Соціальне партнерство в Україні: форми та значення

ФРУ у своїй структурі має:

Ш територіальні організації роботодавців;

Ш галузеві організації роботодавців;

Ш асоційовані організації роботодавців.

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють на таких основних принципах: законності; добровільності вступу та свободи виходу; рівноправності членів; самоврядування; гласності; відповідальності за виконання взятих зобов'язань.

2.3 Діяльність професійних спілок в Україні

Однією з сторін соціального партнерства є професійні спілки, які створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Діяльність професійних спілок регулюють норми Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.

Якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому випадку кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Члени виборних органів профспілок, об'єднань профспілок, а також повноважні представники цих органів мають право: безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок; вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників; безпосередньо звертатися з профспілкових питань усно або письмово до роботодавця, посадових осіб; перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств, підприємств побутових послуг, що належать даному підприємству, установі, організації або їх обслуговують; розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи або організації в доступних для працівників місцях; перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва.

В Україні на сьогоднішній день зареєстровано більше 150 профспілок та профспілкових об'єднань. Найбільш масштабної є Федерація незалежних профспілок України. Метою діяльності ФПУ є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій - членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян. (Стаття 8 Статуту ФПУ). Основними завданнями ФПУ є захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок; соціальний захист членів профспілок та їхніх сімей; відстоювання духовних, соціально-культурних прав та інтересів членів профспілок; правовий захист членів профспілок; посилення впливу на політичне життя і формування громадянського суспільства; вдосконалення системи соціального партнерства: профспілки, роботодавці, держава; розвиток співпраці з іншими профспілками та їх об'єднаннями; забезпечення прав та можливостей жінок і чоловіків; зміцнення ФПУ як найбільшого представницького профцентру України; поглиблення міжнародних зв'язків ФПУ.

Також однією з найбільш масштабних об'єднань профспілок є Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України, головна мета якої координація дій організацій, що входять до складу Федерації, по представництву і захисту прав та інтересів найманих працівників підприємств малого та середнього бізнесу України.

Також діє Всеукраїнський Конгрес Профспілок, який вбачає свою діяльність у розробці нової стратегії профспілкової діяльності, відродження довіри людей до профспілок як справжніх правозахисних організацій працівників, у створенні профспілкової діяльності та профспілок нової генерації в Україні, розробленні механізмів щодо підвищення ефективності колективних договорів та угод усіх рівнів, розширенні сфери їх застосування, посиленні інституційних форм соціального партнерства, наведенні нових методів ділових відносин з органами виконавчої влади та асоціаціями роботодавців з метою більш повного захисту прав і інтересів працівників та запобігання порушень їх трудових та соціальних прав.



РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ

3.1 Умови формування соціального партнерства в Україні

Головними гарантами трудових відносин у країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою стали профспілкові свободи й колективні переговори, становлення й розвиток яких проходили в умовах гострої класової боротьби на початку ХХ ст. Свобода асоціації й право трудящих на організацію створили законну онову для ведення колективних переговорів між організаціями трудящих і підприємцями.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково-технічний прогрес, професійно-технічні зміни в робочій силі, темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зокрема в державному секторі, розвиток трудового законодавства тощо.

Трудові відносини вважають «здоровими» або «справедливими», якщо між профспілками і підприємцями досягнуто взаєморозуміння й продуктивного співробітництва, тобто соціальна злагода в сучасному розумінні. Якщо профспілки і підприємці досягають компромісу у встановленні умов праці та наймання працівників, держава здебільшого не втручається в трудові відносини. Але за умови виникнення напруженості в економіці в результаті внутрішніх чи зовнішніх чинників, держава в особі зацікавлених міністерств, уряду і навіть парламенту може втручатися в трудові відносини під приводом дотримання загальнонаціональних інтересів. Тобто, в контексті західної ідеології, втручання держави в трудові відносини суперечить принципам вільного діалогу соціальних партнерів в умовах ринкової економіки, але за певних умов допускається в формі консультацій представників трьох зацікавлених сторін: трудящих, підприємців і держави.

Для формування ефективної системи соціального партнерства в Україні склалися всі необхідні умови, а саме: здійснився перехід до ринкових форм господарювання; є профспілки як організації, які представляють і захищають інтереси працюючих; сформувався клас підприємців; держава заявила виступити в якості посередника у відносинах між працівниками і роботодавцями; існує мінімально необхідна правова основа для розвитку соціального партнерства; сформовані базові інститути і механізми проведення колективних переговорів.

Тим не менше, дослідники і учасники соціально-трудових відносин продовжують відзначати неефективність системи соціального партнерства, формальність і невиконання колективних угод і договорів. Чітко проявляється одностороння монополізація ринку праці роботодавцем, яка супроводжується ростом соціальної незахищеності працюючих і соціальною напруженістю в суспільстві, появою нових форм трудових конфліктів. Таким чином, створена інституціональна структура соціального партнерства, що призначена для захисту найманих працівників не є достатньо ефективною в плані реалізації основних соціально-економічних напрямків державної політики, що можна пояснити специфічними умовами формування і розвитку соціального партнерства в Україні:

1. Відсутність соціально-економічних передумов. Колективно-договірне регулювання може бути ефективним лише в умовах відносно стабільного економічного і соціального розвитку. І якщо на Заході становлення соціального партнерства відбувалося в умовах економічного підйому розвинених структур громадського суспільства, активної ролі профспілок, то в Україні зовсім інша ситуація - до сих пір не сформувалися розвинуті ринкові відносини і, що особливо важливо, - соціальна держава. У теперішній час основна тенденція розвитку виробництва і робочої сили обернена у своєму направленні, регресивна і направлена на деградацію виробничих сил і знецінення людського капіталу.

2. Неефективність та слабкість профспілок. Процес становлення інституту соціального партнерства в розвинених країнах був безпосередньо зв'язаний з розвитком профспілкового руху. Структура сучасних вітчизняних профспілок є продуктом будови і функцій ще радянських профспілок, на базі яких вони були засновані. Характерною рисою нових відносин між профспілками та адміністрацією підприємства у більшості випадках приватного сектору стало не відстоювання профспілкою прав та інтересів робітників, а співпраця з адміністрацією підприємства для проведення виробничої і трудової політики. Це можна пояснити технічною і матеріальною залежністю профспілок від роботодавця.

3. Україна тривалий час була охоплена глибокою і гострою кризою, яка вразила не лише економіку, а й усі соціальні та політичні структури одночасно, і нині ледь проглядаються початок стабілізації та покращення становища.

4. Ринкові відносини й інститути, як необхідна умова широкого розвитку соціального партнерства, ще лише формуються в нашій країні. Соціально орієнтована ринкова економіка є скоріше декларацією, ніж фактом.

5. В Україні сформувалася вкрай поляризована соціальна структура, відбулося недопустиме для цивілізованих країн майнове розшарування населення.

6. Суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є поширена в Україні корупція, переважання корпоративних інтересів і настроїв, зрощення підприємництва з апаратними структурами.

7. Недосконале законодавче забезпечення системи партнерських відносин, склалася практика ігнорування чи невиконання законів.

8. Недосконала і непродуктивна сформованість суб'єктів соціального партнерства та їхніх представників.

9. Значна частина «тіньової» економіки в Україні також не сприяє розвитку соціального партнерства [16].

3.2 Принципи, на яких мають будуватися правовідносини соціального партнерства в Україні

Ідея соціального партнерства і розвиток її в Україні привертають дедалі більшу увагу представників самих різних суспільних прошарків, оскільки досвід індустріально розвинутих країн свідчить про необхідність співробітництва найманого працівника, роботодавця і самої держави через розвиток системи найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною здоров'я, гарантіями зайнятості. Тому, щоб система соціального партнерства розвивалася продуктивніше, потрібно вже вирішувати ті питання, які були викладені раніше.

Для подальшого вдосконалення системи соціального партнерства в Україні доцільним є:

Ш залучення до системи партнерських відносин соціальних груп і прошарків, які в даний час в неї не включені;

Ш реформування законодавчих й нормативних актів з питань соціального партнерства й соціально-трудових відносин, з метою приведення їх у відповідність із нормами міжнародного права;

Ш прискорення ухвалення законодавчих актів, які безпосередньо стосуються системи соціального партнерства і її складових;

Ш проведення додаткових заходів з боку держави, щодо мотивації роботодавців до участі в соціальному діалозі;

Ш проведення заходів по підвищенню поінформованості широких мас суспільства про соціальне партнерство тощо.

Принципи є фундаментальною основою існування будь-якого явища. Виникнення та ефективний розвиток правовідносин соціального партнерства теж значною мірою залежить від того, на яких засадах воно буде здійснюватися. Нас сучасному етапі розвитку трудового законодавства в Україні відсутній єдиний перелік принципів відповідних відносин, що закріплений відповідним нормативно-правовим актом. Закон України «Про соціальний діалог» передбачає основні принципи соціального діалогу. Але, як було визначено у пункті 1.2 даної курсової роботи «соціальне партнерство» та «соціальний діалог» нетотожні поняття. Тому проведено аналіз положень законодавства України, з метою формування переліку тих принципів, на яких ґрунтуються правовідносини саме соціального партнерства в Україні.

Міжнародне трудове право складає базу для розвитку і становлення національних моделей соціального партнерства в Україні. Суть соціального партнерства на міжнародному рівні закріплено в основних принципах соціального партнерства [25, С. 39].

Принцип свободи асоціації закріплено Конвенцією № 87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію» 1948 р. [37], ст.2 якої затверджує: «працівники та роботодавці, без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих останніх», та ст. 36 Конституції України [30]. Вільна реалізація цього права забезпечується дотриманням двох умов: забороною дискримінації і вільним створенням організації без попереднього дозволу, а також самостійним врегулюванням внутрішньо-організаційної діяльності. До змісту права на асоціацію невід'ємною складовою входить забезпечення незалежності відповідних об'єднань працівників та роботодавців як від держави так і від інших учасників відносин соціального партнерства» [25, С.40]. Заборона дискримінації тлумачиться (за допомогою заборони дискримінаційних обмежень кола осіб які мають право на об'єднання за ознакою статі, професії, громадянства, кольору шкіри, раси, віросповідання або політичних поглядів)». Ст. 1 Конвенції № 111 Міжнародної організації праці містить визначення терміну «дискримінація», який охоплює: 1) будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять; 2) будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є та з іншими відповідними органами. Будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається» [38].

Стаття 6 Закону України «Про колективні договори і угоди» [30] забороняє будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управління, політичних партій, власників або уповноважених ними органів при укладенні та виконанні колективних договорів та угод. Cтаттею 12 Закону України «Про про фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань [31].

Аналогічні норми щодо невтручання в діяльність організацій роботодавців та їх об'єднань містяться і в Законі України «Про організації роботодавців» [32].

Правовідносини соціального партнерства, як уже зазначалось, існують на принципах біпартизму і трипартизму. Принцип «трипартизму» закріплений в Конвенції № 144 «Про тристоронні консультації для сприяння застосування міжнародних трудових норм» 1976 та в Законі України «Про організації роботодавців». М.В. Лушникова та А.М. Лушников вважають, що термін «трипартизм» охоплює всі питання, які в єдиній системі соціального партнерства визначають структуру, функціонування і прерогативи різних сторін у виробничих відносинах, мирні взаємовідносини між ними (двосторонні колективні договори, тристоронні консультації і переговори між урядом, роботодавцями та працівниками у прийнятті рішень на підприємстві та інше) [14].

У державному законодавстві принцип трипартизму також було закріплено в Указі Президента «Про Національну тристоронню соціально-економічну раду», що визначив сторони правовідносин соціального партнерства (діалогу) та закріпив положення про те, що Національна тристороння соціально-економічна рада (далі - Національна рада) як постійно діючий орган утворюється з представників Кабінету Міністрів, об'єднань підприємців та професійних спілок [35]. О. Заржицький констатує, що «з 1993 року Генеральні угоди укладалися між Кабінетом Міністрів і об'єднанням профспілок, а починаючи з 1997 року також за участю об'єднань роботодавців» [6, с. 54].

В свою чергу, статті 2, 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачають укладення колективних договорів та угод на двосторонній основі, та, таким чином закріплюють принцип біпартизму. Так, ст. 3 відповідного нормативно-правового акту визначає, що «колективний договір, угода укладаються між власником (об'єднанням власників) або уповноваженим ним органом, з однієї сторонни, і профспілкою (на генеральному рівні виключно об'єднанням профспілок) чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі їх відсутності - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим коллективом» [30].

Г.А. Трунова констатує той факт, що «Практика показала», що в Україні діє принцип трипартизму. Проте окремі елементи біпартизму присутні в соціально-трудових відносинах (наприклад, розробка і укладення

колективних договорів на рівні підприємства), що не виключає принципу трипартизму, відповідно до якого здійснюється соціальне партнерство в Україні. На рівні підприємства соціальне партнерство будується під впливом

принципу трипартизму, адже при укладенні колективного договору сторони включають до його змісту норми колективних угод, які були укладені на тристоронній основі [25, с. 49]

Таким чином, на державному рівні для правові відносин соціального партнерства діє як принцип трипартизму, так і біпартизму. Але основним слід вважати принцип трипартизму, адже правовідносини соціального партнерства завжди повинні ґрунтуватися ни тристоронній основі, оскільки державне регулювання ніхто не відміняв.

Наступним принципом правовідносин соціального партнерства є принцип багаторівневого співробітництва, який закріплюють Рекомендація Міжнародної організації праці щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та в національному масштабі 1960 р. № 113, п. 4 якої визначає: «загальною метою таких консультацій і співробітництва має бути сприяння взаєморозумінню та добрим відносинам між державними органами влади й організаціями роботодавців і працівників, а також між цими організаціями, з метою розвитку економіки в цілому або її окремих галузей, поліпшення умов праці та підвищення життєвого рівня» [40], пункт 4 Рекомендації Міжнародної організації праці № 163 «Про сприяння колективним переговорам» 1981 року, застосування положень якої «може забезпечуватися національним законодавством, колективними договорами, арбітражними рішеннями чи будь-яким іншим способом, що відповідає національній практиці» [41], що забезпечує в країнах, де колективні переговори проводяться на декількох рівнях, обов'язок сторін на переговорах забезпечувати координацію між цими рівнями. Закон України «Про колективні договори та угоди», який передбачає існування чотирьох рівнів соціального партнерства, а сааме: державного, галузевого, регіонального

та виробничого [30].

Принцип добровільного і рівноправного партнерства визначає характер правових відносин між соціальними партнерами. Він закріплений в Конвенції Міжнародної організації праці № 98 «Про право на організацію і на ведення колективних переговорів» 1949 р. [36], в Конвенції № 144 «Про тристоронні консультації для сприяння застосування міжнародних трудових норм» 1976 р. [39], Конвенції № 87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію» [37], яка надає профспілкам і організаціям роботодавців рівні права на свободу асоціацій і рівний захист від порушень відповідного права. Принцип добровільності закріплює Закон України «Про колективні договори і угоди». Добровільність участі в системі соціального партнерства проявляється в тому, що сторони незалежно від волі будь-яких третіх осіб обирають форму співробітництва і визначають ступінь взаємодії. А зміст рівноправності полягає у наділенні рівними правами представників працівників і роботодавців у сфері соціально-партнерських відносин.

Наступний принцип обов'язковості і належного виконання колективних угод, укладених в результаті колективних переговорів, закріплений в Рекомендації Міжнародної організації праці № 91 «Про колективні договори» 1951р., яка визначає, що «під «колективним договором» розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з другого боку, однією чи кількома представницькими організаціями працівників або, за відсутності таких організацій, - представниками самих працівників, належним чином обраними і уповноваженими згідно з законодавством країни [42]; в Законі України «Про колективні договори і угоди».

Ще одним принципом правовідносин соціального партнерства слід виділити примирно третейське і арбітражне вирішення трудових спорів та конфліктів, що закріплений в Рекомендації Міжнародної організації праці № 163 «Про сприяння колективним переговорам» 1981 р., в Рекомендації Міжнародної організації праці № 92 «Про добровільне примирення і арбітраж» 1951 р., в нормах Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів «конфліктів».

Таким чином, до принципів, на яких мають будуватися правовідносини соціального партнерства, слід віднести наступні принципи:

1) свободи асоціації;

2) заборони дискримінації суб'єктів правовідносини соціального партнерства;

3) трипартизму;

4) багаторівневого співробітництва;

5) добровільного і рівноправного партнерства;

6) обов'язковості і належного виконання колективних, галузевих, регіональних, національних угод;

8) рівності суб'єктів правовідносин соціального партнерства.

Відповідний перелік принципів є основоположним для ефективного розвитку правовідносин соціального партнерства в Україні.



ВИСНОВКИ

Мета курсової роботи полягала у виявленні діючих форм соціального партнерства в Україні, а також у виділенні основних принципів, за якими вони мають діяти. Для цього в курсовій роботі було розглянуто сутність поняття «соціального партнерства», визначені його основні моделі та форми, основну функцію, визначено основні суб'єкти та об'єкти соціального партнерства. Також розглянуті основні форми соціального партнерства, що діють в Україні, та законодавче закріплення їх діяльності; виявлені умови формування соціального партнерства та розглянуті принципи, на яких має будуватись соціальне партнерство в Україні.

В сучасних соціально-економічних реаліях виникає нова категорія - соціально-трудові відносини, яка являє собою комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями в умовах ринкової економіки, спрямованих на забезпечення високого рівня і якості життя людини, колективу й суспільства в цілому і охоплюючих собою як соціально-економічний аспект майнових відносин, так і систему правових інститутів, пов'язаних з колективним переговорами, регулюванням умов праці, участю профспілок в управлінні, вирішенні трудових спорів. Форму стосунків суб'єктів колективно-правового регулювання при врегулюванні колективно-трудових відносин відображає соціальне партнерство, як система відносин між працівником, роботодавцем, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, спрямовано на погодження інтересів їх учасників шляхом взаємних переговорів, досягнення компромісів на основі тристороннього співробітництва.

У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування соціального партнерства. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досягнути соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою.

В Україні існували окремі форми соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів. Однак ринкові відносини вимагають створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 року № 2862-VI визначає правові засади соціального діалогу, як процесу визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Даний Закон закріплює, що соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах обміну інформацією, консультацій, узгоджувальних процедур, колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Правовідносини соціального партнерства в Україні мають будуватись на принципах свободи асоціації, заборони дискримінації суб'єктів правовідносини соціального партнерства, трипартизму, багаторівневого співробітництва, добровільного і рівноправного партнерства, обов'язковості і належного виконання колективних, галузевих, регіональних, національних угод, рівності суб'єктів даних правовідносин.

Соціальне партнерство у сучасному світі є потужним чинником підвищення соціальних гарантій, елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку, організаційно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства; чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності, організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арсентьєва О. С. Щодо співвідношення понять «соціальний діалог» і «соціальне партнерство» умовах реформування трудового права України / О. С. Арсентьєва // Актуальні питання теорії та права: зб. наук. пр. - 2009. - № 15. - С. 219-228.

2. Борисов В. Есть ли в России социальное партнерство?// Человек и труд. -1999. -№11.- С. 68-73;

3. Вікіпедія: Вільна енциклопедія: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/ ;

4. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - 2007 Підручник. 3-тє видання К.: Знання, 2007. - 559 с.;

5. Жуков В., Скуратівський В. соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. - К.: Видавництво УАДУ, 2001. - 200 с.;

6. Заржицький О. Соціальне партнерство у соціально-трудових відносинах / О. Заржицький // Право України. - 2000. - № 11. - С.53-55;

7. Лебедєв І. В. Соціальне партнерство як засіб подолання економічної кризи. // Економіка та держава. - 2009. - №4.;

8. Кинько Е.Н. Институт социальногопартнерства в украине: параметрысостоянияи проблемыразвити №14, 2008: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2008_14/kinko.pdf;

9. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. -- М., 1998. - С.163;

10. Кодифікація трудового законодавства України: Монографія / [Хуторян Н. М., Лаврів О. Я., Вишневецька С. В. та ін.] / [за ред. д-ра юрид. наук, проф. Н. М. Хуторян]. - Х. : Вид-во «ФІНН», 2009. - 432 с.;

11. Колот А. М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання.- К.: КНЕУ, 2005.- 230 с;

12. Кудряченко А. І. Соціальне партнерство: європейський досвід і Україна /А. І. Кудряченко // Стратегічні пріоритети. - 2008. - № 3 (8). - С. 132-141;

13. Лосиця І. О. До питання соціального діалогу: аналіз новітнього законодавства: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу

http://www.science.crimea.edu/zapiski/2011/law/uch_24_1law/13_losiza.pdf

14. Лушников А.М., Лушникова М.В.. Курс трудового права: Учебник: В 2 т. Т. 2. Коллективное трудовое право. Индивидуальное трудовое право. Процессуальное трудовое право. - М.: Статут. -2009. - 1151 с., ;

15. Матеріали офіційного сайту Національної тристоронньої соціально-економічної ради [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ntser.gov.ua/ ;

16. Машика Ю., Білецька С. Соціальне партнерство в україні: проблеми та шляхи вдосконалення Конф. 15-16 березня 2012 р: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://conftiapv.at.ua/publ/konf_15_16_bereznja_2012_r/sekcija_5_ekonomichni_nauki/socialne_partnerstvo_v_ukrajini_problemi_ta_shljakhi_vdoskonalennja/35-1-0-1630;

17. Петрачкович С.С. Принципи правового регулювання соціального партнерства: ФП2011-03: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-3/11pccrcp.pdf;

18. Поняття соціального партнерства, його мета та форми: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1066_page_30.html;

19. Поняття та сутність соціального партнерства: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/view/4669/132/;

20. Проект Трудового кодексу України (в ред. від 10.12.2009 р.) // [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www. rada.gov.ua.

21. Ситник О.Ю. Соціальне партнерство в Україні: особливості становлення і перспективи розвитку: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/natural/Npkntu_e/2009_15/stat_09/42.pdf;

22. Сорочищин М. В. Поняття соціального діалогу за Проектом Трудового кодексу України // Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення: тези доп. та наук. повідомл. учасників II Міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р. / [За ред. к.ю.н., доц. В. В. Жернакова]. - Х. : Кроссроуд, 2010. - С. 410-413.;

23. Соціальне партнерство: сутність, значення, форми: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.osvita-plaza.in.ua/publ/menedzhment_personalu/socialne_partnerstvo_sutnist_znachennja_formi/161-1-0-8506;

24. Cоціальне партнерство: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://adhdportal.com/book_3822_chapter_63_Tema_16._So%D1%81%D1%96alnepartnerstvo.html;

25. Трунова Г.А. Правове регулювання соціального партнерства в Україні: монографія / Г.А. Трунова . - Чернівці: Рута, 2009. - 200 с.;

26. Трюхан О. А. Організаційно-правові форми соціального діалогу у сфері праці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / О. А. Трюхан. - Одеса., 2006. - 20 с.;

27. Чанишева Г. І. Колективні трудові права за Проектом Трудового кодексу України. - Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення: [тези доп. та наук. повідомл. учасників II Міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р.] / [За ред. к.ю.н., доц. В. В. Жернакова]. - Х. : Кроссроуд, 2010. - С. 60-64.;

Размещено на Allbest.ru