Україна: шлях від етносу до нації

2.2 Етнічні функції релігії

Релігія відіграє важливу і, водночас, неоднозначну роль в етнічному розвитку. Хоча в суспільній думці переважає погляд, що вона є явищем похідним, залежним від соціального середовища. Насправді релігія виступає самостійним активним чинником, який реально впливає. На життєдіяльність народу. Про це виразно свідчать її етнотворчі функції, які проявляються як на рівні всього суспільства, його окремої ( етнічної ) сфери, так і конкретного соціуму - носія етнічності.

Роль релігії змінюється на різних стадіях виникнення та формування етносу, зокрема вона може виступати як активізуючим, так і гальмівним фактором цього процесу. Тож закономірно, що й її етнічні функції відзначаються багатоваріативністю. Поділивши їх на дві основні групи ( ті, що сприяють єдності або ж дезінтеграції етнічної спільноти), можна визначити такі головні етнічні функції релігії:

Ё компенсаційна функція проявляється на кількох рівнях. На найнижчому з них відбувається нівелювання меншовартості спільноти, яка, завдяки своїй приналежності до однієї зі світових релігій, ніби отримує додаткові права та підстави піднестися до рівня інших приналежних до неї народів. Однім з мотивів запровадження на Русі християнства було намагання її володарів стати „рівними” з іншими європейськими династіями, зокрема воно відкривало шлях для укладення між монархічних шлюбів та прилучення до культурних традицій Візантії. Крайнім проявом цієї функції є „ сакралізація народу” через оголошення його „богообраним” та піднесення над іншими спільнотами. Прикладами такого роду є месіанські теорії про „богообранисть” євреїв та „богоносність” московітів. Діячі Кирило-Мефодіївського братства на такий самий кшталт намагалися обґрунтувати історичне покликання українського народу, пов'язавши його з біблійним народом Яфетової сім'ї;

Ё світоглядна функція полягає в тому, що, визнаючи загальні принципи та сенс людського буття, релігія впливає на формування етнічної картини світу кожного окремого народу. Зміна релігії по-різному відбивається на етнічному світогляді народу, який може зазнавати повної або часткової трансформації.

Ё Наприклад, християнство не могло повністю витіснити язичництва, тому було змушене пристосовуватись до нього. Відтак, виник феномен двовірства, у якому в нових формах християнської обрядовості зберігалося старе „етноязичницьке” сприйняття світу. Таким чином, внаслідок взаємодії етнічної картини світу та релігії відбулася суттєва модернізація етнічного світобачення;

Ё Рефлекторна (символізаторська ) функція релігії проявляється у розгляді етноісторії чи окремих її аспектів у вигляді священного дійства, а також осучасненні, актуалізації минулого народу, яке зображається як результат Божого провидіння. Таким прикладом етнізації релігійного і сакралізації національного є відтворення української етноісторії через Покров Богородиці, возвеличення символу Софії ( у вигляді низки Софіївських соборів ), що, зійшовши як Божа благодать на Україну, стала покровителькою і заступницею її народу;

Ё Комунікативна функція, суть якої полягає у тому, що через зв'язок віруючих з Богом у рамках певної етноконфесійності відбувається зближення одновірців;

Ё Інтегративна ( етноконсолідуюча ) функція виразніше проявляється на пізніших стадіях етногенезу, коли завдяки органічному вплетенню в етнічну структуру спільноти релігії остання починає відігравати важливу роль в її етнокультурному розвитку. Вона впливає на формування етнічних цінностей і традицій спільноти та нагромадження нею етнічного досвіду, що на вищих стадіях розвитку призводить до сакралізації етнічної та етнізації релігійної сфери буття. У згуртуванні етнічних спільнот надзвичайно велику роль відіграли світові релігії, зокрема іслам в консолідації арабів, а християнство - в етнонаціональному самовизначенні більшості європейських спільнот тощо;

Ё Етнотворча та етнозберігаюча функції релігії дуже близькі до інтегративної функції ( так що до певної міри є її похідними ). Інтегруючи народи, релігія, траплялося, спричиняла виникнення нових етнічних утворень. Зокрема, бельгійських етнос формувався завдяки об'єднанню на релігійній основі фламанців і валлонців одній державі. Релігія часто виступає стрижнем збереження етнічності та протистояння асиміляції. Наприклад, саме завдяки іудаїзму змогли зберегти свою етнічність розкидані по всьому світу євреї, а зороастризм перешкодив ісламізації давніх персів та їхньому перетворенню на іранців тощо. Етнозберігаюча роль релігії зростає при загрозі етнічного розпаду народу. Так, греко-католицизм став важливим захистом від окатоличення й денаціоналізації українців;

Ё Асиміляційна функція релігії проявляється в тому, що процес етногенезу відбувається через тісні взаємозв'язки між різними спільнотами, тому релігія може тією чи іншою мірою сприяти поглинанню одних народів іншими.

Ё Етноідентифікаційна функція релігії полягає в тому, що протягом тривалого історичного розвитку конфесійна ознака виступала основним критерієм визначення етнічної приналежності. Релігія набуває абсолютного значення, коли через самоусвідомлення особи відбувається само ототожнення її конфесійної та етнічної приналежності. Це знаходить символічний вираз у таких словосполученнях: „серб-православний”, „боснієць-мусульманин”, „поляк-католик” та ін. У ХХ ст. в багатьох країнах існувала практика, коли за конфесійною ознакою визначали етнічну ( національну ) приналежність особи, а походження, мова, самовизначення та інші критерії, таким чином, відступали на другий план;

Ё Дезінтеграційна ( розмежувальна )функція проявляється в тому, що релігія може стати на перешкоді процесам етнонаціональної консолідації або ж навіть спричинити розчленування етносу, що формувався на спільній конфесійній основі. Так, у колишній Югославії саме конфесійний фактор став однією з головних причин гострого протистояння між трьома етнічно близькими народами - сербами ( православними ), хорватами (католикам) та боснійцями ( мусульманами );

Ё Дестабілізаційна функція релігії може проявлятися як у відносинах між представниками одного етносу, так і в міжетнічних стосунках. Серйозною перешкодою досягненню та збереженню громадянського миру і злагоди всередині певної спільноти можуть стати суперечності між кліром і мирянами, між нижчими та вищим духовенством, між прибічниками релігійно-консервативних і реформаторських течій тощо.

Будучи важливим чинником етнотворення, релігія може прискорювати чи гальмувати цей процес, сприяти збереженню єдності й поглибленню цілісності певної етнічної спільноти або ж навпаки - посилювати дезінтеграцію, навіть спричинити до її розпаду тощо. Будучи важливою ознакою, а в деяких випадках навіть визначальним критерієм ідентифікації особи, релігія може сприяти посиленню чи послабленню її етнічності. Відтак, вона виступає реальним значущим фактором, що впливає на всі сфери етнічних процесів і явищ, так і при моделюванні розвитку міжетнічних стосунків

Висновки

У цій курсовій роботі досліджувались питання, які являються дуже актуальними для України на сьогоднішній день. Це питання виникнення, походження та розповсюдження на території нашої країни державних символів, а також питання етнології релігії.

Оскільки Україна є незалежною, суверенною державою вона має свою державну символіку : герб, гімн та прапор, яка пройшла дуже великий та складний шлях доки не була затверджена як державна. Процес утвердження державної символіки на всіх історичних етапах відбувався в дуже складних умовах. Не були винятком і 90-ті роки ХХ ст., коли Україна відновила свої державні символи. На жаль, ще й на сьогоднішній день ми не можемо стверджувати, що всі громадяни незалежної України свято шанують історичні традиції своїх предків. Ще існує дуже багато противників в суверенної української держави та у її символів.

Актуальним питанням є питання релігії. Оскільки Україна являється поліетнічно державою, де проживає велика кількість етносів, які мають свої релігійні особливості. У статті 35 Конституції України сказано, що кожна людина має право на свободу віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособові чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква та релігійні організації відокремлені від держави. Жодна релігія не може бути визначена державою як обов'язкова. В нашій державі існує велике різноманіття конфесіональних утворень, які об'єднують представників різних націй.

Список літератури

1. Антонюк О. В. Формування етнополітики в Україні: теоретико-методологічні засади. Київ 2001.

2. Багринець В. Що означає герб України// Укр. Слово. - 1996.

3. Бородінов В. Д. Політологія. Учебное пособие. Донецк - 2000 с.134-174.

4. Вівчарик М. М. Україна від етносу до нації. Київ. „ Вища школа” 2004 р.

5. Гараджа В. И. Соціологія религии. М.,1996.

6. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія. Львів 2001 с.265-277.

7. Данилюк Л. Національне відродження України як мета і зміст політичної діяльності/ Нова політика. - 1999, - №4.

8. Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? - К. 2002.

9. Історія Української Конституції. К., 1997.

10. Картунов О. В. Вступ до етнополітології. Науково-навчальний посібник. - К., - 1999.

11. Кафарський В. І., Савчук Б.П. Етнологія. К. - 2006 р.

12. Концепція державної мовної політики України (проект), машинопис. 1999 р.

13. Котигоренко В., Панчук М. Національні меншини України і національна незалежність/ Незалежність України: історичні витоки та перспективи. К., 1997. С.75-181.

14. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. Київ 2004.

15. Лазаренко О. В., Лазаренко О.О. Теорія політології. Київ 1996.

16. Лозко Г. Етнологія України. К.- 1994.

17. Малий етнополітологічний словник. Київ 2005.

18. Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура. Сборник статей. Донецк 2000.

19. Матвеев С. А., Буланенко Л. С. Політология. Харьков 2006.

20. Панарин А. С. Политология. Москва 1999.

21. Під загал.редак. Римаренка Ю.І. Основи етнодержавознавства. Київ 1997.

22. Под редак. Сазанова Н. И. Политология. Харьков 2001.

23. Релігія в етнонаціональному розвитку України. К.,1993.

24. Савчук Б., Кафарський В. Вступ до етнології. Івано-Франковськ 2003.

25. Сергійчук В. Національна символіка України. К., 1992.

26. Сергійчук В. Символіка суверенності - синьо-жовта. К., 1993.

27. Степовик Д. Релігія світу. К., 1993.

28. Пилипович Л. Етнологія релігії. К., 2000.

29. Чухно В. П. Наука о политики. Донецк 2003.

Размещено на Allbest.ru