Проблема типології особистості в соціології

Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостей С.Л. Рубінштейн виділяє ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку або діяльність людини. Тому основне місце серед них мають займати система мотивів і завдань, які людина ставить перед собою, а також властивості характеру, що зумовлюють вчинки людини, здібності, роблять її здатною до виконання історично сформованих видів суспільно корисної діяльності.

Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це відношення реалізується в діяльності людини. Завдяки діяльності люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а й значущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.

Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості має діяльність. Особистість -- це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива без психіки, без свідомості. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхня життєва функція полягає в регуляції діяльності людей. Обумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб'єкта від об'єктивних умов.

Фундаментальне значення має положення С.Л. Рубинштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складається з різноманітних компонентів.

Будь-яка особистість включає в себе «Я» як суб'єкт довільної діяльності, якому властиві мотиви свідомої поведінки. Поняття особистості у психології не зводиться до поняття суб'єкта у вузькому розумінні. Психічний зміст людської особистості не вичерпується лише мотивами свідомої діяльності -- існує також розмаїття інших, зокрема неусвідомлених, тенденцій.

Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінка власних та чужих учинків. До структури особистості звичайно входять і пізнавальні процеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість, цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язку всіх його властивостей і тенденцій.

Теорія діяльності О.М. Леонтьева та поняття особистості

Видатний вітчизняний психолог О.М. Леонтьев (1903--1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характеризуються подібністю своєї побудови і передбачають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах -- і самосвідомості суб'єкта.

Реальною основою особистості людини визнається сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.

Є три основних параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, ступінь їхньої іерархізованості та загальна структура. Людина живе в реальності, що дедалі більше розширюється для неї. Багатство зв'язків індивіда зі світом породжує особистість. Ієрархії мотивів та діяльностей особистості утворюють відносно самостійні одиниці її життя. Внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічні підструктури особистості -- темперамент, потреби і потяга, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо -- виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О. М. Леонтьева про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Р. Дарендорф, один з найпотужніших представників конфліктологічної напрямки в сучасній соціології, використовуючи термін Аристотеля homo politicus (людина, бере участь у суспільному житті, в управлінні, - на відміну від тваринного або раба), розробив свою сучасну типологію особистостей.[3]

Підкреслюючи, що особистість є продуктом розвитку культури, соціальних умов,

він користується терміном homo sociologicus, виділяючи його типові види:

Homo faber - в традиційному суспільстві «людина трудящий»: селянин, воїн, політик - особистість, що несе тягар (наділена важливої суспільної функцією);

Homo consumer - сучасний споживач, особистість, сформована масовим суспільством;

Homo universalis - людина, здатна займатися різними видами діяльності, у концепції К. Маркса - міняє всілякі заняття;

Homo soveticus - людина, що залежить від держави.

Д. Рісмен, соціолог із США, ґрунтуючись на специфіці капіталізму, розробив в 60 - ті роки. концепцію «одновимірного людини». Під впливом пропаганди, вбираючи інформаційні соціальні стереотипи, людина формує спрощені схеми чорно - білого бачення проблем (в Росії це, наприклад, «прості люди» і «Нові росіяни», «комуністи» та «демократи»). Сучасне суспільство робить людей як би одновимірними, що сприймають те, що відбувається в площині примітивних альтернатив і протистоянь, тобто особистостями зі спрощеним соціальним сприйняттям і грубим апаратом інтерпретації.

Справедливості ради, треба сказати, що це властиво багатьом суспільствам. Такі дослідники, як Т. Адорно, К. Хорні та інші неомарксисти і неофройдисти, у своїх роботах обґрунтували парадоксальний висновок: «нормальна» особистість сучасного суспільства - це невротик. Давно розпалися системи спільнот, де були загальноприйняті стійкі цінності, і зараз кожна соціальна роль людини змушує його «грати» у новій системі цінностей, переваг і стереотипів (виходячи з дому, потрапляючи в транспорт, на роботу, забігаючи в клуб, у кафі, подорожуючи по магазинах, увесь час змінювати амплуа і соціальні «маски»). При цьому його Super Ego (понад - Я, нормативна структура особистості, совість, мораль, значима традиція, уявлення про належне) стає як би «розмазаним», невиразно - множинним, плюралістична.

І. С. Кон і багато інших дослідників запевняють, що сучасна людина відкидає будь-яку роль. Він стає «актором», який здатний до постійних соціальним перевтілень і грає безліч ролей, не приймаючи їх серйозно. Горе тому, хто вживається в роль, він стає невротиком, бо не може відповідати мінливим вимогам. Висуваються різноманітним оточенням безлічі спільнот, в які він структурно і культурно вписаний. [4]

Будучи навіть дуже хорошим керівником, не можна залишатися директором і вдома, оскільки близькі люблять і цінують даного конкретної людини, можливо, зовсім не за якість і ефективність управління, і навпаки: будучи в сім'ї улюбленим розпещеною дитиною, навряд чи варто вередувати чи чекати захопленої прихильності до себе в колі друзів і колег. Іншими словами, сучасне життя різноманітна, люди обертаються в різних «колах», де діють спеціальні «правила», тому і слід уважно озиратися по сторонах і встигати міняти фартух на декольте, смокінг на джемпер, шанобливість на розпорядливість.

Отже, зміна спільнот, як зміна культурних декорацій, повинна змушувати особистість міняти рольові маски, щоб зберігати відповідність ситуації і тим нормативним, символічним вимогам, які пред'являються до людини як персони соціального театру. (Як тут не згадати геніального В. Шекспіра: «Весь світ - театр» - і не замислитися про переваги мистецтва перед наукою в питаннях соціального осягнення!)

У цілому ж можна зробити висновок: макросоціологія визначає особистість через культуру (товариство).

Американський антрополог і соціологу Р. Лінтон належить ідея виділення нормативного та модального типів особистості.

Нормативний тип особистості, найкращим чином відповідає цінностям культури суспільства, в якому живе людина, своєрідний ідеал особистості даної культури.

Модальний тип особистості - це статистично домінуючим у суспільстві тип особистості, що розділяє ті ж культурні зразки, що і більшість його членів. Чим значніше відхилення між цими двома типами, тим більше потенційна можливість розвитку суспільства. У той же час у такому суспільстві велика частка тих, хто відчуває соціальний дискомфорт. Прикладом може служити сьогоднішнє російське суспільство.

Американський учений Р. Парк у другій половині 20-х рр.. XX століття запропонував поняття «маргінальна особистість». Мова йде про особу, що займає прикордонне положення по відношенню до будь-якої соціальної групи або спільності. Маргінальна особистість знаходиться на стиках культур. Всотуючи різні культурні стандарти, вона мимоволі стає «культурним гібридом», відчуває дискомфорт і часто виявляє відхиляється від норми поведінку. Цей тип виникає насамперед при міграції і в умовах жорсткої урбанізації.

Типологія особистості за ознакою комфортності дозволила американському соціологу Е. Фромом виділити тип авторитарної особистості як основу тоталітарних режимів в силу таких її рис, як консервативність, агресивність, жадоба влади, ненависть до інтелігенції, до представників інших етнічних груп, стереотипність мислення, конформізм і т. д.

Слід зазначити, що у прагненні загострити увагу переважно на стійких, типових проявах особистості соціологія нерідко стандартизує її, перетворюючи на безликого робота, що має стандартний набір характеристик, типові реакції на типові ситуації та умови.

Размещено на Allbest.ru