні ліві та правоцентристські консервативні партії.

Табл. 1.1. Індекс партійно-групових зв'язків у деяких країнах світу в 70-ті роки

Країни

Класово-статусні індекси, %

Релігійно-ідеологічні індекси, %

1. Фінляндія

55

0

2. Данія

47

о.

3. Швеція

46

23

4. Нова Зеландія

42

0

5. Норвегія

40

17

6.Великобританія

38

13

7. Австралія

33

16

8. Ірландія

21

5

9. Японія

24

0

10. Ямайка

18

0

11. США

18

20

12. Чилі

24

26

13. Канада

6

28

14. Венесуела

8

13

15. Франція

20

34

16. ФРН

20

36

17. Австрія

36

49

18. Бельгія

17

40

19. Швейцарія

22

45

20. Нідерланди

17

64

До другого перехідного помірковано класового типу можна віднести країни всіх континентів (Ірландія, Японія, Ямайка), де вплив релігійно-етнічних факторів через етнорелігійну однорідність населення відсутній, а класово-статусних факторів порівняно небагато. Це країни з парламентською формою правління, де досвід демократичних виборів значно менший, ніж у країнах першої групи, а вільні вибори стали проводитись, коли класові чинники почали слабшати. Третій тип складають США, Канада та деякі латиноамериканські країни. Це американський тип поміркованого класово-етнорелігійного голосування, де вплив як класових, так і релігійно-етнічних чинників майже однаковий, але невисокий, що, можливо, обумовлено високим рівнем еміграції після Другої світової війни до країн Нового Світу. І, нарешті, четвертий тип --характерний для більшості країн континентальної Європи (Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Австрія, меншою мірою - Німеччина та Франція), де вплив релігійно-етнічних чинників на електоральний вибір громадян високий чи дуже високий, а вплив класових чинників -- середній, що обумовило специфічні риси мультикультурної політичної системи: наявність переважно пропорційної виборчої системи (окрім Франції), парламентської республіки чи монархії, мобілізаційної стратегії рекрутування електорату в рамках власних етнорелігійних чи класових громад, наявність багатопартійності та коаліційності урядів.

В Україні тип політичної культури електорату ще тільки формується, розрахунків індексів партійно-групових зв'язків у чистому вигляді не робилось, але емпіричний аналіз електоральних чинників показує, що вплив етнорелігійних факторів (розподіл між україномовним Заходом та російськомовним Сходом та Півднем) досить сильний, а вплив класових та поселенських чинників нижче середнього. А отже, є підстави вважати, що серед соціально-групових чинників в Україні формується переважно етнокультурний тип електоральної культури, близький до континентально-європейського, а не американського чи англоскандинавського.

І все ж попри досить чітке теоретичне обґрунтування статусної теорії електоральної поведінки (матеріальні та культурні умови життя -- соціальні інтереси та цінності -- електоральний вибір), а також виявлені статистично значимі залежності впливу різних груп статусних чинників на поведінку електорату, ця теорія не може пояснити всіх особливостей електоральної поведінки.

Чому в одних демократичних країнах із високим рівнем життя і невеликими соціальними розбіжностями соціально-статусні чинники впливають досить сильно на електоральний вибір (наприклад, країни Скандинавії), а в інших, з ліберально-ринковою економікою і значними соціальними розбіжностями (США, країни Латинської Америки), цей вплив досить незначний? Адже має бути навпаки: чим більші статусні розбіжності - тим чіткіші особливості голосування.

Чому об'єктивні соціально-структурні зміни в західних країнах у минулому XX столітті (зростання частки робітничого класу в 20-ті -- 60-ті роки, різке розширення частки середніх верств у 70-ті - 90-ті) не призводили до більшого домінування спочатку лівих, а потім правих партій у політичному житті? Окремі випадки таких змін були, але вони не набували усталеного характеру.

Чому від виборів до виборів, та навіть у період передвиборчої кампанії, іноді електоральні установки та поведінка змінюються дуже значно, хоча зміни соціально-класових, поселенських та особливо етнорелігійних структур відбуваються дуже повільно?

У будь-якому разі, хоча вплив статусних чинників на електоральну поведінку й існує, він не носить безпосереднього характеру, стимул (статусна належність) -- реакція (електоральна поведінка). Цей вплив опосередкований сформованими в сім'ї, школі та найближчому оточенні ідеолого-політичними ідентифікаціями.

Саме останні фактори стали предметом особливої уваги теоретиків соціально-психологічної теорії електоральної поведінки, розробленої в 60-ті роки XX століття колективом дослідників Мічиганського університету під керівництвом Апгуса Кемпбела.

Згідно з точкою зору прихильників соціально-психологічної теорії електоральної поведінки, яку ще можна назвати теорією партійно-ідеологічного голосування, прихильність виборців до певної політичної партії, певного типу партій чи кандидатів складається в ході ранньої політичної соціалізації індивіда в сім'ї та найближчому оточенні (школі, на вулиці). А тому виборці в країнах із досвідом виборів у кілька десятиліть, усталеною партійною системою, часто голосують за ті ж партії, за які голосували їхні батьки, діди. При цьому, як відзначає російська дослідниця Ю. В. Шевченко, "прихильність до партії є більш важливим фактором, ніж ідеологія. Коли приєднання до партійної платформи відбулося давно, зміст її самої стає малозначимим".

Головною тезою теорії раціонального вибору в інтерпретації Е. Даунса є положення, згідно з яким "кожен громадянин голосує за ту партію, яка, на його думку, буде найбільш корисною для нього в порівнянні з іншими". Але яким чином пересічні виборці, які мало цікавляться програмами політичних партій і кандидатів та їх діяльністю, можуть визначити "корисність" для них самих різних партій та кандидатів? На думку Е. Даунса, виборці, які намагаються мінімізувати свої затрати часу та інтелекту для знайомства з суб'єктами політичного процесу, не читають і не розуміються на політичних програмах і рішеннях, вимушені в своїх оцінках орієнтуватись на "ідеологічні ярлики". Але в такому разі теорія раціонального вибору не долає вад теорії партійно-ідеологічного голосування, а суперечить даним соціологічних досліджень про низький рівень ідеологічної ангажованості виборців.

На подолання цих проблем теорії раціонального вибору були спрямовані роботи інших послідовників цієї теорії -У. Ріккера, П. Ордешука, М. Фіоріни.

Моріс Фіоріна з Йельського університету переглянув уявлення Даунса про роль ідеології в формуванні електоральної поведінки, вважаючи, що "громадяни володіють тільки одним видом порівняно "надійних" даних: вони знають, як їм жилося при даній адміністрації. їм не треба знати в деталях економічну чи зовнішню політику діючої адміністрації, щоб оцінювати результати цієї політики". А тому виборцям необов'язково знати та розбиратись у програмах політичних партій та кандидатів. Варто лише оцінити: якщо результати цієї політики призвели до покращення економічного становища сім'ї виборця - він голосує "за", якщо погіршились - він голосує "проти" партій-інкубментів, що знаходяться при владі. Ці теоретичні положення знайшли своє підтвердження в багатьох дослідженнях американських, західноєвропейських та пострадянських соціологів і політологів.

Однак, аналіз показує, що не всі виборці навіть при провальній економічній та соціальній політиці певної партії чи Президента відвертаються на наступних виборах від них та голосують за їхніх супротивників. Досить тривалий час залишається певне "ядро" електорату, яке навіть при погіршенні економічного і соціального становища залишається вірним своїй партії чи кандидату, зберігає свою партійну чи ідеологічну ідентифікацію. В усталених демократичних країнах між партіями та кандидатами "мігрують", як правило, політично малоінформовані та партійно неідентифіковані виборці. Та й у нових демократіях ідеологічно ідентифіковані виборці або залишаються "вірними" своїм партіям, незалежно від успіхів їхньої економічної політики, або переходять до інших партій того ж ідеологічного напрямку.

Крім того, хоча теорія М. Фіоріни дає пояснення феномена динаміки електоратів партій та кандидатів, що знаходяться при владі, однак вона не дає однозначної відповіді на запитання, яким політичним партіям, що знаходяться в опозиції, переходять голоси від цих виборців. У країнах із двох-, трьохпартійною системою це питання є риторичним. Якщо в США при владі демократи, то протестний електорат переходить від них до республіканців, і навпаки. В Великобританії голоси відходять до опозиції її Величності. Значно складніше це питання виглядає. в багатопартійних країнах Західної Європи та постсоціалістичних країнах з неусталеною мультипартійною системою.

А тому виникає необхідність подолання проблем всіх теорій електоральної поведінки та їх синтезу чи доповнюваності. Аналіз результатів соціологічних досліджень електоральної поведінки в постсоціалістичних країнах, які тяжіють до континентально-європейського типу електоральної культури, показує, що партійно-ідеологічно ідентифіковані виборці переважною більшістю голосують згідно зі своїми ідеологічними ідентифікаціями за партії та кандидатів свого ідеологічного напрямку. Але значна частина (від третини до половини виборців України та Росії) не має жодних ідеологічних ідентифікацій та голосує ситуативно-економічно, в залежності від свого соціально-економічного самопочуття.

При цьому аналіз та дослідження показують, що:

- ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують партії та кандидатів, що знаходяться при владі, якщо за період їхнього керівництва досягнуто певних успіхів в соціально-економічній політиці (голосування "Від добра - добра не шукають");

- ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують партії та кандидатів, що знаходяться при владі, і в разі їх неуспіхів у соціально-економічній політиці та погіршенні умов життя виборців, в разі, якщо вони зуміли переконати виборців у ще більшій неспроможності в цих питаннях їх опозиційних супротивників (голосування по принципу: "З двох (багатьох) бід вибирають меншу");

- ідеологічно неідентифіковані виборці підтримають ту партію чи кандидатів з опозиційних сил, які в певних галузях чи регіонах досягай найбільших успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем (якщо такі є);

- ідеологічно неідентифіковані виборці в разі відсутності успіхів у соціально-економічній політиці як у правлячих партій та кандидатів, так і їх супротивників, віддадуть перевагу тим опозиційним партіям та кандидатам, які гучніше та послідовніше критикують правлячі партії та посадовців.

Тільки синтез теорій партійно-ідеологічного та економічного голосування дає змогу системно пояснювати структуру та динаміку електоральних установок та електоральної поведінки, розробляти моделі прогнозування поведінки виборців, технології впливу на поведінку електорату.

Відтак, сучасна парадигма людиноорієнтованих наукових досліджень електоральної поведінки передбачає створення такої моделі, яка ґрунтується на плюралізмі і синтезі різних підходів. Її безсумнівною перевагою можна вважати комплексний характер, який враховує різні чинники, що детермінують електоральну поведінку, а не акцентують увагу лише на одному аспекті. Тим більше, що характер і спрямування електорального процесу в країнах, які трансформуються, здебільшого залежить від особистісних якостей його учасників, центральне місце серед яких займає політичний менталітет та їх можливості оцінювати реальну політичну ситуацію.

Дослідити особливості менталітету дає можливість когнітивний підхід, використання якого уможливлює розуміння внутрішньої суб'єктивної логіки поведінки учасників електорального процесу.

Оскільки на поведінку виборців, окрім раціональних, впливають і чинники іншого порядку - емоційні (афективні), ціннісні (евалюативні) та соціальний досвід (соціальне самопочуття).

У використанні когнітивного підходу до дослідження електоральної поведінки українських громадян можна виокремити три основні аспекти:

- перший - необхідність чіткого визначення теоретико-методологічних концептуальних основ когнітивного підходу, виокремлення його основних принципів, напрямів;

- другий - з'ясування змістовних складових когнітивного підходу - емоцій, цінностей, політичних знань та інтересу, досвіду;

- третій - з'ясування специфіки впливу когнітивно-евалюативних чинників на електоральну поведінку.

Центральним поняттям когнітивного підходу є поняття "когніція", яке поєднує в собі значення двох латинських слів - cognitio - пізнання, пізнавання та cogitatio - мислення, міркування. Відтак когнітивний напрям насамперед з'ясовує суб'єктивну внутрішньо детерміновану логіку політичної поведінки, яка знаходиться у пізнавальній сфері особистості.

В основі будь-якого електорального вибору лежать механізми проективної й інтроективної ідентифікації виборців. Проективна ідентифікація пов'язана з найбільш актуальними проблемами, цінностями,

із соціально-емоційним задоволенням (самопочуттям) людини, а інтроективна - з екзистенціальними, соціальними, особистісними, професійними характеристиками політичних кандидатів. Не останню роль у такому виборі відіграють і афекти, тобто емоційне відношення до життєвої ситуації, в умовах якої індивід змушений вибирати. Перцепції й евалюації, у свою чергу, створюють когнітивні особистісні асоціації, які вступають у конфлікт із афективними асоціаціями, які, на думку російських дослідників, становлять основу ідентифікації особистості з тієї або іншою партією. Отже, на електоральну поведінку насамперед впливають індивідуальні політичні перцепції (когнітивний аспект) і оцінки (евалюативний аспект) [5]. Тому одним з варіантів синтезованого підходу до аналізу електоральної поведінки можна вважати когнітивну (когнітивно-евалюативну) модель, яка основну увагу приділяє внутрішньо-зумовленим чинникам електоральної активності, які знаходяться у пізнавальній сфері особистості, зокрема знанням, цінностям, інтересам, звичкам, які, у свою чергу, впливають на емоційне оцінювання індивідом ситуації, в якій проявлятиметься його політична активність та реалізуватиметься вибір.

Погодимося з українським дослідником В. Небоженко, щоб правильно оцінити перспективи розвитку нашої країни, необхідно не тільки аналізувати соціально-економічну статистику або таємниці політичної боротьби у вищих ешелонах влади, знати не тільки політичні вподобання та орієнтації населення, а й соціально-психологічне тло перебігу трансформаційних суспільних процесів [6, 7].

Саме концептуальний синтез у реалізації когнітивного підходу дає змогу по'єднати в єдине ціле безліч понять, зокрема евалюації, когніції, цінності й норми, емоції, досвід (звички, традиції).

Основна увага у когнітивно-евалюативному підході зосереджена на таких поняттях, як "цінності" (values) та "когніції" (cognitio), що не тільки відображено у його назві, а й свідчить про врахування різних за своїм об'єкт-суб'єктним спрямуванням чинників, що потребує більш ґрунтовного аналізу основних прийомів і дослідницьких стратегій, а також центральних понять, які формують теоретико-методологічне підґрунтя дослідницької стратегії.

У когнітивних дослідженнях чітко прослідковується відхід від формалізму і дедуктивної методики, характерних для біхевіористських соціально-структурних, індивідуально-психологічних і раціонально-інструментальних теорій у бік з'ясування внутрішньосуб'єктивних детермінант поведінки людини, які знаходяться в когнітивно-ментальній сфері. Під когнітивним стилем мислення розуміється відкрита система інтелектуальних стратегій, прийомів, навичок та операцій, до якої схильна особистість в силу своїх індивідуальних властивостей (від системи цінностей і мотивації до характерологічних якостей) [1, 15].

Когнітивний напрям досліджень почав активно розвиватися у 50-х роках ХХ ст. (Д. МакКлелланд, Дж. Аткінсон, Х. Хекхаузен, Дж. Келлі, Г. Гекгавзен). Саме тоді відбулося сприйняття моделей когнітивізму політичною наукою. Так на зміну класичним біхевіористським та інституціональним теоріям дедалі активніше приходять когнітивно-орієнтовані дослідження, які враховують суб'єктивну логіку електоральної поведінки - на відміну від традиційних соціальних, ідеологічних, партійних, економічносистемних, виборчих та інших чинників.

Еволюція традиційних теорій електоральної поведінки призвела до формування різних теорій раціонального вибору, загальна назва яких говорить сама за себе. Когнітивний аспект електоральної поведінки теж не відкидає наявність раціональності, але акцентує увагу на тому, що підґрунтям будь-якої діяльності є ціннісно-нормативна база, афективна складова і досвід, які регулюють прийняття рішення про здійснення дії, у процесі якої індивід схильний покладатися на власне оцінювання ситуації.

Саме на концепції "обмеженої раціональності", в умовах якої мусять діяти люди, ґрунтується когнітивна модель Г. Саймона. На його думку, людина здійснює вибір, керуючись не оптимальністю рішення, а радше певними алгоритмами, які дають змогу ухвалювати правильні рішення. До основних праць Г. Саймона належать "Адміністративна поведінка", "Наука менеджменту", "Нова наука менеджерських рішень" та ін.

Саймонівська теорія намагається поєднати у поясненні людської раціональності і економічну, і психологічну складову: "На одному кінці ми маємо економістів, які приписують економічній людині до безглуздості всебічну раціональність… На іншому кінці ми маємо тенденції у соціальній психології, що походять від Фройда і намагаються звести будь-яке пізнання до афекту … Останнє покоління вчених-біхевіористів, наслідуючи Фройда, доводило, що люди не такі раціональні, якими вони себе вважають" [8, 246].

На думку дослідника, прийняття рішень відбувається приблизно посередині цих полярних позицій і передбачає поєднання інтелекту і афекту.

У статті про людську природу політики (1985 р.) та праці "Адміністративна поведінка" він розглядає поведінку на основі людського пізнання і визначає основи формування нового підходу на основі когнітивної психології. "Для поведінки однієї ізольованої особи неможливо досягти скільки-небудь високого ступеня раціональності. Кількість альтернатив, які вона повинна розглянути, настільки велика, а інформації, потрібної для оцінки їх, так багато, що навіть наближення до об'єктивної раціональності годі очікувати. Індивідуальний вибір відбувається в оточенні "даних" - засновників, які приймає суб'єкт як основу для свого вибору, а поведінка адаптується лише в межах, встановлених цими даними" [8, 247].

Суголосною є позиція інших вчених. Наприклад, М. Фіоріна, Ч. Франклін, Дж. Джексон та інші дослідники пов'язували нестабільність індивідуальної партійної ідентифікації з нестабільністю індивідуальних оцінок людини, пов'язаними з почуттям незадоволення політичними позиціями політичних партій та їхніх урядів щодо життєво-важливих проблем. Б. Пейдж пояснював партійні преференції виборців індивідуальними оцінками кандидатів.

Важливу роль у можливості правильно оцінювати політичну ситуацію та перспективи майбутнього розвитку Г. Саймон відводив політичним знанням та політичній освіті як стимуляторам політичної активності та раціональності у прийнятті рішень, хоча і не абсолютизував їх роль: "Розум лише інструмент, він не може допомогти у виборі цілей чи допомогти ефективніше їх досягати". Саймон дедалі активніше схиляється до підсвідомих чинників у поведінці людини, зазначаючи, що свідомість, яка "діяла автоматично і примусово", більше не стоїть у такій привілейованій позиції у здійсненні вибору [8, 252]. Проте акцентувати увагу варто не просто на несвідомому, а на когнітивних обмеженнях.

Щоправда, зв'язок евалюативного і поведінкового аспекту електоральної поведінки індивіда обґрунтовували ще на початку 60-х років А. Кемпбелл, А. Голдберг. До середини 70-х років такий підхід, зокрема у межах партійної ідентифікації, розглядався як "золотий стандарт".

Наприкінці 60-х років у свою модель Ф. Конверс включає афективний аспект, який безпосередньо пов'язує з евалюативними орієнтаціями особистості, що свідчило про спрямування дослідницької уваги на виявлення зовнішніх чинників політичних орієнтацій. Дослідник наголошував на переважанні психологічної прихильності до політичної партії, що можна вважати афективним аспектом політичної орієнтації. Згодом Дж. Бассілі доходить висновку, що партійна ідентифікація первинна й психологічно реальна, оскільки втілена в афективних орієнтаціях особистості і навіть може стримувати когнітивні евалюації [5].

Експеріальна складова електоральної поведінки пов'язана з досвідом і орієнтує на емоційний аспект електоральної поведінки. Емоційний досвід дедалі частіше визначається як основний чинник соціально-політичної активності. Емоції - це індивідуальний стиль переживання, суб'єктивна чуттєвість до життя, яка проявляється як відповідний фон настрою, так і інтенсивність прояву почуттів. Це соціокультурні конструкції, які є результатом суб'єктивного досвіду переживання, розуміння й концептуалізації соціокультурних та економічних процесів.

Досвід здатний мотивувати суб'єкта на активність, яка виражається традиційними способами, оскільки діяльність людини завжди опосередкована певним культурним середовищем. Етичні і моральні норми, політичні цінності і уявлення, релігія та інші компоненти культури відображаються на результатах і когнітивної діяльності, і відповідної політичної поведінки. Тобто цінності впливають на особистість через культурний контекст, у межах якого людина соціалізується. Конкретна культура, до якої належить у рамках певного простору й часу особистість (а також родина, суспільство, нації, країна), і зумовлює паттерни (зразки, коди), яким слідуватиме людина як у своїх оцінках, так і в поведінці.

Вони пропонують суб'єктові те, що слід цінувати й те, чим варто нехтувати, що необхідно ухвалювати й що відкидати [4].

Відтак у раціональній поведінці потрібно враховувати і емоційний аспект, тобто мотивування людини до відповідної дії на основі особливого емоційного стану. Не дарма дослідники електоральної поведінки дедалі частіше акцентують увагу на ролі ситуативно-емоційних чинників, викликаних коливаннями життєвої ситуації - наприклад, коли спонтанне рішення підтримати того чи іншого кандидата

- це лише результат неочікуваної виплати заробітної плати, яка тривалий час затримувалася, або компенсації втраченого грошового вкладу [7, 16].

С. Байрум акцентує увагу на конкретній ситуації оцінювання суб'єктом об'єкта або події "… поняття цінність я використовую для опису особливого індивідуального досвіду, який має насамперед особистісний вимір. Якщо я маю який-небудь унікальний досвід, я маю досвід розуміння цінності й оцінювання, коли я звертаюся до випадків унікального особистого досвіду, усі вони, як правило, є досвідом, який я називаю досвідом запам'ятовування цінності" [10].

Звернення вчених-політологів до когнітивного аспекту політичної поведінки, зокрема електоральної, пов'язують з формування і закріпленням у науковому обігу поняття "інформаційне суспільство", яке вперше використав японський вчений І. Іто 1981 р. Інформатизація суспільства супроводжувалася бурхливим розвитком індустрії знань, комп'ютеризацією, створенням інформаційних систем тощо. Визначною особливістю такого суспільства стала заміна інформацією, інформаційними технологіями,знаннями реальних товарів, грошей тощо.

Відтак, у суспільстві, в якому домінують процеси інформатизації, не могли не активізувалися дослідження, пов'язані з можливістю людини сприймати, розуміти та оцінювати інформацію, а також розвиток технологій, зорієнтованих на маніпуляцію свідомістю, насамперед комунікативних, пов'язаних з трансформацією інформації, завдяки якій політичні технології і стають своєрідною реальністю. Інформація - це дані, які надходять до людини ззовні різними почуттєво-перцепційними і сенсорно-моторними каналами, перероблені центральною нервовою системою, інтеріоризовані та реінтерпретовані людиною і представлені у вигляді ментальних репрезентацій.

Для розуміння поведінки, зокрема електоральної, важливими стають механізми, які уможливлюють насамперед ефективність комунікації: передачу інформації, її розуміння, осмислення, пізнання, пояснення, запам'ятовування та вироблення і прийняття рішень. Так когнітивний підхід стає ключем до вирішення тих питань, дослідження яких раніше без звернення до аналізу пізнавальних процесів залишалися лише пошуками [3].

Політичний вибір тільки тоді може бути раціональним і усвідомленим, якщо йому передувала повна і об'єктивна інформація, наявність якої уможливлює формулювання власної думки про відповідні політичні програми, платформи, кандидатів. Тому нині у політичних науках когнітивний напрям насамперед досліджує процес політичного мислення, оскільки когнітивна діяльність (cognitive activity) - це пізнавальний процес, який забезпечує сприйняття соціальної інформації, її розуміння, усвідомлення і вироблення відповідних суджень. Вона включає усвідомлення й оцінку самого себе в навколишньому світі й побудову картини світу - все те, що становить підґрунтя поведінки людини. У політичній науці найбільш загальним поняттям для позначення специфічності когнітивної сфери є поняття "політичний менталітет".

Відтак, когнітивний підхід акцентує увагу на розумі, свідомості, знаннях як спонукальних чинниках політичної активності, тобто внутрішній інформації. Внутрішня когнітивна (ментальна) інформація - це специфічно людська інформація, яку індивід набуває з досвіду пізнання світу, а також його сприйняття й узагальнення.

Прикладний аналіз когнітивних чинників сьогодні передбачає чотири дослідницькі програми:

1) операційне кодування, 2) дослідження складності когнітивної сфери, 3) когнітивне картування,

4) аналіз образів. Усі вони спрямовані на виявлення ментальних чинників поведінки політичних акторів.

"Операційний код" - це переконання і уявлення людини про те, якою є природа політики, уявлення про правильну стратегію й тактику в політичній реальності.

Когнітивна складність - це характеристика когнітивної системи суб'єкта, яка характеризує його здатність розрізняти окремі аспекти або виміри навколишнього середовища. Дослідження когнітивної складності акцентують увагу на двох проблемах: 1) вплив ступеня когнітивної складності на поведінку;

2) виділення типів політичної поведінки, які корелюють із когнітивними системами різної складності.

Когнітивна карта - це спосіб репрезентації когнітивних структур, що дає змогу моделювати процес мислення навколо певної проблеми або типова схема мислення.

Виявлення образів передбачає аналіз суб'єктивного образу реальності, від якого залежить поведінка. Поняття "образ" можна розуміти як суб'єктивну картину світу або його фрагментів, що включає самого суб'єкта, інших людей, оточення й послідовність подій [2].

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ

Описуючи основні моделі електоральної поведінки, що склались в зарубіжній політичній науці, не можна обійти увагою проблеми використання даних теорій на пострадянському просторі, особливо в Україні.

Аналізуючи електоральну поведінку найчастіше до уваги беруть довготермінові і короткотермінові фактори. В цілому еволюція політичних орієнтацій як в країнах розвинутої демократії, так і на пострадянському просторі в останні десятиліття характеризується зниженням впливу довготермінових факторів формування політичних уподобань і посиленням впливу короткотермінових факторів, таких як вплив іміджу кандидата і позиція виборців щодо окремих проблем. Разом з тим соціально-групові фактори і особливо фактор політичної ідентифікації все ж таки продовжують грати суттєву роль при формуванні політичних орієнтацій на виборах.

Серед базових довготермінових факторів можна виділити соціокультурні (соцієнтальні), інституціональні, ідеологічні чинники впливу на електоральну поведінку.

В посткомуністичних суспільствах практично не прослідковується найбільш популярний в західних електоральних дослідженнях розкол між власниками і робітниками. Натомість існує розкол, що відійшов на другий план як фактор електоральної поведінки в більшості західних країн, - різниця між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Проте в Україні, на нашу думку, не достатньо умов для формування повноцінного соціополітичного поділу на основі різниці між виборчими уподобаннями сільського і міського населення. Але можна говорити, що в Україні досить дієвими є як соціокультурні (соцієнтальні) так і інституціональні та ідеологічні фактори.

Важливим є ідеологічний фактор електоральної поведінки. Поняття ідеологічної орієнтації в західних суспільствах найчастіше ідентифікують з ліво-правим контініумом. Застосування категорії ліво-правого контініуму до пояснення електоральної поведінки в посткомуністичних суспільствах є досить проблематичним. Тут важливу роль відіграє ставлення виборців до режиму. Система координат для пояснення електоральної поведінки повинна бути багатомірною і має обов'язково враховувати політико-ідеологічний і неідеологічний (владний) чинники. Владний чинник орієнтований на розташування даних, як правило, в бінарних контініумах "режим-опозиція" або "підтримка-протест", які обумовлені відношенням до владних систем.

Ідеологічна ідентифікація тісно пов'язана з центральною категорією соціально-психологічного підходу - категорією "партійної ідентифікації". Звернення в країнах посткомуністичного блоку до категорії „партійної ідентифікації” пов'язане з великими методологічними і технічними проблемами. В умовах посткомуністичних суспільств доцільніше говорити про формування якщо не партійної, то щонайменше, ідеологічної ідентифікації виборців. Електоральний вибір може визначатися прихильністю не до партії, а до широкої ідеологічної тенденції. На наступних виборах виборець може надати перевагу іншій партії, але його прихильність до певної ідеологічної орієнтації збережеться.

Щодо ідеологічного фактора, то в Україні частина виборців, які мають ідеологічні уподобання, регулярно голосують за партії відповідної ідеологічної спрямованості. Проте більше половини українських виборців не мають ні усталених ідеологічних преференцій, ні партійних ідентифікацій. Вибори до парламенту 2002, а також президентські вибори 2004 року унаочнили, що в Україні йде процес політичної структуризації. Позитивними рисами електорального поля України є зростання бази демократично орієнтованих партій, зменшення ваги атомізованих сил і партизація політичних сил. Проте, український електорат починає потроху переорієнтовуватися на більш сталі і впливові партії. Але електоральне поле України залишається активним щодо передислокації як груп виборців, так і можливості появи нових політичних сил.

Важливе місце в поясненні електоральної поведінки відіграють інституційні фактори, перш за все - тип розподілу влади і виборча система. Існує підхід згідно з якими характер владних повноважень інституту, що обирається здійснює суттєвий вплив на поведінку виборців. При виборі політичного інституту, повноваження якого обмежені, головною є інструментальна мотивація, тоді як на виборах політично більш сильного інституту домінує ідеологічна ідентифікація. Голосування на виборах 2004 року в Україні мало чітко визначений ідеологічний характер.

На поведінку виборців впливають короткотермінові фактори, зокрема вплив ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, специфіка виборчої кампанії, діяльність уряду, конкретні політичні і економічні умови. Важливим елементом політичного вибору стає коаліційна політика партій і кандидатів або відсутність такої, чітка ідеологічна ідентифікація партій і кандидатів, здатність мобілізувати на свою підтримку реальних і потенційних прихильників має не останнє значення при голосуванні. В українських реаліях особливо велику роль відіграють діяльність ЗМІ, роль лідерів та їх імідж, діяльність уряду.

Отже, порівнюючи електоральну поведінку українських громадян під час виборів Президента у 2004 та 2010 рр. розглянемо деякі особливості. В першу чергу звернемо увагу, що важливим чинником впливу на голосування українців у двох останніх виборчих кампаніях залишається регіональний фактор та пов'язана з ним національна само ідентифікація виборців, а також економічна ситуація в країні. Окрім цього, протягом вказаного електорального циклу громадяни визначають головним мотивом голосування за певного кандидата його ідеї та пропозиції. Ще одна характерна риса участі у виборах пов'язана із відмінностями у результатах волевиявлення між громадянами, які проживають в Україні та за кордоном. Проте, на виборах Президента у 2010 р. спостерігається декілька нових тенденцій. По-перше, це зниження показника явки громадян у двох турах, а по-друге, рекордно високий показник голосування проти обох кандидатів у другому турі. Вдалося також з'ясувати, що найбільше на голосування індивідів впливають фактори, які належать до групи суб'єктивних чинників (вік, стать, рівень освіти та рід занять кожного окремого виборця). З однієї сторони, вони пояснюють, чому людина голосує саме таким чином, а з іншої - дозволяють охарактеризувати електоральну базу кожного кандидата.


Подобные документы

  • Характеристика поняття електоральної поведінки як найбільш розповсюдженої форми політичної участі; особливості і чинники її формування в Україні. Визначення впливу на волевиявлення виборців засобів масової інформації та ідеологічних преференцій населення.

    статья [16,7 K], добавлен 26.07.2011

  • Теоретичний аналіз сутності політики у суспільстві. Вивчення її структури, у якій зазвичай виокремлюють: політичну організацію, політичну свідомість, політичні відносини та політичну діяльність. Характеристика функцій, суб’єктів та об’єктів політики.

    реферат [31,0 K], добавлен 06.06.2010

  • Психологічні характеристики політичних лідерів. Вивчення особливостей впливу політичного іміджу на електоральну поведінку громадян. Дослідження схильності до маніпулювання у особистостей. Визначення домінуючих факторів авторитарності у політичного лідера.

    дипломная работа [147,7 K], добавлен 14.09.2016

  • Визначення теоретичної основи та методологічного інструментарію аналізу впливу партій на політичні пріоритети місцевих еліт в постсоціалістичних суспільствах Центральної та Східної Європи. Проблеми становлення та еволюції партій та партійних систем.

    статья [42,5 K], добавлен 20.08.2013

  • Конституційне становлення і еволюція українського президентства, його передумови та основні риси. Вплив на політичну систему боротьби за повноваження між Президентом Л. Кравчуком і прем'єр-міністром Л. Кучмою. Зміст та значення Конституційного договору.

    реферат [21,1 K], добавлен 22.11.2009

  • Аналіз норм законодавства про вибори та його складової - підінституту інформаційного забезпечення. Основні цілі та види інформування виборців. Проблемні питання регулювання ролі та функцій засобів масової інформації у процесі інформаційного забезпечення.

    статья [20,5 K], добавлен 13.11.2017

  • Аналіз феномена політичної еліти. Італійська школа, загальне в концепціях сучасних макіавеллістів. Функціональні теорії еліт і ліволіберальні концепції. Демократичний елітизм і партократична теорія еліти, неоелітизм. Чинники існування і типологія еліт.

    реферат [237,1 K], добавлен 23.04.2009

  • Аналіз сутності лобізму, як політичної технології та особливостей його існування у Західних країнах. Характеристика основних форм і методів лобіювання. Окреслення специфіки лобістської діяльності в українському парламенті. Законодавче регулювання лобізму.

    реферат [33,0 K], добавлен 14.06.2010

  • Співставлення однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних політичних системах, пошук їх подібностей та відмінностей, динаміки та статики. Комплексне дослідження компаративістики, визначення особливостей її використання у вивченні політики.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 25.11.2014

  • Аналіз становлення, розвитку та механізмів формування, функцій і ролі політичної еліти в сучасній Україні. Концептуальне вивчення, з'ясування загальних та специфічних функцій і характерних рис української еліти, виявлення основних шляхів її поповнення.

    реферат [25,2 K], добавлен 13.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.