Типи та особливості пам'яті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

12

11

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

з дисципліни: ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Виконала студентка 2 курсу

Спеціальність психологія

Ігнат'єва Євгенія Юріївна

ЦЗДН м. Лубни 2010 р.

1. Гусенята, виведені гускою, скрізь ходять слідом за нею. Інкубаторні гусенята йдуть за будь-яким предметом, який рухається, але за умови, що вперше побачили його між 13-ою і 17-ою годинами після появи на світ. Якщо посадити і тих, і інших разом і дати їм можливість побачити гуску і цей предмет, перші побіжать до гуски, а другі - до предмета. Як це явище характеризує природу пам'яті? Чи притаманне щось подібне людині?

Звичайно, що притаманне. Це так звана образна пам'ять, що являється невід'ємною частиною образного мислення. Звісно, що у маленької дитини не спостерігатиметься те, що у гусенят, тобто дитина намагатиметься йти за людиною, яку вона весь час бачила біля себе (нехай навіть це буде й не біологічна мама цієї дитини).

Елементами образної пам'яті є зорові, слухові, тактильні, нюхові чи смакові почуття та образи пам'яті залежно від того, який аналізатор виявляється найпродуктивнішим для запам'ятовування різних вражень. Виявляючи схильність до того чи іншого способу запам'ятовування, людина використовує її як переважаючий прийом піднесення продуктивності своєї пам'яті.

Особливістю пам'яті є те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у короткочасній пам'яті, коли всі процеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам'ятовування одразу переходить у зберігання, а невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забування відразу ж після використання. Однак у більшості випадків кожний із процесів пам'яті може здійснюватися самостійно. При цьому інші процеси можуть бути відстроченими в часі або й не відбутися зовсім. Школяр, наприклад, добре вивчивши математику й фізику, не певен, що він десь ще використає набуті знання, крім іспитів у школі.

Процеси пам'яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, бо треба щось запам'ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам'ять являє собою складний, але єдиний і безперервній процес. Його детермінують і об'єднують діяльність особистості та її спрямованість на досягнення мети. Аналізуючи окремі процеси пам'яті, доводиться абстрагуватися під зв'язків і визначати кожний з них за домінуючими ознаками.

Запам'ятовування -- це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам'ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає навіть ейдетичні образи -- цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями.

Відтворення -- процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні -- полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.

Впізнавання -- це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте це завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею. Точнісінько так відбувається і у нашому прикладі з гусенятами: на відміну від дитини, для якої існує різниця між предметом і людиною, гусенята просто впізнають те, що було з ними поруч з моменту, як вони "пам'ятають" себе. Ті особини, з якими була гуска, йдуть за нею, ті ж, котрі бачили предмет - йдуть за предметом. І в цьому чи не головна відмінність пам'яті людини від пам'яті тварин.

Образна пам'ять -- це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою. Зорова і слухова пам'ять найчіткіше проявляються в усіх нормально розвинутих людей, а розвиток дотикової, нюхової і смакової пам'яті пов'язаний переважно з різними видами професійної діяльності (наприклад, у дегустаторів харчової промисловості) або спостерігається в людей, позбавлених зору й слуху. Яскравим прикладом їх виняткового розвитку є Ольга Скороходова.

Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників.

Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» -- образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мелодію і т. д.

Точність відтворення об'єктів, що сприймаються, тобто відповідність образу оригіналу, істотно залежить від участі мови при закріпленні в пам'яті сприйнятого. Найважливішу роль тут відіграє правильне пояснення того, що сприймається. Шкільна практика підтверджує це положення. Школярі, що сприймають предмет без словесного пояснення, як правило, відтворюють його образ неточно, фрагментарно (уривчасто).

2. Розмова двох драматургів:

- Коли я пишу яку-небудь сцену, я чую її. Я чую голоси кожної діючої особи.

- А я бачу сцену. Герої ходять, діють. Знаєте, де я подумки знаходжусь? У середині партеру. Про які типи пам'яті тут іде мова? Які ще психічні процеси характеризуються наведеним діалогом? Обґрунтуйте свою відповідь.

Ці типи пам'яті називаються слухова та зорова пам'ять, котрі є частиною образної пам'яті людини. Образна, або наглядна пам'ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю - набуттям уявлень з різних сенсорних сфер - образна пам'ять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять. Осязальна, обоняльна та вкусова пам'ять (підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність) інтенсивно розвивається у зв'язку з особливими умовами діяльності у дегустаторів, або при компенсації недостаючої зорової, слухової пам'яті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку пам'яті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О.С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук (з психології), яка у п'ятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О.С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної пам'яті - осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна пам'ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Образна пам'ять -- це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою. Зорова і слухова пам'ять найчіткіше проявляються в усіх нормально розвинутих людей, а розвиток дотикової, нюхової і смакової пам'яті пов'язаний переважно з різними видами професійної діяльності (наприклад, у дегустаторів харчової промисловості) або спостерігається в людей, позбавлених зору й слуху. Яскравим прикладом їх виняткового розвитку є Ольга Скороходова.

Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників. Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» -- образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мелодію і т. д.

Точність відтворення об'єктів, що сприймаються, тобто відповідність образу оригіналу, істотно залежить від участі мови при закріпленні в пам'яті сприйнятого. Найважливішу роль тут відіграє правильне пояснення того, що сприймається. Шкільна практика підтверджує це положення. Школярі, що сприймають предмет без словесного пояснення, як правило, відтворюють його образ неточно, фрагментарно (уривчасто).

Значення слухової та зорової пам'яті

Деякі набагато ясніше пам'ятають бачене, інші чуте. Одін дізнається старого знайомого, як тільки побачить, тим часом, як інший не дізнається особу, але пригадає людину, почувши його голос. Є випадки, коли люди, що не бачилися роками, упізнавали один одного по телефону. Існує реальна історія про одного сищика, який не міг дізнатися відомого злочинця, завдяки його майстерному переодяганню, але як тільки останній заговорив, він упізнавав і заарештував його, оскільки десять і більше років тому сищик чув його голос. Деякі упізнавали своїх колишніх шкільних товаришів, що не зустрічаються з дитинства, по голосу, хоча дитячий дискант замінився зрілішими звуками.

Звичайно зорові враження сприймаються швидше, але проте пам'ять, мабуть, утримує краще слухові враження. Багато людей пам'ятають чуте набагато ясніше прочитаного. Але багато письменників дотримуються тієї думки, що в справі запам'ятовування лекцій зір допомагає слуху, ми запам'ятовуємо зовнішність лектора, його жести, вирази. І лекція здається «живішою», коли ми чуємо її, чим коли читаємо її згодом надруковану.

А найголовніше, мабуть, слухову пам'ять і "слухову увагу" розвинути набагато простіше, ніж зорову пам'ять. Вправи виконуються простіше, без особливих зусиль і відвернень від поточних справ. І ефект починає виявлятися набагато швидше

Музиканти розвивають свій орган слуху до високого ступеня. Музичне вухо може відрізнити ледве уловиму дисгармонію або незначну варіацію від першого звуку скрипки. Але і багато інших розвинули цю здатність до великої досконалості. Машиністи розрізняють ухилення від звичайного вироблюваного машиною звуку. Железнодорожні сторожа розрізняють щонайменшу різницю в звуці рейок при проході потягу і упізнають таким чином, що не все гаразд. Машиніст відразу дізнається зміну в шипінні паровоза і зараз же зменшує тиск. Старі лоцмани упізнають свисток кожного пароплава на своїй річці, а мешканці великих міст розпізнають дзвони різних церков. Телеграфісти дізнаються на своїй лінії апарат нової системи в одну хвилину, просто по невловимій різниці в стукоті. У давнину, коли письмена були не відомі, пізнання одного покоління усно передавалося іншому, від батька до сина, від вчителя до учня. Слухач повинен був мати в своєму розпорядженні найсильнішу увагу і зосередження, оскільки вивчене у такий спосіб зберігалося без зміни і у свою чергу передавалося учневі або синові першого слухача. Таким чином, ці учні могли повторювати величезні зошити, не змінюючи і не випускаючи жодного слова. Поеми стародавніх греків передавалися із покоління в покоління; так само йшла справа із давньоскандинавськими сагами. Таким же чином зберігалися в перебігу століть філософські учення персів і індусів. Вчителі Сходу не довіряли каменю і папірусу, вважали за краще, щоб таємниця їх учення незгладимо відображалася в мозку їх учнів і перебувала там як жива істина.

3. У малайській мові слово "тама" означає "брати батька", "подібний", "схожий". Дитина, оволодіваючи мовленням, нерідко однаково називає, предмети, що рухаються, тварин з довгою шиєю тощо. Цікаво, що людина також прагне охопити поняттям певне коло пов'язаних між собою об'єктів. Про що свідчить це явище? Як воно характеризує мислення?

Це явище однозначно свідчить про унікальний тип мислення, притаманний лише людині. Такий тип мислення називають системним мисленням.

Сучасна людина мислить усе більш системно. Системне мислення -- це процес оперування системними поняттями, які відображають взаємозв'язок об'єктів (предметів думки) між собою. Основні системні поняття: "система", "елемент", "структура", "організація", "цілістність", "частина", "взаємозв'язок". Об'єктивною основою виникнення і розвитку системного мислення є факт існування матеріальних (фізичних) об'єктів, які виступають перед пізнаючим суб'єктом як певні цілісності й, натомість, ці різноманітні об'єкти взаємо-пов'язані між собою і взаємовпливають на розвиток цих об'єктів. Розглянемо значення основних системних понять.

Система -- це будь-яка сукупність елементів матеріальної та ідеальної природи, які взаємопов'язані між собою необхідним чином (Л.фон Берталанфі). Система -- цілісна сукупність взаємопов'язаних об'єктів.

Елемент -- це колена окрема частина (одиниця) певної цілісної сукупності.

Структура -- це внутрішній взаємозв'язок між елементами за типом координації та субординації, що створює систему як упорядковану цілісність.

Системне мислення проявляється в здатності людини виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, які лежать в основі їх розвитку, мати узагальнені уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, що пов'язано з формуванням наукового світогляду.

Нарешті, система може розглядатися як об'єкт, який підтримує своє існування і виконує певні функції як єдине ціле завдяки взаємодії його складових. Поведінка різних систем залежить не стільки від специфіки їх елементів, скільки від того, яким чином ці елементи між собою пов'язані. Отже, можна зрозуміти принципи роботи багатьох систем, вивчивши особливості функціонування однієї аналогічної їм системи.

Системи можуть служити елементами включають їх систем і самі в свою чергу складатися з більш дрібних підсистем.

Властивості системи - це властивості цілого. Ними не має ні один з елементів. Чим більше складною є система, тим складніше передбачити її системні властивості. Системними їх називають тому, що вони виявляються лише тоді, коли починає діяти вся система.

Розкладання цілого на частини називається аналізом. За допомогою аналізу купуються знання. Побудова цілого з частин називається синтезом. Завдяки синтезу ви отримуєте розуміння. Коли ви розбираєте систему на частини і починаєте їх аналізувати, система втрачає свої властивості. Щоб зрозуміти систему, необхідно розглядати її як єдине ціле.

Складова складність означає, що система складається з порівняно великої кількості різних елементів.

Динамічна складність означає наявність порівняно великої кількості можливих зв'язків між елементами, що спричинено те, що один і той самий елемент може перебувати в кількох різних станах.

Кожен елемент системи може впливати на всю систему.

Якщо змінити один елемент, завжди виникає побічний ефект.

Будь-яка система чинить опір зміні, тому що пов'язані між собою її елементи. Якщо ж система все-таки піддається зміні, і при цьому зміна досить різке, воно може загрожувати самому її існуванню. В ідеалі, якщо виявити схему роботи системи, можна мінімальними зусиллями домогтися в ній максимальних змін. В цьому полягає принцип важеля.

Стержнем системного мислення людини є зворотній зв'язок. Виразний приклад зворотного зв'язку - спрага. Задумайтесь про те, що відбувається, коли ви починаєте відчувати спрагу: у вас з'являються неприємні відчуття, і ви тягнете до склянки води. Після перших ковтків ви відчуваєте, що спрага трохи відпустила, і п'єте вже не так жадібно. Ви продовжуєте пити до тих пір, поки не вгамуєте спрагу, після чого зупиняєтеся. Сама сила спраги встановлює кількість води, яку необхідно випити, а вода в цій кількості, у свою чергу, послідовно гасить спрагу. Ми думаємо про це як про одноразовому дії, але при уважному розгляді легко помітити циклічну взаємозв'язок. Вам вистачить єдиного склянки, якщо ви будете точно знати заздалегідь, скільки води необхідно випити, щоб втамувати спрагу. Точно так само діє голод. Ви їсте до тих пір, поки не зникне апетит. Почуття голоду і спраги є елементами зворотного зв'язку всередині однієї і тієї ж системи - вашого організму.

Зворотній зв'язок грає настільки важливу роль в нашому житті, що коли ми не отримуємо її безпосередньо, то створюємо її самі. Тому якщо ви обіцяли мені зателефонувати і не подзвонили, я можу розцінити це як відповідний сигнал зворотного зв'язку і прийти до висновку, що ви до мене байдужі і не сприймаєте мене серйозно. Ми не можемо не спілкуватися, тому що навіть відсутність відповіді сприймаємо як зворотний зв'язок, оскільки саме вона займає настільки значну частину в усьому цілому нашого життєвого досвіду.

Ще приклад: поїздка на велосипеді. Для початку зауважимо, що вам необхідно постійно крутити педалі. Якщо ви будете сидіти нерухомо, то просто впадете. Під час поїздки ваші очі і відчуття рівноваги дають вам зворотний зв'язок, постійно коректує положення вашого центру ваги, щоб ви могли підтримувати рівновагу і продовжувати поступальний рух. Той, хто вже має навик їзди на велосипеді, без праці їде по прямій, а новачок буде водій втратив керування в сторону, тому що він ще не так швидко реагує на зворотний зв'язок і всякий раз намагається повернути занадто різко. У міру накопичення досвіду ви починаєте менше виляти, тому що збільшується швидкість вашої реакції, та й самі реакції починають все більше відповідати ситуації. Ваші очі і почуття рівноваги формують вхідний сигнал, вихідним ж сигналом є рухи рук і ніг. Цей вихідний сигнал (рухи кінцівок) змінює стан всієї системи (велосипед з новачком у сідлі) і тим самим формує новий вхідний сигнал (рівновагу і напрямок).

Системне мислення - явище, що нечасто зустрічається. Люди, що володіють ним, були і є легендарними особистостями, що залишили завдяки йому помітний слід в історії людства (Соломон, Олександр Македонський, Суворов, Петро Перший, Ломоносов та ін), дивував сучасників здатністю приймати адекватні рішення. Системне мислення стає предметним в поєднанні з технологіями вирішення конкретних завдань в конкретній сфері діяльності, реалізованими в концепції їх системного застосування.

Література

пам'ять образна слухова зорова мислення

1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. В 2-х томах М., 1898.

2. Введение в психологи./ Под ред. А.В. Петровского М., 1995.

3. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М., 1996.

4. Немов Р.С. Психология. М., 1990.

5. Годфруа Ж. Что такое психология? (2 т.) М., 1992.

6. Основи психології./ Під ред. В.А. Роменця. Київ, 1996.

7. Хрестоматия по ощущению и восприятию. М., МГУ, 1975.

8. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти. М., МГУ, 1979.

9. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. М., МГУ, 1981.

Размещено на Allbest