Релігійні обов’язки та їх взаємозв’язок з юридичними обов’язками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра теорії та філософії права

Реферат на тему:

«Релігійні обов'язки та їх взаємозв'язок з юридичними обов'язками»

Реферат підготувала:

Студентка групи ПВ-11

Башук Катерина Сергіївна

Перевірив:

Доцент Ярмол Л.В.

Львів 2017 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Релігійні обов'язки

1.1 Релігійна норма як вид соціальної норми

1.2 Характерні риси релігійної норми

1.3 Поняття, види релігійних обов'язків

1.4 Релігійні обов'язки в Біблії

1.5 Релігійні обов'язки в мусульманській правовій системі

1.6 Релігійні обов'язки в індуській правовій системі

Розділ 2. Юридичні обов'язки

2.1 Поняття і види юридичних обов'язків

2.2 Характерні ознаки юридичного обов'язку

2.3 Структура юридичного обов'язку

Розділ 3. Співвідношення релігійного та юридичного обов'язку

3.1 Спільні риси релігійних та юридичних норм

3.2 Відмінності між правовими та релігійними нормами

3.3 Взаємодія релігійного обов'язку з юридичним

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. На нашу думку, ця тема є актуальною тому, що церкві належить певне місце в структурі державно-правового регулювання з її релігійно-нормативною системою, що також застосовується для впливу на послідовників конфесій. Дослідження взаємозв'язку між релігійними та юридичними обов'язками може допомогти у подальшій правотворчій та державотворчій діяльності, оскільки релігія впливає на свідомість суб'єктів права.

Мета і завдання. Метою дослідження теми є аналіз загальнотеоретичних аспектів релігійних обов'язків та їх взаємодії з юридичними обов'язками. Для досягнення мети були поставленні такі завдання: релігійний юридичний обов'язок соціальний

Проаналізувати сутність релігійної норми як різновиду соціальної

Охарактеризувати поняття релігійного обов'язку

Охарактеризувати поняття юридичного обов'язку

Розкрити види релігійних та юридичних норм

Порівняти юридичні та релігійні обов'язки

Дослідити взаємозв'язок між юридичними та релігійними обов'язками

Методи дослідження. При дослідженні теми використовувались такі методи пізнання:

Метод узагальнення - використовувався при характеристиці поняття релігійного обов'язку

Метод аналізу - використовувався при дослідженні сутності релігійних обов'язків

Метод порівняння - використовувався при порівнянні юридичних та релігійних норм

Історико-правовий метод - дослідження теми з історичної точки зору

Стан розробки теми. Тему «Релігійні обов'язки та їх взаємозв'язок з юридичними обов'язками» в юридичній науці України та в зарубіжній науці досліджували: В. Бачинін, Д. Вовк, В. Лешан, І. Луцький, М.Палій, В. Піддубна, П. Рабінович, Л. Сюкияйнен, М. Цвік.

Розділ 1. Релігійні обов'язки

1.1 Релігійна норма як вид соціальної норми

Соціальні норми - система правил поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в певному суспільстві у зв'язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Це не просто правила, оскільки правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Це не стихійний (природний) регулятор, а свідомий, вольовий, нормативний. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підруч. Харків: Право, 2009. 584 с. Існують такі види норм: правові, моральні, політичні, естетичні, релігійні, звичаї й традиції. Релігійні норми - це правила, встановлені різними церковними конфесіями та обов'язкові для віруючих. Вони містяться в релігійних книгах (Біблія, Талмуд, Коран, Сунна, Закони Ману та ін.), В актах, прийнятих церковними громадами, зборами духовенства або вищих чинів церкви, в коментарях релігійних книг. Такі норми регламентують відправлення обрядів, церковних служб, дотримання постів. Релігійні норми можуть мати також моральний зміст (наприклад, заповіді зі Старого завіту: не вбий, не вкради, шануй батьків своїх і т.д.). Пиголкин А.С. Теория государства и права: учебник/ под ред. Пиголкина А.С., Дмитриева Ю.А. М: Юрайт-Издат, 2005. 613 с.

1.2 Характерні риси релігійної норми

Узагальнюючи характерні риси релігійних норм як виду соціальних норм, зазначимо таке:

- релігійним нормам властиві ознаки, засоби регулювання, дозвіл, зобов'язання, заборона. Справді, будь-яка релігія в певній ситуації наказує здійснювати ті чи ті дії (наприклад, молитву, хрещення новонародженого та ін.), а також утримуватися від певних дій (від уживання окремих продуктів, від шлюбу з особою іншого віросповідання тощо). У релігії навіть передбачено специфічні санкції за порушення чи невиконання заборонених настанов. Окрім того, релігійні норми містять посилання на священні джерела правил поведінки і на надприродні засоби їх забезпечення

- релігійна норма виступає як мірило, зразок поведінки віруючих людей за певних обставин, а також як еталон навіть суспільних відносин. Це особливо помітно в ісламі, де норми є взірцем поведінки всіх мусульман, складовою їхнього способу життя;

- установлення релігійної норми стосується здебільшого не конкретних осіб, а широкого кола людей, послідовників конкретної релігії (членів церкви, конфесії тощо) чи якої частини їх (священнослужителів, мирян і т. д.);

- релігійна норма часто регулює такі відносини, що знаходяться поза компетенцією інших соціальних норм, оскільки ці відносини виникають під час відправлення релігійних культів, задоволення релігійних потреб

- релігійні норми, на відміну від інших, найчастіше мають авторитарний характер, формуються як веління, що їх необхідно виконувати проти вимог будь-яких інших норм, навіть якщо є заборона наслідувати останні (скажімо, норми Біблії та Корану обмежують дію звичаю кровної помсти, хоча вона передбачена іншими звичаями). Будь-яка релігійна норма посилається на волю надприродних сил (Бога), вимагає від її послідовників сліпої дисципліни, незмінного дотримання своїх приписів, покірності всім вимогам релігії. Релігійні норми належить виконувати навіть попри їхню невідповідність поглядам та бажанням віруючих;

- релігійні норми невід'ємні від віри в надприродне; вони захищені посиланням на священні джерела, надприродну сутність. Цим вони відрізняються за обґрунтуванням від моральних, правових та інших соціальних норм. Тому релігійні норми розглядаються (витлумачуються) як справжні веління Бога, його представника (пророка) ла землі чи верховного служителя культу (наприклад, папи римського, патріархів).Філософія права: навч. посіб. / Бандура О.О. [та ін.]/ за ред. Костицького М.В., Чміля Б.Ф. К.: Юрінком Інтер, 2000. 336 с.

1.3 Релігійні обов'язки

Оскільки, обов'язок - це сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими. Це парна категорія з правом, оскільки він є способом забезпечення права. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підруч. Харків: Право, 2009. 584 с. Спираючись на характеристику релігійної норми, можна визначити поняття релігійного обов'язку: Релігійний обов'язок - це сукупність моральних зобов'язань, які стосуються послідовників конкретної релігії чи якоїсь частини їх (священнослужителів, мирян і т.д.), міра необхідної поведінки особи.

1.4 Релігійні обов'язки в Біблії

Для кращого розуміння змісту релігійних правил і настанов, християнських імперативів спершу розглянемо біблійну (старозавітну) систему правових норм, які в основному викладені в перших п'яти книгах Старого Заповіту і в окремих розділах Нового Заповіту. Справді, у книгах Біблії викладено такі вимоги і приписи, яким властиві всі ознаки юридичних норм -- кримінально-правових, цивільно-правових і процесуальних. Так, окремі норми встановлюють відповідальність за злочин проти особи, приватної власності та ін., виконання яких забезпечується засобами, властивими радше правовим, аніж релігійним нормам. Наприклад, установлено санкцію смертної кари тим, хто "вдарить батька чи матір свою", хто "проклинає батька свого чи матір свою" (Вих., 21, 15, 17; Лев., 20:9). Таку ж кару встановлено за вбивство, викрадення єврея, злягання з худобиною, ворожіння, статевий зв'язок із рідними та ін.

У ряді норм міститься вказівка на вид смертної кари: народові вказується побити каміннями до смерті осіб, засуджених за принесення своєї дитини в жертву Молоху (Лев., 20:2-3), за зневагу Бога (Лев., 24:16), підбурювання "служити іншим богам" (Второзак., 13:7-11) тощо. Іншим видом смертної кари було спалення живцем. Воно застосовувалося за перелюб із тещею, за блуд дочки священика (Лев., 20:14; 21:9), за святотатство (Ісус Нав., 7'15). Відповідальність за завдання тілесних ушкоджень було встановлено за принципом таліону (Вих., 21:23-25; Лев., 24:19-20). За цим же принципом каралося неправдиве свідчення в суді: неправдивий свідок підлягав покаранню, до якого був засуджений чоловік, несправедливо ошуканий (Второзак., 19:15-21). Старозавітні норми, подібно до правових норм, суттєво обмежували застосування звичаю кровної помсти. Так, мстити можна було тільки особі, яка заподіяла велике лихо-шкоду, збитки (Второзак., 24:16). Було встановлено також композицію на низку діянь, які спершу тягнули кровну помсту, але потім були обмежені в покаранні. У Біблії є норми, що їх повною мірою можна віднести до судоустрою і судочинства. Так, суддям наказувалося шукати правду незважаючи на особу, бути неупередженим, вислуховувати "малого" та "великого", не спотворювати закону та не брати хабарів від підсудних (Второзак., 1:17; 17:19-20). Рішення суду було обов'язковим для всіх, відмова від виконання рішення суду каралася смертю (Второзак., 17:10-12). Значна частина норм Біблії присвячена регулюванню майнових відносин. У формі наказів казуїстичного характеру вони передбачали відшкодування винним утрат від потрави, підпалу, за вбивство чужої тварини чи худоби (Вих., 21:35; 22:5). Особливим чином регулювалися питання продажу землі (Лев., 25:23-34).

Однак, в Новому Заповіті релігійні обов'язки дещо змінилися. Замість побиття камінням заохочувались прояви милосердя та прощення. Як альтернативу Десятьом заповідям, Ісус дав лише дві: люби Господа Бога всім серцем своїм та душею своєю і служи Одному Йому; люби ближнього свого як самого себе. Тож, звідси випливає, що колишні такі обов'язки, як наприклад приносини жертви до храму чи забиття камінням за перелюб, поступово відійшли в минуле, а на зміну їм прийшли більш гуманні та Отже, можна підсумувати, що головними релігійними обов'язками християнства є:

Дотримання Божих Заповідей

Навернення до християнства якомога більше людей

1.5 Релігійні обов'язки в мусульманській правовій системі

Мусульманська правова система (шаріат) -- складова релігії ісламу. Головним джерелом мусульманського права і неюридичних норм ісламу є Коран і Сунна (збірник хадисів); іджма -- одностайна думка муджтахідів із питань, не врегульованих Кораном і Сунною, тобто це введення нової норми на основі консенсусу; кіяс -- умовивід за аналогією, тобто конструювання правових норм на основі віршів Корану і хадисів Сунни; фікх -- правова доктрина, себто твори відомих знавців шаріату, вчених-юристів. Стовпами ісламу є п'ять найголовніших релігійних обов'язків мусульман (як називають прихильників ісламу). Перший із них -- це виголошення кредо ісламу: "Немає бога, крім Аллаха, а Мухамед -- пророк його". Другий -- читання встановлених молитов п'ять разів на день, чому передує ритуальне омовіння. Під час молитви віруючий має завжди повернутися обличчям до священного міста Мекки, що в Саудівській Аравії, незалежно від того, як далеко він від неї. Третім стовпом є дотримання Рамадану, місячного посту, під час якого за денного світла не можна їсти й пити. Четвертим є подання милостині (грошей біднякам), що вимагається законом ісламу і часто обкладається податком з боку держави. Нарешті, від кожного віруючого вимагається, принаймні один раз, здійснити паломництво до Мекки. Гидденс Э. Социология/ при участии Бердсолл К. Пер. с англ. Изд. 2-е, полностью перераб. и доп. М.: Едиториал УРСС, 2005. 632 с.

1.6 Індуська правова система

Індуська система права широко представлена у священних текстах Шруті, що включає Рігведу (чотири Веди), Веданти й Упанішади. Найбільш відомі трактати -- це закони Ману, Яйнавалка та закони Нарада. Індуїзм містив систему правил, що ретельно регламентували все суспільне життя, приписували певний спосіб життя. "Поведінка давнього індійця тисячоліттями регулювалася релігійно-моральними настановами, що їх із розвитком класових відносин поступово витісняли норми права, а в більшості випадків зросталися з ними". Важливим етапом у формальному закріпленні правових норм стало створення дхармашастр, у яких тісно спліталися норми моралі, звичаєвого права і релігії. У загальному вигляді індуське право визначає зверхність звичаю над законами. Рівночасно в інших правових системах звичай не є джерелом права. Тому індуське право є звичаєвим правом, у якому домінують звичаї індуїзму. Різноманітні норми в індуському праві застосовують до індивіда чи окремої особи залежно від того, до якої касти вони належать -- брахманів, кшатрій, вайш або шудра. Поза законом донедавна залишалися парії (недоторкливі). Судові прецеденти і законодавча доктрина не визначаються індуїзмом за джерелом права. Суддям рекомендують вирішувати справи на основі совісті й справедливості, якщо нема визначеної правової норми з якогось питання. Подальший розвиток і зміни індуського права випали на часи проголошення незалежності Індії. Зараз воно в багатьох галузях правових відносин (цивільних, шлюбно-сімейних) застосовується тільки стосовно до індусів. Філософія права: навч. посіб. / Бандура О.О. [та ін.]/ за ред. Костицького М.В., Чміля Б.Ф. К.: Юрінком Інтер, 2000. 336 с. Більшість індусів приймають доктрину про цикл перевтілення -- віру в те, що всі живі істоти є частиною вічного процесу народження, смерті та відродження. Другою головною рисою індуїзму є кастова система, заснована на вірі в те, що люди народжуються з певною позицією в соціальній та ритуальній ієрархії, згідно з характером їхньої діяльності у попередньому житті. Для кожної касти існує різний комплекс обов'язків та ритуалів, і доля кожного в наступному житті значною мірою залежить від сумлінного виконання цих обов'язків. Індуїзм не заперечує можливості найрізноманітніших релігійних поглядів і не проводить чіткої межі між віруючими та невіруючими.

Висновки по 1 розділу

Отже, релігійна норма є складовою соціальної норми і включає в себе права та обов'язки віруючих різних конфесій. Характерним для неї є авторитарний характер, невід'ємність від віри у надприроднє, обов'язковість для послідовників конкретної релігії, регуляція відносин, які знаходяться поза компетенцією інших соціальних норм. Релігійний обов'язок - це сукупність моральних зобов'язань, які стосуються послідовників конкретної релігії чи якоїсь частини їх (священнослужителів, мирян і т.д.), міра необхідної поведінки особи. Вирізняють три основні релігійно-правові системи: Біблійна, Мусульманська та Індуська. Характерними християнськими релігійними обов'язками є дотримання Божих заповідей та навернення якомога більше людей до віри. Є п'ять основних релігійних обов'язків ісламу. Перший із них -- це виголошення кредо ісламу: "Немає бога, крім Аллаха, а Мухамед -- пророк його". Другий -- читання встановлених молитов п'ять разів на день, чому передує ритуальне омовіння. Третій - це дотримання Рамадану, місячного посту. Четвертим є подання милостині. П'ятий - від кожного віруючого вимагається, принаймні один раз, здійснити паломництво до Мекки. В індуській правовій системі релігійні обов'язки розподілені по кастам. Але, на відміну від християнства та мусульманства, індуїзм не проводить чіткої лінії між віруючими та невіруючими, тож, там немає такого обов'язку, як навернення людей до віри і т.д.

Розділ 2. Юридичний обов'язок

2.1 Поняття та види юридичного обов'язку

У демократичному суспільстві взаємозв'язок і єдність прав та обов'язків виявляються через їх взаємозумовленість, а також рівність основних прав та обов'язків. Взаємозв'язок і єдність прав і обов'язків є виразом узгодження інтересів особи, держави, суспільства. Юридичні обов'язки людини та громадянина -- це встановлені і гарантовані державним примусом вимоги до поведінки індивіда, офіційна міра належної поведінки.

Обов'язки можна поділити на:

1) природно-правові обов'язки. Це саме собою зрозумілі обов'язки кожної людини: дотримуватися законів і виконувати їх, берегти навколишню природу і культурну спадщину людства, поважати права інших людей. Ці обов'язки випливають із принципів і положень природного права і. закріплюються в законах;

2) позитивно-правові обов'язки. Це прямо встановлені державою юридичні вимоги держави до індивідів, що проживають або перебувають на її території. Наприклад, платити податки, збори і мито, виконувати військовий обов'язок тощо. Основні обов'язки звичайно закріплюються в конституціях і деталізуються в поточному законодавстві. Встановлені конституціями обов'язки можуть стосуватися одночасно людини і громадянина, а можуть зобов'язувати тільки громадянина. До першої групи належать обов'язки: дотримуватися конституції та законів, платити податки. Всі особи, що живуть у країні, зобов'язані зберігати природу і довкілля, дбайливо ставитися до природних багатств.

У конституціях деяких держав встановлюються також обов'язки працювати (Японія), піклуватися про загальне благо (Польща), виховувати дітей (Росія, Італія), піклуватися про своє здоров'я (Уругвай).

Обов'язок громадянина -- захист батьківщини. У ряді держав існує загальний військовий обов'язок для громадян.

Громадяни-чоловіки певного віку, в деяких країнах (Ізраїль) -- і жінки -- призиваються на певний строк на військову службу, і після закінчення звільняються в запас. Якщо переконання громадянина або його віросповідання суперечать несенню військової служби, вона може бути замінена альтернативною цивільною службою.

Там, де армія є професійною, іноді чоловіки відповідного віку в обов'язковому порядку призиваються на альтернативну службу (Франція). У деяких конституціях мовиться про обов'язок громадянина бути вірними державі.

Громадянин зобов'язаний мати основну загальну освіту, у ряді країн він повинен брати участь у виборах (Італія, Бельгія). У мусульманських країнах існує обов'язок сплачувати закят -- 5% податок на дохід для утримання бід­них. Належне виконання кожного індивіда своїх обов'язків є необхідною умовою і гарантією здійснення прав, свобод і законних інтересів інших громадян, забезпечує інтереси держави і суспільства. Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: елементарний курс. Видання друге. Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. 432 с.

2.2 Характерні ознаки юридичного обов'язку

Юридичний обов'язок є самостійною юридичною категорією, що характеризується низкою особливих ознак: 1. Це міра необхідної поведінки, змістом якої є утримання від порушення заборон та необхідність виконання зобов'язань. 2. Це необхідна поведінка, що покладається з метою задоволення інтересів уповноваженої особи. 3. Це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена правовою нормою. 4. Це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (обов'язок платити податки та обов'язкові платежі, охороняти природу, поважати державні символи, дотримуватись Конституції та законів України), так і лише на громадян (обов'язок захищати Вітчизну, її незалежність і територію, проходження військової служби). 5. Це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за невиконання обов'язків чи створення перешкод до реалізації необхідної поведінки.

2.3. Структура юридичного обов'язку

Структуру юридичного обов'язку складають чотири елементи: 1. Необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони. 2. Необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконання обов'язку. 3. Необхідність реагувати на законні вимоги уповноваженої особи. 4. Необхідність нести юридичну відповідальність у випадку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'язаним суб'єктом. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.. Теорія держави і права: підруч. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 688 с. Висновки по 2 розділу

Отже, юридичні обов'язки людини та громадянина -- це встановлені і гарантовані державним примусом вимоги до поведінки індивіда, офіційна міра належної поведінки. Їх можна поділити на природно-правові та позитивно-правові. Основні обов'язки звичайно закріплюються в конституціях і деталізуються в поточному законодавстві. Встановлені конституціями обов'язки можуть стосуватися одночасно людини і громадянина, а можуть зобов'язувати тільки громадянина.

Розділ 3. Співвідношення релігійного та юридичного обов'язку

3.1 Спільні риси релігійних та юридичних норм

Спільними рисами релігійних та юридичних норм є приведені нижче положення:

як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм;

є нормативними, переважно формалізованими;

мають ієрархічну систему джерел;

мають організаційно-інституційні утворення;

забезпечені можливістю настання відповідальності за порушення їх приписів.

3.2 Відмінності між правовими та релігійними нормами

Отже, наявність відмінностей у:

способах легітимації норм;

структурі норм;

мовних особливостях джерел;

суб'єктному складі;

ступені конфліктності відносин між суб'єктами;

функціональному навантаженні.

3.3 Взаємодія релігійного обов'язку з юридичним

Проблема взаємодії права та релігії є однією із класичних у світовій філософсько-правовій думці. Така ситуація є закономірною, оскільки саме релігія найбільше бере участь у формуванні духовного світу людини, її свідомості, впливає на розвиток категорії моралі та права, які, в свою чергу, забезпечують правовий статус релігії в конкретний період.

Релігія, виступаючи як суспільний інститут, ще з первісних часів висувала певні вимоги до соціальної поведінки людей, чинила регулятивний вплив на суспільні відносини. Вироблені релігією правила поведінки належать не тільки до здійснення культу, а й до особистого чи суспільного життя людини. Вони мають імперативний характер, впливають на поведінку людей і є певним видом соціальних норм. Релігійні норми - визначальний елемент у структурі релігійного впливу церкви на своїх послідовників. Право та релігія виконують практично однакове завдання, оскільки релігія (стосовно до України - християнство) має на меті виховання морального християнина, а право - законослухняного громадянина. Поєднання завдань релігії та права, спрямування їх у спільну практичну площину сприяє формуванню демократичної держави з високими соціальними і громадянськими стандартами. Луцький І. Втілення морально-етичних і релігійних норм у засадничих положеннях Конституції України // Науково-Інформаційний вісник. 2012. №6. С. 3-6. URL: http://visnyk.iful.edu.ua/wp-content/uploads/2015/11/4.pdf (дата звернення: 26.11.2017) Конституція України як Основний закон держави, що визначає засади розвитку суспільства у чітких правових межах, повинна апріорі включати морально-етичні та релігійні норми. Така взаємодія дозволяє впливати не лише на правила суспільної поведінки громадянина, а й на його духовну свідомість, розуміння запропонованих у Основному законі України засад і принципів правової організації. В Україні ще задовго до 1996 р. у законодавчому процесі почали активно застосовувати морально-етичні та релігійні норми. Насамперед варто відзначити Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», прийнятий Верховною Радою України 23 квітня 1991 р. з урахуванням положень Загальної Декларації прав людини, документів, підписаних у рамках Гельсінських угод, які безпосередньо стосуються проблем свободи совісті, релігії, церкви. Цей Закон започаткував законодавчу основу, що закріпила оптимальні демократичні критерії державно-церковних відносин, дав змогу створити правові основи, необхідні для послідовної реалізації принципів свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви) в Україні. Про свободу совісті та релігійні організації: закон України від 23.04.1991 з наст. змін. і доп. № 2140-XII від 19.02.92, № 2295-XII від 23.04.92// База даних “Законодавство України”/Верховна Рада України. URl: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987-12 (дата звернення: 30.10.17)

Щодо релігійних обов'язків, які затверджені в законодавстві, то найбільше це виражає ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати а права і свободи, честь і гідність інших людей.» Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України»/ Верховна рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 30.11.2017)

Висновки по 3 розділу

Отже, релігійні та юридичні обов'язки є взаємопов'язаними, оскільки релігія впливає на формування правосвідомості та духовного світу людини, а право, в свою чергу, регламентує механізм та форми реалізації і межі здійснення релігійних прав, унеможливлює поглинання однієї релігії іншою.

Висновки

Отже, на різних етапах розвитку суспільства і в різних правових системах ступінь і характер взаємодії права і релігії був різним. Так, в деяких країнах право було настільки зв'язане з релігією, що релігійні норми виступали правовими (мусульманські держави, Давній Ізраїль). В кожній релігійній правовій системі вирізняються свої особливі обов'язки. Так, в біблійній правовій системі основними релігійними обов'язками є дотримання Божих Заповідей та навернення до віри якомога більше людей. На відміну від неї, в мусульманській правовій системі є чотири обов'язки: 1) визнання Аллаха богом, а Моххамеда- пророком; 2) поїхати на паломництво до Мекки; 3)читати певні молитви кожного дня 5 разів; 4) дотримуватися Рамадану; 5) подавати милостиню. На нашу думку, релігійні обов'язки є ефективнішим регулятором міри необхідної поведінки людини ніж юридичні. Так як релігія впливає на формування внутрішнього імперативу, виконання обов'язків проходить в більшості випадків на підсвідомому рівні.

Ми вважаємо, для того, щоб забезпечити максимальне виконання населенням юридичних обов'язків, потрібно зважати на ментальність та релігійні переконання народу. Як ми переконалися, в Конституції України релігійні норми висвітлені в повному обсязі.

Список бібліографічних посилань

1. Вовк Д.О. Право і релігія : загальнотеоретичні проблеми співвідношення : моногр. X., 2009. 224 с.

2. Гидденс Э. Социология/ при участии Бердсолл К. Пер. с англ. Изд. 2-е, полностью перераб. и доп. М.: Едиториал УРСС, 2005. 632 с.

3. Зайчук О.В., Оніщенко Н. М.. Теорія держави і права: підруч. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України»/ Верховна рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 30.11.2017)

5. Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: елементарний курс. Видання друге. Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. 432 с.

6. Луцький І. Втілення морально-етичних і релігійних норм у засадничих положеннях Конституції України // Науково-Інформаційний вісник. 2012. №6. С. 3-6. URL: http://visnyk.iful.edu.ua/wp-content/uploads/2015/11/4.pdf (дата звернення: 26.11.2017)

7. Пиголкин А.С. Теория государства и права: учебник/ под ред. Пиголкина А.С., Дмитриева Ю.А. М: Юрайт-Издат, 2005. 613 с.

8. Про свободу совісті та релігійні організації: закон України від 23.04.1991 з наст. змін. і доп. № 2140-XII від 19.02.92, № 2295-XII від 23.04.92// База даних “Законодавство України”/Верховна Рада України. URl: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987-12 (дата звернення: 30.10.17)

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підруч. Харків: Право, 2009. 584 с.

10. Філософія права: навч. посіб. / Бандура О.О. [та ін.]/ за ред. Костицького М.В., Чміля Б.Ф. К.: Юрінком Інтер, 2000. 336 с.

Размещено на Allbest.ru