Національні риси спілкування і проведення ділових переговорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні риси спілкування і проведення ділових переговорів

План

1. Мова та національна свідомість етносу

2. Ділове спілкування з японцями

Список використаних джерел

1. Мова та національна свідомість етносу

національна свідомість ділове спілкування

Серед факторів, що найактивніше впливають на формування національної свідомості будь-якого народу, найважливіше місце посідає культура та її окремі елементи. Пріоритет серед цих елементів належить мові. Видатний вітчизняний філософ і філолог О. Потебня розглядав мову не тільки як етнодиференціюючу, а й як етноформуючу ознаку будь-якого народу. При цьому "етнічна специфіка полягає не в тому, що виражається, а в тому, як виражається". З цього положення випливає ряд наслідків:

1) втрата народом своєї мови рівнозначна денаціоналізації;

2) білінгвізм у ранньому дитячому віці призводить до маргіналізації;

3) культурний та, зокрема, мовний розвиток у ранньому віці сприяє розвитку національної свідомості.

На прикладі дискримінації української мови за часів тоталітарної влади можна спостерігати, як ця дискримінація впливала на національну свідомість українців. І навпаки, як піднесення національної свідомості українців вплинуло на відродження української мови. У період після Другої світової війни спостерігалась тенденція звуження сфери застосування української мови, зниження національної свідомості. Наприкінці 50 - початку 60-х років ХХ ст. майже 5 мільйонів українців (12,8 %) назвали рідною мовою російську, на початку 70-х років вже біля 6 мільйонів (14,5 %), а на початку 80-х років - 7,8 мільйона (майже 18 %). Але наприкінці 80-х років почалось прозріння національної свідомості, і під час перепису населення число українців, що назвало рідною мовою російську, значно скоротилось і мало 12%.

Але мовна ситуація в Україні серйозніша, ніж свідчить статистика. Значна частина українців, що назвала рідною мовою українську, у повсякденному житті розмовляють російською мовою. Такому стану речей сприяв не тільки міський спосіб життя, а й певна русифікація системи освіти. У середині 80-х років 75 % шкіл залишались україномовними, але в них навчалась лише половина всіх учнів. У вищих навчальних закладах і технікумах викладання велося в основному російською мовою. Широке використання російської мови пояснювалось не стільки зверхнім ставленням до рідної, української, мови з боку українського населення переважно з інтелігентних сімей, а модою, сліпим наслідуванням.

На початку 90-х років прогресивна національна інтелігенція оцінила існуючий стан як загрозу існування етносу. Втративши мову, етнос не перестає існувати як біосоціальна спільність. Але, втративши мову, етнос може втратити владу та державність.

Мова - не лише засіб спілкування, а й головний чинник консолідації нації, оскільки забезпечує єдність, вільний і культурний розвиток національної спільноти, стоїть на сторожі збереження національної ідентичності, здорового духовного і ментального розвитку, а отже, виступає могутнім засобом зміцнення національної свідомості. Відомий український учений і громадський діяч Іван Огієнко зазначав: “Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості”. У державотворчому процесі мова, поряд із внутрішніми консолідуючими чинниками, виконує й зовнішню функцію, яка полягає у виокремленні держави з-поміж інших країн, в утвердженні нації і держави серед багатомовної спільноти. Отже, творення української нації вимагає розв'язання фундаментальних питань мовної сфери, щоб така нація ґрунтувалася на засадах української національної державності.

У суспільстві, де переважає корінний етнос і панує його мова, як, наприклад, у країнах Європи, зазначені функції мови поєднуються гармонійно. В цих державах мова, по суті, виступає еталоном державної самодостатності, самоцінності й неповторності. Але в Україні склалася інша ситуація: втративши свободу, перебуваючи у складі інших держав, український народ позбувся можливості повноцінно користуватися своєю мовою. Внаслідок заборон і дискримінації, адміністративно-силового тиску, якому піддавалася українська мова упродовж останніх трьох з половиною століть, значна частина українського населення, в тому числі етнічних українців, відчужена від використання рідної мови як засобу національної комунікації та головного інструменту консолідації нації. Особливо дається взнаки спадщина тривалого домінування в Україні російської мови, яка й сьогодні впливає на мовну ситуацію у нашій державі.

На жаль, у нашій державі ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Через відсутність нового закону про мови, ст. 10 Конституції України не змінила мовну ситуацію, хоча за логікою саме “узаконення” функціонування української мови Основним Законом незалежної України мало б докорінно змінити мовну ситуацію в державі, що сформувалася ще за часів існування СРСР (російська мова є домінантною, а українська займає другорядну позицію).

Як зазначає академік І.М. Дзюба: “Нині втрачено ту ініціативу в мовній політиці, яка починала народжуватися в час здобуття незалежності. Причини - і в об'єктивних обставинах (кризовий стан суспільства, зниження престижу українськості внаслідок соціальних розчарувань), і в суб'єктивних (незацікавленість державних структур, “втома” громадських інституцій, пряма політична протидія з боку певних груп). Закон про мови не виконується, програми підтримки української мови (як і культури) не здійснюються - як через відсутність належного фінансового, технічного, організаційного забезпечення, так і через брак або невиявленість державної волі. У багатьох сферах ми відкинуті назад навіть порівняно з кінцем 80-х років”. Слід зазначити, що відсутність державної підтримки і захисту української мови й культури спричинили посилення процесу русифікації, внаслідок чого на деякі важливі сфери суспільного життя російська мова має великий вплив. Сьогодні в масовій культурі, засобах масової інформації, бізнесі, спорті, інших сферах домінує російська мова. За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України близько 80% ефірного часу теле- і радіостанцій заповнено не україномовним продуктом. Лише незначна кількість телевізійних передач спрямована на виховання національної свідомості в глядача. Телебачення фактично стало засобом русифікації народу, зокрема молоді, і не сприяє розвиткові державної мови. Через невідповідність державної політики негативні тенденції домінують на книжковому ринку України, де більшість становлять російськомовні видання. За розрахунками Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що продаються в Україні, видано в Росії.

Мовою комунікацій в Україні є російська, а в системі комп'ютерних комунікацій переважає англійська. До цього часу українською мовою послуговується досить невелика частина гуманітарної інтелігенції по всій Україні. З боку посадових осіб держави постійно порушується чинне мовне законодавство і конституційні вимоги щодо використання державної мови. Переважна більшість державних керівників і управлінців усіх рівнів на сході й півдні країни не вважає своїм службовим обов'язком розширювати сферу застосування державної мови, не вживає її у своїй роботі або й не володіє нею. Це призводить до поширення у суспільстві думки, що знати, шанувати, і плекати державну мову, послуговуватися нею - необов'язково. Практично зовсім не використовується державна мова і в бізнесових структурах.

Загалом сьогодні відбувається подальше згортання сфери функціонування української мови, а, отже, гальмується і її внутрішній розвиток, звужується простір спілкування нації. Масова присутність в українському інформаційно-культурному просторі іншомовної продукції спричиняє не лише втрату українського мовного простору, а й призводить до руйнації способу мислення і деформації національної свідомості громадян України, прищеплення чужих стереотипів та навіювання їм почуття меншовартості. Внаслідок цього відбувається розмивання ідентичності української нації, духовне знищення людського резерву, з якого формується українська еліта.

Враховуючи сучасну мовну ситуацію в Україні, вироблення мовної єдності - процес надзвичайно складний. Поки що політики і суспільство довго і важко йдуть до розуміння мови як основи формування нації, засобу зміцнення національної свідомості. За всі роки незалежності проблема мови є предметом спекуляцій різних політичних сил під час виборчих кампаній. Останнім часом, всупереч Конституції України, все більше лунає гасел щодо запровадження офіційної двомовності, а саме надання статусу другої державної мови поряд з українською російській.

Отже, виходячи з вищезазначеного, нагальною постає потреба формування і реалізації виваженої і цілеспрямованої державної мовної політики, що передбачала б захист і підтримку національної мови, забезпечувала розвиток і функціонування мов етнічних меншин. Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав'язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати рідну мову і свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав.

2. Ділове спілкування з японцями

Японський національний характер. У японському національному характері чітко виявляє себе працелюбність, акуратність, заощадливість, ввічливість, дисциплінованість, почуття відповідальності, шанування традицій та авторитетів, схильність до наслідування та запозичення, володіння собою, схильність до узгоджених дій у групі, допитливість, сильно розвинене почуття прекрасного. Японець із дитинства вчиться стримувати свої індивідуалістичні пориви та амбіції, не хизуватися своїми перевагами. Японська мораль вважає узи взаємної залежності основою стосунків між людьми. Індивідуалізм, навпаки, вважається холодним, сухим і негуманним.

Особливості спілкування. Японці перетворили на мистецтво не тільки письмо ієрогліфами, а й свою усну мову довели до рівня абстрактного мистецтва. Ввічливість мови цінується серед японців вище, ніж її зрозумілість, а нюанси етикету важливіші, ніж тонкощі синтаксису та граматики. Отже, японцям не подобається, що "незграбні" іноземці добиваються від них роз'яснень та уточнень, хочуть докопатись до суті справи, аж поки не з'ясують усе до кінця. Японець, у свою чергу, вважає, що не біда, якщо думки до кінця не висловлені, а слова не перекладені.

За таких умов не дивно, що серед японців вищою мірою міжособистісного спілкування стає багатозначне мовчання.

В Європі та Америці люди або говорять правду, або неправду. Японці ж майже ніколи не вдаються до неправди, але їм також ніколи не прийде в голову говорити правду. Традиції цього народу не передбачають можливості відверто сказати "ні". Коли треба сказати це слово, японці роблять вигляд, що не розуміють або не чують, або намагаються перевести розмову на іншу тему, промовляючи багато фраз, які нічого не значать.

У розмові японці уникають слів "ні", "не знаю", "не можу", наче це якісь непристойні слова, які не можна говорити прямо. Навіть відмовляючись від другої чашки чаю, гість замість "ні, дякую", скаже: "Мені вже й так добре".

Щоб уникнути забороненого слова "ні", японці розсилають запрошення, додаючи до них листівки зі зворотною адресою. На листівці треба підкреслити потрібне слово ("дякую" або "мені шкода") і знову кинути її у скриньку.

Розмовляючи з японцем по телефону і пропонуючи йому зустрітись, наприклад, о шостій вечора у прес-клубі, а у відповідь можна почути "Ох, о шостій...", "Ох, у прес-клубі..." і це все супроводжують інші, нічого не значущі, фрази, але це означає, що ця пропозиція співрозмовнику не підходить.

Свою традицію уникати слова "ні" японці розповсюджують і на сферу ділових стосунків.

Крім того, слід зазначити, що під час спілкування з японцями неприпустимо торкатися їх руками та дивитися їм у вічі або на підборіддя.

Звертання по-японськи. У японців на перше місце ставиться прізвище, на друге - ім'я. Звертатись прийнято один до одного, називаючи прізвище, крім тих ситуацій, коли мова йде між друзями або родичами.

Звертання просто на ім'я неприпустиме. Після прізвища або після імені додається "сан". Широко розповсюджено таке звернення, яке, крім прізвища, включає назву посад, звань, постів. Наприклад, "учитель", "професор", "директор".

Японський діловий стиль. На відміну від багатьох країн, в Японії встановлення ділових контактів з фірмами шляхом листування або телефонних розмов, як правило, малоефективне. Це можна пояснити кількома причинами.

1. Більшість середніх і дрібних фірм, які діють на національному ринку, ведуть свої справи японською мовою, тому контакти з ними потребують перекладача.

2. Японські підприємці дуже відповідально ставляться до зобов'язань, які вони на себе беруть, тому навіть проведення переговорів вони розглядають як крок, що потребує повної відповідальності, і не схильні йти на нього, поки не отримали вичерпної інформації про партнера та його пропозиції.

3. У японських фірмах діє досить складна процедура прийняття рішення, що затримуватиме відповідь на ваш запит.

4. Японських підприємців характеризує пристрасть до особистих бесід і несхильність до обговорення більш-менш важливих питань шляхом листування або по телефону. Особливо характерний такий підхід для дрібних і середніх підприємців.

Відправляючи ділові листи японським фірмам з метою співробітництва, потрібно додати до них офіційні ділові звіти, брошури та інші видання з детальною інформацією. Вони потрібні для представлення фірми як надійного та солідного партнера. Бажано, щоб матеріали були перекладені на японську мову, причому професійним перекладачем. Неякісний переклад створить несприятливе враження.

Під час першої ділової зустрічі із представниками японських фірм прийнято обмінюватись друкованими матеріалами про свої фірми, які повинні включати таку інформацію: профіль фірми, основні дані про неї (точна назва, адреса, прізвища та посади керівників, асортимент продукції, що випускається, основні етапи розвитку компанії), біографія голови фірми, текстові та графічні матеріали, що давали б уявлення про продукцію або технологію чи послуги, які пропонує фірма на японський ринок. Крім того, бажано подати додаткову інформацію про відмінні особливості продукції порівняно з продукцією конкурентів.

Велике значення в японській культурі надається пунктуальності. Домовившись про зустріч, японець неодмінно з'явиться на місці у строк із точністю до хвилини. Більш того, вся практика ділового спілкування тут побудована на обов'язковості й точності японців.

Точність на переговорах як на початку, так і на закінчення, або у виконанні обіцянок і взятих на себе обов'язків - одна з найважливіших рис японського стилю ведення переговорів.

Іноземці, які вперше зустрічаються з японськими бізнесменами, бувають дуже здивовані надто повільним темпом ділових переговорів. Переговори починаються з питань, що не мають ніякого відношення до предмета зустрічі, і лише через деякий час японська сторона переходить до офіційної теми зустрічі. Чим серйозніші пропозиції, висунуті на порядок денний, тим більше уваги приділяється малозначущим деталям. За цим криється традиційне намагання створити відповідну атмосферу переговорів, встановити відносини співробітництва для полегшення процесу прийняття головного рішення, коли всі другорядні питання, що не викликають особливих розбіжностей у підходах, будуть розв'язані. Терпіння - одна з основних чеснот японців, у тому числі і у бізнесі. Крім того, японські колеги, як правило, повинні, перш ніж остаточно прийняти рішення, проконсультуватись із керівниками інших підрозділів своєї фірми та її окремими співробітниками, що також гальмує переговори.

Проводячи переговори, важливо мати на увазі, що в Японії слово "так" далеко не завжди означає згоду. Справа в тому, що японці традиційно намагаються не вступати у відкрите протистояння зі співбесідником і не засмучувати його, а тому намагаються не вживати прямих заперечень. Якщо японський бізнесмен хоче сказати "ні", то він, як правило, говорить, що "це важко". Але з такої складної ситуації можливо знайти вихід - проявити винахідливість і, розговоривши партнера, знайти компроміс, що влаштовує обидві сторони.

Іноді, коли японці не хочуть висловлювати категоричне "ні", вони задають контрзапитання, після чого вважається неввічливим добиватись свого або настоювати на розгляді питання. Якщо японці хочуть відповісти заперечно, але не мають для цього важливих аргументів, вони посилаються на погане самопочуття, обіцянки, що дали раніше, тощо.

Слід також зазначити, що коли японці зустрічаються зі значною поступкою, вони відповідають тим самим. У цілому ж, поступки, компроміс, на які йдуть японці, сприймаються ними як щось неминуче та вимушене. Стосовно слабкіших партнерів, поступки розглядаються ними як прояв "доброї волі" та "великодушності". Погрози під час переговорів з японцями мають дуже низьку ефективність, та й самі вони, як правило, не використовують погрози та інші тактичні прийоми, що спрямовані на примушування.

На переговорах японці намагаються уникнути яких би то не було ризиків, оскільки ризик розглядається ними як погроза їхній честі, престижу та репутації. Отже, бажання не програти може бути у них сильніше, ніж бажання отримати перемогу. У ході переговорів з японськими бізнесменами важко обійтись без пауз і мовчання. Не треба намагатись заповнити паузу самому. Для японців це природна ситуація, і після мовчання бесіда стає пліднішою. У переговорах з японцями неприпустимо вдаватись до таких проявів почуттів, як роздратованість, нетерплячість. Японці звикли контролювати свої емоції і будуть шоковані грубістю. Терпіння та прагнення до встановлення взаєморозуміння дадуть кращі результати, ніж конфронтаційний стиль.

Неофіційні зустрічі. Отже, японські бізнесмени намагаються ухилятись від зіткнення позицій під час офіційних переговорів, а також уникають участі у багатосторонніх переговорах. У той же час вони приділяють багато уваги розвитку особистих стосунків з партнерами. Під час неофіційних зустрічей вони намагаються по можливості детально обговорити проблему.

Отримавши запрошення у традиційний ресторан японської кухні або додому, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки - доведеться роззуватися. Коли пригощають спиртним, потрібно підняти свій келих, а потім тут же перехопити в японця пляшку та наповнити його келих. Не варто відмовлятись хоча б скуштувати запропонований напій. Відмова може бути мотивована лише медичними застереженнями. Якщо гість не готовий скуштувати запропоновану їжу, не потрібно відмовлятись демонстративно, варто з'їсти хоч трішки.

Подарунки - звична справа в Японії, особливо у передноворічний та післяноворічний періоди, а також у середині літа. Але потрібно пам'ятати, що дорогий подарунок може спричинити незручність, оскільки, за японськими правилами, потрібно відповісти подарунком аналогічної цінності.

Продовження та закріплення зв'язків. Потрібно використовувати будь-який привід для того, щоб нагадати партнеру про себе і продемонструвати, що ви не забуваєте про нього. До добрих приводів для підтримки контактів належать: відправлення партнеру короткого листа-подяки після проведення переговорів; відправка нових інформаційних, рекламних брошур та інших друкованих матеріалів вашої компанії; відправка вирізок із газет, що стосуються предмета ваших взаємних інтересів; привітання зі святом (вітальні листівки бажано відправляти особисто кожному співробітникові, з яким ви маєте справу, а не на всю компанію у цілому); привітання партнера у зв'язку з його підвищенням по службі; відправлення повідомлення про останні зміни ваших посад і обов'язків тощо.

Японія - країна зелених гір і морських заток, країна мальовничих панорам. На відміну від яскравих кольорів Середземномор'я, що лежить на інших широтах, ландшафти Японії складаються із м'яких тонів, які притлумлюють вологе повітря. Ця стримана гамма кольорів природи, що інколи порушують які-небудь сезонні барви, розвинула в японського народу ще одну характерну рису - нелюбов до блискучого, яскравого та контрастного. При вигляді блискучих предметів японці відчувають якийсь неспокій. Вони віддають перевагу тому, що має глибинну тінь. Якщо європейці вживають столові прибори зі скла, сталі чи нікелю, начищають їх до сліпучого блиску, намагаючись стерти сліди засмальцьованості, японці, навпаки, намагаються зберегти ці сліди, причому виводять із цього певний естетичний принцип.

Список використаних джерел

1. Бороноев А.О. Этническая психология. - СПб.: Питер, 1998. - 457 с.

2. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. - М.: Наука, 2004. - 311 с.

3. Варзар І. Політична етнологія як наука. - К.: Школяр, 1999. - 215 с.

4. Вівчарик М.М. Україна: від етносу до нації: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2004. - 239 с.

5. Гнатенко П.И. Национальная психология: анализ проблем и противоречий. - К.: Знання, 2000. - 269 с.

6. Гнатенко П.И. Этнические установки и этнические стереотипы. - Днепропетровск, 1999. - 158 с.

7. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні// Уряд. кур'єр. - 2004. - 20 квіт.

8. Євтух В.Б. Етносоціологія: терміни та поняття. Навч. посіб. - К.: Фенікс, 2003. - 280 с.

9. Карпенко М. Пріоритети мовної політики в консолідації українського суспільства// Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. - К.: НІСД, 2003. - С. 253-260.

10. Киричук О.В. Ментальність: сутність, функції, генез// Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості: Тези доп. та матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. - Луцьк, 1999. - 720 с.

11. Крисаченко В.С. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи. - К.: НІСД, 2004. - 656 с.

12. Лизанчук В. Мовні аспекти в українському державотворенні. - Л.: ЛФ УАДУ, 2001. - С. 224-228.

13. Павленко В.М. Етнопсихологія. - К.: Знання, 1999. - 452 с.

14. Пірен М. Основи етнопсихології: Підруч. - К.: Знання, 1999. - 369 с.

15. Ткаченко О.Б. Чи можуть бути в Україні дві загальнодержавні мови?// Мовознавство. - 1999. - №. 4-5. - С. 3-9.

16. Хрущ В.Д. Етнічна психологія: Навч.-метод. посіб. - Івано-Франківськ, 2004. - 268 с.

Размещено на Allbest