Проблеми вивчення людської свідомості: сприйняття, гумор, штучний інтелект, концептуальна модель світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми вивчення людської свідомості: сприйняття, гумор, штучний інтелект, концептуальна модель світу

Високий рівень наших технічних досягнень різко контрастує з явним недоліком прогресу в міжлюдських відносинах. Ми в стані спілкуватися одночасно з мільярдами людей за допомогою телебачення, Інтернету й супутників. Ми здатні літати з надзвуковою швидкістю. Ми маємо у своєму розпорядженні ядерної енергії досить, щоб стерти з особи землі цивілізацію (причому багаторазово).

Сам Ейнштейн один раз сказав, що все у світі змінилося, за винятком нашого способу мислення. Точка зору, що я відстоюю, полягає в тому, що причина слабкого прогресу в людських справах, досягнутого нами дотепер, лежить у наших традиційних звичках мислення. Наша невдача може сприйматися подвійно. З одного боку, має місце неадекватність способів рішення проблеми усередині соціуму. З іншого боку, у наявності виникнення й збільшення проблем і конфліктів усередині соціуму, тобто прямий шкідливий ефект.

Якщо ми кинемо оком на область людських відносин, ми побачимо вбогість, війни, расизм, забобони, екологічні катастрофи, насильство, злочинність, тероризм, жадібність, егоїзм і мислення на короткострокову перспективу. Наше відношення до воєн не змінилося, проста зброя стала могутнішим. Сумарні витрати на озброєння у світі становлять приблизно 1000 мільярдів фунтів стерлінгів щорічно. Наші звичні форми правління (як демократичні, так і тиранічні) здійснювалися за всіх часів точно так само, як і при давньогрецькій цивілізації. Дуже багато чого залишилося колишнім. Чому? Для початку я приведу деякі з наших традиційних пояснень.

Людська природа в основі своєї не змінилася. Людська природа егоїстична, жадібна й агресивна - і назавжди такий залишиться. Деякі також затверджують, що більше древні й лежачі глибше «тварини» області нашого мозку домінують над емоційним поводженням людини.

Світ став занадто складний, і ми просто не в змозі справлятися з усім його різноманіттям. Екологія, економіка й політика являють собою цілий комплекс взаємодіючих факторів, кожний з яких впливає на всі інші прямим і непрямим образом. У нас просто немає систем, які дозволили б нам мати справа з настільки складною річчю.

Ми не в змозі впоратися зі швидкістю змін, що привносяться технологічним прогресом. Перемога над дитячими хворобами приводить до сплеску народонаселення. Розвиток промисловості являє загрозу, оскільки мають місце забруднення на місцевому рівні й глобальні ефекти (озоновий шар і парниковий ефект).

Прогрес у світі відбувається нерівномірно. Деякі країни домоглися стабілізації чисельності населення, в інші ж спостерігається прискорений ріст населення. У деяких країнах (Швеція, Канада, США) люди дуже стурбовані станом навколишнього середовища. Разом з тим від 27 до 29 мільйонів акрів зливових лісів руйнується щорічно, і три життєві форми зникають щодня. У деяких частинах земної кулі відношення до воєн залишається на рівні середніх століть.

Структури людського суспільства не можуть упоратися із ситуацією. Політичне мислення по своїй природі короткострокове й егоїстичне (особливо при демократичній формі правління).

Наш розвиток просунуло нас далі, ніж наш мозок у стані впоратися.

Варто помітити, що всі ці коментарі, за винятком першого, говорять тільки про те, що недавній стрімкий розвиток світу погіршило ситуацію. У цьому випадку можна поставити запитання, чому положення речей не було набагато краще до того, як цей стрімкий розвиток почався. Тільки перше пояснення пропонує відповідь: вся справа в людській природі, у її споконвічній агресивності й жадібності. Змінити її можна було єдиним способом - через релігію, що здійснила ряд значних змін, але також привела до виникнення багатьох проблем (міжрелігійна нетерпимість, забобони, війни й переслідування єретиків).

Досвід показує, що міркування й логіка не можуть змінити сприйняття, емоції, забобони й повір'я. Однаково ми продовжуємо живити милостиві надії, що, якщо все нарешті побачать істину, світ стане набагато краще, ніж є тепер. Як ми переконаємося пізніше, логіка не впливає на емоції людей і на те, у що люди вірять. І на це є вагомі причини. Єдиний шлях лежить через сприйняття. Однак ми виявилися зовсім нездатними розібратися в тім, як працює сприйняття.

Наша логічна система, що глибоко проникнула в язик (особливо в частині помилкових дихотомій, необхідних для успішного застосування принципу виключення), допомогла створити й кристалізувати сприйняття грубої й поляризованої користі - начебто «прав/неправий» і «ми/вони». Логіці не під силу змінити повір'я й забобони, але вона може бути використана для їхнього посилення й для закріплення сприйняттів.

Оскільки ми ніколи толком не розуміли, як працюють паттерн-системи, ми були не в змозі зрозуміти непохитну істину систем, заснованих на вірі, і чому в сприйняття немає іншої істини. Із хворобливою завзятістю ми розвивали критичне мислення й логіку суперечки як наші інструменти здійснення змін. Насправді вони практично марні для здійснення змін, оскільки їм бракує по-справжньому творчого елемента. Ми ще навіть не приступилися до осмислення творчості й парадигматичних змін.

Ми посилаємо людей на Місяць із разючою математичною точністю, але не можемо вірогідно пророчити завтрашню погоду. Це тому, що ми в основному процвітаємо, маючи справу зі статичними системами, у яких змінні не міняються й не взаємодіють один з одним (космос являє собою ідеальний приклад цьому).

Усе з вищенаведених недоліків випливають безпосередньо з наших звичок мислення, що опираються на логіку, розум, істину, язик, протиріччя, категоризацію й так далі. Як саме виникають ці недоліки, буде пояснено нижче. Я також покаджу, що якщо ми будемо продовжувати рухатися вперед, опираючись не на сконструйовану систему, засновану мовою (спадщина греків), а на принципи функціонування мозку в якості що само організується паттерн-системи, то в нас вийде зовсім інша картина.

Сприйняття

Протягом двадцяти чотирьох сторіч ми вкладали всі наші інтелектуальні сили в розвиток логіки міркувань, а не логіки сприйняття. Однак у житті людини сприйняття займає набагато більше важливе місце. Чому ж ми допустили таку помилку?

Можливо, нам здавалося, що сприйняття не настільки вуж важливі, що ними можна управляти за допомогою логіки й розуму. Нас бентежили властивому сприйняттю розпливчастість, суб'єктивність і мінливість, і тому ми шукали притулки в абсолютах істини й логіки. У певному змісті греки придумали логіку, щоб додати зміст сприйняттям. Ми задовольнялися тим, що віддали сприйняття на відкуп світу мистецтва (театру, поезії, живопису, музиці, танцю), тоді як розум зайняв міцне місце в науці, математику, економіці й державному керуванні. Ми ніколи не розуміли сприйняття.

Всі названі причини цілком законні, але остання з них займає особливе місце. У сприйняття є своя власна логіка. Вона прямо заснована на поводженні що самоорганізуються паттерн-систем, що зовсім відрізняється від поводження настільної логіки, знаряддями якої є розум і язик. Істина, закладена в сприйнятті, відрізняється від істини, сконструйованої розумом.

Ніколи колись в історії не підходили ми так близько до розуміння системи й неврологічної основи сприйняття, як зараз. Ніколи колись в історії не були ми готові осмислити логікові сприйняття. Із цієї причини в нас не залишалося іншого вибору, крім як ігнорувати сприйняття.

Коли б нам не доводилося впритул мати справа зі сприйняттям, ми знаходили притулок у класичній логіці, що дарувала нам визначеність. Філософ, що оперує засобами язика, не має шансів, оскільки розуміння сприйняття має на увазі розуміння систем, що самоорганізуються.

Не усвідомивши й не осмисливши цінність сприйняття, ми дозволили грубим засобам язика спотворити й потім закріпити в нашій свідомості перекручене подання про світ. Чудові властивості язика як описовий інструмент, проте, роблять його занадто грубим пристосуванням для роботи зі сприйняттям. Оскільки ми вміємо описувати складні ситуації, нам не потрібно вдосконалювати наші паттерни сприйняття. Помилкові дихотомії й надумана визначеність, властивій мові, також не сприяють навичкам обігу зі сприйняттям.

Наша звичка розподіляти все по категоріях, що лежить в основі мовної логіки, автоматично надає певне фарбування нашому сприйняттю. У злочинцях ми намагаємося з ходу розрізнити злочинні риси.

Ми віддали сприйняття на відкуп світу мистецтва. Чи впоралося мистецтво з покладеної на нього завданням? Мистецтво, безумовно, здійснило більші зміни в настроях і емоційних переживаннях мас, що можна сказати й про революції. У найкращому разі мистецтво є догматичним, ексцентричним і пропагандистським. Воно дає вихід сприйняттям, які можуть бути новими й коштовними, однак воно не зуміло запропонувати інструмент для зміни сприйняттів. Воно може продовжувати з успіхом вносити великий вклад у розвиток культури, однак не будемо робити вигляд, начебто воно виконує скільки-небудь значну роль у сфері сприйняттів. Нам необхідно вивчити логікові сприйняття й відповідні інструменти, щоб навчитися розширювати й змінювати сприйняття. Просто здійснювати функцію споживача пропаганди тих або інших сприйняттів, якими б коштовними вони не були, недостатньо.

Згодом комп'ютери будуть виконувати всі логічні операції й обробку необхідних нам даних. У зв'язку із цим різко зростуть вимоги, пропоновані до наших навичкам. Те, що ми завантажуємо в комп'ютер, цілком залежить від нашого вибору й технічного утворення. Яким би «розумним» не був комп'ютер, результат його роботи ніколи не буде краще, ніж наше уведення даних. Цінність будь-який моделі залежить від того, з яких компонентів вона складається, всіх зв'язків і параметрів усередині її. Все це питання сприйняття, підкріпленого вимірами, як тільки добір був здійснений.

Якщо нам удасться розробити по-справжньому інтелектуальні комп'ютери, перед нами встане серйозна небезпека, якщо тільки ми одночасно не просунемося в області навичок настільки ж значно. Відповіді, надані таким комп'ютером, можуть виявитися логічними до небезпечної межі, будучи зібраними на основі наших помилкових сприйняттів.

Гумор

сприйняття логіка поведінка гумор

Гумор - самий яскравий феномен, пов'язаний з роботою мозку людини. Чому ж у такому випадку його ігнорували класичні філософи, психологи й теоретики інформації, не говорячи вже про логіків?

Якщо глянути на розум з погляду системи розуму, то його цінність виявиться досить невеликою. Розумові рішення можуть бути отримані за допомогою наборів шестірень і простих лінійних комп'ютерів. Будь-яка система сортування, що змусили працювати у зворотному напрямку, являє собою приклад простої розумової системи. Гумор же може мати місце тільки з асиметричними паттернами, що виникли в паттерн-системе, що самоорганізується. Гумор тому настільки важливий, що він здатний багато чого нам розповісти про інформаційну систему, що діє в нас у мозку. Навіть із погляду поводження гумор радить нам остерігатися абсолютних догм у світогляді, оскільки щось зненацька може представитися нам у новому світлі.

Тому класичні філософи, психологи й теоретики інформації ніколи не були здатні як варто оцінити або зрозуміти гумор, адже вони в основному мали справу з так званими пасивними інформаційними системами (по великому рахунку, мова йде про настільну маніпуляцію символами відповідно до певних правил). Гумор же, навпроти, має місце в активних інформаційних системах (самоорганизующихся). Пізніше ми поговоримо про головну різницю між цими двома великими класами інформаційних систем.

Поезія також є логічним процесом, але їй властива логіка сприйняття, а не традиційна логіка. Водна логіка сприйняття досить і досить відрізняється від класичної кам'яної логіки.

Практичні додатки

Існує недостовірна історія про те, як один раз американський посол змагався в бігу з російським послом в останнього на батьківщині. Перемогу одержав американець. Про подію повідомили в місцевих газетах наступне: мало місце змагання з бігу, російський посол прийшов до фінішу другим, а американський - передостаннім. У репортажі не згадувалося, що в забігу брали участь усього два чоловіки.

Розуміння сприйняття має більшу практичну цінність для великої частини нашого мислення поза технічними сферами. Вищезгадане зауваження із приводу преси є лише одним прикладом. Ніколи не можна чекати від преси об'єктивності, оскільки сприйняття працює за іншими законами.

Єдина істина в сприйнятті - це істина систем віри. Як ми побачимо далі, віра легко виникає в результаті явища циклічності в системі, що самоорганізується. Простеживши, як виникають і підтримуються повір'я, ми зможемо зрозуміти, яким образом зміни в сприйнятті виявляються єдиним способом змінити віру, упередження й помилкові сприйняття. Все це має більшу практичну цінність, оскільки системи віри займають видне місце в людських справах. Ми також побачимо, чому нам варто цінувати системи віри.

Ми також розглянемо серйозні недоліки язика в якості розумової систем. Це має чималу практичну цінність, оскільки язик - найважливіший інструмент спілкування й мислення. Коли ми нарешті усвідомлюємо, навіщо створювали штучні дихотомії (такі, як «ми/вони», «правильно/неправильно», «винний/невинний»), і зрозуміємо, наскільки серйозний вплив вони роблять на наші сприйняття, по суті, ділячи світ на дві половини, тоді ми зможемо спробувати виправити положення.

Є потреба у включенні великої кількості нових слів у язик, щоб забезпечити нам більше багате сприйняття. Як тільки ми зрозуміємо, що вірність ретроспективного опису засобами язика зовсім не те саме, що споконвічне сприйняття, нашого опору створенню нових слів, можливо, зменшиться.

Розуміння симетрії паттернів дозволить нам, уперше за всю історію людства, усвідомити феномени гумору, осяяння й творчості. Через розуміння логічної необхідності провокації (переходу від одного паттерна до іншого) лежить шлях до розробки конкретних методів творчого мислення.

Коли ми зрозуміємо механізм сприйняття й природу гіпотези, нам відкриється, чому ми в стані бачити тільки те, що готово побачити. Це, у свою чергу, покаже, чому аналіз даних сам по собі навряд чи приводить до генерації нових ідей, якщо тільки ці ідеї часткове вже не були представлені. Звідси ж випливає відповідь на питання, чому навіть сама розумна гіпотеза як основу наукового методу не є адекватною. Знову ж, це питання досить практичної властивості.

Критичне мислення й логічна суперечка були нашим основним підходом у просуванні вперед у класичній розумовій системі, вони й нині пронизують все наше суспільство (право, політику, науку та інше). І критичне мислення, і логічна суперечка засновані на понятті «досягнення істини». Є явний недолік дизайну й конструктивного елемента, необхідних для подальшого прогресу. Нинішні потреби відрізняються від потреб грецьких філософів і середньовічних теологів. Усвідомлення слабостей критичного мислення й логічної суперечки як інструментів для досягнення прогресу також має велике практичне значення.

Ми побачили, що мистецтво відіграє більшу роль, пропонуючи нам нові сприйняття, новий погляд на речі й деталізацію сприйманого світу. Але все це пропонується нам з великим ступенем визначеності. Мистецтво не надає людям інструменти, за допомогою яких вони могли б формувати й змінювати сприйняття. Мистецтво є не навчальним курсом по кулінарії, а готовою презентацією чудових блюд. Не варто обманюватися думкою, що світ мистецтва забезпечує найкращий спосіб обігу зі сприйняттями.

Розглядаючи всі ці питання, ми маємо справу із самими основами цивілізації: вірою, істиною, розумом, суперечкою, наукою, мистецтвом і так далі. У всіх цих областях більше адекватне розуміння сприйняття буде мати практичне значення. Дотепер у нас не було теоретичної бази, на якій можна було б засновувати таке розуміння. Нині ж усе більше глибоке проникнення в суть систем, що самоорганізуються, саме надає нам таку основу.

Мозок людини

Припустимо, що ми один раз осягли, як працює мозок. Як би ми надійшли?

1. Ми негайно приступилися б до створення комп'ютерів, що працюють по подобі людського мозку.

2. Ми постаралися б навчитися управляти мозком для, певних цілей.

3. Ми оцінили б, наскільки адекватним є поточне «програмне забезпечення» мозку, і спробували б розробити більше зроблене.

Що ж, уже зараз ми знаємо, як працює мозок людини. З таким твердженням не погодяться ті, хто дотримується позиції догматичного неуцтва («Мозок настільки складна річ, що зрозуміти її не вдасться ніколи»), а також ті, кому подобається все ускладнювати. Останні вважають, що тільки дуже складна система в стані суперничати зі складним поводженням мозку. Така була позиція ранніх дослідників в області штучного інтелекту. Є й інші, які завжди дотримувалися думки, що певні види дуже простих систем можуть функціонувати дуже складним образом. Математики прекрасно знають, що в теорії хаосу дуже просте вираження здатне описати надзвичайно складний стан.

Згадане твердження буде також зустрічати опір у фахівців, які думають, що, поки ми не будемо знати точні зв'язки кожного нейрона, природу й розподіл всіх нейротрансмиттеров, ми не зможемо затверджувати, що розуміємо, як працює мозок.

Із твердженням погодяться ті, хто знає, що розуміння роботи великого класу систем (без обліку деталей) дозволяє нам судити про дуже важливі речі відносно поводження системи - представниці класу. З усією визначеністю можна сказати, що ми зараз вірогідно знаємо, що мозок належить до широкого класу систем, що самоорганізуються. Тепер нам можна переходити до більше докладного дослідження поводження таких систем і будувати теорію на цих підставах. Деталями ми можемо наповнити теорію пізніше. Подання природи системи мозку здобуває ще більшу значимість, коли ми усвідомлюємо, що вона дуже відрізняється від нашого традиційного погляду на мозок (як свого роду телефонну мережу з оператором у комутатора).

Ми більше не можемо дозволити собі терпіти стримування нашого розвитку з боку догматичного неуцтва. Отже, якщо ми розуміємо, як працює мозок, що нам робити в цьому зв'язку? Ми справді розробляємо комп'ютери, які працюють на зразок мозку людини. Мова йде про нейрокомпьютерах, досвідчені зразки яких уже існують. Ми також прагнемо маніпулювати мозками людей за допомогою усе більше митецької пропаганди, наприклад у політику.

Програмне забезпечення стосується такої сфери, як сприйняття, що являє собою найважливішу частину мислення, але не приймається в увагу традиційною логікою. Як вказувалося раніше, я розробив практичні методи викладання мистецтва мислення, які в цей час застосовуються по усьому світі, а кількість учнів обчислюється мільйонами.

У традиційний погляд на мозок проголосив творчість загадковим явищем, зовсім неможливим для розуміння. Кожна коштовна творча ідея повинна бути логічної в ретроспективі (інакше не можна було б визначити її цінність), тому ми поклали для себе вважати, що більше зроблена логіка дозволила б досягти цієї ідеї, рухаючись у прямому напрямку. Розуміння роботи мозку в якості що самоорганізується паттерн-системи з асиметрією в паттернах пропонує логічний базис для провокації, випадкового входу й інших інструментів латерального мислення, які використовуються для переходу від одного паттерна до іншого.

Нам необхідно знати, які практичні результати можуть випливати з розуміння системи, називаної мозком. Можна показати, чому існуючі розумові звички неадекватні й небезпечні. Можна запропонувати нове програмне забезпечення, що має практичну користь. Саме ці питання я маю намір розглянути в даній книзі. Увагою будуть охоплені такі речі, як істина, логіка, розум, язик і - вище всього - сприйняття.

Чи можемо ми дійсно крок за кроком пройти шлях від розуміння поводження нейрона в обсмоктувати мережі до розуміння - і вдосконалюванню - нашого розумового поводження в таких важливих сферах, як політика, економіка, світові конфлікти й системи віри?

Чи вірна пропонована модель

1. Призначення науки в тім, щоб пропонувати концептуальні моделі пристрою світу. Наука нічого не може довести. Погляди Ньютона на механіку Всесвіту здавалися зробленими, поки не сказав своє слово Эйнштейн. Дуже незабаром і погляди Эйнштейна будуть переглянуті. Іноді концептуальну модель просто вдосконалюють, іноді виявляється, що інші моделі приводять до необхідних результатів, іноді вихідну модель доводиться міняти повністю.

Це концептуальна модель. Цілком ясно, що розуміння роботи мозку не буде випливати зі знання особливостей поводження кожного окремо взятого нейрона в мозку. Подібне дослідження не приведе до формування подання про те, яким образом мозок повинен бути організований, щоб працювати так, як він це робить.

Дослідження конструкції вагонів і матеріалу, з якого зроблені рейки, не подарує нам концептуальної ідеї того, як організована робота залізниці. Нам потрібна функціональна концепція, що показує, яким шляхом поводження взаємодіючих нейронів веде до всього різноманіття розумової діяльності: гумору, творчому осяянню, сприйняттям, емоціям і так далі.

2. У загальному й цілому мова йде про дуже широкий клас систем, що самоорганізуються, що відрізняються від так званих пасивних систем (традиційні комп'ютери). Усередині цього широкого класу систем можуть бути інші моделі. У деталях вони, швидше за все, будуть різнитися в широких межах. Наприклад, на місці обсмоктувати зв'язку може виявитися хімічна й так далі.

Завдання полягає в тім, щоб зробити зазначений клас систем як можна більше широким, але при цьому могти пророкувати певні типи поводження. Просте порівняння між пасивними й інформаційними системами, що самоорганізуються, дозволяє побачити велике різноманіття розходжень у поводженні.

Деякі дослідники вважають, що мозок зберігає інформацію подібно голограмі. Можливо, так воно і є, однак такий опис нічого не говорить нам про те, яким образом мозок переходить від одного стану до іншого (результатом чого є мислення). Голографічна концепція, як і багато інші, функціонально сумісна з моделлю, пропонованої тут.

3. Розглянута модель є дуже простою системою, що, однак, здатна функціонувати дуже складним способом. Це, безумовно, краще, ніж надскладні системи, оскільки біологія явно тяжіє до простих систем зі складним поводженням (генетичний код являє собою просто послідовність різних протеїнів). Саме головне в тім, що поводження системи, результатом якого стають такі явища, як розумові паттерни, творче осяяння й гумор, випливає із природного поводження мозку, описуваного моделлю. Дана система не могла б поводитися ніяким іншим способом. Це зовсім інша справа, чим сказати: «Тепер давайте зробимо гумор частиною цієї моделі». Описові моделі, у яких просто затверджується, що «щось відбувається» або «якийсь механізм забезпечує даний процес», мають низьку практичну цінність. Вони нагадують дитячий малюнок коробочки, на якій написане: «Все відбувається усередині».

4. Розглянута базова модель була насправді випробувана на комп'ютері й поводилася багато в чому так, як передвіщалося. Це важливо, оскільки іноді трапляється, що складні моделі «зависають» або «лопаються», коли йде їхнє випробування на практиці. Що важливіше всього, багато чого з того, що тепер робиться в області нейрокомпьютеров і нейросетевих машин, показує, що такі системи дійсно працюють і демонструють високу швидкість самонавчання. Хоча вони й не готові поки для комерційного випуску, що діють моделі таких комп'ютерів у цей час уже створені. Одне це доводить, що такий тип інформаційної системи досить функціональний і має значний потенціал. У певному змісті цей доказ за допомогою дизайну. Нейрокомпьютери сконструйовані так, щоб працювати на зразок того, як, по нашому розумінню, функціонує мозок, і їхня успішна робота доводить, що такий тип системи дійсно працює.

5. Розглянута система, що самоорганізується, є повністю сумісною з тим, що нам відомо про нейрони й нейросетях. У міру того як наука про нейрони буде просуватися вперед, пробіли в деталях будуть заповнюватися. Неврологія згодом, можливо, покаже, що існує відразу кілька мозків або шарів у мозку, що працюють незалежно й паралельно один одному, і що існує якийсь механізм, відповідальний за координацію їхньої діяльності для одержання результату. Можливо, неврологія згодом доведе велике значення як нейротрансмиттеров, так і фонової біохімії. Проте організаційний тип системи не зміниться від всіх цих відкриттів.

6. Ефекти, що пророкуються моделлю (такі, як гумор, творче осяяння, творчість, ефект емоції по сприйняттю), укладаються в наш нормальний досвід. Немає нічого, що суперечило б нашому емпіричному досвіду, хоча може бути багато суперечному нашому традиційному погляду на мозок як на телефонний комутатор.

7. Модель еволюції Дарвіна ніколи не була доведена й, можливо, ніколи не буде доведена. Ми приймаємо й використовуємо цю модель, тому що вона пропонує можливий варіант розвитку подій і пояснює дійсність більш-менш обґрунтованим образом кращої моделі. Всі ці міркування застосовні й до розглянутої моделі системи, що самоорганізується. З функціональної точки зору вона настільки ж справедлива, як і дарвінівська теорія еволюції. Може бути, хтось іншої запропонує більше зроблену модель, що також заснована на простому поводженні нейронів. Більше того, дана модель у плані своєї обґрунтованості набагато краще моделі Дарвіна, оскільки дарвінівська теорія зміни за допомогою випадкових мутацій має багато слабких місць.

8. Найважливішим аспектом будь-якої концептуальної моделі є її здатність знаходити практичне застосування. Модель, пропонована тут, забезпечує розуміння процесу творчості як результату зміни концепцій. Звідси випливає логіка провокації й розробка творчих розумових інструментів (латеральне мислення), які вже набутили широкого застосування з достатнім успіхом. Іншим результатом застосування моделі стали прості способи навчання мисленню в школах, використання яких також довело свою успішність. Важливим наслідком використання моделі (на додаток до практичного застосування, як, наприклад, у вигляді методу вивчення матеріалу у зворотну сторону) є розуміння таких явищ, як творче осяяння й гумор.

9. Евклидова геометрія є одночасно блискучою розумовою конструкцією й дуже практичною системою, що може використовуватися нами з великою користю. Першим кроком було визначення универсума, у якому будувати геометрію. Евклидова геометрія не діє на сферичній і деякій іншій поверхнях. Наступним кроком було визначення ряду аксіом. Дані аксіоми випливали з поводження деяких простих елементів, таких як прямі, у заданому универсумі: наприклад, паралельні прямі на площині не перетинаються. Потім на основі даних аксіом була побудована вся система теорем і їхніх доказів.

Ми могли б перестати говорити про мозок і розглядати пропоновану тут модель як визначальний якийсь тип що самоорганізується универсума. Елементам не треба бути нейронами. Ми можемо визначити розглянутий универсум як «простір паттернов».

10. Це ставиться й до великої сфери сприйняття, що також представляє особливий інтерес. Більше того, можуть бути певні відділи в мозку, які функціонують іншим способом (наприклад, у випадку алгоритмічного сортування).

Отже, на мою думку, є вагомі причини, чому на данну модель треба звернути увагу. Розуміння того, що випливає з даної моделі (або широкого класу моделей), може мати коштовні практичні наслідки й здатне допомогти змінити існуючу систему мислення. Наприклад, недоліки еволюційної моделі й труднощі, з якими протікає зміна парадигм, випливають безпосередньо із природи систем, що самоорганізуються.

Література

1. Райх. В. Аналіз характеру. - К., 2000

2. Рикер П. Конфлікт інтерпретацій. - К., 1995

3. Руднєв В.П. Геть від реальності. - К., 2000

4. Салливан Г.С. Інтерперсональна теорія в психіатрії. - К., 2004

5. Гринсон P.P. Техніка й практика психоаналізу. - К., 2005

Размещено на Allbest.ru