Політичні зв’язки з громадськістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні зв'язки з громадськістю



ВСТУП

Політичні зв'язки з громадськістю -- це процес формування політичної громадської думки та управління нею в інтересах політичної системи або певних її елементів -- держави, партій, громадських об'єднань тощо.

Політична система суспільства -- це система державної, партійної влади, а також влади різноманітних об'єднань. Не ізольована вона і від зовнішнього середовища. Навпаки, у своєму функціонуванні політична система залежить як від безпосереднього потоку інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, так і від постійного потоку інформації про власну діяльність і рух.

Світовий політичний досвід засвідчив, що першочерговою умовою ефективного функціонування політичної системи є політичні комунікації та інформація, тому що вона є самоорганізуючою системою, яка реагує і на впливи зовнішнього середовища, і на результати власної поведінки. Фактично політична система перебуває у стані безперервного пошуку, уточнення цілей і завдань, реалізація яких залежить від ефективності комунікацій та інформації.

Зв'язки з громадськістю особливу роль у політиці відіграють тому, що політика -- це усвідомлена діяльність з визначення мети і цілей розвитку суспільства, усіх його сфер, з організації, регулювання, контролю та управління процесами функціонування й розвитку всіх підсистем соціальної системи, соціальних груп і політичних організацій.

Структура політики охоплює: систему соціально-владних відносин; політичну активність, участь і діяльність суб'єктів політики; політичну культуру, традиції, ціннісні орієнтації людей; науково-теоретичні погляди, ідеї, концепції; політико-правові норми та інші складові у їхній нерозривній єдності та взаємодії. Жодна з названих складових політики не може функціонувати без ефективно діючої системи політичних та інших зв'язків з громадськістю.

На сучасному етапі суспільного розвитку, коли на Заході лідирують фінансові, урядові й кризові зв'язки з громадськістю, в країнах СНД на перше місце виходять політичні зв'язки з громадськістю, передусім зв'язки з громадськістю політичної системи та її структурних елементів.



1. Політична система і зв'язки з громадськістю

Політична система суспільства як система влади виконує дуже важливі функції (схема 1).

Схема 1

Виконання кожної з цих функцій потребує чітко налагодженої політичної комунікації та ефективної, достовірної і безперервної інформації, тобто досконалих зв'язків з громадськістю.

Справді, значення інформації та комунікацій для нормального функціонування, стабільності та ефективності політичної системи дуже велике, але не можна недооцінювати інших складових політичного процесу.

Щоб зв'язки з громадськістю забезпечували ефективне функціонування, розвиток та вдосконалення політичної системи, потрібно виконувати такі вимоги:

· інформація має безперервно циркулювати і пронизувати всю політичну систему, кожен її структурний елемент;

· усі гілки і заклади влади завжди повинні бути поінформованими, щоб влада мала можливість інформувати громадськість;

· комунікаційні мережі, інформаційні ланцюги, рух інформації від влади до громадян і навпаки мають бути різноманітними, досконалими та ефективними.

Кожна політична система створює, розгортає власну мережу політичної комунікації відповідно до своїх можливостей і економічного розвитку. Існує пряма залежність ступеня розвитку засобів масової інформації і політичної комунікації від ступеня економічного розвитку. Тому необхідно чітко визначити, якими засобами комунікації поширюється інформація.

Політична система використовує три основних способи комунікації:

Комунікація через засоби масової інформації -- пресу, книги, плакати та електронні засоби (радіо, телебачення, телефонний зв'язок, Інтернет).

Комунікація через громадські організації -- політичні партії, профспілки, творчі спілки, рухи, які виступають проміжною ланкою між закладами, що управляють, і громадськістю, якою управляють.

Комунікація через неформальні контакти, тобто через особисті безпосередні зв'язки. Цей спосіб найчастіше застосовується у примітивних, або традиціоналістських, суспільствах, але досить активно використовується і в розвинених суспільствах, навіть в умовах розквіту засобів масової інформації.

Політична система, на відміну від інших суспільних систем та організацій, наділена правом застосовувати чи погрожувати застосуванням більш або менш легітимного фізичного насильства. Габрієль Алмонд робить висновок: «Це узаконена система, яка пронизує всі «вхідні» і «вихідні» чинники суспільства, надаючи йому особливих якостей та сенсу, забезпечуючи його згуртованість як системи». Тому, на його думку, політична система виконує чотири функції «введення» (людини, соціальної групи, етносу) в політичні стосунки (схема 2).

Схема 2



Виконання названих функцій цілковито залежить від досконалості системи зв'язків з громадськістю. Водночас ці функції наповнюють зв'язки з громадськістю конкретним змістом. Ефективність функціонування політичної системи суспільства зумовлена передусім тим, які політичні сили беруть участь у політичному процесі та які з них відіграють найважливішу, вирішальну роль у формуванні й функціонуванні влади.

2. Сутність і характеристика основних політичних сил в сучасній Україні

Політичні сили -- це політичні організації, рухи, об'єднання, блоки, союзи, що беруть участь у політичному процесі, мають власну програму, в якій повинні бути чітко визначені інтереси соціальної групи, яку представляє та чи інша політична сила, мета й основні завдання, засоби і методи політичної діяльності. зв'язок громадськість політичний сила

Аналізуючи сучасні політичні сили України, можна визначити чотири спрямування:

· національно-радикальне;

· національно-демократичне;

· ліберально-центристське (прагматичне);

· соціал-комуністичне.

До національно-радикального спрямування належать політичні партії та організації, політична діяльність яких ґрунтується на донцовському інтегральному націоналізмі, в основу якого покладено пріоритет прав та інтересів нації над правами та інтересами будь-якої іншої спільноти. Їхнє головне гасло -- «Українська держава і нація понад усе!». До цього спрямування слід віднести:

Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ);

Конгрес українських націоналістів (КУН);

Українські консервативні республіканську і національну партії (УКРП і УНКП);

Організацію українських націоналістів (ОУН);

Українську національну асамблею (УНА) та ін.

До національно-демократичного спрямування слід віднести:

Народний рух України (НРУ);

Українську республіканську партію (УРП);

Демократичну партію України (ДПУ);

Християнсько-демократичну партію України (ХДПУ);

Партію зелених України (ПЗУ);

Соціал-демократичну партію України і Соціал-демократичну партію України (об'єднану) (СДПУ і СДПУ(о)).

Усі політичні сили цього спрямування з націонал-радикалами об'єднує єдина мета -- розбудова незалежної Української держави. Однак в основу ідеології націонал-демократичних партій покладено принцип єдності національних і особистих інтересів: «Права і свободи громадян не повинні суперечити правам і свободам народу, нації», -- зазначено у програмних принципах
Демократичної партії України.

Ліберально-центристське (прагматичне) спрямування в політичному спектрі України представляють:

Ліберальна партія України (ЛПУ);

Народно-демократична партія (НДП);

Партія праці України (ППУ);

Українська партія солідарності і соціальної справедливості (УПССС);

Аграрна партія України (АПУ) та ін.

Визнаючи самоцінність незалежної України, ці політичні сили намагаються уникнути суперечок з приводу ставлення до незалежності й зосереджують увагу на проблемах соціально-економічного розвитку, виступають за активне сприяння держави розвиткові виробничого, банківського, торговельного, посередницького бізнесу, за усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.

Соціал-комуністичне спрямування включає:

Комуністичну партію України (КПУ);

Соціалістичну партію України (СПУ);

Селянську партію України (СелПУ);

Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ).

Програмні документи і практична діяльність партій лівого спрямування свідчать про їхню переважну зорієнтованість на пріоритет колективних форм господарювання в економіці, вони намагаються зберегти наступництво у соціально-економічному розвитку України.

Сьогодні в Україні понад 130 політичних партій і рухів (зареєстровано більш як 80), але жодна з них не має достатнього впливу в загальнонаціональному вимірі (схема 3).

Схема 3

Кожне спрямування політичного спектра сучасної України, кожна політична партія організує і забезпечує політичні зв'язки з громадськістю, використовує сучасні канали комунікації, пропонує суспільству різноманітну політичну, соціальну, економічну інформацію, яка, на жаль, є дуже далекою від об'єктивної.



3. Виборчі технології як найважливіша складова політичних зв'язків з громадськістю

Історичний аналіз свідчить, що зв'язки з громадськістю як система формування й управління громадською думкою беруть свій початок від парламентських або президентських виборів, тобто як політичні зв'язки з громадськістю (PR). Від першого президента США до сьогодні більшість замовлень агенціям ЗЗГ -- політичні. Наприклад, 60 % замовлень у російських фірмах зв'язків з громадськістю, згідно з підрахунками експертів, становлять політичні Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. -- К., 2000..

У політичних зв'язках з громадськістю більшість -- це виборчі технології, які включають:

· виборче законодавство;

· прийняття політичних рішень про проведення виборів;

· створення механізму проведення виборів;

· проведення передвиборчої кампанії, яка складається з висування кандидатів та власне агітаційно-передвиборчої кампанії на їхню користь з використанням усіх елементів системи комунікацій і зв'язків з громадськістю;

· матеріальне забезпечення виборчої кампанії;

· безпосередню організацію і проведення виборів з голосуванням і підрахунком голосів;

· втілення результатів виборів у реальну політичну організацію (певний інститут: парламент, рада, президент);

· аналіз виборчої кампанії та її результатів і наслідків.

Кожна складова виборчих технологій ґрунтується на широких зв'язках з громадськістю, починаючи із законодавства (Закону про вибори), яке використовується в демократичному суспільстві для вираження масової громадської думки на користь і благо панівного демократичного режиму, і закінчуючи аналізом виборчої кампанії та її результатів, який використовується для поточного і перспективного формування громадської думки та управління нею певними політичними силами.

Виборча технологія -- це сукупність логічно взаємопов'язаних моделей, методів і конкретних способів підготовки, організації і проведення виборчих кампаній, спрямованих на досягнення певного результату на виборах. Політичний аналіз реальності можливий лише за наявності й грамотного використання специфічної політичної інформації, яка містить передусім дані про реальне становище та очікування різних соціальних груп, класів, етносів, політичних партій і громадських організацій.

Розробка ефективних політичних технологій у контексті виборчого процесу передбачає виявлення та ієрархізацію думок і потреб виборців відповідно до створеного іміджу їхнього майбутнього обранця, з особистими та діловими якостями якого вони пов'язують можливості реалізації своїх інтересів. Зарубіжні політологи, які мають певний досвід аналізу політичних ситуацій у період підготовки і проведення виборів, вважають, що за умови правильного урахування основних чинників, які впливають на хід виборчої кампанії, можна передбачити результати виборів. Такими чинниками, на їхню думку, є соціально-економічні умови в тому чи іншому виборчому окрузі, рівень політичної культури виборців, характер політичних традицій у виборчому окрузі, особливості політичної структури та політичних відносин у регіоні, активність соціально-політичних і громадських організацій.

У виборчих технологіях важливу роль відіграє політичний маркетинг, який забезпечує компетентні, цілеспрямовані й коректні за формою виявлення і демонстрації різним соціальним і національним групам виборців тих реальних якостей і переваг кандидата в депутати або президенти, наявність яких вони очікують від нього на майбутній посаді, тобто маркетинг, покликаний забезпечити політичну поведінку виборців.

Проблема електоральної поведінки є комплексною, міждисциплінарною за своїм характером і дуже складною для реального і раціонального розв'язання. Аналіз цієї проблеми і забезпечення коректного її розв'язання є предметом передусім політології і соціології у їхній нерозривній взаємодії. Наприклад, для політологів електорат -- це коло виборців, які підтримують і голосують за певну політичну партію або блок на парламентських, президентських і муніципальних виборах. Соціологи відносять до електорату не лише тих людей, які беруть участь у голосуванні, а й усіх громадян, котрі мають право голосу і реалізують (чи не реалізують) це право в реальних умовах проведення виборів. І політологи, і соціологи мають реальний об'єкт і предмет впливу на електорат, але аналіз свідчить, що соціологічний підхід до вивчення передвиборчої ситуації і організації та проведення виборів виявляється ефективнішим, ніж політологічний, оскільки аналіз тих виборців, які не визначилися щодо участі в них до моменту виборів чи відмовляються брати участь у виборах (але можуть бути стимульовані до цього маркетологами й менеджерами), часто дає політтехнологам можливість вирішально вплинути на результати виборів.

У виборчих технологіях дедалі активніше застосовуються соціологічні й політологічні дослідження. Як свідчить практика, дуже важливим є дослідження електоральної поведінки, зокрема вивчення й аналіз процесу прийняття рішень різними соціальними групами про участь у виборах. Ці дослідження дають можливість з'ясувати, як люди, що належать до різних класів, демографічних і етнічних груп, з різними інтересами та ціннісними орієнтаціями об'єднуються у виборі одного кандидата чи однієї політичної партії. Важливо проаналізувати основні чинники, які впливають на електоральну поведінку, визначити ті випадкові явища (античинники), що найбільше здатні вплинути на електоральну поведінку. Один з аспектів цього процесу розкриває автор підручника з паблік рилейшнз В. Королько. «Засоби масової інформації, особливо телевізійні новини, -- зазначає він, -- формують «порядок денний», визначаючи, які проблеми є найважливішими для громадськості. І виборці, як правило, з часом починають обговорювати саме ці проблеми як найболючіші. Висвітлення новин у ЗМІ робить доступним обговорення політичних проблем і водночас ще більше їх політизує. Отже, проблеми, що виявляються в центрі уваги виборців, стають дуже важливою детермінантою як оцінки кандидатів, так і формування електоральних переваг» Королько В. Предвыборная коммуникационно-агитационная кампания: политический феномен, структура, функции // Социология: теория, методы, маркетинг. -- 2002. -- № 2. -- С. 86--106..

Слід розуміти, що понад 90 % конкретних подій, які пропонуються у теле- і радіоновинах, є випадковими явищами, що здатні ефективно впливати на поведінку виборців.

Тому необхідно ретельно досліджувати потік новин і реакцію на них з боку різних верств населення.

Загалом виборчі технології можна поділити на політичні виборчі дослідницькі і політичні виборчі регулювальні.

Політичні виборчі дослідницькі технології розробляються і здійснюються спеціалістами служби зв'язків з громадськістю за такими програмами:

-- з'ясування передвиборчої соціально-політичної ситуації в країні та виборчому окрузі;

-- дослідження ставлення електорату до соціальних інститутів суспільства, політичних партій і політичних діячів;

-- вивчення іміджу кандидатів та їхніх суперників;

-- аналіз соціальної структури виборчого округу та цільових груп виборців;

-- типологізація електорату, електоральної поведінки;

-- виявлення ступеня ефективності пропаганди у процесі виборчої кампанії;

-- контроль за процесом виборчої кампанії, збір інформації для прогнозування результатів виборів та оперативного коригування діяльності виборчих штабів кандидатів;

-- соціологічні дослідження післявиборчої ситуації, реальних політичних результатів проведених виборів та їхнього впливу на вироблення політики та її реалізацію.

В сучасних умовах демократизації, соціально-економічної і політичної трансформації суспільства без грамотно організованих і проведених досліджень успішно провести виборчу кампанію майже неможливо.

Дослідні технології виступають основою розроблення і використання виборчих регулювальних та управлінських технологій, безпосередньо пов'язаних з практичною організацією виборчих кампаній. У широкому сучасному розумінні виборчі технології є основою, найважливішою складовою політичних зв'язків з громадськістю. Саме вони забезпечують не лише вивчення громадської думки, а і її формування та управління нею.

У складі виборчих технологій використовуються й рекламні, особливо так зване іміджмейкерство, тобто формування і поширення іміджу, образів, позитивних характеристик кандидатів у депутати, президенти, органи самоврядування. Іміджмейкерство забезпечує формування і тиражування позитивних образів (іміджу) конкретних осіб, організацій, концепцій, програм. Слід особливо підкреслити, що значним недоліком виборчих технологій в
Україні на сьогодні є відсутність науково обґрунтованих програм певних політичних сил (партій, блоків), а отже, й позитивного іміджу таких програм. Технології створення образу зосереджуються на лідерах, часто ігноруючи те, що політичного лідера, справжнього, а не надуманого, без добре обґрунтованої програми бути не може.

Технологія створення образу має два види: 1) розвивальна (самореалізаційна, інтегративна), заснована на оперуванні реальними даними про політичні, ділові та моральні особистісні якості конкретного лідера, партії, чи їх програм. Створений розвивальною технологією образ можна назвати реал-іміджем; 2) маніпулятивна (внутрішньоконфронтаційна, дезінтегруюча), що створює перекручений образ політичного суб'єкта, в якому цілеспрямовано викривляються політична суть лідера, партії або їх програм, основні їхні характеристики. Маніпулятивна технологія створює так званий фальш-імідж. Сутність маніпулятивної технології розкриває висловлення одного з телевізійних оглядачів В'ячеслава Піховшека: «Ми можемо одного й того самого політика «упакувати» зовсім по-різному. І ніхто з телебаченням не зрівняється, за винятком хіба що церкви» Все про медіа регіонів України. -- К., 2000. -- С. 13..

У зв'язку з ухваленням нового Закону України «Про вибори», яким уведено пропорційну систему виборів, останнім часом засоби масової інформації дедалі більше уваги приділяють створенню позитивного іміджу суспільно-політичних рухів, політичних партій, блоків тощо, відпрацьовуючи певні технології, у яких головним елементом залишається створення позитивного іміджу вже не одного, а групи лідерів, які очолюють певну політичну силу, що бере організовану участь у виборах (партію, блок, суспільно-політичний рух). Небезпека таких технологій у тому, що за групою найвідоміших політиків, які очолюють список кандидатів певного політичного об'єднання і мають справді високі характеристики, реальний позитивний імідж, до списку можуть бути включені невідомі виборцям люди, для яких інтереси виборців -- або щось другорядне, або зовсім неважливе, а голосують виборці за весь список. На жаль, у законодавстві не визначена відповідальність за включення до списку невідомих людей з неприємними і для виборців, і для обраного органу (парламенту) характеристиками.

Останнім часом стали активно використовуватися технології, які впливають на підсвідомість людей. Ефективним у цих технологіях виявляється вплив на свідомість і політичну поведінку людей здебільшого через емоційні, психологічні, підсвідомі чинники з метою формування системи настанов. Психологи дійшли висновку, що, використовуючи певні слова, можна програмувати людину на ту чи іншу політичну поведінку. Такий вплив здатні чинити не лише слова, а й звуки, запахи, образи, оскільки мозок людини, як потужний біокомп'ютер, виконуватиме ту програму, яку в нього закладено. Ці технології ефективні, але дуже складні. Їх застосування здатні забезпечити лише спеціалісти високого ґатунку. Наприклад, президентська виборча кампанія Л.Кучми була побудована на використанні впливу на середньостатистичного (пересічного) виборця такими словами: «Хоч не дуже добре нам живеться, та в нас немає війни». Ця думка належала не виборцям, а політтехнологам, які добре знають український миролюбний менталітет, традиційне неприйняття війни.

Підтвердженням активного упровадження нових виборчих технологій в Україні є застосування новітніх комп'ютерних систем опрацювання інформації, зокрема ЄІАС «Вибори», створеної фахівцями Центру комп'ютерних інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України за участю Центральної виборчої комісії та інших організацій і вперше використаної під час виборів народних депутатів України 27 березня 1994 року, та Геоінформаційної системи забезпечення виборів (ГІС), розробленої Інститутом передових технологій та впровадженої в роботу ЦВК під час проведення виборів депутатів рад усіх рівнів у 2002 році.

Ці системи є достатньо прогресивними й за умов справді демократичного виборчого процесу сприяють удосконаленню суспільно-політичних відносин і справедливості виборів усіх рівнів.

Політичний спектр України вступив у виборчу кампанію 2004 року з певним чином згрупованими політичними силами.

Найпотужнішими політичними силами є центристські партії та об'єднання, до яких належать:

Блок «За Єдину Україну» (лідер -- Володимир Литвин, голова Верховної Ради України);

НДПУ (голова -- Валерій Пустовойтенко);

ТрПУ (голова -- Сергій Тігіпко);

ПРУ (голова -- Віктор Янукович);

СДПУ(о) (голова -- Віктор Медведчук, заступник -- Григорій Суркіс);

Демократичний союз України (голова -- Володимир Гор-
булін);

БЮТ (лідер -- Юлія Тимошенко; Олександр Турчинов -- голова Комісії Верховної ради з питань бюджету);

ПЗУ (голова -- Віталій Кононов);

ЛПУ (лідери -- Валерій Хорошковський, Інна Богословська).

Ліва частина політичного спектра представлена такими політичними силами:

КПУ (голова -- Петро Симоненко);

СПУ (голова -- Олександр Мороз);

ПСПУ (голова -- Наталія Вітренко);

СелПУ (голова -- Сергій Довгань) та ін.

Праві політичні сили включають:

Блок «Наша Україна» (лідер -- Віктор Ющенко);

УНР (голова -- Юрій Костенко);

НРУ (лідер -- Богдан Бойко) та інші партії правого націоналістичного та ліберального спрямування.

Початковим етапом діяльності системи (спеціалістів) зв'язків з громадськістю є позиціювання, тобто, на думку Брендана Брюса, чітке визначення:

Хто це (кандидат у депутати, партія, блок).

Для кого діє цей суб'єкт, чим може бути цікавий і корисний.

Що може зробити цей політичний суб'єкт, яка його програма (немає програми -- не існує суб'єкта політики).

Позиціювання лідера, партії, блоку -- це дуже складний процес, саме тому у виборчих штабах працюють ті, хто, з одного боку, добре знає даного суб'єкта політики, є високим професіоналом зв'язків з громадськістю і здатний ефективно представити електорату найкращі якості лідера та досконалість його програми, а з іншого -- може належним чином інформувати лідера, що дасть йому можливість змінюватися, вдосконалюватися, доповнювати та уточнювати свою програму.

Таким чином, позиціювання -- це безперервна робота над іміджем політика, партії, блоку, руху, яка забезпечує можливі варіанти його представлення:

Бути найпершим. Ніша «найпершого» успішно використовується політичними силами (НРУ, КПУ, «За ЄДУ»).

Бути найкращим, освіченим, моральним, чесним, працездатним, послідовним, відповідальним.

Бути найменш дорогим (для споживача важлива не тільки якість, а й ціна).

Бути найдорожчим і найбагатшим, мати можливість заплатити.

«Чим ми не є». Приміром, кандидат у депутати підкреслює: «У КПРС не був!».

Позиціювання за віком. Наприклад, люди за 50 тяжіють до минулого ладу, віком до 30 -- до теперішнього, європейського.

Проводити кампанію Брендан Брюс пропонує за такими принципами:

Розкриття іміджу має починатися задовго до початку кампанії.

Мова має бути проста, а обговорення проблеми -- стосуватися простої людини.

Необхідне залучення зовнішніх (так званих нейтральних) експертів.

Створення іміджу є доповненням, а не заміною політики й програми.

У виборчій кампанії спеціалісти зі зв'язків з громадськістю аналізують такі три етапи:

Висування кандидатів.

Передвиборча боротьба.

Підбиття підсумків виборів.

Виборча кампанія кандидата (партії, блоку) розбивається на такі складові:

· аналіз виборчої ситуації (спектр політичних орієнтацій електорату, соціальні групи та їхні інтереси, вплив інших політичних сил тощо);

· розробка виборчої стратегії і тактики: мети, завдання, чіткої програми;

· діяльність з реалізації виборчої стратегії і тактики (що? де? коли? якими методами? з ким і для кого робити? які корективи доцільно внести? тощо).

Загалом виборча кампанія кандидата, партії, блоку -- це насамперед мистецтво ефективного використання комунікації та інформації, тобто зв'язків з громадськістю. На кожному її етапі ЗЗГ є домінуючою діяльністю.



ВИСНОВКИ

Політичні зв'язки з громадськістю -- це процес формування громадської думки та управління нею.

Політична система суспільства та її елементи не можуть ефективно функціонувати без досконалих, безперервних зв'язків з громадськістю, без використання сучасних комунікацій.

Найактивніше політичні зв'язки з громадськістю використовуються у виборчих кампаніях, тобто в процесі формування та утвердження політичної влади.

Необхідно спрямовувати увагу на методологію підвищення ефективності виборчого процесу за рахунок упровадження в практику виборів новітніх технологій, щоб якомога активніше витіснити з вітчизняних виборчих перегонів сміття та бруд "чорних технологій".

У країнах розвиненої демократії давно створено розгалужену систему підготовка виховання успішних політиків. У нас поки що подібна система перебуває в ембріональному стані і, як справжня зав'язь плоду, потребує особливої уваги й турботи з баку суспільства.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баури Филипп А. Паблик рилейшнз или стратегия доверия. -- М., 2001.

2. Кремінь В. Г., Білоус А. О. Класифікація сучасних українських політичних партій // Політологія: Підручник. -- К., 2000.

3. Калиберда А. Д. Связи с общественностью: Ввод. курс -- М., 2002.

4. Кривоносов А. Д. PR-текст в системе публичных комуникаций. -- СПб., 2002.

5. Максимов А. «Чистые» и «грязные» технологии выборов (Российский опыт).-- М., 1999.

6. Матвеев С. О. Політична психологія: Навч. посіб. -- К., 2003.

7. Мирошниченко А. А. Publiс relations в общественно-политической деятельности. -- М., 1998.

8. Музыкант В. Л. Реклама и PR-технологии в бизнесе, коммерции, политике: Учеб. пособие. -- М., 2001.

9. Почепцов Г. Політичні паблік рилейшз // Паблік рилейшнз: Навч.
посіб. -- К., 2000.

10. Томенко М. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. -- К., 1998.

Размещено на Allbest.ru