Психологічна допомога у сексології і сексопатології

Предмет і завдання сексології і сексопатології. Визначення сексуального здоров'я. Фактори, що обумовлюють здорову сексуальність. Сексуальні розлади у психічно хворих. Методи лікування сексуальних порушень. Психотерапія як система лікувальних впливів.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.03.2008
Размер файла 73,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Правильне проведення аутогенного тренування при лікуванні хворих із сексуальними розладами передбачає здійснення настільки необхідних у цих випадках акцій самомобілізації, самоорганізації і саморегуляції. При цьому варто врахувати, що аутогенне тренування диференційоване в залежності від форм сексуальних порушень, а також від характеру типологічних особливостей пацієнтів і типу вторинних невротичних реакцій.

Тривалість психотерапії

Для курсу психотерапевтичного лікування, успішного і послідовного проведення етапів психотерапевтичних впливів, спрямованих на перебудову психологічних установок хворих, а також для створення і закріплення нових тривалих умовно-рефлекторних зв'язків важлива тривалість лікування. Конкретна тривалість курсу психотерапії у кожному окремому випадку визначається особливостями форми, симптоматики і плину статевого розладу, а також усіма факторами, що впливають на статеву функцію і характер реагування особистості хворого на виникле захворювання.

Практичний клінічний досвід показує, що для досягнення вираженого і стійкого лікувального ефекту найбільша тривалість курсу психотерапії потрібно особам з помисливістю, схильним до невротичних фіксацій, а також особам літнього віку в силу властивої їм інертності нервових процесів і меншої рухливості їхнього динамічного стереотипу. Це стосується хворих як з первинно виявленими сексуальними розладами, так і з вторинними порушеннями статевої функції.

Підтримуюча (підкріплювальна) психотерапія

При закріпленні досягнутого лікувального ефекту протягом тривалого часу (від декількох місяців до року і навіть більше) необхідно використовувати підкріплювальну психотерапію.

Підтримуюча психотерапія -- це короткі лікувальні курси чи одиничні психотерапевтичні заняття. Тривалість і інтенсивність підтримуючої психотерапії визначаються ступенем ефективності основного курсу лікування, особистісними особливостями пацієнтів і рівнем соціально-психологічної адаптації чоловіків.

При проведенні підтримуючої психотерапії рекомендується використовувати ті ж конкретні методики психотерапевтичних впливів, що застосовувалися при реалізації основного курсу лікування і робили найбільш ефективний терапевтичний вплив.

Частота проведення підтримуючих психотерапевтичних заходів залежить від особистісних особливостей пацієнтів, їхнього загального стану й особливостей міжособистісних відносин у родині.

Психотерапевтична наступність

При лікуванні хворих із сексуальними розладами необхідне дотримання наступності в їхньому лікуванні. Сексопатолог повинний бути інформований у плані умов розвитку, функціональної діагностики й оцінки сексуальної патології, психологічних установок і тенденцій хворого, даних об'єктивного анамнезу, а також характеру проведеного раніше лікування і його ефективності. Зазначену інформацію одержують шляхом проведення офіційного запиту у відповідні лікувальні установи й одержання розгорнутих виписок з історії хвороби осіб, що потребують подальшої лікувальної допомоги.

Побудова відповідної психотерапії на останньому етапі лікування повинна бути заснована на досвіді попередніх етапів, бути їхнім логічним продовженням і її подальшим творчим розвитком.

Психотерапія -- це медична наука, за допомогою якої лікар надає психологічну допомогу і психологічний вплив на пацієнта з метою купірування патологічних симптомів і синдромів. На сучасному етапі виділяють три підходи при проведенні психотерапії:

психодинамічний;

поведінковий (бихевіоральний)

феноменологічний.

Їхні розходження можна представити у виді таблиці 7.

Таблиця7

Основні

параметри

Динамічний підхід

Поведінковий підхід

Феноменологічний підхід

Природа людини

Керується сексуальними й агресивними інстинктами

Продукт соціуму, поводиться на підставі минулого досвіду

Має вільну волю і здатність до самовизначення і самоактуалізації

Основна проблема

Сексуальне придушення

тривога

Психічне відчуження

Концепції патології

Конфлікти в сфері інстинктів: несвідомі ранні статеві потяги

Придбані стереотипи поведінки

Утрата можливостей, розщеплення «я», непогодженість думок, почуттів, поведінки

Концепція здоров'я

вирішення психологічних конфліктів

Усунення симптомів, зниження чи усунення тривоги

Твердження власного «я», актуалізація особистості

Вид зміни

Розуміння раннього минулого

Пряма дія

Безпосереднє переживання

Тимчасовий підхід

Історичний: суб'єктивне минуле

Неісторичний:

Об'єктивне сьогодення

Відсутність історизму: тут і зараз

Завдання психотерапевта

Зрозуміти несвідомий психічний зміст і його історичне сховане значення

Підкріплювати, формувати чи придушувати специфічні поведінкові реакції для усунення тривоги

Сприяти самовираженню ( від фізичного до духовного)

Основні техніки

Інтерпретація матеріалу, вільні асоціації, сновидіння, повсякденна поведінка

Обумовлювання, систематична десенсибілізація, позитивне і негативне підкріплення, моделювання

Рівна участь у діалозі, експерименти, драматизація чи розігрування почуттів

Роль психотерапевта

Нейтральна. Допомагає пацієнту досліджувати значення вільних асоціацій і іншого матеріалу з несвідомого

Учитель. Допомагає пацієнту заміняти дезадаптацію адаптивною поведінкою

Прискорювач (фасилітатор) росту особистості

Характер зв'язку між лікарем і пацієнтом

Нереальні взаємини, першорядні для лікування

Реальні, але другорядні для лікування: взаємини відсутні

Реальні, першорядні для лікування, реальні взаємини

Лікувальна модель

Авторитарна лікар-пацієнт, терапевтичний союз

Викладач-учень. Авторитарна. Навчальний союз

Спілкування двох рівних людей, людський союз

Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних(особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів відносяться:

характер психопатологічного синдрому;

етиопатогенез психічних розладів;

індивідуальні особливості пацієнта.

До суб'єктивних факторів відносяться:

індивідуальні особливості психотерапевта;

широта його психотерапевтичних знань і навичок;

ситуаційні моменти (наявність часу і відповідного місця для проведення психотерапевтичного сеансу).

МЕТОДИКИ ПСИХОТЕРАПІЇ

Методики психотерапії різноманітні. Кожна з них повинна використовуватися в різних варіантах, пристосованих для рішення різних задач у відношенні кожного пацієнта. Складні задачі психотерапії найбільше успішно можуть зважуватися при вмілому комбінуванні різних методик. Психотерапія повинна щораз будуватися як єдина система, що включає науково обґрунтовані методики в їх доцільному за даних обставин співвідношенні. Крім того, методи психотерапії можуть сполучатися з іншими видами лікування: медикаментозним лікуванням, фізіотерапією, фітотерапією, лікувальною фізкультурою, трудотерапією і т.д.

Виділяють наступні основні методи психотерапії:

1) Раціональну психотерапію. Це вплив на пацієнта за допомогою логічно аргументованих роз'яснень здійснюється шляхом пояснення, повідомлення пацієнту того, чого він не знає чи не розуміє, але що може розсіяти його помилкові переконання. Найчастіше вона проводиться у формі діалогу між лікарем і пацієнтом. Така співбесіда має на меті роз'яснення причини захворювання, прогнозу і характеру призначуваного лікування;

2) Суггестивну психотерапію. У свою чергу, вона підрозділяється на:

а)навіювання в стані пильнування;

б)навіювання в стані гіпнотичного сну;

в)самонавіювання (аутосуггестію);

3)Колективну психотерапію. Це взаємний лікувальний вплив на пацієнтів, здійснюваний під керівництвом лікаря, при цьому виді лікування сеанси психотерапії проводяться в групі хворих і передбачають не тільки вплив лікаря на хворих, але і членів групи один на одного. Колективна психотерапія підрозділяється на:

а)сімейну;

б)поведінкову;

в)ігрову;

г)імаготерапію (лікування за допомогою уяви);

д)психоестетотерапію;

е)гегитальттерапию (лікування за допомогою різних фізичних вправ, спрямованих на розширення свідомості і формування гегитальтов -- протилежностей; до цієї категорії відноситься робота з мріями, їхнім здійсненням);

4)Наркопсихотерапію. Це сполучення впливу словесного навіювання лікаря і неповного наркозу після внутрішньовенного введення барбітуратів (гексенала, тентотала, амиталнатрія).Таке сполучення застосовується при недостатній гипнотабельності. Стан ейфорії з елементами легкого оглушення значно полегшує суггестивний вплив і тим самим значно підвищує ефективність психотерапії;

5)Умовно-рефлекторну (поведінкову) психотерапію, при цьому використовуються прийоми, спрямовані на гальмування і перебудову за допомогою тренувань патологічних умовних зв'язків, а також на навчання новим бажаним формам поведінки. Різні комплекси вправ, використовувані
при цьому виді лікування, сприяють подоланню психогенно виникаючих психопатологічних порушень, наприклад ізольованих фобій (страху темряви, води, тварин, сексуальних відносин). Пацієнт під керівництвом лікаря привчає себе адаптуватися до його ситуації, що травмує. Спочатку функціональні тренування здійснюються в штучних умовах (у кабінеті лікаря) за допомогою фотографій, відео- чи аудиозаписів, що імітують стресову ситуацію. Надалі відповідні тренування проводяться безпосередньо в обстановці, що і з'явилася у свій час психотравма-тичним фактором, що сприяв формуванню фобій. Наприклад, у закритих приміщеннях при клаустрофобії, на транспорті -- при страху- руху і т.д.). Цей вид лікування підвищує активність пацієнта в подоланні хворобливих явищ.

Психотерапія в стані пильнування

Завдання й окремі методики психотерапії, проведеної в стані пильнування пацієнта, дуже різноманітні. Психотерапевтичний вплив у стані пильнування включає роз'яснення, переконання, навіювання, інструктування хворого, тренувальну психотерапію, лікування контактом, перебудовою середовища, відволіканням і переключенням. Воно містить у собі надання хворому можливості висловитися. У бадьорому стані хворий залучається до можливо активного, поступово наростаючої участі у своєму лікуванні. Найважливішими завданнями психотерапії в стані пильнування є правильне висвітлення особливостей хвороби, причин її виникнення, характеристика лікування, що починається, правил його проведення, що сприяють подоланню хвороби.

Основні форми психотерапії в стані пильнування

Психотерапію, проведену в стані пильнування, прийнято підрозділяти на:

роз'яснювальну;

раціональну.

Роз'яснювальна психотерапія як самостійна методика була уперше виділена В. М. Бехтеревим. Основний додаток цієї методики -- оцінка хворим свого хворобливого стану, що включає в себе сукупність зведень, якими розташовує хворий про захворювання, що виявляються розладами, близькими з тими, котрі він виявляє в себе. Недолік медичних знань сприяє недостатньо серйозному відношенню людини до порушення нормальної роботи організму, недотриманню профілактики, відмовленню від своєчасного лікування. Така недооцінка хвороби приводить у ряді випадків до значного її обтяження чи навіть до передчасної загибелі людини. Крім того, сучасна людина отримує дуже розрізнену інформацію про хвороби з журналів, газет, радіо, телебачення, Інтернету й інших джерел. Ця інформація, що містить медичні терміни, нерідко змішується з життєвими поняттями, порадами сусідів, родичів. У результаті виникають помилкові судження, що нерідко створюють у людини сприятливу основу для переоцінки виниклих у нього симптомів чи навіть мнимих ознак. Людина починає лікування самостійно, найчастіше навіть не знаючи, чим і від чого він лікується і навіщо, лікарська допомога нерідко таким пацієнтам уже стає непотрібною: пацієнт може загинути від токсичного отруєння ліками від зовсім іншого захворювання. Завдання психотерапевта -- роз'яснити пацієнту суть виниклого в нього захворювання, міру небезпеки для життя, систему лікувальних і профілактичних заходів, необхідних для подолання хвороби. Роз'яснювальна терапія може проводитися у вигляді бесіди, містити в собі знайомство з хворими, вилікуваними від того захворювання, яким страждає пацієнт, перегляд документованих матеріалів і т.д. Вона припускає активність хворого в прагненні зрозуміти особливості свого захворювання і вилікуватися. Лікар, що проводить роз'яснювальну психотерапію, повинний бути професіоналом високого (найвищого) рівня в будь-якій області медицини (тому що пацієнт може поставити будь-яке несподіване і навіть нелогічне запитання) і вміти в доступній формі викласти ті зведення, що необхідні хворому і будуть сприяти ефективному лікуванню. Роз'яснювальна психотерапія ефективна в тому випадку, коли спрямованість, характер відносин, усвідомлення чи несвідомі тенденції особистості сприяють корекції неправильних суджень, що лежать в основі неправильної оцінки хворобливих проявів, і малоефективна, коли хворий має свою неправильну точку зору на хворобу й наполягає на ній. Хворий або ігнорує доводи лікаря, або намагається знайти в його міркуваннях протиріччя і спростувати висновок, що має для нього умовно-негативну емоційну значимість. Будь-яка невизначеність у висловленнях лікаря, будь-яка нечіткість суджень служать для хворого підставою для недовіри.

Раціональна психотерапія - систематичне переконання пацієнта в питанні оцінки своєї хвороби, що досягається в аргументованій суперечці між лікарем і хворим. Раціональна психотерапія звернена до розуму пацієнта, вона спирається на логіку як на науку про закони мислення, що переконливо демонструє пацієнту помилки в його міркуваннях, зв'язаних з неправильною оцінкою хворобливого стану. Специфічна й істотна відмінність раціональної психотерапії полягає в тім, що вона побудована на логічній аргументації. Без неї немає і не може бути раціональної психотерапії. Але це не виходить, що ця методика будується тільки на логічній аргументації, вона містить у собі навіювання, емоційний вплив, вивчення і корекцію особистості, дидактичні і риторичні прийоми. Лікар-психотерапевт пояснює пацієнту не тільки причину того чи іншого патологічного стану, спираючись на докази, але і виробляє в нього розумне, адекватне відношення до захворювання. Вироблення бажаного переконання в хворого дуже часто вимагають не однієї бесіди, а тривалої роботи, у процесі якої лікар, установивши з пацієнтом тісний контакт, ретельно вивчивши стан його здоров'я й особливості особистості, терпляче усуває елементи невизначеності, непевності, що грають відому психогенну роль. Одна з найперших і найважливіших задач цього методу -- правильне висвітлення характеру хвороби, причин її виникнення, прогнозу, характеру прийнятого лікування, правил поведінки пацієнта, що сприяють подоланню хвороби. Бажано, щоб хворий ясно бачив план лікування, тим більше що він повинний активно йти назустріч зусиллям лікаря. У такім навчанні бідують і родичі, і близькі пацієнта. Але і родичів психотерапевт повинний не тільки навчати, він зобов'язаний перетворювати їх у своїх союзників і помічників, він повинний дати їм знання про стан члена їхньої родини, викликати в них відповідні емоції, вольову спрямованість, спонукання і відношення до хворого. Нерідко необхідна психотерапевтична допомога всім членам родини. І ще одна дуже важлива обставина: справа в тім, що хворому не тільки необхідні відповідні знання, потрібно розвивати в нього волю до видужання, інше відношення до себе і навколишнім, інші інтереси і спонукання, іншу мотивацію поведінки. Пацієнти найчастіше страждають не від недоліку знань про захворювання, вони мають потребу в перебудові поглядів, у визначеній перебудові особистості у відношенні причин і походження хвороби. Необхідно навчити пацієнта правильно оцінювати свій стан, що оточують, проаналізувати взаємини з ними, з колективом, із суспільством у цілому. З огляду на ці задачі, характер психотерапії, проведеної в стані пильнування хворого (вірніше -- пацієнта, адже незаперечний той факт, що якщо психотерапевт назве пацієнта «хворим», те він ніколи не доможеться бажаного результату), вплив на нього при цьому методі не слід називати просто переконанням. Це не стільки переконання, скільки обговорення, навіть дискусія, причому зовсім не вільна від елементів вселяння й обов'язкового емоційного впливу. Психотерапевт повинний направити свій вплив проти невір'я пацієнта у своє видужання і поліпшення свого стану. Ні в якому разі не можна допускати розпачу в пацієнта, примирення з хворобою, чекання кінця мученням. Психотерапевт повинний усунути в пацієнта страх перед лікуванням. Не секрет, що нерідко не тільки діти бояться того чи іншого лікування чи обстеження. Це закономірно, тому що відвідування лікаря, обстеження, лікування асоціюються з болем і стражданнями. Кожен лікар, призначаючи той чи інший спосіб обстеження чи лікування, повинний (відповідно клятві Гіппократа) поставити себе на місце хворого. Це добре розуміє лікар-психотерапевт, але чи розуміє це лікар-терапевт загальної лікувальної мережі: навантаження змушує його забувати про те, що людина негативно відноситься до лікувальних заходів, у тому числі діагностичним, несущим хворобливі відчуттям. Своєю поведінкою лікар, весь медичний персонал повинні допомогти пацієнту перебороти страх перед лікуванням і попереджати можливість його виникнення. Не тільки, наприклад, правильно проведена анестезія чи наркоз, не тільки досягнення лікарської техніки, але і поведінка і слова лікаря і його помічників здатні полегшувати біль, зменшувати і знімати страх хворого при різних маніпуляціях, будь-яку його напруженість, занепокоєння. Від післяопераційних пацієнтів нерідко можна почути, як важко на них впливав той факт, що оперував лікар, якого вони не знали, що з ними попередньо жодного разу не розмовляв, не оглядав їх. Хірург, як і лікар будь-якої іншої спеціальності, повинний приступати до лікування, лише попередньо познайомивши з хворим, поговоривши з ним, роз'яснивши необхідність і обсяг лікувальних процедур. Зустріч з лікарем повинна бути джерелом позитивних емоцій у хворого.

У ряді випадків виникнення захворювання чи важкий її плин, необґрунтований страх перед ним зв'язані з наявністю в хворого неправильних уявлень, іноді забобонів. Щоб неправильне представлення породило чи підсилило хворобливий прояв, воно повинно придбати для людини особливе індивідуальне значення, обумовлене станом його центральної нервової системи, організму в цілому, особливостями його особистості, індивідуальним досвідом, оточенням, обстановкою.

Загальним для роз'яснювальної і раціональної психотерапії є те, що ці методи відносяться до внутрішньої картини хвороби і повинні бути спрямовані на вироблення правильного відношення хворого до свого захворювання. Основна відмінність полягає в тому, що роз'яснювальна психотерапія спирається в основному на дидактичні принципи, а раціональна -- на закони і форми логіки.

Рівні внутрішньої картини хвороб

Внутрішня картина хвороби чи відображення у свідомості пацієнта всього того, що зв'язано з тією патологією, що дезадаптує його до середовища, з позицій психотерапії може бути розділена на три основних рівні:

сенсорний;

емоційний;

інтелектуальний.

Такий підрозділ носить схематичний характер, однак полегшує оцінку складних психічних процесів, що сприяють формуванню тієї чи іншої точки зору на хворобу.

Сенсорний рівень внутрішньої картини хвороби містить у собі сукупність відчуттів і сприйнять тим змінам в організмі, що виникають у зв'язку з патологічним процесом, як: слабість, дратівливість, болючі відчуття, порушення сну, задишка, озноб і багато інших проявів хвороби. Сенсорний рівень хвороби відбивається у свідомості людини по-різному в залежності від багатьох факторів. Є люди, що дуже важко переносять уколи ін'єкційної голки, відмовляються від необхідності зробити аналіз крові, тому що не переносять уколу в палець, не переносять невеликі поранення шкірних покривів, не виносять виду крові чи впадають у важку меланхолію в зв'язку з головним болем, ознобом -- провісниками застуди. Відома й інша категорія людей, що не зауважують значних поранень, виявляють їх у себе випадково при зміні одягу, по кров'яних плямах на білизні ранам, що зарубцювалися, на шкірі і намагаються згадати, при яких обставинах вони їх одержали. Кашель, головний біль, висока температура -- усе це не заважає їм займатися своєю роботою, і за допомогою до лікаря вони звертаються лише в крайньому випадку, на вимогу близьких чи в зв'язку з неможливістю продовжувати трудову діяльність далі. Дані групи є крайніми, між ними існує велика група людей, що відчувають хворобу адекватно виразності симптомів. Підвищене і знижене відчуття хвороби не є результатом лише особистісних особливостей людини. Воно визначається рядом факторів, у числі яких велику роль грає емоційний і інтелектуальний рівень внутрішньої картини хвороби. Безсумнівно також і зворотний вплив сенсорного рівня на емоційний і інтелектуальний.

Емоційний рівень містить у собі оцінку хворобливого стану з позицій тієї небезпеки чи користі, що вноситься в життя хворого фактом захворювання. На емоційному рівні зважується питання про те, добре чи погано, що виникла хвороба. Питання неоднозначне. Рішення його не обмежується ступенем дискомфорту, чи виразністю сенсорного рівня, чи ступенем небезпеки, зв'язаної з хворобою. У його рішення включається система визначених установок і тієї умовної вигоди, що може витягти людину зі своєї хвороби (звільнення від трудової чи діяльності необхідності виконувати неприємні обов'язки; турбота, що виявляється навколишніми до хворої людини; виправдання перед навколишніми за невиконаний борг; пільги, покладені хворому, і багато чого іншого). Хвороба може заподіяти особистості моральний і матеріальний збиток, порушити задумані плани, перешкодити кар'єрі, знизити працездатність, привести до розпаду родини (особливо у випадку сексуальних розладів). Усе це і багато чого іншого приводить людину до негативної чи позитивної оцінки факту наявності в себе хвороби в цілому. Емоційний рівень внутрішньої картини хвороби заснований на тих відчуттях, що виникли в зв'язку з патологією, але інтерпретація цих відчуттів спирається на ті зведення, якими розташовує пацієнт про медицину, діагностику, аналізи, обстеженнях і лікуванні. Ці зведення найчастіше бувають поверхневими і незрозумілими. Саме вони визначають інтеллектуальний рівень внутрішньої картини хвороби.

Інтелектуальний рівень визначається рішенням наступних питань:

Хворий чи здоровий?

Чим хворий?

Який повинний бути режим?

Чим лікуватися?

Чому занедужав?

Лікарю зовсім ясно, що рішення цих питань вимагає великих спеціальних медичних знань. Хворій людині, далекому від медицини, це не завжди ясно, знайомство з популярною медичною літературою нерідко створює в хворої людини ілюзію глибоких медичних знань, і він робить неправильні висновки, а хвороба усвідомлюється їм не завжди адекватно. Внутрішня картина хвороби є в людини при будь-якім захворюванні, що їм усвідомлюється. Якщо вона неадекватна, то вимагає роз'яснювальної чи раціональної психотерапії. Корекція внутрішньої картини хвороби повинна здійснюватися сенсорно, на рівні емоційного й інтелектуального розуміння єдності і взаємозв'язки цих психічних функцій. У процесі раціональної і роз'яснювальної психотерапії, як і при будь-якому психотерапевтичному методі, лікар вирішує ряд завдань, що на першому етапі його роботи з пацієнтом носять переважно діагностичний характер, а на другому -- лікувальний терапевтичний. На першому етапі з'ясовуються неправильності мислення пацієнта, що стали причиною дезорієнтації і дезадаптації, характер конфлікту між особистістю і середовищем, здійснюється усебічне вивчення особистості пацієнта. У перший етап роботи включається складання і здійснення плану корекції мислення, вирішення конфлікту, закріплення отриманих результатів. Психотерапія в бадьорому стані вимагає ерудиції лікаря не тільки в медичній науці, але й у таких галузях, як психологія, логіка, педагогіка, література, соціологія, і багатьох інших. Психотерапевт, що ставить перед собою задачу коригувати мислення хворого, повинний бути дуже всебічною людиною. Для проведення роз'яснювальної і раціональної психотерапії лікарю необхідно ретельно вивчити клінічні особливості хвороби, характер і особистість хворого й особливо його відносини з оточуючими людьми. Ця попередня робота необхідна для розуміння складних відносин особистості, що формують неправильний висновок хворого в оцінці свого захворювання.

Часто лікарю для постановки діагнозу дійсно необхідно задати хворому кілька питань, адже цілий ряд симптомів хвороби, до яких хворий прагне привернути увагу лікаря, не є істотними для її розуміння Зовнішні обставини, що збіглися з початком хвороби і не мають з її виникненням ніякого зв'язку, представляються лікарю непотрібними, зайвими обставинами, що тільки заплутують діагностичний процес. Хворий не знає істотних механізмів, що лежать в основі хвороби, і саме ці випадкові обставини приймає за головні причини хвороби. Іноді по визначених причинах хворому вигідно було б щоб саме цей збіг було істотним. Він намагається залучити до нього увагу лікаря. Лікар ігнорує ці спроби, просить хворого не відволікатися, відповідати тільки на поставлені питання. У хворого створюється враження, що лікар неуважний, квапиться і несумлінно його обстежує. Тому контакт лікаря і хворого починається з розпиту хворого, виявлення скарг у тім порядку, що пропонує хворий. Необхідно дуже терпляче, уважно і не перебиваючи вислухати хворого. Цей етап роботи закінчується лише тоді, коли на питання лікаря, що ще його в даний час турбує, пацієнт відповідає: «Я перелічив (ла) усе, що стосується мого захворювання».

Після цього психотерапевт починає задавати ті питання, що представляються йому важливими й істотними в тій послідовності, що потрібна для розуміння сутності патологічного процесу. Такий підхід виключає можливість невдоволення пацієнта, що його неуважно вислухали, і переконує його в тім, що лікар знає про хворобу більше, ніж він сам, обов'язково допоможе йому, тому що задає питання про ті ознаки хвороби, на які хворий сам не звернув уваги. Аналогічні етапи роботи доцільні при вивченні історії хвороби: спочатку хворому необхідно запропонувати самому розповісти історію виникнення захворювання в тій послідовності, що, на його думку, є істотним, а потім питаннями уточнюють послідовність розвитку симптомів. Основна мета вивчення особистості -- це спроба зрозуміти неусвідомлені й усвідомлені, але сховані механізми емоційного рівня внутрішньої картини хвороби, що змушують хворого всупереч логіці наполягати на неправильному висновку в оцінці своєї хвороби. Вивчення особистості включає традиційні клініко-психологічні методи дослідження, психологічні тести і проективні методики в сполученні з різними тестами самооцінки. Найбільше часто використовується монографічний метод вивчення особистості, побудований на розпиті пацієнта про те, як він реагує на різні життєві ситуації, як складалася його особистість протягом життя, які особистісні особливості йому властиві з раннього дитинства, які риси в нього формувалися протягом життя. Приведемо приклади необхідних тестів (конкретно у випадку сексуальних розладів). Пацієнт повинний відповісти на наступні питання:

1.Статевий потяг мене мало турбує.

2.Найменша неприємність придушує в мене статевий потяг.

3.Періоди сильного статевого потягу чергуються в мене з періодами холодності і байдужності.

4.У статевому відношенні я швидко збуджуюся, але швидко заспокоююся і байдужію.

5.При нормальному сімейному житті не існує ніяких статевих проблем.

6.У мене сильний статевий потяг, що мені важко стримувати.

7.Моя сором'язливість мені дуже сильно заважає.

8.Зради я б ніколи не простив (ла).

Я вважаю, що статевий потяг не можна стримувати, інакше воно заважає плідній роботі.

Найбільше задоволення мені доставляють флірт і залицяння.

Я люблю аналізувати своє відношення до статевих проблем, свій власний потяг.

Я знаходжу ненормальності у своєму статевому потязі і намагаюся боротися з ними.

Як я відношуся до статевих відносин з особами однієї статі.

Подібне тестування допомагає з більшою ефективністю використовувати роз'яснювальну і раціональну психотерапію.

Гіпноз

Гіпнотичний метод психотерапії має величезне значення й у багатьох випадках буває дуже ефективним. Виділяють наступні види використання гіпнозу:

гіпноз без прямого навіювання чи переконання;

симптоматичну сугестію;

сугестію на причини виникнення хвороби;

реагування в гіпнотичному стані;

директивний гіпноз;

гіпноаналіз;

7)гіпносинтез (узагальнення в гіпнотичному сні мотивів і відносини особистості до хвороби);

8)гіпнодраму (психотравму).

Відомо, що викликані гіпнотичні стани різні по глибині, ступеню і характеру сугестивності, по тому, якою мірою вони спричиняють так називану спонтанну амнезію. Розрізняють наступні гіпнотичні стани:

1)стан, що характеризується почуттям сонливості, у цьому стані гіпнотизуємі здатні змінювати положення тулуба і кінцівок, ця перша стадія (ступінь) гіпнозу швидко знімається без спеціального впливу;

2)гіпотаксію, чи викликану каталепсію. Хворі усе чують, відчувають, піднята рука зберігає додане їй гіпнотизером положення, навіть якщо це положення дуже незручне для пацієнта. Це друга стадія гіпнозу;

3)стан, що характеризується онімінням тіла, чутливість значно знижена, можливі лише рухи, викликані гіпнотизером. Це третя стадія;

4)гіпнотичний транс. Хворий чує тільки слова лікаря , що вводить його в стан гіпнозу. Це четвертий ступінь гіпнозу;

5)стан легкого сомнамбулізму (можливе виникнення викликаних галюцинацій);

6)стан глибокого сомнамбулізму з повною амнезією хворим усього, що було в гіпнотичному стані. Одна з найважливіших рис гіпнотичного стану, що відрізняють його від фізіологічного сну, -- відсутність суттєвої деструкції, відбитої у свідомості реальності. Відповідність переживань гипнотизуємого навіюванню, гармонія між ними - найважливіша умова ефективності гіпнотичного методу. Значення викликаного гіпнотичного стану для терапії ряду захворювань (у тому числі і статевих розладах) визначається:

підвищеною сугестивністю людини, що знаходиться в гіпнотичному стані

сприяє впливу словом; особливостями виникаючого при ньому гальмового процесу, обумовленими типом нервової системи пацієнта, проведеним вселянням і відношенням хворого до лікаря і до лікування;

розслабленням, що досягається при правильно проведеній гіпнотизації, зниженням м'язового і судинного тонусу.

До початку гіпнотичних сеансів необхідно обов'язково пояснити хворому, що метод науково обґрунтований і бажаний результат буде досягнутий. Методик проведення гіпнотичних сеансів існує досить багато.

Сімейна психотерапія

Своєрідність родини полягає в тім, що вона одночасно являє собою і суспільний, соціальний, і індивідуальний осередок. Основна функція родини -- створення стабільної сфери, що забезпечує умови для формування розвитку і вираження всіх сторін особистості. Розрізняють первинну батьківську і вторинну подружню родини.

Подружня родина може вливатися в батьківську чи відокремлюватися від неї. У процесі розвитку родині властиві кризи, а захворювання одного її члена не може не позначитися на інших родичах і психологічній атмосфері всієї родини. Сімейна психотерапія -- це процес спрямованої зміни міжособистісних відносин у родині, метою якого є усунення емоційних порушень. Родина являє собою не суму двох чи більше особистостей, а особливе утворення з новими якостями. Загальну стратегію сімейної психотерапії потрібно націлювати не на минулі конфлікти в родині, до розбору яких і без того постійно прагнуть чоловіки, а на реальні проблеми, що існують сьогодні і стоять на порозі завтрашнього дня. Психотерапевт повинний, насамперед постійно тримати себе так, щоб не стати знаряддям для здійснення планів. Кожному члену родини повинно бути ясно, що психотерапевт буде порадником, спостерігачем, коментатором, але не суддею. Процес сімейної психотерапії при сексуальних розладах найбільше доцільно розділяти на три етапи:

діагностичний;

етап конфронтації партнерів з основною проблематикою й усвідомленням причин кризи і його проявів;

етап відновлення міжособистісних взаємин на основі заміни деструктивних психологічних установок на конструктивні.

В даний час ефективно застосовується «стереоскопічна техніка» лікування подружніх пар двома психотерапевтами. Кожного партнера веде свій психотерапевт, а проблеми обговорюються вчотирьох. Дезорганізація парних відносин характерна для більшості сексуальних розладів, нерідко з грубими порушеннями елементарних сексуальних функцій. Система психофізіотехнічних впливів, націлених на сексуальну сферу і дозволяє у мінімальні терміни вирівнювати грубі порушення основних сексуальних функцій. У даний час виділилася в автономний метод - секс терапія. Терапевт дає пацієнту визначені рекомендації й установки, швидко ліквідує такі прояви, як вагінізм, статева слабість і т.д.

Гіпнотерапія сексологічних хворих може здійснюватися як індивідуально, так і груповим методом. Аутогенне тренування (самонавіяння), як правило, проводиться в групі.

Самонавіяння

Так само як фізичними вправами ми будуємо здорове тіло, так і наш розум може стати сильним завдяки спеціальним способам тренування. До таких способів відноситься самонавіяння. Як часто ми ловимо себе на тім, що не в змозі зупинити негативний потік думок, що несе нас у безодню негативних емоцій. Як часто ми виявляємося неспроможними перед усе більш поглинаючими нас почуттями страху, образи, ненависті, безнадійності. Люди, що страждають депресією, часто схильні вважати, що ніщо не може їм допомогти, нічого на світі не варте їхніх зусиль, вони починають почувати утому, спустошеність, втрачають інтерес до життя. Як же з цим боротись? Головне, що необхідно в цьому випадку, -- це воля і знання. Ми повинні закладати у свій мозок позитивні емоції. Замість того щоб знову і знову переживати свої лиха і невдачі, ми повинні повернутися убік світла, надії і радісних думок. Усі способи вселяння будуються по одному принципі: підсвідомість приймає як істину будь-яку багаторазово і переконано повторену установку. Чому б кожній людині не закласти у свою підсвідомість думки про здоров'я, успіх, щастя замість того, щоб нескінченно переживати з приводу невдач і шкодувати себе? Щодня необхідно відкрито заявляти про те, чого ви хочете від життя, причому говорити в стверджувальній формі, начебто б ви уже володієте тим, про що мрієте: «Я почувають себе прекрасно, у мене міцне здоров'я, у мене усе виходить». Але необхідно пам'ятати, що самонавіяння не може дати моментальних результатів. Крок за кроком людина (пацієнт) буде наближатися до бажаного результату. Крім самонавіяння, корисно використовувати такий метод, як створення уявних образів. Моделюйте в уяві ті зміни в організмі, яких ви хочете досягти в реальності. Уявний образ, що закладається в підсвідомості, повинний бути дуже чітким і яскравим, тоді підсвідомість зможе дати команду відповідним органам і тканинам. Чим частіше ви будете представляти бажаний образ, тим скоріше почнеться процес відновлення. Такі найбільш значимі установки проведення самонавіяння. Психотерапія -- складна і багатогранна галузь медичної науки, можливості її безмежні при лікуванні дуже багатьох захворювань, але тільки фахівець з великим досвідом роботи може допомогти пацієнту перебороти свою недугу, справитися зі своїми проблемами.

Висновки

Завданням клінічної сексології (сексопатології) є вивчення всіх аспектів порушення сексуального здоров'я, а також діагностику, лікування і профілактику подібних порушень.

Сексологія і сексопатологія, на відміну від багатьох інших "вузьких" наукових дисциплін, являє собою міждисциплінарну сферу людського знання. З цього випливає, що соціальні, культурологічні, психологічні, біологічні, антропологічні, педагогічні, правові, філософські й інші проблеми сексуальності складають тільки частину від загального, лише деякий аспект міждисциплінарної сексології.

Основи сексуального здоров'я людини закладаються ще в ембріональний період розвитку, коли відбувається диференціація статі, але надалі воно залежить не стільки і не тільки від біологічних, скільки від психологічних і соціальних факторів, індивідуальної і загальної сексуальної культури, від мотивації сексуальної поведінки, від задоволення несвідомих імпульсів і ступеню адаптації партнерів на всіх рівнях взаємодії.

Сексуальна задоволеність і психічне благополуччя дорослої людини багато в чому залежать від морально-психологічної атмосфери, у якій протікало його дитинство. Довірчі відносини з батьками, особливо з матір'ю, загальна емоційна розкутість і відкритість сімейних відносин, терпиме, світське ставлення батьків до тіла і наготи, відсутність жорстких вербальних заборон, готовність батьків відверто обговорювати з дітьми хвилюючі їхні делікатні проблеми - усі ці фактори полегшують дитині формування здорового відношення до сексуальності.

Крім сімейних умов, важливим фактором психосексуального розвитку людини є досвід різнобічного, з раннього дитинства, спілкування між хлопчиками і дівчатками.

Психотерапевтичні прийоми при лікуванні різних форм сексуальних розладів повинні бути спрямовані на корекцію особистісних реакцій на сексуальну патологію, що має, що найчастіше гіперактуалізується хворими в зв'язку з виникненням у них комплексу неповноцінності. Застосування психотерапії в таких випадках повинне носити характер не епізодичних заходів, а системи лікувальних впливів, початком якої вже є первинний огляд хворого.

Комплексність передбачає, з одного боку, застосування комплексу психотерапевтичних заходів з різними програмами і сполученнями методик на різних етапах психотерапії, а з іншого боку -- проведення комбінованого лікування, що включає найбільш раціональне сполучення психотерапії медикаментозними засобами, різними методами фізіотерапії, так називаними допоміжними засобами і режимними рекомендаціями.

Для курсу психотерапевтичного лікування, успішного і послідовного проведення етапів психотерапевтичних впливів, спрямованих на перебудову психологічних установок хворих, а також для створення і закріплення нових тривалих умовно-рефлекторних зв'язків важлива тривалість лікування. Конкретна тривалість курсу психотерапії у кожному окремому випадку визначається особливостями форми, симптоматики і плину статевого розладу, а також усіма факторами, що впливають на статеву функцію і характер реагування особистості хворого на виникле захворювання.

Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних (особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Література

1. Буртянский Д.Л., Хрусталь В.В., Смирнов Г.В. Медицинская сексология. Саратов, 1990г.

2. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. Г. Наука. 1989г.

3. Ю.П. Прокопенко. - "Сексуальность: современный взгляд на

вечную проблему" M.:1991.

4. Кинесса, "Физиология половой жизни человека" или "Брак под микроскопом",1998г.

5. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. - Г.,1996

6. Бухановский А.О., Андреев А.С. Структурно-динамическая иерархия пола человека. - Ростов на Дону,- 1993.

7. Васильченко Г.С. Сексопатология. Г., 1990.

8. Введенский Г.Э.Клинико-диагностические аспекты аномального сексуального поведения - М., -1994

9. Герасимов А.В. К проблеме изучения и прогноза сексуально-агрессивного поведения // Психология сегодня, - РПО, М.,- 1996. - Т. 2, Вып. 4.

10. Зенков Л.Р., Ронкин М.А. Функциональная диагностика нервных болезней: (руководство для врачей).- Г., 1991.

11. Иващенко О.И., Елисеев А.В., Ткаченко А.А., Петина Т.В. ЭЭГ у лиц с аномальным сексуальным поведением // Социальная и клиническая психиатрия.1995, № 3. - С. 18-27.

12. Кимура Д. Половые расхождения в организации мозга // В мире науки. - 1992, № 11-12. - С.73-80.

13. Коган Б.М., Ткаченко А.А.,.Маньковская И.В, Филатова Т.С., Медвежникова О.В. Оценка периферических катехоламиновых процессов при парафильном поведении // Обзор психиатрии и медицинской психологии им.В.М.Бехтерева.- 1993, № 3.- С.117-120

14. Кочарян А.С. Личность и половая роль. - Харьков,1996

15. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний.-Г., 1991.

16. Кудряков Ю.Н. Мотивация серийных убийств на сексуальной почве // Психология сегодня. - Г., 1996.-Т. 2, Вып. 4.

17. Новоженов Ю.И. Статус - секс и эволюция человека. - Свердловск, 1991

18. Нохуров А. Нарушение сексуального обращения: психиатрический-судебно-психиатрический аспект. - Г., 1988.

19. Самохвалов В.П. Особенности невербального обращения лица с гомосексуализмом // Актуальные вопросы сексопатологии.- 1986.-С.74-75

20. Старович З. Судебная сексология.- 1991

21. Тарновский В.М. Извращение полового чувства.- Спб., 1885.

22. Ткаченко А.А. Комплексная сексолого-психиатрическая экспертиза. - Г., 1995.

23. Частная сексопатология (под ред. Г.С.Васильченко).- Г., 1983.- Т. 1-2.

24. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. Г., 1996.

25. Эльконин Д.Б. Игра и психическое развитие: Избранные психологические работы.- Г., 1992. - С.136-156.

26. Ясперс К. Общая психопатология. - Г., 1997

27. Полный справочник сексопатолога. - М.: Эксмо 2006

28. К.Имелинский "Сексология и сексопатология".Пер.с польск.-М.:Медицина.-1986.-424с.

29. "Сексопатология". Справочник / Г.С.Васильченко и др. Под ред.Г.С.Васильченко.-М.:Медицина.-1990.

30. Г.С.Когарян, А.С.Когарян "Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов".-М.:Медицина.-1994.-224с.

31. Велика медична енциклопедія. М., 1984. Т. 23. С. 190

32. И. С. Кон Введение в сексологію М.1986г.

33. Кришталь В. В., Гульман Б. Л. Нормальна сексологія // Сексологія. Т. I. Харків.1997. С.5].


Подобные документы

  • Психологічна допомога як один зі шляхів впливу психології на практичну діяльність людей. Закономірності, стратегія та тактика процесу психологічного консультування. Психотерапевтивне втручання у випадку лікування хворих. Шкільна психодіагностика.

    реферат [20,7 K], добавлен 06.02.2009

  • Визначення поняття, мети (допомога знаходження пацієнтами більшої самостійності, упевненості в собі), завдання, специфіки (внутрішня воля) та цілей (приведення клієнта до прийняття відповідальності за свої вчинки) психотерапевтичної діяльності.

    реферат [25,2 K], добавлен 01.03.2010

  • Індивідуальна і групова психологічна корекція. Сучасні методи психологічної корекції і консультування. Психологічні основи групової психокорекційної роботи. Практична психологія та психокорекційна практика. Особистісна деструкція.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 30.06.2007

  • Розуміння різними авторами якості життя, залежність від цього показника ефективності роботи особистості. Психологічні особливості якості життя пацієнтів психоневрологічного диспенсеру м. Дніпропетровська, зміна показників у динаміці психотерапії.

    дипломная работа [571,0 K], добавлен 09.02.2012

  • Особливість фізіології підлітків та поява у них інтересу до осіб протилежної статі. Виховування правильних сексуальних орієнтирів у молоді, роль кохання у сексуальних стосунках. Небезпека штучного переривання вагітності та його психологічна роль.

    реферат [17,3 K], добавлен 23.06.2010

  • Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу. Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади. Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки. Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля.

    дипломная работа [180,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Eмоцiйнi розлади у дiтeй, що страждають на нeвротичнi та соматоформнi розлади, з органiчними уражeннями цeнтральної нeрвової системи. Психотeрапiя соматоформних розладiв та корeкцiя мiжособистiсних взаємовiдносин у дітей, вивчeння рiвня алeкситимiї.

    дипломная работа [176,5 K], добавлен 18.09.2014

  • З’ясування наслідків зґвалтувань на особистість жінки. Посттравматичні стресові розлади. Порівняння психологічних особливостей жінок, що зазнали і що не зазнали сексуального насилля. Розробка рекомендацій щодо реабілітації жертв сексуального насилля.

    дипломная работа [164,6 K], добавлен 25.03.2011

  • Вивчення особливостей невротичних розладів хворих соматичного профілю (серцево-судинної системи). Характеристика захворювань соматичного профілю та їх впливу на психічний стан людини. Невротичні розлади при судинних захворюваннях головного мозку.

    курсовая работа [420,2 K], добавлен 21.09.2010

  • Визначення граничних нервово-психічних розладів та їх патопсихологічна діагностика. Поглиблена індивідуально-особистісна характеристика хворого для успішного проведення психотерапії. Опитувальники розладів особистості, їхнє значення для патодіагностики.

    контрольная работа [14,9 K], добавлен 27.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.