Психоаналітичний підхід в психотерапії

Психоаналітичний підхід в психотерапії

План

1. Психоаналітична психотерапія. Загальний огляд.

2. Позиція психолога. Вимоги та очікування від пацієнта.

3. Основні стадії психоаналізу.

4. Техніки психоаналізу.

Психоаналітична психотерапія. Загальний огляд.

Психоаналітична психотерапія заснована на принципах класичного психоаналізу. Фрейд писав: «Припущення про несвідомі психічні процеси, визнання теорії придушення і опору, дитячої сексуальності і Едіпова комплексу утворюють головні елементи психоаналізу і базисні передумови цієї теорії. Ніхто не може вважати себе психоаналітиком, якщо він не визнає їх». Ці основні теоретичні конструкти є базою для проведення психотерапевтичної дії.

Виходячи з того що невроз розуміється як результат конфлікту між несвідомим і свідомістю, основна задача психотерапії в рамках психоаналізу полягає в тому, щоб зробити несвідоме свідомим, усвідомити несвідоме. Фрейд порівнює ситуацію необхідності усвідомлення власного несвідомого і сам процес психоаналізу з такою ситуацією: недбайливий студент під час лекції всіляко заважає викладачу, гримасує, кидає недоречні репліки, відволікає всіх від справи. Викладач виганяє студента за двері, але той, постійно заглядаючи в аудиторію, привертає увагу до себе всіма можливими способами і заважає продуктивній роботі. Так само і ми виштовхуємо своє несвідоме «за двері», а воно продовжує звідти всіляко нагадувати нам про себе, турбувати і заважати нормальній діяльності. Вирішити ситуацію с тим студентом можна тільки запросивши його в аудиторію і спробувавши розібратися, що ж він хоче насправді, так само потрібно «витягнути несвідоме на світло» і з'ясувати у нього, що ж воно від нас хоче.

Задача психотерапевта-психоаналітика -- розкрити і перевести в свідомість несвідомі тенденції, потяги і конфлікти, тобто сприяти усвідомленню. Психоаналітик будує процес так, щоб полегшити прояв і розуміння несвідомого. Щоб досягти усвідомлення, психоаналітик повинен піддати психоаналізу ряд психічних феноменів, в яких несвідоме знаходить свій вираз: вільні асоціації, символічні прояви несвідомого (обмовки, описки, очитки, забування слів, помилкові дії), перенесення і опір. Термін аналіз припускає також певні процедури: конфронтацію, прояснення, інтерпретацію і подолання. Центральною процедурою аналізу є інтерпретація. Вся решта процедур або веде до інтерпретації, або направлені на те, щоб зробити її більш ефективною.

Існують два типи психоаналітичної психотерапії: інсайт-орієнтована і суппортивна.

В першому варіанті пацієнт приходить кілька разів на тиждень; сеанси проводяться індивідуально. Мета взаємодії полягає в усвідомленні несвідомого психологічного конфлікту; акцент ставиться на реальних проблемах.

В суппортивній психотерапії основний елемент лікування складає швидше підтримка хворого, ніж розвиток у нього інсайту. Звичайно це терапія вибору для пацієнтів з серйозною уразливістю «Его», зокрема, для психотичних пацієнтів, показана вона і пацієнтам у кризовій ситуації, наприклад, в гострому горі. Це терапія тривала, може розтягнутися на багато років. Підтримка повинна виражатися перш за все в обмеженні оточення, підвищенні реальних соціальних можливостей, заспокоєнні, пораді і допомозі в соціальних змінах.

В цілому ж в психоаналітичній психотерапії акцент робиться на самопізнанні і здатності постійно поглиблювати розуміння свого внутрішнього психічного життя (Карвасарський Б. Д., 1998).

Позиція психолога. Вимоги і очікування від клієнта.

Захисти виявляються в тому, що клієнт чинить опір впливу психолога. Це виражається в тому, що його «Ego» захищає себе (з метою уникнути боязні) від тих переживань, які для нього неприйнятні.

Форми такого опору можуть бути самими різними: гумор, мовчання, засипання і т.д. Але найістотнішою в практиці є така форма опору, як перенесення (трансфер), тобто перенесення на психолога відчуттів, викликаних свого часу іншими значущими для клієнта особами.

Даний феномен має і зворотню сторону, тобто можливе перенесення відчуттів з боку психолога на клієнта, у такому разі він називається «контрперенесення».

Основними психологічними механізмами «Ego»-захисту є наступні: раціоналізація, заперечення, регресія, витіснення, проекція, інпроекція, ідентифікація, інтелектуалізація, утворення реакції, заміщення, сублімація, компенсація, ритуал, ізоляція, часткова компромісна реакція.

В основі психоаналітичної концепції лежить уявлення про те, що аномальна поведінка людини є слідством неадекватної інтерпретації їм своїх відчуттів, потреб і спонук. Виходячи з такого розуміння людської поведінки, основною метою терапії виступає допомога клієнту в розумінні і усвідомленні ним причин його поганого пристосування до реальності і надання йому допомоги в можливості адаптації до неї.

Таким чином, робота психоаналітика будується в двох основних напрямах:

Робота з клієнтом над усвідомленням неусвідомлюваного (мотивів фіксації захисних механізмів, способів поведінки) і ухвалення клієнтом адекватної і реалістичної інтерпретації.

Робота з клієнтом по посиленню його «Ego» для побудови більш реалістичної поведінки.

В класичному психоаналізі роль і позиція психолога достатньо жорстко фіксована. Основні вимоги до особи психолога: невтручання, відчуженість, нейтралітет, особова закритість, уміння і здатність витримати «перенесення» і працювати з «контрперенесенням», тонка спостережливість і здібність до адекватних інтерпретацій.

Одним з найважливіших вимог до психоаналітика виступає вимога усвідомлення власних проблем, реакцій і їх можливого впливу на клієнта. Обов'язковою умовою професійної підготовки психоаналітика є проходження тривалого і докладного курсу психоаналізу.

До клієнта також пред'являється ряд вимог.

По-перше, від нього очікується ухвалення самої концепції психоаналізу.

По-друге, від клієнта очікується повна відвертість і готовність до тривалого (від декількох місяців до багатьох літ) періоду спільної роботи.

По-третє, в умову контракту вноситься пункт, згідно якому клієнт бере на себе зобов'язання утримуватися від різких змін в особистому житті протягом курсу психоаналізу (а в деяких випадках такий курс може тривати до 20 років, по декількох п'ятдесятихвилинних сеансів в тиждень).

Психоаналіз -- це система заходів, яка може тривати довгі роки, перш ніж стан клієнта покращає, і він буде здатний реалістично управляти власним життям. Відзначають, що найбільших успіхів з його допомогою можна добитися у осіб у віці від 15 до 50 років, які володіють високим інтелектом і їх проблеми мають швидше невротичну, ніж психотичну природу.

Важливим є прагнення клієнта тісно співробітничати з психологом, бажання і стан зрозуміти процес психоаналізу. Наголошується також, що чим молодше клієнт і чим сильніше у нього тривога, тим вище вірогідність значного поліпшення його стану.

Протипоказаннями для психоаналітичної роботи є наявність психічних захворювань, особливо шизофренії, суїцидальних думок.

Основні стадії психоаналізу

Перша стадія -- пошук хворобливого вогнища (його згадування). На цій стадії використовують методи асоціацій, спостереження за поведінкою людини, вивчення гумору, обмовок, описок людини. Стадія закінчується виявленням цього вогнища.

Друга стадія -- розкриття вогнища збудження, його вербалізація. Людина вимовляється, розказує психологу про свої переживання і їх джерела. Це дуже хворобливий процес, оскільки людина як би наново переживає і страждає, при цьому дуже часто формується негативне і агресивне відношення до психолога. Стадія вважається закінченою після того, як людина все розказала і почала поступово заспокоюватися.

Третя стадія -- переоцінка значущості подій, прихованих в хворобливому вогнищі, так зване «переклеювання ярликів». Наприклад, з «ворога» в «неприємну людину», з «подруги» в «знайому» і т.д. На цій стадії особливе значення має уважне і дбайливе відношення психолога до клієнта, допомога клієнту в зміні його системи установок.

Четверта стадія -- емоційне забарвлення нової системи установок, головним чином позитивне, спокійне. Здійснюється поступовий перехід від любові до байдужості, від агресивності до байдужості.

П'ята стадія -- забування, ліквідації вогнища збудження. Частіше за все ця стадія проходить природним шляхом як продовження роботи з психологом на попередніх стадіях.

Психоаналіз як психокоректувальний процес включає наступні процедури:

конфронтацію;

прояснення (кларифікацію);

інтерпретацію;

опрацьовування.

Конфронтація використовується для того, щоб показати клієнту, що він чогось боїться, уникає, для виділення, відособлення того психічного феномена, який повинен стати предметом аналізу.

Кларіфікация полягає в чіткому фокусуванні значущих деталей.

Інтерпретація припускає перетворення неусвідомлених деталей і явищ в усвідомлені.

Опрацьовування включає комплекс процедур і процесів, які необхідно здійснити після інсайту. Це сама трудомістка частина психоаналітичної роботи, оскільки потрібна велика кількість часу і зусиль для подолання опору, який виступає перешкодою на шляху перетворення особи.

Найважливішою з цих процедур є інтерпретація, всі інші їй підлеглі: вони або ведуть до неї, або роблять її більш ефективною.

Техніки психоаналізу.

Класичний психоаналіз включає п'ять базисних технік:

Метод вільних асоціацій.

Тлумачення (інтерпретація) сновидінь.

Інтерпретація.

Аналіз опору.

Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту виказувати будь-які припущення, що з'являються у клієнта і відображають його переживання. Вислови можуть вестися у випадковому порядку, вони є спонтанними, мимовільними. Для консультанта-аналітика важливі наступні моменти:

зміст висловів;

послідовність висловів;

блокування висловів.

Останні два моменти є ключами до неусвідомлюваної проблематики, визначити яку і зобов'язаний психоаналітик, виходячи з тієї школи або напряму психоаналізу, якої він дотримується.

2. Тлумачення (інтерпретація) сновидінь клієнта, яке сам Фрейд називав «найкоротшим шляхом в підсвідоме». Під час сну ослабляються «эго»-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання. Сновидіння -- це не тільки ілюстрація пригнічених переживань, але і процес їх перекладу в більш прийнятну для свідомості форму. Саме цю функцію сновидіння Фрейд позначив як «робота сновидіння».

Задача консультанта-аналітика полягає в забезпеченні інтерпретацій, розкритті латентного змісту сновидінь і спонуці клієнта до вислову вільних асоціацій, пов'язаних зі сновидінням, а звідси і допомога йому в усвідомленні реальних подій минулого і теперішнього часу, що викликали ті або інші картини снів.

3. Інтерпретація є роз'ясненням неясного або прихованого для клієнта значення деяких аспектів його переживання або поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими. Інтерпретація включає три основні процедури:

1. Ідентифікацію (позначення).

2. Роз'яснення ( власне тлумачення).

3. Переклад тлумачення на мову повсякденного життя клієнта.

Основні правила інтерпретації:

· Йти від поверхні углиб.

· Інтерпретувати те, що клієнт здатний вже прийняти.

· Перш ніж інтерпретувати те або інше переживання клієнта, необхідно вказати йому на захисний механізм, що лежить в його основі.

Аналіз опору. Основні функції цієї технии -- забезпечити усвідомлення клієнтом своїх «эго»-захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію по відношенню до них, враховуючи, що саме опір «Ego» є головною перешкодою усвідомлення особистих проблем. Головне правило психоаналітика полягає у використовуванні для інтерпретації найочевидніших «эго»-захисних механізмів. Істотним моментом в аналізі опору є не подолання «Ego» (бо психологічний захист необхідний), а саме усвідомлення захисту як психологічного механізму, усліпу діючого там, де, як виявляється, захисна функція вже не потрібна.

Аналіз перенесення. В класичному психоаналізі перенесення потрактовується як неодмінний атрибут психотерапії і спеціально заохочується специфічною позицією аналітика (невтручання, відчуженість, закритість і т.д.)

Аналіз «неврозу перенесення» -- ключовий момент, оскільки він сприяє усвідомленню фіксацій, що визначають поведінку і переживання клієнта таким чином, що фігура психолога стає як би фантомом, на який накладаються відносини і переживання, пов'язані з емоційними травмами перших літ життя клієнта. Значення аналізу перенесення полягає у виявленні справжніх психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх і тим самим допомоги в їх опрацьовуванні і викоріненні.

На основах психоаналітичної техніки, які були закладені З. Фрейдом більш ста років тому, і понині базується вся психотерапевтична практика.

Теорія психоаналізу доречна для розуміння фактично будь-якої сфери людської поведінки. Не буде перебільшенням сказати, що у сучасній психології немає іншої теорії, яка б мала таку кількість конкретних застосувань, як психоаналіз. Навіть ті, хто відкидає її, визнають її великий і продуктивний внесок у вирішення особистісних проблем. І це, мабуть є найбільш істотним та перспективним застосуванням психоаналітичної теорії, до якої спеціалісти звертаються знов і знов.

Список використаної літератури

1. Осипова А.А. Общая психокоррекция. - М.: ТЦ Сфера, 2004. - 512 с.

2. Психология. Словарь / под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

3. Справочник практического психолога: Психотерапия / сост. С. Л. Соловьёва. - М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005. - 575 с.

4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 607с.