З історичного розвитку Буддизму можна дізнатися, як з практики вмісту цих циклів учень з'явилися відомі нам сьогодні традиції. Хоча сам Будда давав тільки усні учення, проте його ранні учні записали ці учення і передавали їх далі в первинній формі. Великі буддійські майстри склали пізніше подальші труднощі, в яких роз'яснювали учення Будди. Наголос робився на справжню і точну передачу учення. Вже в Індії через сторіччя виникли різні лінії передач, які могли організувати три цикли учень.

Безпосередньо після часу Будди всі рівні учень не могли відкрито практикуватися. Деякі стали дуже таємними або передавалися дуже малою кількістю людей. У перші 400-500 років після Будди, який, згідно більшості джерел, жив з 563 по 479 до н.е., відкрито практикувалася тільки Мала Колісниця. З в цілому 18 підшкіл Малої Колісниці лише небагато добилися визнання, ті що постійно піклувалися про достовірність передачі. Головним чином це були Старі (пали: Тхера) в зборах. Звідси і пішла назва Тхеравада (букв. Учення Старих Ордена), що зараз використовується як термін для обох нині існуючих шкіл Малої Колісниці - Стхавіравадіни і Сарвастівадіни.

Хоча другий період індійського Буддизму, коли сталі відомі учення Сутри, почався вже другому сторіччі до н.е., але коли перші тексти літератури по Праджняпараміте були зраджені гласності, в Індії вже очолює стало християнське літочислення. Це відбулося завдяки двом великим майстрам, передбаченим Буддою, Нагарджуной і Асангой, які жили в II або V столітті н.е., а також завдяки великому Університету Наланди (близько II в. н.е.), який більше 1000 років був центром отримання і розповсюдження учень Махаяни. Взагалі можна приблизно говорити періоді в 500 років, коли учення другого повороту Колеса Дхарми були в основному впорядковані.

Причина того, що більшість традицій північного Буддизму містять ці рівні учення полягає в тому, що в цей період до Індії пришли перші перекладачі і переклали тексти на свої мови. Вже в перше сторіччя н.е. почалося розповсюдження Буддизму по Центральній Азії і Китаю. У третьому сторіччі учення досягли Бірми, Камбоджі, Лаосу, В'єтнаму і Індонезії. У IV і V століттях багато важливих буддійських текстів були перекладені на китайську мову Кумараджей (344-413), Хуи-юанем (334-416), і іншими. Приблизно близько 520 р. н.е. до Китаю прийшов великий індійський майстер Бодхидхарма і став засновником Чань-буддизму. Дзен-буддизм в Японії почався декількома роками пізніше, в 538 р., і в 594 р. він став державною релігією.

Потім наступив третій великий період індійського Буддизму, час великих йогинів і реалізованих майстрів, так званих Махасиддх. Послідовники Будди розвинулися і сталі здатні практикувати і вищі учення Будди - Ваджраяну або Алмазний Шлях. Хоча ці майстри, що володіли незвичайними здібностями (санскр. Сиддхи), були обох полови і всіх соціальних класів, були також звичайні мандруючі йогини, які дуже часто були вельми незвичайні зовнішністю і поведінкою. Традиція Алмазного Шляху об'єднує найбільш важливих майстрів того періоду в групу 84 махасиддх, головним з яких був Сараха. Як знак своєї реалізації вони складали багато пісень, які сталі відомі як дохи.

До знищення Буддизму мусульманами і індуїстами можна говорити про 1500 років індійського Буддизму і його три великі періоди, приблизно по 500 років кожен. Ці три періоди відповідають т3 поворотам Колеса Дхарми, що означає, що в піке цих періодів в Індії практикувалися всі рівні учення Будди.

Коли у восьмому сторіччі на запрошення короля, Тибету, Трізонга Децена до Тибету прийшов великий майстер Падмасамбхава (тиб. Гуру Рінпоче) і там розповсюдив Буддизм, він зробив особливий наголос на тантричний аспект учення, Алмазний Шлях, і зробив його доступним для широких шарів. З тих пір під Буддизмом, Тибету, можна мати на увазі Алмазний Шлях. Одночасно король піклувався про те, щоб на Тибет були перекладені багато важливих буддійських текстів. Ці ранні учення і передачі привели до розвитку першої з чотирьох великих традицій Тибету, традиції Ньінгма, що буквально означає Стара традиція.

Пізніше, в XXI в. був другий великий період перекладу, під час якого до Тибету були принесені подальші передачі. Це привело до Нових традицій (тиб. Сарма), з яких найбільш відомими є Кагью, Сакья і Гелугпа.

Марпа Перекладач (1012-1097) приніс до Тибету з Індії особливі передачі, які йшли від майстра Тілопи (988-1069) і учення Махамудри, складові ядро традиції Кагью. Дрогмі Лоцава (933-1074) дав лінію передачі індійського майстра Гаядхари (або Вірупи) Кхену Кенчог Гьялпо (1034-1102), який потім заснував традицію Сакья.

Великий індійський майстер Атіша (982-1054), відправився до Тибету і разом з перекладачем Рінчен Сангпо (958-1055) і своїм основним учнем Дромтенпой (1004-1065) заснував традицію Кадампа, учення якої були пізніше узяті за основу традиції Гелуг (або Ганден) Дже Цонкхапой (1357 1419).

Суть цих передач у всіх чотирьох традиціях однакова, оскільки вони всі спираються на учення самого Будди і коментарі індійських майстрів. Різниця лежить коментарях, які індійські вчителі завжди давали відповідно до схильності учнів. Таким чином, вони мають різні наголоси. Так, старі школи, наприклад, більш орієнтовані на практику, нові ж більш підкреслюють глибоке вивчення Дхармы. Ці передачі більше 1000 років передавалися в чистій формі, не уриваючись, внаслідок чого незліченні практикують досягали повного розуміння природи розуму.

І зараз в Буддизмі, Тибету, можна через швидкі і ефективні методи Алмазного Шляху досягти прояснення для користі істот за дуже короткий час. Адже практика Алмазного Шляху містить в собі всі рівні учень Будди і проходить під керівництвом кваліфікованих вчителів. Це дійсна причина того, чому сьогодні стільки людей у всьому світі відкриваються якраз цьому напряму Буддизму. Якщо, з одного боку, справжня передача гарантує, що мета практики може бути дійсно досягнута, і, з іншого боку, коли може бути встановлена прямий зв'язок із справжньою ситуацією тут і зараз, з повсякденним досвідом, то це дозволяє дуже легко прийняти цей подарунок Будди. Різні традиції Буддизму - просто упаковка, в якій знаходиться Буддизм. Зміст же - це безперервний шлях до довершеного збагнення природи власного розуму, шлях до необумовленого щастя.

Це був всього лише огляд основних традицій Буддизму. Детальний виклад не вмістився б в рамки короткого реферату. Було б неможливо описати весь історичний розвиток, повний зміст окремих шкіл і все нинішнє підшколи. Проте, я сподіваюся, що зміг передати цим оглядом якесь невелике загальне уявлення, яке не приведе до того, що різноманіття цих традицій буде таким, що ще більш заплутує.

Література