Методи вікової та педагогічної психології

Предмет, завдання та структура вікової та педагогічної психології, їх зв'язок з іншими науками. Вимоги до проведення досліджень проблем розвитку психіки й особистості, фактори психічного розвитку. Діалектичний взаємозв'язок навчання, виховання, розвитку.

Рубрика Психология
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2010
Размер файла 94,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

49. Психологічні фактори, що визначають успіхи та невдачі в навчанні

На успішність школяра в процесі учіння впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об'єктивну роль матеріалу. Значущість - яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв'язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу - яким чином встановлюються зв'язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає - особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть - це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.

50. Розвиток самостійності особистості в учінні

Самостійність вільна за вибором з особистісно-значуща. Структура самоосвіти: виділення мети діяльності; усвідомлення учбової задачі; надання значущості мети діяльності і учбової задачі; усвідомлення і надання особистісної значущості учбовим діям і операціям; об'єктивний самоконтроль і оцінка. Роль вчителя в актуалізації самоосвіти: реалізація проблемного навчання; варіювання, формування змісту задачі; подача задач, вправ, які мають кілька варіантів розв'язку; застосування, пропонування з незавершеним, або непевним змістом.

51. Психологічні засади оцінювання знань учнів

При оцінюванні знань, умінь і навичок враховується: 1) характер засвоєння наявних знань (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повнота і точність знань); 2) якість актуалізації слухачем знань (логіка мислення, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура професійного мовлення); 3) рівень оволодіння прийомами аналізу фактів, сформованості умінь і навичок використання засвоєних знань на практиці; 4) прояв творчості й самостійності в навчально-пізнавальній діяльності; 5) якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, своєчасність виконання, ретельність тощо).

52. Психологічна сутність та механізм навчання

У науці існує чимало визначень терміну навчання. Всі вони мають право на існування оскільки розглядають окремі сторони процесу навчання. У дидактиці навчання розглядається як спільна діяльність тих хто навчає і тих хто навчається проте при такому підході не розкриваються психологічні механізми навчання. Саме тому на сучасному етапі одним із най перспективніших підходів, що розглядає підхід навчання з боку управління. При такому підході складається система в якій дві підсистеми тісно пов'язані між собою. 1. навчальна діяльність вчителя спрямована на передачу школярам знань, вмінь та навичок і на формування їхньої особистості. 2. учіння - це самостійна пізнавальна діяльність школярів спрямована на засвоєння знань, вмінь і навичок. Ці підсистеми розрізняють за своїм характером, цілями, структурами кінцевим результатом, але утворює нероздільну єдність. З позиції психології управління, навчання можна розглядати як управління вчителем процесу засвоєння ними знань вмінь та навичок та на формування їхньої особистості. Характер взаємодії між вчителем та учнем виконуваної ними діяльності називаються психологічними механізмами навчання: механізм до визначення задачі - полягає в тому, що поставлена ззовні педагогом задача набуває для учня особистісного смислу і перетворюється в учбову задачу для нього. На розв'язання якої учень спрямовує всі свої зусилля. Цей механізм свідчить про те, що школярі виступають не пасивним об'єктом педагогічних впливів вчителя, а активним суб'єктом учбової діяльності; механізм рефлексивних відносин. Механізм рефлексивних відносин означає, що вчитель та учень є партнери навчального процесу, та вони повинні усвідомлювати ставлення один до одного і бачити себе зі сторони свого партнера - це означає, що вчитель повинен вміти будувати модель учня, усвідомлювати свої педагогічні дії і ставлення до цих дій з боку учнів. Учні повинні усвідомлювати як сприймає вчитель їхню учбову діяльність. При наявності таких відносин навчання наповнюється глибоким змістом як для вчителя так і для учнів. Механізм зворотного зв'язку - означає, що вчитель отримує від учнів інформацію про те як вони засвоїли навчальний матеріал.

53. Діалектичний зв'язок навчання і розумового розвитку

На діалектичний зв'язок навчання та розумового розвитку впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об'єктивну роль матеріалу. Значущість - яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв'язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу - яким чином встановлюються зв'язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає - особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть - це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.

54. Класифікація видів навчання

Види навчання класифікують за різними критеріями: 1. За змістом(навчання різним навчальним предметам); 2. за зверненістю до учнів (фронтальне, групове, індивідуальне); 3. За формами передачі знань (традиційне, програмоване, проблемна, діалогове(інтерактивне) навчання); 4. За психологічними завданнями(навчання знанням і поняттям, навчання навичкам, навчання вмінням, навчання мисленню). 3)за формами передачі знань. Традиційне - базується на комунікативній моделі навчання при якій вчитель повідомляє учня певну інформацію, а учні повинні її успішно засвоїти і продемонструвати вчителеві рівень засвоєних знань, програмоване - без машинне за допомогою програмованих підручників, машинне - матеріал передається за допомогою певної техніки(комп'ютер); проблемне - цe cфopмoвaнa в cвiдoмocтi суб'єкта cyпepeчнicть мiж знaнням i нeзнaнням, вiдoмим i нeвiдoмим, peaльним i iдeaльним, зpoблeним i нeзpoблeним, щe нoвим, якe пpeдcтaвлeнe пeвним виcлoвлювaнням, тa cфopмoвaними пoтpeбaми йoгo “знати”; діалогове - спрямоване на розвиток творчості учня за допомогою використання інтерактивних технологій.

55. Психологічна характеристика форм передачі знань

Розроблені нові форми у подачі нових знань: проблемне навчання - обов'язково виділяється проблема і знаходження шляхів її розв'язання. В залежності від рівня самостійності учнів у навчанні виділяють 4 рівні проблемного навчання: вчитель практично самостійно подає новий матеріал, однак при цьому демонструє різні підходи, точки зору до розв'язання однієї й тієї ж проблеми; вчитель сам формулює проблему, ставить мету, яку потрібно розв'язати. Учні під керівництвом вчителя повинні знайти відповіді чи досягти певної мети; вчитель сам ставить, знаходить проблему, а учні самі знаходять мету, яку потрібно досягти, і знаходять шляхи її вирішення; учень самостійно формулює проблему, мету і шляхи досягнення цієї мети; ігрове навчання новий матеріал, навички засвоюються у процесі дидактичних рухомих іграх, засвоєння матеріалу відбувається легко і невимушено; тренінгове навчання - учень не лише на теоретичному рівні здобуває знання, вирішує проблеми, а й на практиці здобуває нові навички та уміння; діалогове навчання - учні отримуватимуть інформацію самостійно. Знаходження засвоїти інформацію. Одним з основних аспектів дослідження умов розвиваючого навчання є визначення критеріїв розуміння розвитку. До цього часу нема однозначного розв'язання цього питання.

56. Теорія поетапного формування розумових дій

Однією з центральних психологічних проблем Гальперін вважав проблему психологічної відмінності між знаряддям (у людини) і засобом (у тварин). Те, як виступить засіб перед суб'єктом: чи у вигляді допоміжного, що є простим продовженням передніх кінцівок, чи у вигляді достеменного знаряддя, яке фіксує "в собі" операції суспільного користування ним, залежить від дійсності, до якої належить індивід. Подібні відмінності можна спостерігати вже в освоєнні найпростіших знаряддєвих операцій людиною в онтогенезі, на приклад, в оволодінні такою звичною для нас навичкою користування лож кою. Спочатку дитина намагається схопити ложку якомога ближче до її “робочого кінця", різким рухом піднімає її косо знизу вгору, і, як правило, весь вміст ложки виливається. Дитина сприймає ложку лише як продовження своєї руки і лише згодом засвоює прийоми специфікованого користування ложкою як знаряддям. Знаряддєві операції, таким чином, -- це система рухів знаряддям, спрямованих на предметне застосування цього знаряддя відповідно до конкретної мети. Щоб сформувати у дитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити, необхідно спочатку побудувати певний "алгоритм" виконання завдання, тобто схему орієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок та пояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній, "матеріалізованій" формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано. Дитина має не просто завчити необхідні формулювання, їй необхідно навчитися правильно виконувати необхідні дії за цим алгоритмом. Власне, "заучування" прийде саме, навіть непомітно для дитини. Але як здійснити це научіння? Спочатку дитина активно користується карткою, в якій записана "перспектива виконання" всієї дії: що робити, як саме і що має бути отримане в результаті. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби, тобто в матеріальній, або матеріалізованій, формі. Через певний час для дитини зовнішній засіб організації її діяльності стає непотрібним: вона завчила послідовність організації діяльності -- і не просто у словесних формулюваннях, а на рівні розуміння своїх дій, смислу кожної з них. На цьому етапі вчитель вимагає від дитини попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв'язання задачі (етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитина буде робити помилки при розв'язанні завдання без опори на картку. Власне внутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує необхідним засо бом такого формування. Далі йде етап "зовнішнього мовлення про себе", коли дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, і нарешті, етап "дій у при хованому мовленні", коли здасться, що для виконання завдання вже нічого не потрібно: "подумав і розв'язав". Насправді, за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама дія за знає перетворень за декількома параметрами.

57. Шляхи інтенсифікації та оптимізації навчання

Інтенсифікація та оптимізація навчального процесу вимагає використання нових форм їхньої побудови. 1. організуються екскурсії в природу, де проводяться короткі бесіди. 2. Використання наочності та малюнків учнів на тему предмету 3. Оформлення кожної теми в альбомах регулярно контролюється викладачем у присутності учня й оцінюється за якістю роботи, змістом коротких відповідей учня, повнотою реалізації завдання. 3. використання інтерактивних уроків. 4. використання ТЗН. 5. використання програмового навчання. 6. використання ігрової діяльності. 6. використання діалогового навчання. 7. використання діалогового навчання.

58. Сутність процесів виховання і самовиховання

Процес виховання -- система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Виховання -- процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. 1. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. 2. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. 3.Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу. 4.Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу. Самовиховання -- свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

59. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі. Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини. Емоційний розвиток є також невід'ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Наведена структура особистості є досить загальною. Розглянемо структуру, яку запропонувала психолог Валерія Сергіївна Мухіна. Вона ставить акценти на окремих ланках самосвідомості. Ланки самосвідомості дитини: 1. Перша ланка структури самосвідомості являє собою кристал особистості, що включає ім'я, ідентифіковане з тілесною і духовною індивідуальністю. 2. структури самосвідомості -- зазіхання на визнання -- одна із найзначніших людських потреб. Вона грунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства. 3. структура самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на свою стать як на соціальну роль і фізичну і психічну сутність. Статева ідентифікація -- ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед -- у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки. 4. структура самосвідомості несе в собі ціннісні

орієнтації на індивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічний час особистості. Психологічний час особистості -- індивідуальне переживання своєї фізичної і духовної зміни протягом часу, представленим у самосвідомості особистим минулим, сьогоденням і майбутнім. 5. структура самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на соціальний простір, представлений у суспільній свідомості правами й обов'язками. Соціальний простір -- умови розвитку і буття людини, що визначаються значеннями і змістом прав і обов'язків людини.

60. Мотиви поведінки школярів та шляхи їх формування

Ефективним методом уточнення і систематизації моральних уявлень є етична бесіда. Головна мета етичної бесіди полягає в тому, щоб сформувати у дитини моральні мотиви поведінки, якими б вона могла користуватись у своїх проступках. Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що у цьому віці поступово проходить перехід від сприймання змісту окремих поступків (добре - погано) до узагальнених понять про хорошу поведінку. Основним завданням морального виховання дошкільням підготовчої групи є перш за все закріплення, поглиблення і розширення всього того, що вони придбали за весь час перебуванні в дитячому садку. Виховання культури поведінки спрямоване на виклик у дитини до максимальної самостійності у виконанні правил особистої гігієни, щоб навички і вміння особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі переросли у потребу. Виховання позитивних потреб і мотивів. Суттєву роль відіграє усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, в якій формують ся ці мотиви. Важливим принципом формування в учнів Т.Є.Саксонова вважає створення "ситуації активного пізнання моральних норм". У її дослідженні учні ознайомлювались з оповіданнями морального змісту, після чого вони давали письмові відповіді на запитання, усно коментували і обґрунтовували ці відповіді, колективно обговорювали їх, знаходили аналогічні ситуації в класі, пояснювали засвоєні моральні норми молодшим школярам, проводили з ними ігри з практичним використанням правил, тощо. Таким чином, для формування позитивних мотивів поведінки та діяльності необхідно: 1) усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, у якій формуються ці мотиви; 2) осмислення дітьми конкретного змісту відповідної моральної вимоги, яку необхідно перетворити в мотив поведінки і діяльності; 3) включення учнів у різні види діяльності, в яких якість, що виховується, повинна закріпитись у вигляді навички, звички поведінки;т 4) врахування становища учня в системі колективних взаємовідносин, яке сприяє або перешкоджає засвоєнню ним позитивних моральних норм поведінки.

62. Психологічні основи виховного впливу праці

В знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони, властивості і умови існування предметів. Умови праці теж повинні бути пізнані людиною. Для успішного здійснення трудової діяльності вимагає участь всієї особистості індивідуума: його психічних процесів, станів і властивостей. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує ціль, контролює хід діяльності. Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умови праці. В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний характер і його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну систему виробничих, моральних і інших відносин. Включення учня в колективна праця сприяє засвоюванню їм названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх в внутрішні. це діється під впливом панівних норм поводження, суспільного погляду, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості і дії таких соціально-психологічних феноменів. Важливий чинникє формування відповідальності за результати праці колективу, Дослідження показали, що більшість старшокласників - членів бригад готові відповідати за результати праці своєї ланки. Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності.

Другою умовою розвитку психіки людини стать впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Преобразуя предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, він преобразує себе. Для понад повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні бути доповнені діяльністю старших - навчанням і вихованням.

Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. В всіх видах праці формує важливу якість особистості, як практичність.

Людина з цією якістю вільно орієнтується на виробництві і в побуті. беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, що він спромагається.

63. Психологічне обґрунтування виховних впливів

Адекватний добір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостями вихователя й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиції вихователя, смисловий зміст і форма тісно взаємопов'язані, і вихованець мав би сприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору одна форма мовлення може виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бути відтворено у різних словесних формах. І тут перш за все необхідно орієнтуватися на ставлення учасників виховного процесу до партнерів і до виховної ситуації, яке найвиразніше відображає саме емоційна форма. Тому на практиці вихованець зазвичай реагує спочатку лише на форму й, якщо вона не прийнятна, то або зовсім не сприймає змісту, або тлумачить його хибно. Виховний вплив завжди оформляється в систему знаків або комунікативних сигналів, кожен із яких доносить до вихованця певну психологічну інформацію про психічний стан вихователя, про особливості його ставлення до дитини й виховної ситуації взагалі. Безпосереднє передавання змістового аспекту педагогічної взаємодії забезпечує мова як певна система загальновідомих усім учасникам виховного процесу значень предметів, явищ і їхніх відношень. Важливо усвідомлювати, що кожна сторона спілкування вбачає у проголошеному значенні певний суб'єктивний зміст, який виникає як результат включення інформації про предмет обговорювання в контекст внутрішніх відносин, переживань і потреб людини. Цей суб'єктивний для кожного зміст слова в психології називається його смислом.

64. Особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості. Соціально корисливі девіації -- це правопорушення й проступки, пов'язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди. Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду. До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації -- це самовбивство особистості. Основна риса, яка об'єднує всі ці особливості поведінки людей, -- їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв'язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських обов'язків.

Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки: * несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво); * поведінка, що засуджується (пов'язана з систематичнішим осудом з боку вихователя); *девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки); * делінквентна (иередзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи); * злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);

* деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою). Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко: * Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив. * Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів. * Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою. * Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування. * Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи). * Зв'язок з іншими дитячими колективами. * Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

65. Самовиховання як вища форма самоуправління у вихованні

Формування особистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища; цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальні інститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання. Л.М. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення. С.Б.Єлканов визначає самовиховання як свідому цілеспрямовану діяльність людини з удосконалення своєї особистості. А.Г. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" - це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку. A.I. Кочетов - це свідомість, яка керує самою особистістю, саморозвиток, у якому в інтересах суспільства і самої особистості планомірно формуються якості, властивості, сили і здібності людини, причому функції виховання поступово передаються вихованцю. Як особливий вид діяльності "самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою)". Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, який виявляється у всьому, що стосується зміни свого "я". Тому багато педагогів стверджують, що робота над собою стає постійною, ефективною, якщо є зріла самосвідомість. Усвідомлення власної поведінки веде до самоспостереження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєї діяльності в навколишньому світі сприяє формуванню цілеспрямованості, високих ідеалів, мотивів - важливих спонукальних причин роботи над собою. Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Усвідомлене самовиховання здійснюється в трьох основних напрямках: - розвиток моральних і емоціонально-вольових рис і якостей; - вдосконалення розумових здібностей і процесів; - фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я. Залежно від цілей і завдань самовиховання може бути епізодичним і систематичним, позитивно і негативно спрямованим. Самовиховання може бути також частковим і тотальним, тобто спрямованим на формування або викорінення яких-небудь окремих рис особистості або на всебічний її розвиток. Нарешті, самовиховання може бути індивідуальним і колективним, тобто воно може здійснюватись окремими індивідами самостійно, а також у колективі.

66. Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності

Психологічна наука розглядає Педагогіку як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Функції педагогіки, Діагностична функція пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Конструктивно-проектувальна - її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Організаторська потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Інформаційно-пояснювальна спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Комунікативно-стимуляційна пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Аналітико-оцінна пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, використовувати передовий педагогічний досвід. Дослідно-творча має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

67. Педагогічні здібності, їх структура і розвиток

Психологія особистості вчителя: структура педагогічних здібностей.1) дидактичність - вміння перетворювати писемне мовлення в усне 2) комунікативність 3) академічність - здібність вчителя самостійність здобувати знання, щоб навчати 4) прогностичність - вміння бачити дитину, динаміку її розвитку 5) фікційний фіналізм 6) креативні здібності - компетентність, рівноправність, атракціонність, конгруентність, емпатійність, вимогливість.

68. Педагогічні вміння та навички

Педагогічні вміння та навички представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію. 1:* формувати педагогічні завдання; *орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-ви ховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі; * передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації; * гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації; * з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій; * передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

69. Стилі педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Стиль спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії. Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію самоуправління особистості та колективу. Базується він на думці колективу. покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити усіх до активної участі у спільній діяльності. За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Ліберальний вчитель прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись суперечливим впливам.

70. Психологічні основи педагогічного такту

Педагогічний такт - це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту педагогічного впливу в процесі роботи. Педагогічний такт побудовано на витримці та врівноваженості, дотриманні доцільності у стосунках з учнями. Основу його складають, з одного боку, уважність, яка проявляється в любові та чуйності до дитини, в умінні зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганні допомогти їй, з другої - висока вимогливість та повага до особистості дитини.

Значну роль у психологічних основах педагогічного такту відіграє мова. Слово вчителя не повинно розходитись із справою - тільки тоді вихованці будуть вірити вчителеві та самі будуть намагатись виконувати вимоги, які ставляться до них. Мова повинна бути правильною, зрозумілою, доступною, переконливою та виразною. У ній зовсім недопустимі грубі висловлювання, жаргонні слова, образливі зауваження. Прояв педагогічного такту завжди пов'язаний із знанням вікових та індивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель фізичної культури добуває не з книг, або анкет чи учнівських характеристик, а внаслідок сформованої професійної спостережливості. Таким чином, стержнем психологічних основ педагогічного такту є моральні риси вчителя: повага до особистості учня, доброзичливість, намагання зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації і постійна висока вимогливість до учня.

71. Психологічні проблеми самовдосконалення вчителя

Професійне самовдосконалення вчителя розглядається як свідома професійна діяльність учителя в системі його неперервної педагогічної освіти, яка спрямована на підвищення фахового рівня вчителя, його професійну самореалізацію, подальший розвиток професійно значущих якостей, підвищення ефективності навчально-виховної роботи в школі відповідно як до інтересів, потреб і можливостей учнів, так і до вимог суспільства щодо соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини.

Професійне самовдосконалення включає самоосвіту і самовиховання вчителя, які забезпечують розвиток професійно значущих якостей, професійну самореалізацію вчителя та детермінуються такими особистісними факторами, як мотивація досягнення і професійна самосвідомість. На основі аналізу основних понять дослідження зроблено висновок, що професійна самоосвіта - це систематична і цілеспрямована освітня діяльність учителя, мета якої полягає у задоволенні суспільних потреб освіти учнів, подоланні суперечності між темпами застарівання знань та темпами їх оновлення, між вузькопрофесійною діяльністю педагога та всебічним гармонійним розвитком особистості, спроможністю розв'язувати професійні завдання, які виходять за межі сьогодення.


Подобные документы

  • Історичні аспекти розвитку вікової психології в Україні та сучасний стан науки. Донаукові ідеї вікової психології в Україні. Становлення наукових ідей вітчизняної вікової психології. Визначення основних напрямків і тенденцій вітчизняних досліджень.

    курсовая работа [94,3 K], добавлен 23.05.2014

  • Завдання та значення психології, її зв'язок з іншими науками. Внутрішній світ людини. Свідомий, підсвідомий та несвідомий рівні психіки. Теоретико-методологічна основа сучасної психології. Залежність психології від природознавства та філософії.

    реферат [47,9 K], добавлен 19.10.2012

  • Визначення педагогічної психології. Виникнення педагогічної психологі. Педагогічний вплив і психологічний розвиток. Поєднання навчання і виховання. Розвиток дитини. Зв'язок дозрівання і навчання. Готовність дітей до навчання. Індивідуалізація навчання.

    реферат [24,3 K], добавлен 11.11.2008

  • Вивчення системи психологічних закономірностей відносин людини в процесі трудової діяльності як предмет індустріально-педагогічної психології. Значення індустріально-педагогічної психології для педагогіки, загальної, вікової і педагогічної психології.

    реферат [26,1 K], добавлен 15.10.2010

  • Сучасна психологія. Методи практичної психології, збирання фактичного матеріалу. Лонгітюдний і порівняльний методи. Дослідження особливостей особистості. Структура психологічних дисциплін та основні завдання. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

    контрольная работа [21,8 K], добавлен 02.11.2008

  • Предмет психології як науки, структура, завдання та сучасний стан, структура та головні галузі. Аналітико-синтетична діяльність мозку. Форми прояву психіки та їх взаємозв’язок. Сутність свідомості. Потреби та мотиви особистості. Поняття про спілкування.

    шпаргалка [446,0 K], добавлен 22.04.2013

  • Основні закономірності психології хворої людини (критерії нормальної, тимчасово зміненої і хворобливої психіки). Взаємозв'язок медичної психології з іншими науками. Патопсихологічні дослідження порушеної психіки. Порушення динаміки розумової діяльності.

    курс лекций [111,4 K], добавлен 16.03.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.