Причини суїциду у неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Причини суїциду у неповнолітніх

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Соціально-психологічні аспекти суїциду

1.1 Суїцид як психологічний феномен

1.2 Проблеми суїциду в соціально-психологічних концепціях особистості

1.3 Роль соціальної напруженості та екстремальної ситуації в генезисі самогубства

Розділ ІІ. Соціально-психологічні ознаки і причини суїцидної поведінки

2.1 Соціально-психологічна характеристика суїцидальної поведінки

2.2 Соціально-психологічні детермінанти суїцидальної поведінки

Розділ ІІІ. Соціально-психологічні особливості суїцидальної поведінки неповнолітніх

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Феномен суїциду в загальнопсихологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її самознищення. У розгляді суїцидальної поведінки важливими є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію. Загальна психологія досліджує суїцидальні наслідки впливів усіх факторів у психіці особистості, центром яких є суїцидальна мотивація.

Самогубство є складною формою поведінки, на яку впливають психологічні, соціальні, ідейно-філософські, біологічні, геокосмічні та інші чинники. Різні аспекти цього явища зумовлюють його дослідження із за-гальнопсихологічної, патопсихологічної, психопатологічної, соціально-психологічної, психодіагностичної, психокорекційної, психолого-педагогічної, психолого-вікової позицій.

Людина, живучи в суспільстві, зазнає впливу соціального середовища і сама впливає на нього. Постійні труднощі, які вона переживає, послаблюють її адаптивні можливості. Це зумовлює агресивність особи, дисонанс, депресію, неадекватну самооцінку. Поєднання кількох мотивів (особистісних і ситуативних) спричинює суїцидальну поведінку людини.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Причини суїциду у неповнолітніх”.

Предмет дослідження - основні причини суїциду у неповнолітніх.

Мета дослідження - розглянути соціально-психологічні особливості суїцидальної поведінки у неповнолітніх.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

вивчити соціально-психологічні аспекти суїциду;

розглянути соціально-психологічні ознаки і причини суїцидної поведінки;

проаналізувати особливості суїцидальної поведінки неповнолітніх.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 18 найменувань. Робота викладена на 37 сторінках друкованого тексту.

суїцид неповнолітній самогубство

РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічні аспекти суїциду

1.1 Суїцид як психологічний феномен

Існування людини в суспільстві охоплює різноманітні взаємозв'язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій. Однією з них є суїцид (самогубство).

Суїцид (лат. sui -- себе і caedere -- вбивати) -- навмисне самоуш-кодження зі смертельним фіналом.

Суїцидом вважають не всі дії людини, які мають наслідком її смерть. Встановити відмінність власне самогубства від автоагресивних форм поведінки дає змогу аналіз мотивації вчинків індивіда.

Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках скоєння людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров'ю, під впливом психопатологічних розладів (маячні ідеї, галюцинації та ін.), у стані психозу слід кваліфікувати як автоагресивну поведінку, нещасний випадок.

Автоагресивна (грец. autos -- сам і лат. agressio -- напад) поведінка -- специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдавання шкоди своєму соматичному (грец. soma -- тіло) або психічному здоров'ю. З огляду на специфіку дій індивіда, спрямованих на нанесення шкоди своєму здоров'ю, розрізняють такі види автоагресивної поведінки:

1) суїцидальна поведінка: усвідомлені дії, метою яких є позбавлення себе життя;

2) суїцидальні еквіваленти: неусвідомлені дії та умисні вчинки, які призводять до фізичного (психічного) саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;

3) несуїцидальна автоагресивна поведінка: різні форми навмисних самоушкоджень (самоотруєнь), метою яких не є добровільна смерть або реалізація яких не небезпечна для життя.

Отже, суїцид є одним із проявів (крайнім, фатальним) автоагресивної поведінки.

Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні, оскільки суїцид є явищем психологічним. Усі інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини. Мотивація особистості охоплює складні процеси людської психіки, у яких взаємодіють усі її рівні та утворення -- від відчуттів до ідейних переконань.

Ця поведінка може бути по-різному вмотивована. Характерні суїцидальні і несуїцидальні мотиви поведінки суб'єкта покладено в основу класифікації, в якій за різними критеріями виокремлюють такі її види: неусвідомлюваний суїцид, ризикована гра і ризикована безпечність, психопатологічний і афективно-невропатичний суїцид, а також суїцид психічно здорової людини.

Неусвідомлюваний суїцид. Окрім усвідомлюваних суб'єктом мотивів його дій, вони можуть бути спричинені неусвідомлюваними потребами, які утворюють основу несвідомої сфери психіки людини.

За однією з гіпотез, ризикована поведінка є проявом неусвідомлюваного прагнення до смерті внаслідок посиленої дії Танатосу. Танатос, або Мортідо, згідно з психоаналітичною теорією австрійського психіатра, психолога Зігмунда Фрейда (1856--1939), -- інстинкт смерті, який разом з інстинктом життя (лібідо) є джерелом психічної енергії. Обидва інстинкти керуються «принципом задоволення» -- задоволення потягів, які їх утворюють, зумовлює насолоду. Одним із потягів у структурі інстинкту смерті є потяг до самознищення (позбавитись тягаря життя, отримати нетривале, але сильне задоволення). Але це настільки неприйнятне для суспільства, що нерідко людина боїться визнавати його наявність у своїй психіці, щоб не спотворити самооцінку і не спровокувати особистісні руйнації та суспільні санкції. Вона психологічно захищається від усвідомлення цього несумісного з «нормальністю» потягу, витісняючи його у несвідому сферу психіки, звідки він проявляється у небезпечних для здоров'я і життя ризикованих поведінці, вчинках. Тому бажання власної смерті не постає в свідомості суб'єкта як мотив. Виявити неусвідомлювані суїцидальні мотиви можна лише за допомогою психоаналітичних методів, і тільки тоді, коли ці мотиви виявлені, є підстави трактувати ризиковану, легковажну чи залежну поведінку як суїцид, неусвідомлюваний суїцид.

Ризикована гра і ризикована безпечність. Окремі суб'єкти схильні до екстремальних розваг з ризиком для життя і здоров'я. Такі ігри можуть завершитися фатально. Особи, які грають зі смертю, усвідомлюючи наслідки, очікують на захоплення, повагу інших людей, нерідко отримують задоволення від страху, який супроводжує їх екстремальну поведінку. Особливості функціонування мозкових центрів «Раю» (відчуття насолоди при подразненні) і «Пекла» (подразнення зумовлює страждання) таких осіб спричинюють появу задоволення опосередковано через активізацію «Пекла». Апатичним, безтурботним, легковажним, залежним від своїх шкідливих звичок суб'єктам може бракувати сили волі для поліпшення свого життя. Якщо їх вчинки ототожнювати із самогубством у строгому значенні цього терміна, то будь-яку поведінку суб'єкта, яка призвела до його смерті або завдала шкоди його здоров'ю, можна кваліфікувати як самогубство. Ризиковану поведінку апатичних, безтурботних і легковажних осіб відповідно до її психологічної сутності називають ризикованою грою, ризикованою безпечністю.

Ризиковану гру і ризиковану безпечність провокують алкоголь, наркотики та інші психоделічні (грец. psyche -- психіка і delos -- видимий; той, який проявляє психіку) речовини. Нерідко, наприклад, під їх дією реалізуються намагання перебратися з балкона на балкон висотного будинку, перевищення швидкості автомобіля на складній для управління трасі, стрибок з високого моста у неглибоку річку, ігри з вибухівкою тощо. Все це здебільшого призводить до нещасних випадків, хоча за кожним із них може приховуватись і замаскований під нещасний випадок суїцид, і неусвідомлюване прагнення до самогубства. Але за відсутності достатніх психологічних підстав для суїцидальних версій немає жодних причин для потрактування таких вчинків як самогубства.

Психопатологічний і афективно-невропатичний суїциди. У стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, психоделічного отруєння у суб'єкта порушується адекватність раціонального осмислення ситуації, в якій він перебуває, емоційних реакцій на цю ситуацію і свою поведінку в ній. Такий стан психіки може зумовити як нещасні випадки, так і самогубства. Чимало суїцидів скоюють у стані алкогольного сп'яніння.

До психічних розладів належать також патологічно неадекватні емоційні стани: негативно забарвлені, депресивні, коли суб'єкт відчуває себе злочинцем, грішником, яким не є, і прагне «справедливо» себе покарати, та позитивно забарвлені, так звані маніакальні стани, коли на тлі надмірного збудження особа все сприймає з абсолютною легковажною радістю, що унеможливлює адекватну орієнтацію у життєвих ситуаціях і прийнятну адаптивну поведінку.

Психічно хворі чинять суїциди і в стані ремісії (лат. remissio -- зниження; послаблення патологічних симптомів хвороби), будучи адекватними й усвідомлюючи своє становище. Розуміння серйозності свого розладу і страх перед неминучими загостреннями, ускладненнями, психічною деградацією штовхає таких людей на фатальні вчинки, які є намаганням захистити себе і своїх близьких від майбутніх страждань, тягаря своєї хвороби.

Отже, психопатологічне самогубство відрізняється від скоєного психічно здоровою людиною тим, що зумовлене глибокими деформаціями у психіці душевнохворого. Деформації знищують здатність особи до адекватного відображення життєвої ситуації, у якій вона перебуває, і себе в ній, а відтак -- до адекватної адаптивної поведінки.

Суїцид психічно здорової людини. Суїцид психічно здорової людини реалізується як вибір нею смерті для досягнення мети за адекватної свідомості й афективно-невротичного збудження, яке не досягає патологічного рівня. Відмінність між переживанням у межах норми і психопатологічним визначають після аналізу всіх чинників, що могли зумовити суїцидальну поведінку. Американські дослідники Н. Фарбероу, Р. Літман визначили такі типи суїцидальної поведінки психічно здорових людей:

1) демонстрація свого дистресу (стан психіки особи, за якого зникає її опірність стресам) іншим без бажання вмерти. На цей тип припадає приблизно 30 % всіх суїцидальних актів. Для такої поведінки засобом досягнення мети є не смерть, а імітація (свідома чи несвідома) заподіяння собі смерті. Несвідомі імітатори переконані, що чинять справжнє самогубство, а підсвідомість, яка знає правду, перешкоджає цьому;

2) суїцид із вираженим амбівалентним (суперечливим, роздвоєним) ставленням до смерті та сподіванням на шанс чи долю в останньому кроці. Суб'єкт, який скоює такий вчинок, вважає нестерпним свій стан розгублення й відчаю, хоча зберігає слабку надію на інший спосіб реагування. Амбівалентність спричинює підсвідомий вибір «легкого» самогубства, яке можуть помітити й припинити інші. Незавершені суїцид дають рецидиви, здійснюються повторно аж до летального завершення;

3) наявність справжнього наміру вбити себе. Особи, які готуються до суїциду, виявляють свої наміри відповідними висловлюваннями (відвертими або маскованими), ретельно убезпечуються від того, що могло б завадити здійсненню задуму.

У структурі суїцидальної поведінки виокремлюють внутрішню (психічну) і зовнішню (дієву) форми.

Внутрішні форми суїцидальної поведінки. Містять суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри.

Суїцидальні думки -- міркування суб'єкта про відсутність цінності і смислу життя, обгрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів, засобів самогубства.

Суїцидальні задуми пов'язують уявний суїцид із реальним.

Суїцидальні задуми -- мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства.

Суїцидальні наміри утворені з задумів і вольового рішення, що безпосередньо спонукає до дії.

Суїцидальний намір -- мотиваційний феномен, який пов'язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складові вчинку.

Усі ці феномени виникають, розгортаються у внутрішній сфері особистості, а тому важко піддаються виявленню без застосування спеціальних методик.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки. До них належать суїцидальні спроби і завершені суїциди.

Суїцидальна спроба -- цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних причин не закінчується смертю.

Особи, яким не вдався суїцид, здебільшого кажуть, що шкодують про скоєне. Але частота самогубств серед них протягом наступних 12 місяців після спроби приблизно в 100 разів перевищує середню.

Понад дві третини осіб, які скоюють суїцид, повідомляють про свій намір. Переважно це відверті розмови про самогубство, про своє бажання відпочити від «поганого» життя, про свою нікчемність, безпорадність, безнадійне становище; обговорення суїцидальних і некрофільних сюжетів із художніх творів і повідомлень у засобах масової інформації. Отже, здебільшого самогубство є заздалегідь задуманим актом.

1.2 Проблема суїциду в соціально-психологічних концепціях особистості

Сучасна наука висуває соціально-психологічні концепції особистості, враховуючи інтереси індивіда (пріоритетність його комунікативного потенціалу в моральному, соціальному, професійному зростанні, його знань, культури спілкування і взаємодії з іншими людьми) і важливість соціуму, соціальних відносин у становленні особистості. Відповідно до того, який компонент переважає, здійснюється теоретичне обґрунтування соціально-психологічних характеристик людини (вчення про колективні уявлення (Е. Дюркгейм); соціальні установки (У. Томас, Ф. Знанецький); соціальні уявлення (С. Московічі); соціальну психіку (В. Вічев) та ін.) соціальної програми її поведінки, вчинків, у тому числі й суїцидальних тенденцій та дій.

Екзистенційний підхід до людини в соціальній психології ґрунтується на усвідомленні унікальності її буття, на тому, що вона є свідомою істотою з потенційними можливостями для розвитку і реалізації в суспільстві. З огляду на це розглядають проблему суїциду. Як стверджував М. Бердяев, самогубство належить до тих складних явищ життя, які викликають подвійне ставлення: з одного боку, людина, яка наклала на себе руки, заслуговує на глибоке співчуття щодо пережитих нею страждань, а з іншого -- факт самогубства підлягає осуду, тлумачиться як гріх і навіть як злочин.

Виникнення у людини ідеї самогубства, процес прийняття рішення щодо реалізації прагнення до суїциду, його соціально-психологічна мотивація у різні часи трактувалися по-різному. Якщо на початку XIX ст. домінували переконання про зумовленість його душевною хворобою, то наприкінці XIX -- на початку XX ст. такі міркування було визнано помилковими, оскільки переважали твердження про соціальні та соціально-психологічні чинники і передумови самогубства (міжособистісний конфлікт, самотність тощо). Самогубство стали кваліфікувати і як глибоко індивідуальний вчинок, що 3Дійснюється психічно здоровими людьми, і як результат аномалій, розладів психіки індивіда. У XX ст. в соціально-психологічній теорії і практиці сформувалися особистісний і соціологічний напрями у вивченні проблеми суїциду. Представники особистісного напряму зосереджені на психологічних особливостях суїцидентів, їх емоційно-вольовій та мотиваційній сферах (3. Фрейд, Е. Фромм, Д. Лестер, Л. Стівенс та ін.). Прихильники соціологічного напряму заперечують думку про винятковість особистісних детермінантів самогубства. Головними для них є соціальні причини суїциду, їх співвідношення з індивідуальними станами, які супроводжують різноманітні види самогубства (Е. Дюркгейм). Багато сучасних суїцидологів при інтерпретації суїцидальної поведінки звертаються до концепцій психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму та їх переосмислень.

Одним із перших звернув увагу на соціально-психологічний характер причин суїциду М. Бердяев. Передусім він розглядав самогубство як трагічний результат зіткнення, конфлікту особистості з суспільним ладом. Цей тип самогубства учений називав явищем соціальної слабкості й занепаду. Суть його полягає не в нестерпності страждань, які випадають на долю людини (у неї достатньо сил, щоб їх витримати і пережити), а в їх безглуздості. Бердяев виокремив характерні особливості психології самогубства, в тому числі й соціально-психологічні. Він стверджував, що психологія самогубства є психологією безнадійності; психологією замикання людини в собі, своїй темряві; психологією, що не знає виходу із себе до інших, втрати цінності всього; психологією образи на життя, інших людей, світ, Бога. Наприкінці XX ст. ці висновки були підтверджені експериментально.

Сучасна соціально-психологічна наука виокремлює такі психологічні і соціально-психологічні характеристики суїцидентів: емоційна в'язкість (домінування однієї емоції); вразливість; дратівливість; висока конфліктність; слабкий особистісний психологічний захист; неадекватна щодо особистісних можливостей самооцінка; невпевненість; висока потреба в самореалізації; потреба в позитивних емоційних зв'язках і соціальних контактах, щирих стосунках; розвинута емпатія, заснована на очікуванні розуміння і підтримки близькими людьми; слабкий вольовий контроль; низька активність; песимізм; тенденція до самозвинувачення; несамостійність; агресія як постійна форма вияву особистісних характеристик; високий рівень тривожності; егоцентризм; автоагресія; песимістична особистісна установка на майбутнє; паранояльність (наявність нав'язливих маячних ідей) особистості; система мотивів суїцидальної поведінки. Поширеним є погляд на суїцид як на наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів, які переживає індивід.

Природа самогубства пов'язана з впливом соціологічних, соціально-психологічних, біохімічних і психологічних чинників, які часто взаємодіють у психіці суїцидента.

Соціологічні чинники. Закорінені в економічні, політичні, соціокультурні та інші аспекти суспільства, які формують масові настрої, громадську думку, тобто утворюють фон, на якому відбувається життєдіяльність людей. Самі вони не провокують підвищення суїцидальної активності, а діють трансформовано, через умови існування малих соціальних груп.

На думку Е. Дюркгейма, саме моральна конституція суспільства зумовлює контингент самогубств на кожному конкретному часовому проміжку. Моральна конституція в психологічному аспекті тісно пов'язана з соціальною психікою -- системним утворенням, яке поєднує в собі масові, групові, міжгрупові, міжособис-тісні та особистісні настрої, емоції, стереотипи, установки, дії тощо. Підсистемами соціальної психіки є суспільний настрій, громадська думка, соціальна воля тощо. Усі вони стосуються змін у соціальному середовищі. Соціальна психіка безперервно відчуває його впливи і реагує на них. Ця закономірність простежується на так званих кризових і відносно спокійних етапах існування суспільства. На кризових етапах, коли загострюються соціально-економічні та політичні проблеми, кількість самогубств збільшується, і навпаки. Отже, із соціологічної точки зору суїцид є продовженням і наслідком стану суспільства на конкретному етапі його розвитку.

Соціально-психологічні чинники. Найповніше розкриваються через міжособистісну взаємодію і спілкування. Проблеми, ускладнення, які виникають у цій сфері за несприятливих умов, підвищують суїцидальну активність людей. Ці чинники безпосередньо пов'язані із соціально-психологічним складом населення, механізмами впливу людей один на одного. Вони найскладніші й найчисельніші. Джерелом активності людини в будь-яких її виявах є потреби. Тривале незадоволення важливих потреб суб'єкта породжує стан психологічної напруженості, тривожності, який, доповнюючись впливами інших несприятливих умов і чинників, зумовлює деформацію особистості, нерідко провокує суїцид.

Біохімічні чинники. Стосуються особливостей гормональної регуляції, функціонування імунної, серотонінергічної і моноамінергічної медіаторних систем в організмі людини. Відхилення у цих процесах зумовлюють зміни настрою і поведінки й можуть спричинити самогубство.

Психологічні чинники. Вони є первинними щодо соціологічних і соціально-психологічних, оскільки рішення про те, жити чи позбавляти себе життя, людина приймає особисто, це її вибір. Ці чинники самогубства пов'язані як зі специфічними станами організму (психічні потрясіння, втома, виснажливі навантаження, депресія тощо), так і з психологічною схильністю індивіда до суїциду (особливості характеру і темпераменту, підвищена сенситивність (чутливість) і сугестивність (навіюваність), висока емоційна збудливість, недостатня вольова регуляція поведінки тощо).

Отже, самогубство є не лише психологічним, соціальним, а й соціально-психологічним і культурно-історичним феноменом. Тому при з'ясуванні його причин враховують і політичну ситуацію в суспільстві, історичні особливості епохи, побутові умови, в яких перебував суїцидент протягом останнього часу перед спробою самогубства, національні, релігійні, культурні традиції спільноти, до якої він належав, тощо. Щоб зрозуміти феномен самогубства, потрібно знати цілісний стан людини, яка вирішила піти із життя, а також характеристику сфери скоєння суїциду, точніше соціально-психологічний, соціокультурний її контекст.

1.3 Роль соціальної напруженості та екстремальної ситуації в генезисі самогубства

На самогубство людина зважується в особливих, іноді екстремальних ситуаціях, коли вона доходить висновку про бажання піти з життя і здійснити відповідний акт. Йдеться про взаємодію особистості та соціального середовища, в якому конкретний індивід живе, спілкується, контактує, працює, відпочиває. Суїцидальна поведінка зумовлена цією взаємодією, численними зв'язками, в які вступає людина. У взаємодії і спілкуванні виявляються і засвоюються ціннісні орієнтації, норми, установки, комунікативна програма та моделі поведінки. Водночас у взаємозв'язках проявляються агресія особистості, дисонанс, депресія, неадекватність самооцінки, девіантні (лат. deviatio -- відхилення) форми поведінки. Ці особливості індивіда загострюються в екстремальній ситуації та ситуації соціальної напруженості.

Соціальна напруженість -- масовий адаптаційний синдром, який відтворює ступінь фізіологічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації (дезадаптації) різних категорій населення до хронічних труднощів і негативних емоцій.

Соціальна напруженість виникає:

-- через фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів, тобто неможливість пристосуватися, наприклад до підвищення цін без зниження рівня життя;

-- у зв'язку з психофізіологічною дезадаптацією населення, вираженою неусвідомленими масовими психічними станами (тривога, агресія, апатія) під час пристосування до труднощів і соціальних змін;

-- через соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні відношення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, незадоволення, міграція, еміграція, високий рівень злочинності тощо).

Адаптаційний синдром (грец. syndrome -- збіг, скупчення) -- сукупність пристосовницьких реакцій організму людини, які виконують захисну функцію і виникають у відповідь на значні за силою і тривалістю несприятливі впливи.

На внутрішній стан людини однаково дестабілізуюче діють соціальна напруженість, екстремальна (стресова) ситуація і соціальний стрес.

Соціальний стрес -- широке коло станів людини, що виникають у процесі діяльності під дією екстремальних впливів (стресорів -- чинників, що викликають стрес).

У ситуації соціальної напруженості стрес може впливати на поведінку людини як позитивно, так і негативно, аж до повної її дезорганізації чи навіть суїциду. Отже, соціально-економічні, політичні й інші зміни в суспільстві зумовлюють появу проблем, стресових станів у житті кожного. Реакція індивіда на стресогенні чинники зумовлюється його індивідуально-психологічними (темперамент, характер) і соціально-психологічними (спрямованість, позиція, ціннісні орієнтації, переконання) якостями. Вона може коливатися від незначних дезадаптаційних проявів до тяжких особистісних автодеструкцій, різновидом яких є суїцид.

Стресогенні життєві події провокують різноманітні психічні й фізіологічні розлади. Комбінація чинника, що провокує подію, і чинника особистісної вразливості є значно сильнішою передумовою виникнення стресу і депресії, ніж дія одного чи більше провокативних чинників без взаємодії з особистісними. Саме міра особистісної значущості життєвих подій визначає розвиток негативних станів і появу різноманітних деструктивних форм поведінки людини.

Причинно-наслідкові зв'язки стресу і суїциду простежуються через індивідуальний (з позиції людини, яка переживає стрес) і соціальний (з позиції місця стресу в суспільстві загалом) аспекти. Соціально-психологічні передумови виникнення стресових станів у людей різноманітні. Одна з них -- рівень безробіття. Безперечно, люди в суспільстві з високим рівнем безробіття більше схильні до стресу, ніж у суспільстві з низьким його рівнем. Адже будь-яка робота передбачає регулярну активність людини, фінансову опору, коло спілкування. Безробітна людина позбавлена цього, що провокує її стресовий стан. Не менш значущим показником благополуччя суспільства є рівень міграції населення. Високий її рівень, як правило, належить до стресогенних чинників, оскільки внаслідок міграції руйнуються біологічні, особистісні та історичні зв'язки людини.

Отже, суїцид, високий рівень алкоголізму, наркоманії, злочинності -- ознаки психосоціальної патології в суспільстві. Вони одночасно є як причиною, так і наслідком соціального стресу.

Суїцид як реакція на ситуацію буває різним за динамікою. В одних випадках суїцидальні думки та настрої виникають відразу після дії стресора, і намір позбавити себе життя реалізується блискавично (таке самогубство називають афективним). В інших -- суїцидальні думки розгортаються в часі, дія одного стресора доповнюється дією іншого, тобто суїцид зумовлений тривалою кумуляцією (накопиченням) тяжких негативних переживань і реалізується, як правило, за типом «останньої краплі». У таких випадках він є результатом посттравматичних стресових розладів людини.

Соціальні стреси, катаклізми неодмінно відображаються на людях, дезорієнтуючи їх поведінку, а за певних умов -- деформуючи особистість. Водночас стресо-генні впливи викликають у людини адаптаційні реакції, для розвитку яких характерні такі фази:

-- виникнення тривожності (мобілізуються сили для протидії стресогенному чиннику);

-- розвиток опору організму (активізуються поведінкові реакції, спрямовані на подолання проблеми);

-- виснаження пристосовницьких можливостей (вихід із стану стресу або втрата сил і відмова від боротьби).

Саме на цій фазі в особи можуть зароджуватися суїцидальні думки і наміри.

Одним із чинників соціальної напруженості є екстремальні (стресові) ситуації.

Екстремальна (стресова) ситуація -- інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища або їх сукупності, що робить життєво необхідною активізацію механізмів адаптації (пристосування, самозахист) для виживання з максимально можливим психологічним і біологічним комфортом.

Такі ситуації мають природний (землетрус, ураган тощо), технічний (великі аварії) та соціально-психологічний (масові заворушення, конфліктна напруженість) характер. Екстремальні чинники не є незмінними, вони безперервно набувають нових ознак і форм, тобто процес розвитку цивілізації постійно змінює характер впливу екстремальних ситуацій на людину. Еволюція екстремальних чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.

Проблема впливу на індивіда екстремальних чинників і соціальної напруженості для України є дуже важливою через нестабільність соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних та інших процесів, що актуалізує питання психічної стабільності громадян, їх готовності до подолання тяжких і несподіваних ситуацій. Ефективне подолання соціально-психологічних криз пов'язане із здатністю суб'єктів соціуму зберігати професійну і психічну рівновагу в складних і нестандартних умовах, щоб не опинитися в умовах вибору між життям і смертю.

Екстремальна ситуація може загострити міжособистісний конфлікт, викликати конфліктну напруженість (вона передує замаху на власне життя), яка характеризується комплексом негативних емоційних переживань, зниженням рівня пошуку розв'язання конфліктних ситуацій, хворобливим сприйманням та відображенням несприятливої соціально-психологічної реальності, тобто конкретних механізмів взаємозв'язку групи й особистості, їх взаємодії та взаємозалежності. За таких умов можливі три тактики ставлення індивіда до об'єктивної небезпеки: ігнорування небезпеки, намагання співіснувати з нею; боротьба з небезпекою; втеча від небезпеки, прагнення уникнути її. На поведінку індивіда, який перебуває під дією екстремальних чинників, впливають:

-- спроможність (неспроможність) контролювати свої почуття та емоції;

-- втома, злість, відчай, голод, спрага, відчуття страху, усвідомлення нереальності подій, провини, впевненості (невпевненості), підготовленості (непідготовленості);

-- індивідуальні, психофізіологічні особливості людини; спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, цілі, прагнення, потреби;

-- рівень адаптивності;

-- рівень психологічної готовності до дії в ситуації небезпеки.

Протягом життя людина долає різні небезпеки: засмічення довкілля, зміни клімату, перенаселення, психологічне навантаження через підвищення вимог до життя та зростання його темпу тощо.

РОЗДІЛ 2. Соціально-психологічні ознаки і причини суїцидальної поведінки

2.1 Соціально-психологічна характеристика суїцидальної поведінки

Поведінка як один із компонентів особистості є сукупністю послідовних вчинків індивіда, які утворюють певну лінію. У різних соціальних групах вона може бути різною. Це залежить як від особистості, її індивідуально-психологічних особливостей, так і від людей, з якими вона взаємодіє, а також від стереотипних вимог групи, до якої вона належить. Взаємодія особистості з соціумом підсилюється оцінкою оточення, досвідом спілкування, характеризується самооцінкою, боротьбою мотивів, вибором рішення, зміною установок та ін. Важливими при цьому є соціально-психологічні характеристики особистості, які визначають її поведінку в групі, виявляються у конкретних діях та вчинках. Зазвичай це соціальний статус, позиція, роль і ранг особистості.

Суїцидологія переймається передусім особливостями суїцидальної поведінки, яку в соціально-психологічному плані характеризують такі параметри (йдеться про соціально-психологічну дезадаптацію та конфлікт):

1. Сукупність суїцидентів представляють три основні діагностичні категорії: хворі на психічні захворювання, особи з межовими нервово-психічними розладами і психічно здорові люди. Отже, суїцидальна поведінка є одним з видів загальноповедінкових реакцій індивіда в екстремальних ситуаціях.

2. У всіх суїцидентів проявляються об'єктивні та суб'єктивні ознаки соціально-психологічної дезадаптації особистості. Об'єктивно дезадаптація проявляється у зміні поведінки людини в найближчому соціальному оточенні, в обмеженні можливості успішно справлятися зі своїми соціальними ролями або в патологічній трансформації поведінки. Суб'єктивними проявами дезадаптації є широка гама психоемоційних зсувів -- від негативно забарвлених психологічних переживань (тривоги, образи) до клінічно виражених психопатологічних синдромів (астенії, депресії).

3. В осіб усіх діагностичних категорій вирішальним щодо переходу в суїцидальну фазу дезадаптації є конфлікт, який формується з двох або кількох різноспрямованих тенденцій. Одна з них -- основна, актуальна в конкретний момент потреба людини, інша -- тенденція, що унеможливлює її задоволення. Спричинюють суїцидальну поведінку різні види конфліктів. За внут-ріособистісного конфлікту обидві тенденції знаходяться всередині особистості (бажання і можливість, прихильність і розчарування тощо). У зовнішньому конфлікті одна з його складових розташована поза індивідом і є елементом зовнішньої ситуації, яка гальмує задоволення потреби (вимога, заборона). Іноді конфлікт має змішаний характер.

4. Прийняття суїцидального рішення передбачає особистісне опрацювання конфліктної ситуації, тобто оцінку особливостей взаємозв'язків індивіда з оточенням.

Найзагальнішими психологічними особливостями суїцидальної поведінки неповнолітніх з непатологічними ситуаційними реакціями, а також осіб з межовими розладами є егоцентризм, автоагресія, песимістична установка на майбутнє, система мотивів.

Егоцентризм. Як соціально-психологічний феномен, він проявляється у сильному звуженні свідомості суб'єкта, безнадійності й зосередженості лише на власних почуттях і переживаннях, реалізується як самозаперечення, навіть як самознищення; засвідчує граничний негативізм суїцидента стосовно самого себе.

Егоцентризм (лат. ego -- я і centrum -- центр) -- зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, згідно з якими індивідуальне «Я» вважається центром світу; крайній вияв індивідуалізму та егоїзму.

У суїцидальній поведінці егоцентризм виражений заглибленням людини в себе, свої нестерпні переживання, страждання і через це -- втратою здатності змінити вихідну пізнавальну позицію щодо зовнішнього об'єкта (негативну думку про нього, суперечливу інформацію тощо), який постає як екстремальна ситуація. Уражений егоцентризмом індивід не здатний розуміти те, що поряд з його поглядами можуть існувати інші, протилежні. Згідно з релігійно-філософським підходом до проблеми суїциду, безнадійність та егоцентризм реалізуються в ньому як єдине ціле. Тому подолати спонукання до самогубства означає забути про себе, ліквідувати егоцентризм, думати передусім про інших.

Автоагресія. Як психологічний феномен, одна з характерних ознак суїцидальної поведінки, вона закорінена у негативну самооцінку.

Автоагресія (грец. autos -- сам і лат. agressio -- напад) -- породжена негативною самооцінкою дія, спрямована на заподіяння собі фізичної або психологічної шкоди, на самознищення.

Агресивні реакції індивіда активізуються внаслідок дії аверсивних збуджень -- неприємних, болючих стимулів (болю, спеки, відчуття нестачі простору, фізичних і вербальних образ тощо), впливу масової культури -- агресивної моделі поведінки в телевізійних версіях, художніх творах, поведінці колег; групового контексту -- групових впливів, які розхитують моральні приписи, збільшують амплітуду агресивних реакцій шляхом зниження відповідальності тощо.

Агресивне ставлення суїцидента до себе не обмежується сферою емоцій (автоагресія охоплює почуття вини, депресію), воно містить і когнітивний компонент: негативні самооцінки, суїцидальні думки, а також пресуїцидальні і суїцидальні дії. Автоагресія є найважчим моментом у розвитку стану особистісної дезадаптації. Спроби рідних і близьких вплинути на суїцидента вмовлянням і нагадуваннями про позитивні моменти життя провокують у нього протидію, посилюють автоагресію.

Песимістична особистісна установка на майбутнє і на перспективи виходу з кризи. Установка є соціально-психологічним феноменом, який схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінювання, діяльності відповідно до цінностей, які сповідує особистість.

Установка (атитюд) -- цілісний стан особистості; вироблена на підставі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об'єкти, ситуації; спрямована на задоволення потреби вибіркова активність.

Песимістична установка є одним із її різновидів, найінтегральнішим психічним утворенням, яке найтяжче піддається корекції. Вона містить у собі когнітивний (суїцидальні думки і наміри), емоційно-мотиваційний (емоції, в яких домінують депресія, тривожність, почуття вини), поведінковий (підготовка і реалізація суїцидальних дій) компоненти. У соціальній психології установка є однією з провідних категорій, що характеризують входження людини в соціальне середовище. Крім соціальної детермінації поведінки, це поняття розкриває психологічне переживання і спрямованість індивіда. Атитюд передує поведінці й формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленому рівнях і здійснює регулятивну функцію (спрямовує поведінку або керує нею) стосовно поведінки індивіда. Він визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються, а також звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях. Атитюд може бути і чинником, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, які вимагають зміни програми поведінки.

Регуляція поведінки індивіда відбувається внаслідок дії смислових, цільових та операційних атитюдів. Смислові атитюди містять інформаційний (світогляд людини), емоційний (симпатії, антипатії щодо іншого об'єкта), регулятивний (готовність діяти) компоненти й допомагають сприймати систему норм і цінностей у групі, зберігати цілісність поведінки особистості у конфліктних ситуаціях, визначати лінію поведінки індивіда тощо. Смислові атитюди виявляються через ставлення людини до об'єктів, які мають для неї особистісний смисл. З часом таке ставлення стає узагальненим і перетворюється на характерну для людини рису. Зміни смислових установок завжди зумовлені зміною діяльності суб'єкта. Цільові атитюди породжуються метою і визначають стійкий характер перебігу дії. Якщо дія переривається, цільові установки виявляються як динамічні тенденції до ЇЇ завершення (цим зумовлюється повторне здійснення самогубства при невдалих попередніх спробах). У процесі розв'язання конкретних завдань на підставі урахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умов виявляються операційні атитюди, виражені стереотипністю мислення, конформною поведінкою особистості. Ґрунтуються вони на попередньому досвіді поведінки в подібних ситуаціях.

Песимістична установка завжди пов'язана з депресивним станом суїцидента, на початковій і завершальній фазах якого найчастіше спостерігаються ознаки суїцидальної поведінки. Вона важко піддається корекції і є основою формування паранояльності суїцидального стану. Часто песимістична установка зумовлює втрату сенсу життя як найвищої цінності, намагання це компенсувати знаходженням сенсу в смерті. Відчуття втрати сенсу життя загострюють:

-- життєві події, пов'язані з фізичним здоров'ям або психічними особливостями індивіда;

-- ситуації, що стосуються соматичного захворювання або нещасного випадку;

-- події, які залежать від зовнішніх обставин (наприклад, звільнення з роботи).

Особливої гостроти проблема становлення сенсу життя набуває у кризові, переломні моменти вікового розвитку, передусім у підлітковий період. Якщо в підлітковому віці життєві сили прибувають, відкриваються нові можливості, що налаштовує на пошук перспективи і життєвого сенсу, то «біологія старості» неминуче сприяє розвитку песимізму, зосереджує увагу на обмеженості, кінечності буття людини. Обмежена «біологічна перспектива» ускладнює розв'язання проблеми підтримки сенсу життя, відкидає її в минуле.

На становлення сенсу життя впливають і конкретно-історичні умови існування суспільства. У сучасних українських реаліях, які характеризуються переглядом основ суспільного буття, підлітки і люди похилого віку переживають подвійну кризу, зумовлену не лише зовнішніми (соціальними), а й внутрішніми (віковими) чинниками. Вони є групою ризику серед суїцидентів.

Система мотивів. До сутнісних ознак суїцидальної поведінки особистості належить і її система мотивів, оскільки суїцидальна поведінка завжди полімотивована. Ієрархія мотивів залежить від віку, статі, соціально-психологічного та індивідуально-психологічного типу особистості, а також від ситуації, яка супроводжує суїцид. Очевидно, мав рацію Е. Дюркгейм, зазначаючи, що в житті немає таких нещасть, які безумовно провадили б людину до самогубства, якщо така схильність не була їй властива раніше. З іншого боку, немає таких дрібниць, які не могли б стати випадковим чинником самогубства. Все залежить від інтенсивності впливу на індивіда суїцидогенних чинників. Спонукування до дії може виникати в людини під впливом не тільки емоцій, а й знань. Це спонукало американського психолога Л. Фестінгера до обґрунтування теорії когнітивного дисонансу, головною ідеєю якої є твердження про те, що система знань людини про світ і себе прагне до узгодженості. Відчувши дисбаланс у цьому, людина прагне подолати чи зменшити його, що може стати сильним мотивом її поведінки.

Когнітивний (лат. cognatio -- знання, пізнання) дисонанс (лат. dis-sono -- різноголосий) -- негативний спонукальний стан, що виникає в ситуації, коли суб'єкт одночасно наділений двома психологічно суперечливими «знаннями» про один об'єкт.

Суб'єктивно він відчувається як дискомфорт, якого потрібно позбутися. Зменшити дисонанс можна, змінивши один з елементів системи знань, щоб він не суперечив іншому. Це може бути додавання одного з елементів у суперечливу структуру знань, зменшення значущості неузгоджених між собою знань.

Когнітивний дисонанс найвідчутніше впливає мотиваційно на людину при прийнятті життєво важливих рішень, подоланні конфліктів, що при цьому виникають; при вимушеному здійсненні неприємних вчинків; при виборі інформації; при погодженні власної думки індивіда з позицією значущої для нього групи; при отриманні раптових результатів. Після прийняття рішення дисонанс послаблюється, оскільки людина більшої ваги надає прийнятому, а не відхиленому рішенню. Нерідко після прийняття рішення індивід мимоволі починає шукати додаткові аргументи на його користь і цим штучно підвищує для себе його значущість. Трапляється й навпаки, після здійснення вибору людина підвищує цінність не обраного варіанта рішення, а відкинутого, що посилює дисонанс. За таких умов збільшується вірогідність суїцидальних дій.

Суїцидальна поведінка особи вмотивована одним або кількома чинниками. У підлітковому і юнацькому віці суїцидальна поведінка властива інфантильним, егоцентричним, емоційно нестійким з ознаками негативізму особам. Тому в цьому віці серед мотивів самогубства домінують протест і заклик.

2.2 Соціально-психологічні детермінанти суїцидальної поведінки

Суїцид зумовлений багатьма чинниками, які інтенсивно діють в єдності. Їх вплив пов'язаний з особливостями існування суспільства, людини, налагодженої нею міжособистісної взаємодії. Щодо цього багатий матеріал дає вивчення біографій людей, які пішли з життя через самогубство, художніх і публіцистичних творів, у яких описані сцени та причини суїциду, змісту передсмертних записок. Такі відомості допомагають заглибитися в проблему, виявити повторювані мотиви суїциду

Отже, найпоширенішими соціально-психологічними детермінантами суїциду є:

-- соціальна (соціально-психологічна) ізоляція (вимушене тривале перебування людини в умовах обмежених стосунків чи цілковита відсутність соціальних контактів);

-- групове неприйняття (невизнання людини групою, неприйняття її норм, цінностей, способу мислення тощо);

-- зниження толерантності до «значущих інших» (нетерплячість людей один до одного зумовлює напруження міжособистісних відносин, неадекватність поведінки, розбіжності взаємоцінювання);

-- внутріособистісний конфлікт між статусом і домаганнями (викликає дискомфорт у взаєминах, призводить до бурхливої реакції несумісності та ін.);

-- самотність (породжена розчаруванням у людях, втратою соціальних контактів, невизнанням індивіда на рівні міжособистісної взаємодії, групи і суспільства);

-- соціально-психологічне відчуження (передбачає послаблення міжособистісних контактів, збіднення комунікативних дій та ін.);

-- зростання незадоволення (може виникати як наслідок суттєвих статусно-рольових розбіжностей);

-- неадекватність ціннісного ставлення та самооцінки (неадекватні дії іншими спричинені розбіжністю в самооцінці й оцінці цінностей індивіда іншими);

-- комунікативна неспроможність (нездатність індивіда виявляти такі комунікативні якості і здібності, які допомагали б йому адекватно сприймати соціально-психологічну реальність);

-- зниження престижу, авторитету (стає причинами дискомфорту, стресу, конфлікту, призводить до втрати вольового контролю тощо);

-- неповноцінність комунікативної системи (комунікативна неспроможність, відсутність впевненості у налагодженні стосунків та ін.);

-- міжособистісний конфлікт (наявність суперечності між людьми, яка може викликати глибокі психологічні потрясіння).

Суїцидальні вчинки рідко бувають спонтанними, невмотивованими суїцидентом для себе. Серед соціально-психологічних визначників самогубств виокремлюють такі:

1) особистісно-сімейні конфлікти. Йдеться про несправедливе ставлення родичів та оточення -- образи, звинувачення, приниження; ревнощі, подружню зраду, розлучення; втрату «значущого іншого», хворобу, смерть близьких; перешкоди у задоволенні ситуаційної актуальної потреби; незадоволення поведінкою й особистими якостями «значущих інших»; самотність, соціальну ізоляцію; невдале кохання; нестачу уваги, турботи близьких людей; статеву неспроможність;

2) конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента (страх карної відповідальності, іншого покарання чи ганьби; самоосуд за скоєний вчинок);

3) конфлікти в професійній, навчальній сферах (неспроможність, невдачі на роботі, навчанні, падіння престижу; несправедливі вимоги до виконання професійних або навчальних зобов'язань).

Крім конфліктів і самотності, відчутну роль відіграють такі соціально-психологічні передумови суїцидального вчинку, як негативне ставлення інших до особистості, суттєві статусно-рольові розбіжності, проблеми в реалізації особистістю своїх комунікативних можливостей і потреб, руйнування етнічних традицій, етнопсихологічних, соціокультурних норм; підбурювання до самогубства засобами масової культури та мистецтва. Динамічний характер комунікативного потенціалу сприяє розвиткові або гальмуванню комунікативних властивостей, здібностей індивіда, пред'являє йому підвищені вимоги до реалізації внутрішніх комунікативних резервів. Але комунікативні здібності індивіда мають генетичну межу розвитку (обмеження, закладені в генетичному коді людини) і культурну межу (неможливість створити всі умови для розвитку комунікативних здібностей у конкретному соціокультурному контексті). На реалізацію їх впливають: статус індивіда -- місце в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, а також його права, обов'язки і привілеї; роль індивіда -- спосіб його поведінки залежно від статусу в групі, суспільстві, системі міжособистісних, суспільних зв'язків.

Отже, головними соціально-психологічними детермінантами суїцидів є конфлікт, самотність особистості, суттєві її статусно-рольові розбіжності, соціальна ізоляція, неповноцінність комунікативної системи особистості, зниження комунікативної толерантності «значущих інших» один до одного, вплив етнічних традицій, етнопсихологічних норм взаємодії та спілкування, вплив засобів масової інформації та масової культури.

РОЗДІЛ 3. Соціально-психологічні особливості суїцидальної поведінки неповнолітніх

Акт самогубства особливо вражає людську свідомість тоді, коли його вчиняє зовсім юна людина. І хоч суїциди серед неповнолітніх трапляються не частіше, ніж серед інших вікових категорій населення, їх наявність особливо непокоїть.

Підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим періодом особистісного становлення. Змінюється соціальний статус підлітка, розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбувається відносне звільнення від опіки батьків, переглядаються переконання та уявлення, формується новий світогляд тощо. У цей час активізується робота гіпофізу, статевих, щитовидної залоз, що має своїм наслідком значне збільшення розмірів і маси тіла, появу вторинних статевих ознак. Відбувається розвиток пам'яті (особливо смислової), довільної уваги, моторики. У підлітків активно розвивається логічне й абстрактне мислення. У мотиваційній сфері особистості головною стає потреба у спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища. Прагнення бути незалежним від батьків реалізується в діапазоні від обстоювання своїх переконань до втеч з дому. Загострюються особливості характеру, його акцентуації. Провідний інтерес підлітка до моральної проблематики визначає різноманітні аспекти спілкування та спрямованість поведінки особистості. У старшому підлітковому віці індивід виходить на рівень спілкування із суспільством. З'являються нові авторитети, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосереднього спілкування, а й у пресі, кіно, літературі. До себе він починає ставитись із суспільної, соціальної точок зору, шукає своє призначення в світі, а його внутрішній світ, постійно ускладнюючись, відмежовується від будь-яких, іноді навіть доброзичливих, зовнішніх впливів, реалізуючи потребу в приватності.

У підлітковому віці особистість сягає вершин внутрішніх і зовнішніх суперечностей. Провокують їх різні чинники (О. Старовойтенко):

-- недоступність освіти, виховання, професіоналізації, розвитку, необхідних для нормальної соціально-психологічної та соціокультурної адаптації особистості в суспільстві;

-- збідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншими людьми;

-- невідповідність нав'язуваних оточенням спрощених способів поведінки, взаємодії і піднесених екзистенційних прагнень підліткового віку;

-- дистанція між духовною зосередженістю, ідеальними очікуваннями від життя та реальними наслідками особистих вчинків;

-- звуження меж вільного переміщення в просторі, суворий регламент часу для творчого самовираження, захоплень, ігор;

-- відсутність у підлітка навичок фіксації «Я в житті», відчуженість від самопізнання, рефлексії;

-- перевага деструктивних сил, що впливають на особистість підлітка, над закладеними в ньому силами розвитку, конструктивного життя;

-- невідповідність здібностей і якостей завданням, які підліток ставить перед собою;

-- неприйняття значущим оточенням підлітка результатів його самовираження;

-- перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості, можливостей і продуктивності діяльності, сформованості його здібностей;