Внутрішня політика соціалістичного уряду Х. Сапатеро в Іспанії

Причини приходу до влади в Іспанії соціалістичного уряду. Зміни у внутрішньоекономічному положенні країни після 2004 року. Підхід адміністрації Сапатеро до вирішення баського питання. Висновок про загальні напрямки внутрішньополітичного розвитку Іспанії.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.10.2011
Размер файла 51,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність роботи полягає в систематизації та аналізу подій найновітнішої історії Іспанії. На нашу думку, саме розуміння недалекого минулого будь-якої країни дозволяє зробити вичерпні висновки про найближче та середньострокове її майбутнє. З іншого боку у випадку дослідження подій останніх років важко збалансувати базуючись на фактах лише новітньої історії, політології, економіки. Щоб безповоротно не заглибитися в одному з цих напрямків, автор вирішив деталізовано розглянути не тільки події останніх шести років (тобто з моменту приходу до влади кабінету Хосе Родрігеса Луїса Сапатеро), а й торкнутися проблем котрі актуалізувалися на півострові в др. пол. ХХ ст. Актуальності заданій темі надає і факт необхідності посилення співпраці України та Іспанії, з одного боку як члена євроспільноти, а з іншого - самостійного розвинутого економічного гравця. Також для України має стати цікавим досвід іберійської країни у напрямку розв'язання міжетнічних конфліктів та недопущення розвитку гіпотетичних терористичних організацій в Криму, Придністров'ї чи в іншому регіоні.

Мета дослідження проаналізувати основні вектори внутрішньої політики соціалістичного уряду Сапатеро в Іспанії.

Відповідно до мети визначено ряд авторських завдань:

- визначити причини приходу до влади в Іспанії соціалістичного уряду;

- проаналізувати зміни у внутрішньоекономічному положенні країни після 2004 року;

- розглянути підхід адміністрації Сапатеро до вирішення баського питання;

- на основі результатів дослідницьких завдань зробити висновок про загальні напрямки внутрішньополітичного розвитку Іспанії в останнє десятиріччя.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 2004-2010 рр.

Географічні межі співпадають з державним кордонами сучасної Іспанії.

Методологічною основою роботи є принципи історизму та об'єктивності. Виходячи з цього в роботі застосовано наступні методи наукового дослідження. Хронологічно-історичний для створення цілісного розуміння передумов, протікання та можливих наслідків закріплення при владі в Іспанії лівоцентриського уряду. Порівняльний для визначення нових віянь в іспанській внутрішній політиці в зв'язку із зміною правлячої еліти.

Аналітичний метод покращує роботу з великою кількість статтей та інших опублікованих праць з тематики, адже дозволяє кристалізувати оцінки, виходячи з конкретного аналізу фактів та явищ.

Залучення вказаних методів якнайкраще сприяє розгляду поставленої теми та розв'язанню визначених завдань.

1. Соціально-економічна ситуація в Іспанії з приходом уряду Х.Л.Р. Сапарето до влади

1.1 Перемога ІСРП на виборах 2004 та 2008 рр.

Незважаючи на те, що Іспанія - одна з небагатьох нині в Європі монархій, ця країна, крім короля, має водночас і свого президента. Річ у тім, що саме так традиційно величають тут очільника уряду - людину, що обіймає посаду, яку в більшості інших держав називають кріслом прем'єр-міністра. Нині на батьківщині кориди «президентом уряду» ось уже протягом другого терміну є Хосе Луїс Родрігес Сапатеро - лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії. Саме він з 2004 року відіграє ключову роль у визначенні економічних та соціальних пріоритетів Іспанії, тоді як популярний монарх Хуан Карлос І, чиї повноваження обмежено конституцією, втілює у собі ідею єдності нації та держави, виконуючи також роль головнокомандувача збройних сил.

Згідно з дещо заплутаною традиційною процедурою, кандидатуру прем'єра пропонує сам іспанський монарх. Однак після висунення кандидатури свої голоси «за» або «проти» майбутнього лідера уряду мають неодмінно віддати депутати державного Конгресу. Лише схваленого ними прем'єра офіційно призначить на посаду король країни. Варто зазначити, що починаючи з 1978-го (року прийняття в Іспанії чинної конституції), посаду прем'єр-міністра обіймали лише висуванці, чиї партії могли на той час похвалитися більшістю місць у Конгресі (хоча законодавчо подібну вимогу ніде не зафіксовано). Чимало політологів вбачають причину такого перебігу подій у тому, що зазвичай саме прем'єрові, який представляє більшість та заручився її підтримкою, вдається оперативно сформувати дієвий уряд. Здебільшого, монарх оголошує ім'я майбутнього прем'єра вже наступного дня після проведення парламентських виборів [14, C. 6].

Останнім часом лідерами політичного життя в Іспанії стали дві партії - Народна та Соціалістична робітнича. Саме між ними і точилася найзапекліша боротьба за лідерство у парламенті та, відповідно, й за міністерське крісло на переломних виборах 2004 року. В Іспанії, на відміну від багатьох інших країн, передвиборні перегони не відіграють надто значної ролі у схилянні симпатій виборців у той чи інший бік, адже на агітацію та проведення кампанії на виборах відводиться лише 15 днів. З іншого боку, така стратегія вимагає від політика, що включається в кампанію, бути вже добре знаним серед людей, а отже, докладати додаткових зусиль у своїй повсякденній роботі.

Перемога Сапатеро стала певною мірою сюрпризом для аналітиків, адже ще на початку виборчої кампанії 2004 року опитування громадської думки віщували перемогу Народній партії - за деякими прогнозами, «народники» навіть мали шанси знову здобути абсолютну більшість. Однак у перебіг кампанії втрутилася рука долі. Іспанія зазнала однієї з найбільших трагедій, що чигали на країну за мирних часів. Унаслідок терористичного акту, вчиненого на залізниці, загинуло майже 200 людей, що спричинило небувалий резонанс серед іспанської громадськості. Розслідування розробляло дві основні версії - втручання баскської терористичної організації ЕТА або ж діяльність арабських терористів. Катастрофа ще більше загострила і до цього не прості стосунки між партіями-суперниками та їхніми лідерами. На провладні сили посипалися звинувачення у тому, що трагедію було спровоковано їхньою невиваженою проамериканською зовнішньою політикою [21].

Не міг не включитися в дискусію і Сапатеро, адже вимога виведення іспанського контингенту з Іраку залишалася однією з найпринциповіших його позицій ще як політика-опозиціонера. У своїй передвиборній кампанії 2004 року, яку соціаліст розгорнув під гаслом «Ми заслуговуємо на кращу Іспанію», він висунув головними пунктами своєї програми такі тези: будувати 180 000 нових помешкань щороку (аби боротися з житловою кризою); запровадити у школах двомовну освіту (іспанською та англійською, а також регіональними мовами, як-от каталонською у відповідних місцевостях); вкладати державні кошти у дослідницькі програми; здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів (аби на двох учнів припадав не менш як один комп'ютер). Та одним із головних пунктів програми Сапатеро було виведення іспанських солдатів з Іраку. Своєї обіцянки він дотримав. Соціалістична робітнича партія здобула перемогу на виборах і 164 крісла в Конгресі (Народна партія отримала 148). 17 квітня лідер соціалістів розпочав виконання своїх обов'язків як прем'єр-міністр. Першим його кроком на новій посаді стало повне відкликання іспанських вояків з Іраку - крок, за який виступало близько трьох чвертей населення Іспанії. Хосе Сапатеро на час свого призначення прем'єром був далеко не новачком у політиці. Виходець із середнього класу, з родини, в якій завжди цікавилися культурою, станом справ у державі, він згадував пізніше, що кільки себе пам'ятає, завжди засиджувався зі своїми братами і батьком за нічними розмовами про політику, право чи літературу. Сапатеро ще юнаком зацікавився лівою ідеологією, спрямованою на підтримку незахищених верств населення, а переконавшись, що найефективнішу, на його думку, політику в цьому напрямі пропонує Соціалістична партія, 1979 року став її членом. Пізніше він зуміє пройти шлях до лідерства у партії та стане наймолодшим конгресменом-соціалістом у віці всього 26-и. У промові, яку Сапатеро виголосив у рамках кампанії на посаду Генерального секретаря Соціалістичної партії, він перелічив основні свої орієнтири: це поліпшення рівня освіти та збільшення кількості вакансій для молоді, популяризація культури, забезпечення толерантного ставлення в країні до іноземців різного походження та кольору шкіри, допомога тим, хто її найбільше потребує. Більшість своїх постулатів, виголошених тоді, 2000-го, прем'єр продовжує активно втілювати в життя й сьогодні. Він активно відстоює положення гендерної рівності, права сексуальних меншин та трансгендерних осіб. Сам Сапатеро називає себе першим в Іспанії лідером постфранкістської епохи, що має «секулярне бачення», виступаючи за насамперед світську державу. Звісно, така позиція нажила йому чимало ворогів у консервативних католицьких колах зате і допомогла здобути підтримку ліберально налаштованих громадян [8? C. 212].

Невипадковість обрання «випадкового» прем'єра підтверджує і той факт, що у березні 2008 року Соціалістична партія знову спромоглася здобути більшість голосів на парламентських виборах (їхній результат - 43,8%), а Сапатеро на другий термін поспіль став прем'єр-міністром Іспанії.

1.2 Іспанський варіант подолання світової економічної кризи

соціалістичний уряд сапатеро баський

Світова економічна криза суттєво позначилася на діловій активності в Іспанії. Зокрема, різко знизилися обсяги продажів житла та автомобілів, які є важливими показниками стану економіки, зросла банківська заборгованість населення, продовжує збільшуватися кількість збанкрутілих підприємств, особливо будівельної сфери.

Уряд Іспанії визнає проблеми іспанської економіки, які полягають в надлишковій вазі сектору нерухомості та суттєвому зовнішньому дефіциті (10% ВВП), але продовжує наполягати на надійності фінансової системи.

Економіка Іспанії наприкінці минулого року вперше за останні 15 років вступила в стадію рецесії, продемонструвавши зниження ВВП протягом двох кварталів підряд. Причинами негативного показника зростання ВВП Іспанії стало значне падіння внутрішнього попиту, частково компенсоване позитивним внеском зовнішнього сектору.

Вперше за сучасну економічну історію Іспанії в березні ц.р. інфляція склала - 0,1% в річному вимірі, що повґязується з економічною рецесією в країні та одночасним зменшенням вартості нафти та сировинних товарів. Уряд країни заперечує дефляційний стан економіки, адже умовою для цього є падіння цін протягом тривалого періоду часу, а поточна ситуація спостерігається лише у звґязку із зменшенням вартості енергоносіїв [23].

У звґязку з погіршенням стану державних фінансів та економічних умов в країні, на початку ц.р. рейтингове агентство Standard & Poorґs знизило суверенний рейтинг Іспанії за довгостроковими борговими зобовґязаннями з рівня «AAA» до «AA+». З іншого боку Іспанія все ще залишається привабливою країною з точки зору залучення прямих іноземних інвестицій.

У сфері зовнішньої торгівлі Іспанії протягом І-го кв. ц.р. продовжує спостерігатися скорочення обсягів як експорту, так і імпорту, проте з випереджальною динамікою останнього. Зокрема, за січень ц.р. експорт товарів з Іспанії в інші країни зменшився на 25,7%, а імпорт - на 35,3%. Така тенденція є позитивною з точки зору зниження негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу Іспанії, яке в річному вимірі зменшилось на 50,8% [20].

За останніми даними Держкомстату України, за січень 2009 р. обсяги торгівлі товарами між Україною та Іспанією склали 50564,1 тис. дол. США та зросли на 5,1%, що є традиційним для початку року в торгівлі з Іспанією (у січні 2008 р. зростання становило 4,7%). При цьому український експорт збільшився на 63,4% (до 29286,3 тис. дол.), а імпорт - зменшився на 29,6% (до 21277,8 тис. дол.). Позитивне сальдо на користь України склало 8000 тис. дол. [6].

Загалом, український експорт в Іспанію продовжує мати сировинну основу, що характерно практично для всіх розвинутих країн, з якими Україна веде зовнішню торгівлю. Частка продукції з високим рівнем доданої вартості в постачаннях з України в Іспанію залишається незначною з огляду на її загальний низький технологічний рівень.

У І-му кв. ц.р. ринок нерухомості та будівельний сектор Іспанії, який протягом останніх 10 років був рушійною силою економічного зростання в країні, продовжував перебувати в стані стагнації. Так, з 80 тис. агентств нерухомості в 2006 р., продовжили функціонувати лише 25 тис. У результаті припинення діяльності біля 70% ріелторських компаній безробітними опинилися додаткові 180 тис. чол. Нинішню ситуацію в сфері нерухомості іспанські фахівці пояснюють фінансовою кризою та зниженням платоспроможності населення, зростанням вартості іпотечних кредитів, надлишковою пропозицією на ринку житла країни тощо.

Одним з головних антикризових завдань Уряду Іспанії залишається боротьба з безробіттям, причинами зростання якого стали світова фінансова криза, падіння споживання, нестача ліквідності та, як наслідок, уповільнення економічного розвитку. За результатами І кв. ц.р. кількість безробітних в країні збільшилась до рекордних 3,6 млн. осіб, що вже складає біля 15,5% працездатного населення країни. Зростання безробіття спостерігалося практично в усіх секторах економіки Іспанії, зокрема, в сфері послуг, промисловості, будівництві, сільському господарстві тощо. Багатьом іноземцям, які приїхали в Іспанію на заробітки, вже доводиться повертатися додому. Синдикати виступили за посилення урядових заходів боротьби із безробіттям, вважаючи недостатнім урядовий план щодо стимулювання економіки та зайнятості (План «Е»).

За прогнозами Уряду Іспанії, економіка країни в 2009 році продовжить своє падіння під впливом глобальної економічної кризи. Очікується, що зменшення ВВП за підсумками 2009 року складе 1,6%, хоча деякі експерти вже прогнозують падіння щонайменш на 3%. Уряд Іспанії очікує, що цього року безробіття в країні досягне 15,9%. Водночас за передбаченнями ЄК кількість безробітних в Іспанії у 2010 році зросте до 18,7% [23].

За урядовими прогнозами економічна криза в Іспанії торкнеться дна у другому півріччі цього року. Домовленості за результатами зустрічі лідерів країн «Великої двадцятки» (G20) в Лондоні щодо необхідності підвищення прозорості фінансового сектору та впорядкування діяльності офшорів, сприятимуть відновленню належного рівня довіри до банківської системи та створять базу для нового фінансового порядку в світі. За урядовими прогнозами, починаючи з другого півріччя 2009 року в економіці Іспанії спостерігатимуться позитивні симптоми з точки зору відновлення зростання ВВП.

На думку окремих експертів, деякі країни Єврозони, у т.ч. Іспанія, з метою відновлення конкурентоспроможності в умовах економічної кризи, могли б девальвувати свої національні валюти, однак тепер вони входять до складу Єврозони. Відсутність можливості ряду країн ЄС більш гнучко підходити до встановленню валютного курсу у власних цілях загрожує обернутися більш глибокою економічною кризою.

З огляду на те, що основним завданням Уряду Іспанії на сьогодні є боротьба з безробіттям, будуть збережені на належному рівні обсяги відповідної допомоги та решта соціальних виплат населенню. За прогнозами Іспанської конфедерації підприємницьких організацій Іспанії, якщо Уряд не здійснюватиме додаткових антикризових заходів, кількість безробітних в країні може ближчим часом легко зрости до 4 млн. чол. У будь-якому випадку, зростання безробіття в Іспанії цього року продовжиться.

У звґязку із загальною негативною тенденцією розвитку зовнішньої торгівлі Іспанії в умовах економічної кризи прогнозується уповільнення зростання обсягів двостороннього торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва України з Іспанією.

Останнім часом у двосторонніх відносинах з Іспанією продовжує спостерігатися тенденція до зменшення кількості важливих інвестиційних проектів, які планувала реалізувати в Україні іспанська сторона, закриття або суттєвого скорочення діяльності успішно працюючих вже не один рік виробництв із залученням іспанського капіталу. З одного боку така ситуація обумовлена економічною кризою та необхідністю оптимізації іспанськими інвесторами своєї діяльності, з іншого - низкою проблем в Україні, зокрема, численних торговельних барґєрів, складності та низької прозорості адміністративних процедур, нестабільності законодавства, або його дискримінаційного застосування, на що постійно звертає увагу іспанська сторона.

1.3 Нормативно-правова база економічної політики соціалістів

Віце-премґєр-міністр Іспанії М. Фернандес заявила, що громадяни, які перебувають в складних економічних умовах та які заявили про необхідність використання мораторію на початок виплати ними іпотечних кредитів, можуть розраховувати ще на один рік відстрочки. Зокрема, з 1 березня ц.р. окремі категорії громадян можуть користуватися пільгами із виплати лише 50% відповідних іпотечних квот протягом трьох років (на відміну від 2 років, як планувалося раніше). Громадяни, які скористувалися відповідними пільгами мають почати виплачувати відстрочені суми, починаючи з 1 березня 2012 року та матимуть до 15 років для погашення відповідних сум.

Премґєр-міністр Іспанії Х. Сапатеро оголосив на засіданні Парламенту в лютому ц.р., що уряд має наміри скоротити на 1,5 млрд. євро державні витрати. Зекономлені кошти спрямовуватимуться на подолання наслідків економічної кризи в країні. Зокрема, Х. Сапатеро пообіцяв не скорочувати зарплати державних службовців та обсяги допомоги по безробіттю. За його словами, головним терміновим заходом стосовно іспанських робітників є збереження та розширення соціальних програм та вихідної допомоги незалежно від обсягів зростання безробіття в країні.

13 лютого 2009 р. на засіданні Уряду Іспанії схвалено нові заходи, спрямовані на відновлення економічної діяльності в країні та боротьбу з безробіттям. Серед них виділяється Інтегральний план автомобільної промисловості, на фінансування якого надається 4,17 млрд. євро та основною метою якого є відновлення сектору та суміжних галузей. План містить заходи з розвитку нових видів автомобілебудування, сприяння відновленню попиту з боку населення та підприємств, зайнятості, стимулювання логістики, сприяння НДДКР та фінансуванню [17, c. 11].

Наприкінці березня ц.р. Уряд Іспанії прийняв рішення щодо розроблення плану санації іспанської банківської системи у звґязку із зростанням кількості випадків прострочення платежів та проблемами платоспроможності окремих фінустанов, в основному ощадних кас. Зокрема, розроблено урядовий план порятунку, згідно з яким установи фінансового сектору класифікуватимуться за трьома групами. У першу групу входять провідні іспанські банки («Santander», «BBVA» та «La Caixa» тощо), які не мають проблем та не потребуватимуть відповідної допомоги. У другу включаються фінансові установи з платіжними проблемами, що можуть бути вирішені за рахунок допомоги з Фонду гарантування депозитів та інвестицій, або шляхом придбання державою частки капіталу установ. Наостанок, цей план передбачає втручання Банку Іспанії з метою закриття безнадійних фінансових установ, уведення тимчасових адміністрацій з метою врятування банків, санацію, яка, серед іншого, включатиме скорочення банківських відділень та інші відповідні заходи.

В березні країни-члени погодили виділення ЄС додаткових 5 млрд. євро, які протягом ближчих років будуть розподілені на розвиток енергетичних та інформаційних проектів Європейських співтовариств. Єврокомісія асигнує 225 млн. євро на будівництво енергетичного зґєднання між Іспанією та Францією. Інші 180 млн. євро спрямовуватимуться на розвиток видобутку вугілля в Леоні для потреб всього Іберійського півострова та 200 млн. євро - на енергетичне зґєднання Франції з Північною Африкою. Іспанії виділяється 45 млн. євро для участі в будівництві газопроводу між Італією та Алжиром. Загалом, Іспанія отримає 300 млн. євро на розвиток енергетичних та інформаційних проектів.

З 23 по 27 лютого ц. р. в Києві перебувала іспанська підприємницька делегація з представників 18 компаній виробників та експортерів будівельної техніки з різних регіонів Іспанії (Алава, Аліканте, Барселона, Гранада, Гіпускоа, Мадрид, Мурсія, Наварра та Сарагоса). Візит було організовано Іспанською асоціацією виробників та експортерів будівельної техніки, машин для суспільних та шахтних робіт (ANMOPYC) у співпраці з Торговельно-економічним офісом при ПУ Іспанії в Києві. Метою ANMOPYC є сприяння просуванню продукції підприємств-учасників на зовнішні ринки шляхом участі у виставкових заходах та організації комерційних місій за підтримки Іспанського інституту зовнішньої торгівлі (ICEX). На думку організаторів, Україна потребує оновлення застарілого парку будівельної техніки та машин для суспільних робіт, зокрема, в рамках підготовки до проведення фінальної частини Євро-2012. Необхідні роботи в Україні включають розбудову спортивної інфраструктури, розвиток системи залізниць, аеропортів, автомагістралей, місцевої транспортної інфраструктури, будівництво готелів тощо. Основною метою комерційної місії було вивчення можливостей реалізації будівельної техніки та збільшення присутності профільних іспанських компаній в Україні.

З 30 березня по 3 квітня ц.р. іспанські підприємства з Країни Басків, Каталонії та провінції Уеска взяли участь в комерційній місії в Україну та Білорусь, яка була організована Іспанською асоціацією експортерів обладнання для управління рідиною (FLUIDEX) та Інститутом зовнішньої торгівлі Іспанії (ICEX). Під час місії іспанські компанії мали змогу запропонувати українським споживачам продукцію власного виробництва, зокрема, клапани, фільтри, труби, трубопровідне та насосне обладнання.

І-й кв. ц.р. став найгіршим з 1993 р. початком року для автомобільної промисловості Іспанії. У березні ц.р. в країні було зареєстровано лише 76,5 тис. легкових авто, що на 38,7% менше, ніж за аналогічний період 2008 р. Загалом, за результатами І-го кв. ц.р. обсяги продажів автомобілів в країні склали 198,0 тис. од. та зменшилися на 43,1% в річному вимірі. Виправити ситуацію не допоміг навіть урядовий пакет фінансової допомоги. Високий рівень безробіття та низький внутрішній попит на фоні суттєвого зниження купівельної спроможності, не дозволили іспанським автовиробникам збільшити обсяги продажів. На сьогодні Іспанія є одним з найбільш постраждалих західноєвропейських автомобільних ринків, на якому обсяги продажів скорочуються високими темпами починаючи ще з травня минулого року. Фактично, в Іспанії вже зникла половина колишнього авторинку, а дилерські компанії продовжують закриватися. Уряд Іспанії знаходиться в процесі постійного пошуку шляхів порятунку автомобільного ринку країни, який поки що не дає суттєвих результатів. За підсумками 2008 р. виробництво автомобілів в Іспанії зменшилось на 12% що продемонструвало повернення автомобільної промисловості країни до показників 10 літньої давнини. За станом на лютий ц.р. на складах автозаводів Іспанії було накопичено біля 450 тис. нереалізованих автомобілів на загальну суму близько 28,5 млрд. євро. [22]

Представники автомобільної промисловості країни називають план Уряду Іспанії щодо порятунку автомобільної промисловості країни незадовільним. На їх думку, обсяги урядових коштів на прямі вливання в автомобільну промисловість та видачу кредитів автовиробникам є недостатніми. В умовах масштабної економічної кризи, яку переживає країна, необхідно розробити інший план з більшими обсягами фінансування. Профільні національні автомобільні асоціації також звернулись до Уряду Іспанії з проханням прискорити надання 500 млн. євро згідно з урядовим планом VIVE (сприяння оновленню автомобільного парку шляхом надання пільгового фінансування в обмін на старе авто) на 2010 р., у випадку, якщо не вистачить коштів, виділених на цей рік.

Під час Першого щорічного засідання Форуму іспанських підприємств, яке проходило в Нью-Йорку в березні ц.р., Іспанія представила іміджевий проект «Зроблено в Іспанії/Зроблено Іспанією» (Made in/by Spain), спрямований на просування продукції національних компаній.

Міністр промисловості, туризму та торгівлі Іспанії М. Себастьян представив відповідний дворічний план, який має на меті змінити уявлення інших країн щодо якості іспанської продукції. Бюджет плану, управління яким здійснюватиме Іспанський інститут зовнішньої торгівлі (ICEX), складає 44 млн. євро та передбачає понад 50 річних заходів щодо просування технологічних інновацій іспанських компаній, культури та освіти, а також гастрономії та моди. Проект «Made in/by Spain» вперше було представлено саме в США з огляду на те, що ця країна є першої економікою в світі, до якої спрямовується біля 18% світових експортних постачань.

З огляду на фінансові труднощі та з метою гарантування внесків клієнтів та прав кредиторів, Банк Іспанії наприкінці березня ц.р. прийняв рішення втрутитись у ситуацію, яка склалася в іспанській ощадній касі «Caja Castilla-La Mancha» (CCM).

Цей захід Банку Іспанії є першим з часів проблеми з «Євробанком» (2003 р.) та найбільшим з часів проблеми з банком «Banesto» (1993 р.). На разі передбачається зміна адміністраторів, та фінансова допомога згаданій банківській установі з метою підвищення її ліквідності. На сьогодні частка CCM в іспанській фінансовій системі є незначною та складає лише 0,8%.

На позачерговому засіданні Уряду Іспанії 29 березня 2009 було прийнято рішення про надання згаданій ощадній касі авалю Держказначейства Іспанії на суму до 9 млрд. євро для забезпечення фінансування CCM з боку Банку Іспанії.

Уряд Іспанії має наміри створити спеціальний фонд порятунку банківських установ, який фінансуватиметься з державного бюджету та частково за рахунок Фонду гарантування депозитів та інвестицій. Міністерство економіки та фінансів Іспанії заперечує наявність інших проблемних банківських установ в Іспанії.

2. Етнонаціональна політика уряду Х. Сапатеро

2.1 Передумови «каталонської» проблеми в новітній історії Іспанії

Незважаючи на невпинний процес розвитку децентралізації та територіального самоврядування у розвинутих країнах світу, серед політиків популярною є теза про те, що надання автономних повноважень регіонам призводить до розвалу країни. Подібні критичні закиди лунали зокрема на адресу іспанського прем'єр­міністра Хосе Луіса Родрігеса Сапатеро через прийняття нового Статуту про автономію Каталонії у червні 2006 р. За цим нормативним актом Каталонії було надано статус окремого національного утворення в межах Іспанії, значно поширено повноваження місцевої влади, вживання каталонської мови, її, поряд із іспанською було визнано офіційною мовою регіону. Таким чином, «Каталонія перетворилася на один із найбільш самостійних регіонів Європи» [1]. Представники опозиційної консервативної партії відкрито заявляли, що «потрібно зупинити цю операцію із знищення Іспанії». А в пресі з'явилися публікації, що ця подія закладає своєрідний прецедент і може розпочати новий етап боротьби національних спільнот за незалежність у «Старій Європі» (Країна Басків, Шотландія, Турецька Республіка Північного Кіпру тощо), у «Новій Європі» (Колишня Югославія і Косово), а також на території колишнього Радянського Союзу (Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія, Нагорний Карабах) [1]. До цього перелікуналежить і Україна, з порядку денного політичного життя якої не зникає питання кримськотатарської автономії. Зайвим підтвердженням цього може слугувати звернення до Президента України кримськотатарської організації «Міллі Фірка» від 20 жовтня 2007 року, про відновлення на півострові кримськотатарської автономії [2]. Із часу затвердження нового автономного статуту Каталонії пройшло вже більше року, але передбачення щодо зникнення Іспанії як єдиної країни не здійснилися. Каталонія поряд із Країною Басків та Наваррою, користується найбільшою серед усіх іспанських регіонів автономією, залишається найрозвинутішим регіоном у складі унітарної Іспанської держави. Більш того, іспанська центральна влада декларує, що в законному порядку готова надати й іншим регіонам пільги, подібні до каталонських.

Розширення автономних повноважень Каталонії позитивно вплинуло на відносини між центральною владою і регіоном. Певні поступки дозволили задовольнити національні потреби каталонців. Слід нагадати, що Каталонія має автономний статус з 1979 р., коли було затверджено перший Статут про автономію.

Отже, спробуємо визначити, що ж насправді змінилося в статусі Каталонії, зазбільшення яких повноважень боролися каталонці та яким чином вдалося досягти компромісу між інтересами всієї Іспанії та її найбагатшого регіону, що відрізняється національною самобутністю. Для цього порівняэмо положення статутів про автономію 1979 та 2006 років та звернемося до Конституції Іспанії, що поклала основу для створення «держави автономій». Але щоб зробити певні висновки, лише аналізу юридичнихтекстів недостатньо. Необхідно враховуючи історичні особливості боротьби каталонського народу за особливий статус у складі Іспанської держави, звернутися до сучасної ситуації у країні. Цим питанням присвячена найновіша збірка статей іспанських аналітиків та публіцистів, зібраних Оленою Вісенс [3]. Маємо визнати, що вітчизняні вчені не приділяють достатньо уваги питанням іспанської державності. Деякі відомості стосовно автономних співтовариств взагалі, та Каталонії зокрема, можливо почерпнути з робіт російських вчених [4]. Але, зазвичай ніхто не розуміється на питаннях іспанського автономізму краще за самих іспанських вчених.

Державний устрій Іспанії є насправді унікальним, не відповідає жодній із існуючих на сьогодні моделей. На основі міжнародного досвіду та досвіду усього попереднього конституційного розвитку країни, іспанці створили власну форму національно­територіального устрою. Теоретико­правова наука визначає чотири класичні форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація та імперія. Фактично, Іспанія не відповідає жодній із них. Її Конституційний суд публічно назвав Іспанію «складеною державою» [5], таку назву вона має і в офіційних документах. Сучасна складена держава або держава автономій існує з часу прийняття нової демократичної Конституції 1978 р., за якою визнавалося та гарантувалося право на автономію для національностей та регіонів, що складають країну, а також солідарність між ними [6, а. 2]. В централізованій тоталітарній державі Франко не було місця жодним проявам автономії. Стосовно Каталонії, наприклад, навіть вживання каталонської мови заборонялося. Для того, щоб охарактеризувати наслідки конституційних змін в Іспанії з часу прийняття нової Конституції, достатньо навести обґрунтоване ствердження іспанського науковця Хосе­Бидаль Пеласа Лопеса: «…за той короткий проміжок часу, що пройшов, Іспанія встигла перетворитися з однієї з найбільш центристських держав Європи в одну з найбільш децентралізованих, перевершивши в цьому федеративні моделі, наприклад Німецьку» [7, с. 127]. Разом з тим, формально Іспанію визнають унітарною державою. Сьогодні Іспанія складається з 17 автономних співтовариств, що користуються різним обсягом самоврядування. Найбільшою автономією користуються три регіони, що мають історичні, національні та навіть лінгвістичні особливості. Одним із таких регіонів є Каталонія.

Автономістські традиції Каталонії сягають часів Середньовіччя, коли іспанські королі дарували територіям сучасної Каталонії особливі феодальні привілей та вільності «фуерос» [8]. Нагадаємо, що сучасна Іспанія сформувалася в наприкінці XV ст. після об'єднання християнських королівств, що існували на території Піренейського півострова. Починаючи з цього історичного періоду, Каталонія входить до складу Іспанії. Проте каталонський народ завжди претендував на самоврядування, а часом і на незалежність (так, у 1871 р. Каталонія намагалася від'єднатися від Іспанії і лише після довгострокових переговорів залишилася у складі Іспанського Королівства). Першим наслідком цього історичного процесу став Манкомунітат Каталонії регіональний уряд, що мав обмежені повноваження, але був символічно важливим для каталонців. Цей орган обмеженого самоврядування існував з 1917 по 1925 рр. та залишив значний слід у формуванні сучасної каталонської культури. Вперше автономний статус Каталонія отримала у 1932 р., під час Другої республіки. Але практично скористатися автономією каталонці не встигли, у 1936 р. в Іспанії почалася громадянська війна. Перемога франкістів у 1939 р. поклала край самоврядуванню в Каталонії та інших іспанських регіонах. Голову автономного уряду Каталонії було страчено, було заборонялося вживання каталонської мови та будь­яке вираження культурної ідентичності. До питання самоврядування національних меншин Іспанія повернулася лише після смерті Франко у 1975 р., коли в країні почалися демократичні перетворення. Тому не дивно, що питання демократизації суспільства тут нерозривно пов'язані із вимогами децентралізації та визнання національної ідентичності. Процес пошуку інших, прийнятних для нової Іспанії форм державного устрою завершився прийняттям діючої Конституції Іспанії у 1978 р. Як уже зазначалося, ця конституція надавала іспанським регіонам право на самовизначення та автономію. Цим одразу після прийняття Конституції і скористалися іспанські національні спільноти, у тому числі й каталонці. Вже наступного 1979 р. Каталонія прийняла Статут Автономії, за яким й існувало Каталонське Автономне Співтовариство до прийняття нового Статуту в 2006 р. Основною причиною скасування Статуту 1979 р. була зміна обставин у порівнянні із ситуацією часів створення держави автономій та проблеми, виявлені у Статуті за 25 років. Входження Іспанії до Європейського Союзу, процеси глобалізації, значне проникнення іммігрантів, проблеми, що належать до фінансування Генералитата (уряду Каталонії), бажання сформувати особливу правову систему, адекватну політичній ідентичності (у Каталонії, наприклад, діє власний цивільний кодекс), а також необхідність упорядкувати інституціональну систему (одним із центральних питань було уникнення двовладдя). Ці проблеми викликали необхідність включення до порядку денного питання щодо зміни каталонської системи самоврядування. Перетворення розглядалися як можливість перегляду позиції Каталонії виключно у межах Іспанської держави.

2.2 Аналіз міжнаціональних відносин в Іспанії після затвердження Статуту 2006 року

Проаналізувавши тексти статутів 1979 р. та 2006 р. можемо вказати на основні нововведення. По­перше, у новому Статуті детальну увагу надано питанням ідентичності (особливо лінгвістичним питанням). По­друге, декларація прав каталонців. По­третє, упорядкування інституціональної системи, у тому числі розширення повноважень Генералитата. По­четверте, нове визначення відносин між автономним урядом Каталонії та центральною владою. По­п'яте нова податкова система та система фінансування. Спробуємо навести найважливіші риси, що характеризують трактування цих питань у Статуті 2006 р. У взаєминах між центральною владою та національними меншинами в усіх країнах, де існують національні питання, принциповим є визнання національної меншини як народу чи нації. Порівняно із попереднім статутом, Каталонія досягла значного прогресу в цьому питанні, хоча центральна влада так і не наважилася надати каталонцям юридичного визначення нації. У Статуті 1979 р. стосовно каталонців вживається термін «el pueblo catalan», тобто «каталонський народ», з переважним значенням «населення» [9, с. 280]. У Статуті 2006 р. визначення Каталонії як нації (naciуn) в юридичному контексті Статуту знову було заборонено, але у м'якому формулюванні збережено в Преамбулі: «Парламент Каталонії, виражаючи почуття і волю громадян Каталонії, визначив Каталонію як націю (naciуn) зі значною більшістю» [10]. Незважаючи на це, новий Статут Каталонії означає крок уперед на шляху до визначення Іспанії як складеної нації, утвореної з різних об'єднаних у єдине ціле націй. Там само, в Преамбулі Статуту 2006 р. читаємо: «Конституція Іспанії в ст. 2 визнає існування каталонців як національність (nacionalidad). Вперше у законодавчих актах Іспанії з'явилося визнання національної меншини як нації. Значущість цієї події підкреслюється й тим, що, як вже траплялося у минулому, розвиток політичних подій у Каталонії може показати шлях розвитку конституціональної системи Іспанії у питанні розподілу владних повноважень і національного питання. Відомо, що одним із головних критеріїв визначення національної спільноти як нації є наявність власної мови. Вже в Статуті 1979 р. було визначено, що власною мовою каталонців є каталонська (la lengua catalбn) [9, ст. 279]. Але у новому Статуті знання каталонської мови для всіх громадян Каталонії, незалежно від їхньої рідної мови, стає обов'язковим. Стосовно інших проявів національної ідентичності, новий Статут дозволяє Каталонії розробляти свої власні програми етнічного розвитку у межахположень іспанської Конституції. Каталонські розроблювачі Статуту 2006 р. вирішили включити в його складу декларацію прав з Європейської Конвенції прав людини, а також права, перераховані в Конституції Іспанії. Ця декларація починається з констатації факту, що багаторівнева система захисту прав можлива і бажана, і що Каталонія може вносити доповнення до прав, визнаних іншими рівнями, і, за допомогою цього, розробляти свої етнічні і політичні програми розвитку цивільного суспільства. За допомогою цієї декларації Каталонія може визначати свою власну соціальну модель. Більшість компетенцій, передбачених іспанською системою розмежування повноважень і встановлюваних Конституцією і статутами автономій, належать до розділених повноважень. Частина цих розділених повноважень залишається Центральній владі так називані базові повноваження (legіslacієуn bбsіca). Це означає, що центральна влада може встановлювати основні напрями, а Автономні Співтовариства здійснювати правове регулювання питань у межах цих напрямів. Але центр занадто широко трактує поняття базових повноважень і використовує їх як інструмент для обмеження повноважень автономій. Як відповідь на таку ситуацію укладачі Статуту запропонували дуже деталізовану конфігурацію повноважень Генералітата. Це найзначуще нововведення у порівнянні зі Статутом 1979 р. щодо питання повноважень. У новому тексті повноваженням присвячено близько 60 статей і більшість з них мають дуже докладні і вичерпні формулювання для того, щоб продемонструвати наявні обмеження можливостей центральної влади, що занадто активно користується своїми «базовими повноваженнями».

Перелічимо найважливіші повноваження Каталонських органів влади згідно із новим Статутом: сільське господарство, тваринництво і рибальство (ст. ст. 116, 119, згадувалися в Статуті 1979 р.)? ощадні каси (ст. 120? згадувалися в Статуті 1979 р.)? торгівля (ст. 120? згадувалася в Статуті 1979 р.)? захист споживача (ст. 123? згадувався в Статуті 1979 р.)? культура (ст. 127? згадувалася в Статуті 1979 р.)? цивільне право (ст. 129? згадувалося в Статуті 1979 р., але більш чітко сформульовано і значно знижує роль центральної влади)? освіта (ст. 131? згадувалася в Статуті 1979 р.)? енергетика і шахти (ст. 133? згадувалися в Статуті 1979 р.)? житлове будівництво (ст. 137? згадувалося в Статуті 1979 р.)? імміграція (ст. 138? нововведення 2006 р.)? промисловість (ст. 139? згадувалася в Статуті 1979 р.)? транспорт і комунікаційна інфраструктура (ст. 140? згадувалися в Статуті 1979 р., але значно розширені)? власна мова Каталонії (ст. 143? нововведення 2006 р., що дає можливість Генералітату мати деякий вплив в урядових органах центральної влади, розташованих у Каталонії)? охорона навколишнього середовища (ст. 144? згадувалася в Статуті 1979 р.)? засоби масової інформації (ст. 146? згадувалися в Статуті 1979 р.)? зайнятість (ст. 148? згадувалася в Статуті 1979 р.)? гендерна політика (ст. 153? нововведення 2006 р.)? інтелектуальна і промислова власність (ст. 155? згадувалася в Статуті 1979 р.)? захист персональних даних (ст. 156? нововведення 2006 р.)? науково­дослідні розробки і технологічні інновації (ст. 158? нововведення 2006 р.)? зв'язки з релігійними утвореннями (ст. 161? нововведення 2006 р.)? охорона здоров'я (ст. 162 ? згадувалося в Статуті 1979 р.)? суспільна й особиста безпека, зокрема створення і керування Каталонської поліції (ст. ст. 163 і 164? згадувалися в Статуті 1979 р., однак значно розширені)? система в'язниць (ст. 168? згадувалася в Статуті 1979 р.)? університети (ст. 172? згадувалася в Статуті 1979 р.). Надзвичайно важливою для каталонських розроблювачів нового Статуту була необхідність підкреслити двосторонню природу взаємин між Генералітатом і центральною владою як засобу відмінності каталонської автономії у порівнянні з іншими автономними співтовариствами. Для народу Каталонії важливо затвердити своє положення як нації і показати розходження із «не­національним» статусом інших автономних співтовариств, розглянутих як звичайні іспанські регіони. Народ Каталонії має дуже розвинуте почуття національної самосвідомості, що викликає необхідність особливих взаємини з центральною владою. Найважливішим нововведенням у цьому питанні є створення двосторонньої комісії Генералітат центральна влада як основного і постійного механізму для здійснення взаємин між Урядом Генералітата й Урядом Центральної влади (ст. 183). Ця комісія покликана по­перше, сприяти участі Генералітата під час реалізації центральною владою повноважень, що торкаються автономії Каталонії. По­друге, забезпечувати обмін інформацією і законодавчою базою, під час роботи у сфері реалізації державної політики стосовно питань, що становлять взаємний інтерес. Як бачимо, більшість повноважень каталонських органів влади містилися й у попередньому Статуті, але треба підкреслити, що основною метою каталонських політиків було не введення нових, а гарантування старих повноважень. Проте головною гарантією здійснення автономних повноважень виявилися зміни фінансової системи. Питання фінансів є одним з основних у новому Статуті, оскільки без відповідного фінансування ефективне здійснення повноважень каталонськими владними інститутами було б неможливим, а положення Статуту мали б лише декларативний характер. Необхідно зазначити, що проект, представлений Каталонським Парламентом, був значно змінений Іспанськими Генеральними Кортесами (двопалатний парламент Іспанії). Загалом, центральні органи влади збирають податки на всій території країни, а потім розподіляють фінанси між регіонами. З цього правила є два винятки Країна Басків та Наварра, де фінансова система має значні відмінності: спочатку автономне співтовариство збирає податки, а потім перелічує частину з них центральній владі. Саме таку систему каталонські політики намагалися затвердити у новому Статуті. Каталонські політики прагнуть створити таку ж фінансову систему, як в Країні Басків, однак, центральні органи влади і, зокрема, кабінет прем'єр­міністра Луіса Родригеса Сапатеро не підтримав такий підхід. Тому було досягнуто компромісної згоди, що хоча і не задовольняло амбіцій каталонських політиків, але було переважніше, ніж фінансова система, що існувала раніше. Як зазначалося, Каталонія виробляє близько 20% валового внутрішнього продукту, відповідно, вона є одним з основних джерел доходу центральної влади. Але гроші поверталися в іншій пропорції. За новим Статутом каталонці законодавчо закріпили положення, за яким рівень доходів на душу населення не може бути нижчим ніж в будь­якому іншому автономному співтоваристві. Більш того, Генералітат має можливість одержувати частину з доходів центральної влади від загального збору податків. Відповідно до восьмого додаткового положення Статуту, перший урядовий законопроект про передачу податків має забезпечувати розподіл на користь Каталонії 50% доходів від податку на особистий прибуток. Так само, як і 58% доходів від наступних податків: податок на видобуток вуглеводнів, податок на тютюнову продукцію, податок на алкоголь і вироблені напої, податок на пиво, вино і слабоалкогольні напої, податок на проміжну продукцію. Нарешті, відповідно до десятого додаткового положення, той самий законопроект гарантує Каталонії 50% доходів від податку на додану вартість. Таке відсоткове співвідношення дозволяє забезпечити мінімальний необхідний прибуток, необхідний для фінансування діяльності каталонських органів влади, враховуючи широке коло надто витратних повноважень владних органів автономного співтовариства, зокрема освіту, охорону здоров'я та питання безпеки.

Отже, нова фінансова система виділяє Каталонію з інших автономних співтовариств та гарантує фінансування не тільки регіону в цілому, але й закладає фінансові гарантії для ефективної діяльності владних інститутів автономії. З часу прийняття нового Статуту про автономію Каталонії пройшло вже більше року. І побоювання деяких політиків, журналістів та навіть науковців щодо негативних наслідків прийняття цього документа поки що не справдилися. Не підтвердилися прогнози стосовно розвалу Іспанії та хвилі відокремлень територій. Для того, щоб робити певні висновки, необхідно враховувати особливості автономістського процесу, що має місце в Каталонії. І навпаки, майже злочинним може стати вирішення етнічних проблем в інших країнах за Каталонським зразком. На наш погляд, заяви про те, що саме завдяки новому Статуту Каталонія перетвориться «на один із найбільш автономних регіонів Європи» не мають достатніх підстав. Адже каталонці вже користувалися досить широкою автономією на підставі Конституції Іспанії та Статуту 1979 р. Тобто значного розширення автономних повноважень не відбулося. Але прийняття Статуту 2006 р. має інше дуже важливе для Каталонії значення. Каталонці домоглися підтвердження та гарантування свого особливого статусу та автономних повноважень. Крім того, на конституційному рівні було закріплено механізм їхнього здійснення та систему фінансування. Не має також підстав надавати надмірного значення визначенню каталонської мови державною та визнанню каталонців нацією. У випадку із мовою лише юридично закріплено об'єктивно існуючу в регіоні мовну ситуацію. Що ж стосується визначення каталонців у новому Статуті як нації, слід враховувати, що це ніяк не суперечить Конституції Іспанії та ідеї Держави Автономій. Ст. 2 Конституції не забороняє використовувати цей термін стосовно співтовариств, які приймають самоврядування [11, с. 157]. Вважається, що це співтовариство, визначаючись як нація, складає частину «єдиної іспанської нації» Використання визначення «нація» в Іспанській конституційній доктрині не означає визнання права на самовизначення і, таким чином, не є порушенням положень ст. 2, щодо питання іспанської неподільності. Новий Статут Каталонії означає інше трактування ст. 2 Конституції Іспанії і крок уперед на шляху до визначення Іспанії як складеної держави, утвореної з різних об'єднаних у єдине ціле націй.

Враховуючи ці висновки, стає зрозумілішим, чому центральна влада Іспанії наважилася на прийняття нового Статуту Каталонії. До цього слід додати наступні обставини. По­перше, боротьба каталонців за національні привілеї проходить, на відміну від басків, мирно, законно, цивілізовано. По­друге, центральна влада зацікавлена у найбагатшому, та найрозвинутішому у культурному та науково­технічному плані регіоні. По­ третє, не зважаючи на сильні етнічні рухи у Каталонії, її мешканці вважають себе частиною іспанської нації [12]. І по­четверте, каталонські політики не ставлять за мету створення незалежної держави, оскільки існуючий статус надає їм достатній рівень як політичної свободи, так і фінансової самостійності, а витрати на створення та утримання апарату незалежної держави призведе до зниження рівня життяв країні. Таким чином, на наш погляд, новий статус Каталоніїне суперечить а ні Конституції Іспанії, а ні доктрині єдиної «держави автономій».Процес поширення автономізації може містити загрозу цілісності Іспанської держави лише у разі невірного трактування та спекуляцій з боку політичних діячів. Тим не менш, прийняття нового Статуту Каталонії має велике значення для майбутнього Іспанської держави, оскільки розвиток політичних подій у Каталонії може стати моделлю для розвитку конституціональної системи Іспанії, зокрема у питаннях розподілу повноважень, а також успішного вирішення національних проблем.

Висновки

В ході написання курсової роботи, автор дійшов наступних висновків. Після загострення внутрішньополітичної кризи в Іспанії, викликаної переважно через терористичну діяльність баських радикальних сепаратистів та організації ЕТА, на парламентських виборах 2004 року більшість отримала Іспанська Соціалістична Робітнича партія. Це стало можливим завдяки поміркованим пунктам її політичної платформи. В результаті прем'єр-міністром Іберії стає відносно молодий лідер соціалістів Хосе Луїс Родрігес Сапатеро. Виходячи з передумов приходу до влади кабінету Сапатеро, одним з головних пунктів його діяльності стає налагодження іспано-каталонського діалогу. З цією метою приймається новий Статут для Каталонії в 2006 році, за ним зміцнюється право на автономію регіону: вживання каталонської мови в судовиробництві, самоврядуванні, значно розширюються повноваження Генералітету Каталонії, реорганізується податкова система в бік лояльнішого розподілу коштів на місцях та головним ідеологічним здобутком новоопублікованого документу стає визнання каталонської нації. Ще одним популярним в країні кроком був вивід іспанського батальйону з Іраку в 2004 році. Ці два кроки змогли зміцнити національну безпеку країни та, зрештою, призвели до нової перемоги ІСРП на парламентських виборах у 2008 році. Але перемога соціалістів, поряд з цим, ознаменувала і початок політичної біполяризації країни. Оскільки, вперше з часу закінчення франкістської диктатури, дві великі партії - ІСРП та Народна партія отримали більшість місць в Національних зборах, завдавши збитків маленьким націоналістським партіям.


Подобные документы

  • Погляд вчених на історію входження Іспанії в НАТО. Початок обговорення питання вступу Іспанії до НАТО в 1981 р., формування опозиції та формулювання основних положень при вступі країни до Альянсу, проведення референдуму та ускладнення внутрішніх проблем.

    презентация [3,9 M], добавлен 11.03.2016

  • Життєвий шлях М. Хрущова. Прихід до влади країни нового керівника. Внутрішня та зовнішня політика. Демократизацію суспільства. Культура при Хрущові. Припинення повноважень М. Хрущова. Хрущов - як видний реформатор.

    реферат [27,4 K], добавлен 11.09.2002

  • Оцінка досягнення "національної злагоди" – складного узгодження компромісних рішень, досягнутих у процесі переговорів між урядом і лідерами основних політичних партій. Опис процесу політичних змін, їх успішного закріплення в конституції та законодавстві.

    статья [31,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини. Федеральний канцлер і уряд. Уряд місцевого рівня. Конституційний статус Парламенту ФРН. Парламентський контроль та політична відповідальність уряду.

    курсовая работа [34,6 K], добавлен 10.03.2007

  • Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні, еволюція теоретичної думки. Соціально-економічна політика в програмах партій соціалістичного спрямування. Проблема духовної політики, особливості позицій щодо шляхів національно-державного будівництва.

    дипломная работа [79,0 K], добавлен 04.01.2011

  • Студіювання передвиборчих програм кандидатів у Президенти України, які брали участь у виборах 2004 року відносно ставлення до європейського та євроатлантичного вибору. Зовнішньополітичні настанови кандидатів у президенти, їх погляди щодо вступу у НАТО.

    статья [29,4 K], добавлен 20.09.2010

  • Влада як предмет вивчення кратології. Характеристика політичної влади з куту зору питання про суб'єкт і об'єкт. Особливості народження та еволюції влади (кратологічний підхід). Стислий аналіз понять: влада, еліта, ментальність, розгляд у руслі кратології.

    реферат [29,0 K], добавлен 11.06.2010

  • Розробка цивілізаційного підходу до проблеми розвитку суспільства, основні посилки його теорії. Зв'язок процесу розвитку цивілізацій із соціокультурними, природно-кліматичними й іншими особливостями. Розбіжність кордонів держав із кордонами цивілізацій.

    реферат [25,8 K], добавлен 21.09.2010

  • Загальні положення та історія виникнення партії "Жінки за майбутнє". Державний устрій та правова політика. Формування соціальної, економічної політики. Перехід від "ручного управління" економікою до розвитку на основі довгострокових стратегічних програм.

    реферат [9,6 K], добавлен 18.03.2011

  • Поняття політичного режиму. Загальні концепції демократії. Форми організації державної влади. Принцип поділу влади, багатопартійність, наявність легальної опозиції, принципи взаємин цивільного суспільства з державою. Теорія тоталітаризму та авторитаризму.

    реферат [25,5 K], добавлен 29.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.