Діяльність психолога у лікувальній установі психічно хворих людей

Звідси виникає уявлення про життя і розум як про явища космічного походження і космічного масштабу. В.І. Вернадський на основі синтезу природознавства і філософської рефлексії осмислив космічні джерела виникнення життя і розуму на Землі і здійснив систематичне дослідження їхнього впливу на розвиток планети. Він розглядав життя і розум, як своєрідний буфер між космосом і безжиттєвою матерією Землі, який здатний використовувати космічну енергію для перетворення планетарної речовини. Отже, і життя, і розум - це своєрідні каталізатори розвитку, що мають своє місце в космосі й у планетарному кругообігу речовини.

Біосфера може перейти в сферу розуму - ноосферу, у результаті чого розвиток планети придбає цілеспрямований характер - він буде направлятися силою розуму.

Особливо варто підкреслити соціально-перетворюючий потенціал навчання В.І. Вернадського про ноосферу, оскільки вона зовсім не зводиться до поступового освоєння людиною біосфери, яка існувала набагато більше до появи Розуму. Погоджений з природою розвиток суспільства, відповідальність за природу, за її майбутнє потребує спеціальної організації суспільства і створення спеціальних структур, які будуть забезпечувати сумісний розвиток. Відповідно, ноосфера - такий стан біосфери, при якому її розвиток здійснюється ціленаправлено в інтересах людини, невід'ємних від інтересів самої біосфери. Таким чином, мова йде не просто про еволюційний розвиток людства, а про свідоме створення епохи ноосфери, коли людина зможе розумно користуватися своєю могутністю і забезпечити такі взаємовідносини з навколишньою природою, які дозволять розвиток і суспільству і природі.

В.І. Вернадський смисл життя бачить в поєднанні людини і природи, їх сумісного розвитку, що приведе до більш якісного і ефективного життя взагалі.

Отже, якщо людина спроможна мислити таким чином,то вона усвідомлює особисту відповідальність у кожну мить існування :яким чином робити вибір?У сторону росту чи безпеки;прогресу чи регресу?Кожне таке рішення дає свій відбиток не тількі в особистості але й суспільстві ,людстві .

Поняття "маргінальна особистість" було введено одним із засновників Чикагської соціологічної школи Р.Е. Парком. Умовами, що викликають феномен маргинальності, Р.Е. Парк вважав рух і міграцію народів, розвиток ринку, торгівлі, але особливо - виникнення міст - метрополісів. Р.Е. Парк підкреслював внутрішню близькість урбанізму, з його нестабільністю соціальної організації й ослабленістю соціального контролю, і маргинальності, що зменшує дію локальних зв'язків, що сприяє “розкріпаченню” етнічних меншостей. Відзначаючи такі характерні для маргінала риси, як моральна роздвоєність і конфлікт, Р. Парк підкреслював, що вони властиві будь-якому іммігрантові, у період, коли старі звички вже девальвувалися, а нові ще не сформувалися. У цей час іммігрант являє собою якийсь культурний гібрид, у повсякденному існуванні якого сплітаються традиції, культура двох різних народів. До формування особливого, маргінального типу особистості приводить відносна перманентність періоду кризи.

Е. Стоунквіст зосередився на з'ясуванні психологічних аспектів маргінальності. Подвійність становища особистості "на рубежі культур" визначається, по Е. Стоунквісту, соціальними і расовими антагонізмами, що панують у суспільстві. Конфліктна ситуація народжується, коли представники менш престижної групи прагнуть пристосуватися до більш престижної, що володіє великими владними повноваженнями. Відносини цих груп нерівні, але це звичайно маскується загальним мовчанням. Проблеми маргінальних особистостей виникають лише після усвідомлення членами підлеглої групи свого нерівноправного положення. Це усвідомлення породжує психологічну нестійкість, роздвоєність і може виплеснутися в суїциді або аномії. Варіантами рішення даного конфлікту Е. Стоунквіст вважав асиміляцію маргінала пануючою групою, ідентифікацію з підлеглою, різні форми зіткнення груп або появи в підлеглій групі лідера, що очолить боротьбу за рівноправність [27, 65].

Таким чином, поняття "маргінальна особистість" спочатку виникло на грані соціології і культурної антропології. Воно ввібрало основні постулати загальної теорії особистості, з її принципами пріоритету волі індивідуального самовираження і самореалізації. Маючи в цілому позитивну коннотацію, розроблена американськими вченими концепція маргінальної особистості сприяла пом'якшенню етнічної напруженості, подоланню сегрегації, виникнення нового розуміння етнічності. Представники Чикагської соціологічної школи одними з перших побачили новий глобальний етносоціальний процес подолання культурної, політичної соціально-економічної і просторово-географічної ізоляції рас і народів, складання єдиного людства. В результаті цього процесу, по Парку, і з'являється маргінальна особистість[27, 123].

Європейський погляд на проблему "маргінальності" розглядається сутність і зміст феномена "маргінальності" з позиції філолофсько-культурологічного знання західноєвропейських дослідників. Європейська модель маргінала-індивіда "на узбіччі" відрізняється від класичної моделі маргінала-особистості "на рубежі культур" елементами, що трактуються як небажані і дезорганізуючі. Маргінальність сприймається як втрата соціального статусу внаслідок неінтегрованості індивідів - у силу різних біологічних і соціальних причин - у суспільні структури. До такого роду деструктивним станам відносять, насамперед іміграцію (особливо "кольорову"), безробіття, нереалізованість соціальних бажань. Вони в свою чергу, сприяють ослабленню або розпадові трудової мотивації, втраті соціальних зв'язків. У порівнянні з американською концепцією дослідження особливостей протікання культурного конфлікту двох або більш вступающих у взаємодію етнічних груп, у європейському розумінні маргінальністю стала виглядати, як наслідок соціально-політичних процесів. В результаті концепція перестала існувати як унітарна, в ній виділилися три напрямки, три типи: культурна (референтна), структурна (соціальна) і маргінальність соціальної ролі.

Будучи прийнятою в західноєвропейській дослідницькій літературі переважно як структурна, (соціальна), концепція маргинальності служить для визначення явищ, пов'язаних зі змінами в соціальній структурі в результаті соціальної мобільності і вживається в основному для визначення соціальних груп, виключених із системи суспільного розподілу праці.

Маргінальність зараз переживає досить своєрідний момент: про- довжуючи зараховувати до її жертв усі небажані елементи, суспільство відчуває, як підриваються зсередини його глибинні підвалини, ґрунтовно розхитані економічними процесами. У тираж виходять тепер не тільки чужі, але і свої - ті, які вражені раком, що поселився в нашому суспільстві. Відстороненість виступає, як продукт розпаду суспільства, враженого кризою. Слово "маргінал" поступово виходить з вживання, тому що чоловіки і жінки, що живуть по ту сторону декоруму, не самі роблять цей вибір - вони непомітно витісняються вцей стан, так і не прижившись ні до одної з традиційних категорій відстороненості.

Будучи, можливо, слабше інших, вони остаються на узбіччі дороги, по якій продовжує рух таранна когорта, яка втримується в сидлі, безтурботна до того, як відстають і падають маргінали.

Маргінал відтепер не якийсь чужинець або прокажений. Він схожий з усіма ідентичний їм і в той же час він каліка серед собі подібних людей з усіченим корінням, розсічений на шматки в самому серці рідної культури рідного середовища.

Маргінали - визначення особистостей і груп, що знаходяться на "окраїнах" на "узбіччях" або просто за рамками характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів або пануючих соціокультурних норм і традицій.

Американські вчені 30-50-х рр. звернули увагу на те, що в ситуації маргіналів знаходиться значна і притому досить активна частина американського суспільства (етнічні і релігійні меншості, представники нетривіально мислячої художньої і наукової інтелігенції й ін.). Було також поміно, що "маргінали" не тільки обмежені у своїх статусних позиціях, але і часом виявляються не в силах реалізувати творчі можливості і тим самим збагатити суспільство і матеріально і духовно [30, 283].

Таким чином, маргінальна ситуація виникає на рубежах несхожих форм соціокультурного досвіду, завжди буває досить напруженою і по-різному реалізується на практиці. Вона може бути джерелом неврозів, деморалізації, індивідуальних і групових форм протесту. Але вона ж буває і джерелом нового сприйняття й осмислення Всесвіту і суспільства, нетривіальних форм інтелектуальної, художньої і релігійної творчості. Ретроспективний погляд на історію світової культури показує, що багато оновлюючих тенденцій у духовній історії людства (світовій релігії, великі філософські системи і наукові концепції, нові форми художнього відображення світу) багато в чому зобов'язані своїм виникненням саме маргінальним особистостям і социокультурним середовищам. Технологічні, соціальні і культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно нові риси. Урбанізація, масові міграції, інтенсивні взаємодії між носіями різнорідних етнокультурних і релігійних традицій, розмивання вікових культурних бар'єрів, вплив на населення засобів масової комунікації - все це призвело до того, що маргінальний статус став у сучасному світі не стільки виключенням, скільки нормою існування мільйонів і мільйонів людей. На переломі 70-80-х рр. виявилося, що стало вже неможливо виражати і відстоювати, використовуючи інтереси цих величезних людських мас і вставших на їхню сторону інтелігентів, звичні форми соціального керування (держ. інститути, політичні партії, традиційні церковні ієрархії і т.д.). Саме в цей період у світі почався бурхливий процес становлення так званих "неформальних" суспільних рухів -просвітительських, екологічних, культурних, релігійних, благодійних та ін. рухів, зміст яких багато в чому пов'язаний з підключенням до сучасного громадського життя саме маргіналізованих груп.

І знов ми приходимо до висновку що навіть позиція бунтарства може бути або созидающей або руйнівною ,що обумовлено відображенням внутрішніх цінностей людини а не зовнішніми обставинами.І ми вважаємо що робота психолога повина охватівать і цю область.

Основні підходи психосинтеза Р. Ассаджолі найкраще зрозуміти, розглядаючи запропоновану ним структуру особистості.

Структура особистості по Р. Ассаджолі включає:

- нижче несвідоме;

- середнє несвідоме (передсвідомість);

- вище несвідоме (супернесвідоме);

- поле свідомості;

- свідоме Я;

- вище Я;

- колективне несвідоме.

Нижче несвідоме

Нижче несвідоме близьке до "фрейдовського" “Воно” та включає в себе найбільш прості тваринні (і одночасно життєво необхідні) інстинкти. “Воно” містить сильні енергетичні ресурси, емоційно заряджене. Одночасно Р. Ассаджолі вважає, що тут умовно локалізуються неконтрольовані парапсихічні процеси і фантазії, що можуть бути джерелами як кошмарів, так і творчості.

Середнє несвідоме (передсвідомість)

Це проміжна зона переходу несвідомого у свідомість і навпаки. Тут наші несвідомі відчуття, сприймання і враження оформляються в усвідомлювані (у різному ступені) психічні стани і навички. Саме тут, вважає Р.Ассаджиоли, "зріють плоди нашого розуму" шляхом все більш чіткого осмислення потреб, емоцій, інтуїтивних осяянь.

Вище несвідоме (супернесвідоме)

Якщо два попередніх розділа особистості виходили (впливали) на наше свідоме “Я”, як би знизу, то вище несвідоме впливає на нього зверху. Це цікавий принциповий додаток до структури особистості по З.Фрейду, що відводив несвідомому лише "нижній поверх" примітивних емоцій, з якими з різним ступенем успіху веде боротьбу свідоме “Я” з позиції свідомого Зверх-Я (Супер-Эго).

Тобто можна сказати, що по Р. Ассаджолі людина споконвічно виглядає "попривабливішою", ніж у З. Фрейда, тому що навіть несвідоме має в неї не тільки нижчу, але і вищу форму, включаючи такі вроджені (а не нав'язані Зверх-Я) цінності, як альтруїзм, потреба в красі й у творчому самовираженні, героїзм (аж до самопожертви) і інші високі почуття і потреби.

Зрозуміло, не можна говорити про те, що нижче несвідоме гірше вищого, - кожне з них грає свою важливу роль. Просто якщо ту ж тягу до творчості З. Фрейд пояснював сублімацією нижчих інстинктів, то Р. Ассаджолі вважав самостійним вищим інстинктом [53, 254].

Образно можна представити, що по З. Фрейду Зверх-Я важко витягує "за волосся" наше свідоме Я з болота несвідомих інстинктів у цивілізований стан. А по Р. Ассаджиоли несвідомі інстинкти тягнуть людину не тільки вниз, але і вгору, до реалізації вищих потреб. Ясно, що такий висновок дозволяє більш оптимістично глянути на процеси психотерапії, виховання і навіть перевиховання.

Тут ви можете побачити деяку аналогію з поглядами Альфреда Адлера, який вважав, що в людині споконвічно закладене прагнення до самовдосконалення.

Р. Ассаджолі вважав, що у вищому несвідомому локалізуються і вищі парапсихічні процеси.

Поле свідомості

В цей розділ Р. Ассаджолі включає усвідомлювану, аналізовану індивідом частину особистості, відчуттів і сприймання. При цьому він, як і всі психоаналітики, не стверджує, що це усвідомлення об'єктивне.

Свідоме Я (або власне Его)

Цей розділ знаходиться в центрі свідомості. Якщо поле свідомості охоплює різні відчуття і сприймання, то його центр - це рефлексивне Я, тобто цілісне Я, "бачаче себе з боку". Р. Ассаджиоли наочно порівнює поле свідомості з освітленим екраном, а свідоме Я з проектованим на цей екран зображенням.

Вище Я

Цей розділ найбільш яскраво показує власні досягнення психосинтезу. Р.Ассаджолі вважає вище Я - щирою сутністю людини, до якої вона незмінно повертається після різних відхилень в інші стани свідомості (сон, непритомність, стан афекту, наркоз, сп'яніння, марення, гіпноз і т.п.). Саме усвідомлення свого особистого вищого Я Р. Ассаджиоли вважає умовою психічного здоров'я.

Колективне несвідоме

Р.Ассаджолі згодний з К.Г. Юнгом у тому, що індивідуальне несвідоме існує не ізольовано, а з безліччю небачених ниточок пов'язаних з колективним несвідомим, як у просторі (несвідомий зв'язок із психікою сучасників), так і в часі (зв'язок з пам'яттю предків, поколінь, досвідом всього людства).

Вирішальною умовою володіння психічного здоров'я Р. Ассаджолі вважає усвідомлення свого вищого (тобто щирого) Я. Саме на базі цього усвідомлення (і тільки після цього) індивід за допомогою терапевта налагоджує найбільш гармонічні взаємини з самим собою, з іншими людьми, з навколишнім світом. Це і складає сутність практики психосинтеза.

Технічно ця процедура підрозділяється на наступні етапи:

- глибинне збагнення своєї особистості в цілому;

- виявлення основних елементів особистості і контроль над ними;

- виділення свого вищого (щирого) Я і його усвідомлення;

На цьому етапі відбувається виявлення або формування об'єднуючого центра Я - власне психосинтез (тобто формування або переформування особистості навколо знову створеного або виявленого об'єднуючого центра Я).

Розглянемо коротко кожний з цих етапів.

Глибинне збагнення особистості

Ця робота починається з аналізу проявів нижчого несвідомого і багато в чому нагадує підходи З. Фрейда до роботи з Воно. Тут Р. Ассаджолі згодний із З. Фрейдом у тому, що причинами різних психологічних комплексів, неврозів є ранні дитячі переживання, згодом витиснуті з свідомості.

Відповідно до термінології психосинтеза, ці витиснуті переживання зберігаються у виді фантазії, мислеобразів, темних сил, що провокують і збільшують неврози.

На цьому ж етапі, після аналізу нижчого несвідомого, терапевт підводить клієнта до вивчення середнього і вищого несвідомого, допомагаючи йому побачити свої сховані творчі здібності, своє щире покликання.

Тут Р. Ассаджолі рекомендує не проявляти самодіяльності і працювати під керівництвом кваліфікованого психоаналітика традиційними фрейдовскими методами.

Виявлення основних елементів особистості і контроль над ними

Ці етапи можуть проходити як у строгій послідовності, так і одночасно, тому що процес глибинного пізнання особистості, а потім і пізнання свого щирого Я - нескінченні.

Природно, що для того, щоб визначити елементи особистості, властиві їй, але не є її сутністю, треба визначити цю сутність, тобто одночасно з виявленням елементів удосконалювати своє щире, вище Я.

На даному етапі застосовуються два основних методи:

- розтотожнювання;

- робота над субособистостями.

Розтотожнювання

Це процес відокремлення себе від того елемента особистості, що клієнт помилково сприймає, як свою сутність і який, на думку терапевта, є причиною неврозу або збільшує його. З цього приводу Р.Ассаджиоли пише: "Над нами панує те, з чим ми себе ототожнюємо, але ми можемо здійснювати контроль над тим, з чим себе ототожнюємо".

Наприклад, у кожної людини бувають смуги невдач, але деякі під їхнім впливом починають вважати себе невдахами і перестають здыйснювати навіть цілком доступні їм зусилля, щоб виправити положення. Інша людина, протягом визначеного часу страждаючи якимсь захворюванням або вважаючи себе хворою (іпохондрик), починає ототожнювати себе з хворобою. Такі ототожнення формують і збільшують неврози і мають потребу в розтотожнюванні.

Психотерапевт допомагає клієнтові зрозуміти, що невдачі або хвороба є не суттю його особистості, а лише її елементами, від яких він повинен спочатку відокремитися психологічно, а потім і фактично.

Деякі ототожнення себе з елементами особистості можуть здаватися цілком нешкідливими і навіть стимулюючими до самовдосконалення, але на якомусь етапі можуть стати причиною неврозів.

Наприклад, фотомодель, манекенщиця, спортсмен можуть ототожнювати себе з красивим і спритним тілом. На визначеному етапі це буде допомагати їм в обраному амплуа. Однак з віком (який для інших професій вважається ще молодим) вони можуть почати переживати, що їхнє тіло втрачає молодість і досконалість. А так як вони ототожнюють свою особистість саме з цим елементом, то багато хто з них буде вважати це особистісною катастрофою.

Знаменита голлівудська акторка Мерилін Монро, що вважалася секс-символом Америки, мимоволі ототожнювала себе головним чином з молодою і красивою зовнішністю і задовго до критичного віку почала впадати в депресію (і приймати наркотики), розуміючи, що вік акторки такого амплуа короткий.

На відміну від неї не менш видатні зірки кіно Грета Гарбо і Марлен Дитріх ототожнювалися глядачами (і ототожнювали себе) не тільки з зовнішньою красою, але і з тонким інтелектом, удосконалювання якого безмежно. Тому вони мали успіх і знаходилися в мобільному стані багато років.

Звичайно, для них краса і молодість були важливі, але це не були елементи їхньої особистості, а в Мерилін Монро це ототожнювалося з самою особистістю, тому страх втрати цього (ще задовго до самої втрати) привів її до особистісної катастрофи.

Так, жінка, що розглядає себе в першу чергу як об'єкт фізичного потягу, дуже болісно відноситься до своїх вікових змін. Якщо ж вона починає сприймати себе, як ту, що постійно вдосконалюється господарку, турботливу матір, а потім і люблячу й улюблену бабусю, вікові зміни сприймаються значно менш сумно і у всякому разі не катастрофічно.

Тому важливо навчитися ототожнювати себе з позитивними для психічного здоров'я елементами особистості, а з тими, котрі таять у собі небезпеку усугубляючі неврози, треба намагатися розтотожнюватися, розуміючи, що це не сутність особистості, а лише один з елементів її, до того ж далеко не головний. Процес цей не простий і вимагає терпіння і кваліфікованого керівництва.психолога

Від цих міркувань всього один крок до наступного методу цього етапу психосинтезу - роботи з субособистостями.

Робота із субособистостями

Можна сказати, що субособистості відрізняються від елементів особистості тим, що якщо елементи - це визначені якості, то субособистості - це більш цілісні образи самосприймання.

У кожного з нас декілька субособистостей, що володіють відносною самостійністю. Так, наше сприймання себе, як сина своїх батьків відрізняється від нашого сприймання себе, як батька своїх дітей. Наше самосприймання, як начальника стосовно одних співробітників відрізняється від нашого сприймання себе, як підлеглого стосовно інших.

Ці субособистості можуть жити дружно, не заважаючи і навіть допомагаючи один одному, а можуть і конфліктувати. А так як ще наші пращури говорили: "Головне - жити у світі із самим собою", то взаємини наших субособистостей не "їх особиста" справа, а реальна причина охорони нашого психічного здоров'я, або навпаки - формування і збільшення неврозів.

В одного чоловіка, субособистості чоловіка і коханця не заважають один одному, а для іншого є причиною повного внутрішнього розладу. Ще сильніше подібні ситуації переносяться жінками.

В однієї дівчини субособистості дружини і дочки "дружать" один з одним. В іншої ворогують, тому що її чоловік і її мати недолюблюють один одного, а вона любить і його і її, і перед ним щиро захищає її, а перед нею - його, тобто бачить ту саму ситуацію очима двох своїх же конфліктуючих субособистостей.

У людині можуть вживаться, а можуть і входити в суперечність субособистості гарного працівника і веселого гуляки. В одному випадку один лає другого за лінь і випивки, а другий огризається: "А пішов ти зі своєю роботою. Вже і відпочити не можна". А в іншому випадку ці субособистості мирно співіснують, домовившись: "От зараз гарненько попрацюємо, а вечорм або у вихідні можна погуляти, нічого страшного".

Тому задачею психотерапевта є робота саме з тими субособистостями, що конфліктують і тим самим збільшують психологічні проблеми клієнта.

Варто пам'ятати, що в наявності великої кількості субособистостей в однієї людини немає нічого поганого. Навпроти, чим більше субособистостей у нормальної психічно здорової людини, тим духовно багатша сама особистість.

Важливо, щоб якісь з цих субособистостей не ввійшли в нездоланний конфлікт один з одним. Саме в цих випадках (і тільки в цих) потрібна кваліфікована робота із субособистостями.

Якщо виявляється, що субособистість, "небажана" з погляду моралі і психічного здоров'я індивіда, що починає панувати над всією особистістю, починається робота з дезидентификаціями (відсторонення від того, що заважає особистості).

Щире Я, за словами Р. Ассаджолі, являє собою основу особистості, чиста свідомість, тобто свідомість, вільна від впливу тимчасово пануючих елементів і субособистостей.

Задача психотерапевта - вироблення в клієнта здатності, його щирого Я разототожнюватися з окремими елементами і дезидентифікуватися з різними субособистостями, тобто відокремлюватися від них для їхнього аналізу, контролю і керування ними як би з боку.

Знаходження такої здатності дозволить зберігати щиросердечний спокій і рівновагу, знаходити гармонію психофізичного самовідчуття, відокремлюючи, або хоча б віддаляючи свою сутність від тимчасових переживань, психотравмуючих думок і емоцій.

Якщо пошук і дистанціювання щирого Я, як об'єднуючого центру особистості не дозволяє "докопатися" до нього "зсередини себе", то Р.Ассаджолі рекомендує сформувати такий центр "поза собою" у виді бажаної, найбільш привабливої для нас сутності свого щирого Я. Це може бути ідентифікація себе з коханою людиною; реальним, літературним героем, просто з якимсь моральним ідеалом (патріотизмом, героїзмом, досягненням успіху і т.д.). Дуже часто така ідентифікація відбувається мимоволі, і тоді її можна успішно використовувати. В інших випадках її потрібно формувати.

Такий уявний ідеальний образ свого вищого Я називається зовнішнім об'єднуючим центром, навколо якого теж можна почати роботу по відстороненню небажаних елементів і субособистостей, їх контролеві і корекції.

Психотерапевт у даному випадку допомагає у виборі цього ідеального Я, виходячи з реальних можливостей (особистісних резервів) клієнта. Він не повинен прагнути стати своєю протилежністю (чого ми часто хочемо від себе, або від наших близьких), з цього все рівно нічого не вийде, крім розчарування в собі й у методі психосинтезу.

Обрана в якості зовнішнього об'єднуючого центру мета особистісного оздоровлення й удосконалення повинна бути об'єктивно досяжною: синтез (нова конструкція особистості) може бути заснованою тільки на наявному і піддана аналізові особистісних ресурсів.

Такий прийом перебудови себе під обраний самостійно або за допомогою психотерапевта ідеальний образ називається імаготерапією (від англ. іmage - образ). Зародившись в надрах психосинтезу, імаготерапія в даний час часто застосовується, як окремий терапевтичний метод.

Зовнішній об'єднуючий центр вирішує задачу примирення і координації прагнень нижчого і вищого Я, знімаючи між ними приховані конфлікти, що з позиції психосинтезу часто стає причинами неврозів і психологічних проблем, які дуже важко здолати.

Звичайно процес формування або переформування особистості навколо зовнішнього об'єднуючого центру представляють у виді чотирьох основних ступенів.

Перша ступінь

Вибір ідеальної моделі свого бажаного Я. Для цього потрібно, як ми вже говорили, підібрати образ, досягнення якого зажадає хоча і великих, але доступних для даної людини зусиль. Нереальна, завищена стосовно потенційних можливостей даної людини оцінка, зробить психосинтез не тільки марним, але і шкідливим, тому що ще більше збільшить фрустрацію і безнадійність. (Не даремно багато фанатичних шанувальників Фрідріха Ніцше, повіривши у свої можливості стати надлюдиною і не зумівши досягти цієї мети, кінчали життя самогубством.)

Р. Ассаджолі поділяє обрані ідеальні Я-образи на два основних типи:

- характерні для інтровертів образи внутрішнього, духовного удосконалення, досягнення внутрішньої гармонії;

- характерні для екстравертів образи осіб, що досягають суспільно визнаного успіху в різних сферах діяльності.

Важливо, щоб обраний образ відповідав (або хоча б не суперечив) типові особистості клієнта - яскраво вираженого інтроверта або екстраверта. При цьому не слід прагнути неодмінно віднести клієнта до інтровертів або до екстравертів. Варто пам'ятати, що в багатьох ці розходження не виражені яскраво, більш 30% людей є амбівертами, тобто їхня особистість проявляє, як інтровертовану (внутрішню) спрямованість, так і екстравертовану (зовнішню) спрямованість. Таким людям варто підбирати Я-образи, виходячи з інших схильностей, здібностей і інтересів.

Друга ступінь

Конструктивне використання всіх енергетичних ресурсів. Р. Ассаджиоли вказує на два основних енергетичних джерела:

- енергія несвідомого, що вивільняється в результаті аналізу, тобто "розкриття" різних особистісних комплексів і причин неврозів;

- особистісна енергія вродженого прагнення, що вивільняється на різних, рівнях, до самовдосконалення, знаходження гармонії в злитті зі своїм вищим (щирим) Я.

Але енергію несвідомого недостатньо визволити. Її ще потрібно направити в конструктивне, творче русло або, як говорить Р. Ассаджолі, трансмутірувать (перевести в іншу якість).

У цьому змісті трансмутація нагадує те, що З.Фрейд називав сублімацією. Однак в Р. Ассаджолі це не спонтанний захисний механізм особистості, а цілеспрямований (за допомогою терапевта) процес на шляху до ідеальної моделі особистості.

Третя ступінь

Доповнення або розвиток відсутніх або "недорозвинених" елементів особистості. Аналіз модельних компонентів ідеального Я дозволяє знайти необхідні елементи, які недостатньо розвинуті або взагалі відсутні. З цього моменту ропочинається робота над їхнім формуванням і удосконаленням. Сюди ж, деякі психотерапевти додають роботу над усуненням або зменшенням впливу елементів, що заважають гармонізації особистості на шляху до ідеального Я.

Для цього одночасно використовуються внутрішній і зовнішній шляхи.

Внутрішній шлях - це самонавіювання, що необхідні елементи ідеального Я, вже присутні і розвиваються до потрібного рівня. Самонавіювання може використовуватися і для усунення або зменшення впливу на особистість небажаних елементів.

Зовнішній шлях - це діюче формування й удосконалювання необхідних якостей (впевненості, сміливості, витримки, самоконтролю й ін.) і психічних функцій (уваги, пам'яті, уяви й ін.) шляхом систематичного тренування.

Тут успішно використовуються біхевіреональні методи, як тренінгу потрібних умінь (і якостей), так і систематичної десенсибілізації або негативного підкріплення (для зменшення або усунення) елементів, що заважають.

Четверта ступінь

Гармонізація структури особистост.і Здійснюється чіткий розподіл і закріплення ієрархічної залежності (або субординаційної співпідпорядкованості) різних скоректованих і знову сформованих елементів особистості відповідно до обраної ідеальної моделі.

Роботу на цій ступені, що є завершенням усього психосинтезу, порівнюють з написанням гарної музики з гармонічним по'єднання окремих нот, що існували і до цього, але, будучи неправильно розподілені, доставляли неприємні відчуття і виконавцеві, і слухачам.

Отже, вирішальною умовою знаходження психічного здоров'я Р. Ассаджолі вважає усвідомлення свого вищого (тобто щирого) Я. Саме на базі цього усвідомлення (і тільки після цього) індивід за допомогою терапевта налагоджує найбільш гармонічні взаємини з самим собою, з іншими людьми, з навколишнім світом.

Незважаючи на апатію в'язнів концентраційних таборів, викликану фізичними і психологічними причинами, В.Франкл прийшов до висновку, що "людина здатна зберегти залишки духовної волі, незалежності розуму, навіть у таких жахливих умовах психічного і фізичного стресу" [85, 86]. Залишається багато можливостей для вибору, відомі приклади героїчних вчинків з метою допомогти іншим, а не врятувати себе.

"Тип людини, яким ставав ув'язнений, визначався внутрішнім рішенням, а зовсім не був результатом зовнішніх умов. По суті справи, кожна людина здатна навіть у таких обставинах прийняти рішення про свій вибір - психічному і духовному. Можна зберегти своє людське достоїнство навіть в умовах концентраційного табору... Це і є духовна воля, що ніхто не може відняти, саме вона робить життя осмисленим і додає йому ціль" [85, 87].

Якщо є сенс життя, то є і зміст страждань, оскільки страждання, як і смерть, є невід'ємною частиною життя; без них життя було б неповним.

Лише деякі ув'язнені пручалися руйнівному впливові табору, не бажаючи перетворюватися в жертви. Відсутність мети або надії на майбутнє змусило багатьох переглянути існуючі можливості позитивних змін табірного життя. Надзвичайно несприятливі зовнішні обставини також можуть надати людині можливість духовного росту. Для цього людина повинна мати сенс життя. Без цього вона і втрачає бажання жити. Під час відсутності мети, сенсу життя немає прагнення вижити. В.Франкл запитав своїх товаришів по нещастю, що нічого вже не чекали від життя: "чи дійсно питання в тім, чи чекаємо ми чогось від життя чи ні? Може краще запитати, чого чекає від нас життя?" [85, 123]. Життя ставить перед кожною людиною задачі, рішення яких і є її зміст. Задачі ці в кожного свої, кожна ситуація унікальна і вимагає унікальної реакції. Іноді від людини потрібно скоритися з долею і стражданнями. Страждання кожної людини унікальні, а можливість для росту залежить від того, як людина їх переносить.

Людина являє собою єдине ціле з трьома аспектами або вимірами:

- соматичний, або фізичний;

- психічний, або психологічний;

- духовний.

(Варто підкреслити, що під "духовним" В. Франкл не обов'язково має на увазі "релігійний".) Перші два взаємозалежні і разом складають "психосоматику". Вони включають спадкоємні і конституціональні фактори, такі як вроджені потяги. Психоаналіз завдяки З. Фрейду, А. Адлеру і К.Г. Юнгу вніс вклад у розуміння цих вимірів, особливо психологічного, але практично не приділив уваги духовному, винятково людському вимірові.

Логотерапія наголошує на третьому, духовному, вимірі. Духовність є першою з трьох характеристик людського існування, що відрізняє людей від тварин. Духовність виявляється феноменологічно безпосередньо в самосвідомості, але виникає з "духовного несвідомого".

"Несвідома духовність є корінь всієї свідомості. Іншими словами, ми знаємо і визнаємо не тільки інстинктивне несвідоме, але також духовне несвідоме й у цьому бачимо живильний ґрунт усієї свідомої духовності. “Его” не керується “Ід”, а дух народжується в несвідомому" [85, 674].

Духовність є головним атрибутом людини, з духовності відбуваються совість, любов і естетична свідомість.

Другою особливістю людського існування є свобода. "Що являє собою людину? Це сутність, що завжди приймає рішення. Вона знову і знову приймає рішення про те, якою їй бути в наступний момент" [86, 39]. Свобода означає свободу від інстинктів, спадкоємної схильності й оточення. Хоча люди піддаються впливові кожного з цих аспектів, вони все-таки мають свободу приймати або відкидати ці умови. Таким чином, люди не просто існують; вони вирішують, яким буде їхнє існування. У зв'язку з можливістю піднятися над біологічними, психологічними і соціологічними умовами, на яких будуються прогнози, люди непередбачювані [86, 32].

Третій фактор в існуванні людини - це відповідальність. Свобода - це не тільки свобода від, але також свобода для чогос, що, згідно В.Франклу, "являє собою обов'язки індивіда. Людина відповідальна перед собою, своєю совістю або Богом" [86, 32]. Логотерапия намагається змусити пацієнта цілком усвідомити власну відповідальність; отже, йому повинен бути наданий вибір: "за що, перед ким або перед чим нести відповідальність" [85, 132].

Психоаналіз має справу з усвідомленням паціентами своїх витиснутих переживань або потягів. Індивідуальна психологія А.Адлера фокусується на прийнятті людиною відповідальності за свої симптоми. Кожний з цих підходів однобічний і вони доповнюють один одного. "Фактично можна сформулювати це у виді основної теореми, що говорить: бути людиною - значить бути свідомим і бути відповідальним". Як психоаналіз, так і індивідуальна психологія помиляються в тому, що розглядають тільки один аспект людяності, один фактор у людському існуванні, в той час, як для одержання щирої картини необхідно приймати до уваги обидва аспекти" [86, 5]. Логотерапія йде далі, від кожного з цих підходів, проникаючи в духовне (Geіstіg). Відповідальність співвідноситься з свідомістю через совість.

Хоча кожна людина унікальна, сама по собі, вона не має значення. "Значимість кожної індивідуальності, зміст людської особистості завжди пов'язані з співтовариством" [86,70]. У співтоваристві кожен індивід незамінний завдяки своїй унікальності. У цьому і складається розходження між співтовариством і "масою", що складається з однакових одиниць. "Співтовариство має потребу в існуванні індивіда, щоб самому мати сенс", але також "зміст індивідуальності реалізується в співтоваристві. До цього ступеня, цінність людини залежить від співтовариства". В той же час маса поглинає індивіда: "ідучи в масу, людина втрачає найбільш характерну свою якість: відповідальність". А стаючи частиною співтовариства, що саме по собі є вибором, людина підвищує свою відповідальність. [85, 76].

Підтримка гомеостазу, зниження напруги або психоаналітичний принцип задоволення, не можуть адекватно пояснити людську поведінку. Потяг до статусу, про який мова йде в індивідуальній психології А. Адлера, також не є задовільним поясненням, так само як самовираження, самореалізація і самоактуалізація. Все це, згідно В. Франклу, є скоріш наслідком, чим інтенціями, те ж саме можна сказати про задоволення.

Фактично "лише коли первинна об'єктна орієнтація ослаблена, виникає інтерес до себе, що найбільш різко виявляється в існуванні хворих неврозом. Отже, прагнення до самореалізації ні в якому разі не можна вважати первинним, навпроти, ми вбачаємо в ньому ознаки зниження рівня людського існування" [86, 31].

Первинна мотивація людини - це не спрага задоволення або влади, це воля до смислу. Саме це "надихає людину", інакше кажучи, "це найбільш людське з усіх явищ, оскільки тварина, природно, ніколи не печеться про зміст свого існування" [86, 32].

Смисл не винаходиться людьми, як стверджує Сартр, він ними "відкривається".

"Люди можуть додати смисл свого життя, усвідомивши те, що я називаю креативними цінностями, вирішуючи задачі. Вони також можуть додати свого життя смислу, усвідомивши емпіричні цінності, переживаючи Бога, Істину, Прекрасне або пізнавши єдину людину у всій її унікальності. Сприймати одну людину, як унікальне, означає любити її" [85, 216].

1.3 Висновки

1. Навіть коли переживання неможливі, "людина все-таки може додати до свого життя смислу тим, як вона зустрічає свою долю, свої страждання". Люди усвідомлюють цінності за рахунок відносин, що випали на них. Це установні цінності і можливість їхнього усвідомлення зберігається до останніх миттєвостей життя. Страждання, таким чином, має сенс.

2. Прагнення до мети не є рушійною силою в психодинамічному розумінні. "Цінності не втягують людину; вони не підштовхують її, а скоріш тягнуть за собою" . Вони припускають вибір або прийняття рішень. "Людина не випробовує потяг до моральної поведінки; рішення поводитися морально приймається в кожному конкретному випадку". Воно надходить не з метою задоволення відповідного потягу і не для очищення совісті, але "заради причини, якої себе присвятила людина, або заради коханої людини, або в ім'я Бога" ..

3. Сенс та якість життя - це не абстракція. "У кінцевому рахунку людина не повинна ставити запитання, у чому полягає сенс та якість життя, навпроти, вона повинна усвідомлювати, що це питання адресоване їй. Інакше кажучи, кожній людині життя ставить запитання; відповідь може бути дана тільки шляхом відповідальності за своє власне життя; єдина відповідь життя - бути відповідальним... Цей акцент на відповідальності відбиває в категоричному імперативі логотерапії, те що виглядає в такий спосіб: "Живи так, начебто ти живеш уже вдругий раз, і начебто в перший раз ти здійснив щось неправильно, саме таким чином, як збираєшся поступити зараз!".

4.Сенс та якість життя, таким чином, унікальні для кожної людини і змінюються з часом. І саме пошук власного сенсу життя, реалізація його в дійсності і призводить до зниження неврозів, тривоги, а отже призводить до покращення якості життя.

Розділ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи та методики дослідження

За допомогою опитувальника самооцінки психічних станів (за Г. Айзенком), РСК (Рівень суб'єктивного контролю Дж. Роттера), ціннісні орієнтації М.Рокіча, шкала оптимізму - активності, показник якості життя, ми намагаємося визначити якість життя у пацієнтів кабінету функціональної діагностики. Наведемо стислу характеристику методів дослідження.

Самооцінка психічних станів (за Г. Айзенком)

Інструкція: Вам пропонуються різні психічні стани. Якщо ці стани підходять Вам, то за відповідь ставиться 2 бали; якщо підходять, але на половину, то 1 бал; якщо не підходять - то 0 балів.

Сума балів за кожну з 4-х груп підраховується за такими ключами:

I. 1 - 10 питань тривожність

II. 11-20 питань фрустрація

III. 21-30 питань агресивність

IV. 31-40 питань ригідність

І. Тривожність

0 - 7 балів не тривожні

8 - 14 балів середня тривожність, допустимого рівня

15 - 20 балів висока тривожність

ІІ. Фрустрація

0 - 7 балів ви маєте високу самооцінку, стійкі до невдач і не боїтесь

невдач

8 - 14 балів середній рівень фрустрації

15 - 20 балів у вас низька самооцінка, ви уникаєте труднощі, боїтесь

невдач

ІІІ. Агресивність

0 - 7 балів ви спокійні

8 - 14 балів середній рівень

15 - 20 балів ви агресивні, не витримані. Є труднощі в роботі з людьми

IV. Ригідність

0 - 7 балів ригідності не має, легка переключаємість

8 -14 балів середній рівень

15 - 20 балів сильно виражена ригідність, вам противопоказана зміна місця праці, зміни в сім'ї.

РСК (Рівень суб'єктивного контролю)

Виділення особистісної характеристики, що описує те, у якому ступені особистість відчуває себе активним суб'єктом власної діяльності, а в якому - пасивним об'єктом дії інших людей і зовнішніх обставин.

Всього опитувальник РСК складається з 44 пунктів.

З метою підвищення вірогідності результатів опитувальник збалансований по наступних параметрах:

І) по інтернальності-екстернальності: половина з пунктів опитувальника сформульована таким чином, що позитивну відповідь на них дадуть люди з інтернальним РСК, а інша половина сформульована так, що позитивну відповідь на запитання дадуть люди з екстернальним РСК;

2) по емоціональному знаку - рівна кількість пунктів опитувальника описує емоційно позитивні й емоційно негативні ситуації;

3) по напрямку - рівна кількість пунктів сформульована в першій і третій особі.

Як показали дослідження, проведені на студентах, відповіді на всі пункти опитувальника мають достатній розкид: жодна з половин шкали не обиралася рідше, ніж 15% випадків. Результати заповнення опитувальника окремим випробуваним перетворяться в стандартну систему одиниць-стенів і можуть бути наочно представлені у виді профілю суб'єктивного контролю.

Показники опитувальника РСК організовані відповідно до принципу ієрархічної структури системи регуляції діяльності таким чином, що містять у собі узагальнений показник індивідуального РСК, інваріантний до частих ситуацій діяльності, два показники середнього рівня спільності, диференційовані по емоційному знаку цих ситуацій, і ряд ситуаційно-специфічних показників.

1. Шкала загальної інтернальності И_о. Високий показник по цій шкалі відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над будь-якими значимими ситуаціями. Такі люди вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті було результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними керувати, і, отже, почувають свою власну відповідальність за ці події і за те, як складається їхнє життя в цілому. Низький показник по шкалі И_о відповідає низькому рівневі суб'єктивного контролю. Такі респонденти не бачать зв'язку між своїми діями і значимими для них подіями їхнього життя, не вважають себе здатними контролювати їхній розвиток і думають, що більшість їхніх результатів випадкові або дії інших людей.

2. Шкала інтернальності в області досягнень И_д . Високі показники по цій шкалі відповідають високому рівню суб'єктивного контролю над емоційно позитивними подіями і ситуаціями. Такі люди вважають, що всього гарного, що було і є в їхньому житті, вони домоглися самі і що вони здатні з успіхом переслідувати свою мету й у майбутньому. Низькі показники по шкалі И_д свідчать про те, що людина приписує свої успіхи, досягнення і радості зовнішнім обставинам, везінню, щасливій долі або допомозі інших людей.

3. Шкала інтернальності в області невдач И_н. Високі показники по цій шкалі говорять про розвинуте почуття суб'єктивного контролю стосовно негативних подій і ситуацій, що виявляється в схильності обвинувачувати самого себе в різноманітних невдачах, неприємностях і стражданнях. Низькі показники И_н свідчать про те, що випробуваний схильний приписувати відповідальність за подібні події іншим людям або вважати їх результатом невдачі.

4. Шкала інтернальності в сімейних відносинах И_с. Високі показники по цій шкалі свідчать, про те що людина вважає себе відповідальною за події її сімейного життя. Низький И_с вказує на те, що суб'єкт вважає не себе, а своїх партнерів причиною значимих ситуацій, що виникають у його родині.

5. Шкала інтернальності в області виробничих відносин И_п. Високий И_п свідчить про те, що людина вважає свої дії важливим фактором в організації власної виробничої діяльності, у складаючихся відносинах у колективі, у своєму просуванні і т.д. Низький И_п вказує на те, що респондент схильний приписувати більш важливе значення зовнішнім обставинам, керівництву, товаришам по роботі, везінню чи невдачі.

6. Шкала інтернальності в області міжособистісних відносин И_м. Високий показник И_м свідчить про те, що людина вважає себе в силах контролювати свої неформальні відносини з іншими людьми, викликати до себе повагу і симпатію і т.д. Низький И_м, навпроти, вказує на те, що вона не вважає себе здатною активно формувати своє коло спілкування і схильна вважати свої відносини результатом дії своїх партнерів.

7. Шкала інтернальності у відношенні здоров'я до хвороби И_з. Високі показники И_з свідчать про те, що респондент вважає себе відповідальним за своє здоров'я: якщо він хворий, то обвинувачує в цьому самого себе і думає, що видужання в чималому залежить від його дій. Людина з низьким И_з: вважає здоров'я і хворобу результатом случаю і сподівається на те, що видужання прийде в результаті дій інших людей, першою справою лікарів.

Обробку заповнених бланків варто проводити по приведеним нижче ключах, підсумовуючи відповіді на пункти в стовпцях "+" з своїм знаком і відповіді на пункти в стовпцях "-" зі зворотним знаком.

1. Шкала Ио

+: 2, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 22, 25, 27, 29, 31, 32, 34,. 36, 37, 39, 42, 44.

- : 1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 18, 21, 23, 24, 26, 28, 30, 33, 35,. 38, 40, 41, 43.

2. Шкала Ид

+: 12, 15, 27, 32, 36, 37. - : 1, 5, 6, 14, 26, 43.

3. Шкала Ин

+: 2, 4, 20,31,42,44. - :7,24,33,36,40,41

4. Шкала Ис

+: 7,24,33,36,40,41 -: 7, 14,26,28,41

5. Шкала Ип:

+: 19,22,25,31,42. -: 1,9, 10,24,30

6. Шкала Им

+; 4,27. -:6, 38

7. Шкала И_з

+: 13,34. - :3,23.

Таблиця 2.1 Переклад сирих балів у стени

	Ио від до	Идвід до	Инвід до	Исвід до	Ипвід до	Имвід до	Извід до
1	-132 -14	-36 -11	. -36 -8	-30-12:	-30 -5	. -12 -7	-12 -6
2	-13 -3	-10-7	-7 - 4	-11 -8	-4 - 1	-6 -5	-5 - 4
3	-2 - 9	-6 -3	-3 -0	- 7 -5	0 - 3	-4 -3	-3 -2
4	10 -21	-2 -1	1- 4	-4 -1	4- 7	-2 -1	-1 -0
8	22 -32	2- 5	5 -7	0 -3	8- 11	0 -1	1- 2
6	33 -44	6- 9	8 -11	4- 6	12 -15	2- 4	3 -4
7	45- 56	10 14	12- 15	7- 10	16 -19	5 -б	5 -6
8	57 -68	15 -18	16 -19	11 -13	20- 23	7 -8	7- 8
9	69 -79	19- 22	20- 23	14- 17	24 -27	9- 10	9- 10
10	80 -132	23- 36	24- 36	18 -30	28 -30	11- 12	11- 12

Для перекладу сирого балу шкал опитувальника РСК у стандартні значення (стени), знайдіть у верхньому рядку потрібну шкалу і рухайтеся по стовпці вниз, до рядка з інтервалом значень, у які попадає підрахований вами сирий бал. У крайньому лівому стовпці знайденого рядка зазначений відповідних стен. Наприклад, якщо сирий бал по шкалі Ис дорівнює 8, ми в стовпці Ис знаходимо інтервал 7-10 і в лівому стовпці даного рядка зазначене значення стена -7.

Ціннісні орієнтації Рокіча

Наприкінці 1960-х - початку 1970-х рр. Мілтон Рокіч професор Мічіганського університету в Америці розробив власну методику дослідження цінностей, яка згодом набула широкого застосування у зарубіжних та вітчизняних науковців і стала класичним взірцем для наступних досліджень цінностей. Сутність даної методики полягала в тому, що респондентові пропонувалося безпосередньо проранжувати цінності, згруповані окремо у термінальні і інструментальні списки (по 18 цінностей в кожному). У Рокіча загальна кількість цінностей дорівнює 36, серед яких 18 термінальних і 18 інструментальних, порядок цінностей визначається просто алфавітним порядком.

М. Рокіч вважав, що цінності пов'язані як із задачами (бажаними станами), так і зі способами поведінки (інструментальними компонентами), за допомогою яких можна виконати задачі. Шкала цінностей М. Рокіча являє собою набір задач і способів поведінки, які респонденти повинні ранжувати по ступені важливості.

Шкала оптимізму - активності

Дана методика містить дві субшкали: оптимізм і активність.

Інструкція: Прочитайте уважно кожне з стверджень і оцініть ступінь вашої згоди з кожним, якщо Ви категорично не згодні з даним ствердженням то на бланку відмічаєте 1, якщо це іноді так, то 2, часто - 3, і завжди - 4.

Ключ:

активність: 1, 3, 4, 6, 8, 10, 11, 14, 15.

оптимізм: 2, 5, 7, 9, 12, 13.

У відповідності з ключем підраховуються сума балів по кожній субшкалі.

Оптимізм Активність

6 - 14 песимісти; 9 - 14 низька активність;

14 - 20 реалісти; 14 - 22 середня активність;

20 - 24 оптимісти. 22 - 36 висока активність.

Оптимізм в даній методиці розуміється, як схильність людини вірити в свої сили і успіх, мати переважно позитивні очікування від життя і інших людей.

Песимістам же характерні сумніви в своїх силах і доброзичливості інших людей, очікування невдачі, прагнення уникати широких контактів, замкнутість у своєму внутрішньому світі.

Під активністю розуміється енергійність, життєрадісність, безпечність і схильність до ризику.

Пасивність проявляється в тривожності, боязливості, невпевненості в собі і небажанні щось робити.

Показник якості життя

Даний тест був запропонований Мецичем, Коеном та Руйперзом в 1999 році, який в загальному визначав рівень якості життя респондента.

Інструкція: Будь ласка, визначіть якість вашого життя на цей момент, від “погано” до “чудово”, шляхом відмітки \/ на будь-якій з десяти позицій на рядку для кожного з вказаних пунктів.

Даний опитувальник містить в собі десять запитань, кожне запитання оцінюється від “погано” (1) до “чудово” (10).

Бали відповідно підраховуються по сумі відповідей на запитання і діляться на кількість запитань.

Якість життя в даній методиці розуміється, як відчуття задоволення та щастя у власному житті.

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА ПРОГРАМА

Під час дослідження нами використовувалася програма по підвищенню якості життя.

Загальна характеристика програми. Програма розрахована на людей від підліткового віку до дорослих.

За характером направленості програма є каузальною, направленою на особистісний ріст з кінцевою метою - підвищення якості життя.

За характером управління корегуючими впливами - програма є директивною.

Кожне заняття розраховано на одну, дві чи три учбові програми і мають наступну структуру:

- Думки, почуття, висновки, наробітки з приводу минулої зустрічі. Це забезпечте наступність і безперервність всього тренінгу та спонукає до самореалізації. Учасники висловлюються по колу.

- Тема зустрічі (інформаційний блок). Проводиться по програмі, але за активною участю учасників.

- Вправи закликані заглибити ефект на ментальному, емоційному та тілесному рівні.

- Рефлексивне обговорення надій, інформації, нових розумінь. Це простір для формування зворотного зв'язку, що в свою чергу ще раз фіксує та заглиблює нові розуміння.

Заняття 1.

Знайомство. Вироблення правил.

Тема Взаємозв'язок рівнів:

Думка - емоція - тіло, обставини.

Наші думки визначають наші емоції.

Так думки не маючі для нас значення - призводять до байдужості. Думки, які мають відношення до наших інтересів безпосередньо - задівають наші емоції і в залежності від відношення до того, що сталося - позитивні чи негативні. Дальше, після того, як ми відреагуємо емоціонально, наше енергетичне тіло отримує відповідну інформацію (позитивну чи негативну), - і ми відчуваємо себе добре, відчуваємо прилив сил, чи відчуваємо себе “вижатим лимоном”. І якщо людина довго відчуває негативні стани, то це, з часом призводить до психологічного захворювання. Саме такими чином від довгострокових стресів, низької амплітуди гострити і ін. Від стресів середньої інтенсивності - язв. хвороба Від стресів високої інтенсивності - інсульти інфаркти ін.Це механизм придбання психосоматичнои хвороби.