2.2 Ленінізм як послідовне продовження марксисткою теорії

Ленінізм -- філософське, політичне і соціально-економічне вчення, створене В. І. Леніним в розвиток марксизму. Специфіка діалектичної єдності теорії і практики в ленінізмі полягає в тому, що він є одночасно і вченням (логічно взаємозв'язаною системою категорій, сукупністю висновків, що відображають об'єктивно існуючі стосунки і зв'язки між явищами об'єктивної реальності), і доктриною, тобто, цілепокладальним викладом практичних кроків по проведенню в життя політики, заснованої на відповідній теорії. У своїй доктринальній частині ленінізм відповідає більшовизму (початок якому поклав в 1903 році саме В. І. Ленін), і ці два поняття не протиставлялися аж до 1922 року, тобто доки Ленін активно діяв як керівник партії більшовиків, і в його працях продовжували розвиватися, за визначенням, і більшовизм, і ленінізм. Почесний академік АН СРСР І.В.Сталін визначав ленінізм як вищий прояв російської культури. У той же час ленінізм, вказував І. Сталін, -- явище інтернаціональне, таке, що «має коріння у всьому міжнародному розвитку, а не лише російське». Сталін дав класичне визначення ленінізму: «Ленінізм є марксизм епохи імперіалізму і пролетарської революції». Аж до 1917 року міжпартійна полеміка між двома найбільшими фракціями російських соціал-демократів велася, в основному, в термінах «більшовизм» проти «меншовизму», уособленням яких були, відповідно, Ленін і Троцький. Поява останнього в рядах більшовиків (вибраний в ЦК влітку 1917 років) і викликані цим внутріпартійні конфлікти викликали до активному життю термін «троцькізм». Проте оскільки Троцькому як лідерові різних платформ і опозицій В. І. Ленін протистояв не особисто, а спільно з іншими керівниками партії більшовиків, «дзеркальне» поняття ленінізму в партійних документах не використовувалося; троцькізм протиставлявся не ленінізму, а більшовизму [15]. Активно використовуватися поняття «ленінізм» стало після відходу В. І. Леніна від справ унаслідок хвороби (1922). З цієї миті вожді РКП(б) часто вживають його в своїх публічних виступах на різних рівнях, аж до з'їздів і конгресів.

Після смерті Леніна (січень 1924 року) одним з перших діячів міжнародного комуністичного руху, хто спробував дати наукову формулу ленінізму, був угорський філософ-марксист Д. Лукач. У брошурі «Ленін. Дослідницький нарис про взаємозв'язок його ідей» Лукач вже ставить питання «про ленінізм як нову фазу в розвитку матеріалістичної діалектики». Змалювавши еволюцію марксизму і нагадавши про «вульгарний марксизм», Лукач в цій же роботі віддзеркалює останню дефініцію (стосовно угорських комуністів) в терміні «вульгарний ленінізм».

Приблизно в той же час «конспективний виклад основ ленінізму» пише І. Сталін, і в березні 1924 року він виходить у вигляді брошури «Про основи ленінізму». Пізніше Г. Е. Зінов'єв озвучує своє розуміння ленінізму з міжнародної трибуни Комінтерну, на його V Конгресі. У написаних ним і прийнятих на V (розширеному) пленумі РКП(б) «Тезах про більшовізацію партій Комінтерна» Зінов'єв також згадує «принципи ленінізму», використовуючи зв'язку останнього з більшовизмом: «Більшовизм є уміння застосувати загальні принципи ленінізму до даної конкретної обстановки в тій або іншій країні». Персоніфікація назви вчення, використання в його найменуванні імені того або іншого основоположника (смітіанство, картезіанство, марксизм, ленінізм, сталінізм і ін.) інколи призводить до колізій між прибічниками вчення після смерті його епоніма. Кожна із сторін розгортає свою систему аргументів в захист «істинності» свого бачення, яким це вчення має бути.

Ретроспективні пошуки істини в цих спірних питаннях вимагають глибокого розуміння історичного матеріалу, і передбачають ретельний аналіз суспільних сил, що стоять за течіями і особами, або що приймають самоназву ленінців (марксистів, більшовиків і т. п.), або тих, кого називають ленінцями або вважають такими.

Поширене в літературі визначення Ленінізму має на увазі, що: 1) теоретичне коріння ленінізму лежить в марксизмі; 2) що зародився він в епоху, коли розвиток капіталізму, що різко прискорився, супроводжувався грандіозними соціальними потрясіннями, аж до революційного скидання колишніх засад; 3) що ленінізм при цьому є не повторення марксизму, а нове, засноване на ньому вчення, що враховує зміни, після смерті К.Маркса і Ф.Енгельса.

Успішна соціалістична революція, яка відбулася далеко не в найрозвиненішій індустріальній державі (як вважали класики марксизму), не вичерпує питання про співвідношення марксизму і ленінізму, тим паче, що відноситься він лише до практичної, доктринальної частини обох вчень [9]. У частині ж філософській, теоретичній обидва вчення тотожні через спільність їх базису -- діалектичний матеріалізм. Працюючи в руслі марксизму, В. І. Ленін не лише використовував тези раніше сформульовані Марксом, але і доповнив вчення марксизму своїми філософськими роботами: «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Про значення войовничого матеріалізму». Зокрема, Ленін розвинув інтерпретацію діалектичного і історичного матеріалізму і дав критику філософії емпіріокритицизму (махізму), неокантіанства і прагматизму. Він також відмежував діалектичний матеріалізм від ряду вчень, що розвивалися поза марксизмом: від сенсуалізму, наївного реалізму, релятивізму, а також від вульгарного матеріалізму [15]. В аспекті розуміння суспільних явищ Ленін відновив єдність природно-наукового матеріалізму з матеріалізмом історичним і єдність між діалектичним розумінням природи і діалектичним розумінням суспільного розвитку, тобто історії [10]. Наполягаючи на єдності діалектично-матеріалістичного розуміння, Ленін показав, що діалектичний матеріалізм є методологія дослідження і природних, і суспільних явищ, конкретизуючись для останніх як історичний матеріалізм, вимагаючи від діалектиків, щоб вони стежили за розвитком природних наук.

Висновки

Марксизм, його політична концепція були реалістичною теорією епохи промислової революції, різкою критикою лібералізму, спробою нав'язати розрізнені цінності пролетаріату всьому європейському суспільству. У другій половині ХIХ століття марксизм значно поширився в багатьох країнах світу, де розгорівся рух робочого класу. Марксизм мав величезний вплив на долю цивілізації в ХХ столітті. Вчення Маркса, вийшовши на суспільну арену в 40-х роках, стало значною ідейно-політичною течією в Європі в 70--90-х роках XIX століття. У Росії марксизм з'явився і зміцнився в кінці XIX століття. До середини XX століття він розвивався в різних регіонах Азії, набув поширення в Африці, Латинській Америці. Доля марксизму в різних країнах складалася неоднаково: в одних він був декілька відтіснений іншими типами світогляду, в інших же, навпаки, зумів стати головною, провідною ідеологічною силою. Але у всіх випадках він впливав на різні сторони життя суспільства. Особливо він проявляється в політичній сфері: партії і організації, що розглядають марксизм як свою теоретичну базу, діють в більшості країн світу. Історичне значення марксизму було і залишається пов'язаним з діяльністю величезних мас людей -- пролетарів, інтерес яких захищала і виражала ця суспільна теорія. Разом за індустріалізацією, слідуючи за появою і розвитком пролетаріату в різних країнах, поширювався і марксизм.

У ході історії з'являється новий вигляд виробництва, змінюється соціальна структура суспільства; міняється і сам пролетаріат, його склад, його значення в суспільних відносинах. У наш час найняті робітники складають більшість людства. Отже, соціальна база марксизму зросла; разом з ходом історії розвивається і марксизм в цілому. Вища мета марксизму -- розробка і теоретичне обґрунтування звільнення людства, від поневолення капіталу. Марксизм доводить неминучість знищення всякого рабства, принижень відчуження і несвободи людей. Цей вищий сенс історичною процесу реалізується за допомогою вивчення, аналізу дослідження, з одного боку, загального практичного досвіду людства і, з іншого -- загального духовного досвіду людства. Але не всі ідеї соціально - політичній концепції марксизму витримали перевірку часом.

Історичний розвиток людства призвів до таких змін, яких ця теорія не передбачала. Склалися серйозні зміни в складі суспільних сил, які ведуть боротьбу за соціальний прогрес, в способах і методах здійснення соціальних змін. Втратили актуальність ідеї конфронтації, революції, озброєної боротьби. У цих умовах по-іншому виглядає і сам процес суспільного розвитку. Міняються усвідомлення про владу і її носіїв, державу і роль насильства, диктатуру і демократію, погляди, які раніше злагоджувалися під впливом психології протистояння і боротьби. Вони мають бути переглянуті з позиції сучасного етапу світового розвитку, загальнолюдських інтересів. Суспільна практика показала, що історично обмеженим виявилося положення марксизму про насильство, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату і його диктатуру, про зникнення товарно-грошових стосунків в епоху соціалізму.

Але і зараз залишається актуальним діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. У нову історичну епоху, що почалася з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, філософська спадщина людства все більшою мірою виступає як одне з могутніх джерел формування нового, наукового світогляду, а вивчення філософської думки минулого, засвоєння її кращих традицій стають важливим завданням суспільства. Дослідження по історії філософії широко розгортаються радянськими і зарубіжними марксистами. Ленінізм -- філософське, політичне і соціально-економічне вчення, створене В. І. Леніним в розвиток марксизму. Специфіка діалектичної єдності теорії і практики в ленінізмі полягає в тому, що він є одночасно і вченням (логічно взаємозв'язаною системою категорій), і доктриною, тобто, викладом практичних кроків по проведенню в життя політики, заснованої на відповідній теорії. Основні положення теорії ленінізму полягають в тому, що: імперіалізм -- вища і остання стадія капіталізму; революції раніше всього відбудуться в «слабких ланках», тобто в нерозвинених країнах; для перемоги революції повинен скластися союз робітників і селян, з керівною роллю перших; диктатура пролетаріату здійснюється під керівництвом партії революційного авангарду.

Список використовуваної літератури

1. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебник для вузов/Под ред. проф. В.И. Добренькова. - М.: Гардарика, 2000. - 432 с.

2. Вольфсон М. Ленинизм // Малая советская энциклопедия. -- 1929. -- Т. 4. -- С. 580.

3. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии: Учебное пособие для вузов. - 5-е изд. - М.: Книжный дом «Университет», 2001. - 216 с.

4. Гуревич А. Я. К дискуссии о докапиталистических формациях: формация и уклад // ВФ. 1968, № 2. С. 118-119;

5. Гуревич А. Я. О кризисе современной исторической науки // ВИ. 1991. № 2-3. С. 23

6. Гуревич А.Я. К дискуссии... С. 121-127; Философия и историческая наука. Материалы круглого стола // ВФ. 1988, № 10. С. 20-21.

7. Давыдов Ю.Н. и соавт. История теоретической социологии. - М.: Канон. Т.3, 1998.

8. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология: В 3 т. Т.3: Социальные институты и процессы. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 520 с.

9. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология: Краткий курс. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 232 с.

10. Израитель В.Я. Проблемы формационного анализа общественного развития. Горький, 1975. С. 16.

11. Исторический материализм. М., 1951. 129

12. Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения. М.: Экономика, 1993.

13. Ленин В.И. Что такое «друзья народа» и как они воюют против социал-демократов? // Полн. собр. соч. Т. 1. С. 138-139, 165.

14. Ленин В.И. Об оценке текущего момента. 1908. // Ленин В.И. Поли. собр. соч. Т. 17.

15. Лукач Д. Ленин. Исследовательский очерк о взаимосвязи его идей / Авт.вступ.статей С.Н.Земляной. -- М.: Междунар. отношения, 1990. -- 141 с. -- ISBN 5-7133-0356-Х

16. Маркович Д.Ж. Общая социология: Учебник. Изд. 3-е перераб. и доп./Пер. с сербского. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. - 432 с.

17. Маркс К. К критике политической экономии// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2 изд. Т. 13.

18. Маркс К. Капитал // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2 изд. Т. 23.

19. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд.

20. Основы марксизма-ленинизма. Учебное пособие. М., 1959. С. 128.

21. Попов П.В., Сычев C.B. Методологические функции понятия «общественно-экономическая формация» // Методологический анализ некоторых философских категорий. М., 1976. С. 93.

22. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. 2-е издание, переработанное и дополненное. - М.: Центр, 1997. - 160 с.

23. Сорвин К.В., Сусоколов А.А. Система социологических понятий в кратком изложении. Для школьников старших классов и студентов младших курсов. - М.: SPSL-«Русская панорама», 2002. - 224 с.

24. Тош Дж. Стремление к истине. Как овладеть мастерство историка. М., 2000. С. 211.

25. Филиппов А.Ф. Теоретическая социология//Теория общества: фундаментальные проблемы/Под ред. А.Ф.Филиппова. - М.: Канон-Пресс-Ц - Кучково Поле, 1999.

26. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. М.: ACT, 2004.

27. Энгельс Ф. К. Маркс «К критике политической экономии» // К.Маркс и Ф. Энгельс. Соч. Изд. 2-е. Т. 13. С. 497.

28. Bloch M. Marxism and Anthropology: The History of Relationship. Oxford, 1983.

29. Dialectical Anthropology. Essays in Honor of S. Diamond. Vols. 1--2. Gainesville, 1992.

30. Donham D.L. History, Power, Ideology: Central Issues in Marxism and Anthropology. Berkeley, 1999.

31. Marcel Liebman. Leninism Under Lenin. The Merlin Press. 1980. ISBN 0-85036-261-X.

32. Marxist Analysis and Social Anthropology. Ed. by M. Bloch. London, 1975. McGuire R.H. A Marxist Archaeology. London, 1992.

33. Marxist Approach in Economic Anthropology. Lanham, 1992.

34. Marxist Perspectives in Archaeology. Ed. by M. Spriggs. Cambridge, 1984.

35. Perspectives in US Marxist Anthropology. Ed. by D. Hakken and H. Lessinger. New York, 1987.

36. Relations of Production: Marxist Approach to Economic Anthropology. Ed. by D. Seddon. London, 1978.

37. Toward a Marxist Anthropology. Problems and Perspectives. Ed. by S. Diamond. The Hague, 1979.

38. Wessman J. W. Anthropology and Marxism. Mew York, 1981.

Размещено на Allbest.ru