Основні положення релігії та атеїзму

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Основні положення релігії та атеїзму

2. Історія атеїзму

3. Культурне значення атеїзму. Філософські підходи

4. Поширення атеїзму. Загальні географічні осередки його виникнення

4.1 Атеїзм в Європі

4.2 Атеїзм в Азії. Протилежності у відношенні влади до атеїзму в різних кранах

4.3 Атеїзм в Австралії та Океанії

4.4 Атеїзм в Африці

4.5 Атеїзм у Америці

5. Загальні статистичні дані про розповсюдження атеїзму. Атеїстична демографія

Вступ

Впродовж історичного розвитку та становлення суспільства провідну роль відігравала духовна складова культури. Значна частка всіх духовних надбань людства сформувала сукупність поглядів на світ, що ґрунтувались на вірі у надприродне. Саме так в історичному минулому людської культури сформувалась релігія. Разом з тим в певний період історії коли людство зібрало достатній об'єм знань про оточуючий світ виник атеїзм.

Офіційні дані зазначають що атеїзм це історично різноманітні форми заперечення релігійних уявлень, культів та ствердження само оціненості буття світу і людини. Сучасний атеїзм розглядає релігію як ілюзію суспільної свідомості. Атеїзм базується на природничо-науковому пізнанні світу, протиставляючи отримані таким шляхом знання - вірі в надприродну сутність світу.

Для висвітлення сутності атеїзму в основній частині реферату зазначено залежність цього поняття від поняття релігії, суспільні та історичні передумови появи атеїзму, його просторову та часову організацію, різні форми його існування. Основна частина реферату приділена географічному розповсюдженню та демографії атеїзму.

1. Основні положення релігії та атеїзму

При розгляді основних положень релігії варто зазначити що це явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія (від лат. Religio це благочестя, побожність, предмет культу) особлива форма усвідомлення світу, основою якої є віра в надприродне, і яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій та об'єднання людей в організації: церкву, релігійну громаду. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості -- однією з форм відображення світу, але це відображення є суб'єктивним. Отже основа релігії - віра, у людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Віра -- у широкому сенсі це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного. У вужчому сенсі, однак, віра -- це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри. Оскільки така згода інтелекту позбавлена підґрунтя власних доказів істинності, тому вимагається втручання волі, щоб присилувати розум до згоди. Таке втручання волі не є, однак, довільним, але опирається на знання про компетентність свідка чи того, що свідок є вартим довіри. Релігійна віра -- це впевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей у окремих предметів. На практиці це віра в святих, пророків, вчителів, священно-службовців, в можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів. В богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Вірити можна в багатьох богів -- політеїзм (давньогрецька релігія), або в одного -- монотеїзм (Християнство).

Релігійна віра у всі часи, на всіх етапах існування суспільства значною мірою впливала на розвиток певних релігійних уявлень та переконань. Релігійні уявлення -- складне питання історії стародавнього людства, основане на гіпотезах науковців. Включають політеїстичне вірування предків: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм; припускають, що з політеїзму розвинувся монотеїзм. Релігії минулого містять у собі історичну цікавість, але й наповнені вічним та актуальним для даної епохи. Питання походження релігії належить до основних релігіологічних проблем. Від його розв'язання принципово залежать усі інші дослідження, пов'язані з феноменом релігії. Якщо прийняти ідею суто людського походження релігії, то вона розділить долю всіх інших витворів людського розуму чи рук, якщо ж вона є Божою, то її природа, завдання та функції виглядатимуть зовсім інакше. Проблемою походження релігії почали цікавитися досить пізно - в другій половині XIX ст. Це зрозуміло, оскільки факт існування релігії завжди сприймався як очевидний і від самого початку пов'язувався з існуванням людини, про що свідчать численні передання і традиції, відомі в багатьох релігіях, не лише у первісних. Тому частіше піднімалися питання про функції та роль релігії в людському житті, аніж про її ґенезу. Наука зацікавилася цією проблемою в XIX ст., хоча спорадичні спроби вияснити ґенезу релігії були й у попередньому столітті і навіть раніше. Йдеться про раціоналістичні погляди Просвітництва, а також про ідеї Карлоса Кремонінія, Жана Жандуна, Каллімаха і Шарля де Бросса, які висловлювалися на користь людського походження релігії. Але їхні думки стосувалися радше критики християнства як надприродної релігії, ніж проблеми релігії взагалі. Такі погляди пов'язані, з одного боку, зі встановленням факту існування релігії на всіх континентах, а з іншого - з розвитком наук, особливо природничих, та з просвітницькою вірою в природні сили розуму, завдяки яким людина пізнає і пояснює всю дійсність, усе, що колись було таємницею і загадкою. Це мало стосуватися і релігії, тим більше, що для її пояснення, особливо для пояснення її ґенези, почали застосовувати різні природничі теорії. Аргументи філософської і богословської природи, доводять об'явлення походження релігії.

Ставлення до релігії завжди відзначалося неоднозначністю та мінливістю - в залежності від історичної епохи, політичного режиму, а також особистості того, хто переймався цим питанням. Та, попри будь-які обставини, релігія як суспільне явище виявилася життєздатною і в різних своїх формах існує у всіх країнах світу. Нині в Україні, в процесі трансформаційних змін в суспільстві, релігія переживає певний ренесанс. Ставлення людей до релігії, її роль у житті особи та суспільства розглядали й аналізували у своїх працях такі, зокрема, дослідники, як Ю. Борунков, У. Джеймс, Б. Куценок, Б. Лобовик, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг, В. Циба, С. Хассен, А. Сафронов, Ю. Макселон та інші.

Функції релігії:

Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням віруючих.

Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.

Комунікативна: спілкування віруючих між собою, "спілкування" із богами, янголами, душами померлих та святих

Регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігіозній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.

Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди

Політична: лідери різних спільнот та держав використовують релігію для виправдання своїх дій, об'єднання або навпаки роз'єднання людей за релігійними ознаками заради своїх політичних цілей.

Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т.д.)

Дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз'єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи.

Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме -- як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки.

Своєрідною формою особистісного світогляду, який проявляється у сучасному суспільстві є атеїзм. Атеїзм (грец. a -- заперечення і theos -- Бог (мал.. 1); буквально -- безбожництво) -- філософсько-матеріалістичне вчення.

мал. 1

Атеїзм, з одного боку, постулює неспроможність усякої релігії як фантастичного, перекрученого відображення дійсності, відкидає віру в реальність існування всього надприродного, богів, духів, потойбічного світу, воскресіння з мертвих, безсмертя душі, її переселення з одних істот до інших, заперечує можливість створення світу і всього сущого з нічого, а з іншої визнає вічність і не створимість матеріального світу, розвиток природи і суспільства за своїми власними законами і за допомогою заперечення надприродних сил стверджує самоцінність буття світу і людини, цінність земного життя як єдино можливого і сприяє формуванню в людей матеріалістичного світогляду.

Атеїзм вивчає історію атеїстичної думки, форми, методи і засоби формування матеріалістичного світогляду. В атеїзмі простежуються дві взаємозалежні сторони: критична, завдання якої полягає в аргументованій критиці релігії, і творча, що прагне на матеріалістичних підставах ствердити буття людини, його справжні цінності й ідеали, інтелектуальний і творчий потенціал як особистості. Тому неправомірно зводити атеїзм лише до етимології цього слова (безбожництву), до його критичної сторони, лише до голого заперечення релігії, тому, що в противному випадку він сам перетворюється у свого роду релігію. У структуру критичної складової атеїзму входять філософська критика релігії (ґрунтується на логіко-аналітичному спростуванні доказів буття божого), природничо-наукова критика релігії (є природничо-наукове спростування релігійної картини світу) і історична критика релігії (знаходиться навколо проблеми ролі церкви в соціальному процесі). Конкретний зміст атеїзму в історії обумовлювався рівнем розвитку філософії.

2. Історія атеїзму

Термін атеїзм з'явився в XVI столітті у Франції, однак існують свідчення того, що ідеї, які сьогодні можуть бути розцінені як атеїстичні, вже були присутні в часи Стародавнього Єгипту, Ведичної цивілізації та Античності. Розглядаючи ці свідчення можна сказати що виник атеїзм у давнині як антипод релігії і носив історично минущий характер. Формування атеїзму йшло паралельно з формуванням релігійних уявлень. Зачатки атеїстичних поглядів з'явилися за сотні років до н. е. У класичному творі давньоєгипетської літератури «Пісні арфіста» (XXII--XXI ст. до н. е.) заперечувалося існування загробного царства. У Древній Індії представники школи локаята в III ст. до н. е. визнавали матеріальність світу і заперечували реальність існування Бога, безсмертя душі, потойбічного життя, божественного одкровення і провидіння. Давньогрецький філософ і поет Ксенофан (580--480 до н. е.) доводив, що не боги створили людину, а, навпаки, люди створювали богів по своєму образу і подобі.

Значення слова «атеїст» змінювалося протягом класичної античності. Часто ранніх християн називали атеїстами за те, що ті не вірили в язичницьких богів. За часів Римської імперії християн страчували за заперечення римських богів у цілому і культу імператора зокрема. Коли в 381 році, за правління Феодосія, християнство стало державною релігією Риму, карним злочином стала єресь. Найвищого розвитку античний Атеїзм досяг у працях Епікура (341--270 до н. е.), що відкрито засуджував релігію і став основоположником атеїстичних поглядів римлян. Лукрецій Кар (99-55 до н. е.), виклавши в поемі «Про природу речей» основні напрями атеїзму, стверджував, що оскільки «… релігія більше і нечестивих сама і злочинних діянь народжувала», остільки потрібно звільнитися з-під її гніта для досягнення справжньої людської волі і щастя. Навіть в епоху середньовіччя, коли релігія займала пануюче становище і жорстоко переслідувала усяке вільнодумство, мали місце атеїстичні погляди, представники яких критикували церковний авторитаризм, релігійний догматизм, папство, чернецтво. Слідом за Аверроесом Р. Бекон, Іоанн Дунс Скот, Оккам спробували обґрунтувати незалежність наукового знання від богослов'я, розмежувати віру і розум. За повне розмежування науки і релігії виступив Галілей. В епоху Відродження атеїстична думка проявилася у формі пантеїзму (Бруно, Л. Ваніні), деїзму (Ф. Бекон, Гоббс, І. Ньютон, Вольтер).

Слідування атеїстичним поглядам було рідкісним явищем у Європі впродовж Раннього Середньовіччя та Середніх віків, домінував інтерес до релігії і теології. Як зауважив Анатоль Франс, в цей період «щасливій одностайності пастви безсумнівно сприяв також звичай… негайно спалювати усякого інакомислячого».

Микола Кузанський дотримувався форми фідеізму, яку називав docta ignorantia («вчене неуцтво»), стверджуючи, що бог знаходиться за межею людського розуміння, і наше знання про бога обмежене здогадами. Вільям Оккам поклав початок антиметафізичним вченням, заявивши про номіналістичні обмеження людського пізнання надзвичайних речей. Він стверджував, що божественна сутність не може бути інтуїтивно або раціонально пізнана людським інтелектом. Послідовники Оккама, такі, як Джон Міркуртскій та Микола Аутрекуртскій, розвивали ці погляди. Поділ віри і розуму вплинув на таких богословів, як Джон Викліф, Ян Гус та Мартін Лютер. Після них католицизм втратив своє домінування в Європі і зазнав радикальної реформації, зазвичай, більш терпимої у питаннях віри. Ряд відомих представників антирелігійного вільнодумства з'явився в цю епоху і в мусульманському світі. Це Омар Хайям та Ібн-Рушд

Більш послідовні атеїстичні погляди властиві французьким матеріалістам XVIII ст., що вважали релігію головною перешкодою на шляху прогресу. Однак, зводячи основні причини існування релігії до обмани й неуцтва, французькі матеріалісти бачили шлях звільнення від неї лише в освіті. У другій половині XIX століття атеїзм отримав популярність під впливом філософів-раціоналістів та вільнодумців. Багато відомих німецьких філософів того часу, таких як Людвіг Фейєрбах, Артур Шопенгауер, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше, заперечували існування божеств і були критиками релігії. Людвіг Фейєрбах своїми роботами «Das Wesen des Christenthums» (1841) (російський переклад «Суть християнства» (1870)) і «Das Wesen der Religion» (1845) (російський переклад «Сутність релігії» (1955)) сильно вплинув на таких філософів, як Енгельс, Маркс, Штраус та Ніцше. Фейєрбах розглядав віру як сон розуму, бога як людське винахід, релігійну діяльність як задоволення хибних потреб і вважав, що на місце любові до Бога слід поставити любов до людини, а на місце віри в Бога -- віру в самого себе. У XX столітті атеїзм панував в СРСР. Комуністична партія з 1919 року відкрито проголошувала в якості свого завдання сприяти відмиранню релігійних забобонів. Пізніше позиції атеїзму в посткомуністичних суспільствах, що трансформуються, виявилися істотно ослабленими. Це стало результатом його пов'язаності з антигуманною діяльністю тоталітарного радянського режиму. Через це значна частина не віруючих людей у цих країнах воліють називати себе агностиками.

Детальніше розглядаючи окремі атеїстичні вчення варто сказати про основоположні принципи марксистського атеїзму. Це впершу чергу:

1. Зародження релігії є результатом розвитку ідеї залежності людини від стихійних сил природи, безсилля змінити умови свого життя, страху смерті.

2. Використання цих ідей імущою меншістю суспільства для встановлення їх зв'язку з релігійним культом заради узурпації і збереження влади.

3. Положення, що боротьба з релігією це невід'ємна частина боротьби з несправедливим суспільно-економічним порядком, встановленим правлячими класами.

4. Висновок, що скасування релігії звільнить творчу активність більшості, яка експлуатується, для боротьби за гідне трудової людини існування.

В процесі суспільного вільнодумства ХХ століття за межами СРСР розвивались різноманітні суспільні течії засновані на атеїстичних переконаннях. В першу чергу вільний від політичних переконань атеїзм значно поширився в Швеції, Фінляндії та Австрії, що було пов'язано з кризою лютеранської пропаганди, збільшенням церковних пожертв та припливом науково-технічного прогресу. Саме останнє зумовило збільшення кількості атеїстів та агностиків серед вчених всіх країн світу. Церква в певний проміжок часу (60-ті, 70-ті роки) не встигала за науково-технічним прогресом який відбувався в суспільстві, відповідно не було належної церковної пропаганди. В 80-ті роки ситуація з лютеранською церквою дублювалась і у Великій Британії, де в певний час з'явилась значна криза у релігійному вихованні молоді, що було пов'язане з зникненням впливу офіційної церкви на освіту.

Тим часом на інших континентах релігія продовжувала домінувати у суспільстві. Це можна пояснити відносно нижчим рівнем життя за межами Європи. Однак це пояснення не підходить для таких країн як США, Австралія та Канада. Ці країни в релігійному та соціальному аспектах життєдіяльності розвивались на основі колишньої до колоніальної спадщини в умовах специфічних геокультурних осередків більш релігійних етносів. В своїй життєдіяльності населення цих, а також менш розвинених колишніх колоніальних держав Південної Америки, Африки та Океанії завжди супроводжувалось релігійними упередженнями, що зміцнило регіональні осередки релігійних коренів. Однак рівень атеїстів та агностиків був високим серед населення з якісною світською освітою і був напряму пов'язаний з розумовим потенціалом окремих жителів.

На початку ХХІ століття релігійна ситуація у світі певним чином реформувалась, збільшилась доля віруючих в країнах СНД, натомість в США, країнах Європи та Азії кількість атеїстів зросла, цьому сприяли великі кількості вільнодумних атеїстичних організацій та наукове просвітництво. На початок 2006 року надзвичайно велика доля атеїстів відзначалась у Англії, Північній Ірландії, Швеції, Норвегії, Китаї, В'єтнамі, Сінгапурі тощо. Тим часом у Росії, країнах Середньої Азії та в Закавказзі поширювались різноманітні релігійні та сектантські організації. Релігія в Росії заохочувалась урядом і об'єднувалась з громадським просвітництвом.

Видатним науковцем, популяризатором атеїзму в суспільстві є англійський публіцист Ричард Докінс. У надрукованій в 2006 році книжці The God Delusion (Марення Богом)(мал. 2), Докінс доводить, що надприродній творець швидше за все не існує, і що віра в нього є маренням -- сталим хибним переконанням.

мал. 2

Подібне наукове видання є рушійною силою у світовій атеїстичній революції ХХІ століття, цитати з нього часто можна зустріти на атеїстичних та релігійних форумах. Основні думки Ричарда Докінса переймають на озброєння про-атеїстичні організації всього світу. Атеїстичним проектом Докінза є також Atheist Bus Campaign, детальніше в розділі «Поширення атеїзму в Європі».

3. Культурне значення атеїзму. Філософські підходи

Марксистський атеїзм. Засвоївши все цінне, що було нагромаджене вільнодумством, подолав історичну та соціально-класову обмеженість попередніх учень. Релігія, згідно з марксизмом, розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що відображає суспільне буття людей. Прийнявши тезу попереднього атеїзму про релігію як продукт фантазії людини, марксизм поглибив розуміння релігії на основі принципово нового підходу до осягнення сутності людини. Л. Фейербах розглядав людину абстрактно, як біологічну істоту і це не давало змоги йому ставити походження релігії в залежність від матеріального життя суспільства. Розуміння людської сутності як сукупності суспільних відносин дозволило марксизмові виявити та розкрити соціальну природу релігії. За марксизмом, релігія -- це не вигадка окремої особи, а витвір людей, які вступають між собою у певні виробничі відносини і спілкування. Розкриваючи соціальну природу релігійного світогляду, К. Маркс зазначав, що людина -- це не абстрактна, десь поза світом існуюча істота. Людина -- це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, суспільство породжують релігію. Релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі... Встановивши залежність релігії від матеріальних умов життя людей, марксизм розкрив характер впливу самої релігії на суспільство та особу, соціальні умови, які породили і живлять релігію.

Вихідним принципом марксистського атеїзму є теза діалектичного матеріалізму, що боротьба протилежностей виступає як джерело саморуху матерії, що світ вічний і нескінченний в просторі і часі. Марксистський атеїзм заперечує ідею про першооснову світу в будь-яких формах її прояву, незалежно від того, є це абсолютна ідея, чи комплекс відчуттів, чи Бог.

У нових історичних умовах марксистський атеїзм був осмислений В. І. Леніним. Зокрема, він розкрив особливості фідеїзму, його спекуляції на складних гносеологічних проблемах, порушених революцією у природознавстві, показав зв'язок фідеїзму з новітніми течіями сучасної буржуазної філософії.

Ленін обґрунтував теоретичні засади політики правлячої партії та соціалістичної держави щодо релігії, церкви й віруючих. Ці теоретичні принципи порушувались у практиці комуністичного будівництва в колишньому СРСР, коли нерідко ігнорувалися права віруючих, руйнувалися церкви, піддавались репресіям священнослужителі та віруючі.

Західні філософські школи атеїзму. У західних країнах існують численні філософські школи, які критикують релігійну ідеологію і діяльність церкви в умовах бурхливого науково-технічного та суспільного прогресу, зростаючої секуляризації. З одного боку, сучасна критика релігії в буржуазному суспільстві зумовлена пошуком форм пристосування буржуазної ідеології, зокрема релігії, до умов зростання і поширення наукових знань, впровадження досягнень сучасної науки у виробництво. З іншого -- вона виражає настрої дрібного та середнього класу, а також демократичної інтелігенції, які протестують проти засилля влади монополістичного капіталу, посилення експлуатації, що освячується релігією. Форми критики та заперечення релігії західними філософами різноманітні. Вони виражаються переважно у критиці християнства, викритті християнської моралі та пропаганді світської, в антиклерикалізмі, пропаганді раціоналізму, пантеїзму, деїзму, проявах скептицизму щодо релігії, бунтарського і нігілістичного її заперечення.

Послідовники сучасного західного атеїзму, дотримуючись традицій просвітницької і натуралістичної критики релігії, називають себе вільнодумцями, гуманістами, раціоналістами чи секуляризаторами.

У сучасному західному вільнодумстві виділяють два основні напрями.

Перший напрям -- нігілістичний, анархістсько-бунтарський напрям заперечення релігії і церкви, що дістав назву екзистенціа-лістського атеїзму. Він бере свій початок у ніцшеанстві і переплітається з екзистенціалістською філософією. Критика релігії представниками цього напряму має більш богоборчий, емоційний характер, ніж теоретичний.

Другий напрям -- агностичний, спирається на ідеї Канта і Юма, а також на неопозитивістську філософію. Критика релігії представниками цього напряму ведеться з позицій скептицизму. Він дістав назву позитивістського атеїзму.

Водночас у країнах Заходу, зокрема в Німеччині, Італії, Франції, Великій Британії, є марксистські філософські школи, що здійснюють критику релігії з діалектико-матеріалістичних позицій.

Отже, вільнодумство в західних країнах пов'язане з різними філософськими школами, проте воно більш зумовлене успіхами науки, зростанням секуляризації в сучасному світі, прогресом цивілізації.

Екзистенціалістський атеїзм. Спирається на філософський принцип, згідно з яким світ набуває значущості й структурності лише завдяки екзистенції, тобто існуванню особи. Вкинута у вир чужого їй буття, людина шукає в ньому свою сутність. Ці шукання викликають неспокій, жах, відчуття трагедії буття. І це становить головний сенс особистого життя людини. У звичайному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію, для цього необхідно, щоб вона опинилася у критичній ситуації. Такою ситуацією є межа смерті. Звідси -- заперечення соціальних цінностей, у тому числі релігії. Людині протистоїть суспільство, церква як щось чуже, вороже, що руйнує внутрішній світ особи, її свободу. Жити як всі -- означає втратити свою індивідуальність і свободу. Людина самотня у навколишньому світі, їй ніхто не може допомогти. Французький філософ і письменник Жан Поль Сартр (1905 --1980) вважав, що не існує ніякої надприродної сили, яка могла б визначати сутність особи. Людина є вільною, вона творить сама себе і повністю відповідає за свої вчинки перед собою. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до асоціальності й песимізму. Екзистенціалісти не лише заперечують релігійні цінності, вони й не визнають ніяких принципів моралі, заявляючи, що кожна людина сама вирішує, у що їй необхідно вірити, що слід вважати моральним чи аморальним. Сутністю життя, особи є пошук смерті. Такий моральний принцип екзистенціалістів суперечить релігії. Ці ідеї справили глибокий вплив на мистецтво та літературу сучасного західного суспільства, на погляди значної частини буржуазної інтелігенції. Екзистенціалістський атеїзм має нігілістичний, бунтарський характер.

Позитивістський атеїзм. Ґрунтується на принципі заперечення можливості пізнання об'єктивного світу та на визнанні раціональними лише тих наук, які спираються на безпосередній досвід людини. Мета науки -- описувати і впорядковувати факти за допомогою логічних понять. Наприклад, австралійський філософ Отто Нейрат (1882--1945) на основі так званої «фізикалістської соціології», яка ґрунтується на єдиній універсальній мові науки, виключив релігію з духовного життя суспільства. Англійський філософ Бертран Рассел (1872 --1970) у працях «Чому я не християнин», «Становище вільної людини», «Сутність релігії», «Містицизм і логіка» з'ясовував питання про позитивний внесок релігії у розвиток цивілізації і дійшов висновку, що релігія є головною перешкодою на шляху людського прогресу. Він з позицій логіки спростовує богословські доведення буття Бога, заперечує основні релігійні догмати, викриває релігійну мораль. Релігію Б. Рассел критикує з позицій науки та здорового глузду. Особисту світоглядну позицію вчений пов'язує із загальнолюдськими ідеалами та моральними цінностями, з гуманізмом, з необхідністю залучити народ до освіти й культури. Він порушує і науково обґрунтовує вимогу повністю відокремити церкву від держави і школу від церкви, звільнити людину від релігійних ілюзій. Його атеїзм має гуманістичний і просвітницький характер.

Фрейдистський атеїзм. Його основоположником є австрійський філософ, психотерапевт Зігмунд Фрейд (1856-- 1939). У своїх працях він не лише розкриває сутність релігії, а й обґрунтовує психологічну природу атеїзму. Якщо релігія виникає на основі безсилля людини перед грізними силами природи і внаслідок неприборканих внутрішніх людських інстинктів, то атеїзм обумовлений продуктивним подоланням цих причин. Учений дійшов висновку, що звільнення людини від релігійних ілюзій значною мірою зумовлене швидкістю викорінення її інфантильної безпорадності, перетворення на самостійну, свідому особистість.

3. Фрейд спростовує богословське твердження про те, що релігія є основою моралі. Людина, на його думку, повинна покладатися на власні сили. Лише людина, звільнена від влади авторитету релігії, здатна правильно використати свій розум і талант, об'єктивно пізнати навколишній світ, правильно визначити своє місце та роль у ньому, не впадаючи в релігійні ілюзії. Вчений виступає проти релігійного виховання, вважаючи, що воно є перешкодою у розумовому розвитку особи.

Неофрейдизм. Ідеї 3. Фрейда розвинув німецько-американський філософ і психолог Еріх Фромм (1900--1980) -- один із основоположників неофрейдизму. Він різко засудив і відкинув авторитарну релігію як систему відчуження людини. Цій релігії вчений протиставляє гуманістичну релігію, яка концентрує свої погляди на людині як найвищій цінності. В основі такої релігії є віра в творчі можливості людини, в силу її розуму. В цій релігії людина здобуває повну свободу і сама відповідає за свою долю.

Вільнодумці та атеїсти західноєвропейських країн об'єднані у дві міжнародні організації: Всесвітню спілку вільнодумців (ВСВ), яка заснована у 1880 р. та об'єднує демократично настроєних учителів, лікарів, службовців і студентів, і Міжнародну гуманістичну та етичну спілку (МГЕС), яка заснована в 1952 р. й об'єднує прогресивну частину творчої інтелігенції -- вчених, письменників, художників, викладачів вищих навчальних закладів. Спілки вільнодумців мають свої періодичні видання. Наприклад, у Великій Британії і Швейцарії виходить друком щомісячний журнал «Вільнодумець», а в США -- журнал «Гуманіст».

Сучасному західному вільнодумству притаманна широка пропаганда антиклерикальних ідей, секуляризації різноманітних сфер суспільного життя, принципів загальнолюдської моралі, філософського та природничо-наукового обґрунтування атеїстичних поглядів. Одним із першочергових завдань зарубіжних спілок вільнодумців є критика релігійної моралі. Певною мірою це зумовлено тим, що в сучасному християнстві основна увага зосереджується на проблемах етики. Вільнодумці західного світу всупереч релігійній моралі проголошують принципи світського гуманізму, добра, милосердя, справедливості, свободи. Релігія, твердять вони, не сумісна з гуманізмом, оскільки вона насаджується за допомогою насильства. Б. Рассел писав, що «більшість людей вірять у Бога тому, що цю віру в них втлумачували з дитячих років...». Тому, на його думку, засобом подолання релігії повинна бути глибока реформа освіти і системи виховання. Дехто з учених звільнення людей від релігій пов'язують із соціальними змінами. Так, у резолюції ВСВ (1954 р.) зазначається, що духовна свобода людства зумовлена економічною незалежністю всіх людей. Проте в цілому ВСВ і МГЕС перебувають на позиціях просвітництва щодо звільнення свідомості людей від влади релігії.

Вільнодумство й атеїзм західноєвропейських країн пов'язані з політичними рухами. Так, ВСВ активно проповідувала ідеї пацифізму, боролася проти війни та фашизму. Нині ВСВ і МГЕС проводять активну боротьбу за мир, знищення термоядерної та хімічної зброї, за охорону навколишнього природного середовища, виступають проти клерикалізму, за соціальну справедливість і рівність, вимагають відокремлення церкви від держави і школи від церкви в тих країнах, де існують панівні державні релігії, домагаються втілення в життя принципу свободи совісті.

Сучасне вільнодумство й атеїзм розкрили земні витоки релігії, її соціальну сутність і функції, обґрунтували роль психологічних, гносеологічних та історичних причин релігії, показали значення освіти, культури і виховання у звільненні свідомості людей від релігійних нашарувань, залежність еволюції релігії від соціально-економічних умов життя суспільства, природничо-наукову базу й філософські основи процесу секуляризації усіх сфер життя суспільства. В цьому і полягає нині їхнє значення.

4. Поширення атеїзму. Загальні географічні осередки його виникнення

4.1 Атеїзм в Європі

Європейський атеїзм йде корінням до сократичної грецької філософії, але не виділяється як окрема течія до кінця Епохи Просвітництва.

Грецький поет Діагор (V століття до нашої ери) відомий як «перший атеїст» і затятий критик релігії і містицизму. Критий бачив релігію як людський винахід, який за допомогою залякування ставить людей у деякі рамки моралі. Ксенофан, критикуючи антропоморфізм богів грецької народної релігії, яким він протиставив якесь єдине світове божество, першим висунув ідею про те, що саме люди створили богів за своїм образом і подобою:

«Але якби бики, коні і леви мали руки і могли б ними малювати і створювати твори (мистецтва), подібно до людей, то коні зображували б богів схожими на коней, бики ж схожими на биків…»(«Досократські філософи», ч.1, Каз., 1914, с. 111).

Атомісти, такі як Демокрит, намагалися описати світ лише матеріалістичним способом, не посилаючись на духовність та містицизм. До інших досократиків, що, ймовірно, мають атеїстичні або агностичні погляди, відносяться Продік, Протагор та Теодор.

Сократ звинувачувався в атеїзмі за те, що викликав у жителів невпевненість в богів, яких шанувало місто. Хоча філософ заперечував звинувачення в атеїзмі. У кінцевому підсумку він був засуджений до смерті. Епікур, оскаржував безліч релігійних доктрин, включаючи життя після смерті і божественну сутність. Він вважав, що душа матеріальна і смертна. Хоча Епікуреїзм не виключає наявності богів, Епікур вірив, що, якщо боги й існують, то до людства їм байдуже. Секст Емпірик вважав, що необхідно скасувати покарання за скептицизм, відомий як пірронізм, у якому немає нічого жахливого, і атараксія(«свобода розуму» або «безтурботність душі») може бути досягнута скасуванням такого покарання. Його роботи, вцілілі в значній кількості, істотно вплинули на наступних філософів. З Стародавнього Риму дійшов до нас єдиний цілий великий античний філософський атеїстичний твір одного з найвидатніших матеріалістів і атеїстів старовини -- Тита Лукреція Кара. Лукрецій стверджував, що якщо боги існують, їм байдуже людство, і вони не впливають на навколишній світ. З цієї причини він вірив, що людство не повинно боятися «надприродного». Відома поема «Про природу речей» всебічно висвітлює і обґрунтовує вчення Епікура. Але головний об'єкт її критики -- релігія, якій Лукрецій протиставляє науку, дослідження, засноване на точно встановлених фактах і розумному, природному їх поясненні. Він бачить у релігії не тільки помилкове, але перш за все надзвичайно шкідливе, згубне для людства вчення. Лукрецій піддав критиці не тільки релігійні уявлення, але й вчення Платона про безсмертя душі.

Значення слова «атеїст» змінювалося протягом класичної античності. Часто ранніх християн називали атеїстами за те, що ті не вірили в язичницьких богів. За часів Римської імперії християн страчували за заперечення римських богів у цілому і культу імператора зокрема. Коли в 381 році, за правління Феодосія, християнство стало державною релігією Риму, карним злочином стала єресь.

В Європі впродовж Раннього Середньовіччя та Середніх віків атеїзм втратив інтерес у науковців і простого суспільства, релігійні течії (переважно християнство) захопили соціальні простори і колишні просвітителі безвір'я доживали життя в монастирях. Натомість релігія торкнулась всіх аспектів людської діяльності. З'явились суспільні, церковні догми, свята інквізиція, тощо. Це сприяло культурній деградації і як наслідок створювалось підґрунтя віри.

За часів Ренесансу та Реформації релігійні пристрасті розгорілися, що очевидно з розповсюдження нових релігійних законів, братств, популярних захоплень в католицькому світі і появи все більш аскетичних протестантських сект, таких, як кальвіністи. Це був час міжконфесійного суперництва, що дозволив ще більше розширити межі теологічної та філософської теорії, що пізніше багато в чому було використано для просування скептичного (у відношенні до релігії) світогляду.

Критика християнства почастішала в XVII і XVIII століттях, особливо у Франції та Англії, де, на думку сучасників, спостерігалася криза релігії. Деякі протестантські мислителі, такі, як Томас Гоббс, підтримували філософію матеріалізму та скептицизму щодо надприродних сил. В кінці XVII століття деїзм став відкрито підтримуватися такими інтелектуалами, як Джон Толанд. Фактично всі французькі та англійські філософи XVIII століття в якійсь формі дотримувалися деїзму. Висміюючи християнство, багато деїстів в той же час зневажали і атеїзм. Перші відкрито атеїстичні мислителі, такі, як барон Гольбах, з'явилися наприкінці XVIII століття, коли вираження невіри в Бога стало менш небезпечним. Девід Юм був найбільш систематичним представником освіченого мислення, що створював скептичну епістемологію, засновану на емпіризмі, і підриває метафізичні основи теології.

Французька Революція винесла атеїзм з салонів на вулиці. Спроба нав'язати Громадянську конституцію духовенства призвела до анти клерикалістських заворушень і вигнання багатьох священиків з Франції. Хаотичні політичні події в революційному Парижі, в кінцевому підсумку, дозволили радикальнішим якобінцям, які розгорнули масовий терор, захопити владу в 1793 році. На завершення, войовничіше атеїсти спробували силоміць де християнізувати Францію, замінивши релігію культом розуму. Ці переслідування закінчилися з термідоріанським переворотом, але деякі секуляристські заходи того періоду залишилися постійною спадщиною французької політики.

У період Директорії, консульства та Імперії секуляризація французького суспільства була узаконена, причому в її орбіту залучалися спочатку Північна Італія, а потім й інші території в Європі, де виникали держави-сателіти Франції -- спочатку республіки, пізніше (після коронації Наполеона в 1804) -- монархії. У XIX столітті багато атеїстів та інших антирелігійних мислителів спрямували свої зусилля на політичну й соціальну революцію, сприяючи переворотам 1848 року, Рісорджіменто в Італії та зростанню інтернаціонального соціалістичного руху.

Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм XVIII ст. і марксистсько-ленінський атеїзм. Розвиток капіталізму в Європі сприяв загибелі феодального ладу. Рішучого удару європейському феодалізмові завдала французька буржуазна революція (1789--1794 рр.). Зрозуміло, що ця революція була б неможливою без відповідного ідеологічного підґрунтя, що неодмінно включало в себе і боротьбу з середньовічною ідеологією. Саме це й викликало появу на історичній арені французьких просвітителів XVIII ст. з їх матеріалізмом і атеїзмом.

Одним з представників раннього просвітительства був П. Бейль (1647--1706 рр.) -- видатний скептик, критик схоластики. П. Бейль висунув вимогу віротерпимості і свободи совісті, розмежування моралі та релігії, розуму і віри, науки і релігії.

Ще з радикальнішими думками виступив Ж. Мельє (1664--1729 рр.). Вийшовши з народу і провівши серед нього все життя, Ж. Мельє висловлював думки і сподівання сільської бідноти.

Будучи священиком, Ж. Мельє не мав можливості відкрито викладати свої погляди. Він залишив по собі яскравий твір "Заповіт", який вперше став відомий громадськості у 30-х роках XVII ст. в рукописних списках. Повністю "Заповіт" було видано лише 1864 р. У "Заповіті" Ж. Мельє розглядав релігію як продукт неуцтва й обману. Ж. Мельє, як і більшість мислителів після нього, визначив соціальну роль релігії. Ж. Мельє добре знав історію і теорію релігії, тому його критика релігійних догм була особливо обґрунтованою і переконливою. Цю критику він вів з позицій матеріалістичної філософії.

Виступи сільського священика Ж. Мельє засвідчують, що у Франції XVIII ст. вільнодумно-атеїстичні ідеї поступово виходили на арену суспільної думки. Про це свідчить і творчість аристократа Франсуа Марі Вольтера (Аруе) (1694--1778 рр.). Вольтер вів невпинну боротьбу з ортодоксальними формами релігії і насамперед з католицизмом як головною ідейною підпорою феодальної монархії. Гасло "Розчавіть гадину!", під якою він розумів католицьку церкву, визначало всю його філософську і публіцистичну діяльність. Сповнені іронією і сарказмом виступи Вольтера проти інквізиції та єзуїтів, проти забобонних і підступних ченців, проти релігійного ханжества та фанатизму увійшли в історичну скарбницю вільнодумства. За його підрахунками, в часи інквізиції населення Європи скоротилося майже на третину, тобто кількість жертв склала 9--12 млн. чоловік.

Водночас Вольтер, матеріалістично пояснюючи явища природи, поділяв позиції деїзму: він залишав місце для Бога як верховного розуму, як законодавця природи. Вольтеру належить відомий вислів: "Якби Бога не було, його треба було б вигадати".

Закінченої атеїстичної форми вільнодумство набуло у творах таких французьких матеріалістів, як Ж. Ламетрі (1709-1751 рр.), Д- Дідро (1713-1784 рр.), К. Гельвецій (1715-1771 рр.), П. Гольбах (1723-1789 рр.). Вони повністю заперечували релігію і відкидали ідею Бога.

У 20-му столітті також спостерігався політичний розвиток атеїзму, спричинений тільки через інтерпретацію праць Маркса і Енгельса. Піля російської революції 1917 року зросла релігійна свобода для більшості релігійних меншинств, яка тривала декілька років, до того, як сталінська політика спрямувала репресії в бік релігії. Радянський Союз і інші комуністичні держави розвивали державний атеїзм і протистояли релігії часто за допомогою жорстоких методів.

Релігійну та атеїстичну ситуацію в Європі сьогодні можна трактувати по різному. Всі соціологічні опитування зіштовхуються з тим що люди часто не розуміють значення слова «атеїзм» і не відносять себе до атеїстів, насправді не сповідуючи жодної релігії, та не маючи виражених релігійних переконань. Більшість невіруючих в Європі відносять себе до агностиків або до скептиків. Саме поняття атеїзму церквою у всі часи трактувалось різко негативно, що зумовило подібний образ у свідомості кожного європейця. Загалом частка атеїстів у Європі змінювалась впродовж ХХ століття. У 1900 році кількість атеїстів у Європі (за достатньо об'єктивними оцінками) становила близько 2 млн. чоловік на 420 млн. осіб, тобто близько 0,5% населення. На загальне відношення у світі - 1630,3 млн. населення до 5,1 млн. атеїстів. Тобто в цей проміжок часу кількість атеїстів у Європі була відносно великою. При цьому відразу ж перед зазначеною датою, впродовж 1880 - 1900 відбувалась позитивна тенденція в зміні кількості атеїстів у Європі. Важко визначити кількість атеїстів та загальну тенденцію в Європі у першій половині ХХ століття, так як джерела подібної інформації (публікації в СРСР) були не об'єктивними відносно інших країн. Однак можна сказати що у міжвоєнний період 1918 - 1939 років атеїстичний рух посилювався, цьому посприяло поширення атеїзму у Скандинавських країнах, та запровадження атеїзму в СРСР. Стосовно частки атеїстичного населення в деяких країнах Європи згадують у публікаціях 60-х років, відзначалось зменшення релігійного впливу в країнах соц. Табору, зокрема в Чехословаччині, Румунії та Болгарії. Атеїстичними осередками атеїзму тут були Братислава, Бухарест та Варна, де відбулось зменшення кількості церковних установ, а також релігійних храмів, пам'яток культури тощо. У 1968 році албанський уряд на чолі з Енвер Ходжа оголосив про закриття всіх релігійних організацій в країні, проголосивши Албанію першою атеїстичною країною. Впродовж 70-х років у Європі антирелігійних змін зазнало близько 15 країн, що було приурочено до поширення соціалізму східній Європі, це і пояснюється тим що після падіння Берлінської стіни число активних антирелігійних режимів істотно зменшилося. Існують дані про те що у 2000 році на 798 млн. жителів Європи атеїстами були 151 млн., тобто 18,9% населення. Це пов'язано з модернізацією освіти і зменшенням впливу релігії на освіту. Частка віруючих людей представлена таблицею 1, в трьох колонках вказані відсоткові значення від загальної кількості віруючих в країні, при цьому атрибути віри представлено лише най розповсюдженіші. Атеїстична частка в країнах Європи станом на 2006 рік зображена на відповідній карті (мал. 3).

Таблиця 1

мал. 3

Аналізуючи мал. 3 варто зазначити що найбільший відсоток віруючих спостерігався у Ватикані та Ірландії. У 2006 році результатом перепису населення в Ірландії було те що доля атеїстів серед населення складала 84 особи що вдвічі більше за результат 1943 року коли тут було зареєстровано 42 атеїсти. В країні діє одна атеїстична організація. Абсолютно протилежні результати фіксують у Північній Ірландії де впродовж 1990 - 2000 років на 2/3 скоротилась кількість релігійних організацій, разом з тим більш ніж на половину зменшилась відвідуваність церкви. У перші роки ХХІ століття було закрито половину церков країни, загальний фонд провідної англіканської церкви країни, через зменшення церковних пожертв, скоротився на 50%.

Ситуація з атеїстичні рухом в Росії і країнах СНД також дуже складна. Крах правлячої комуністичної ідеології, яка, незважаючи на декларований атеїстичний характер, мала явні особливості релігії, привів до сильної реакції суспільства, нахиливши маятник суспільної свідомості в бік неприйняття атеїзму. З катастрофою СРСР релігійні організації отримали право на володіння майном, податкові та інші пільги. Стався сплеск містичних настроїв у суспільстві і захоплень різними лженауками (наприклад, астрологією).

В результаті атеїстичної просвітницької діяльності у Великобританії очолюваної Ричардом Докінсом в країні було розпочато атеїстична рекламну кампанію на автобусах (англ. Atheist Bus Campaign), для позитивної і раціональної відповіді на рекламу євангельських християн. Вона була придумана сатириком Аріан Шерін і запущена 21 жовтня 2008 року, а також офіційно підтримана Британською гуманістичною асоціацією. Організатори сподівалися зібрати ?5 500 пожертв і сплатити за рекламу на 30 лондонських автобусах протягом чотирьох тижнів на початку 2009 року під гаслом: «Бога, напевно, не існує. Облиште ж тривоги і насолоджуйтесь життям». До вечора 24 жовтня пожертви на кампанію сягнули ?100 000. Перші автобуси з атеїстичною рекламою почали курсувати від 6 січня 2009; кількістю 200 у самому Лондоні, а також 800 по всій Великобританії. Кампанія супроводжується рекламою в Лондонському метрополітені. Приклад автобусної реклами англійців наслідують атеїстичні організації Іспанії, Італії, США, Канади.

Географічні осередки атеїзму загалом визначити дуже важко, адже атеїзм соціально-культурне і навіть частково психолого-етичне явище яке розподілене одно рідно серед суспільних мас. Однак можна все ж виділити певні ландшафтні та соціальні орієнтування географічних осередків атеїзму, це зокрема історико-культурні регіони анти релігійних угрупувань (СРСР, Швеція), науково-освітні заклади (університети та студмістечка), регіони ізольовані від міжрелігійних протистоянь (Фарерські о-ви, Шпіцберген, Гренландія, Ісландія) До основних географічних осередків виникнення атеїзму у Європі варто віднести країни СНД, зокрема Росію, де впродовж другої половини 90-х, а також ХХІ століття створено багато нових атеїстичних організацій. Зокрема: АТОМ (Атеїстичний осередок Москви) створений на початку 2000 р., Олександром Никоновим, організація базується в Москві та видає журнал «Новый безбожник»; «Союз воинствующих безбожников Российской Федерации» який створено у Єкатеринбурзі, є філіали у Хабаровську, Челябінську та Санкт-Петербурзі, співпрацює з організацією АТОМ, об'єднує представників наукового атеїзму та журналістів і публіцистів які мають атеїстичні переконання. Можна зазначити також Інтернет організації зокрема СОТРЕФ.сом Українського атеїста, професора Київського Політехнічного Інституту Дулумана Е.К., організацію наукового атеїзму http://www.atheism.ru тощо. В Центральній Європі нині атеїстичними осередками є студмістечка Чехії, Німеччини, Польщі, Сербії де майже відсутні релігійні установи.

У Скандинавії релігія переживає глибоку кризу. Основним географічним осередком безвір'я є Швеція де рівень атеїстів складає понад 55% а скептиків та агностиків ще 30%, Загалом майже цілком атеїстичними є міста північної частини країни, а також столиця - Стокгольм, вплив релігії помітний на південному заході держави. Після розпаду СРСР значні осередки атеїзму з концентровані в урбанізованих районах Прибалтики. Окремі матеріали атеїстичних сайтів зазначають про поширення атеїзму у всіх північних регіонах Європи Фарерські о-ви, Шпіцберген, Гренландія, Ісландія, північні території Скандинавії та Росії. Часто збільшення атеїзму серед населення пов'язують з стабільною політичною ситуацією в країні, відсутністю військових конфліктів, високим рівнем життя та сприятливим кліматом, яскравим прикладом цього є висока частка атеїстів у Норвегії, Великобританії, Франції, Нідерландах, Бельгії та Люксембурзі, та низька Сербії, Македонії, Греції, Туреччині. В Україні нині частка атеїстів повільно зменшується що пояснено напливом різних релігійних течій після тривалої ізольованості у складі СРСР, однак незважаючи на це росте частка агностиків.

4.2 Атеїзм в Азії. Протилежності у відношенні влади до атеїзму в різних країнах

В історії Азійської релігії атеїстичні школи були присутні в індуїзмі, який є політеїстичною релігією, тобто релігією у якій може бути декілька богів. Матеріалістична і антирелігійна філософська школа чарвака, заснована в Індії орієнтовно в VI столітті до нашої ери, -- ймовірно, найяскравіша атеїстична філософська школа в Індії. Ця гілка індійської філософії класифікується як неортодоксальна система і не розглядається як частина шести ортодоксальних шкіл індуїзму, але заслуговує на увагу як матеріалістичний рух в індуїзмі. Четерджі і Датта пишуть, що до нас не дійшли тексти філософії чарвака, і наше уявлення про цю філософії ґрунтується, головним чином, на критиці їхніх ідей іншими школами. Часто до атеїстичних зараховують індійську філософську систему санкхья. Заперечення Бога, як єдиного творця, також присутнє у джайнізмі і буддизмі. В той же час слід зазначити, що самі буддисти не визнають свою релігію атеїстичною і вважають за краще використовувати термін non-theism, який в літературі зазвичай перекладається як не-теїзм.

Впродовж Раннього Середньовіччя різноманітні релігійні течії майже цілком захопили Азію. У багатьох глибинних регіонах поширювались традиційні вірування, основна ж частина континенту була поділена трьома релігіями - ісламом, індуїзмом та буддизмом. Ламаїзм та синтоїзм були притаманні північно-східним регіонам. До традиційних вірувань Китаю можна віднести даосизм та конфуціанство. Іудаїзм був подекуди присутній лише на територіях Близького Сходу. Тим часом атеїзм був майже відсутнім явищем, за виключенням кількох локальних течій вільнодумства у ХІХ столітті. З приходом ХХ століття ситуація почала змінюватись. У 1900 році в Азії було близько 2 мільйонів атеїстів, це 0,2% тогочасного населення континенту. Атеїстичними осередками в Азії були окремі регіони Японських островів, Корейський півострів, а також окремі урбанізовані регіони європейських колоній. Існували філософські течії вільнодумців.