Доцільно зробити плавний перехід від філософії до власне політики і права, та вказати на розуміння призначення влади християнством. Шульженко зазначає: « Згодом почали пропагуатися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення... Нехай кожна людюина, зазначає він, кориться вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога...» Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004. - ст. 51-52.

Біблія фіксує певну етимологію влади в Ізраїлі до і після зародження ідей християнства. «25 Того часу не було царя в Ізраїлі, - кожен робив, що здавалося правдивим в його очах» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга суддів 21:25 «4 І зібралися всі Ізраїлеві старші, і прийшли до Самуїла до Рами, 5 та й сказали до нього: «Ось ти постарівся, а сини твої не йдуть дорогами твоїми. Тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Перша Книга Самуїлова 8:4,5. Тобто, можна стверджувати, що Біблія зображає закономірність організації влади від анархії до монархії. «21 І Він зміняє часи та пори року, скидає царів і настановляє царів, дає мудрість мудрим і пізнання розумним.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга пророка Даниїла 2:21. По-суті, розуміється, що вся влада від Бога. Ось ще кілька цитат: «Лучше уповать на Господа, нежели надеяться на князей»(Пс.118:9).«Он укрощает дух князей, Он страшен для царей земных»(Пс.76:12).«Господь на небесах поставил престол Свой, и царство Его всем обладает»(Пс.103:19). По-суті, підтверджується концептуально-філософська позиція того, що влада, як і будь-який предмет чи явище об'єктивної дійсності, є частиною Бога і виходить із його волі та перебуває у рамках Промислу Божого, преобразується по мірі розвитку. Проте, таке трактування викликає безліч непорозумінь споміж християн і сьогодні: «Как понимать утверждение Всякая власть от Бога? Стоит ли повиноваться любой власти?» - запитує відвідувач біблійського сайту «Твоя Библия. Вечное сегодня». http://www.bible.com.ua/answers/r/36/309357. Таким чином Біблія закликає коритися будь-якій владі. Та й з рештою: «Всякий народ заслуговує того правителя, якого має»...

В рамках підпитання слід розглянути і розуміння християнством свободи. Варто звернути увагу, що в україномовному перекладі Біблії вживається термін «воля», що має зовсім інше значення - психічну властивість людини. «13 Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любовью служити один одному!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Послання св. Апостола Павла до галатів 5:13 - Послання св. Апостола Павла до галатів 5:13. Тобто, Біблія застерігає від проявів егоїзму а також квазіпотреб, і, по-суті, вислів Джорджа Оурела про свободу у своєму романі повторює її розуміння: «Свобода - это возможность сказать, что дважды два - четыре» - Дж. Оурел - «1984».

Одним із ключових у всіх релігіях є питання боротьби добра і зла. Як вище зазначалося, існує міра розвитку, міра справедливості, та дві протиборчі концепції розвитку - зло і добро, яке слід розуміти як результати діянь кожного та закономірний збіг обставин, що або допомагає або ж заважає у процесі задоволення індивідуальних та загальнолюдських потреб.

Отже, Біблія містить ряд згадок про зло: «29 І повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 5. «20 Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 3. «21 Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, 22 перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидюще око, богозневага, гордощі, безум. 23 Усе це виходить зсередини, - і людину опоганює» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Марка 7:21-23. - Апостол Марко мало не кримінальний кодекс християн уклав, зафіксувавши слова Ісуса, адже саме ці пороки і розуміються цією релігією як практичне а не абстрактне зло - злочин, і джерелом його є не зовнішній фактор, а психологія злочинця - «серце», що в Біблії часто означає «розум». «21 А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 3. Це як ніщо інше не підтверджує ту концептуальну позицію, що свобода людини і її воля обмежується рамками Божого Промислу, діячи у згоді з яким, кожен отримує від нього безпосередні підказки мовою життєвих обставин і досягає цілей у межах того вектора, що співставляється із Божим.

Ну і завершальними питаннями філософії є розуміння життя і смерті та пізнання істини. Ось що говорить Біблія: «3 Життя ж вічне - це те, щоб пізнати Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав ти Його» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 17. . Отже, вічне життя заключається у пізнанні Бога, що одночасно означає жити з ним у злагоді - злагоді з природою і іншими людьми. А щоб пізнати Бога - слід пізнати добро і зло, пізнати істину, що Старим Заповітом заборонено. Це одна із колізій Біблії. Щодо істини, то варто знову ж звернутися до Булгакова: «Истина прежде всего в том, что у тебя болит голова, и болит так сильно, что ты малодушно помышляешь о смерти.» Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 29. Тобто, абстрактної істини немає - вона завжди конкретна, звідси і випливає прислів'я: вік живи - вік учись. Адже претендувати на осмислення всієї повноти інформації про Всесвіт - рівно що претендувати на місце самого Бога.

Державно-правові інститути крізь призму ранньохристиянської ідеології

Зробивши проміжні висновки про загальну ситуацію у Римський імперії, особистість Ісуса Христа та основи його філософії, можна нарешті перейти до головного питання - безпосередньо політичних та правових ідей християнства. Варто звернути увагу на джерела.

«Історія життя Христа підтверджується низкою незаперечних джерел і фактів. По-перше, християнськими джерелами, які поділяються на три категорії: канонічні книги, зокрема Нового Заповіту; неканонічні твори - апокрифи; твори отців християнства та інших ранньохристиянських письменників». Є.М. Орач. Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. ст. 87.

«Книги Нового Заповіту згруповані у чотири розділи. До першого введені Євангелії - від Матвея, Марка, Луки й Іоана. Це законоустановчі книги Нового Заповіту, в яких викладені основи християнського віровчення. Євангеліє від Матвея - найбагатше за змістом... Євангеліє від Матвея склалося в іудоізованому середовищі. Саме тому найбільша увага приділяється проблемі виконання старозавітного закону, переосмислення старих біблійних заповідей у дусі внутрішньої релігійності... У Нагірній проповіді Ісуса Христа стисло сформульовані соціальні й моральні засади первісного християнства, показана істотна відмінність Нового Заповіту від Старого Заповіту...

Євангеліє від Марка - найкоротше за структурою. Воно має 16 роздівлів, які розповідають про Христа та його учнів-апостолів. Тут детально описуються чудеса, які творив Христос. Головна ідея Євангелія - переконатив тому, що Христос насправді був Сином Божим...

Євангеліє від Луки переповідає події, описані в Євангеліїі від Матвея, та в Євангелії від Марка. Тут детально розказується про 7 чудес і близько 20 притч, а найповніше - про народження й дитинство Ісуса Христа. Водночас Євангеліє від Марка і Луки виголошувалися для еллінізованих іудеїв і християн-неєвреїв («язичників»). Навідміну від Євангелія від Матвея, де велика роль належить ставленню до Закону, тут образ і вчення Христа гранично універсальні, відповідають потребам усіх народів...

Євангеліє від Іоана доповнює три попередні тексти Євангелій. Апостол Іоан належить до найулюбленіших учнів Христових, як і апостол Петро, Павло та Яків. Форма викладу думок проста і урочиста. Все це позитивно і переконливо впливає на читача. Євангеліє від Іоана - зразок християнської містики. Воно розпочинається словами: «Спочатку було слово, і слово з Богом було, і слово це було Бог». У першому розділі наголошено, насамперед, на Божественній, містичній природі Христа - очевидно, не без впливу тодішніх містичних традицій, зокрема гностичної...

Другий розділ Нового Заповіту подано однією книгою, що називається «Історична книга Діянь» (або дій святих апостолів).

Вона розповідає про поширення християнських ідей безпосередніми найближчими учнями Христа - апостолами Петром, Павлом, Яковим та Іоаном. Християнські ідеї в Україні поширював апостол Андрій Первозванний...

Третій розділ «Нового Заповіту» містить книги повчальні - 21 посилання святих апостолів...

Біблійний канон завершує четвертий розділ «Нового Заповіту» - Пророча книга Обявлення Святого Іоанна Богослова, чи «Апокаліпсис». Автором цього твору вважається апостол Іоан. Він сам назвав книгу «Откровення Ісуса Христа», або «Пророцтва». Головна ідея «Апокаліпсису» - настання (прихід) останнього часу, «есхатології» (релігійне вчення про кінцеву долю людства та світу, яка починається від Ісуса Христа й триватиме до воскресіння мертвих і загального суду Божого над живими та мертвими...

Біблійні апокрифи. Низка творів, які виникли в лоні біблійної традиції, не увійшли до жодного варіанта біблійного канону». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. - ст. 142 - 147.

Проаналізувавши позицію авторитетних науковців, варто зробити висновок, що найбільш доцільно за основне джерело політичних і правових ідей раннього християнства взяти саме Євангелії.

Отже, як зазначає Орач, «Тут ми не станемо торкатися Ісуса як чудотворця, пророка і деяких інших євангелійських оповідей про нього. Ми лише підкреслимо, що він справді став засновником нової реліії небувалої чистоти, основним і єдино цінним змістом якої є прославлення (обожнення) слабого, любов до народу, до бідності, звеличення всього, що принижене, правдиве і наївне. Це моральне Ісусове вчення є ні з чим незрівняним внеском в історію людства і спонукає нас підносити його на недосяжну вершину людської величі. Саме це його вчення лягло в основу ранньохристиянської політико-правової ідеології» Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 88. - Орач, можливо, і перебільшує значення християнства у рамках історії політичних і правових вчень, але все ж варто погодитись, що ідеї Ісуса несуть у собі значну соціальну цінність як інформаційний модуль і потребують науково-філософського дослідження і суспільного переосмислення. Далі Орач продовжує думку: «Ранньохристиянська ідеологія доволі помітно відрізнялася за характером від подальшої ідеології церкви. У творах ранньохристиянської літаратури засуджувались і відкидались земні порядки, передусім політична влада рабовласників як вираз несправедливості та беззаконня» - там же. Абсолютно співпадає позиція даної курсовї праці з позицією Орача щодо значних розбіжностей раннього християнства зі Старим Заповітом і «постсоборним» християнством. Це принциповий момент, адже коли мова йде про різні етапи християнства, то, по-суті, мова йде про абсолютно різні ідеології. Тому слід зробити загальний аналіз політико-правової ідеології раннього християнства, перед тим як перейти до конкретики. «Конкретизуючи поняття свободи і рівності, представники ранньохристиянської політико-правової ідеології обстоювали надзвичайно важливий для юридичної сфери принцип еквівалента як універсальне мірило обміну і відплати. У відносинах еквівалентоного обміну рівність виступає у вигляді абстрактної та формальної рівності, оскільки в цьому випадку не беруться до уваги індивідуальні якості людии, а люди розглядаються лише в одній площині: як формально рівні суб'єкти - володільці благ і послуг. Звідси знамените золоте правило нормативної регуляції, сприйняте християнством з греко-римської правової думки: «Як ви хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними». Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 89 -. Щодо свободи і рівності, то швидше підходить характеристика «абстрактна» ніж «формальна», оскільки ранньохристиянська ідеологія взагалі не сприймала формалізму як такого, по-суті, будучи основою концепції природного права. Щодо прикладу «нормативної регуляції», то він є чимось середнім між старозаповітним «око за око...» і новозаповітним «якщо тебе вдарили в праву щоку - підстав ліву». Серйозний недолік порядку викладення думки Орача Є.М. - відсутність посилань на першоджерело, тобто, не зрозуміло з чого науковець робить такі висновки. Далі він зазначає, що християнство зробило кардинальний переворот у розумінні праці як не «рабського» заняття, а невідємної частини кожної нової людини і що кожен має отримати винагороду за свою працю. Це істотно розходилося із рабовласницькою концепцією. Проте, Орач тут же зазначає відверту неприязнь християнства до матеріально забезпечених прошарків населення, цитуючи Біблію: «Зручніше верблюдові пролізти крізь вушко голки, ніж багатому увійти до раю». - Такої стратифікації не мало б бути у ідеології абстрактної рівності, це є знову ж таки проявом політики «діли і владарюй!» і вкотре свідчить про концептуальну невизначеність християнства. Або інша така ж цитата: «Не можна одночасно служити Богові та момоні (багатству)» - з точки зору здорового глузду це нісенітниця. Тим більше, як каже російський гуморист Міхаїл Задорнов без долі гумору: «Не тот богат, у кого много, а тот, кому хватает». Тобто, матеріальна форма повинна відповідати духовному змісту, а засоби і можливості співпадати із потребами як усвідомленими необхідностями, що дозволяють реалізувати генетично обумовлений потенціал а відтак і частину Божого Замислу по відношенню до кожного. Далі Орач зазначає, що християнство дійшло висновку про необхідність установлення спільного майна і сам же ж уточнює, що ці ідеї є абсолютно утопічними. Крах ідеї комунізму довів цю утопічність. Можливо справедливо розподілити енергоресурси, потужності виробництва, виготовлені товари і надані послуги, і таким чином встановити економічну рівність, але спроби уникнути психологічного ставлення до речі як до своєї чи чужої приречені на крах, оскільки таке ставлення є природним і закладене на рівні базових інстинктів. Орач у своєму підручнику також слушно звертає увагу на розуміння права представниками раннього християнства: «В основі права та інших соціальних норм, за ранньохристиянськими джерелами, лежить правда, справедливість, яка йде безпосередньо від Бога» Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 88. - Це, в принципі, нормально як з точки зору філософії так і з точки зору теорії права. Черній також зазначає про сам зміст ідей, в тому числі і політико-правових: «Так, не лише звертається увага на обов'язковість зовнішніх дій («не кради», «не вбивай»), а й наголошується на важливості праведного внутрішнього стану, духовного спрямування. Тобто, праведними мають бути не тільки вчинки, але й помисли». А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 155.

Інший автор - Шульженко, таким чином характеризує в загальних рисах досліджувану ідеологію: «Викладені в Новому Заповіті християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа, зло, насилля та беззаконня буде виключено із життя, а наявний суспільний устрій заступить «царство Боже», себто ідеальна держава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість». Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004. - ст. 51 Можна сказати, що зробивши акцент на месіанство, Шульженко Ф.П. перетворює християнство у антиутопію, програмуючи на те, що без другого пришестя Христа, яке судячи з усього не настане ніколи, змінити концепцію життєустрою неможливо, забуваючи про свободу і волю кожної людини, про можливість об'єднання потенціалів і автосинхронізацію суперсистеми.

«Головний зміст Нагірної проповіді Ісуса Христа присвячений переосмисленню моральності на засадах християнської любові». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 142. З цим слід погодитись і перейти безпосередньо до першоджерел.

Як уже вище зазначалося, здобувши перед народом високий авторитет повагу, і владу - здатність підкоряти своїй волі, Ісус застосував механізм автосинхронізації суперсистеми: «16 Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 5:16. - звертається він до апостолів. По-суті, мова йде про перехоплення управління суспільними процесами, оскільки передача інформаційного модулю апостолами невизначеній кількості осіб - це вже управління, це подразник, що викликає зміну у психиці і свідомості «приймача» цієї інформації, а відтак його світогляду, філософії, концептуальної визначеності, що кардинально міняє поведінку, ставлення до оточуючих а отже і відносини із ними, в тому числі і правовідносини. «22 А я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого «рака» (ледащо, нікчемний, блазень, виродок пустий), підпадає геєнні огненій» - там же. Думки злочинні. Оскільки вони - вольовий елемент, що є потенційним злочинним діянням. Тому, як уже зазначалось, раннє християнство вимагає не лише утримуватися від злочинних діянь, але і від злочинних думок. Ось ще одне тому підтвердження: «28 А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» - там же. Це нагадує термін, що вжив у своєму згаданому романі Джордж Оурел - «мыслепреступление». У Нагорній проповіді Ісус вносить зміни у існуюче сімейне право: «32 А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводит її до перелюбу. І хто з відпущеною попереться, той чинить перелюб» - там же. По-суті, Ісус намагається уникнути або ж звести до мінімуму кількість розлучень у тогочасному та й наступному суспільствах, оскільки сім'я є дуже важливим елементом соціуму і середовищем формування світогляду і основ особистості дітей. Знову ж таки у вину ставиться не лише сам факт перелюбу, але і доведення до нього, забороняється одуружуватись із розведеними. Це має значно підвищити розуміння причинно-наслідкових зв'язків розлучення, розпаду сім'ї, а отже і скоротити таке негативне явище. З іншого боку це, по-суті, позбавляє права розлучених на подальше створення сім'ї, що не є гуманно.

Дуже важливим є вчення про неспротивлення злу. «38 Ви чули, що сказано «Око за око, і зуб за зуба». 39 А Я вам кажу не противитись злу. І коли вдарить хто тебе в праву щоку твою, - підстав йому другу. 40 А хто хоче тебе позбавити й забрати сорочку твою, - віддай і плаща йому» - там же. Звісно, принцип таліону себе не виправдовує, але це і не означає, що слід давати повну свободу злочинності. На жаль, злочинці існують уже близько 4000 років - концепція життєустрою така, і в її рамках слід виходити з того, що кожного злочинця і потенційного злочинця треба перевиховувати, для чого і покликана кримінологія і кримінально-виконавче право, а розраховувати на те, що відсутність протидії викличе і відсутність самої злочинної дії - як мінімум наівно, швидше навпаки. Думка продовжується і в наступному: «44 Я вам кажу: Любіть своїх ворогів, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» - там же. Це також віддає утопією. Безумовно, в нормальній концепції життєустрою в людини не повинно бути ворога, так як всі живуть в мирі і злагоді. Історія знає приклади таких цивілізацій. Але при наявності ворога, що становить реальну загрозу людині, її сім'ї, родині, нації, цілій державі чи ще гірше - молитись за нього варто лиш в тому контексті, аби той вчасно зрозумів, що творить. Конфлік виникає там, де зустрічаються взаємовиключні інтереси, що випливають із піраміди потреб, а отже і з вектора цілей, так як ціль - це формально виражена потреба. Жодна приватна потреба не може бути задоволена, доки не буде задоволено спільних потреб. Якщо ж чийсь вектор цілей вступає у конфлікт із загальним вектором цілей, що в свою чергу зосереджений у рамках Божого вектора, значить корінь таких потреб - квазіпотреби. Отже, задоволення кимсь квазіпотреб унеможливлює задоволення життєвонеобхідних потреб інших людей. І в такому разі необхідно відстоювати свої інтереси.

«2 Отож коли чиниш милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:2. Це актуальна норма для сучасної позиції церкви щодо милостині, так як більшість священиків нині знає своїх «спонсорів» особисто, не кажучи вже про численні «благодійні фонди». Знову ж таки християнство підкреслює «принцип антиформалізму» - формальне дотримання правил етикету, норм поведінки, що нікому не потрібне, так як всі розуміють нещирість взаємовідносин, що складаються, та й сама суть переноситься не на результат діяння а на сам факт вчиненої дії. Християнсвто ж вчить щирості - незавуальованим мотивам поведінки без прихованої прямої вигоди. Думка продовжується: «5 А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди... 6 А ти, коли молишся, «увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій що бачить таємне, віддасть тобі явно» - там же. З таким підходом до розуміння молитви виникає питання: а чи взагалі потрібна церква, як установа? Так як і вище було зазначено - Бог говорить з людьми мовою життєвих обставин. Молитва - це ще й діалог із собою, пошук внутрішнього зла, що заважає і пошук відповіді на питання: «Що ж не так?» Підняття рівня усівдомлення, щире каяття, що унеможливлює повторення протиправної, у широкому розумінні права, поведінки призведе до бажаних наслідків - Бог почує молитву і життєві обставини складуться позитивно. Формальна ж молитва нікому не потрібна. Церква ж може бути потрібна як храм - святе місце для збору людей, бажаючих щиро помолитися за свої спільні інтереси, що дозволяє створити відповідний егрегор, а відтак - посилити енергетичний вплив молитви, так як в даному випадку може йти мова і про програмування матриці можливих станів на потрібний результат. «19 Ще по правді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, - станеться їм від Мого Отця, що на небі! 20 Бо де двоє чи троє в ім'я Моє зібрані, - там я серед них». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:19-20. Тим більше, сам же Ісус нагадує: «8 Отож, не вподобайтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:8. Тобто, Бог, Всесвіт, володіє всією повнотою інформації про самого себе. В молитві може відкритись методологія для задоволення життєвонеобхідних потреб, усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків, підказка тощо.

Те ж саме Ісус говорить і про піст. Беззаперечно мудро Ісус зазначає про «небесні скарби»: «20 Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. 21 Бо де скарб твій, - там буде й серце твоє». Дійсно, накопичення матеріальних благ - не може бути самоціллю людини, адже всі ці блага - лише засоби для задоволення справжніх цілей - самоудосконалення і удосконалення суспільства, що в майбутньому, ймовірно, дозволить перевести управління процесами у ньому в новий балансувальний режим - режим добра і справедливості. Лідер Джамахирії Муамар Каддафі за кілька місяців до своєї загибелі заявив: «Я там, де мене не дістануть ні кулі ні бомби - я у серцях мільйонів лівійців». І це дійсно так, оскільки у серпні місяці 2011 року у Тріполі було зафіксовано масові весілля, де взяло участь близько трьох мільйонів людей, які таким чином бажали висловити лояльність своєму лідерові. Тобто, все матеріальне, що було збудоване - буде і зруйноване, але пам'ять про це житиме у серці і розумі ще не одного покоління - це і є недоторканий «небесний скарб».

Раннє християнство було також першою ідеологією, яка заговорила про векторну систему - тобто, розстановку пріоритетів завдань: «31 Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? 32 Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно 33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, - а все це вам додасться» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:31-34. Мається на увазі, що існує об'єктивна ієрархія потреб, пріоритентість же визначається кожним особисто, виходячи із типу психіки. Царство Боже - Богодержав'я, влада Бога на землі, справедлива концепція життєустрою - найпріоритетніша із потреб, на задоволення якої слід спрямовувати свою волю щомиті у своїй діяльності - це спільна потреба, а жодна приватна потреба не може бути задоволена, доки не будуть задоволені спільні потреби. А коли ж буде реорганізовано життєустрій - їжі, води і одягу, очевидно, вистачить всім.

«1 Не судіть, щоб і вас не судили...» - це не заборона на здійснення правосуддя, а лише заклик не піддавати критиці оточуючих, оскільки кращий спосіб змінити ситуацію на краще - давати власний приклад, для чого треба «... вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку із ока брата твого». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 7:5. Тобто, щоб змінити світ - треба змінити себе.

Крім системи пріортетів потреб, Ісус говорить і про систему пріоритетів цінностей: «37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достойний. 38 І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 10:37-38. Звісно, існує система пріоритетів цінностей і найбільше кожен із нас любить найближчих людей. Але ця любов нічого не варта в умовах панування несправедливої концепції і часто відсутності можливості захистити предмет своєї любові.

Крім всього іншого, в Новому Заповіті є хроший приклад прояву здорового глузду: «10 І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: «Чи вздоровляти годиться в суботу?» 11 А Він їм сказав: «Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, якщо вона впаде в яму в суботу? 12 Скільки ж людина вартіша за ту овечку! Тому можна чинити добро й у суботу». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:5-6. Знову ж таки знімаються всі формальності.

Ісус однозначно заявляє про безальтернативність двох протиборчих концепцій: «Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає за Мною, той розкидає» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 12:30.

Раннє християнство вказує на важливість правильного виховання наступних поколінь і підкреслює відповідальність вихователів: «І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. 6 Хто ж спокусить одне із цих малих, що вірують у Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, - і його потопити в морській глибині» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:5-6. Ця важливість підтверджується показаннями відносно сучасної статистики: відколи порнографічні матеріали стали загальнодоступними - кількість венеричних захворювань серед підлітків зросла у п'ятдесят разів.

Також ця ідеологія вчить вміти пожертвувати меншим заради більшого гамбіт: «... краще увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи обома ногами бути вкиненому в огонь вічний» - там же. В Новому Заповіті міститься і порядок вирішення спорів: «15 А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, - ти придбав свого брата. 16 А коли не послухає він, то візьми із собою одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. 17 А коли не послухає їх, - скажи Церкві, - хай буде тобі як поганин і митник!» - там же. По-суті, закладається три інстанції вирішення спору і що найбільш головне - без участі самого суду - винний сам має визнати свою вину, а не бути визнаним винним судом. Отже, в даному випадку можна відшукати інститут досудового врегулювання спору, інститут свідків. Але такий порядок унеможливлює вирішення спору, якщо відповідач не визнає своєї вини добровільно. Тобто, порушені права не можуть бути в такому випадку відновлені. Проте, важливм є вчення про безлімітне прощення «прогріхів братові».

Досить цікаву політичну ідею оприлюднив свого часу Ісус: «11 Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! 12 Хто бо підноситься, - буде понижений, хто ж понижується». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 23:11-12. Мова йде про те, що особа із вищим рівнем розвитку має сприяти іншим у досягнені такого ж рівня, сприяти їм а не зневажати, а ті - не боятися сильніших, а поважати їх і наслідувати.

Важливою є ієрархія правових норм, якщо можна це так назвати, зазначена Ісусом: «37 Він же промовив йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». 38 Це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього як самого себе». 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 22:38-39. Це підвтерджує усе вище згадане щодо концептуальної спрямованості і ієрархії потреб та цінностей.

Ще дуже важливою є наступна політична ідея християнства, заснована на тих же можливостях суперистеми: «49 А Іван відповів і сказав: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, що ім'ям твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить». 50 Ісус же йому відказав: «Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Луки 9:49-50. Тобто, для виконання певних спільних завдань не обов'язково організовуватись в певну структуру із визначеними лідерами і внутрішніми правилами, досить аби кожен мав свободу дій і працював на задоволення спільних інтересів у рамках своїх можливостей. Також християнство вчить не робити чуда із доброчину, так як це - нормальне явище: «10 Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: «Ми - нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні були!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Луки 17:10. - Апостол Іван звертає увагу на нову заповідь Ісуса, яку пропустили в усіх інших Євангеліях: «12 Оце Моя заповідь, - щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Івана 15:12.

Таким чином політико-правові ідеї раннього християнства можна звести до наступного. Варто почати із того, що Ісус Христос говорить про іншу концепцію життєустрою - Богодержав'я, владу Бога на землі, або ж, сказано в Біблії, - Царство Боже. Це принципово відрізнає християнство від абсолютної більшості інших ідеологій, які базуються на одній і тій же неправильній концепції, методології, філософії. Настання такого життєустрою можливе, коли більшість його членів досягне відповідного рівня розвитку, тому лідер є «рабом», слугою інших, який має сприяти їм у їхньому розвитку. Таким чином йде мова про схему «Предиктор-коректор», тобто, є суб'єкт управління і той фактор, який вносить корективи в процес управління по мірі відхилення від заданої цілі. Ідея вчить підкорятися будь-якій владі. Оскільки спротив передбачає насильство, а насильство - це деструкція, що є характерним іншій концепції. Тому будь-яка влада сама впаде, якщо відбудеться перехоплення управління і настане «Царство Боже» на землі. Ідея вчить виконувати встановлені обов'язки перед державою, що випливає із відомої біблійської фрази «кесарям - кесареве, а Богу - Боже».

Тим самим підкреслюючи, що цілі держави не завжди співпадають із цілями Бога. Ідеологія застосовує автосинхронізацію суперсистеми для самопоширення, безструктурний спосіб управління - передача інформаційного модулю невизначеному колу осіб. Втілення ідеї можливе за умов позитивного впливу інформаціного модуля на «приймач», що дозволить впорядкувати світогляд, концептуально визначитись і, використовуючи свої можливості і засоби, генетично обумовлений потенціал тощо, самовдосконалюватись, пізнаючи Бога, що є одним із найдієвіших способів зміни концепції. Ідеологія ставить на належне місце будь-яку працю, що до того вважалася рабським заняттям. Порушуються питання про справедливий роозподіл суспільної продукції, а отже про те, що багатих існувати не повинно. Вперше було поділено людей, як соціальну цінність, за генетичним і егрегроріальним критерієм. Тобто, Ісус називає своєю ріднею всіх, хто поділяє його погляди і живе у рамках Промислу Божого. Це передбачає і позитивну взаємодію біоритмів та створення колективного егрегора християн. Але цінність генетично близьких людей - батьків, дітей - також не нівелюється, проте, наголошується на пріоритетах.

Щодо права, то визначено позасудовий порядок вирішення спорів. Зазначено, що прощати за прогріхи слід необмежену кількість разів, що створює умови для можливості виправлення злочинця, і просто правопорушника. Закликається не противитися злу, так як спротив тягне за собою ефект доміно з динамікою зла, генерацією відчуття помсти. Вперше наголошується на тому, що й думка може бути злочинною, тому й думки мають бути чистими, а не тільки дії. Так як кожне умисне протиправне діяння має вольовий елемент. Важлива увага приділяється сім'ї, тому наголошується на обовязку дітей поважати батьків, забороняється перелюб, розлучення, багатожонство. Звісно, забороняються вбивства, крадіжки, що свідчить про цінування людського життя та повагу до права власності. Також забороняються неправдиві свідчення. Що і досі є актуально. Забороняється заздрість - десята заповідь. Це також має виховувати повагу до права і відігравати стримуючий механізм злочинності.

Висновок

Результат дослідження даної тематики наводить на неоднозначні висновки про філософію, мораль, та політико-правові вчення раннього християнства. Як було зазначено, тогочасне суспільство переживало глибоку системну кризу, тому виникнення нової подібної ідеї було не просто необхідним, а неминучим. Дискусійними залишаються питання періодизації християнства, але як було зазначено, вчення пов'язується із іменем Христа, який вважається його засновником, тому раннім слід вважати християнство від 33 по 325 рік нашої ери. Ідеологія виникла на грунті філософії, морально-правових норм і політичних переконаннях Старого Заповіту та стала основою для подальшого розгалуження. Факти відкидають теорію міфічного походження Ісуса Христа і вперто говорять про його фізичне існування. Наука не відкидає і можливості непорочного зачаття, воскресіння та вознесіння пророка і філософа, пояснюючи це прямим втручанням Всемогутнього у хід глобального історичного процесу.

Важливим є розуміння того, що ідеологія раннього християнства, навідміну від Старого Заповіту і «постсоборних» його модифікацій, базується на принципово іншій концепції життєустрою - справедливої концепції Богодержав'я, або ж Царства Божого. В умовах «сатанистської» концепції сучасної цивілізації подібні ідеї приречені на крах, а їх проповідники на переслідування. Навіть в умовах плюралізму ідеї християнства не можуть бути реалізованими в повній мірі, так як на рівні із ними стоять інші релігії і світські ідеології, тому саме християнство перетворюється на інструмент політики «діли і владарюй!», що в середньовіччі стало причиною хрестових походів а сьогодні - інструментом релігійного розчленування Європи, де істотно зросла кількість мусульман, що вимагають поваги до себе і своєї релігії. Також в останні місяці зросла кількість сутичок на релігійному грунті в країнах Африки. Щодо власне політики і права, то ідеї християнства закликають повенрутися до природного стану речей у суспільстві - рівності і справедливості, тому її заслужено можна вважати проектом концепції природного права. Ідеологія вчить коритися будь-якій владі, що є принциповою відмінністю від всіх інших політико-правових ідеологій, які закликають до тиску на «неправильну» владу і державу. Ідеологія вперше розставляє пріоритети завдань - у виді ієрархії заповідей, і визначає систему пріоритетів соціальних цінностей, враховуючи їх енергетичну («нравственную», моральну, егрегоріальну) прив'язаність. Раннє християнство вперше звертає увагу на злочинність самої думки, так як в будь-якому умисному протиправному діянні є вольвий елемент. В решті ідеї християнства нічим не відрізнаються від загальноприйнятих соціальних норм - заборона умисного позбавлення життя іншої особи, захист права власності тощо.

Загалом, можна зробити висновок про те, що ідеї раннього християнства посідають значну позицію у структурі політико-правової науки і залишаються чи не найбільш дискусійними серед них. Ісус, як пророк людства, дав інформацію, яка в принципі доступна кожному на підсвідомому рівні, вивівши її на свідомий рівень, і вказавши людству шлях його розвитку.

Сьогодні Конституція України є чи не найдемократичнішою у світі. В приницпі, як і найбільшість важливих законів. Але політика, економіка, наука і освіта, соціальна сфера, загальний рівень життя, рівень культури, в тому числі і правової, суспільсвта залишає бажати кращого. Людство протягом двох тисяч років не винесло уроку про те, що формального закріплення норм нікому не треба - треба їх змістовне дотримання. Загалом, часткове наближення ідеалів християнства до об'єктивної дійсності буття можливе через самовдосконалення шляхом пізнання Бога - добра, зла та істини, а також використанні властивостей суперистсеми та поступовому перехопленні управління соціальними процесами концептуально визначеним предиктором.

Список використаних джерел

1. А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008;

2. А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010;

3. К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство;

4. Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005;

5. Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992;

6. Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея;

7. Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist). Частина перша;

8. Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984;

9. Д. Соколов «Утерянные страницы Евангелия (Евангелие от Дионисия)»;

10. Н.Є. Толкачова - Звичаєве право. Навчальний посібник. Київський університет. 2005;

11. Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004;

12. Джордж Оурел - «1984»;

13. ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры».

Размещено на Allbest.ru