Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра політичних наук

Індивідуальна робота

з дисципліни «Соціологія»

на тему: «Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна»

Виконала:

студентка групи АТП-41

Федоренко А.В.

Перевірив:

Мамонтов І.О.

м. Київ - 2014 рік

Зміст

Вступ

Біографія

Основні роботи

Вчення про людину та взаємодію

Соціальна стратифікація і мобільність

Теорія соціокультурної динаміки

«Моя філософія - інтегралізм» П. Сорокін

Інтегральна соціологія П.Сорокіна

Висновок

Література

Вступ

Інтегральна соціологія - розділ соціології, який вивчає згуртування, злиття громадських структур у межах держави або ширшої міждержавної спільності.

Пітірим Олександрович Сорокін (1889-1968) - найбільший російський, а також американський учений-соціолог XX століття. Життя, так як і творчість Сорокіна присвячені дослідницьким роботам у вітчизняній і закордонній історично-соціологічній літературі. Традиційно, творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди - російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. Американці, безумовно, відносять його до числа засновників американської соціології. До початку 60-х років П. Сорокін уже близько сорока років був американським соціологом, міцно займав одне з провідних місць серед інших соціологів світу. Проте на історичній батьківщині ім'я вченого до недавнього часу заборонялося навіть вимовляти.

Звісно ж, російський Сорокін і Сорокін - американець досить несхожі один на одного. А саме через широке коло ідей, характер аналізованих труднощів і використання матеріалу. Проте очевидно, що інтегральна сутність усіх її робіт завжди була незмінною.

Дослідники вважають, що творчість Сорокіна -- якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна порівняти з революцією Коперніка у галузі природознавства. Його інтегральна (від лат. integer-- цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.

Інтегральна соціологія розроблена Пітіром Сорокіним - це інтегральна система соціології, предметом якої є соціальні й культурні системи у структурних і динамічних аспектах.

Минуло вже понад 100 років від народження видатного вченого. І навіть зараз, наприкінці XX століття, не буде ніяким перебільшенням сказати, що Пітірим Олександрович Сорокін, мабуть, сама примітна постать на соціологічному небокраї нашого століття. Він увібрав у себе майже всі досягнення гуманітарних наук, не зважаючи на складне життя, з усіма його крутими віражами і неймовірними сюжетами.

Біографія

Пітірим Сорокін народився в будинку вчителя Тур'їнського земського училища О. І. Панова, де сім'я майбутнього вченого зупинилася взимку. Батько -- Олександр Прокопович Сорокін, росіянин, уродженець Великого Устюга, пройшов навчання в одній з Великоустюжських ремісничих гільдій, отримав свідоцтво «майстра золотих, срібних справ та прикраси ікон» і займався церковно-реставраційними роботами, мандруючи від села до села. Мати Пітірима Сорокіна, Пелагея Василівна, походила з комі-зирянського селянського роду, була уродженкою села Жешарт Яренского повіту Вологодської губернії. Питирим Сорокін був другим сином у родині. Його старший брат -- Василь, народився в 1885-у, а молодший брат -- Прокопій, народився в 1893-у.

В 1903 після закінчення сільської школи поїхав навчатися до вчительської семінарії міста Хреново в Костромській губерінії, де в 1905 вступив до партії есерів. У 1906, після недовгого тюремного ув'язнення, Сорокін був вигнаний із семінарії. Приїхавши до Петербурга, займався на загальноосвітніх курсах і, здавши екстерном іспити за гімназійний курс, в 1909 вступив до Психоневрологічного інституту, а на наступний рік, щоб уникнути армійської служби, перевівся до Петербурзького університету. Серйозно займаючись наукою (в 1910 -- 1914 опублікував близько 50 робіт), Сорокін закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання.

На час Лютневої революції 1917 Сорокін став одним з лідерів есерів, разом з Є. К. Брешко-Брешковською редагував газету «Воля народу», був делегатом І Всеросійського з'їзду селянських депутатів, увійшовши до Виконавчого комітету Сільської Ради. Від есерів був обраний депутатом Установчих зборів. Порятунок Росії і революцію Сорокін пов'язував з діяльністю О. Ф. Керенського, для якого готував огляди з питань науки.

Посеред усіх цих подій всередині травня Сорокін одружується із Оленою Петрівною Баратинською, подругою студентських років, ботаніком.

У січні 1918 року його було заарештовано в офісі газети, виданням якої він займався, бо вона була спрямована протии більшовиків. Через два місяці його випустили, і вони з дружиною відправились до Москви в надії на відновлення там антибільшовистських груп. Сорокін знову намагався видавати подібну газету, але її швидко закрили, а його самого розшукувала поліція. Революціонер знову зник з її очей -- декілька місяців вони з дружиною переховувались у різних селах та лісах. Але, не витримавши, здались у ЧК. Сорокіна кинули до в'язниці міста Великий Устюг, але не на довго: 12 грудня 1918 року за особистим розпорядження Леніна його випустили.

Покинувши політику, в атмосфері повоєнної лібералізації Сорокін повністю сконцентрувався на науковій та викладацькій діяльності у Петербурзькому університеті. У той же час він пише підручник з соціології, розрахований на широкий загал, та видає у 1920 році двотомну «Систему соціології». Влітку 1922 прокотилася масова хвиля арештів інтелігенції. Звичайно ж це не могло не зачепити Сорокіна: перед ним був поставлений вибір -- або в'язниця, або висилка. І 23 вересня 1922 року Сорокін і його дружина назавжди покидають країну.

Спочатку виїхав до Берліну. Потім проживав в Чехословаччині, редагував журнал «Селянська Росія».

У 1923 році на запрошення провідних американських соціологів Хайеса і Росса прочитати декілька лекцій про російську революцію, Сорокін зі сім'єю вирушає до Америки, назавжди покидаючи Європейський континент. Менше року Сорокіну знадобилось для культурної та мовної акліматизації, він доволі швидко вільно опанував англійську мову, і вже у 1924 році почав читати лекції у Міннесотському університеті. У 1925 році виходить його «Соціологія революції», за нею йде слідом «Соціальна мобільність» (1927), через рік -- «Сучасні соціологічні теорії» (1928).

Так приємно описує свої перші роки в Америці Пітірим Олександрович у листі до колеги та друга з України Микити Юхимовича Шаповала: «Пишу Вам зараз з Minneapolis'a. Універсітет Міннесоти -- один з найбільших державних універсітетів -- запрошує мене на літній семестр прочитати два курси з соціології (Соціальна аналітика і Соціологія революції) для graduate («залишених при універсітеті») і інструкторів і ассистентів соціології. Ось я читаю їм щодня, дві години, крім семінарів. Професори -- гарний народ. А в цьому семестрі я опинився chairman'ом, тобто головою всього Departament of Sociology. Взагалі, повинен сказати, що за весь час лекторства я тут жодного разу не зустрів поганого ставлення від америкнських професорів».

В 1930 році всесвітньовідомий Гарвардський університет засновує соціологічний факультет і запрошує Сорокіна стати його деканом. Він займається його організацією та розвитком, запрошує свого приятеля з Міннесоти Карла Цимермана стати професором, бере на викладацьку роботу Толкота Парсонса, який в той час працював на економічному факультеті. Внесок, а разом з тим і вплив, Сорокіна на Гарвард був неймовірним. За період роботи у Гарварді його науковий доробок склали такі праці: «Соціальна і культурна динаміка» (1937--1941), «Криза нашого часу» (1941), «Система загальної соціології», «Альтруїстична любов: дослідження американських «добрих сусідів» і християнських святих» (1950), «Шляхи і влада любові» (1954). У 1965 році займав посаду президента Американської соціологічної асоціації.

Пітірим Александрович Сорокін помер у лютому 1968 року, залишивши по собі пам'ять про велику людину.

Вчення про людину та взаємодію

У своєму «Підручнику», соціолог стверджує, що людина має безліч «апаратів, що здатні відправляти та пересилати інформацію», такими апаратами є органи сприйняття подразників: органи зору, слуху, дотику та нюху, та органи-подразники -- органи, що здатні посилати різноманітні сигнали: мову та дії, -- органам, що сприймають. Таким чином людина всім своїм тілом здатна відправляти та сприймати ту чи іншу інформацію, саме так відбувається взаємодія. Крім індивідів та їхніх актів складниками взаємодії є провідники: звукові, світлокольорові, рухові та предметні, електричні, теплові, хімічні та механічні.

Уся їх сукупність є матеріальною культурою людства. Отже, взаємодія як найпростіша модель соціального явища, згідно з Сорокіним, включає такі три елементи:

Люди (індивіди) -- двоє і більше;

Їхні дії (акти);

Провідники взаємодії.

Крім цього Сорокін розробляє широку типологію взаємодій, відповідно до різноманітних критеріїв існують такі типи взаємодії, що призводять до того чи іншого типу об'єднань:

взаємодії двох індивідів, одного і багатьох, багатьох і багатьох;

взаємодії в залежності від якості індивідів -- від їх статі, віку, релігійної, професійної належності, рівня освіти;

взаємодії, одностороння і двостороння;

взаємодії, солідарна та антагоністична;

взаємодія, короткочасна і довготривала;

взаємодія, організована та неорганізована;

взаємодія, усвідомлена і неусвідомлена;

взаємодія, інтелектуальна, чуттєва та вольова;

Група людей, що взаємодіють, утворюють особливу колективну єдність, що різко відрізняється від просто групи індивідів, що не взаємодіють. Необхідно зазначити, що розуміння взаємодії Сорокіним -- визначна сходинка у розробці цієї категорії в соціології, яка стала основою для сучасного розуміння.

Сорокін виділяє низку умов, що підштовхують людей задовольняти свої потреби, вступаючи у взаємодію, розділяючи їх на три групи:

Космічні -- під ними соціолог розуміє природні фактори;

Біологічні -- ті фізичні потреби, які людина має постійно задовольняти, і для задоволення, яких їй потрібні інші.

Соціально-психічні -- сукупність потреб, властивих людині як істоті, що володіє свідомістю і розвиненим психічним життям, по-перше, а по-друге, сукупність умов, що випливають із самого факту життя людини всуспільстві собі подібних.

Соціальна стратифікація і мобільність

Соціальна стратифікація за Сорокіним -- це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи вієрархічному ранзі. Її основа і сутність -- у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

Під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу.

Сорокін виділяє два основних типи соціальної мобільності: горизонтальну і вертикальну. Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, мається на увазі перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на одному і тому ж рівні у соціальних координатах. Під вертикальною соціальною мобільністю розуміються ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального рівня на інший. Залежно від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна. Згідно з природою стратифікації є низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності, не кажучи вже про інші менш важливі типи. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижнього пласта в наявний вищий пласт; або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже наявними групами цього пласта.

Теорія соціокультурної динаміки

На пізньому етапі своєї творчості Сорокін видає чотирьохтомну збірку під назвою «Соціальна і культурна динаміка», в якій викладає свою циклічну теорію змін. У центрі циклічної теорії Пітірима Сорокіна перебуває культура, яку автор визначає як «тотальну суму всього, що створюється або модифікується свідомою або несвідомою діяльністю двох або більше індивідів, що взаємодіють один з одним або визначають умови поведінки один одного».

Ретельно проаналізувавши різні аспекти людської культури -- мистецтво, освіту,етику, законодавство, військову справу, Сорокін запропонував розділити її на два протилежних, несумісних типи.

Два протилежних культурних типи -- «ідеаціональний» і «чуттєвий». Це ідеальні типи, яких не знайти в чистому вигляді ні в одну епоху. Проміжна форма між першим і другим позначається як «ідеалістична».

Ідеаціональна культура характеризується наступними ознаками:

реальність за своєю природою духовна, нематеріальна, прихована за

чуттєвими проявами (наприклад, Бог, нірвана, дао, Брахма);

потреби і цілі людей в основному духовні (порятунок душі, служіння Господу, виконання священного обов'язку, моральні обов'язки);

для задоволення цих цілей робляться зусилля зі звільнення особистості від чуттєвих спокус, повсякденних земних турбот.

Звідси випливають щонайменше два висновки: істина осягається лише за допомогою внутрішнього досвіду (одкровення, медитації, екстазу, божественного натхнення), і тому вона абсолютна і вічна; ідея добра корениться в нематеріальному, внутрішньому, духовному, в надчуттєвих цінностях (вічне життя, Град Господній, злиття з Брахмою).

Аспекти культури другого типу («чуттєвої культури») прямо протилежні:

реальність за своєю природою матеріальна, доступна почуттям, вона переміщується і постійно змінюється;

потреби і цілі людей чисто плотські, або чуттєві (голод і спрага, секс, притулок, комфорт),

для задоволення цих цілей необхідно використовувати зовнішнє оточення.

Звідси також випливають два висновки: істина може бути знайдена лише в чуттєвому досвіді, і тому вона має тимчасовий і відносний характер. Вона знаходиться в чуттєвих, емпіричних, матеріальних цінностях (задоволення, насолода, щастя, корисність), і тому моральні принципи гнучкі, відносні і ситуативні.

Сорокін застосував свою аналітичну типологію до історичного процесу, розглядаючи основну модель історичних змін у циклічних термінах. Соціокультурні флуктуації, тобто повторювані процеси в соціальному та культурному житті і в людській історії, -- це основний об'єкт цього дослідження. Флуктуації спостерігаються на найширшій шкалі історії, яка нібито розділена на епохи, ери, періоди. Найважливішим принципом такої періодизації є зміна панівних типів культурного менталітету і культурних систем: «повторювана послідовність ідеаціональної, ідеалістичною і чуттєвої культур».

«Моя філософія - інтегралізм» П. Сорокін

Раніше вже було згадано, що принципи інтегралізму були у світоглядних позиціях Сорокіна з перших робіт. Проте, розуміння ним інтеграції та інтеграційних процесів згодом змінювалося, перетворившись на цілісну філософію інтегралізму в кінці його творчого шляху.

У своїй першій великій роботі радянського періоду «Система соціології» Сорокін, по суті, намагається представити ієрархію інтеграції за різними рівнями соціальної статики. На даному етапі інтеграція представляється їм перш за все як сукупність механізмів, процесів і факторів, завдяки яким відбувається з'єднання різнорідних взаємодіючих елементів у соціальне ціле. Якщо з цієї точки зору подивитися на зміст «Системи соціології», то стане ясно, що Сорокін описує рівні соціальної статики як рівні загальної взаємодії з різними механізмами інтеграції індивідів у них, причому механізми інтеграції цих рівнів залежать один від одного.

Можна відзначити, що тут поняття інтеграції Сорокіна подібно поняттю інтеграції Еміля Дюркгейма як «... ступінь, в якій індивідум відчуває почуття приналежності до соціальної групи чи колективу на підставі поділюваних норм, цінностей, переконань». Також для робіт Сорокіна характерне використання інтегралізму для викладу своїх позицій, теоретичних ідей. В основу такого розуміння можна покласти принцип «золотої середини». Його можна уявити самим узагальненим чином як прагнення знайти і представити оптимальний синтез двох протилежних або безлічі різних тенденцій, уявлень, точок зору, «полюсів». Ця «золота середина» буде представляти, таким чином, не просто «еклектичну суміш» усім тим натовпом, а сукупність максимуму позитивних характеристик і мінімуму негативних кожного з інтегровних елементів множини.

Сутність цього розуміння інтегралізму пронизує всі його роботи, однак, найбільш цілісну, об'ємну і багатогранну концепцію інтегралізму представляє Сорокін у своїх пізніх роботах, стверджуючи: «Моя філософія - інтегралізм».

Ця концепція являє собою складну систему, що включає в себе поняття «інтегральної істини» (складову основу інтегральної науки), людини як інтегральної істоти, інтегрального суперорганічного світу і вищої інтегральної цінності. Ця філософія «... розглядає всю дійсність нескінченних якостей і кількостей: духовних і матеріальних, моментальних і вічних, вічномінливих і незмінних, особистісних і надособистісних, тимчасово й передчасно, просторових і позбавлених простору, єдиних і багатьох менших, ніж мале, і великих, ніж велике. У цьому сенсі дійсність є страшна таємниця і чаклунство збігів протилежностей ».

«Відповідно до нової інтегральної теорією пізнання ми маємо не один, а, принаймні, три різних канали пізнання: чуттєвий, раціональний і надчутливий-надраціональний». За Сорокіним, істина, отримана за допомогою інтегрального використання всіх трьох каналів пізнання - почуття, розуму та інтуїції - це більш повна і цінніша істина, ніж та, яка отримана через один з цих каналів. «Історія людського знання - це кладовище, заповнене неправильними емпіричними спостереженнями, неправильними роздумами та псевдоінтуїціями. При інтегральному використанні цих каналів пізнання вони доповнюють і контролюють один одного ».

Людина, за Сорокіним також осягається як «чудесна інтегральна істота»: «Вона є не лише тваринним організмом, але й раціонально мислячою і діяльною ...», «... вона є надсвідомим творцем, який в змозі контролювати і переступати межі своїх несвідомих і свідомих сил і який фактично робить це у моменти «божественного натхнення» у найкращі періоди своєї інтенсивної творчості ».

Сорокін визначає «нове царство реальності», яке складається з неорганічних, органічних і суперорганічних (або культурних) явищ. Причому «... явища культурного світу мають «нематеріальний» компонент «сенсу» (як ідея, цінність, моральна норма поведінки), який накладається на фізичні або життєві компоненти». Крім того, він підкреслює, що цей компонент сенсу змінює природу неорганічних і органічних явищ: «... позбавлена ??свого сенсу, Венера Мілоська перетворюється на просту брилу мармуру».

Суперорганічний світ складається з ідеологічних (сенси, об'єднані в системи мови, науки, техніки, релігії,філософії, права, етики, різних теорій тощо), матеріальних (вся матеріальна культура), особистісних (всіх індивідів як соціокультурних осіб і соціокультурних груп) і біхевіористських (всіх відкритих дій, церемоній, ритуалів, вчинків індивідів) явищ культурного світу. І це довкілля «... огортає, зумовлює і формує кожного індивіда і групу».

Серед смислових цінностей суперорганічного світу Сорокін виділяє вищу інтегральну цінність - «справжню вершину добра» - «невидима триєдність Істини, Добра і Краси». «І хоча кожен член цієї вищої триєдності має яскраво виражену індивідуальність, всі три невіддільні одне від одного .... Ця Правда завжди добра і гарна; справжнє Добро завжди правдиве і гарне, і чиста Краса є завжди доброю. Ці найбільші цінності не лише є невіддільні одна від одної, але вони і перетворюються одна в одну, подібно до того, як одна форма енергії може бути перетворена в іншу». Автор стверджує: «... новий клас соціокультурного ладу обіцяє забезпечити добровільне об'єднання релігії, філософії, науки, етики, образотворчого мистецтва в одну інтегровану систему вищих цінностей Істини, Добра і Краси».

Описана вище складна система описує сутнісні характеристики інтегрального суспільства, яке, за Сорокіним є найбільш прийнятними історичними стратегіями подолання кризи соціокультурної системи. Сорокін відстоював інтегралізм як парадигмальную основу прийдешнього суспільного ладу.

Але Сорокін описуючи і обґрунтовуючи необхідність побудови інтегрального суспільства, іде далі і докладно досліджує стратегію, яка могла б цьому сприяти. В основі її - поширення у світі ідеї альтруїстичної любові, всебічного вивчення та пропаганди, якій він присвятив останні роки життя, працюючи у створеному ним Гарвардському центрі з вивчення творчого альтруїзму.

Інтегральна соціологія П.Сорокіна

Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі. Взаємодія, згідно з його вченням, -- це найпростіша модель соціального явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо. Все суспільне життя і всі соціальні процеси, на його думку, можуть розглядатися як явища й процеси взаємодії двох або більше індивідів. І навпаки, комбінація різних індивідуальних чи групових взаємодій може відтворити будь-який, навіть найскладніший суспільний процес, соціальну подію, починаючи від захоплення танго і закінчуючи світовою війною та революцією. Сорокін вирізняє різні типи взаємодії і формулює завдання соціології: вона повинна досліджувати соціальні явища, які можна спостерігати, тобто поведінку людей, які взаємодіють і живуть у середовищі «собі подібних».

Окремими проблемами для соціології, у розробку яких Сорокін вносить свою вагому лепту, є:

проблема реформ і революцій, у розв'язанні якої Сорокін займає позиції поступового реформування суспільства;

проблема соціальної рівності, яку він відмовляється розуміти абстрактно чи в дусі марксизму;

проблема соціальної стратифікації (від лат. stratum -- прошарок); згідно з Сорокіним, суспільство поділяється не на класи-антагоністи, а на страти, групи, які складають різноманітну соціальну структуру суспільства;

проблема соціальної мобільності (від лат. mobilis -- рухомий), яку Сорокін розв'язує через визнання рухомості меж страт та можливості людей вільно пересуватися з однієї страти до іншої, по вертикалі (з нижчої страти до вищої чи навпаки) та по горизонталі (з одної страти до іншої, розташованої поруч); відкрите демократичне суспільство з рівними правами і шансами для всіх громадян це суспільство інтенсивної соціальної мобільності; його гаслом згодом стає вислів: «У США і швець може стати президентом».

Однак найважливішою складовою творчого доробку П.Сорокіна є, безумовно, його теорія соціокультурної динаміки. Соціокультурна реальність, як нескінченна багатоманітність, охоплює всі можливі прояви соціальної діяльності людини і складається з соціокультурних феноменів різних рівнів. Найвищий з них -- соціокультурна суперсистема; системи нижчого рівня -- мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Історія для Сорокіна -- процес закономірних змін всередині соціокультурних систем та наступної заміни однієї суперсистеми іншою. Такий перехід супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів, норм і цінностей, що знаходить свій прояв у соціальних і культурних кризах, революціях та війнах.

З цієї точки зору перша світова війна -- це результат величезних переворотів у соціокультурній системі західного суспільства.

Вчений П.Сорокін вважав, що першою відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою генералізуючу науку. Історія, на відміну від соціології, -- індивідуалізуюча наука, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ: християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т. ін. сорокін інтегральна соціологія

Пітірим Сорокін у ряді своїх праць вдається до критичного аналізу таких положень Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу («Пролетаріату нема що втрачати, крім своїх кайданів») та зростання його чисельності внаслідок розорення середнього класу, твердження про концентрацію багатств в руках небагатьох капіталістів, тощо. Сорокін підкреслює, що історія не підтвердила гіпотез Маркса та його пророцтв. На підставі величезної кількості статистичних даних Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролетаріату не погіршувались, а покращувались; середній клас у капіталістичних країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності; багатства не концентрувались в руках, одиниць, а, навпаки, спостерігалась «дифузія» (розповсюдження, розтікання) власності шляхом придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств.

Надзвичайно гостро Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка у цьому вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія Маркса, вважає Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби; нічого не коштує вбити людину. У вченні Маркса відбувається і девальвація (тобто знецінення) етики і права: вони стали лише рум'янами і пудрою для того, щоб зробити макіяж непривабливому тілу економічних інтересів.

Сучасний йому стан західної культури Сорокін діагностує як кризовий. Але це, зрештою, є нормальним, бо будь-яка цивілізація переживає стадії зародження, розквіту й руйнації: одна система цінностей стає застарілою, на зміну їй приходить інша. У майбутньому з'явиться нова цивілізація, яка виникне внаслідок конвергенції (від лат. convergere -- наближатися, сходитися), тобто станеться набуття різними системами, наприклад, капіталізмом і соціалізмом, загальних або подібних ознак з подальшим злиттям у якісно нове єдине суспільство, в якому будуть збережені позитивні риси й цінності одного й другого ладу. Це, врешті, приведе до утворення змішаного соціокультурного типу, який за сприятливих умов може перерости у «сяючий інтегральний порядок» в цілому світі.

Висновок

П. А. Сорокін увійшов в історію як один з найвидатніших у галузі соціології мислителів XX ст.

П. Сорокін ставиться до того рідкісного типу вчених, чиє ім'я стає символом обраної ним науки. На Заході він давно вже визнаний як один із класиків XX століття, що стоїть в одному ряду з О. Контом, Г. Спенсером, М. Вебером.

Дійсно, цей російсько-американський соціолог зробив величезний внесок у розвиток суспільної думки і в розвиток соціології як науки про суспільство.

П. Сорокін, розробивши свою систему, виступив проти попередньої соціології, суб'єктивізму і психологізму. Його основна теза про те, що соціальна поведінка заснована на психофізичних механізмах, передбачає дослідження як поведінки, так і його спонукань. При цьому він вважає за необхідне вивчення діяльності індивідів, що дозволяє побачити їх суб'єктивний сенс, значення, цінності, норми. Останні визначають характер і особливості виділених їм суперсистем, або типів, цивілізацій.

Інтегральний підхід дозволив Сорокіну описувати те індивідуальне поводження і культурну цінність, складову частину кожної соціокультурної системи. Вдивляючись у майбутнє світу, Сорокін вважав, що панівним типом суспільства і культури буде тип специфічний (некапіталістичний і не соціалістичний), який об'єднає позитивні цінності та звільнитися від дефектів кожного типу. Фундаментом конвергенції з'являться не тільки політичні зміни, але близькість систем цінностей, права, мистецтва, спорту, дозвілля, сімейних і шлюбних відносин ... Сорокін мріяв про нове майбуття через очищення і воскресіння культури, майбуття, засноване на альтруїстичній любові й етиці солідарності.

Творча спадщина П. А. Сорокіна величезна. Він автор понад 50 монографій, незліченної безлічі статей і есе. Його книги перекладені майже на всі мови світу. У 1964 р П. А. Сорокін був обраний президентом Американської соціологічної асоціації, яка в 1968 р заснувала щорічну премію імені П. А. Сорокіна за кращу книгу з соціології. У 1989 р. світова наукова громадськість відзначила 100 - річчя з дня народження П. Л. Сорокіна. У 1990 р на XII Міжнародному конгресі соціологів в Мадриді була заснована Міжнародна Сорокінська премія за найбільш значиму працю з соціології.

Значними та плідними були зусилля П. Сорокіна на посаді декана факультету соціології Гарвардського університету щодо інституціоналізації соціології не лише як науки, а і як пред-мета викладання у вищих навчальних закладах США. Його наукові погляди справили серйозний вплив на розвиток світової соціології XX ст.

На 79-му році життя завершилась «довга подорож», як сам Сорокін іменував своє життя, непересічної людини, який віддав всі сили на боротьбу з обскурантизмом в науці і соціальним злом, ніколи не впадаючи при цьому в крайнощі - ні огульної критики комуністичного тоталітаризму (жертвою якої він став), ні соціального нарцисизму західного способу життя.

П. Сорокін оригінально і своєрідно трактує процес розвитку, становлення та функціонування культури як соціального феномена, а, отже, об'єкта соціологічного дослідження. П. Сорокін вніс величезний внесок у розвиток світової соціології, його ідеї лягли в основу діяльності ряду соціологічних шкіл

Головне пророцтво Сорокіна сформульовано його ж високим, патетичним стилем: «Ми живемо, мислимо, діємо в кінці сяючого чуттєвого дня, що тривав шість століть. Промені призахідного сонця усе ще висвітлюють велич епохи, що минає. Але світло повільно згасає, і в густішій пітьмі нам все важче розрізняти цю велич і шукати надійні орієнтири в сутінках. Ніч цієї перехідної епохи починає опускатися на нас, з її жахами та страшними тінями. Однак за її межами, помітний світанок нової великої іденаціональной культури, що вітає нове покоління - людей майбутнього».

Список використаної літератури

Громов И, Мацкевич А, Семенов С. Западная социология. - Сант-Петербург, 1997. - 182 с.

Гьоффе О. Вибрані статті. - Київ, 1998. - 90 с.

Сорокин П.А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет. - М.: Наука, 1994. - 62 с.

Сорокин П. А. Социальна мобильность // Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. -- М.: По-литиздат, 1992. - 96 с.

Сорокин П. А. Социология революции. -- М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. -- 659 с.

Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии. Статьи разных лет / Ин-т социологии. -- М.: Наука, 1994. -- 560 с.

Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика // Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. -- М.: По-литиздат, 1992. - 385 с.

Ленин В. И. Ценные признания П. Сорокина. // Ленин В. И. Полн.собр.соч. -- Т.37. -- С.188-197.

Бормотова С. С. Борьба советских учёных-марксистов против социологических идей П. Сорокина в первые послеоктябрьские годы (1917--1922). // Философские науки. -- 1971. -- № 1. -- С. 123--130.

Канев С. Путь Питирима Сорокина. -- Сыктывкар, 1990. - 365 с.

Тихонова П. А. Социология П. А. Сорокина. -- М., 1999. - 128 с.

Зюзев Н. Ф. Философия Питирима Сорокина. -- Сыктывкар: Эском, 2004. - 254 с.

Питирим Сорокин и социокультурные тенденции нашего времени. Материалы к международному научному симпозиуму, посвященному 110-летию со дня рождения П. А. Сорокина. -- СПб., 1999. - 124 с.

Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. С англ. под ред. В. А. Ядова -- М.: Аспект-Пресс, 1996 -- 416 с.

Lawrence Т. Nichols. Science, politics and moral activism: Sorokin's integralism reconsidered. // Return of Pitirim Sorokin. International Kondratieff foundation. -- M., 2001. -- P. 217--237.

Coser Lewis. Masters of Sociological Thought: Ideas in Historical and Social Context. -- New York: Harcourt Brace Jovanovich College Publishers, 1977. -- 611 pages.

Размещено на Allbest.ru