Структура системи соціального захисту населення і політики України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Система соціального захисту населення

1.1 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ населення В УКРАЇНІ

2.1 Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці

2.2 Аналіз нормативно-правової бази здійснення соціального захисту

2.3 Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ та світі

3.1 Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання

3.2 Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ДОДАТОК 3

Вступ

В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета України досягти рівня економічно розвиненої держави потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

Об'єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Завдання даної курсової роботи є:

- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту;

- аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;

- оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо.

Розділ 1. Система соціального захисту населення

1.1 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. [1] Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування. [2]

Вперше термін “соціальний захист ” чи “соціальна безпека ” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [3]

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття. [4]

Термін “соціальне забезпечення ”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. [5] В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. [6]

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. [7] Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін -“соціальний захист ”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист ” - ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення ”.[8] На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни - слова-синоніми. [9]

ХО термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв, профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). [10]

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.[11]

Рис.1.1 - Об'єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: - життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.[12]

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

- наповнення реформ соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

- створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ населення В УКРАЇНІ

2.1 Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці

В історичному минулому соціальний захист немічних, хворих і старих було покладено на найближчу родину. Ті, хто залишився безпомічним поза сім'єю, або ціла сім'я, яка опинилася у скрутному становищі, могли розраховувати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі особистої та громадської доброчинності тоді, коли йшлося про виживання людини або сім'ї.[13]

Поява християнства, як нової ідеології суспільства, мала величезний вплив на формування суспільної моралі, ставлення до убогих. Адже любов до ближнього є основною засадою християнської моралі.[14]

Питаннями соціального захисту з розвитком християнства займалися не тільки родина, а також громадські організації - церкви, професійні заклади тощо.

Громадська благодійність була поширена ще за часів Київської Русі. Церква була благодійницькою організацією, за посередництвом якої подавалась допомога нужденним з боку глави держави - князя. Перші уроки та перші регламентації були тісно пов'язані з християнським світобаченням потреб і проблем окремої людини. Сирітство, жебрацтво, інвалідність - ось коло проблем, що відображені в перших законодавчих нормах. Уставом князя Володимира його піддані зобов'язані були віддавати десяту частину свого доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і мандрівних нужденних. У Заповіті Володимира Мономаха (1053-1125), зокрема, ідеться: "всього ж паче убогих не забувайте, поскільки вам по силі своїй можливо годуйте". Виходячи з доброчинності з етично-релігійних міркувань, князі були схильні ставити її під опіку церкви і доручати цю справу представникам церковних кіл. Особливою щедрістю вирізнялися ченці Києво-Печерського монастиря. Феодосій Печерський побудував поблизу монастиря спеціальний будинок, де утримувались убогі та каліки. У Церковному уставі 996 р. згадується про обов'язок духовенства турбуватися про бідних, причому на утримання церков, монастирів, богаділень і мандрівних нужденних було визначено десятину. Цю добу щодо уваги суспільства до справ благодійності та пожертв слід поставити у тисячолітній історії на перше місце. Відмітною рисою благодійності цього періоду було "сліпе" роздавання милостині; жебраків ні про що не розпитували, бо це заборонялося вченням святих отців. Святий Іоанн Златоуст казав: "Ти не повинен пізнавати в бідних, що вони за люди, тому що приймаєш їх в ім'я Христа".[15]

З розвитком грошового обігу стало можливим накопичувати і обмінювати отриману милостиню, тоді жебрацтво перетворилося на професійну справу. Водночас на теренах Росії й України утиски народу панівними класами породили велику кількість мандрівних жебраків, які втікали від своїх хазяїв-поміщиків, тинялися просторами Російської імперії і жили з жебрацтва та розбоїв.

Таке становище почало загрожувати соціальній безпеці, тому в 1712р. Петро І видав указ, що забороняв жебрацтво. Здорових працездатних жебраків били нагаями і повертали господарям або віддавали в робітні будинки, а старих і хворих - до богаділень. Немовлят, яких матері не могли прогодувати й кидали, віддавали на виховання до 10 років, а потім - у солдати. Опіку над богадільнями здійснювали Святий Синод і міські магістрати.

Безперечно, російський цар скористався досвідом Західної Європи. Зокрема, в Англії у 1601 р. королева Єлизавета видала закон про бідних, згідно з яким обов'язок полегшувати долю бідних покладався на церковні парафії. У США допомога бідним у XVII-XVIII ст. наслідувала основні риси зазначеного закону про бідних. Зубожілі отримували невелику допомогу, а через це мусили терпіти погане ставлення, за найменше порушення правил їх карали. Лише у XIX ст. дістали поширення робітні будинки й богадільні. Раніше бідні продавалися з аукціону біддерам (покупникам), які отримували за догляд певні суми грошей.

З бурхливим розвитком промисловості у другій половині XIX ст. справа соціального захисту переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається у приватні стосунки праці й вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідности, на старість тощо. Твориться окреме законодавство обов'язкового соціального страхування працівників.

Перші закони для охорони промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією у 1854р., проте тільки в гірничій промисловості, а її на землях України майже не було. У 1902р. подібну охорону передбачено для залізничників.

Окремі закони передбачали охоронні заходи при працевлаштуванні жінок і дітей. Для всіх цих справ були створенні так звані промислові інспекторати (1883р.). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені у 1907р. А у 1867р. була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом 1887р. введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці). А з 1888р. - на випадкові хвороби. 1906р. - обов'язкова охорона службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення та робітники села ніяким страхуванням не користувалися.

На українських землях під Румунією було чинне румунське. соціальне законодавство з 1912р. Найпоступовішим було соціальне законодавство в Чехо-Словаччині. На Закарпатті до 1924р. був чинний угорський закон 1907 про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідности й на старість. 1924р. введено уніфікаційний закон для всієї Чехо-Словаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. 1929р. введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В СРСР відкинено концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено державне соціальне забезпечення. Варто відзначити, що поняття «соціальний захист» не вживалось на перенах СРСР, замість нього використовувалось поняття «соціальне забезпечення».

Соціальне забезпечення в СРСР - це система державної та громадської допомоги особам, які втратили працездатність і не мають джерел для існування. Включає різні види забезпечення пенсії та допомоги, безплатне утримання громаддя у будинках - інтернатах для пристарілих та інвалідів, забезпечення інвалідів автотранспортом, протезуванням, санітарно - курортним лікуванням тощо. Право на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби й втрати працездатності гарантувалося ст. 120 Конституції СРСР.

2.2 Аналіз нормативно-правової бази здійснення соціального захисту

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. Україну проголошено соціальною державою, в якій людину, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнано найвищими соціальними цінностями. Держава створена для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох норм Конституції України, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки. Зокрема, ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Ст. 13 Конституції України встановлює: “...Держава забезпечує.. соціальну спрямованість економіки”.

Важливою ознакою держави із соціальною спрямованістю є не лише врахування, а й сприяння задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі злагоди та єдності народу. Захищаючи принципи соціальної справедливості, Конституція гарантує рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості реалізації нею своїх здібностей заради власної та суспільної користі. Держава із соціальним спрямуванням прагне встановити співробітництва між різними частинами суспільства та покладає численні соціально-економічні обов'язки не тільки на себе, а й на підприємців, органи місцевого самоврядування. Створюються соціальні служби, які загалом формують систему соціального захисту громадян.

Так ст. 46 Конституції України визначено: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом”.

Це право забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших державних, комунальних, приватних закладів для підтримки непрацездатних.

Реалізація та фінансування цих конституційних норм здійснюються шляхом формування певної соціальної політики держави й покладаються переважно на державне забезпечення. Водночас запровадження економічних реформ, свобода підприємництва, вільний вибір виду зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди зумовили необхідність вироблення відповідного механізму реалізації державної соціальної політики, який би давав змогу ефективно охопити всіх її суб'єктів.

Концепція соціального забезпечення населення України була схвалена постановою Верховної Ради України ще у грудні 1993 р. В ній передбачалося, що на соціальне забезпечення мають право громадяни, які працюють за наймом, члени їхніх сімей і непрацездатні особи. Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, а також підприємці, особи, що займаються творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери мають право лише на ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.

Зусилля всіх попередніх урядів переважно були спрямовані на зупинення економічного спаду й недопущення зниження рівня життя населення, але вони не принесли швидкого результату, хоча й спостерігалися незначні зрушення в загальноекономічній ситуації. Факторами дестабілізації залишалися спад виробництва, дефіцит бюджету, низький життєвий рівень переважної більшості населення, зростання безробіття (зокрема й прихованого), напружена демографічна ситуація.

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальної орієнтації економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів (2004). Президент України видав Указ “Про основні напрями соціальної політики на 2005-2010 роки”. Ці принципи стали складовою частиною ідеології розбудови держави, посилення соціальної спрямованості економіки й наближення національного законодавства до міжнародних стандартів, передбачених Європейською соціальною хартією.

Необхідною передумовою проведення ефективної соціальної політики була запланована структурна перебудова всього народногосподарського комплексу, а не тільки окремих його галузей і підприємств. Потрібно було також розв'язати проблему розроблення економічних і правових заходів для посилення мотивації праці та створення передумов для зупинення спаду реальних доходів населення, нормалізації співвідношень мінімальних обсягів заробітної плати, пенсій, стипендій та соціальних виплат, запровадження механізму індексації грошових доходів населення за умов зростання споживчих цін.

Президент України у своєму щорічному посланні до Верховної Ради в лютому 2004 р. “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2004-2010 рр.” знову підкреслив необхідність істотного посилення соціальної спрямованості ринкових реформ. Водночас наголошувалося, що така соціальна спрямованість економічної політики є не тактичним ходом, а головною метою реформування економіки. Основні цілі соціальної політики в цьому посланні сформульовані так:

- забезпечити за п'ять років зростання реальних доходів населення в 1,3-1,4 раза;

- створити в Україні мільйон нових робочих місць;

- підвищити мінімальний рівень трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму.

На основі цього послання урядом було розроблено програму “Реформи заради добробуту”, за основну мету якої ставилися сприяння економічному зростанню та формування потужної соціальної політики. Кабінет Міністрів України запропонував новий підхід до розв'язання нагальних економічних проблем, який базується на розширенні економічних свобод громадян і суб'єктів підприємницької діяльності та економічній самостійності регіонів. Демократичні свободи й ініціатива громадян - такий шлях держави до сталого економічного розвитку й дійової соціальної політики.

Насамперед ставилося за мету реформування системи оплати праці й здійснення на цій основі політики, яка гарантувала б зростання платоспроможного попиту населення та вартості робочої сили, утвердження сучасних мотиваційних механізмів високопродуктивної праці, стимулювання розвитку й зміцнення позицій національного ринку. Реалізуючи програму, Кабінет Міністрів України за дорученням Президента України створив Концепцію подальшого реформування оплати праці. Концепція, зокрема, визначала напрями та механізми підвищення заробітної плати, відновлення основних її функцій. Цим документом передбачалися заходи, спрямовані на зростання заробітної плати, підвищення її купівельної спроможності, стимулювання розвитку вітчизняного виробництва та мотивацію до праці. Визначено також заходи щодо посилення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати, вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання оплати праці.

До нових напрямів соціально-гуманітарної політики належить її формування на основі соціальних стандартів. Досі законодавчо визначено один з головних соціальних нормативів - прожитковий мінімум. Саме категорія прожиткового мінімуму потрібна для визначення та гарантування права людини на достатній життєвий рівень, як це передбачено Конституцією України. На основі цього нормативу має реформуватися чинна нормативно-правова база державних соціальних стандартів та соціального захисту населення України.

Оскільки поняття “соціальне” в широкому розумінні характеризує все те, що стосується життєдіяльності людського суспільства, то, відповідно, всі проблеми, які виникають у сфері суспільних відносин, можна вважати соціальними, як і політику держави, спрямовану на зміну цих відносин.

Таким чином, у роки незалежності держава визначила такі основні сфери соціальної політики, які мають бути поліпшені:

- доходи та рівень життя населення;

- зайнятість населення та стан ринку праці;

- організація й оплата праці;

- охорона праці;

- загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- житлове забезпечення громадян тощо.

На сучасному етапі можна виділити такі складові системи соціального захисту:

- система соціального страхування, пов'язана з трудовою діяльністю (пенсії, допомога у випадку тимчасової непрацездатності й безробіття, одноразові грошові виплати) та соціальні пенсії;

- система допомоги сім'ям з дітьми;

- адресні соціальні допомоги малозабезпеченим верствам населення;

- житлові субсидії;

- компенсації та пільги громадянам, які потерпіли від техногенно-екологічних і природних катастроф.

Водночас не варто перебільшувати роль держави у реалізації соціальної політики, вона не абсолютна. Необґрунтоване сподівання на її необмежені можливості здійснення соціального захисту неминуче гальмують потенціал людини та суспільства у регуляції ситуації. Належить усвідомлювати, що держава має бути надійним партнером суспільства, який у свою чергу, відповідає перед громадянами як партнерами за результати своєї діяльності.

2.3 Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Пенсія виплачується громадянам похилого віку, інвалідам, особам, які втратили годувальника. Мінімальна пенсія за віком встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (з 01.04.2007р.- 406 грн.)[див. Додаток 1].

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

Згідно Закону Україну "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" органи праці та соціального захисту населення надають такі види державної допомоги:- у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;- одноразова при народженні дитини; - по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;- на дітей одиноким матерям;- на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням. Допомога по вагітності та пологах як ми бачимо з табл. 2.1 виплачується за весь період відпустки по вагітності та пологах тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п'ятдесят шість (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після пологів, тобто 126 календарних днів, а у разі ускладнених пологів - 140 календарних днів. Жінкам віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологам надається тривалістю 180 календарних днів.Жінкам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме: - жінкам з числа військовослужбовців Збройних сил, Прикордонних військ, СБУ, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ -у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- жінкам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи та організації -у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- жінками, зареєстрованими у державній службі зайнятості як безробітні у розмірі 100 відсотків мінімального розміру допомоги по безробіттю, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- аспіранткам, докторанткам, клінічним ординаторам, студенткам вищих навчальних закладів І -IV рівня акредитації та професійно -технічних навчальних закладів - у розмірі місячної стипендії, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць. Жінка, яка продовжує навчання, має право на виплату стипендії або допомоги за її вибором. При цьому допомога призначається з дня припинення виплати стипендії по день закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;- непрацюючим жінкам -у розмірі не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- суб'єктам підприємницької діяльності, які не сплачують страхові внески - у розмірі не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;

Допомога призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки по вагітності та пологах.

Таблиця 2.1 - Розмір допомоги у зв'язку вагітністю та пологами

	Дата	Розмір допомоги
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами (25 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи на місяць)	З 1 січня 2008 року	158,25 грн.
	З 1 квітня 2008 року	161,75 грн.
	З 1 липня 2008 року	162, 25 грн.
	З 1 жовтня 2008 року	167,25 грн.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків (усиновителю, опікуну) за місцем проживання. Згідно з даними табл. 2.2 допомога при народженні дитини надається у розмірі 12 240 гривень на першу дитину, 25 000 гривень - на другу дитину, 50 000 гривень - на третю і наступну дитину. 

Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні першої дитини в сумі 4 800 гривень, другої дитини - 4 840 гривень, третьої та наступної дитини - 5 000 гривень. Решта суми на першу дитину виплачується протягом наступних 12 місяців (по 620 грн. щомісячно), на другу дитину - 24 місяців (по 840 грн. щомісячно), на третю і наступну дитину - 36 місяців (1250 грн. щомісячно) рівними частинами

В разі влаштування дитини віком до одного року для утримання та виховання до дитячого закладу (будинку дитини) на повне державне утримання, допомога при народженні дитини виплачується шляхом перерахування на відкритий в установі уповноваженого банку рахунок дитини.

Таблиця 2.2 - Розмір одноразової допомоги при народженні дитини

Одноразова допомога при народженні дитини	Одному з батьків (усиновителю, опікуну)	на першу 12240 грн. 00 коп. (4800 грн.00 коп. - місяць народження дитини /одноразово/ та 620 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині одного року.)	Для незастрахованих осіб та опікунів - з місяця народження дитини , якщо звернення за допомогою надійшло не пізніше ніж через шість місяців після народження дитини
		на другу 25000 грн. (4840 грн.00 коп. - місяць народження дитини /одноразово/ та 840 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині двох років.)
		на третю 50000 грн. (5000 грн.00 коп. - місяць народження дитини /одноразово/ та 1250 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині трьох років.)	Для застрахованих осіб - з місяця народження дитини без обмеження строку звернення.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається особі (одному з батьків дитини, усиновителю, опікуну, дідусю, бабусі або іншому родичу), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130грн. ( див. табл.. 2.3)

Допомога по догляду за дитиною надаватиметься у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками, з 1 січня 2010 року - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Допомога по догляду за дитиною призначається незастрахованим особам з дня звернення за її призначенням, застрахованим - з дня настання відпустки по догляду за дитиною.

Особам, які доглядають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчатися з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується в повному розмірі.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на кожну дитину.

У разі виходу на роботу застрахованої особи до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною виплата допомоги припиняється з дня її виходу на роботу. Виплата допомоги може бути продовжена за умови виходу на роботу на умовах неповного робочого часу.

Таблиця 2.3 - Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

Види допомоги	Право	Розмір	Термін призначення
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами	Не працюючі жінки	158 грн. 25 коп. в розрахунку на місяць	Якщо звернення за допомогою надійшло не пізніше ніж шість місяців після закінчення строку, який вказаний в довідці по вагітності та пологам. Довідка надається на 126 або 140 календарних днів.
	Студенти, аспіранти
	Жінки зареєстровані в центрі зайнятості, як безробітні
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку	Жінки, які незастраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.	130 грн. 00 коп.	З дня звернення за її призначенням
	Жінки, які застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.	130 грн. 00 коп.	З дня настання відпустки по догляду за дитиною

Допомога призначається особам, визначеним в установленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби чи інших причин залишилися без батьківського піклування.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, як ми бачимо з табл. 2.3 надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Розмір допомоги обчислюється виходячи із такого значення прожиткового мінімуму (стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"):для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні, з 1 квітня - 678 гривень, з 1 липня - 680 гривень, з 1 жовтня - 701 гривня;

Допомога призначається на шість місяців з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18 - річного віку включно.

Таблиця 2.4 - Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням	На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням	Діти віком до 6 - ти років	Як різниця між 526 грн. та отриманої на дитину пенсії та аліментів	З місяця звернення за її призначенням до досягнення дитини 18-ти років
		Діти віком від 6 - ти до 18-ти років	Як різниця між 663 грн. та отриманої на дитину пенсії та аліментів

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, вдови та вдівці з дітьми. Таке право надано матері (батьку) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну пенсію.

Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які мають дітей віком до 18 років, а якщо дитина продовжує навчання до 23 років, надається у розмірі, як ми бачимо з даних наведених у табл. 2.4, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, Розмір допомоги на дітей одиноким матерям обчислюється виходячи із такого значення прожиткового мінімуму (стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"):для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні, з 1 квітня - 678 гривень, з 1 липня - 680 гривень, з 1 жовтня - 701 гривня;

Тобто максимальний розмір цієї допомоги становитиме на дитину до 6 років - з 1 січня - 263грн., з 1 квітня - 269грн., з 1 липня - 270грн., з 1 жовтня - 278,50грн.на дитину від 6 до 18 років - з 1 січня - 331,50грн., з 1 квітня - 339грн., з 1 липня - 340грн., з 1 жовтня - 350,50грн.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами.

Таблиця 2.5 - Розмір допомоги на дітей одиноким матерям

Допомога на дітей одиноким матерям	Одинокі матері, якщо у свідоцтві про народження дитини запис про батька проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері	Діти віком до 6 - ти років	157 грн. 80 коп.	З місяця звернення за її призначенням
		Діти віком від 6 - ти до 18-ти років	198 грн. 90 коп.
		Діти віком від 18-ти до 23-х років, за умови що дитина навчається в учбовому закладі І -ІV рівня акредитації за денною формою навчання	189 грн.90коп.
Примітка : Одинокій матері може бути призначена допомога в підвищеному розмірі , що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку та середньо місячним сукупним доходом сім'я в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від сім'ї причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.(див. табл. 2.5)

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї. Соціальна допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім'ї за умови подання довідок про склад сім'ї і про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім'ї подає такі документи : соціальної допомоги- заяву;- документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім'ї;- довідку про склад сім'ї;-декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї);-довідку про наявність та розміри земельної частки (паю).

До складу сім'ї, що звертається за призначенням соціальної допомоги включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації та професійно-технічних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним, жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей . До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні. У разі, коли дитина, яка перебуває на повному державному утриманні, проводить канікули вдома, сім'я має право звернутися за призначенням державної соціальної допомоги за повні місяці перебування дитини вдома. Соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом. Статтею 50 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" для працездатних осіб у сумі 133 гривні, непрацездатних осіб - 187,5 гривень, інвалідів - 200 гривень.(див. табл. 2.5)

Розмір державної соціальної допомоги не може бути більшим ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї. У сукупному доході сім'ї при визначенні її права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям враховується грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово - комунальні послуги.

Для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю ( батьком, усиновителем ), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька ( матір ) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька) та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами І чи ІІ групи - на 20 відсотків. Для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховується троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) становить 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку-Державна соціальна допомога призначається на 6 місяців.Одиноким особам, які досягали 65-річного віку і не мають інших джерел до існування (якщо вони не отримують пенсії) державна соціальна допомога може бути призначена довічно.-Державна соціальна допомога може бути поступово зменшена до 50 відсотків її розміру у разі повторного подання інформації про відсутність доходів у працездатних осіб, які включені до складу сім'ї, а також якщо середньомісячний розмір доходів залишається меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати (на 20, 20 і 10 відсотків при кожному наступному звернені за її призначенням).

Соціальна допомога може призначатися без зменшення її розміру на підставі рішень комісій. Рішення про призначення соціальної допомоги в таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально - побутових умов сім'ї.

Таблиця 2.6 - Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям 

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям	Сім'я , яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї (рівня забезпечення прожиткового мінімуму)	Рівень забезпечення прожиткового мінімуму	З місяця звернення за її призначенням на шість місяців
		Для працездатних	133 грн.00коп
		Для непрацездатних	187 грн.50коп
		Для інвалідів	200грн.00коп

Подобные документы

• Технологія соціального захисту

  Поняття, види та заходи соціального захисту населення. Соціальний захист як складова соціальної політики. Необхідність розробки Соціального кодексу України. Основні складові елементи та принципи системи соціального захисту населення на сучасному етапі.
  
  реферат [23,3 K], добавлен 12.08.2010
  

• Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі

  Формування системи соціального захисту в Україні. Нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення, пенсійне забезпечення як його форма. Діяльність Управління праці і соціального захисту Деражнянської міської ради.
  
  дипломная работа [4,9 M], добавлен 11.03.2011
  

• Основи соціальної політики

  Сутність соціальної політики, основні напрямки її здійснення. Характеристика системи соціального захисту та соціального страхування. Особливості функціонування соціальної політики в Україні та інших державах. Людина як суб'єкт соціальної політики держави.
  
  учебное пособие [488,3 K], добавлен 03.05.2010
  

• Аналіз системи соціального захисту на ринку праці України

  Сутність і механізми соціального захисту на ринку праці, його державне регулювання. Стан активної і пасивної політики сприяння зайнятості населення. Соціальний захист незайнятої молоді. Пропозиції щодо підвищення ефективності системи соціального захисту.
  
  курсовая работа [155,8 K], добавлен 25.03.2011
  

• Соціальний захист населення як складова соціальної політики держави

  Поняття соціальної політики та соціальної держави. Концептуальні засади захисту населення. Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя. Вдосконалення системи фінансування соціального захисту за умов ринкової економіки.
  
  дипломная работа [434,3 K], добавлен 29.04.2011
  

• Соціальна політика

  Стан соціального захисту економічно активного населення та нагальні проблеми, що потребують вирішення. Правові засади й основні складові соціального захисту інвалідів в Україні. Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення.
  
  контрольная работа [35,4 K], добавлен 23.04.2008
  

• Соціальна політика держави та її реалізація

  Дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування, та особливостей її нормативно-правового забезпечення. Аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фіскального забезпечення.
  
  курсовая работа [728,5 K], добавлен 23.03.2016
  

• Соціальний захист молоді в діяльності соціальних служб

  Молодь як суб’єкт соціального захисту. Нормативно-правова база соціального захисту молоді. Особливості організації роботи соціальних служб для молоді. Приблизна програма реалізації молодіжної політики в регіоні. Практика соціального захисту молоді.
  
  магистерская работа [114,5 K], добавлен 10.11.2010
  

• Управління праці і соціального захисту населення

  Види державної соціальної допомоги окремим категоріям населення, порядок її надання, припинення виплати, визначення розміру. Кошторис доходів та видатків в управлінні праці та соціального захисту населення. Фінансування та сплата податків управлінням.
  
  отчет по практике [43,5 K], добавлен 16.10.2009
  

• Система соціального захисту в Україні

  Система пріоритетів соціального захисту, процес соціалізації сучасної економіки. Принципово новий підхід, покладений в основу концепції людського розвитку. Система соціального захисту в Україні. Сучасна модель соціальної держави: зарубіжний приклад.
  
  научная работа [39,4 K], добавлен 11.03.2013
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам