Вивчення темпераменту та характеру в психології
Зародження вчення про темперамент, характеристика теорій. Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова. Типологія психічних відмінностей К.Г. Юнга. Зародження характерології, типи характерів Ернеста Кречмера. Зв'язок між темпераментом та характером.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.03.2015 |
| Размер файла | 65,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Загальні відомості про темперамент та характер
- 1.1 Загальні відомості про темперамент
- 1.2 Загальні відомості про характер
- Розділ ІІ. Історія вивчення темпераменту
- 2.1 Зародження вчення про темперамент. Гуморальна теорія Гіппократа
- 2.2 Епоха Відродження. Конституційний підхід А. Фулльє
- 2.3 Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова
- 2.4 Конституційні теорії Епохи Проствітництва
- 2.4.1 Організмічна типологія Клода Сіго
- 2.4.2 Теорія Ернеста Кречмера
- 2.4.3 Конституційна типологія особистостей Вільяма Шелдона
- 2.5 Психічні теорії
- 2.5.1 Типологія психічних відмінностей Карла Густава Юнга
- 2.5.2 Уявлення про темперамент Г. - Ю. Айзенка
- 2.6 Психологічні теорії
- 2.6.1 Теорія Яна Стреляу
- 2.6.2 Структура темпераменту в теорії В. Русалова
- Розділ ІІІ. Історія вивчення характеру
- 3.1 Зародження характерології
- 3.2 Типи характерів Ернеста Кречмера
- 3.3 Теорія Шелдона
- 3.4 Типологія Ле Сенса
- Розділ IV. Зв'язок між темпераментом та характером
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Одним із найбільших за обсягом досліджень і суперечності вивчення в психології є розділ особистості. Характер і темперамент як структурні компоненти особистості вивчалися ще з давніх давен. За час їх інтенсивного дослідження виникало безліч теорій, концепцій та припущень що до їх природи, фізіологічної основи, причин та умов формування.
Характер всі звикли визначати як сукупність стійких психологічних рис, які виявляються виразно й постійно виявляється в тому, як людина спілкується з іншими людьми. Характер - надбудова темпераменту, і багато в чому залежить від нього. Але його не можна ототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний з властивостями вищої нервової системи.
Темперамент належить до первинних форм вищого психологічного синтезу. Його фізіологічною властивістю є тип вищої нервової діяльності, визначений співвідношенням сили, врівноваженості, рухливості процесів збудження та гальмування. Але співвідношення між типом вищої нервової діяльності і типами темпераменту, що традиційно виділяються (сангвініка, холерика, флегматика і меланхоліка), далеко не однозначні навіть в сучасній науці.
Загалом характер і темперамент людини практично впливає на всі інші властивості особистості, на пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани. Тому важливе правильне бачення і розуміння цих категорій психології. Виходячи з того, що кожна із концепцій, які були запропоновані, лишила свій вклад та мала відбиток на сучасному визначенні темпераменту та характеру, можна впевнено стверджувати, що дослідження щодо історії вивчення цих елементів є актуальними і навіть важливими як для історії психології, так і для загальної та практичної психології зокрема.
Предмет дослідження - темперамент та характер в психологічній науці.
темперамент характер психологія кречмер
Об'єкт дослідження - теорії вивчення темпераменту та характеру в психології.
Метою курсової роботи є ознайомлення з основними теоріями темпераменту та характеру.
Розділ І. Загальні відомості про темперамент та характер
1.1 Загальні відомості про темперамент
Не важко помітити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці чи роботі. Одні - енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки - повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.
Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби "всі знають”. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: "типовий холерик”, другого називаємо "сангвініком”, третього "флегматиком”, четвертого "меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.
Сьогодні не існує загально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому виді його визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійких властивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки людини.
Темперамент не є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики та емоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їй найкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. В сучасній науці виділяють такі психологічні особливості темпераменту, як чутливість, реактивність, активність, темп реакції, особистісна спрямованість, пластичність, тривожність, товариськість та опірність.
Темперамент є базисом наших дій, поведінки, певною мірою думок, емоцій, цінностей. Його часто ототожнюють з фундаментом будинку, а отже - запорукою його міцності та загальної характеристики.
1.2 Загальні відомості про характер
Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи тощо. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру.
Характер визначають як сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності.
Характер не є вродженим і розвивається під впливом суспільства, батьківського виховання. Також він "дає основу для пристосування індивіду до суспільства. Характер дитини - це зліпок з характеру батьків, він розвивається у відповідь на їх характер. А батьки і методи їх виховання дитини в свою чергу залежать від соціальної структури їх культури" [№17; с.53-54]
Характер складається з певних складових. Серед них провідними є світогляд, переконання, система ставлень до життя, ставлення до людей, а в поведінці обов'язково практично розв'язуються моральні проблеми.
Характер людини проявляється у ставленні до людей, праці, речей, своєї особистості тощо. Також характер визначають певними властивостями: глибина, цілісність, стійкість, мінливість, активність та сила.
На основі морально-психологічної природи риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.
Характер виявляє себе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя, його визначають за почерком. Риси характеру відзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі… Він повно описує і узагальнює нас, як людей. Часто характер є визначальним у виборі партнера, прийомі на роботу чи просто співбесідника для проведення спільного часу. Риси характеру можна виховувати відповідно до наших потреб чи бажань, але для цього треба прикласти чимало вольових зусиль.
Розділ ІІ. Історія вивчення темпераменту
2.1 Зародження вчення про темперамент. Гуморальна теорія Гіппократа
Початок вивчення темпераменту припав на 460-372 рр. до н. е. Найдавнішу гуморальну теорією темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ, основою якої є чотири типи рідини,що циркулюють в людському організмі (кров, слиз, чорна жовч та жовта жовч). Він вважав, що від переважання певної однієї рідини залежить поведінка та зумовлюються індивідуальні відмінності людей. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. На основі його уявлень з'явилось вчення про темперамент, що включало в себе чотири домінуючих типи темпераменту. Індивіди, у яких переважає кров, життєрадісні, веселі, оптимістичні - мають сангвінічний тип темпераменту; пригнічені, сумні люди, у яких переважає чорна жовч - меланхолічний; дратівливі й збудливі, у яких дуже багато жовтої жовчі - холеричний; апатичні, байдужі люди, що мають більше за інших в організмі мокроти (слизу) - флегматичний. Проте, саме назви типів темпераменту з'явилися вже пізніше і пов'язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч потому і продовжували Гіппократові вчення.
Але не слід вважати, що подібні погляди - просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існує гуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостями функціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає на склад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, які свідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту (реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать від функціонування гормональної системи. Деякі психологи пропонували навіть діагностувати тип темпераменту по хімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічними особливостями людини і групою його крові.
2.2 Епоха Відродження. Конституційний підхід А. Фулльє
Розвиток анатомії і фізіології в епоху Відродження сприяв появі нового напряму пояснення типів темпераменту, їх стали пов'язувати з особливостями будови тіла.
Альфред Фулльє намагався побудувати теорію темпераментів з огляду на вчення про обмін речовин в організмі. Більша або менша активність процесів розпаду і відновлення речовин у тканинах тіла, особливо в центральній нервовій системі (нині називають інтенсивністю обмінних процесів), зумовлює тип темпераменту. За Фулльє, в одних випадках переважає розпад енергетичних ресурсів, в інших - відновлення. Виходячи з цього, у сангвініків переважає відновлення, надлишок живлення, швидка, але слабка і нетривала реакція. Меланхолікам властиве переважання відновлення нервової речовини, недостатнє її живленням, повільна, зате сильною і тривалою реакція. Холеричному темпераменту притаманний швидкий і сильний розпад нервової речовини, а флегматичному - повільний і слабкий.
Він сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу, про те, що темперамент є характерною відмінністю у вродженій тілесній конституції людей. Він виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. Стверджував, що на основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, прирівнюючи це до того, як тембр додає забарвлення голосу.
2.3 Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова
У вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей Павлов сформулював визначення,що психіка - властивість нервової системи, а індивідуальні властивості психіки (в тому числі темпераменту) зумовлені особливостями нервової системи.
Також виокремив основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. Виходячи із різного сполучення цих показників, І.П. Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи: сильний врівноважений рухомий, сильний врівноважений інертний, сильний неврівноважений та слабкий.
Він вважав темперамент загальною характеристикою вищої нервової діяльності, яка виражає основні природні властивості вищої нервової системи. Але разом із загальними типами, властивими людині і тваринам, також розрізняв три спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами.
Перший, художній тип, вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність, у них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах.
Другий, розумовий тип, відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного мислення, здатністю до аналізу і систематизації, узагальнення явищ. Абстрактне мислення переважає над образним.
Третій, мішаний тип, має ознаки як художнього, так і розумового типів.
2.4 Конституційні теорії Епохи Проствітництва
З середини ХVІІ століття інтенсивно розвиваються напрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від його соматичних ознак (будови тіла) - конституційна теорія, і від особливостей його нервової системи. Активно розвиваються типології, що зв'язують психологічні особливості людини з будовою його тіла.
2.4.1 Організмічна типологія Клода Сіго
Французький лікар Клод Сіго створив типологію, за якою стверджував про те, що організм людини і його розлади залежать від середовища та вроджених схильностей. Кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на неї. Так, повітря - джерело дихальних реакцій; їжа, що потрапляє в травну систему, - харчових; моторні реакції відбуваються у фізичному середовищі; соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. З огляду на це, залежно від переважання в організмі однієї із систем, виділив чотири основні типи статури: дихальний, травний, мускульний і церебральний (мозковий), кожному з яких відповідають певні особливості темпераменту. А безпосередньо властивості темпераменту розуміються як спадкові (вроджені), пов'язані з індивідуальними відмінностями у будові тіла (статурі) - зростом, повнотою або пропорціями.
2.4.2 Теорія Ернеста Кречмера
Німецький психіатр Кречмер вважав, що відмінності в будові тіла вказують на певні відмінності в темпераменті, а тому стверджував, що тип статури визначає психічні особливості людей і схильність їх до відповідних психічних захворювань. Він виділив чотири основних характеристики, які, на його думку, становлять основний зміст темпераменту: психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості стосовно психічних подразників), фон настрою (схильність до веселощів або печалі), психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів загалом і окремо взятих) та загальний руховий темп (рухливість або загальмованість, траєкторія рухів).
Він виокремив чотири конституційні типи: лептосоматик (високий зріст, худий, плоска грудна клітка, витягнуте обличчя, довгий тонкий ніс), пікнік (багата жирова тканина, надмірна повнота, малий або середній зріст, кругла голова на короткій шиї), атлетик (добре розвинені м'язи, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс і вузькі бедра, випуклі кістки обличчя) і диспластик (неправильна будова тіла). Відповідно Е. Кречмер розрізняє три типи темпераменту: шизотимічний, циклотимічний та іксотимічний.
Шизотиміки мають лептосоматичну або астенічну статуру, замкнуті, схильні до коливань емоцій, уперті, мало піддаються до зміни установок та поглядів, важко пристосовуються до оточення.
Іксотиміки мають атлетичну будову тіла, спокійні, маловразливі зі стриманими жестами та мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язкові.
Пікнічну будову тіла мають циклотиміки, емоції яких коливаються між гарним та поганим настроєм, вони легко контактують з людьми і реалістичні у поглядах.
2.4.3 Конституційна типологія особистостей Вільяма Шелдона
Вільям Шелдон припускав, що тіло і темперамент - це два параметри людини, які пов'язані між собою, ставив у пряму залежність тілесні особливості й особливості темпераменту. Запропонував виділяти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний.
Ендоморфний тип (великий живіт, значні жирові відкладення на плечах і стегнах, слабкі кінцівки) схильний до вісцеротонії (внутрішньої напруги), товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування, в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.
Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (тілесної напруги), неспокійний, часто агресивний, полюбляє пригоди, потайливий у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе, у стані сп'яніння настирливий й агресивний.
Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо розвиненими внутрішніми органами, худе обличчя, вузька грудна клітка, тонкі довгі кінцівки) схильний до церебротонії (мозкової напруги), загальмований та інтровертний, нетовариський, потайливий, скутий. У важких ситуаціях схильний до самоти, у стані сп'яніння практично не змінює своєї звичайної поведінки і стану.
2.5 Психічні теорії
Визначення темпераменту як психічного механізму, що проявляється в постійності співвідношення комплексу показників та процесів психіки, поклало початок вивченню темпераменту в розумінні його як такого, що підпорядковує психічні процеси.
2.5.1 Типологія психічних відмінностей Карла Густава Юнга
Психолог К. - Г. Юнг поділяв людей на типи, виходячи з психологічних відмінностей, які вважав вродженими. Він виокремив два загальні типи - екстравертний та інтровертний.
Екстраверти спрямовані на зовнішній світ та об'єкти, тому думки інших людей, загальноприйняті норми, об'єктивні обставини визначають їхні вчинки більшою мірою, ніж власне суб'єктивне ставлення до навколишньої дійсності. В інтроверта суб'єктивне завжди превалює над об'єктивним. Переживаючи емоцію, інтроверт звертає увагу не на події або людей, які її спричинили, а на власні переживання. Власна думка для нього важливіша, ніж думка інших та навколишня реальність.
Залежно від розвиненості мислення, емоцій, відчуттів та інтуїції Юнг розрізнив типи екстравертів та інтровертів.
Люди, які приймають важливі рішення розсудливо, створюють схеми об'єктивної реальності й керуються ними у своїй поведінці, відносяться до екстравертного розумового типу. Якщо ці схеми (формули) - результат глибокого розуміння реальності, то такі люди можуть бути реформаторами і новаторами. Проте що вужча схема, то більше шансів, що представник типу перетвориться на буркотуна, а в служінні ідеалу його не зупинять жодні етичні закони. Люди цього типу емоційно бідні, їм не власттиві естетичні переживання, рідко співчувають іншим, не цінують дружби.
Екстравертний емоційний тип схильний "правильно" емоційно оцінювати все те, що його оточує, їхні почуття завжди здаються нещирими, поведінка - вдаваною. Такі люди люблять партнерів, які відповідають певним критеріям, посідають певне соціальне становище, чин, вигідні суб'єкту.
Люди, які визначають цінність об'єктів за силою відчуття, відносяться до екстравертного сенсорного типу. Їм необхідна насолода і задоволення. Для оточення вони - життєрадісні естети (якщо їхні відчуття не надто домінують над рештою функцій) або ж стають неприємними у спілкуванні.
Екстравертний інтуїтивний тип чутливий до нового і незвичайного, легко і бурхливо захоплюється новим об'єктом, своїм ентузіазмом може надихнути інших, але щойно об'єкт прихильності перестає бути цікавим, без жалю забуває про нього і переключається на новий. Людей такого типу вважають легковажними авантюристами, яких ніколи не турбують етичні засади.
Інтровертний розумовий тип характеризується мисленням, яке не відтворює реальної дійсності, а доводить її неясний образ до зрозумілої і чітко сформульованої ідеї. Через це така людина схильна підлаштовувати факти під ідею або взагалі ігнорувати їх. Вона створює теорії задля теорій. На відміну від екстравертного розумового типу вона прагне не до розширення знань про світ, а до поглиблення їх.
Інтровертний емоційний тип виглядає зовні спокійним, навіть індиферентним, пасивним. Його емоції часто непомітні, хоча всередині може все "кипіти". Часто таку емоційну стриманість сприймають як прояв холодності та бездушності.
Людина, яка орієнтується на інтенсивність відчуттів, спричинених об'єктами, а не на об'єкти, що викликають інтенсивні відчуття, відповідає інтровертному сенсорному типові. Щойно виникає відчуття, для такої людини об'єкт одразу втрачає цінність. Представники цього типу незрозумілі і непривабливі для оточення.
Інтровертний інтуїтивний тип, як говорив Юнг, породжує фантастів і художників, а при відхиленні від норми - містиків. Продукти їхньої творчості для оточення незрозумілі.
2.5.2 Уявлення про темперамент Г. - Ю. Айзенка
Ганс-Юрген Айзенк прагнув удосконалити теорії Кречмера та Юнга, тому запропонував розглядати типології цих учених як систему чотирьох координат, в якій першу вісь утворюватиме об'єкт-суб'єктна орієнтація, другою координатою буде шкала "норма - патологія", третя координата - шкала "маніакально-депресивний психоз - шизофренія", а четверта координата утворена типами будови тіла: пікнічною, атлетичною і лептосоматичною. Але основу цих шкал переважно використовував для визначення рівня проявлення, розвиненості чи відхилення психічних станів індивіда.
До екстраверсії та інтроверсії Юнга він додав такі властивості, як емоційна стійкість і емоційна нестійкість (нейротизм). Нейротизм, за Айзенком, характеризується нестійкістю емоційної сфери, різкими коливаннями настроїв, непостійністю інтересів і так далі. Тип темпераменту є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох шкал: "екстраверсія - інтроверсія" і "емоційна стабільність - лабільність". На основі поєднання цих двох базисних рис особистості утворюються чотири типи темпераменту, які відповідають класичним: емоційно стійкий і екстравертний - сангвінік; емоційно нестабільний і екстравертний-холерик; емоційно нестабільний і інтровертивний меланхолік; емоційно стійкий і інтровертивний - флегматик.
2.6 Психологічні теорії
2.6.1 Теорія Яна Стреляу
Ян Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Але, поєднуючи це з психологічними процесами, став одним з представників психологічних поглядів що до темпераменту.
Фундаментальними характеристиками темпераменту Стреляу вважає реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи) і активність (інтенсивність і тривалість пове-дінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції. Характерно, що в його уявленні про темперамент відсутні характеристики емоційності.
Він вважав, що існують індивідуальні відмінності формальних характеристик поведінки - інтенсивність і час, які є відносно стабільними. Темперамент, за Стреляу, характеризує не тільки людей, а й усіх ссавців. Темпераментні характеристики є результатом біологічної еволюції і тому повинні мати генетичний базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.
Специфічна його думка про те, що з дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент може частково змінюватися.
2.6.2 Структура темпераменту в теорії В. Русалова
Згідно з Русаловим, темперамент - це психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає багатство змістових характеристик людини. Темперамент не тотожний особистості загалом, яку формує сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини, та індивідуальності. Він формується під впливом загальної конституції під час певних дій, у яких людина бере участь з дитинства. Темперамент психобіологічно детермінований, оскільки задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному образі людини.
Згідно з теорією В. Русалова, темперамент відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, значення, мотиву. Важливою особистістю темпераменту є також те, що він характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і себе, є універсальним і виявляється в усіх сферах життєдіяльності. Вже в дитинстві він може проявлятися і залишатися стійкий протягом тривалого періоду життя людини. Темперамент високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної та ін.) і передається спадково.
Русалов трактував темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи організму. За твердженням Русалова, взаємодії з предметним світом (суб'єкт-об'єктна) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктна) мають різне значення і зміст, у зв'язку з чим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики.
Він виокремив чотири блоки активності людини, яким відповідали вісім блоків структури темпераменту. Перший блок активності (аферентний синтез) описував ступінь напруженості взаємодії організму із середовищем; другий (програмування) - ступінь складності переключення з одних програм поведінки на інші; третій (виконання) - ступінь швидкості виконання певної програми поведінки; четвертий (зворотний зв'язок) - чутливість до можливого незбігання реального результату дії з тим, який передбачався. Характеристики блоків структури темпераменту мали зміст предметних ергічності, пластичності, швидкості, емоційності, та соціальних ергічность, пластичності, швидкості, емоційності.
Предметна ергічність характеризує бажання, розумової і фізичної напруги, надлишок або нестачу сил; соціальна - відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків.
Предметна пластичність означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність переключатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності; соціальна - стриманість або розкутість у спілкуванні, широту соціальних програм, природність взаємодії.
Предметний темп - це швидкість моторно-рухових операцій, а соціальний - мовно-рухова активність, здатність до вербалізації.
Предметна емоційність - ступінь чутливості до розбіжності реального результату і бажаного (висока чутливість до незбігання виявляється у переважанні негативних емоцій, а низька - позитивних); соціальна емоційність характеризує почуття впевненості під час спілкування, емоційну сенситивність, ступінь тривоги з приводу невдач у спілкуванні.
Також він досліджував вплив навколишнього середовища на прояв темпераменту. Важливим аспектом вважав статеві відмінності. Наприклад, м'якість - жорсткість успадковується жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка будуть більше подібні на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, навіть якщо обидві статі за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька.
Концепція В. Русалова детально розроблена і має діагностичний метод - опитувальник структури темпераменту (ОСТ).
Розділ ІІІ. Історія вивчення характеру
Учення про характер має тривалу історію розвитку. Проблемою характерології протягом століть було встановлення типів характеру та їх визначення за певними проявами з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях. Іноді вона розглядається як самостійна психологічна наука. І, оскільки характер формується протягом життя, то більшість дослідників шукали пояснення відмінностей між людьми у зовнішніх чинниках.
3.1 Зародження характерології
Слово "характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст. до н. е.). Він першим не тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу "Характер”. Його описи характеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителі висували здогадки, що характер - це індивідуальні особливості інтелекту або волі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт,19 ст.). У 20 ст. під характером стали розуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісної особистості.
Більшість учених розглядали характер як набуті якості, однак, існує і протилежний підхід. Так французький вчений Рібо вважав, що характер зумовлений природними чинниками. Інші вчені стверджували його повну залежність від умов життя. Боротьба цих поглядів продовжується і зараз.
3.2 Типи характерів Ернеста Кречмера
Подібно до того, як Кречмер ставив у залежність статуру і темперамент, так і характер особистості він співвідносить з конституцією.
Ернест Кречмер вважав, що певний тип тіла пов'язаний з розвитком певних рис характеру. Він виділив три основні типи: пікнічний тип (з характерною перевагою поперечних розмірів тіла), якому властиві товариськість, колективізм, екстраверсія, астенік-шизотимік (з перевагою вертикальних розмірів тіла), якому властиві такі риси як самозадоволеність і недостатній реалізм, утруднений контакт з людьми і предметним світом, та атлетичний тип (з міцною коренастою структурою тіла), котрому притаманний спокійний характер.
3.3 Теорія Шелдона
Конституційного погляду також дотримувався Б. Шелдон. Він вважав, що в залежності від того, як розвинуті частини тіла (екзодерми - органи травлення, мезодерма - кістки, м'язи, легені; ектодерма - шкіра, волосся, ніс та мозок) були виділені такі типи: екзоморфний, якому характерний великий живіт, сильно розвинуті внутрішні органи, слабкі та короткі ноги і руки. Такі люди прагнуть постійного задоволення потреб; мезоморфному типові, що володіє широким могутнім тілом, притаманний неспокійний і агресивний характер; ентоморфному типові, що відзначається худорлявістю, розвиненою нервовою системою, властивий інтровертований характер.
3.4 Типологія Ле Сенса
Однією із сучасних типологій характеру є типологія, запропонована Ле Сенсом і розвинута та завершена французькою школою психологів, де характер розглядається як сукупність таких певних властивостей. Ними було виділено вісім основних типів характеру: нервовий, сентиментальний, активний, бурхливий, пристрасний, сангвінічний, флегматичний, аморфний (безпечний) та апатичний.
Нервовий. Для таких осіб характерна розвинута сильна і неконтрольована емоційність. Така людина непостійна, схильна до жорстокості та підозрілості, але легко змиряється. Нервова людина чуйна, але її бажання співпадають з необхідністю, тільки періодично. Їй незручно перебувати довго в сімейному колі і тому вона потребує багато чисельних і різноманітних друзів поза домом. Така особистість мало рахується з минулим, говорить і робить те, що їй вигідно в даний момент. Вона часто може говорити неправду, недовірлива, легко допускає те, що інші поступають так само, як вона. Задоволена собою і любить, коли інші це підтверджують. ЇЇ вплив на групу незначний.
Сентиментальна людина наділена великою чутливістю, важко відволікається від своїх вражень, радощів, довго їх переживає, пам'ятає про них і постійно до них повертається у спогадах. Це глибока, мрійлива і постійна натура. Вона любить одинокість і має одного чи двох приятелів. Зміни в настрої повільні, але глибокі. Така людина добре пам'ятає минуле і думає про майбутнє. Вона дотримується своїх стійких звичок і не любить змін.
Активний, бурхливий тип. Завдяки своїй первинності цей характер відрізняється великою силою, відважністю, потребою у свободі. Це імпульсивна, приваблива людина, яка часто не відрізняє незалежність від анархії. Вона відкрита, але мінлива, життєрадісна і завжди перебуває у доброму настрої. Їй необхідно відчувати симпатію навіть у докорах. Вона здатна енергійно взятися за роботу, але потрібно постійно підтримувати її зацікавленість до неї.
Пристрасний. Це люди однієї ідеї, які з великим бажанням віддані своїй роботі, люблять порядок. Їх дії рішучі, але не вибухові. Їх розум швидкий і надійний. Успіх переживають тихо і скромно. Вони не люблять змінювати своїх переконань.
Сангвінічний тип. Це практичний тип людей. Він легко і швидко адаптується, покладистий і оптимістичний. Це ділова людина. Вона мало збудлива і "первинна”, а тому неспокійна і смілива. Її розум широкий, здатний до узагальнення, любить точність, об'єктивність.
Флегматичний. Найбільш виразною рисою цього характеру є його холоднокровність та виключний спокій. Він не любить приятелювати з великим загалом, а любить одинокість. Не балакучий, у розмові зводить усе до головного. Вірний собі, сказати неправду може лише у крайньому випадку. Розум його працює досить повільно, але надійно. Повільність пояснюється бажанням знати причини того, що твориться.
Аморфний або безпечний. Це дуже інертний тип. Він ніколи не робить більше того, що йому сказано. Розум його також не активний. Людина з таким типом характеру готова відкладати все, що можна легко зробити сьогодні. Її вчинки не мають елементарної пунктуальності.
Апатичний. Цей тип, як і попередній, також байдужий до того, що робить. Він здатний задовільно виконувати повсякденну роботу, яка потребує необхідного порядку. Він отримує певне задоволення від одинокості. Люди, наділені такими рисами характеру, найменш послужливі і найбільш байдужі до інших.
Це, звичайно, "чисті" типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але орієнтуючись на них нам краще буде визначити "змішані типи", з якими ми частіше зустрічаємось у повсякденному житті. Ця типологія має практичне значення, особливості цих типів необхідно враховувати у спільній діяльності, у вихованні.
Розділ IV. Зв'язок між темпераментом та характером
Темперамент і характер мають досить тісний зв'язок між собою, залежать від психофізіологічних особливостей організму і типів нервової вищої діяльності. Однак якщо темперамент спочатку закріплений генетично і в процесі життєдіяльності інваліда в основному постійний, але це не можна сказати про характер. Він формується і змінюється протягом всього життя людини. Властивості темпераменту є спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Виходячи з цього зусилля людини повинні бути спрямовані, насамперед, не на зміни, а на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту. Це дозволить виявити способи діяльності, які найбільшою мірою відповідають її природним якостям, природному хисту.
Темперамент також не зумовлює рис характеру, але між ним і властивостями характеру існує тісний взаємозв'язок. Від темпераменту залежать динамічні особливості прояву характеру. Існує і зворотна залежність проявів темпераменту від характеру людини. Завдяки певним рисам характеру людина може стримувати небажані за даних обставин прояви темпераменту. Темперамент зокрема не може бути перепоною для розвитку як суспільно цінних властивостей індивіда, так і негативних його вад. Генетично детерміновані властивості темпераменту - це тільки передумова для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових і фізичних здібностей.
Дослідження останніх років дають змогу зробити висновок, що навіть формально динамічна сторона психічних процесів - при очевидній генотиповій зумовленості їх елементів в умовах нормального генотипу - не є жорстким, генетично детермінованим "каркасом" для розвитку особи. Реалізація цих процесів залежить більше від умов розвитку, які несуть у собі як компонент природного, біологічного, так і життєвого досвіду.
Висновки
Отже, вивченні темпераменту та характеру в психології відводилося і відводиться й сьогодні чільне місце. Цікаво те, що жодна з запропонованих теорій не була відкинута. У вченні про темперамент і характер різноманітно і примхливо поєднуються: поверхнева цікавість і глибока допитливість; емоційна пристрасть і логічна об'єктивність; актуальний практичний запит і абстрактний теоретичний пошук. Протягом тисячоліть психологічне знання про формально-динамічні характеристики індивіда активно розвивається як самостійна область зі своїм величезним емпіричним матеріалом життєвих спостережень і різноманітного досвіду багатьох поколінь дослідників, експериментальними методами і понятійним апаратом.
У психології діє принцип: "скільки вчених, стільки й думок". Вважається хорошим тоном множинність думок з одного питання. Погоджуючись з відносністю теорій, все ж необхідно визнати, що на досить тривалих етапах розвитку наукової думки вона потребує стійких, загальноприйнятих даних, що грають роль каркаса актуальних знань людства, що узгоджуються з домінуючою на даний історичний момент науковою картиною - парадигмою.
Саме тому в сучасній науці існує загальне визначення темпераменту і характеру, їх фізіологічної основи та природи. Дискусії переважно точаться з приводу класифікацій та типологій. Незважаючи на існуючі тенденції до неприйняття типологізації індивідуальних відмінностей між людьми, вона вкрай необхідна в практиці всієї людської діяльності, але на сьогодні ця проблема має більш історичне, ніж наукове значення.
Список використаної літератури
1. Войцихова А.І. Характеристика індивідуально-типологічних особливостей та їх вплив на взаємостосунки з оточуючими // Психологічна газета. - 2006. - № 14. - С 18-26.
2. Киричук О.В., Роменець В.А. Основи психології. - К.: Либідь, 1995. - 630 с.
3. Батаршев А.В. Диагностика темперамента и характера. ? СПб.: Питер, 2006. - 368 с.
4. Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. - СПб.: Питер, 2004. - 701 с.
5. Кречмер Э. Строение тела и характер. - М.: Педагогика-Пресс, 1995. - 608 с.
6. Лихи Т. История современной психологии. - СПб.: Питер, 2003. - 448 с.
7. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. - Самара: Издательский Дом "БАХРАХ", 1997 - 640 с.
8. Рубинштейн С. Л Основы общей психологии 2-е изд. (1946г.) - СПб.: Питер, 2002 - 720 с.
9. Юнг К.Г. Психологические типы. СПб.: Ювента, 1995. - 716 с.
10. Отличительные признаки темперамента [Електронний ресурс] / В.С. Мерлин // Очерк теории темперамента - Режим доступу: http://www.thechroniclesofspellborn.com/ocherk. htm.
11. Темперамент и характер в истории медицины и психологии [Електронний ресурс] / Э.М. Псядло // История учений о темпераменте и характере - Режим доступу: http://www.thechroniclesofspellborn.com/psy0. htm.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Основні компоненти темпераменту. Міра впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини. Типи темпераментів та їх психологічна характеристика. Психогенетика окремих здібностей. Взаємодія генотипу і середовища. Вчення Павлова про темперамент.
контрольная работа [447,4 K], добавлен 25.02.2011Загальна характеристика темпераменту та характеру, їх вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Прояви у мовленні різних типів темпераменту. Програма роботи по коректуванню темперамента з урахуванням індивідуальних особливостей характеру.
курсовая работа [115,1 K], добавлен 10.06.2011Історія розвитку вчення про темперамент, як динамічної характеристики психічних процесів і поведінки людини. Загальна психічна активність індивіда, моторика та емоційність, як основні компоненти темпераменту. Взаємозв'язок темпераменту та особистості.
курсовая работа [525,9 K], добавлен 10.03.2016Типи темпераменту, їх характеристика. Залежність ступеня схильності людини до ризику від темпераменту, який складається із психічних характеристик (рухливість психіки і врівноваженість). Сміливість і схильність до ризику як засіб досягнення успіху.
презентация [752,9 K], добавлен 12.03.2015Поняття соціального характеру як ключове для розуміння суспільних процесів. Емоційна основа ідей. Особистість: розбіжності між уродженими й придбаними властивостями. Чотири типи темпераменту за Гіппократом. Наслідки змішання темпераменту й характеру.
реферат [22,8 K], добавлен 11.04.2010Розкриття природи темпераменту і характерів. Дослідження індивідуальних розходжень в протіканні умовних рефлексів. Визначення основних загальних типів нервової системи. Вивчення сутності генотипу і фенотипу як формуючих елементів нервової системи.
реферат [33,4 K], добавлен 26.09.2010Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 18.07.2011Загальна характеристика та опис екстравертного розумового типу. Перевага мислення серед психологічних функцій. Залежність між будовою тіла і двома видами психічних розладів - циркулярним психозом і шизофренією в підході до темпераменту Кречмера.
реферат [33,8 K], добавлен 02.06.2011Індивідуальні особливості людини. Сутність темпераменту і його фізіологічні основи. Типи нервової системи за Павловим. Відмінності між екстраверсією та інтроверсією. Властивості та психологічна характеристика типів темпераменту. Стиль діяльності.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 27.02.2009Сутність темпераменту, принципи поділу його на чотири різновиди: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолійний. Відмінні особливості та фактори розвитку кожного типу темпераменту, головні напрямки їх вивчення та аналіз сучасних досягнень.
презентация [433,4 K], добавлен 29.11.2013
