Учення та культ єговістів-ільїнців

Історія розвитку, етапи встановлення культу-обрядової практики і сучасного стану секти свідків єгови (ільїнців). Життя та діяльність засновника секти М.С. Ільїна. Особливості вчення та культу секти "Десних братів". Єговісти-ільїнці поза межами Росії.

Рубрика Религия и мифология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.06.2011
Размер файла 51,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ I. Життя та діяльність Миколи Созонтовича Ільїна
  • Розділ ІI. Учення та культ Єговістів-ільїнців
  • Розділ ІІІ. Єговісти-ільїнці поза межами Росії
  • Висновки
  • Список використаних джерел та літератури

Вступ

Останнім часом після розпаду СРСР і легалізації багатьох релігійних напрямків на територіях пострадянських країн з'явилося дуже багато сект, що називають себе церквами. Чи не най активнішими серед них є Свідки Єгови і Адвентисти. Проповідників єговізму можна побачити усюди на вулицях, на вокзалах, в метро, у підземних переходах, вже навіть приходять додому і проповідують своє вчення; кожна людина, принаймні в Україні, хоча б раз у житті зустрічалася з цими проповідниками. Подібну роботу виконують і адвентисти.

Результати такої діяльності вражаючі, за кілька років чисельність цих релігійних напрямків зросла в кілька разів.

Вже багато написано літератури про діяльність цих організацій, так що було б некоректно щось дописувати, не маючи серйозної джерельної бази. Проте не всім відомо, що є інші представники єговізму, вчення яких лягло в основу віровчення адвентистів - так звані єговісти-ільїнці чи "Десне братство" - одна з тих течій хіліастичного і дуалістичного характеру, заснована в Росії в 1840-х роках капітаном артилерії Миколою Созонтовичем Ільїним, і має своїх послідовників на Уралі, в Середній Азії, на Кавказі та Україні. Виникнувши в цілому в руслі юдейо-християнської традиції, заперечують будь-який зв'язок з сучасним іудаїзмом і християнством. Самоназвою цього руху є термін "Еговісти", однак до тих Єговістів про яких ми знаємо їхнє вчення відносити не можна оскільки майже нічого спільного в них немає.

Актуальність цієї теми не викликає сумніву оскільки таке братство, хоч і не є таке чисельне як свідки Єгови, однак небезпеку, яку несе їхнє вчення для православної віри не можна недооцінювати.

Об'єктом даного дослідження являється секта свідків Єгови-ільїнців та її засновник Микола Созонтович Ільїн.

єговіст ільїнець секта культ

Предметом даного дослідження виступає історія розвитку, етапи встановлення культу-обрядової практики і сучасного стану секти свідків Єгови-ільїнців.

Метою моєї роботи є висвітлення історії виникнення та розвитку секти " Десних братів " суть їхнього вчення та особливості культу.

Відповідно до мети випливають наступні завдання: описати життєвий шлях засновника руху Миколи Созонтовича Ільїна; проаналізувати особливості його вчення у світлі Православної віри; висвітлити особливості культу єговістів-ільїнців; показати внутрішні суперечності у їхньому вченні; Розкрити основні етапи становлення і перспективи розвитку;

У процесі виконання курсової роботи використано ряд наукових методів:, які забезпечили глибоке і якісне дослідження поставленої проблеми. Порівняльно теоретичні узагальнення використані при обробці фактичних матеріалів наукових праць відомих вітчизняних та зарубіжних авторів, публікацій у періодизації. При узагальнені фактичного матеріалу, систематизації результатів дослідження, укладення висновків, використовувався узагальнюючий аналіз та метод систематизації.

Хронологічні межі роботи можна окреслити починаючи з дати народження засновника секти Миколи Созонтовича Ільїна, а саме 1809-го року до наших днів. Оскільки секта діє по нинішній день і успішно розповсюджує свої брошури по поштових скриньках, навіть на теренах України.

Структура та обсяг роботи: Структура курсової відповідає меті дослідження, відображає послідовність вирішення поставлених завдань й обумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети та головних завдань.

Робота складається із вступу, трьох розділів і висновків. У роботі також подано список використаних джерел та літератури.

Розділ I. Життя та діяльність Миколи Созонтовича Ільїна

Микола Созонтович Ільїн, професійний військовий, який вийшов у відставку і оселився в 1847 році в селищі Баранчи нинішньої Свердловської області в якості інспектора при тамтешньому артилерійському заводі. Він сам називав себе позашлюбним сином шведського генерала Паткуля (чи Каткуля) і польки Тенчинської. Оскільки Юридичний батько Ільїна був православним, то і самого Миколу Ільїна охрещестили в православній вірі. До 12 років він навчався у православного диякона, а потім мати віддала сина навчатися в Полоцький єзуїтський колегіум. [5, c.67].

У 1832-му році він поступив на військову службу і своїми працями, а саме: "Інструкція з морської артилерії", швидко привернув до себе увагу начальства. Там же в армії, він захопився містичною літературою, у зв'язку з чим часу для служби залишилось катастрофічно мало. Читання містичних книг і, особливо журналів "Маяк" та "Сіонський вісник", де він друкував і свої статті, навело Ільїна на думку об'єднати іудаїзм і різні гілки християнства на основі вчення про загальну братську любов і таким чином покласти край релігійній ворожості та фанатизму. Вже в той час він, за його ж словами, почав утверджуватися у своєму новому вченні, надаючи при цьому велике значення внутрішнім явищам "видінням", захопленням, одкровенням, снам, голосам і т.п. В об'єднанні людства через світову релігію Ільїн бачив своє покликання [17, c.150].

Поряд із читанням містичних книг він почав також вивчати іудейство, відвідувати синагоги і вести з раввинами тривалі дискусії; і в результаті яких він вирішив створити об'єднуючу релігійну систему у вигляді "новозавітного іудейства" чи "старозавітного християнства".

У 1843-му році Ільїн перейшов із Польщі на військову службу в Оренбург, а в 1845-му році в Єкатеринбург (теперішній Свердловськ) на Баранчанський завод. У той час він все ще перебував у союзі з православною церквою і навіть називав себе ревним християнином. В недільні і святкові дні він обов'язково відвідував богослужіння, завжди стояв спереду біля правого кліроса, молився на колінах, говів у пости, сповідався і причащався Святих Тайн, вдома і на заводі любив читати книги Святого Письма, не скупився на роздачу милостині і допомогу потребуючим [9, c.152].

Хоча він і тоді часто проявляв свою не приязнь до зовнішніх обрядів Православної Церкви, до угодників Божих та ієрархії. Однак уже в 1846-му році Ільїн починає сильно і наполегливо нападати на Православ'я.

Головним джерелом релігійного натхнення Н.С. Ільїна було Одкровення Св. Іоанна Богослова, що не дивно: 40-і рр. XIX ст. і в Росії, і на Заході були відзначені різким сплеском есхатологічних настроїв. Але в міру того, як Ільїн вчитувався в текст Апокаліпсиса, його стали обурювати сумніви. Щонайменше дві ідеї, несумісних, як йому здалося, з православним (і ширше - християнським) віровченням виявив Ільїн в Одкровенні: по-перше, воно звернене до Богом-обраного Народу Ізраїлевого, і саме з нього відібрані будуть 144 000 врятованих; а по-друге, образи Апокаліпсису (якщо трактувати їх буквально, а не алегорично), не узгоджуються зі спіритуальним розумінням Божества. Звернення до книг Старого Завіту ще більше зміцнило Ільїна у погляді на єврейський народ не просто як на богом обраний, але як на певний прототип божественного задуму про людство. Крім цього Ільїн, сфокусувавши увагу на багато-численних фрагментах, в яких Бог виступає в людиноподібному вигляді (особливо - вразив його епізод боротьби Бога з Яковом), приходить до висновку, що вседержитель світу являє собою не духовну субстанцію, а вищу антропоморфну істоту, безсмертного передвічного першо-чоловіка. Його він називав "Камнеяшмосардним", вказуючи на слова з Одкровення: "И Сей сидящий видом был подобен камню яспису и сардису" (Отк.4,3). Рівносильним противником цього божества виступає, на думку Ільїна, Сатана. "Камнеяшмосардний" Бог веде з ним боротьбу, в якій кожна людина повинна вибрати, на який бік йому стати - "одесную", тобто звернутися до Бога, або "ошуюю", тобто скоритися Сатані. Ця всесвітня битва завершиться загибеллю Сатани з "ошуйцамі" і даруванням вічного тілесного безсмертя "Десним браттям". Їх ватажком і заступником виступає Ісус Христос - Бог нашого всесвіту, народжений від "Камнеяшмосардного" Бога-Отця і богині Елогайми. У давнину, за часів Авраама, він втілювався у вигляді Мелхиседека. Потім, коли юдеї ухилилися з визначеного Богом шляху, він знову, щоб повернути їх на шлях праведності, втілився в просту людину, народжену Дівою Марією. Але цей заклик не був почутий, і на вимогу іудеїв Син Божий був розіп'ятий. Воскреслий Бого-людина, Ісус Христос (у написанні Ільїна - Ісус-Христос) збирає навколо себе "Десних" або "Новозавітний Ізраїль" - тих, що повірили в нього людей з числа іудеїв і язичників, яким у прийдешньому його царстві буде дароване вічне життя.

Працюючи і проповідуючи на заводі він швидко знайшов собі однодумців та послідовників, з якими склав збірку свого вчення під назвою " Сіонська вістка". Першими прозелітами нової секти були його рідні, друзі та родичі. Безпосередню участь в розробці віровчення секти і написанні " Сіонської вістки " брали поручик корпусу лісничих Нижньотуринського заводу А.С. Лалетин і титулярний радник К.А. Протопятов. Невдовзі до "Десного братства" примкнули браття Волгіни, колезький асесор і І.І. Будрін, а також члени сімей засновників секти. Потім разом зі своїми прихильниками Ільїн почав проводити широку пропаганду свого вчення серед старообрядців-безпоповців, тобто тих груп християн, які будучи позбавлені церковно-ієрархічної влади, завжди були більш піддатливі до сприйняття різних релігійних заблуджень. Таким чином були втягнуті в секту купці Григорій та Панкрат Волгіни, Филимон Абрамов, брати Лемцеви, Василій Шептаєв, селянин Василій Усьтюгов та інші. [15, c.287].

Учення Ільїна дуже швидко розповсюдилося спочатку по заводах - Баранчанському, Нижньо-Баранчанському, Верхньо-Туринському, Кувшинському, Нижньо-Тагільському, а потім і по губерніях: Ветській, Уфимській, Самарській, Оренбурській, і навіть Херсонській. Охолодження "десних" до Церкви, їх замкнутість, молитовні зібрання по суботах (Ільїн зберіг у своїй общині деякі положення єврейської обрядовості, тому серед народу "десних" інколи називали суботниками) - незабаром привернули увагу як світських так і духовних властей, однак не вистачало ще відкритої причини для каральних санкцій. [21, c.130].

Незабаром привід для притягнення до суду з'явився. Друг і послідовник Ільїна К.А. Протопопов, що був тоді поліцмейстером на Миколаївському Зброярському заводі, чимось порушив службову дисципліну і був заарештований. Ільїн і Лалетін стали на його захист і в свою чергу були також арештовані. Одночасно виплило звинувачення у розповсюдженні єресі. Почалися обшуки при яких були знайдені рукописи Ільїна і він "був за найвищим повелінням" викликаний в Петербург а на Урал командирована особлива слідча комісія. Це відбулося літом 1859 року. За відкритий виступ проти православ'я і пропаганду віровчення нової секти Ільїн був заточений у в'язницю Соловецького монастиря, дружина Лалетіна і дочка Ільїна - в жіночі монастирі Новгорода, решта членів секти були віддані під строгий нагляд поліції.

Однак арешт проводирів секти не дезорганізував її, а навпаки укріпив. Багато селян майстрів навіть окремі представники духовенства відкрито примкнули до "сільської звістки" і стали активними її пропагандистами прагнучи заявити таким чином про свій протест проти надто важких умов життя і різноманітних зловживань. Серед тих, хто примкнув до секти були Нижньо-Тагільський священик Іван Степирів, священик Повотехвільського монастиря Андрій Казанський та Баранчинський церковний староста Осип Дудін та інші.

Ільїн пробув у в'язниці близько двадцяти років, з яких 14 у соловецькому монастирі і 6 років Суздальському Спасо-Єфремвському монастирі, однак із камери монастиря він умудрявся пересилати твори чи брошури, гімни і листівки своїм однодумцям. В них він закликав своїх прибічників не зраджувати "відкриті їм істині" і усіма силами старатися поширювати її. "Заради Бога списуйте, перекладайте іншими мовами вістку Господню, - писав він, - і роздавайте її всім грамотним і благомислячим людям. щоб за сім днів дізнавались про це 700 людей". [5, c.52].

У творах Ільїна періоду монастирських арештів все більше з'являлися нотки ворожості не тільки проти церкви а й проти існуючого устрою,що він майстерно зумів вплести в загальну систему свого вчення.

Ця сторона вчення Ільїна знайшла благодатних грунт у серцях і думках найнижчих верст населення,що особливо були задоволені нуждою. Ці ж причини сприяли розповсюдженню. Секти по всій Росії. А переслідування і гоніння сектантів тільки розпалювали їх фантазії і укріпляли віру в правоту єговістських переконань. Поширенню секти немало сприяла і влада,що як міру покарання найчастіше використовувала заслання найбільш активних єговістів у віддалені губернії Росії. [6, c.187].

У 1879 році у віці 70 років Ільїн був звільнений з під варти і направлений під поліцейський нагляд у місто Мітаву. У Мітаві йому вдалося створити також невелику групу послідовників. Через деякий час він був відпущений на Урал, та згодом, за активну пропаганду знову був засланий в Мітаву, де і помер у липні 1890 року.

Зі смертю Ільїна діяльність секти не припинилась. Її очолив колишній Соловецький монах (чи, за іншими джерелами послушник) Федор Платупов, що спілкувався з Ільїним під час його ув'язнення в Соловецьому монастирі. Перед смертю Ільїн за успішне поширення єговізму посвятив Платупова у російські світло охорони секти, доручивши йому поширення сектантського вчення у всіх країнах світу. [7, c. 200].

Вибравши своїм центром місто Тагія, Платупов розгорнув активну вербувальну діяльність і створив у ряді міст Росії напівлегальні єговістські групи. Та громадські рухи,що збурювали Російське суспільство в кінці XIXстоліття охоплюють і єговістів. В 1900 році секта розділюється на дві течії - ліберальну і непримириму. Останні під керівництвом Платупова переходять у нелегальне становище. В XIXстолітті число Єговістів - ільїнців значно зменшилося. Тепер у них немає ні єдиного центру ні єдиного світло охоронця. У кожної групи є свій окремий керівник.

Розділ ІI. Учення та культ Єговістів-ільїнців

Суть віровчення Єговістів - ільїнців викладена в чисельних творах Ільїна, що були написані у віршах і прозою,що залишились в рукописах і переписуються його послідовниками з покоління в покоління.

Учення Ільїна - причудлива суміш елементів християнства, іудаїзму, язичництва і навіть буддизму. Єговісти-ільїнці заперечують Біблію,що була піддана Ільїним гострій критиці та все ж в основу свого вчення засновник "десного братства" поклав П'ятикнижжя Мойсея і Апокаліпсис. В цій книзі він, при специфічному тлумаченні бачив не тільки зображення долі світу і церкви однак і справжній їх стан. Собі і своїм послідовникам Ільїн приписував дар прозріння, з допомогою якого сектантами тлумачиться Апокаліпсис.

Ільїн різко виступав проти християнського вчення про Пресвяту Трійцю. В одному із своїх гімнів він говорить:

"Скажи,що таке Трійця?

Хто ти, хто Дух,і хто Отець?

Адже тут безсмислиця велика

В трьох істотах один творець. [21, c.89].

На противагу християнському вченню про Бога Ільїн приписує Єгові як особисті властивості Бога Отця, так Бога сина. Крім Бога, за твердженням Ільїна, на небі є інша сила - сатана (люцифер). Колись це були рідні брати, та згодом їх шляхи розійшлись, зараз на небі між ними йде постійна боротьба. Та закінчитись ця боротьба повинна не на небі а на землі.

На основі певного тлумачення Апокаліпсиу Єговісти-ільїнці розробили центральний пункт своєї догматики - вчення про армагедонську битву. Єгова і сатана спустяться на землю, зберуть своїх прихильників: Єгова - єговістів, а сатана - сатаністів. В долині Армагедон (в Палестині) між ними відбудеться остання битва. І хоча битва ще не почалась, її завершення вже відоме. Перемогу в ній обов'язково отримає Єгова. Жити залишиться тільки сто сорок чотири тисячі вибраних людей - теперішніх єговістів. В результаті Армагедонської битви з'явиться на землі царство Єгови це буде теократична держава,єдина на землі. [19, c.160].

Життя майбутнього царства Єгови замальовується сектантами райдужними і чуттєвими фарбами. Після Армагедона, за описом єговістів на преображену землю буде спущено з неба на золотих ланцюгах місто Єрусалим, всі будинки в якому із дорогоцінних каменів, вулиці вимощені золотом, а довкола міста виготовлена огорожа із золота та срібла. Довкола будинків будуть рости дерева із плодами вічного життя. Люди що харчувалися б цими плодами забезпечать собі вічне життя. Єгова розділить своє царство на дванадцять частин, починаючи від Середземного моря до ріки Йордан і Мертвого моря. Від Сіону до китайського міста Кантнона буде залізна дорога з розкішними станціями і чудовими садами. У всіх єговістів вік буде завжди однаковим, тобто чоловікам завжди буде по тридцять чотири роки, а жінкам по шістнадцять років; вони за словами єговістів будуть жити "в самому соку", це означає що суспільство майбутнього буде ідеальним, в ньому не буде праці і жодних турбот про проживання і одяг. [10, c.500].

Із наведеного опису помітні ще дві особливості Єговістського вчення: по-перше, це заперечення безсмертя душі. Взамін загального безсмертя душі єговісти висувають особисте тілесне безсмертя людини - " праведника", тобто Єговіста. По друге, майбутнє блаженство замальовується Єговістами в глибоко чуттєвому - матеріальному вигляді. Ільїн, наприклад, так представляє майбутнє життя в царстві Єгови:

Всюду святість у людей.

Хороводи дам і дівиць.

Кротких, мудрих і співачок

В'ються Божим вензелем

І співають йому про нього.

Всюди чути гру:

Алилуя і ура. [19, c.162].

Ільїн і його ученики будували секту на запереченні зовнішньої обрядовості Православної Церкви. Зокрема,єговісти виступили проти почитання святих, мощей, ікон та ієрархії. Релігія за їх вченням повинна бути позбавлена всякої зовнішності, вона повинна заповнювати весь внутрішній світ людини. Заперечуючи обрядову сторону в бого-вшануванні, єговісти, суперечучи собі, розробили свою систему обрядів. В написаних ільїним "Утрені","Обідні", "Вечірні", і інших творах був розроблений ритуал різноманітних молитовних зібрань секти.

Єговісти-ільїнці святкують суботу і інші єврейські свята, влаштовують у ці дні богослужіння, на яких читають єговістську літературу і статті. Співають єговістські гімни на мотив народних російських, українських і білоруських, а також солдатських пісень, на приклад: " Нуже, чарки наливайте" (третій гімн), "Розкотися грім перемоги" (шістнадцятий гімн),"Я вечір у лугах гуляла" (гімн п'ятнадцятий), "Ой за чаєм, чаєм" (гімн дванадцятий) та інші гімни. [13, c.600].

Чин же єговістського богослужіння можна представити в такому вигляді:

Вечірня: Благовіст на вечірню; всі співають з музикою на голос; "Нічною темнотою покрилися небеса". Після цього імпровізована молитва. Після молитви знову благовіст на вечірню: співається з музикою. Згодом слідує саме вечірнє богослужіння, що складається зі співу гімнів, що в зібранні починаються і повторюються спочатку чоловіками, згодом - жінками, ніби на два хори з канонархом. На вечірній співається всього сорок шість гімнів.

Обідня: Благовіст на обідню; всі співають з музикою на голос: "Зоря утреня зійшла". Обідня складається із тих же гімнів що і вечірня. Після одинадцятого гімна чоловіки (вони стоять з правої сторони, а жінки з лівої сторони), повертаються на ліво а жінки на право. Головуючий у зібранні повертається обличчям до другого (головуючий стоїть спереду, а другий позаду усіх), а другий не рухається і всі співають з музикою четвертий гімн "Земне царство царю царів чи одкровення про ту країну, де життя є обновлення" - на мотив: " Як на дубчиках голубчики сидять". Коли ж заспівають "Алилуя! Ісусе царю царів", тоді усі стають так як перед тим. Тринадцятий гімн "Марш народу Божого з поклонної гори після виходу із Всесвітнього Вавилону" - всі співають сидячи з музикою на голос: " Вальс Мазурка", сімнадцятий гімн - молитву перед обідом ("Боже всемогутній! Сей хліб благослови насущний і нас покорми. Амінь"), всі ставши на коліна довкола столу з їжею співають на мотив: "Бурцев-буйний забіяка, собутильник дорогий". Після цього сідають за тіл і обідають. Опісля співають молитву: " Боже всемогутній! - прийми хвалебний глаз за твій хліб насущний і нагодуй нас. Амінь". Цим богослужіння закінчується. [7, c. 206].

Всіх богослужбових гімнів, що звичайно називаються "тропарями" і "кондаками", у єговістів налічується до п'ятидесяти і всі вони написані у віршованій формі. Найулюбленіший у них третій за рахунком "Алилуя! Бог пророків! Ура! Ісус Адоной".

Проте є у єговістів "тропарі" чи гімни написані прозою найчастіше серед них вживається "тропар" "Преобразився ти, наш Єгова, Ісусе на острові Патмосі…" Часто єговісти прямо пародують православні ірмоси та тропарі. Ось на приклад, що співає перший хор (чоловічий)"Розивіла пустиня, як крин, господи, в ній (тобто, в розквітлій язичній церкві) утвердися моє серце. З чим вас, православні і вітаємо!" - другий хор (жінок): "Обрели ми віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося, перед дошками бурмочем і киваємся, попом від усякого гріху розірімаємся і вогненний жупел готуємося". [8, c.98].

Розділ ІІІ. Єговісти-ільїнці поза межами Росії

Слід сказати,що сам Ільїн проявив активність у пропаганді єговізму поза межами Росії. Після визволення з монастирських в'язниць в Росії, Ільїна направляють жити під наглядом поліції в болгарське місто Мітава. Тут він продовжує писати гімни, трактати, полемічні твори, під якими підписується як "Всесвітній святитель".

Він складав чисельні "послання", "воювання", і "гласи", та направляв їх різним впливовим особам, організаціям і закладам за кордоном. Цього ж він і вимагав від своїх послідовників. Так наприклад, звертаючись до єговістів з євреїв в брошурі "Чудо книжка", Ільїн писав: "Єговісти із євреїв повинні тепер:

1) не пожаліти нічого на світі і якнайшвидше розіслати усім іудеям (і особливо в Марокко і Алжир) цю книжку разом з ""Питаннями до Всесвітнього святителя (тобто Ільїна),щоб усюди з'явилися такі нові раби Єгови чи єговісти із євреїв, які були б готовими завжди до виходу із Всесвітнього Вавилону і навіть без озирання, і битися на смерть з усякими сатаністами, що не дозволяють їм відійти від сатани і приєднатися до Єгови, щоб іти з ним в їх ізраїльську країну.

2) Єговісти повинні захищатися проти нападників - сатаністів.

3) Люди повинні молитися перед іменем Єгови без шапок [22, c.36].

У велике хвилювання приводить Ільїна почерпнута з газет інформація про поширення серед євреїв руху за переселення до Палестини. Оскільки іудаїзм він вважав одним з найжахливіших збочень божественної істини, а євреїв - нехай і заблукали, але все-таки Богом обраним народом, саме у каятті іудеїв бачилося Ільїну чи не найважливіша умова урочистості проповідуваної ним релігії. Щоб довести євреям, що запорука їхнього порятунку не в переселенні до Палестини, а в залученні до "новозавітного Ізраїлю", "Всесвітній святитель" пише безліч послань, адресованих як іудеям в цілому, так і персонально "спонсорам" єврейської репатріації М.К. Ротшильду і М. Монтефіоре.

Підтримував він зв'язку і зі своїми послідовниками на Уралі, від яких регулярно отримував грошову допомогу. У 1886 р. один з надісланих пакетів з грошима був конфіскований, і знову Ільїн опинився під слідством, що тривало з перервами до 1888 р. Перебуваючи в Єкатеринбурзі, куди він був тимчасово привезений у зв'язку зі слідством, Ільїн продовжує займатися письменництвом. Очевидно, до цього часу відноситься "Заперечення або інквізиційний вирок на це свідоцтво Егово-Боже" - твір, побудований у формі полеміки між Ільїним і його супротивниками - як іудеями, так і християнами. У викладі Ільїна і ті, і інші майже солідарні в засудженні його вчення про "Чоловіко-Бога", але кардинально розходяться в трактуванні питання Богом-обраності євреїв. Християн обурює те, що Ільїн проповідує, "ніби євреї не відкинуті й суть діти Божі" і за це вони погрожують "страшно винищити" його. Юдеям ж Ільїн вкладає в уста слова, які свідчать про те, що в ці роки він все більше схилявся не тільки до релігійної, але і етнічної самоідентифікації з "Народом Ізраїлевим": "Та ти ж і сам належиш до нащадків Ізраїлю, - докоряють іудеї" Всесвітнього Святителя", - так як же ти насмілюєшся безчестити і називати боговідступника забобонами таких же батьків і матерів". На користь цього припущення говорить і той факт, що після повернення до Мітаву після припинення слідства Ільїн став підписувати свої послання "Еліегу". [10, c.57].

Як видно із послань і брошур Ільїна та інших джерел, у другій половині XIX століття, єговізм був відомий на заході, особливо в Англії та США. Так при свідченнях на процесі "двадцять сім єговістів" у 1887 році в Єкатеринбурзі Ільїн заявив: " Сам Бог святих пророків Єгова на другий день мого ув'язнення в Соловецькому монастирі в 1859 році відкрив мені це, що я є саме той, про якого сказано в сорок першій та сорок другій главах пророком Ісайєю і хто названий світлом усім народам і з'єднувачем усіх Іудеїв в одну віру. Пред'явлені вами брошури складені і написані мною власноручно і послані мною як до вас, так і в інші міста, я к на приклад в Америку, де також є послідовники Єгови, і навіть деяким царським особам". [5, c.87].

Ільїн дійсно неодноразово звертався з "посланнями" і "гласами" до деяких "царських осіб". Так на приклад, він звертався до англійської королеви Вікторії, яку просив: "повеліти перекласти його книжки англійською мовою і розіслати у всі міста її держави, а якщо можливо, то в Японію, Китай та Німеччину, Корею та Австралію". З аналогічними посланнями він звертався до найкрупнішого єврейського магната Е. Ротшильда, генерала " армії спасіння", в Лондоні, в Бутсу, у всі академії та університети світу до деяких благодійних комітетів що були задумані сатаною серед єврейського народу. [9, c.170].

Як нам вже відомо особливі надії він покладав на вчених. Завжди з благоговінням ставлячись до науки, Ільїн був переконаний, що вчені не можуть не визнати розумних підстав його вчення. "Професори та студенти! - Волає він у "Посланні Всесвітнього Святителя до всіх університетів і взагалі всім свято-мудрим людям". - Так як ви свято-мудри, то немає сумніву, що ви побажаєте собі безсмертя, і для того безстрашно зробитеся щирими друзями моїми, розкішно надрукуєте цю божу книжку і станете розсилати її всюди". "Поширюйте цю найдорогоціннішу книжку у всій вашій вітчизні, - переконує Ільїн вчених у іншому посланні того ж періоду.

Невідомо який успіх мали ці послання. Та найголовнішим популяризатором учення Ільїна на Заході був відомий англійський мандрівник і письменник В. Діксон відвідав Росію. Тут він найперше відправився в далекий Соловецький монастир, де йому вдалося зустрітися з Ільїним. В подальших подорожах по Росії В. Діксон зібрав про Ільїна і його секту значні матеріали.

Він не залишався байдужим і до долі Ільїна. Приїхавши в Петербург В. Діксон доклав чимало зусиль щоб добитися звільнення Ільїна, чи хоча б пом'якшення його участі, однак отримав за його ж словами, відмову у невизначених фразах. Повернувшись в Англію, В. Діксон відразу ж приступив до роботи над книгою про Росію, а в тисячу вісімсот сімдесятому році він видає в Лондоні книгу " Вільна Росія" яка була надрукована та видана в двох томах. В цій книзі В. Діксон залишив один дуже цікавий опис своєї зустрічі з єресіархом Ільїним в тому ж самому Соловецькому монастирі. Особливу увагу він приділив саме тим ідеям за поширення саме яких Ільїна та його ж послідовників спіткала така жорстока кара в Росії, хоча для самого письменника багато що із життя Ільїна і його бачення залишилося незрозумілим. Ця книга В. Діксона незабаром була розповсюджена не лише в Англії але і в США Канаді і навіть Росії.

Висновки

Комплексне дослідження історії виникнення та специфіки віровчення свідків Єгови-ільїнців дозволяє сформулювати низку узагальнюючих положень і зробити такі висновки:

Єговісти-ільїнці - це одна із сект протестантського толку, яка виникла в середовищі російських православних вірян. Її поява зумовлена ідейно-релігійними та соціально-політичними чинниками і пов'язана з релігійно-проповідницькою діяльністю харизматичного лідера Миколи Созонтовича Ільїна. Як самостійне релігійне об'єднання, Єговісти-ільїнці інституційно сформувалося у 40-х рр. XІX ст. і пройшло декілька етапів власного становлення та розвитку. Цей рух і зараз знаходить собі нових адептів і має підтримку не лише в Росії, а й на Кавказі, в малій Азії і навіть Україні.

Якщо б не було відомо, що секта існує на сьогоднішній день, і навіть знаходить собі нових адептів, то важко було б повірити що вчення Ілльїна не було тільки пародією і знущанням божевільного над найблагороднішою потребою людського духу. Один з дослідників секти Єговістів-ільїнців назвав її вчення "маренням розстроєної уяви". Крайній містицизм у вченні Ільїна змішаний із найгрубішим матеріалізмом,істини божественного одкровення з наївними дитячими казками, ворожість і злоба з бажанням примирити ворогуючих, дійсність з областю божевільної фантазії, глум над релігією з молитвою.

Немає жодної можливості пояснити яким чином розумна людина могла путатись на протязі усього свого життя у сітках численних протиріч і положень що не піддаються логічному контролю. Для тверезо мисленної людини незрозуміло, яким шляхом можна було прийти від християнського монотеїзму до грубого язичницького політеїзму, (в брошурі "Семитисячна битва Христа з Веліарян" він висловлює думку,що на "кожній окремій планеті чи кометі є свій управитель, як син божий") від Євангелія до Корану та Талмуду, від християнського апокаліпсису до раю Магомета навіть з дівицями і співачками.

Саме розуміння про Бога і богів у Єговістів - ільїнців наївне дитяче і грубе, для котрого, звісно немає і не могло бути жодної основи в Апокаліпсисі і людській логіці. У Єговістів-ільїнців, власне кажучи немає Бога. На місце Бога вони ставлять велику кількість людино-богів, тобто о ототожнюють Бога з людиною, навіть того старшого Бога, Отця людино-богів Ілльїн у своєму "Символі віри" (член 12) називає Євреям двоногим одноголовим навіть обрізаним. Під божеством Єговісти-ільїнці розуміють не особисту найдосконалішу істоту а лише стан святості, якого досягають звичайні люди, внаслідок чого вони стають людино-богами і правителями інших планет. Так вони думають навіть про Ісуса Христа. На запитання: "Чому Ісуса Христа ви називаєте не Бого-чоловіком, а людино-Богом?" Єговісти відповідають: " Ісус народився від Діви Марії так само, як і народились і ми а святості він досяг і став Єговою вже живучи серед людей на землі". Багато протиріч у вченні Єговістів-ільїнців виявляються самі по собі. Так наприклад, Ільїн дуже симпатизував Баптистам, Лютеранам, Кальвіністам, Англіканцям, і в той же час проклинав Лютера за його вчення про оправдання людини вірою. Однак це вчення поділяють і Лютерани, і Баптисти, і Кальвіністи…він називає їх народом таємного царства Божого на землі; стверджує що саме про них мова ведеться в Апокаліпсисі. Проте німці і англійці як відомо їдять свинину, телятину, зайчатину, устриці, хоча за Ільїним ті хто вживає цю "гидотну" в їжу противні Богу і будуть винищені Єговою в день суду разом із сатаною.

Ще можна дуже довго перелічувати подібні протиріччя у вченні Єговістів-ільїнців. На завершення слід сказати,що поява і існування цієї секти суперечить усім логічним і моральним законам.

Список використаних джерел та літератури

1. Айвазов И.А. Закавказские сектанты "еговисты" / Миссионерское обозрение. СПб., 1906.

2. Алексеев М. І, Протестантизм. - М.: Наука, 1969.

3. Бойчук В.И. Протестантизм. - М.: Наука, 1971.

4. Вандишев В.М. Релігієзнавство. - Суми, 2004.

5. Гаранджа В.І. Протестантизм.М., Политиздат, 1971.

6. Граждан В.Д. Ильинцы // Отечественная история: Энциклопедия. М., 1996.

7. Дюнов А.С. Современная религиозность: состояние, тенденции, пути

8. Жудинова Е.В. Религии мира. Протестантизм. - М.: Мир книги, 2006.

9. Илин Н.С. Победитель разных прелестей христианской Езавели и транцендентальных бредней 666-ти дочерей ея. Часть четвертая. Гимны победителя (рукопис).

10. Ильин Н.С. Возражение или инквизиционный приговор на сие свидетельство Еговобожие (рукопис).

11. Ильин Н.С. Послание Всемирного Светителя во все университеты и вообще всем святомудрым человекам (рукопис).

12. Ильин Н.С. Пред-Антихристово сумасбродство (рукопис).

13. Ильин Н.С. Разрушение всех вер или благодатный глас Всемирного светителя к иудеям, а через них и всему миру (рукопис).

14. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. - К. 1998

15. Кислюк К.В., Кучер О.Н. Религиоведение Ростов-на-Дону, 2003.

16. Колодний А.В. / Академічне релігієзнавство. Підручник. - Київ, 2000.

17. Молоствова Е.В. Иеговисты. Жизнь и сочинения капитана Н.С. Ильина. СПб., 1914.

18. Москаленко А.Т. Современный иеговизм. Новосибирск, 1971.

19. преодоления. - К.: Политиздат, 1987.

20. Новосад Н. Історія та віровчення протестантизму. Конспект лекцій. - СПб., 1962.

21. Пругавин А.С. Монастырские тюрьмы в борьбе с сектантством.М., 1906.

22. Сіонський вісник /Гаранджа В.І. Протестантизм.М., Политиздат, 1960.

23. Маяк /Гаранджа В.І. Протестантизм.М., Политиздат, 1960.

24. http://ru. wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8B-%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%8B

25. http://www.svetoch.org/index.html

26. ; Иеговисты-ильинцы (Десное братство, Сионская весть) < http://religion. irk.ru/iuda/ii/htm>.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Основні типи релігійних організацій. Характерні риси секти, яка виникає в результаті відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів на основі зміни віронавчання та культу. Харизматичний культ. Культова діяльність та релігійні організації.

    реферат [17,7 K], добавлен 16.05.2016

  • Формування, історія зародження і поширення ісламу. Мекканський і мединський періоди становлення ісламу. Суть Корану і Сунни. Особливості віровчення і культу ісламу. Основні течії ісламу і шиїтські секти. Основи мусульманського права і іслам в Україні.

    контрольная работа [44,5 K], добавлен 29.07.2009

  • Виникнення та характерні риси християнства, його розкіл. Православ'я як основна конфесія слов'янських народів, основи віросповідання, обряди та свята. Відмінності католіцизму, формування протестантизму, християнські секти. Уніатська церква в Україні.

    реферат [23,8 K], добавлен 25.06.2010

  • Процес формування релігійного культу буддизму. Буддійські свята і церемонії. Вчення про душу. Період існування буддійського держави Шрівіджайя. Зростання авторитету конфуціанства. Філософія бойового мистецтва. Синкретизм буддизму і сінтоїзму в Японії.

    курсовая работа [242,2 K], добавлен 29.01.2012

  • Святкування деяких днів тижня, опріч церковних свят у українців. Культ та уособлення днів тижня в міфічних образах. Розвитку культу Святої П'ятниці серед народу надзвичайно сприяло широке розповсюдження відомої апокрифічної "Оповіді про 12 п'ятниць".

    реферат [41,2 K], добавлен 15.12.2010

  • Іудаїзм як перша й найдавніша монотеїстична релігійна система. Історія виникнення іудаїзму. Виникнення культу Яхве (Ягве). Іудаїзм єврейської діаспори. Межі поширення іудаїзму по світу. Іудейська Біблія як сума священних книг. Іудейські обряди та свята.

    реферат [24,1 K], добавлен 13.12.2009

  • Сутність релігії як культурного явища, історія її походження та місце в сучасному житті, передумови появи та визначення необхідності. Теологічні концепції розуміння духовної культури в філософії. Структура та елементи релігії. Ознаки релігійного культу.

    контрольная работа [16,7 K], добавлен 06.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.