Микола Созонтович Ільїн, професійний військовий, який вийшов у відставку і оселився в 1847 році в селищі Баранчи нинішньої Свердловської області в якості інспектора при тамтешньому артилерійському заводі. Він сам називав себе позашлюбним сином шведського генерала Паткуля (чи Каткуля) і польки Тенчинської. Оскільки Юридичний батько Ільїна був православним, то і самого Миколу Ільїна охрещестили в православній вірі. До 12 років він навчався у православного диякона, а потім мати віддала сина навчатися в Полоцький єзуїтський колегіум. [5, c.67].

У 1832-му році він поступив на військову службу і своїми працями, а саме: "Інструкція з морської артилерії", швидко привернув до себе увагу начальства. Там же в армії, він захопився містичною літературою, у зв'язку з чим часу для служби залишилось катастрофічно мало. Читання містичних книг і, особливо журналів "Маяк" та "Сіонський вісник", де він друкував і свої статті, навело Ільїна на думку об'єднати іудаїзм і різні гілки християнства на основі вчення про загальну братську любов і таким чином покласти край релігійній ворожості та фанатизму. Вже в той час він, за його ж словами, почав утверджуватися у своєму новому вченні, надаючи при цьому велике значення внутрішнім явищам "видінням", захопленням, одкровенням, снам, голосам і т.п. В об'єднанні людства через світову релігію Ільїн бачив своє покликання [17, c.150].

Поряд із читанням містичних книг він почав також вивчати іудейство, відвідувати синагоги і вести з раввинами тривалі дискусії; і в результаті яких він вирішив створити об'єднуючу релігійну систему у вигляді "новозавітного іудейства" чи "старозавітного християнства".

У 1843-му році Ільїн перейшов із Польщі на військову службу в Оренбург, а в 1845-му році в Єкатеринбург (теперішній Свердловськ) на Баранчанський завод. У той час він все ще перебував у союзі з православною церквою і навіть називав себе ревним християнином. В недільні і святкові дні він обов'язково відвідував богослужіння, завжди стояв спереду біля правого кліроса, молився на колінах, говів у пости, сповідався і причащався Святих Тайн, вдома і на заводі любив читати книги Святого Письма, не скупився на роздачу милостині і допомогу потребуючим [9, c.152].

Хоча він і тоді часто проявляв свою не приязнь до зовнішніх обрядів Православної Церкви, до угодників Божих та ієрархії. Однак уже в 1846-му році Ільїн починає сильно і наполегливо нападати на Православ'я.

Головним джерелом релігійного натхнення Н.С. Ільїна було Одкровення Св. Іоанна Богослова, що не дивно: 40-і рр. XIX ст. і в Росії, і на Заході були відзначені різким сплеском есхатологічних настроїв. Але в міру того, як Ільїн вчитувався в текст Апокаліпсиса, його стали обурювати сумніви. Щонайменше дві ідеї, несумісних, як йому здалося, з православним (і ширше - християнським) віровченням виявив Ільїн в Одкровенні: по-перше, воно звернене до Богом-обраного Народу Ізраїлевого, і саме з нього відібрані будуть 144 000 врятованих; а по-друге, образи Апокаліпсису (якщо трактувати їх буквально, а не алегорично), не узгоджуються зі спіритуальним розумінням Божества. Звернення до книг Старого Завіту ще більше зміцнило Ільїна у погляді на єврейський народ не просто як на богом обраний, але як на певний прототип божественного задуму про людство. Крім цього Ільїн, сфокусувавши увагу на багато-численних фрагментах, в яких Бог виступає в людиноподібному вигляді (особливо - вразив його епізод боротьби Бога з Яковом), приходить до висновку, що вседержитель світу являє собою не духовну субстанцію, а вищу антропоморфну істоту, безсмертного передвічного першо-чоловіка. Його він називав "Камнеяшмосардним", вказуючи на слова з Одкровення: "И Сей сидящий видом был подобен камню яспису и сардису" (Отк.4,3). Рівносильним противником цього божества виступає, на думку Ільїна, Сатана. "Камнеяшмосардний" Бог веде з ним боротьбу, в якій кожна людина повинна вибрати, на який бік йому стати - "одесную", тобто звернутися до Бога, або "ошуюю", тобто скоритися Сатані. Ця всесвітня битва завершиться загибеллю Сатани з "ошуйцамі" і даруванням вічного тілесного безсмертя "Десним браттям". Їх ватажком і заступником виступає Ісус Христос - Бог нашого всесвіту, народжений від "Камнеяшмосардного" Бога-Отця і богині Елогайми. У давнину, за часів Авраама, він втілювався у вигляді Мелхиседека. Потім, коли юдеї ухилилися з визначеного Богом шляху, він знову, щоб повернути їх на шлях праведності, втілився в просту людину, народжену Дівою Марією. Але цей заклик не був почутий, і на вимогу іудеїв Син Божий був розіп'ятий. Воскреслий Бого-людина, Ісус Христос (у написанні Ільїна - Ісус-Христос) збирає навколо себе "Десних" або "Новозавітний Ізраїль" - тих, що повірили в нього людей з числа іудеїв і язичників, яким у прийдешньому його царстві буде дароване вічне життя.

Працюючи і проповідуючи на заводі він швидко знайшов собі однодумців та послідовників, з якими склав збірку свого вчення під назвою " Сіонська вістка". Першими прозелітами нової секти були його рідні, друзі та родичі. Безпосередню участь в розробці віровчення секти і написанні " Сіонської вістки " брали поручик корпусу лісничих Нижньотуринського заводу А.С. Лалетин і титулярний радник К.А. Протопятов. Невдовзі до "Десного братства" примкнули браття Волгіни, колезький асесор і І.І. Будрін, а також члени сімей засновників секти. Потім разом зі своїми прихильниками Ільїн почав проводити широку пропаганду свого вчення серед старообрядців-безпоповців, тобто тих груп християн, які будучи позбавлені церковно-ієрархічної влади, завжди були більш піддатливі до сприйняття різних релігійних заблуджень. Таким чином були втягнуті в секту купці Григорій та Панкрат Волгіни, Филимон Абрамов, брати Лемцеви, Василій Шептаєв, селянин Василій Усьтюгов та інші. [15, c.287].

Учення Ільїна дуже швидко розповсюдилося спочатку по заводах - Баранчанському, Нижньо-Баранчанському, Верхньо-Туринському, Кувшинському, Нижньо-Тагільському, а потім і по губерніях: Ветській, Уфимській, Самарській, Оренбурській, і навіть Херсонській. Охолодження "десних" до Церкви, їх замкнутість, молитовні зібрання по суботах (Ільїн зберіг у своїй общині деякі положення єврейської обрядовості, тому серед народу "десних" інколи називали суботниками) - незабаром привернули увагу як світських так і духовних властей, однак не вистачало ще відкритої причини для каральних санкцій. [21, c.130].

Незабаром привід для притягнення до суду з'явився. Друг і послідовник Ільїна К.А. Протопопов, що був тоді поліцмейстером на Миколаївському Зброярському заводі, чимось порушив службову дисципліну і був заарештований. Ільїн і Лалетін стали на його захист і в свою чергу були також арештовані. Одночасно виплило звинувачення у розповсюдженні єресі. Почалися обшуки при яких були знайдені рукописи Ільїна і він "був за найвищим повелінням" викликаний в Петербург а на Урал командирована особлива слідча комісія. Це відбулося літом 1859 року. За відкритий виступ проти православ'я і пропаганду віровчення нової секти Ільїн був заточений у в'язницю Соловецького монастиря, дружина Лалетіна і дочка Ільїна - в жіночі монастирі Новгорода, решта членів секти були віддані під строгий нагляд поліції.

Однак арешт проводирів секти не дезорганізував її, а навпаки укріпив. Багато селян майстрів навіть окремі представники духовенства відкрито примкнули до "сільської звістки" і стали активними її пропагандистами прагнучи заявити таким чином про свій протест проти надто важких умов життя і різноманітних зловживань. Серед тих, хто примкнув до секти були Нижньо-Тагільський священик Іван Степирів, священик Повотехвільського монастиря Андрій Казанський та Баранчинський церковний староста Осип Дудін та інші.

Ільїн пробув у в'язниці близько двадцяти років, з яких 14 у соловецькому монастирі і 6 років Суздальському Спасо-Єфремвському монастирі, однак із камери монастиря він умудрявся пересилати твори чи брошури, гімни і листівки своїм однодумцям. В них він закликав своїх прибічників не зраджувати "відкриті їм істині" і усіма силами старатися поширювати її. "Заради Бога списуйте, перекладайте іншими мовами вістку Господню, - писав він, - і роздавайте її всім грамотним і благомислячим людям. щоб за сім днів дізнавались про це 700 людей". [5, c.52].

У творах Ільїна періоду монастирських арештів все більше з'являлися нотки ворожості не тільки проти церкви а й проти існуючого устрою,що він майстерно зумів вплести в загальну систему свого вчення.

Ця сторона вчення Ільїна знайшла благодатних грунт у серцях і думках найнижчих верст населення,що особливо були задоволені нуждою. Ці ж причини сприяли розповсюдженню. Секти по всій Росії. А переслідування і гоніння сектантів тільки розпалювали їх фантазії і укріпляли віру в правоту єговістських переконань. Поширенню секти немало сприяла і влада,що як міру покарання найчастіше використовувала заслання найбільш активних єговістів у віддалені губернії Росії. [6, c.187].

У 1879 році у віці 70 років Ільїн був звільнений з під варти і направлений під поліцейський нагляд у місто Мітаву. У Мітаві йому вдалося створити також невелику групу послідовників. Через деякий час він був відпущений на Урал, та згодом, за активну пропаганду знову був засланий в Мітаву, де і помер у липні 1890 року.

Зі смертю Ільїна діяльність секти не припинилась. Її очолив колишній Соловецький монах (чи, за іншими джерелами послушник) Федор Платупов, що спілкувався з Ільїним під час його ув'язнення в Соловецьому монастирі. Перед смертю Ільїн за успішне поширення єговізму посвятив Платупова у російські світло охорони секти, доручивши йому поширення сектантського вчення у всіх країнах світу. [7, c. 200].

Вибравши своїм центром місто Тагія, Платупов розгорнув активну вербувальну діяльність і створив у ряді міст Росії напівлегальні єговістські групи. Та громадські рухи,що збурювали Російське суспільство в кінці XIXстоліття охоплюють і єговістів. В 1900 році секта розділюється на дві течії - ліберальну і непримириму. Останні під керівництвом Платупова переходять у нелегальне становище. В XIXстолітті число Єговістів - ільїнців значно зменшилося. Тепер у них немає ні єдиного центру ні єдиного світло охоронця. У кожної групи є свій окремий керівник.

Розділ ІI. Учення та культ Єговістів-ільїнців