Проблеми соціального страхування в Україні та напрямки його реформування. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Запорізька Державна Інженерна Академія

Кафедра: «Фінанси»

Факультет: «Економіки та управління»

Контрольна робота

з дисципліни «Соціальне страхування»

тема: «Проблеми соціального страхування в Україні та напрямки його реформування. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Виконала ст. групи Ф-08-2з

Бородіна П.Е.

Перевірив: Ногіна І.А.

м. Запоріжжя

2010 р.

Зміст

1. Проблеми соціального страхування в Україні та напрямки його реформування

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»

2.1 Матеріальне забезпечення на випадок безробіття

Список використаної літератури

1. Проблеми соціального страхування України та напрямки його реформування

Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових відносин, необхідність якої об'єктивно випливає з функцій демократичної держави із соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід виразно показує, що життєздатність такої системи базується на наявності певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дають змогу юридичним та фізичним особам узяти на себе витрати зі страхування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, реалізація зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно будучи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави і готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б у сукупності усували відповідні суперечності.

Найбільшим фінансовим тягарем для підприємств є нарахування в Пенсійний фонд України, що пояснюється значною кількістю пенсіонерів у нашій країні (близько ЗО % населення), низьким пенсійним віком (60 років для чоловіків і 55 років для жінок), великою кількістю пенсіонерів-пільговиків. Крім того, не всі працюючі українці сплачують внески на соціальне страхування в однакових розмірах. Так, із 15,3 млн.. регулярних платників внесків до Пенсійного фонду пільги зі сплати мали 2,9 млн. осіб. Якщо перші платили в Пенсійний фонд у середньому по 200 грн.. на місяць, то учасники спрощених систем оподаткування -- в середньому по 35 грн. Тому Міністерство фінансів України виступає за обмеження кола підприємців, які працюють за спрощеною системою оподаткування. Інакше необхідно буде підвищувати норматив відрахувань до Пенсійного фонду, щоб забезпечити своєчасну виплату пенсій у встановлених законодавством розмірах. За розрахунками фахівців, у 2004 р. соціальні податки до Пенсійного фонду України мали становити 40, а не 32 % за законодавством. Поки ця різниця береться з Державного бюджету України, який у результаті стає все більше дефіцитним . Тому треба шукати нові підходи до організації соціального страхування.

Системою соціального захисту охоплено: близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів); 115 тис. дітей-інвалідів; З млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС; З млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).
Співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%.

Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум.

Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування.

Отже, система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи. Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету - здійснення найповнішого захисту громадян.

Оцінюючи систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, пла-1 тини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення.

37% нарахувань на фонд оплати праці - надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних, але низькооплачуваних категорій громадян.

Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.

Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування.

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»

Закон України від 02.03.2000 р. № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі Закон про страхування на випадок безробіття) набрав чинності тільки з 1 січня 2001 р. і є базовим законодавчим актом, який визначає платників страхових внесків, порядок їх реєстрації, обліку та відповідальність, а також розмір і порядок сплати страхових внесків на випадок безробіття. Однак у зв'язку з тим, що ставки на випадок безробіття повинні встановлюватися новим законом, у період з 1 січня 2000 р. до 22 лютого 2001 р. він застосовувався тільки в частині, що не стосується нарахування і сплати збору на випадок безробіття. Новий Закон страхування на випадок безробіття вніс велику кількість змін до системи страхування, а також впорядкував раніше встановлені іншими нормативними документами відносини в сфері соціального страхування на випадок безробіття.

Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом визначення розмірів до фондів з даних видів страхування та внесення змін до окремих законодавчих актів з метою приведення їх у відповідність до норм вищезазначених законів. Згідно з цим Законом на 2001 рік для роботодавців установлено два періоди з різними ставками збору на страхування на випадок безробіття. З моменту набрання чинності Закону про ставки, а саме - з 1 січня 2001 року по 30 червня 2001 року, ставку установлено в розмірі 2%, а з 1 липня 2001 року - у розмірі 2.5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. А для найманих працівників розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття становить 0.5% суми оплати праці. Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням відповідно до Закону про ставки становити: для роботодавців - 2,5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, для найманих працівників - 0,25%, якщо заробітна плата нижче 150 гривень і 0,5%, якщо заробітна плата вище 150 гривень. Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають; з 1 січня 2001 року - 5,5%, з 1 липня 2001 року - 6% суми оподаткованого доходу (прибутку), тому числі:

- 3% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- з 1 січня 2001 року - 2,5%, з 1 липня 2001 року - 3% - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, заміть збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, з нового року в Україні установлено два види вищезазначеного обов'язкових страхових платежів, а з 1 квітня й третій - від нещасного випадку на виробництві.

Із набранням чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року №1533-III (далі Закон про страхування на випадок безробіття), зі змінами і доповненнями, внесеними Законом про ставки, змінено порядок соціального страхування фізичних осіб на випадок безробіття.

Перш за все слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2001 року сплачується не збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі Закон про збір), який відповідно до статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» належав до числа загальнообов'язкових державних зборів, а страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонду), який виступає страховиком і є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включається до складу Державного бюджету України, а усі застраховані особи є членами Фонду (стаття 8 Закону про страхування на випадок безробіття). Крім того, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не входять до системи оподаткування і не є одним із видів зборів, які визначені Законом України «Про систему оподаткування».

Перелік платників внесків встановлений статтею 4 Закону про страхування на випадок безробіття. Ними стали:

1) роботодавці:

- власники підприємства, установи, організації або уповноважені ними органи та фізичні особи, які використовують найману працю;

- власники розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, які використовують працю найманих працівників, якщо інакше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України;

2) наймані працівники:

- фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи;

3) особи, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах (матимуть право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страхових внесків:

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок;

- фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;

- громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, якщо інакше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

- фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю.

Порівняно з чинним раніше порядком на сьогодні не є платниками страхових внесків філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій. Разом з тим у листі № ДУ-05-218 вказується, що це стосується лише філії, які не мають статусу юридичного органу, власних розрахункових рахунків, а нарахування і виплата заробітної плати проводиться централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації), яким вони підпорядковані. У даному випадку, на думку Мінпраці України, сплата страхових внесків здійснюється централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації).

Також ряд суб'єктів, які раніше були платниками збору в обов'язковому порядку, з 1 січня 2001 року можуть сплачувати страхові внески на добровільних засадах, а саме - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих працівників (у тому числі адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси), члени творчих спілок; творчі працівники, які не є членами творчих спілок; фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами.

Від сплати страхових внесків звільняються:

- застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

- застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю;

Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

- працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У Законі про страхування на випадок безробіття не згадується про пільги для суб'єктів спільної економічної зони «Яворів» та спільної економічної зони «Славутич», які до 1 січня 2001 року звільнялися від сплати збору. З вказаної дати такі суб'єкти є платниками страхових внесків. Не передбачено також особливостей сплати страхових внесків для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліду. Такі підприємства нараховували збір у розмірі 1% від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів, а на підприємствах всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість працюючих інвалідів складає більше 50% загальної чисельності працівників, збір нараховувався за ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Роботодавці та інші платники страхових внесків, які беруть участь у страхування на добровольчих засадах, реєструється в центрах зайнятості за місцезнаходженням у порядку реєстрації платників страхових внесків, який визначено в пункті з Інструкції №339.

Необхідно з'ясувати, що є базою для обчислення страхових внесків. Відповідно до статті 19 Закону №1593 база для обчислення внесків на соціальне страхування - це:

- для роботодавця - суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладанню прибутковим податкам з громадян;

- для найманих працівників - суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

- для осіб, які беруть участь у страхування на добровільних засадах - суми оподаткованого доходу (прибутку).

На відміну від чинного раніше порядку обчислення збору з 1 січня 2001 року із бази для обчислення страхових внесків не включаються витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами та витрати, що не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, які передбачені Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №697.

Законодавством, як і раніше, передбачено, що база для обчислення страхових внесків не повинна перевищувати максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників та доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду (стаття 19 Закону №1533). До 1 січня 2001 року максимальна величина фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу становила 1000 гривень на місяць у розрахунку на кожного працюючого. З 1 березня 2001 року Постановою №225 така максимальна величина встановлена в розмірі 1600 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника страхових внесків.

Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму. Така допомога виплачується їм з 8 дня після реєстрації особи в державній службі зайнятості протягом 180 календарних днів. Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незастрахованим особам виплачується у розмірі допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утримання, допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утримання, виплачуються на умовах і розмірах, встановлених законом. Це стосується також припинення відкладення скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги по безробіттю.

Згідно із законом про страхування на випадок безробіття мінімальний розмір виплат буде щороку встановлюватися Верховною радою України виходячи з реальних можливостей Фонду.

Надання дотацій роботодавцям на створення робочих місць передбачено Законом про страхування на випадок безробіття. Зокрема, дотації надаються Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на створення податкових робочих місць для працевлаштування безробітних осіб. Дотації визначаються у розмірі витрат на заробітну плату, прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

У Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого в Мінпраці України 10 січня 2001 року №1 і зареєстрованого в Мін'юсті України від 26 січня 2001 року №75/5266 (далі Порядок №1) зазначено, що дотація надається щомісяця протягом року в розмірі фактичних витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості безробітних, що включають установлену їм тарифну ставку (посадовий оклад) доплатами за умови праці, але вище за середній рівень заробітної плати в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць.

Цим же Порядком №1 також встановлено, що надана дотація має бути повернена в повному обсязі з урахуванням індексації на рівень інфляції у разі, якщо трудовий договір з працівником буде розірвано у зв'язку із скороченням численності або штату працівників протягом двох років або невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Дотація не надається роботодавцям у випадках, коли:

1) вони на зареєстровані як платники внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

2) мають заборгованість за страховими внесками;

3) до них застосовувалися фінансові санкції за недотримання Закону №1533 та Закону №803 протягом 12 місяців, що передували місяцю розгляду питання про надання дотації.

Існує два протилежних підходи до питання оподаткування податком на прибуток дотації на створення робочих місць: перший підхід - фіскальний, другий - на користь роботодавців. Звичайно, перший підхід для багатьох платників податку буде зрозумілішим і не завдасть клопоту й суперечках з податковими інспекторами.

Роботодавці згідно з пунктом 6.3 статтею 6 Інструкції №339 зобов'язані внести облік сплачених внесків до Фонду страхування на випадок безробіття, у тому числі - сплачених застрахованими особами.

Нараховані суми страхових роботодавців та застрахованих осіб перераховуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховуються також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.

Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються на рахунку 65 «Розрахунки за страхування», субрахунок 653 “Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття”.

Роботодавці - суб'єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати.

2.1 Матеріальне забезпечення на випадок безробіття

захист соціальний страхування безробіття

Кошти Фонду загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Безробітним надаються такі види матеріального забезпечення:

- допомога у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

До соціальних послуг, які надаються безробітним, належать:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Для отримання відповідних видів забезпечення застрахована особа повинна мати страховий стаж, що обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Умови та тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям. Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу через безробіття, розмір якої залежить від страхового стажу.

Право на допомогу у зв'язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

- навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

- строкова військова служба;

- здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

- інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Допомога у зв'язку з безробіттям для цих осіб обчислюється в наступному порядку.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

- до 2 років -- 50 відсотків;

- від 2 до 6 років -- 55 відсотків;

- від 6 до 10 років -- 60 відсотків;

- понад 10 років -- 70 відсотків середньої зарплати.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

- перші 90 календарних днів -- 100 відсотків;

- протягом наступних 90 календарних днів -- 80 відсотків;

- у подальшому -- 70 відсотків визначеного розміру.

Наприклад, якщо середній заробіток особи складав 300 грн, а страховий стаж 7 років, то допомога через безробіття буде призначена і виплачена в таких розмірах: за перші 90 календарних днів безробіття -- 180 грн (60 % від 300 грн); протягом наступних 90 днів -- 144 грн (80 % від 180 грн); у подальшому -- 126 грн (70 % від 180 грн).

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. Її розмір визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги через безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога через безробіття, тривалість її виплати враховується сумарно.

У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги у зв'язку з безробіттям продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітного за новим місцем проживання.

Допомога у зв'язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Допомога у зв'язку з безробіттям особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до вищезазначеного порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги у зв'язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога у зв'язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова виплата допомоги у зв'язку з безробіттям для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв'язку з безробіттям, нарахованої відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», у розрахунку на рік.

Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомога у зв'язку з частковим безробіттям. Допомога надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

- простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (далі -- цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

- простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Про можливий простій роботодавець зобов'язаний повідомляти державній службі зайнятості.

У разі якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах, допомога через часткове безробіття не надається.

Перелік причин тимчасового припинення виробництва, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Право на допомогу у зв'язку з частковим безробіттям мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Допомога через часткове безробіття не надається у разі, якщо працівник:

- відмовився від роботи, що відповідає його кваліфікації, на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

- працює на даному підприємстві за сумісництвом;

- проходить альтернативну (невійськову) службу.

Допомога через часткове безробіття працівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога через часткове безробіття надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року.

Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством за рахунок коштів Фонду.

Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду коштів для виплати працівникам допомоги через часткове безробіття раніше, ніж через рік після закінчення терміну виплати допомоги по частковому безробіттю.

Матеріальна допомога застрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Матеріальна допомога виплачується у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відповідно до умов надання допомоги у зв'язку з безробіттям та в розмірах, передбачених статтями 22 і 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», і не підлягає зменшенню. Виплата матеріальної допомоги здійснюється з першого дня навчання. Тривалість виплати матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги у зв'язку з безробіттям і не може її перевищувати.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги через безробіття, матеріальна допомога у зв'язку з безробіттям надається за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатним особам, які перебувають на їх утриманні, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, може надаватися одноразова матеріальна допомога в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Порядок надання матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомога на поховання. Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

Фондом може надаватися дотація роботодавцям на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних у розмірі витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

Можливості та обсяги надання дотацій визначаються правлінням Фонду виходячи з фінансового стану Фонду.

Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям може бути припинена у разі:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) смерті безробітного.

Виплата матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється з вищенаведених причин та у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни.

Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Виплата допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.

Тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги у зв'язку з безробіттям скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин (на 90 календарних днів);

2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів);

3) відмови безробітного від двох пропозицій відповідної роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

4) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;

5) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;

6) перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;

7) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Список використаної літератури

1. Закон України від 02.03.2000 р. № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

2. Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. N 1251-XII

3. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник.- К.: НІОС.- 2002.- С. 608.

4. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.- К.: Вища школа, 1997.- С. 383.

5. Держава, податки, бізнес / В. М. Суторміна, В. М. Федосов, В. Л. Андрущенко: За ред. В. М. Федосова.- К.: Либідь, 1992.- С. 328.

6. Деркач М., Гордєєва Л. Бюджет і бюджетний процес в Україні: Навч. посібник.- Дніпропетровськ, Пороги, 1995.- С. 256.

7. Економічна теорія: Політекономія. Підручник / За ред. В. Д. Базилевича.- К.: Знання, 2001.- С. 581.

8. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. -К.: Наукова думка, 1997.- С. 303.

9. Загальна теорія фінансів. Б. М. Діденко, В. Д. Попова, В. В. Прядко.- Чернівці: Ратуша, 2000.-С. 638.

10. Концепція реформування податкової системи України / Б. Губський, В. Альошин, І. Белоусова.- К., 2000.- С. 50.

Размещено на Allbest.ru