Релігійна ситуація у Рівненській області

З початку 2003 року в Державному комітеті України у справах релігій було проведено чотири засідання Колегії, на яких розглянуто ряд важливих питань, пов'язаних з основними напрямками діяльності Комітету.

У січні на засіданні Колегії було затверджено статистичний звіт Держкомрелігій за 2002 рік і розглянуто стан виконавської дисципліни структурних підрозділів у роботі з документами. Було відзначено, що впродовж минулого року до Держкомрелігій надійшло та опрацьовано 6132 документи й водночас підготовлено та відправлене 4308 вихідних документів, що надійшли з вищих органів влади (міністерств, відомств та інших установ). 1277 документів було взято на контроль як такі, що мали визначений термін виконання й потребували вирішення [42, c.75].

У лютому на розширеному засіданні Колегії було розглянуто інформаційний звіт Держкомрелігій "Стан та тенденції розвитку релігійної ситуації в Україні" за 2002 рік. Члени Колеги разом з керівниками регіональних управлінь у справах релігій обговорили релігійну ситуацію в, зокрема, Донецькій, Волинській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

19 березня 2003 р. на засіданні Колегії Держкомрелігій були розглянуті питання про стан дотримання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації у Рівненській області, про роботу структурних підрозділів центрального апарату Державного комітету України у справах релігій з виконання актів та доручень Президента України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, звернень народних депутатів України, а також про заходи Державного комітету України у справах релігій, які випливають із розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.03.2003 p. N 123-р "Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України".

Відзначалося, що в результаті вжитих заходів у Рівненській області впродовж останніх років послідовно й цілеспрямовано забезпечується реалізація державної політики щодо релігії та церкви, зменшилась напруга в релігійному середовищі, кількість відкритих протистоянь віруючих різних конфесій, грубих порушень законодавства про свободу совісті, виявів релігійного екстремізму та фанатизму [42, 43, c.75, 44, 45 c.76].

3.2 Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій

Якщо порівняти карту релігій світу і карту релігійної мережі України, перше, що кидається в очі, це наявність на нашій карті майже всіх тих конфесій, які є найбільше поширеними на карті світовій. Чим же зумовлене таке порівняно велике конфесійне різноманіття в Україні?

Вивчення історії нашого буття як етносу засвідчує, що нинішньому конфесійному різноманіттю в Україні сприяло ряд чинників. Перший - наше межове розташування між Сходом і Заходом, між двома світовими релігіями - християнством та ісламом, між двома основними течіями християнства - Православ'ям та Католицизмом. Другий - відсутність в Україні протягом століть національної держави, що не сприяло утвердженню на наших теренах своїх національних Церков. Третій - урбанізація, що створила умови, коли на релігієвибір особистості, особливо у великих містах, вже не впливає усталена конфесійна громадська думка чи сімейна традиція. Четвертий - відсутність конфесійної екології у наших історичних Церков, їхня незорганізованість до місіонерської роботи. П'ятий - матеріальна скрута традиційних Церков, які нездатні налагодити таку благодійницьку, просвітницьку чи видавничу діяльність, як це можуть принесені в Україну в останнє десятиліття конфесії [8, c.73].

Окремо слід сказати про роль міжнародного чинника, а саме: 1. Ми не маємо спеціальних законів, які б обмежували втручання зарубіжних релігійних центрів у внутрішнє релігійне життя України. 2. Якщо в політичній сфері на теренах колишнього Союзу з'явилися незалежні держави, то в релігійній продовжує діяти та система інституційного підпорядкуванню зарубіжжю, яка склалася в часи, коли у нас була відсутня свобода віросповідань, Україна не була незалежною країною. 3. Українці надто вже толерантні і міжнародно законопослушні при прийнятті на свої терени зарубіжних релігієтворів, легко йдуть на їх реєстрацію й офіційне визнання

Розглянемо причини поширення найбільших релігійних конфесій по території України.

Православ'я. Тут з Україною як окремою країною ніхто не рахується. Нещодавно в Асхані відбувся всесвітній форум релігій, на якому Україну репрезентував Московський Патріархат. Російська Православна Церква - державна Церква Росії, не дає згоди на утворення в Україні своєї Православної Автокефалії чи навіть Автономії, вдалася до анафемування всього, що пов'язано з національним виокремленням України з російської "тюрми." Православна Церква України Московського патріархату розглядається як один із засобів очікуваного повернення до якоїсь нової східнослов'янської державної структури, нової імперії. Багато, що в святих Російської Православної Церкви значиться останній цар цієї імперії Микола ІІ, ікони якого вже не один раз транспортувалися по українських єпархіях Церкви Московського Патріархату. А царевича Олександра проголошено також святим, подають я захисника українських діточок, організовуючи на його честь молодіжні хресні ходи по парафіях УПЦ МП всієї України. Залишилося ще знайти живого престолонаступника. В московсько-православних виданнях взагалі береться під сумнів існування такого народу як українці, такої держави як Україна.

Нещодавні переговори ватиканського кардинала Каспера в Москві з Російською Патріархією ще раз засвідчили іі прагнення безапеляційно втручатися в релігійне життя України. У цьому втручанні в союзники Московський Патріархат залучив практично залежні від нього всі, так звані, православні автокефалії. І це російсько-православне великодержавство чомусь наша держава сприймає як нормальне явище і не вважає, що тут нехтуються іі українські національні інтереси, національне державотворення, ігнорується українська гідність [46, c.76].

Католицизм. Давно відомі вікові прагнення католиків Польщі за допомогою і при підтримці Ватикану окатоличити Україну. Чи щось змінилося в цих намірах за останній час? В певних формах наміри ці залишилися. Ватикан не виявляє якусь зацікавленість в становленні незалежної української держави. Фактом хоч би є те, що Ватикан протягом століття не допускає поєднання українських греко-католиків в єдину міцну церковну інституцію, а вона послужила б ефективним засобом нашого національного і духовного відродження.

Відомо, що Верховному Архиєпископу УГКЦ не підпорядковуються не лише діаспорні єпархії, а навіть українські із Закарпвття. Майже сорок років Ватикан не реагує на прохання українських греко-католиків про надання їх Церкві статусу Патріархії, хоч вона згідно з рішенням ІІ Bатиканського Собору, має на це право, як і інші карликові східні Церкви, які , до речі, його вже отримали. Ватикан всіляко працює на те, щоб повністю католицизувати нашу УГКЦ, применшити збережену українськими ієрархами ще в 1596 році при укладанні Берестейської унії її православність. Апостольську столицю страшить ідея поєднання в Україні двох її основних Церков - Православної і Греко-Католицької [46, 47, c.76].

Окрім сказаного, Ватикан всіляко опікує ще практично паралельну структуру в Українському Греко-Католицизмі - це василіанський орден, який також не підпорядкований Львову.

Отже, Ватикан прагне до утворення в Україні єдиної Католицької Церкви. Саме Українська ГКЦ йому в цьому як колода на дорозі.

Протестантизм. Великі протестантські Церкви України не в усьому сприяють нашому державотворенню. Картина тут нагадує дечим православну. Розпався Союз, але ж і баптисти, і адвентисти зберегли свої євроазіатські структури, свої головні центри в Росії, звідки диктують їм те, що і як робити.

Протестанти нехтують мовну політику Української держави. Їх Церкви є переважно російськомовними. Богословська і службова література видається майже повністю російською мовою, навчання в семінаріях й інших інституціях ведеться також на російській, нею ж переважно і проводяться богослужіння.

У протестантських виданнях Україна як держава, український народ як духовно самобутній етнос із складною історичною долею взагалі відсутній. Тут не згадуються його духовні святині, національні діячі, культурне багатство. Тож нічого дивного в тому не має, що в колах національної унтелігкнції протестантизм, незважаючи на декілька столітню його історію на українських теренах, розглядається як чужорідне і не бажане релігійно-духовне явище, ця інтелігенція виявляє свою прихильність переважно до Православ'я чи Греко-Католицизму [47, c.76].

Нові християнські течії. Поширення їх носить від осередній характер: приїздить зарубіжний місіонер певної християнської конфесії, поселяється в тому чи іншому місті, починає під різними приводами й шляхами шукати собі одновірців. Велику роль в результативності цього місіонерства відіграє матеріальна допомога.

Проте зазначимо, що перебування молоді в неохристиянських громадах не сприяє формуванню в них державницьких настроїв, національного почуття, бо вся література і богослужбова мова цих спільнот є російська. На відмінну від власне українських традиційних церков, вони ніколи не говорять про історію і духовність України, її національні святині і великих людей. Тож неохристиянські спільноти відіграють в Україні роль чинника зросійщення українців. Їхні епізодичні молитви за Україну слугують швидше засобом для досягнення байдужості з боку держави щодо їхньої діяльності.

Деякі неохристиянські інституції постають в Україні як якісь закриті системи переважно із зарубіжним штатом керівництва й іноземною службовою мовою. Це можна сприйняти як засіб утаємничення діяльності конфесій і, як недовіру до одновірців.

Східні релігії. В них не має якоїсь особливої небезпеки для становлення української держави, бо послідовників у цих релігійних течій дуже мало, а в останні роки вони в кількісному зростанні взагалі стабілізувалися. Як і неохристияни, неоорієнталісти загалом нехтують у нас українсько-національним, хоча вони прагнуть видавати свої священні книги і віро повчальну літературу українською мовою.

Іудаїзм. Хоч ця конфесія в нашій країні й поділена аж на сім течій, але всі вони розгорнули надто активну роботу серед єврейського населення України, яка переслідує мету відродити в нього національну самосвідомість. Неодмінною складовою останньої має бути відчуття і усвідомлення того, що рідною землею- країною для єврея є Ізраїль, що його народ є дійсно богообраним і найталановитішим. У цьому відношенні особливу настирливість виявляє Об'єднання хасидів, яке орієнтує євреїв на замкнутий, якийсь відмежований від українського суспільства спосіб життя. Духовний центр Об'єднання хасидів Хабад Любавич знаходиться в США. Інші єврейські релігійні спільноти також мають свої центри в зарубіжжі, звідки вони щедро фінансуються. Це дає можливість їх не тільки будувати синагоги, а й відкривати єврейські навчальні заклади, дитячі установи,формувати свою своєрідну єврейську автономію на теренах незалежної Української держави [46, c.76].

Іслам. Мусульманська релігія в Україні також не є моноінституйованою. Тут маємо Духовні управління мусульман Криму (Сімферополь) і України (Київ), а в додачу ще й Духовний Центр мусульман України (Донецьк). Окрім них діють ще й інші мусульманські спільноти. Всі мусульманські спільноти України знаходяться під пильним оком мусульманських країн і одержують від них певну матеріальну допомогу. Саме це відкриває двері для проникнення в Україну місіонерів із екстремістських мусульманських спільнот.

Українська релігійна діаспора. Що стосується української релігійної діаспори, то її буття нині варте особливої уваги. Адже, останніми роками вона потихеньку вимирає. Про це свідчить наступне. 1. Хоч українські Церкви і мають в зарубіжжі добротні храми, але їм вже бракує своїх священиків. 2. Змішані шлюби витіснили Українську Церкву "з сім'ї - домашньої церкви" і українська релігійність тепер може відтворитися лише в поза сімейній сфері. 3. Відбувається англіканізація Українських Церков, що створює умови для входження їх в недалекому майбутньому в церковні структури підпорядковані безпосередньо Москві, Константинополю чи Ватикану. 4. Із-за тих негараздів, які ми маємо в своїй країні у житті традиційних Церков, відбувається певне відсепарування від України українських діаспорних релігійних спільнот. Тому Українській державі варто приділити значної підтримки своїй релігійній діаспорі [48, c.76].

Сказане вище дає підставу для таких висновків.

1. Існує пряме втручання закордонних релігійних центрів у релігійне життя України з метою підпорядкування його своїм конфесійним інтересам.

2. Всі ці втручання явно не працюють на інтереси Української держави, процеси нашого національного відродження, духовного розвитку.

3. Іноземні втручання в життя релігійно-націонвльних меншин не сприяють консолідації України як незалежної держави, оскільки із-за цього втручання вибудовуються якісь непідконтрольні державі структури. Щодіють в інтересах їх зарубіжного спонсора.

4. Наявна потреба у прийнятті Верховною Радою України спеціального закону, який би регламентував відносини українських релігійних спільнот з їх зарубіжними релігійними центрами і визначав права й можливості зарубіжного релігійного місіонера в Україні.

5. МЗС важливо упорядкувати діяльність послів зарубіжних держав, зокрема нунція Апостольської столиці, в релігійні сфері, щоб не допустити їх втручання в релігійне життя України, корегування його в інтересах своїх країн чи домінуючих в них конфесій або Церков.

6. Державі варто принципи своєї мовної політики поширити і на сферу релігійного життя, бо ж негативне ставлення багатьох діючих в Україні конфесій і Церков до української мови відповідає принципам ще Валуївсьго указу царських часів.

7. Українській державі варто звернути увагу на діяльність українських конфесійних спільнот в діаспорі, сприяти їх зближенню із спільнотами одновірців в Україні.

Висновки

На основі опрацьованих матеріалів (архівні джерела, монографічна література, підручники та посібники, статті періодичних журнальних та газетних видань, мемуарних друків тощо) можна зробити висновки теоретичного та прикладного характеру.

Релігія виконує наступні функції: інтегративну, комунікативну, регулятивну, світоглядну, тому дослідження історико-релігійної тематики потребує комплексного та всебічного аналізу, що й ми прагнули зробити у даній роботі.

Сакральний світ досить багатогранний та поліфонічний. Можна виокремити окремі вірування та релігійні течії з багатовіковою історією, а також такі , що виникли зовсім недавно, і дістали назву "неорелігії". Однак, найбільш визначними світовими релігіями є християнство (православ'я, католицизм, протестантизм), буддизм та іслам.

Всього в Рівненській області зареєстровано 883 релігійних громад різних віросповідань, переважна більшість яких відноситься до різних напрямків християнства, а в першу чергу - до православ'я - майже 800 релігійних організацій, що виходить з національного складу населення та історичного характеру подій і традицій. Однак православ'я на Рівненщині, як і в цілому по Україні, розколоте на три частини, що і призвело до одночасного перебування в області трьох православних ієрархів.

Так, до Української Православної Церкви Московського Патріархату належить 457 громад (52%), до Української Православної Церкви Київського Патріархату - 152 громади (18%), до Української Автокефальної Православної Церкви - 27 громад (3%).

Великого поширення набули на Рівненщині протестантські громади різних напрямків, кількість яких становить 410, що складає 47%. Цей напрямок християнства започаткувався в області ще в другій половоні ХVІ ст., а тому не є явищем зовсім чужим для населення.

Окрім того в Рівненській області є 17 громад Римо-Католицької Церкви, що відображає вірування і традиції польського населення області, та три громади Української Греко-Католицької Церкви. Існують також 2 громади іудеїв та 1 Міжнородного Товариства Свідомості Крішни.

За останні роки , що не менш суттєво, в області всі культові споруди, що використовувались не за призначенням, не лише повернуті віруючим, а й відремонтовані. Разом з тим швидкими темпами будуються нові. Так, за останнє десятиліття зведено 303 культові будівлі, 68 - на стадії зведення. Водночас відкрито 14 моностирів. Функціонують недільні школи, семінари з вивчення Бібілії тощо. Відбуваються позитивні зрушення у середовищі православних.

В м. Рівному з поч. 90-х рр. відчинили двері новозбудовані та реконструйовані культові споруди - Свято-Покровський кафедральний собор, Лютеранська церква, католицький костел; відведені міською владою території під будівництво інших православних храмів (селище Ювілейне, мікрорайон Північний).

Культові споруди виконують не лише обрядову функцію, але й виступають пам'ятками церковного мистецтва та культури.

Список використаних джерел

1. Саух П. Рівненщина релігійна // Панорама, 2005 - 12 жовтня.

2. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: навчальний посібник. - Одеса: Астропринт, 2001. - 560с.

3. Закович М.М. Релігієзнавство. - К.: Вища школа, 2000. - 569с.

4. Колодний А. Релігієзнавсиво. - К.: Артек, 2004. - 504с.

5. Сліпий Й. Паломництво до Святої Землі. Враження з подорожі. - Львів, 1935. - 200с.

6. Шевчук Л.Т. Сакральна географія. - Львів: Світ, 1999. - 157с.

7. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій. - К.: Артек, 1999. - 503с.

8. Колодний А. М. Україна в її релігійних виявах. Монографія. - Львів: СПОЛОМ, 2005. - 336 с.

9. Савчук Б. За Українську церкву. Національно-церковний рух на Волині у 20-30-ті роки ХХ ст. - Івано-Франківськ, 1997. - 116с.

10. Надтока Г. Православна Церква в Україні 1900- 1917 рр. - Київ, 1998. -386 с.

11. Поровський М. Роль церкви в становленні нації і держави // Волинь (Рівне). - 1994. - 25 лютого.

12. Макарчук С.М. Етнографія України. - Львів: Світ, 1994. - 517с.

13. Марголіна І. Кирилівська Церква. - К., 2001. - 187с.

14. Київська традиція і Східний обряд в українському християнстві. Наук. Збірник. - К., 2004. - 465с.

15. Історія релігії в Україні. Підручник (за ред. А Колодного і П.Яроцького). - К., 1997. - 498 с.

16. Колодний А., Филипович Л., Біддулф Г. Релігія і Церкви в сучасній Україні. - Київ, 2001. - 400 с.

17. У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник. // Людина і світ. - 2002. - лютий.

18. У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник. Колегії Держкомрелігій у 2004 р. // Людина і світ. - 2004. - квітень.

19. Рожко В. Нарис історії української православної церкви на Волині. - Луцьк, 2001. - 670 С.

20. Новак О. Ф. Християнство в Україні: Нариси.- Рівне, - Ліста, 2003. -503 с.

21. Рожко В. Відродження Української Православної Церкви на Волині. Луцьк: Волин. книга, 2007 - 246с.

22. Ковалій О. В. Історія католицької та православної церкви у найновіших дослідженнях волинського краєзнавства. // Волання з Волині. 2000. - №4. - с. 38-40.

23. Багато й різне: Про релігійні громади в області // Поліський маяк. 2001.- 8 жовтня.

24. Бухало Г. Православ'я на Рівненщині // Вісті Рівненщини. 2002. - 22-25 лютого.

25. Демчишина О. УАПЦ: минуле, сучасне, майбутнє. // Дзвін. 2001. - 2-9 травня.

26. Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. Київ, - Техніка,- 2004. - 176 с.

27. Лужницький Г. Місто Рівне та його церкви.// Літопис Волині. 2003. - 4-8 жовтня.

28. Завада В. Дерев'яні храми Полісся. К.: Техніка, 2004. - 168 с.

29. Православні монастирі Волині та Полісся. Луцьк: Медіа, 2000. - 692 с.

30. Тищенко О. І відчинились двері храму:[ 110 років Свято-Воскресенському Собору в Рівному] / Рівне, 2005. - 1 грудня.

31. Пащук І. Свято-Покровський Кафедральний Собор у Рівному.// Волинська ікона, 2005. - 27-28 жовтня.

31. Каневська В. Успенська церква. // Сім днів, 2001. - 3 серпня

32. Рожко В. Православні монастирі глибокого Полісся. / Луцьк: Медіа, 1999. - 692 с.

33. Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир // Волинь моя. - К.: 2001. - 5 вересня.

34. Зодук В., Семенюк Т. Дерманський Свято-Троїцький жіночий монастир. // Православне Полісся, 1999. - № 2-3.

35 .Цимбалюк Є. Городок: Земля ченців - така свята і грішна. // Вільне слово. - Рівне, 2004. - 6-8 жовтня.

36. Рожко В. Найбільш шановані відпустові місця Волині і Полісся. // Визвольний шлях, 2000. - № 7.

37. Рожко В. Духовні православні освітні заклади в добу незалежності України. // Луцьк, 2006. - 221 с.

38. Ярмошик С. Рівненське Духовне училище. // Духовна нива. - Рівне 2006. - № 10.

39. Рожко В. Рівненська Духовна семінарія: Історично-краєзнавчий нарис. - Луцьк: Медіа, 2006. - 230 с.

40. Відкриття духовного училища в с. Городок Рівненського району. // Вісті Рівненщини, 1995. - 28 березня.

41.Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Закон України. - К., 1996. - Т.2. - 869с.

42. Інформаційний звіт Державного комітету України у справах релігій за 1998 р. "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні." // Людина і світ. - 1999. - лютий.

43. У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник "Про закон, конфлікти, тенденції та експансії". // Людина і світ. - 2001. - жовтень.

44. Про свободу совісті, релігії і переконань. Збірник документів за ред. М. Бабія. - К., 1996. - 256 с.

45. Релігійна свобода: правові і державні гарантії. За ред. А. Колодного. - К., 1999. - 180 с.

46. Саух П. Зона найвищої релігійної активності // Сім днів. - 2000. - 18 лютого.

47. Стоколос Н. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні. - К., 2003. - 476 с.

48. Колодний А. Релігійні вияви України. - К., 2004. - 578 с.

Додаток А

Географія найбільших церков на території Рівненської області

Рисунок 1. Українська Православна Церква

Умовні позначення

Середня кількість жителів району, що припадає на одну громаду, тис. осіб

Рисунок 2. Українська Православна Церква -Київський Патріархат

Умовні позначення

Середня кількість жителів району, що припадає на одну громаду, тис. осіб

Рисунок 3. Церква Християн Віри Євангельської

Умовні позначення

Середня кількість жителів району, що припадає на одну громаду, тис. осіб

Рисунок 4. Церква Євангельських Християн - Баптистів

Умовні позначення

Середня кількість жителів району, що припадає на одну громаду, тис. осіб

Додаток Б

Рис. 1. Село Дубляни. Церква св. Миколи

Рис. 2. Смт. Млинів. Покровська церква

Рис. 3. Село Варковичі. Церква Різдва Богородиці

Рис. 4. Село Пляшева. Меморіальний комплекс "Козацькі могили"

Рис. 5. Свято-Успенська церква м. Рівне

Рис. 6. Свято-Покровський Собор м. Рівне

Рис. 7. Свято-Воскресенський Собор м. Рівне

Рис. 8. Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир

Рис. 9. Дерманський монастир

Рис. 10. Село Городок. Жіночий монастир