Представники біхейвіоризму

Необіхевіоризм спирається на той же принцип, що і концепція Уотсона, а саме: психологія не має права займатися почуттями чи потягами або будь-якими іншими суб'єктивними станами; він відхиляє будь-яку спробу говорити про «природу» людини, або конструювати модель особистості, або піддавати аналізу різні пристрасті, що мотивують людське поводження. Всякий аналіз поводження з погляду намірів, цілей і задач Скіннер кваліфікує як донаучний і як марну витрату часу. Психологія повинна займатися вивченням того, які механізми стимулюють людське поводження і як вони можуть бути використані з метою досягнення максимального результату. «Психологія» Скіннера - це наука маніпулювання поводженням; її ціль - виявлення механізмів «стимулювання», які допомагають забезпечувати необхідне «замовнику» поводження.

Замість умовних рефлексів павловської моделі Скіннер говорить про модель «стимул - реакція». Іншими словами, це означає, що безумовно-рефлекторне поводження вітається і винагороджується, оскільки воно бажано для експериментатора. (Скіннер вважає, що похвала, винагорода є більш сильним і діючим стимулом, ніж покарання.) У результаті таке поводження закріплюється і стає звичним для об'єкта маніпулювання. Наприклад, Джонні не любить шпинат, але він усе-таки їсть його, а мати його за це винагороджує (хвалить його, обдаровує поглядом, дружньою посмішкою, шматком улюбленого пирога і т.д.), тобто, по Скіннеру, застосовує позитивні «стимули». Якщо стимули працюють послідовно і планомірно, то справа доходить до того, що Джонні починає із задоволенням їсти шпинат. Скіннер і його однодумці розробили і перевірили цілий набір операційних прийомів до сотнів експериментів. Скіннер довів, що шляхом правильного застосування позитивних «стимулів» можна в неймовірному ступені змінювати поводження як тварини, так і людини - і це навіть усупереч тому, що деякі занадто сміливо називають «уродженими схильностями».

Довівши це експериментально, Скіннер, без сумніву, заслужив визнання і популярність. Одночасно він підтвердив думку тих американських антропологів, що на перше місце у формуванні людини висували соціокультурні фактори. При цьому важливо додати, що Скіннер не відкидає цілком генетичні передумови. І все-таки, щоб точно охарактеризувати його позицію, варто підкреслити: Скіннер вважає, що, незважаючи на генетичні передумови, поводження цілком визначається наборами «стимулів». Стимул може створюватися двома шляхами: або в ході нормального культурного процесу, або по заздалегідь наміченому плану.

Експерименти Скіннера не займаються з'ясуванням цілей виховання. Піддослідній тварині або людині в експерименті створюються такі умови, що вони поводяться цілком певним чином. А навіщо їх ставлять у такі умови - це залежить від керівника проекту, що висуває мети дослідження. Практика-експериментатора в лабораторії в загальному і цілому мало займає питання, навіщо він тренує, виховує, дресирує піддослідну тварину (чи людини), його скоріше цікавить сам процес доказу свого уміння і вибору методів, адекватних поставленій мети. Коли ж ми від лабораторних умов переходимо до умов реального життя індивіда і суспільства, то виникають серйозні труднощі, зв'язані саме з питаннями: навіщо людину піддають маніпуляції і хто є замовником (хто ставить, переслідує подібні цілі)?

Створюється враження, що Скіннер, говорячи про культуру, усе ще має на увазі свою лабораторію, у якій психолог діє без обліку ціннісних суджень і не випробує труднощів, тому що ціль експерименту для нього не має значення.

З погляду психології багато чого свідчить про те, що творчий початок, а також прагнення до оригінальності мають глибокі корені в природі людини, і нейрофізіологи підтверджують гіпотезу, що це прагнення «умонтовано» у структуру мозку. Скіннер попадає в складне становище зі своєю концепцією тому, що не додає ніякого значення пошукам і знахідкам психоаналітичної соціології, вважаючи, що якщо необіхейвіоризм не знає відповіді на якесь питання, то відповіді не існує.

Головна теза Скіннера зводиться до наступного. Не викликає сумніву той факт, що ціннісні судження відсутні як при рішенні побудувати атомну бомбу, так і при технічному рішенні цієї проблеми. Різниця складається лише в тому, що мотиви побудови бомби не зовсім «ясні».

Ціннісні судження Скіннера виявляються й в інших його висловленнях. Наприклад, він затверджує: «Якщо ми гідні нашої демократичної спадщини, то, природно, ми будемо готові зробити протидію використанню науки в будь-яких деспотичних чи просто егоїстичних цілях. І якщо ми ще цінуємо демократичні досягнення і мету, то ми не маємо права баритися і повинні негайно використовувати науку в справі розробки моделей культури, при цьому нас не повинно бентежити навіть та обставина, що ми у відомому змісті можемо виявитися в положенні контролерів». Що ж є підставою для подібного ціннісного поняття усередині необіхейвіористської теорії? І при чому тут контролери?

Відповідь знаходимо в самого Скіннера: «Усі люди здійснюють контроль і самі знаходяться під контролем». Коли ми з'ясовуємо, яким чином пан контролює раба, а роботодавець - робітника, ми випускаємо з уваги зворотні впливи і тому судимо про проблему контролю односторонньо. Звідси виникає звичка розуміти під словом «контроль» експлуатацію, або щонайменше, стан однобічної переваги; а насправді контроль здійснюється обопільно. Раб контролює свого пана в такій же мірі, як і пан свого раба, - у тому змісті, що методи покарання, застосовувані паном, як би визначаються поводженням раба. Це не означає, що поняття експлуатації втрачає всякий зміст або що ми не маємо права запитати кому це вигідно? Але коли ми задаємо таке питання, то ми абстрагуємося від самого конкретного соціального епізоду й оцінюємо перспективи впливу, що зовсім очевидно зв'язані з ціннісними судженнями. Подібна ситуація складається і при аналізі будь-яких способів поводження, що роблять інновації в практиці культури.

Для Скіннера експлуатація не є частиною самого соціального епізоду, цією частиною є лише методи контролю. Це позиція людини, для якої соціальне життя нічим не відрізняється від епізоду в лабораторії, де експериментатора цікавлять тільки його методи, а зовсім не сам по собі «Епізод», тому що в цьому штучному світі зовсім не має значення, який пацюк - миролюбний він чи агресивний. І, немов цього ще було мало, Скіннер остаточно констатує, що за поняттям експлуатації «легко проглядаються» ціннісні судження. Це повинно означати наступне: будь-які психологічні і соціальні феномени втрачають характер фактів, доступних науковому дослідженню, як тільки їх можна охарактеризувати з погляду їхнього ціннісного змісту.

Ідею Скіннера про взаємність відносин раба і рабовласника можна пояснити тільки тим, що він вживає слово «контроль» у двоякому змісті. У тому змісті, у якому воно вживається в реальному житті, поза всяким сумнівом, рабовласник контролює раба, і при цьому не може бути і мови про «взаємність», якщо не вважати, що при визначених обставинах раб має у своєму розпорядженні мінімум зворотного контролю - наприклад, він загрожує бунтом. Але Скіннер не це має на увазі. Він має на увазі контроль у самому абстрактному змісті лабораторного експерименту, що не має нічого загального з реальним життям.

Оскільки біхевіоризм не володіє теорією особистості, він бачить тільки поводження і не в змозі побачити діючу особистість. Для необіхейвіориста немає ніякої різниці між посмішкою друга і посмішкою ворога, посмішкою добре навченої продавщиці і посмішкою людини, яка приховує свою ворожість. Однак важко повірити, що професору Скіннеру в його особистому житті це також байдуже. Якщо ж у реальному житті ця різниця для нього все-таки має значення, то як могла виникнути теорія, що цілком ігнорує цю реальність?

Необіхейвворизм не може пояснити, чому багато людей, які навчили переслідувати і мучити інших людей, стають душевнохворими, хоча «позитивні стимули» продовжують свою дію. Очевидно, існують у людині якісь потяги, які сильніші, ніж виховання; і дуже важливо з погляду науки розглядати факти невдачі виховання як перемогу цих потягів. Людина реагує на виховання по-різному і цілком певним чином поводиться, якщо виховання суперечить основним її потребам.

По суті справи, Скіннер є наївним раціоналістом, що ігнорує людські пристрасті. На противагу Фрейдові, Скіннера не хвилює проблема пристрастей, тому що він вважає, що людина завжди поводиться так, як їй корисно. І насправді загальний принцип необіхейвіоризму полягає в тому, що ідея корисності вважається самою могутньою детермінантою людського поводження; людина постійно апелює до ідеї власної користі, але при цьому намагається поводитися так, щоб завоювати прихильність і схвалення з боку свого оточення. Неймовірну популярність Скіннера можна пояснити тим, що йому удалося з'єднати елементи традиційного ліберально-оптимістичного мислення з духовною і соціальною реальністю

Скіннер вважає, що людина формується під впливом соціуму і що в «природі» людини немає нічого, що могло б рішуче перешкодити становленню мирного і справедливого суспільного ладу. Таким чином, система Скіннера виявилася привабливою для всіх психологів, що відносяться до лібералів і знаходять у цій системі аргументи для захисту свого політичного оптимізму. Однак Скіннер притягує не тільки цим, але і тим, що йому удалося уміло вмонтувати в традиційно ліберальні ідеї елементи затятого негативізму. У століття кібернетики індивід усі частіше стає об'єктом маніпулювання. Його праця, споживання і вільний час - усі є під впливом реклами, ідеології і всього того, що Скіннер називає позитивним стимулюванням. Крім того теорія Скіннера звучить дуже переконливо, тому що вона (майже) точно «попадає» у відчужену людину кібернетичного суспільства.

"Проміжні перемінні" Едварда Толмена