Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США

Освоєння вуглеводневих ресурсів за кордоном

Узбекистан. ВАТ «Газпром» через дочірнє суспільство - ЗАТ «Зарубежнефтегаз» - на умовах Угоди про розділ продукції (УРП) бере участь в процесі відновлення видобування газу на родовищі Шахпахти (щорічний видобуток - близько 500 млн. куб. м). ВАТ «Газпром» приступило до переговорів з Узбекистаном про умови УРП за проектом освоєння родовищ Устюртського регіону.

Казахстан. В даний час російська сторона (спільне підприємство ВАТ «Газпром» і ВАТ «НК «Лукойл» - ТОВ «Центркаспнефтегаз») і Казахстан продовжують переговорний процес за погодженням умов «Угоди про принципи сумісного освоєння вуглеводневих ресурсів геологічної структури Центральна». Виконані електророзвідувальні роботи, інженерно-геологічні дослідження на майданчику під будівництво першої пошукової свердловини, проведені екологічні і гідрометеорологічні дослідження.

Туркменістан. Можливість участі ВАТ «Газпром» в шельфових проектах в Туркменістані розглядається з погляду забезпечення ресурсної бази в об'ємах, передбачених базовим контрактом на закупівлю туркменського газу. Участь ВАТ «Газпром» в проектах по видобуванню газу в Туркменістані залежатиме від результатів геолого-геофізичних досліджень туркменського шельфу Каспійського моря.

Індія. Спільно з компанією ГАИЛ продовжуються дослідження в Бенгальській затоці: виконані морські сейсморозвідувальні роботи, визначене місцеположення розвідувальної свердловини, проводиться підготовка до буріння.

В'єтнам. Закінчене будівництво першої розвідувальної свердловини на морському шельфі. Проведені наукові дослідження за визначенням перспективних структур блоку. Визначені ділянки для сейсморозвідувальних робіт.

Іран. ВАТ «Газпром» бере участь в проекті облаштування 2-ої і 3-ої черг родовища Південний Парс. Реалізацією проекту займається консорціум в складі: «Тоталь» (Франція) - 40 %, «Петронас» (Малайзія) - 30 %, ВАТ «Газпром» - 30 %. Офіційна передача іранській стороні функцій оператора над береговим газопереробним комплексом відбулася в червні 2004 року. В даний час проект знаходиться у стадії повернення інвестицій, завершення якої очікується в другій половині 2009 р.

У 2005 році «Газпром» підписав угоду з урядом Вірменії, згідно з якою для Вірменії встановлювалася ціна в 100 доларів США (Ј58) за кубометр газу, - на 50% нижче ринковою - в обмін на передачу «Газпрому» 45% акцій спільного підприємства «Армросгазпром», яке контролює і внутрішній розподіл газу у Вірменії і газопровід, який незабаром буде протягнутий в країну з Ірану.

В 2006 році «Газпром» довів свою частку участі в «Армросгазпромі» до 58% і отримав контроль трубопроводу Іран-Вірменія, який замислювався, як перший газопровід для постачань іранського газ до Європи, і який міг би стати конкуруючим джерелом газу для Західної Європи. [17]

Венесуела. У серпні 2005 року ВАТ «Газпром» було оголошено переможцем тендеру Фази «А» проекту «Рафаель Урданета» і отримало відповідні ліцензії на розвідку і розробку природного газу на блоках «Урумако 1» і «Урумако 2» у Венесуельській затоці. Ліцензії надані строком на 30 років. Протягом перших чотирьох років передбачається здійснення програми геологорозвідувальних робіт, що включає проведення сейсморозвідки і буріння розвідувальних свердловин.

Північно-європейській газопровід (4 жовтня 2006 року проект отримав нову назву - газопровід Nord Stream)

Проект Nord Stream - принципово новий маршрут експорту російського природного газу до Європи через акваторію Балтійського моря, минуючи країни-транзитери. Реалізація даного проекту підвищить надійність постачань на європейський газовий ринок, сприятиме розширенню газопостачання європейських країн. Проект Nord Stream включений Європейським Союзом в перелік пріоритетних проектів транс'європейської газової мережі.

Газопровід СПТО - Торжок

З 1995 р. ВАТ «Газпром» здійснює будівництво газопроводу від Уренгойського родовища, розташованого в північних районах Тюменської області (ПРТО), до міста Торжок. Цей газопровід стане важливою частиною діючої в даний час багатониткової газотранспортної системи Уренгой - Надим - Перегребне - Ухта - Торжок і дозволить збільшити потужності по постачаннях газу промисловим і комунально-побутовим споживачам Північно-західного регіону Росії, а також забезпечить експортні постачання по газопроводу Ямал - Європа. Газопровід планується вводити в експлуатацію поетапно до 2007 р.

Розширення газотранспортної системи «Середня Азія - Центр»

В цілях забезпечення транспортних потужностей для транзиту туркменського, узбецького і казахстанського газу ВАТ «Газпром» веде розробку і узгодження «Обґрунтування інвестицій в розвиток газотранспортної системи «Середня Азія - Центр» зі всіма учасниками транспортного ланцюжка Туркменістан - Росія на територіях Туркменістану, Узбекистану і Казахстану.

Вихід на ринки зрідженого природного газу

До теперішнього часу розроблена стратегія діяльності компанії з виробництва і морського транспортуванню зрідженого природного газу (ЗПГ). У 2005 році Газпром здійснив перші постачання зрідженого природного газу до США, в 2006 році - до Великої Британії, Японії і Південної Кореї.

ВАТ «Газпром» спільно з компанією «Петро-Канада» опрацьовує можливість будівництва в Ленінградській області заводу по виробництву ЗПГ для подальшого експорту на ринки Північної Америки.Європа

Газпром експортує газ в країни Центральної і Західної Європи переважно в рамках довгострокових контрактів строком до 25 років, укладених, як правило, на базі міжурядових угод.

Довгострокові контракти з основними покупцями містять умову «бери або плати». Тобто в контрактах закладений мінімальний об'єм газу, який споживач зобов'язаний сплатити навіть в тому випадку, якщо фактично візьме менший об'єм.

Довгострокові контракти є основою стабільності і надійності постачань газу. Тільки такі контракти можуть забезпечити виробникові і експортерові гарантію окупності багатомільярдних капіталовкладень, необхідних для реалізації крупних газових експортних проектів, а імпортерові - гарантію надійного і безперебійного газопостачання протягом тривалого періоду часу.

Група Газпром поставляє природний газ в наступні країни: Німеччину, Італію, Францію, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Польщу, Австрію, Фінляндію, Бельгію, Болгарію, Румунію, Сербію і Чорногорію, Словенію, Хорватію, Грецію, Швейцарію, Нідерланди, Боснію, Македонію, Велику Британію.

Основний зовнішній ринок збуту російського газу - Західна Європа. Газпром забезпечує приблизно третину сумарного імпорту до Західної Європи. Провідними покупцями російського газу є Німеччина, Італія, Туреччина і Франція.

Серед держав Центральної Європи перше місце по закупівлях газу у Газпрому займає Угорщина. Далі йдуть: Словаччина, Чехія, Польща. До цих країн надходить близько 72% газу, що експортується Газпромом до Центральної Європи.

В майбутньому компанія планує розширювати діяльність на газових ринках країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, в Скандинавії, США, Великої Британії і Бельгії.

Основні маршрути газопроводів від газових родовищ Західного Сибіру до експортних ринків Західної Європи проходять через Україну (близько 90% від всього об'єму газу, що експортується).

Для підвищення надійності і диверсифікації постачань російського «блакитного палива» на експорт Газпром здійснює крупні газотранспортні проекти.

В даний час продовжується будівництво газопроводу «Ямал-Європа», який з'єднає родовища півострова Ямал із Західною Європою. Вже сьогодні по цьому маршруту експортується близько 17% російського газу (через Білорусь і Польщу до Німеччини).

В кінці 2002 р. був зданий в експлуатацію газопровід «Блакитний потік» для прямих постачань газу до Туреччини по дну Чорного моря. Загальна протяжність цієї газової магістралі складає 1276 км (російська ділянка - 373 км, морська ділянка - 395 км, турецька ділянка - 508 км). Пропускна спроможність газопроводу - до 16 млрд. куб. м на рік. У період до 2025 р. з Росії до Туреччини планується експортувати по «Блакитному потоку» 311 млрд. куб. м газу. Об'єми експорту збільшуються з кожним роком. Так в 2005 р. було поставлено близько 5,1 млрд. куб. м «блакитного палива», що у півтора рази більше ніж у 2004 року.

Диверсифікація експортних потоків і вихід на нові ринки - один з пріоритетів експортної стратегії компанії. У квітні 2006 року Газпром продав перші партії ЗПГ у Велику Британію. ЗПГ був придбаний у кампанії «Газ де Франс» і поставлений компанії «Бритиш Петролеум» на термінал Aйл-oф-Грейн.

Найбільшими іноземними партнерами Газпрому є: німецькі компанії «ЭОН», «Вінтерсхалл», «Фербунднетц Газ», «Сіменс»; французькі «Газ де Франс» і «Тоталь»; італійська «Ені»; турецька «Боташ»; фінська «Фортум»; нідерландська «Газюні»; норвезькі «Гидро», «Статойл», китайські «КННК». «Петрочайна»; польська «Пгніг»; американські «ЭкксонМобіл», «Шевронтексако», «Конокофілліпс» і транснаціональна «Шелл».

Газпром продає газ на кордоні країни-імпортера компаніям, які потім поставляють газ кінцевим споживачам. У ціну газу для кінцевого споживача закладається вартість транспортування газу по мережах низького тиску, утримання яких у декілька разів дорожче, ніж в Росії, а також податки.

Останні два роки «Газпром» реалізує нову експортну політику, пріоритети якої - оптимізація витрат на транзит газу до Західної Європи, виходу на кінцевого споживача і збільшення валютної виручки.

«Газпром» і німецька компанія «Вінтерсхалл» в 1993 році створили спільне підприємство «ВИНГАЗ». Воно є власником трубопроводів на території Німеччини протяжністю близько двох тисяч кілометрів і найбільшого в Європі підземного сховища газу (ПСГ) в Редені об'ємом понад 4 млрд. куб. м. Сьогодні Газпрому належить 35% в статутному капіталі цього спільного підприємства. Узгоджено збільшення частки Газпрому до 50%-1 акція. Таким чином, беручи участь в «ВИНГАЗ», Газпром є співвласником газотранспортних мереж Німеччини.

Про прихильність європейських споживачів до довгострокових контрактів з Газпромом свідчить, зокрема, подовження експортних контрактів із західними партнерами - з компанією «Газ де Франс» до 2015 г, з компанією «ЕОН Рургаз» до 2020 року, «Вінтерсхалл» до 2030 р., з компанією «Газум» до 2025 р.

Крім того Росія знову повертається до Анголи, найбільшої африканської країни, що динамічно розвивається, в частині розвідки і добування нафти і газу". Так АТ "АЛРОСА", ВАТ "Зарубежнефть" і анголська нафтогазова монополія Sonangol співробітничатимуть в області розвідки і подальшої розробки нафтогазових родовищ в Анголі. Аналогічний договір укладений з "Лукойлом".

За повідомленням "АЛРОСА", меморандум про співпрацю, який у вівторок підписали алмазодобуваюча компанія, "Зарубежнефть", Dark Oil Company і Sonangol, відкриває російським держкомпаніям можливості для широкомасштабної співпраці з Sonangol в районах Анголи між басейнами Південне Конго і Північна Кванза, в басейнах Кассанж, Окаванго, Єтоша, а також в шельфовій зоні.

Домовленості «Лукойлу» з ангольською компанією Sonangol про розробку вуглеводнів на території Анголи дають можливість брати участь в геологорозвідці на шельфі Анголи.

Російський «Газпром» і ангольський Sonangol, планують співробітничати у сфері розвідки і видобування вуглеводнів в Анголі, інвестиції на першому етапі можуть скласти 100 мільйонів дол.

Меморандум, підписаний «Газпромом» з Sonangol стосується розвідки і видобування вуглеводнів, в першу чергу природного газу, з можливим використанням їх у разі позитивного результату для проекту відносно ЗПГ, перша черга якого буде реалізована наступного року", - сказав Медведєв.

"Якщо геологорозвідка дасть позитивні результати, ресурсів буде досить для другої, можливо, навіть для інших черг, тоді це спільно реалізовуватиметься", - сказав Медведєв. Найближчим часом буде сформований координаційний комітет, який повинен підготувати план геологорозвідки, що уточнює території і об'єми фінансування. [18]

Співпраця Росії і Єгипту в області нафти і газу носить стратегічний характер. Єгипетський-російсько відносини в нафтогазовій сфері залишили позаду етап укладення угод на розвідку нафти і газу і вийшли на рівень стратегічної співпраці, взаємних інвестицій" - повідомлено на церемонії підписання рамкової угоди про співпрацю між російською компанією НОВАТЕК з одного боку і єгипетськими "Egaz" і "Tharwa Petolium" - з іншого. Зараз в компанії розглядатимуться ділянки, на яких можливо проводити геологорозвідувальні роботи. Зокрема, йдеться про ділянки на заході Єгипту в районі кордону з Лівією і на шельфі Середземного моря.

За інформацією міністерства нафти Єгипту, угоди з "Egaz" передбачають підтримку двосторонньої співпраці між російською і єгипетськими компаніями. Зокрема, йдеться про розвідку і видобування нафти і газу в Єгипті, залучення інвестицій, обмін інформацією, створення спільних підприємств. Планується, що російська і єгипетська компанії сформують змішану групу, яка відстежуватиме виконання цих домовленостей. Єгипет займає третє місце в Африці після Алжиру і Нігерії по підтверджених запасах природного газу (1,76 трильйона кубометрів). Останніми роками об'єм видобутку природного газу в Єгипті збільшився в два рази - до 38 мільярдів кубометрів на рік. [19]

З метою посилення свого впливу на енеретичному ринку Росія, хоча на словах і відкидаючи створення «газового ОПЄК», фактично його створює. Так підписання меморандуму між «Газпромом» і алжирською компанією «Сонатрак» (Sonatrach) - двох основних газових постачальників Європи. Частка Алжиру на європейському ринку складає близько 10-12%, а частка Росії перевищує 25%. Документ передбачає створення російсько-алжирського енергетичного координаційного комітету, а також постійно діючі сумісні робочі групи. Першим результатом російсько-алжирської газової співпраці стануть газообмінні операції. Алжир може скоротити постачання газу до Італії, які будуть відшкодовані російським газом, а Газпром, у свою чергу, отримає від Алжиру зріджений газ. Особливо лякають європейських спостерігачів перспективи координації цінової політики між 'Сонатрак' і Газпромом на європейському ринку. [20]

На ініціативу аятолли Алі Хаменеі про створення спільної організації, координуючої видобування і поставку природного газу президент Путін повідомив «Газовий ОПЄК» - ідея цікава, ми подумаємо. Але на першому етапі мі згодні з іранськими партнерам, з іранськими фахівцями, з іншими деякими країнами, які у великій кількості видобувають і поставляють вуглеводнів на світові ринки, перш за все газ, ми вже стараємося координувати свої дії на ринках третіх країн. І маємо намір робити це у майбутньому. Ми не збираємося створювати якогось картелю, але координувати нашу діяльність було б правильно. [21]

Енергетична політика Росії відносно країн Європейського союзу.

Найкраще цілі Росії відносно ЄС висловив держсекретар Союзу Росії і Білорусії Павло Бородін: «...Європа все одно без нас не зможе. Європа стоятиме перед нами на колінах». [22]

Головною «зброєю» Росії є ВАТ «Газпром», капіталізація якого перевищила 300 мільярдів доларів. Концерн упевнено займає третє місце в списку світових гігантів, випереджаючи "Майкрософт". [23]

Також розширюють видобування газу російські незалежні російські компанії, які планують збільшити видобуток до 189 млрд. кубометрів до 2010 року, що покриє 40% внутрішнього попиту на газ. [24].

За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), споживання газу на планеті до 2020 року збільшиться майже удвічі і перевищить об'єм в 5 трлн. куб.м. До цього часу найбільший в світі виробник - «Газпром» - повинен видобувати по 590 млрд. куб.м. (2006 р. - 551 млрд. куб.м.) на рік. При цьому за підсумками жовтня 2006 року на його частку доводиться шоста частина російського видобутку газу. Тільки за цей рік він збільшив виробництво на 14,3% і продав 87,22 млрд. куб. м. газу. Більше двох десятків мільярдів кубічних метрів газу на рік поки що спалюється у факелах на бурових через неможливість його утилізувати. Заявлені ще три роки тому запаси у «незалежних» компаній перевищують 13 трлн. куб.м., тобто всього в 2,5 рази менше, ніж у «Газпрому». [25]

В цілому у Росії величезні ресурси газу. До 2050 року Росія нарощуватиме об'єми видобутку і постачання.[26]

ЄС хоча і робить спроби не пустити «Газпром» на свої внутрішні ринки або обмежити енергетичну залежність, але ці спроби успіху не мають. У боротьбі за місцеві ринки «Газпром» пред'явив Євросоюзу ультиматум. Монополіст «порадив» не блокувати його міжнародні амбіції, попередивши, що він може направити постачання на інші ринки. «Газпром» має в своєму розпорядженні найкрупніші ресурси вуглеводнів і здатний надійно забезпечити зростаючий попит на газ в Європі. Але не можна забувати, що ми активно освоюємо нові ринки, такі як Північна Америка і Китай... конкурентна боротьба за енергоносії посилюється», - мовиться в прес-релізі компанії. Попередженню передувала стаття в Financial Times про те, що уряд Великої Британії розглядає зміни правил злиття компаній, щоб блокувати можливе поглинання «Газпромом» компанії Centrica, найбільшого в Британії постачальника газу. Міллер зустрівся з послами 25 країн ЄС в Москві, щоб обговорити відносини «Газпрому» з Європою. На зустрічі він підкреслив, що компанія розуміє свої зобов'язання як постачальника чверті європейського газу, але паралельно погрозив перенаправити свої постачання на ринки, що швидко розвиваються, в інших регіонах миру, якщо його плани з розширення в Європі, де він хоче вийти на ринок низового розподілу, блокуватимуть. Заступник голови правління «Газпрому», глава «Газекспорту» Олександр Медвєдєв підтвердив, що «Газпром» розглядає можливість покупки британської компанії Centrica. «Враховуючи нашу поточну фінансову потужність, дуже важко знайти компанію, що не знаходиться в списку тих, до яких ми придивляємося». Прес-секретар «Газпрому» Сергій Купріянов повідомив, що «ми всього лише хочемо, щоб європейські країни зрозуміли, що у нас є альтернативи в області продажів. Є китайський ринок, що швидко росте, і ринок зрідженого газу в США. Якщо ЄС потрібний наш газ, він повинен враховувати і наші інтереси». [27]

Глава «Газекспорту» повідомив, що 25 квітня він провів бесіду з міністром торгівлі і промисловості Великої Британії Аланом Джонсоном. «Він (Джонсон) повідомив, що його позицію неправильно тлумачили - він не може впливати на позицію британського уряду і міняти законодавство з приводу енергетичних операцій, якщо це не стосується питань національної безпеки». «Насправді в британських національних інтересах було б вітати «Газпром» на ринку Великої Британії», - вказав представник «Газпрому». Після цих заяв «Газпрому» прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер відкинув будь-яку можливість того, що британський уряд шукає шляхи для блокування наміру «Газпрому» купити компанію Centrica. [28]

Про реакцію Великої Британії на погрози про перенаправлення газу на нові ринки свідчить наступний приклад: через суперечки між Москвою і Києвом минулої зими піднялися ціни на європейському газовому ринку. При перших повідомленнях про можливе відключення газу Україні газові компанії відразу підняли ціни на газ. З 1 січня 2006 року компанія Scottish and Southern Energy підвищила суми рахунків за газ і електрику на 13,6% і 12% відповідно, про це заявив британський міністр енергетики Малкольм Уїкс. Зараз Велика Британія забезпечує себе газом на 90 відсотків за рахунок власних родовищ в Північному морі, інші 10 відсотків країна імпортує з Норвегії. Проте останніми роками вироблення газу в Північному морі скоротилося, у зв'язку з чим до 2020 року, за словами британського міністра, близько 80 відсотків газу імпортуватиметься з-за кордону. [29]

Також невдалу спробу зашкодити просуванню експансії «Газпрому» зробила новообраний канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка намагається переорієнтувати зовнішню політику Німеччини на зближення з США, у той час як Шредер постійно критикував США і зближувався з Росією.

За десять днів до парламентських виборів, в результаті яких до влади прийшла Ангела Меркель, «Газпром» і дві німецькі компанії підписали угоду про будівництво газопроводу по дну Балтійського моря. Так народилася життєво необхідна зв'язуюча енергетична нитка, яка прокладатиметься в обхід не тільки нових партнерів Німеччини по ЄС, - прибалтійських республік і Польщі, а і України. «Газпром» планує ввести до ладу Північно-європейській газопровід (ПЄГ) в 2010 році. Протяжність газопроводу складе близько 3 тис. км. Він піде від Виборга (Ленінградська область) по дну Балтійського моря до узбережжя Німеччини з можливістю газовідводів до Фінляндії, Швеції, Великої Британії. Протяжність морської ділянки ПЄГ від Виборга до Грайфсвальда складе 1189 км. Вартість проекту оцінюється в $5,7 млрд. Потужність ПЄГ передбачається до 30 млрд. куб. м на рік.

Два місяці потому Шредер був призначений на пост голови наглядової ради концерну, який займатиметься будівництвом газопроводу, а керівництво проектом було довірене Матіасу Варнігу, одному з керівників «Dresdner Bank» і колишньому агентові «Штазі».

Меркель виступила з критикою «Газпрому» під час газової кризи на Україні, а також з призначенням Шредера головою наглядової ради концерну, який займається будівництвом ПЄГ. Напередодні візиту Меркель до Москви у січні 2006 році міністр закордонних справ Німеччини Гернот Єрлер заявив в інтерв'ю, що «сьогодні Берлін уважніше і критично дивиться на події в Росії, включаючи питання про демократію і про конфлікт на Кавказі». Крім того, Єрлер додав, що у зв'язку з газовою кризою, що недавно розгорілася між Росією і Україною, у Берліна також з'явилися нові сумніви щодо співпраці в газовій області. «Багато що в цьому питанні ще вимагає доопрацювання». Через призначення Шредера головою наглядової ради ПЄГ канцлер Меркель задумала встановити «правила економічної діяльності екс-політиків». Про це повідомив журналістам заступник офіційного представника федерального уряду Томас Штег.

Ангела Меркель в ході зустрічі з прем'єр-міністром Естонії Андрусом Ансипом заявила, що ПЄГ повинен бути доступний для всіх європейців. Аналогічну заяву Меркель зробила під час робочого візиту до Варшави, вона також повідомила, що це болюче для Польщі питання "крок за кроком вирішуватиме" спеціально створювана польсько-німецька робоча група.

Але вже 7 квітня 2006 року прес-секретар Меркель Ульріх Вільгельм не побажав повідомляти, чи обговорювала вона суперечку, що виникла через рішення Шредера, з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим в ході зустрічі в Берліні. Але він заявив, що даний епізод «не затьмарив відносини, що переживають розквіт, які ми маємо намір розвивати далі».

«Ми говорили про енергобезпеку, про ПЄГ. Всім очевидно, що цей проект не направлений проти кого-небудь, а є дуже важливим для Європи і Німеччини проектом», - сказала канцлер Німеччини на спільній прес-конференції з президентом Росії Володимиром Путіним. Меркель відзначила, що ПЄГ «є капіталовкладенням в безпеку енергопостачання». «Дуже важливо, що стало ясно, що цей проект не направлений ні проти кого», - сказала вона. Канцлер також відзначила, що на зустрічі з президентом Росії йшла розмова про механізми утворення цін, про енергобезпеку, про питання довіри. "Це є частиною стратегічного партнерства, яке ми розвиваємо і розвиватимемо", - сказала Меркель.

Цей тон зовсім не нагадував суворі слова Меркель (сказані в самий розпал цінової суперечки «Газпрому» з Україною) про те, що Росія поставила на кон свою репутацію надійного постачальника газу і, можливо, програла. Що ж сталося? А сталося те, що великий бізнес Німеччини сказав своє вирішальне слово - Німеччина покладає в основу політики економічні інтереси, які зовсім не відповідають зовнішньополітичним планам Меркель.

Росія є одним з найважливіших торгових партнерів Німеччини. Згідно з оцінками Федерального бюро статистики Німеччини до Росії вклали інвестиції вже 4800 німецьких компаній. Забезпечуючи 35% потреб Німеччини в нафті і 40% - в газі, кольорових металах і добривах - більш ніж на 10%, Росія також є одним з 10 найбільших експортних ринків Німеччини. У 2004 році, за даними Мінекономрозвитку Росії, товарообіг збільшився на 18,3% і досяг 31,2 млрд. євро, зокрема обсяг російського експорту склав 16,2 млрд. (плюс 14%), імпорту - 15 млрд. євро (плюс 23,7%). У 2005 році рівень товарообігу досяг 39 млрд. євро (47 млрд. дол., 27 млрд. фунтів), що на 25% більше, ніж в 2004 р., а експорт Німеччини до Росії виріс на 15,4 відсотка. Німеччина - основний торговельно-економічний партнер Росії в світі. Частка ФРН в зовнішній торгівлі Росії - більше 10%, Росії в зовнішньої торгівлі Німеччини - близько 2,1% (14-е місце серед торгових партнерів ФРН). «З економічної точки зору, відносини важливі не тільки через газ, - заявив Єкарт фон Кледен, депутат бундестагу від ХДС і представник партії з питань зовнішньої політики. - В Росії відбувається швидка модернізація інфраструктури, і вона є величезним ринком для наших компаній». Після деяких коливань уряд Меркель тепер визнає, що плани «Газпрому» і німецьких компаній EON і BASF з будівництва газопроводу з Сибіру до Німеччини вартістю 5 млрд. євро мають життєво важливе значення для забезпечення енергетичних потреб Німеччини. Саме тому ті представники правлячої коаліції, які виступили проти заступання Шредера на посаду голови компанії «ПЄГ», опинилися в меншості - інші вважали за краще промовчати. Шредер надав країні величезну послугу, підтримавши будівництво газопроводу. [30]

Росія запропонувала Німеччині сформувати вісь Берлін-Москва з метою створення «локомотива європейської інтеграції». На зустрічі з канцлером Ангелой Меркель в Дрездені президент Росії Володимир Путін заявив, що Німеччина може перетворитися із споживача російського газу на важливий європейський центр його розподілу. Заява була зроблена з приводу розробки Штокмановського родовища. Путін не виключив, що «Газпром», залишаючись власником, залучатиме іноземні компанії до сумісної розробки і будівництва заводу по зріджуванню природного газу. «Газпром» поставив умову, згідно з якою, щоб бути учасником проекту і частковим власником цих ресурсів, потрібно запропонувати «Газпрому» в обмін певні активи. Гроші під такі високоліквідні проекти не потрібні, вони легко беруться з світових ринків. Але під такий величезний запас - 3,7 трлн кубометрів газу - ніхто не зміг надати рівноцінних активів, - пояснив президент. - Тому ми колишній конкурс відміняємо. Раніше ми планували весь цей газ перетворювати на зріджений газ і танкерами поставляти на світові ринки, перш за все - на північноамериканський. Ми змінили своє рішення. Тепер частина цього газу прямуватиме в трубу і до Німеччини, частково він перетворюватиметься на зріджений газ і прямуватиме на світові ринки". [31]

Як стало відомо «Газпром» фактично почав втілювати свої наміри, придбавши крупну шахту в Германії, що належить державі. Результатом стане створення одного з найбільших в Західній Європі газосховищ. [32]

Не зважаючи на дуже щирі Російські пропозиції, Ангела Меркель знову почала ставити перешкоди російській енергетичній експансії. Єврокомісія представила на розгляд країн-членів проект, що передбачає відсторонення постачальників енергоресурсів від розподільних мереж. Це означає, що крупні вертикально інтегровані енергетичні концерни в країнах ЄС будуть в примусовому порядку «розчленовані» на добувні, транспортуючі і розподіляючі структури. Адже в Германії такі концерни - BASF, RWE, EON - складають основу енергетики. Вони ж є найбільш послідовними партнерами російських нафтогазових компаній в Європі. Яка доля чекає їх тепер - не зрозуміло.

Відстоюючи в діалозі з Росією інтереси європейських споживачів енергії, Меркель, схоже, не пощадить заради них і німецькі енергетичні концерни. Адже країна-голова ЄС, та ще і що оголосила енергетику одним з пріоритетів свого головування, буде просто вимушена підтримати Брюссель в давно просувному ним проекті лібералізації енергетичного ринку ЄС. На словах Берлін вже підтримав нову енергетичну стратегію Євросоюзу. Що буде на ділі? Не виключено, що енергетичні гіганти дійсно будуть «розчленовані». У такому разі їх російські партнери позбудуться не тільки перспектив вийти на споживчий ринок ЄС, але і можливості укладати довгострокові контракти.

Замість розвитку зв'язків з Росією Меркель пропонує укріплення економічних зв'язків з США, намагаючись переконати ЄС, що «Європа зацікавлена в створенні єдиного трансатлантичного ринку» і в розвитку Західного вектору економічних зв'язків.

Але Меркель не намагається пояснити, яким чином Європа буде забезпечена енергоносіями, якщо Росія пере направить потоки, і як замінити свого головного енергопостачальника? ФРН давно є нетто-імпортером енергоносіїв (причому, найбільшим в Європі). З-за кордону вона отримує 97% споживаної нафти, 83% газу, 60% кам'яного вугілля і 100% урану. Тільки буре вугілля в Германії своє. Та ще сонце, вітер і вода, на які, правда, припадає менше 5% в структурі енергобалансу. А з Росії Германія отримує 37% газу, 30% нафти, 19% урану і 8% вугілля. Другим за значущості постачальником енергоресурсів є Норвегія, але вона дає значно менше, ніж Росія (нафти - всього 16%), та і запасів у неї, за оцінками Єврокомісії, вистачить ще від сили на чверть століття. [33]

«Газпром», відреагувавши на європейські енергетичні плани повідомив, що лібералізація Європейських ринків газу і електрики і політичні проблеми з Польщею породжують невпевненість у країн-виробників, що може викликати брак постачань в найближче десятиліття оскільки примушують «Газпром» все більше уваги приділяти азіатським ринкам. Так, з 2011 року Росія поставлятиме по 30 мільярдів кубометрів газу до Китаю, а також веде переговори про постачання газу з 2010 року до Південної Кореї. «Газпром» підкреслив, що Європі доведеться конкурувати з Південно-східною Азією за енергію. І конкуренція буде відбуватися в умовах підвищення вартості газу. Для Європи, яка отримує понад 40% споживаного газу з Росії, з 2007 року середня вартість газу підвищена на 36 доларів - до 293 доларів. А вартість газу для Польщі виросте до 310-320 доларів за тисячу кубометрів. [34]

Причому конкурувати за газ доведеться саме Німеччині, оскільки Англія, Франція і Італія допустили «Газпром» до внутрішніх ринків. Так за останні три роки «Газпром» придбав 10% британського ринку збуту. «Газпром» підписав довгострокові контракти з рядом крупних європейських енергетичних компаній, зокрема, французькою Gaz de France і італійською Eni, в обмін на надання йому доступу до трубопроводів для транспортування і збуту газу безпосередньо кінцевим одержувачам. [35]

Згідно з угодою з Gaz de France (GdF) «Газпром» з жовтня 2007 року отримує можливість здійснювати прямі постачання російського газу в об'ємі до 1,5 млрд. куб. м на рік кінцевим споживачам Франції, які платять за блакитне паливо по 375 дол. за 1 тис. куб. м, для промислових споживачів, а для населення -- 577 доларів, до цього оптова ціна російського газу на вході у французьку газотранспортну систему складала 190 дол. за 1 тис. куб. м. Натомість GDF отримує гарантії постачань російського газу до 2030 року. [36]

У рамках угоди з італійською Eni «Газпром» отримав можливість з 2007 року здійснювати прямі постачання російського газу на італійський ринок - найбільший після ринків Великої Британії і Німеччини в Європі. Об'єми прямих постачань збільшуватимуться поетапно до 3 млрд. кубометрів до 2010 року. Довгострокові контракти дозволять російській компанії зберегти стабільні доходи від продажу енергії аж до 2035 року. В обмін «Газпром» і Eni вже домовилися про сумісну участь в покупці нафтових підприємств в Росії. Російський «Газпром» може стати акціонером компанії Enipower, якій належать сім електростанцій в Італії, проте представники компанії виключили можливість отримання «Газпромом» акцій компанії Snam Rete Gas - італійської газорозподільної мережі.

Частка газу в енергетичному балансі Італії - більше 30%. Близько 86% потреб в природному газі Італія покрила в 2005 році за рахунок імпорту. Основними постачальниками газу в країну є Алжир і Росія. Для Росії Італія є другим за величиною імпортером газу в Європі. У 2005 році об'єм постачань склав 21, 85 млрд. кубометрів газу. [37]

Довготривалі контракти особливо актуальні для країн Європи, оскільки до 2010 року розрив між постачаннями «Газпрому» і очікуваним попитом може скласти 126 мільярдів кубометрів. Щоб помістити ці цифри в реальний контекст, повідомимо, що в 2005 році ЄС імпортував з Росії близько 155 млрд. кубометрів газу. Але гірше за все є резонні підстави побоюватися, що розрив в 126 млрд. може зрости, у зв'язку з наявністю цілого ряду змінних складно дати точну оцінку дефіциту, що насувається. Але, ймовірно, розрив складе від 125 до 200 мільярдів кубометрів. Навіть при мінімальному показнику такий дефіцит може нанести істотну утрату постачанням в ЄС. [38]

В той же час «Газпром» розраховує збільшити експорт газу до Західної Європи протягом 10 років майже на 20%, повідомив в інтерв'ю The Wall Street Journal заступник голови правління газового монополіста Олександр Медвєдєв. «Газпром» поставить до Європи в 2015 році 180 млрд. кубометрів газу проти нинішніх 151 млрд. кубометрів. «Наша частка на ринку зросте до 33%, навіть якщо не будуть підписані нові контракти», - відзначив Медвєдєв. Минулого року компанія забезпечила 27% газу, споживаного в Європі. [39]

Росія на нафтовому ринку

В 2006 році Росія вийшла на перше місце в світі з видобування нафти, обігнавши Саудівську Аравію, яка лідирувала по цьому показнику з 1988 р. У липні в Росії видобувалося 9,55 мільйонів барелів на добу - на 41000 більше, ніж в Саудівській Аравії. Якщо врахувати, що здобич газу в країні складає 1,7 мільярда кубометрів газу на добу, Росія перетворилася на найбільшу енергетичну державу світу. [40]

Глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф вважає, що «за довгостроковими прогнозами за межами 2020 року істотний приріст постачань нафтових ресурсів з Росії на світові ринку неможливий. Якщо, звичайно, не будуть відкриті нові родовища». До 2020-2025 років Росія може нарощувати постачання нафти за кордон. "Але після цього поступово постачання знижуватимуться - трохи, за розрахунками фахівців, на 1% в рік", - уточнив Греф. Проте, до 2050 року Росія залишиться найбільшим постачальником нафти на світовий ринок. [41]

Важливим напрямком продажу нафти для Росії є країни Азії. "Після будівництва трубопроводу Східна Сибірь-Тихий океан на азіатський ринок поступатиме до 30 мільйонів тонн російської нафти на рік, а в перспективі - до 80 мільйонів тонн", - заявив віце-спікер Ради Федерації Дмитро Мезенцев, виступаючи з доповіддю з енергетичної безпеки на 15 сесії Азіатсько-тихоокеанського парламентського форуму, який проходить в Москві. "До 2020 року об'єм нафтового експорту Росії до цього регіону кардинально зміниться. Третина об'єму російських постачань "чорного золота" йтиме до Азії", - сказав він, відзначивши, що сьогодні об'єм російського експорту в цьому напрямі складає лише 3% від національних можливостей. [42]

Ще однією спробою зашкодити російській енергетичній експансії є відкриття нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан (БТД). Цієї події довго чекали у всьому регіоні, пов'язуючи з нею величезні економічні і політичні надії. Протяжність нового нафтопроводу складає 1767 км., з них 443 км. припадає на Азербайджан, на Грузію - 248 км. і 1076 км. на Туреччину. Пропускна спроможність нафтопроводу - 50 млн. т нафти на рік. Особливу радість від початку роботи БТД переживають сьогодні держави каспійського регіону і країни транзиту. І ті і інші не приховують свого задоволення тим, що нова труба не заходить на територію Росії, що повинно виключити будь-який політичний диктат з боку північного сусіда. На думку багатьох аналітиків, БТД став явним геополітичним програшем Росії, в результаті якого прикаспійські країни отримали незалежний від неї маршрут експорту нафти на захід. Принаймні, така точка зору була вельми актуальною ще кілька років тому. Сьогодні ж про велике політичне значення і винятковість БТД навряд чи варто говорити з попередньою однозначністю. Річ у тому, що із самого початку проект БТД розроблявся під "велику нафту" з нафтоносного блоку Азері-Чіраг-Гюнешлі на азербайджанській ділянці каспійського шельфу. Передбачалося, що на "плановий" рівень у 50 млн. тонн на рік нафтовидобуток тут вийде вже на початку нинішнього десятиліття. Проте "велика нафта" з Азербайджану так и не пішла. Більше того, на думку ряду учених, забезпечити наповнення труби каспійською нафтою до такого ступеня, щоб використання БТД стало рентабельним, може виявитися не досяжною метою. Проміжним рішенням проблеми стала домовленість з Казахстаном про прокачування по новій трубі казахстанської нафти. На першому етапі її частка в трубопроводі складе 7,5 млн. тонн. Вона поставлятиметься до Азербайджану по Каспійському морю танкерами. Певні надії щодо долі БТД зв'язуються з розробкою найбільшого в Казахстані нафтового родовища Тенгіз. Правда, на сьогоднішній день там не здобувається достатньої кількості нафти, щоб дозволяло говорити про повне завантаження БТД. До того ж, казахстанська нафта експортується також і через нафтопровід, проектна потужність якого складає 67 млн. тонн на рік. Більш того, Казахстан відкрито заявляє про наміри активно зайнятися експортом нафти до Китаю. Підсумовуючи сказане, можна припустити, що в Казахстані просто не знайдеться достатньої кількості нафти, щоб одночасно забезпечувати всі експортні напрями. Якщо ж "велика каспійська нафта" з азербайджанських родовищ заради якої, власне, і затівався проект БТД, так і не стане "великою" (що більш ніж ймовірно), то з помпою презентована вчора труба може виявитися заритою в землю - як в прямому, так і у переносному розумінні. [43]

Виходячи з офіційних оцінок, що знайшли віддзеркалення в «Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року», до 2015-го видобуток нафти може скласти 530 млн. т, а її експорт - 310 млн. тонн. Головною нафтовою базою залишиться західно-сибірська нафтогазоносна провінція. Будуть сформовані нові центри нафтової промисловості в Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) - видобуток до 50 млн. т в 2015 році; на шельфі острова Сахалін (25-26 млн. т), в Баренцевом морі і російському секторі Каспійського моря. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-печорськой провінції.

Потужності магістральних нафтопроводів і морських терміналів для експорту і транзиту нафти з Росії за межі СНД здатні зрости до 2015-го в 1,5 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Це дозволить реалізувати до зазначеного терміну перспективні об'єми експорту нафти в далеке зарубіжжя: приблизно по 70 млн. т по західному і північно-західному напрямах; близько 130 млн. т по чорноморсько-каспійському напряму; близько 80 млн. т по східному напряму; до 25 млн. т по північному напряму.

До 2015 року видобуток газу в Росії може досягти 740 млрд. куб. м, а експорт - 290 млрд. куб. м. Видобування газу в Західному Сибіру стабілізується, тому весь приріст буде забезпечений за рахунок введення в експлуатацію нових родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу, шельфу північних і далекосхідних морів. Значні запаси і перспективні ресурси природного газу Східного Сибіру і Далекого Сходу теоретично дозволяють сформувати в даному регіоні нові центри газодобування. [44]

Російська держкомпанія "Роснефть" завершила розвідку двох родовищ нафти в Алжирі і тепер має намір інвестувати в їх розробку 1,3 млрд. доларів сумісно з компанією "Стройтрансгаз". підтверджені запаси нафти в цій країні складають 1,5 млрд. тонн, а газу -- 4,5 трлн. кубометрів. [45]

Росія в атомній енергетиці

Експерти в області атомної енергетики передрікають Росії лідерство на світовому ядерному ринку. На конференції "Ядерний паливний цикл 2006" в Гонконзі представники цілого ряду найбільших світових держав висловилися на користь активної співпраці з Росією в області ядерної енергетики.

Джин Кларк, глава транснаціональної корпорації Tradetech, заявив, що настав, нарешті, час, коли Росія може "стати не тільки учасником, але і лідером світового ядерного ринку". За словами Кларка, ринок давно цього чекає.

Курт Шрайдер, директор провідної європейської компанії в атомній галузі RWE-NUKEM, заявив про намір співробітничати з Росією "в реалізації її планів з розвитку атомної енергетики". Такий намір виник у європейських ядерників після виступу глави Росатома Сергія Кирієнка, в якому той намітив основні позитивні тенденції в розвитку галузі на території Росії.

До числа цих тенденцій входить, зокрема, повне заперечення приватизації в секторі ядерної промисловості, який стане, за словами Кирієнко, на 100% державним. Навіть ті ділянки галузі, які раніше були приватизовані, будуть знов повернені під управління держави. Для забезпечення цього буде створена крупна державна компанія.

Курта Шрайдера особливо порадувала та частина доповіді Кирієнко, в якій мовилося про необхідність консолідації учасників ринку атомної енергетики. "Що мені особливо сподобалося в російській доповіді - це підкреслення того факту, що ми повинні працювати разом, глобально, у тому числі і в реалізації Кіотського протоколу і задоволення попиту на електроенергію в світі", - сказав Шрайдер.

Співпраця з Росією, за словами представника RWE-NUKEM, представляється особливо перспективною в світлі того, що вона - єдина країна окрім Франції, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл.

Росія пускає коріння в економіці західних країн набагато швидше, ніж Захід знаходить альтернативні джерела постачань енергоносіїв, - вважає Микола Петров, аналітик Московського Центру Карнегі.

Сьогодні 70% викопних енергетичних ресурсів знаходяться в нестабільних країнах Близького Сходу, в Росії, в Середній Азії і в Африці. За всіма прогнозами, поки виходить так, що в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, ніж збільшуватиметься. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75% до 90%, газу - приблизно з 50% до 80%. [46]

Необхідно відзначити, що хоча Франція і є країною, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл, але практика останніх років довела, що Франція не є надійним розробником та будівником АЕС. Так французька група AREVA (франко-німецький альянс) виграла тендер на будівництво енергоблоку з реактором третього покоління EPR-1600 - «Олкілуото-3» в Фінляндії. Але через відставання від графіку будівництва буде введений в експлуатацію на два роки пізніше запланованої дати (2009 рік). Збитки від затримки будівництва досі не визначені, але сягнуть мінімум кілька десятків млн. євро.

Як стверджується в доповідях «Грінпіс», фахівці AREVA не змогли забезпечити контроль за якістю зварювальних швів на корпусі реактора, що потягло за собою додаткові об'єми робіт з їх усунення. Також виявлено брак при будівництві фундаменту.

Аналіз дій, які вживали групою AREVA в 2006 році показав, що AREVA справляються з труднощами, що виникають шляхом скорочення видатків на будівництво - при цьому всі труднощі і ускладнення залишаються невиявленими і не вирішеними. На практиці це ставить під сумнів надійність та безпеку ядерної установки і примушує фінську сторону замислитися про доцільність реалізації проекту.

Також, у 2006 році Україна порушила питання про повторне проведення тендеру на будівництво нового саркофагу над ЧАЕС. Причиною недовіри стала діяльність компанії «Framatome ANP», яка входить до групи AREVA. Помилки «Framatome ANP» при створенні другого ядерного сховища на ЧАЕС привели до 7-річного відставання від графіку, замість 2003 року ядерне сховище буде запущене не раніше 2010 року, а на усунення недоліків французи запросили 85 мільйонів доларів. [47]

Ще одна країна - США, яка володіє потужними ядерними технологіями мала тривалу перерву в будівництві реакторів за американськими технологіями у всьому світі. Останній атомний блок в США був пущений в травні 1996 року. Більше того, жодна з американських компаній до цих пір не подала заявки на будівництво хоч би одного нового блоку. Деякі американські фірми купують устаткування для АЕС навіть в Японії! США не побудували жодного реактора за останні десять років. [48]

РОЗДІЛ ІІ

ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США

2.1. Геополітичні плани США

На початку ХХ століття коли США почали перетворюватися в одну з ведучих держав світу, ідеологи американського гегемонізму заявили про зазіхання США на панування у всьому світі.

Історик Б. Адамс ще в 1901 році в статті "Нова індустріальна революція" писав, що здійснення планів американського світового панування вимагає насамперед встановлення гегемонії і контролю над Євразійським континентом. Адамс безапеляційно заявляв, що "у світі немає місця двом центрам багатства й імперії. Один організм повинний перемогти і знищити інші ... американці повинні зрозуміти, що це буде війна не на життя, а на смерть - боротьба вже не проти окремої нації, але проти цілого континенту". Таким чином США вже з початку ХХ століття розглядали всі інші держави та їх народи як такі, що підлягають тотальному знищенню.

Продовжуючи традиції Адамса й інших ідеологів американського гегемонізму, у 80-і роки XX століття Р. Кохейн і Дж. Най розробили теорію “гегемонічної стабільності”. Під гегемонією Кохейн розумів такий порядок міжнародних відносин, коли одна держава - зрозуміло, Сполучені Штати - “є досить сильною, щоб затверджувати основні правила, які регулюють міждержавні відносини, і має волю діяти таким чином”. Однак у той час на шляху до жаданої світової гегемонії США стояли СРСР і його союзники. Після поразки СРСР у “холодній війні” почався перегляд американського зовнішньополітичного курсу, орієнтованого раніше на стратегію геополітичного “стримування”.

Нову стратегію, у якій США виступили з відвертими претензіями на світове панування, одними з перших, як і випливало очікувати, озвучили Г. Кіссінджер і 3. Бжезинській. Кіссінджер заявив, що після "холодної війни" США залишилися "єдиною наддержавою, яка має можливість втручання в будь-якій частині земної кулі ". Колишній американський держсекретар, щоправда, говорив і про складності, які стоять на шляху американського панування у світі .

Сучасні американські політики йдуть у своїх висновках ще далі. Так, приміром , координатор від США в Комітеті НАТО по Східній Європі і Росії А. Страус у 1997 році опублікував на сторінках журналу "Поліс" статтю , у якій заявляв про однополярний світ як про факт, що здійснився. Страус навіть стверджував , що однополярність є "кінцевою крапкою еволюції", а настання епохи однополярного світу просто "відзначено печаткою неминучості" - гегемонії США.

Йому вторить інший відомий американський політолог Т. Грэхем, який заявив недавно: “У США просто немає суперників по всіх параметрах влади - військовому , економічному, фінансовому, культурному - і таких не видно навіть на обрії. У результаті можливості США формувати мінливий світовий порядок величезні як ніколи”.

У сучасних геополітичних умовах американські політики піддалися спокусі використовувати у своїх корисливих, кланових інтересах об'єктивні тенденції глобалізації. На такому тлі досить показово, що лінія на встановлення американської гегемонії на планеті не залежить від того, хто знаходиться в даний момент у Білому домі: демократи або республіканці. Це - консолідована стратегія всієї американської еліти, яка увірувала у своє право безконтрольно розпоряджатися долями інших народів і держав.

Така сумна омана привела до того, що в останні десятиріччя розвиток людства став вкрай однобоким. Досвід показує, що система устрою світу, пропонована Сполученими Штатами, заснована на волаючій соціальній і національній нерівності. Така система свідомо приречена на крах. Однак американці, схоже, вже мають свій рецепт подолання протесту мільйонів “нових пролетарів”, принижених і ображених. Так, відомий гарвардський економіст Т. Фрідман, приміром , пропонує вирішити цю проблему просто, без зайвих сентиментів: світ повинний бути укріплений “наявністю американської моці і бажанням Америки використовувати цю міць проти тих, хто став би загрожувати системі глобалізації... Невидима рука ринку ніколи не буде працювати без невидимого кулака”.

Сьогодні цей кулак, однак, добре видний усім. У військовій області він загрожує непокірливим величезною міццю НАТО. У фінансовій - грозить борговим зашморгом з боку Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку. Використовуючи ці міжнародні структури як знаряддя своєї експансіоністської політики, США навіть Організацію Об'єднаних Націй намагаються перетворити в один з інститутів власної гегемонії, в інструмент “глобалізації по-американськи”.

Криза ООН, підрив основних принципів міжнародного права, зокрема - принципів державного суверенітету, непорушності кордонів і невтручання у внутрішні справи держав, - такі перші злі плоди побудови світу за США. Два факти недавньої світової історії: агресія проти Іраку і Югославії недвозначно свідчать про те, у якому небезпечному напрямку будуть і далі розвиватися події на міжнародній арені, якщо світ піде на поводі в американських ідеологів глобалізму.

Показово, що навіть у самих США далеко не всі перебувають у захваті від планів здійснення “глобалізації по-американськи”. Від ілюзій, зв'язаних з втіленням у життя цього задуму, застерігає, зокрема, впливовий політолог К.Уолтц у своїй статті “Глобалізація й американська міць”.

Економічна і фінансова глобалізація, стверджує він, веде до того , що світова економіка стає усе більш взаємозалежної й інтегрованою. Механізм керування такою системою стає усе складнішим. Деякі американці, пише Уолтц, щиро упевнені, що саме Сполучені Штати покликані виконувати функцію цього глобального механізму керування, а інші держави повинні бути їм за те глибоко вдячні. Один британський дипломат з цього приводу саркастично зауважив, що “про існуюче у світі бажання жити в умовах американського лідерства можна прочитати тільки в Сполучених Штатах. У всіх інших частинах світу можна прочитати про американську зарозумілість і однобічність”.