Пенсійне забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1. Історична роль недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту

1.2. Нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні

1.3. Механізм державного регулювання національного недержавного пенсійного забезпечення

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз динаміки розвитку недержавних пенсійних фондів

2.2. Оцінка фінансового стану недержавних пенсійних фондів на прикладі Відкритого пенсійного фонду «Фармацевтичний»

2.3. Участь страхових компаній та банків в системі недержавного пенсійного страхування: порівняльний аналіз з НПФ

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні

3.2. Особливості впровадження недержавного пенсійного страхування: основні проблеми та недоліки

3.3. Напрямки удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного рівня життя непрацездатних громадян. Насамперед, людей, що досягли пенсійного віку.

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості в завтрашньому дні людей, які працюють. Оскільки в структурі населення України більшу частку займають люди похилого віку, тому на перший план постає питання соціально-економічного становища цієї категорії осіб.

Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні. Цей процес призвів до поточної структури населення і є незворотнім, оскільки демографічні прогнози досить невтішні. Навіть у таких країнах Європи, як Швеція і Франція, де рівень народжуваності достатньо високий, щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного, надалі ситуація буде погіршуватися з кожним роком.

Розглядаючи економічні причини спостерігаємо збільшення кількості пенсіонерів і зменшення тих, хто працює, а отже пенсійна система що створювалась як економна, стала обтяжливою для суспільства загалом. Збільшуються ставки страхових внесків, зростає навантаження на бізнес. Своєю чергою, збільшення пенсійного податку на зарплату стимулювало тіньові економіку та зайнятість, зростання безробіття. Таким чином, кількість працівників, які платили внески, зменшилася.

Виникла потреба в активному субсидіюванні пенсійної системи трансфертами з державного бюджету, що забирало кошти з інших галузей та гальмувало економічний розвиток країн. Ці витрати сьогодні неможливо профінансувати за рахунок підвищення ставки пенсійного збору, що сягнула свого максимуму, як і рівень підтримуючих трансфертів із боку державного бюджету. Всього такі надходження складають третю частину фінансових активів пенсійного фонду. Дефіцит пенсійного фонду є критичним. Тобто, Пенсійний фонд можна заочно вважати банкрутом. Згідно з підсумками 2012 року, дефіцит Пенсійного фонду перевищив 27 млд. грн.

З огляду на це, сучасні пенсійні системи більшості країн вдалися до реформування пенсійних систем . включаючи в нею як розподільчу складову (державну солідарну систему), так і накопичувальну (обов'язкову та добровільну), що є гарантією фінансового благополуччя осіб похилого віку.

Варто згадати, що пенсійна реформа в Україні стартувала в жовтні 2011 року. В уряді планували що в результаті її запровадження вже до кінця 2012 року державі вдасться вийти на бездефіцитний бюджет пенсійного фонду, шляхом збільшення пенсійного віку. Саме при такій умові по закону можливе введення 2 рівня пенсійної системи - загальнообов'язкової накопичувальної системи, в якій активну участь братимуть недержавні пенсійні фонди.

Але впровадження обов'язкової накопичувальної системи, насамперед залежить від успішного розвитку недержавного пенсійного забезпечення, яке вже стало важливою частиною пенсійної системи України та всього світу.

В Україні вже існує дві форми пенсійного забезпечення - державне і недержавне. Недержавне пенсійне забезпечення є третім рівнем пенсійної системи та базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством.

Світовий досвід з розвинутою сферою недержавного пенсійного забезпечення показує, що виплати з недержавних фондів завжди значно перевищують державні пенсії, і більш того, поступово витісняють солідарну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування. Тому питання реформування пенсійного законодавства вже не стоїть у тому чи вводити в дію другий рівень пенсійної системи і розвивати НПФ, питання в тому коли буде введений в дію накопичувальний рівень, і яка державна пенсія на нас чекає? Наразі це невідомо, оскільки Україна перебуває тільки на початку шляху реформ та вдосконалення, беручи досвід високо розвинутих країн. Проте, якщо пенсійна реформа не піде далі, люди, вік яких зараз становить 35-45 років не матимуть навіть тієї мізерної пенсії, щоб покрити свої основні витрати.

Тому вважається доцільним взяти відповідальність за своє майбутнє у власні руки та створювати свою пенсію за допомогою добровільних накопичувальних пенсійних програм.

Але нажаль більшість громадян не знають куди піти і що робити в даній ситуації. Це пояснюється низькою обізнаністю суспільства, відсутністю роз'яснювальної роботи з громадою про існування недержавного пенсійного забезпечення, особливо людей без економічної освіти. Його розвиток стримується низьким рівнем доходів основної частини населення, також недовірою громадян, нерозвинутим станом ринкової інфраструктури, а також низкою проблем, рішення яких буде висвітлено в даній роботі та майбутні перспективи розвитку даного виду пенсійного забезпечення.

Питання еволюції та перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Теоретичні основи організації системи недержавного пенсійного страхування відображено у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених, як Унинець-Ходаківська В.П., Бойко М.Д., Ковпак Л., Родик В.Д., Базилевич В., Папієв М., Безугла В.О., Науменкова С.В. та інші.

У зв'язку з цим залишаються недостатньо досліджені питання, пов'язані з розвитком недержавного пенсійного забезпечення в Україні, яке до того ж є головним джерелом національних інвестицій. Об'єкт дослідження дипломної роботи: процеси, пов'язані з розвитком недержавного пенсійного забезпечення в Україні, його сучасним станом та майбутніми перспективами.

Предмет дослідження: функціонування фінансових інституцій, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.

Мета дослідження: оцінка сучасного стану та перспективи подальшого розвитку недержавних форм пенсійного забезпечення, розробка основних напрямків удосконалення механізму недержавного пенсійного забезпечення.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- здійснити історичну розвідку ролі недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту;

- визначити нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

- пояснити механізм державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

- проаналізувати динаміку розвитку недержавних пенсійних фондів та дати окрему оцінку на прикладі;

- обґрунтувати роль страхових компаній та специфіку діяльності комерційних банків в системі недержавного пенсійного забезпечення;

- дослідити зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні;

- узагальнити особливості впровадження третього рівня пенсійної системи;

- визначити основні напрямки удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1 Історична роль недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту

Проблема соціального захисту населення по різному розв'язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу країни до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму проведення такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї та право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості й інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин [2].

Одним із найважливіших елементів системи соціального захисту є пенсійне забезпечення осіб, які втратили працездатність з вікових причин, виникнення інвалідності чи ін., яке поширене в більшості країн світу. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення та виплати їм пенсій.

Історія пенсії бере початок ще у I столітті до н.е., за часів Юлія Цезаря, який ввів державне забезпечення військових після завершення служби. Із розвитком держав змінювалася й ідеологія пенсії: у минулому вона була символом привілеїв та обраності, зараз же набула більш широкого соціального значення.

Щодо недержавних форм пенсійного захисту населення, то їх елементи у вигляді індивідуального пенсійного страхування і приватних пенсійних фондів зафіксовані в літературних пам'ятках уже в період епохи Відродження в XV ст. в Італії, Нідерландах і Англії, наприклад, у формі купівлі ануїтету або приватного страхування життя. [18, 166]

Недержавні пенсійні фонди як добровільний та ефективний засіб накопичення на старість з'явилися в Англії більше двох з половиною століть тому, пізніше в Росії (у другій половині ХVІІІ ст). У 1897 році в Росії і, зокрема, в Україні успішно діяли більше 200 емеритальних кас.

Наприкінці XIX ст. в Україні функціонували три рівні пенсійної системи (досить подібні до нинішніх): 1) державна (пенсії військовим та іншим окремим категоріям осіб); 2) емеритальна (подібна до солідарної); 3) накопичувальна (подібна до сучасних НПФ).

Тож давайте повернемось назад і пройдемо стежками історії розвитку пенсійного забезпечення в нашій країні, щоб зрозуміти важливість значення недержавного пенсійного забезпечення тоді та ролі його впровадження зараз.

Історія розвитку пенсійного забезпечення в Російській імперії, до складу якої входила і більша частина території сучасної України, починається з видання 6 грудня 1827 р. царського указу про пенсії. Оскільки ці пенсії були досить скромними, то тодішній уряд започаткував утворення емеритальних (емеритура - вислуга років) пенсійних кас різними відомствами. Про це свідчить, зокрема, затверджений у 1886 р. російським імператором Олександром III "Устав эмеритальньних касс служащихь гражданскаго ведомства". Таким чином, державні службовці, які виходили на пенсію і проживали в Україні, почали отримувати дві пенсії - державну й емеритальну. Після Кримської війни з'явилися перші каси військово-сухопутного відомства, статути яких було затверджено 25 червня 1859 р. Досить красномовним є той факт, що державна пенсія полковника, виплачувана зі скарбниці (казни), становила наприкінці XIX ст. 575 руб. на рік, тоді як пенсія з пенсійної каси, куди він щомісяця відраховував протягом 35 років служби 6 % від платні (жалування) - 863 руб.

Особи, які служили в земствах, а це були вчителі, лікарі та інші категорії службовців, не мали до середини 60-х років жодних привілеїв, у тому числі і пенсій. Щоб утримати їх на службі, земства вирішили взяти на себе зобов'язання щодо пенсійного забезпечення таких працівників за умови, що останні вислужать встановлений мінімум років, як це робилось стосовно державних службовців. У 1863 р. царський уряд узаконив і земські пенсійні каси емеритального типу, а вже через 20 років - пенсійні каси страхового типу. Найбільш відомими в Україні були Чернігівська (1888 р.) та Катеринославська (1896 р.) емеритальні каси.

З 1870 р. на території Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської, Таврійської губерній діяла "Пенсійна каса народних вчителів і вчительок", чисельність якої у 1911 р. становила майже 100 тис. учасників, або 50 % від загальної кількості вчителів Російської імперії, а пенсійні активи дорівнювали 8,5 млн. руб. Участь у багатьох касах була добровільною, але в більшості з них на той час превалював елемент обов'язковості, їхніми учасниками в обов'язковому порядку були державні службовці, у тому числі й офіцери, а також вчителі, які мали статус земських (муніципальних) службовців. Статути цих кас затверджувалися царськими указами, тоді як статути "корпоративних" кас - відповідними міністрами. Чисельність учасників пенсійних кас залізничників, які також мали статус державних службовців, перевищувала 480 тис. осіб (приблизно така сама чисельність на сьогодні працівників "Укрзалізниці"), а їхній загальний бюджет сягав 245 млн. руб.

Розрахунки для пенсійних кас Російської імперії виконував математик М. Остроградський. Актуарні розрахунки для пенсійної каси інженерів шляхів сполучення були виконані в 1908 р. вітчизняними фахівцями на період до 2062 р. за методикою професора Київського університету А. Граббе, яку практично без змін використовують нині на Заході. До статутів кас додавалися детальні таблиці розрахунку пенсійних виплат, які ґрунтувалися на досить точній земській та галузевій статистиці.

Але емеритальні каси також не змогли забезпечити своїм учасникам достатню пенсію. До того ж виявилося, що каси емеритального типу є фінансово нестійкими. Щоб виплачувати пристойну пенсію і запобігти дефіциту коштів в умовах зростання чисельності пенсіонерів, потрібно було або збільшити відрахування з учасників каси, або змусити земства платити за своїх службовців. І якщо стосовно офіцерських емеритальних кас уряд змушений був покривати цей дефіцит за рахунок емісії державних цінних паперів, та збільшувати відрахування зі свого невеликого жалування учасники кас були не в змозі, а земства не бажали переобтяжувати бюджети.

У таких умовах було здійснено перехід до інших принципів фінансування і виплат пенсій. Беручи до уваги неспроможність земств покривати дефіцит емеритальних кас, Міністерство внутрішніх справ у травні 1897 р. розробило проект нового "Положенія о пенсионньїхь кассахь для служащих вь земскихь и городскихь учреждениях общественного управленія" (подано мовою оригіналу). Це положення було затверджене 12 червня 1900 р., усі пенсійні каси підпорядковувалися страховому комітетові при Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до цього документа емеритальні каси перетворювалися в пенсійні каси страхового типу. Одна з перших таких кас була утворена в Таврійській губернії. В основу пенсійної каси нового зразка було покладено принцип: "Не сплачувати пенсіонеру більше від тієї суми, що обліковується на його пенсійному рахунку''.

До речі, саме за таким принципом діють недержавні пенсійні фонди, що створюються в Україні з 2004 р. згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р.[4]

На початку XX ст. в Україні сформувалися і два підходи до пенсійного забезпечення: розподільний (емеритальні каси) і накопичувальний (пенсійні каси страхового типу). Джерелами фінансування пенсійної каси були: 1) обов'язкові внески (відрахування) учасників; 2) внески за рахунок казни (державного бюджету); 3) дохід із капіталу та майна каси; 4) добровільні пожертвування; 5) випадкові надходження. Учасникам каси відкривались індивідуальні пенсійні рахунки, на які надходили внески від жалування, внески від казни (земства, установи), щорічний прибуток від операцій каси (інвестиційний дохід), який у середньому становив 3-4 %.

Ці кошти і були фінансовою основою пенсійних виплат, як це і має місце в НПФ зразка 2004 р.

Усі учасники каси поділялись на обов'язкових і добровільних членів. Обов'язкові члени сплачували 6 % жалування, а ще 6 % за них сплачувала казна (державний бюджет), або земство (місцевий бюджет), або приватні особи (спонсори). У школах, що фінансувалися за рахунок казни, членство вчителів у пенсійній касі було обов'язковим. Добровільні учасники каси мали робити внесок 12 % жалування, але членство для них не було обов'язковим. Це стосувалося, головним чином, осіб, які викладали в приватних навчальних закладах. Наприклад, учителеві, який у 1911 р. мав вислугу 36 років та отримував жалування 760 руб., призначалася посилена пенсія 668 руб. При цьому була чітка диференціація розміру пенсії від віку вступу на службу та стажу (вислуги років). Маючи вислугу 15 років і жалування 360 руб., учитель, який вступив на службу в 20 років, мав право отримувати пенсію 65 руб., якщо ж вислуга була 20 років - 106, а за умови 25 років вислуги - 167 руб. Отже, коефіцієнт заміщення заробітної плати пенсією, якщо перейти на сучасну термінологію, становив для тодішнього вчителя 46 %. Це перевищує навіть нинішні стандарти Міжнародної організації праці (40 %).

Принцип "зроби пенсію собі сам" відійшов на другий план з появою державних пенсійних систем. Першим офіційно запровадила цей соціальний інститут канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк у 1889 році, пізніше Австралія та Велика Британія - у 1908 році. Ще згодом в 30-ті роки ХХ сторіччя і в Сполучених Штатах Америки з'явилась державна пенсійна система, та у Радянському Союзі - в 1956 році.

У чому ж сенс солідарної системи пенсійного забезпечення?

Ця система спирається на принцип солідарності поколінь - коли працюючі оплачують пенсію сьогоднішнім пенсіонерам. Гроші рухаються від молодших до старших, тому ця пенсійна система і називається «солідарною».

Така система прекрасно справлялася зі своїми завданнями практично до кінця ХХ століття, коли історія пенсії не була відмічена кризою. Основною причиною кризи стало старіння населення: менше працюючих, більше пенсіонерів - на зарплату збільшилося навантаження, що призвело до спотворення пропорцій ринкової економіки. Доки кількість працюючих суттєво перевищувала кількість пенсіонерів, традиційна солідарна (бісмаркська модель) пенсійна система у більшості розвинених країн світу функціонувала нормально. Проблеми почалися тоді, коли кількість учасників пенсійної системи (тих, хто сплачує пенсійні збори) стала критично малою, а їхніх внесків забракло для здійснення поточних виплат пенсіонерам. У таких умовах солідарна система перестала забезпечувати достойний рівень пенсій, а така система виявилась обтяжливою для суспільства.

Криза розподільчих (солідарних) пенсійних систем у країнах Європи розпочалася ще в 1970-ті роки і стала очевидною на початку 1980-х. З'явилася необхідність у нових системах пенсійного забезпечення та реформуванні існуючої системи, появі недержавних пенсійних фондів. [28, 344-348]

Слід зауважити, що спочатку (у першій половині ХХ століття) недержавне пенсійне забезпечення розвивалося за рахунок найманих працівників і самозайнятого населення з високими рівнями заробітної плати і доходів, які не підлягали обов'язковому (за законом) пенсійному страхуванню і з тієї причини стали вдаватися до приватної форми страхування пенсій. Надалі цей процес втягнув у свою орбіту і працівників із середнім рівнем заробітків, які побачили в додаткових формах корпоративного і особистого страхування інтерес в гідній старості. Нові перспективи для НПЗ відкрилися після другої світової війни в результаті істотного підвищення якості життя населення в промислово розвинених країнах і спостерігалися високі темпи зростання заробітної плати, яким не відповідав зростання пенсій. Це було обумовлено наявністю в більшості національних пенсійних систем механізму обмеження верхньої межі заробітку, з якого стягувалися страхові платежі в державні пенсійні системи і встановлювалися пенсії.

У кінцевому підсумку - зростання заробітної плати і неможливість при цьому заробити гідну пенсію за допомогою державної пенсійної системи і послужили спонукальним мотивом до динамічного розвитку НПЗ в промислово розвинених країнах у період 60-90-х років ХХ століття. На Заході створювались й успішно розвивались НПФ. Якщо в США на початку 1940-х років кожний п'ятий працівник був учасником НПФ, то наприкінці 1980-х років - кожен другий. У країнах ЄС на сьогодні понад 25 % працівників охоплені системою НПФ. У такій країні, як Нідерланди, участь суб'єктів господарювання в професійних пенсійних системах на базі НПФ є обов'язковою. Пенсія учасника такої системи після 40 років роботи становить 70 % заробітної плати. Проте демографічна криза негативно впливатиме на пенсійне майбутнє всіх без винятку європейських країн. Розуміючи це, парламенти та уряди цих країн змушені вдаватись до реформування пенсійних систем шляхом запровадження накопичувальних принципів як державних так і приватних, на базі недержавних пенсійних фондів.[25]

В Україні формування системи недержавного пенсійного забезпечення за допомогою утворення різного роду фондів започатковано в 1992 р. У своїй більшості недержавні пенсійні фонди були фактично товариствами відкритого типу, заснованими фізичними або юридичними особами - приватними підприємствами або державними установами, а також у формі акціонерних товариств, де акціонерами могли бути як фізичні, так і юридичні особи, страхові компанії. Трасти і громадські організації так само створювали пенсійні програми [28, 350].

Історична довідка:

- 1995 рік - налічувалось 21 установа, які займались "недержавним пенсійним забезпеченням ”;

- 1996 рік - 30 недержавних пенсійних фондів (з них 12 займались не пенсійним страхуванням, а комерційною діяльністю або взагалі не працювали). Кількість вкладників в таких інституціях на початку 1996 року оцінювалась на рівні до 700 тис, а сума активів, які були в них зосереджені - майже в 1,5 млн доларів США.

- в 1998 році була зареєстрована неприбуткова організація - Асоціація недержавних пенсійних фондів України, в якій сформувалась перша інформаційна база існуючих недержавних пенсійних фондів - до списку було внесено близько 55 організацій.

- 2003 рік - Держфінпослуг перевірено 47 недержавних пенсійних фондів з них: 22 безпосередньо займаються НПЗ, 12 не були знайдені,9 - не здійснюють фінансово-господарської діяльності, 4 здійснюють діяльність не пов'язану з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням[15].

Поворотним пунктом в історії розвитку пенсійного забезпечення у світі став 1994 рік, коли Світовий банк опублікував свій знаменитий Звіт «Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню». Стало зрозуміло, що шляхом виходу із замкненого кола є запровадження накопичувальних пенсійних систем на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян, кардинальне зменшення, а то й ліквідація в пенсійному забезпеченні перерозподільних елементів. Саме цей шлях, який уже пройшли чи ще проходять країни світу, і є пенсійною реформою. Пенсійна реформа спрямована на радикальне посилення зв'язку між обсягом сплачених внесків до пенсійної системи і пенсійними правами людини. Вона обмежує роль державних солідарних, розподільчих систем і підвищує відповідальність самих працівників та роботодавців, заохочуючи приватні пенсійні заощадження. На зміну обтяжливим солідарним пенсійним системам приходили накопичувальні системи, що ставали до того ж головним джерелом національних інвестицій.

Як справжню альтернативу було запропоновано нову модель пенсійної системи, побудованої, як зазначено у звіті, на трьох стовпах:

Перший - державна обов'язкова система соціальної безпеки громадян, що функціонує за рахунок загальнодержавних податків або зборів (забезпечує мінімальний рівень пенсії, персоніфікації пенсійних внесків немає). Власне, це реформований аналог солідарної системи.

Другий - система обов'язкових індивідуальних, персоніфікованих пенсійних накопичень працівників. Пенсійні внески в обов'язковому порядку сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників), накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються з метою збереження і примноження.

Третій - система добровільних приватних пенсійних накопичень. Пенсійні внески добровільно сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників) до недержавних пенсійних фондів, накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються (в акції, облігації, нерухомість, депозити тощо) з метою збереження і примноження. Саме її ми й збираємося дослідити.

Зараз для розвинених країн світу характерні саме трирівневі пенсійні системи, де пенсіонери отримують не одну, а щонайменше три пенсії. Кожна країна, зрештою, вибудовує власну модель. Більшість європейських держав знайшли розумний компроміс між солідарною та накопичувальною системами.

У багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага надається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ). При цьому НПФ як фінансові інститути застосовують найбільш широкий спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: від найпростіших накопичувальних (за принципом банківського депозиту) і до змішаних схем внесення коштів у недержавний пенсійний фонд.

Тепер перейдемо безпосередньо до ситуації в нашій державі. До нині діючої пенсійної системи можна висунути лише два ключових взаємопов'язаних зауваження. По-перше, вона не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. По-друге, навіть з урахуванням нинішнього занизького рівня пенсій вона є непосильним тягарем для державного бюджету, за рахунок якого покривається дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Іншими словами, на потреби пенсіонерів відволікаються кошти, що призначаються на інші суспільні потреби: освіту, науку, медицину, культуру, армію тощо [21, 22].

Демографічна ситуація вкрай важка і не має перспективи на її покращення. Тобто сьогодні принцип «солідарності поколінь» вже не діє в першу чергу через демографічну кризу. Один працюючий утримує одного пенсіонера, а за даними прогнозистів далі ця ситуація буде тільки ускладнюватися. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Підвищення розміру пенсійних внесків також не є ефективною мірою.

Враховуючи досвід інших країн, для України досить складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення віку виходу на пенсію, хоча і воно потребує екстреного рішення через його поетапне впровадження. Зараз в нашій країні вік виходу громадян на пенсію є одним з найбільш низьких серед європейських країн. Проте, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погрішити існуючу ситуацію: більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку.

Отже, потреба впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні зумовлена:

1) незбалансованістю солідарної системи, недоліками якої є:

- дефіцит коштів на виплати пенсій, що здійснюються за рахунок державного бюджету;

- високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення;

- пільги зі сплати внесків у солідарну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування у значної частини працюючих;

2) посиленням мотивації людей до отримання результатів від продуктивної праці, які гарантують їм матеріальну забезпеченість після закінчення трудової діяльності;

3) поширенням тіньової зайнятості;

4) масштабною трудовою міграцією;

5) обмеженістю бюджетних ресурсів для задоволення соціальних потреб і, як наслідок, - зменшенням ролі держави в забезпеченні соціальних гарантій населення.[23]

Таким чином, можна зробити висновок, що історія розвитку недержавного пенсійного забезпечення має досить глибоке коріння, оскільки мало місце в соціальному захисті суспільства ще з початку існування пенсійного страхування. Але найефективніше недержавне пенсійне забезпечення почало розвиватися під час всесвітньої кризи солідарних систем. Для більшості країн воно являлося однією з основних ланок пенсійної системи.

В Україні на сьогодні ця сфера перебуває на етапі становлення. Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід відзначити низький рівень обізнаності громадян про НПФ й пенсійну систему в цілому, незацікавленість роботодавців фінансуванням добровільних пенсійних програм і обмежений рівень фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів.

1.2 Нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Запровадження недержавного пенсійного страхування є одним з основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України.

Нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [3] передбачено створення в Україні трирівневої системи пенсійного забезпечення. Відповідно до цього закону пенсійне забезпечення - це діяльність держави, спрямована на запровадження фінансового забезпечення осіб непрацездатного віку. Пенсійна система України складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Ст. 2 закону передбачає право громадян України бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні (рис.1.1)[23].

Рис. 1.1 - Трирівнева система пенсійного забезпечення в Україні

У рамках 1 рівня, солідарної системи страхування, спостерігається так звана «солідарність поколінь» - усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Як показав не тільки досвід України, а й світовий досвід, що жодна державна солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити високий рівень пенсій при низьких розмірах обов'язкових пенсійних відрахувань та несприятливих демографічних умовах. Тому Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», прийнятий 9 липня 2003 р. і, який набув чинності 1 січня 2004 p., створює законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення і надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. [16]

2 рівень - обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає 3 рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, що ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення

Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" визначає правові засади функціонування третього рівня пенсійної системи.

Цей Закон визначає також економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності. Він встановлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність в системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення[16;219].

Законодавча база України з питань недержавного пенсійного забезпечення поки що перебуває у стадії активного формування. При цьому базовими документами для його здійснення є цей закон, Закон України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування», законів України «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.

Також до законодавчої бази належать:

Розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи»

Розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів з проведення роз'яснювальної роботи з питань недержавного пенсійного забезпечення»

Розпорядження голів обласних державних адміністрацій «Про створення обласної комісії з питань реалізації Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», затвердження її складу та положення про неї»[40].

Як говорить закон, система недержавного пенсійного забезпечення - це складова системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.[4]

Суб'єктами системи недержавного пенсійного забезпечення по закону є:

- недержавні пенсійні фонди;

- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- засновники пенсійних фондів;

- вкладники та учасники недержавних пенсійних фондів;

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- вкладники пенсійних депозитних рахунків;

- роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

- адміністратори пенсійних фондів;

- компанії з управління активами;

- зберігачі;

- аудитори;

- саморегулятивні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- особи, які надають консультаційні та агентські послуги [23].

Відповідно до ст.3 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" недержавне пенсійне забезпечення здійснюється наступними фінансовими інститутами: пенсійними фондами відповідно до цього Закону; страховими організаціями відповідно до цього Закону та законодавства про страхування; банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність.

На рисунку 1.2 показані шляхи здійснення недержавного пенсійного забезпечення даними установами.

Рис. 1.2 - Шляхи здійснення недержавного пенсійного забезпечення конкуруючими фінансовими установами

Недержавне пенсійне забезпечення (стаття 4) здійснюється на наступних принципах:

1)принципу законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) принципу заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

3) принципу добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

4) принципу добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

5) принципу добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

6) принципу економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

7) принципу неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

8) принципу рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

9) принципу розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців-платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

10) принципу визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

11) принципу гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом;

12) принципу цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

13) принципу державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

14) принципу відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства;

15) принципу державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням [16;220].

Варто зазначити, що старт даного виду пенсійного забезпечення в нашій країні відбувся не дуже логічно. Прийнятий Закон "Про недержавне пенсійне забезпечення" чиновники швидко охрестили "законом про недержавні пенсійні фонди" . Це свідчить як про рівень розуміння державними управлінцями проблем пенсійного накопичення, так і про особливості власне закону. За своєю суттю, він мав би бути "рамковим" - тобто визначати основних учасників та правила гри на пенсійному ринку. Насправді ж, закон на 90% описує діяльність недержавних пенсійних фондів.

Більшість урядовців, навіть тих, що мають певний стосунок до пенсійної реформи, просто не знають, що банки і страхові компанії також є учасниками пенсійного ринку, хоча останні вже давно працюють на ньому й успішно здійснюють недержавне пенсійне забезпечення.

Тому, розглядаючи нормативно-правові засади функціонування НПЗ, на мою думку доцільно також окреслити основні аспекти діяльності НПФ, що прописані в цьому законі.

Недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (підприємницького товариства), функціонує та здійснює свою діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду. НПФ поділяють на відкриті, професійні та корпоративні залежно від складу засновників та учасників (табл. 1.1).

Є певні обмеження щодо заснування певного виду НПФ. Так, юридичні особи, діяльність яких фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, не мають права бути засновниками відкритого пенсійного фонду. Таким фізичним особам дозволено бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у випадках, передбачених законодавством України або рішенням відповідних місцевих рад. Юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного пенсійного фонду. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів. Засновники відкритого пенсійного фонду не можуть бути зберігачем цього фонду та його аудитором.

Таблиця 1.1 - Види недержавних пенсійних фондів

Вид НПФ	Засновники	Учасники
Відкриті	Одна чи кілька юридичних осіб	Будь-які фізичні особи
Корпоративні	Юридична особа - роботодавець або кілька юридичних осіб - роботодавців	Виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах із засновником
Професійні	Об'єднання юридичних осіб - роботодавців, професійні спілки та ін.	Фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності

Створення недержавного пенсійного фонду починається з прийняття рішення зборами засновників-юридичних осіб, яке оформлюється протоколом. Право на здійснення діяльності з недержавного пенсійного забезпечення фонд отримує з моменту його державної реєстрації в Держфінпослуг і одержання відповідного свідоцтва.

Для організації функціонування НПФ, слід розробити такі обов'язкові документи:

статут НПФ;

пенсійні схеми як невід'ємний додаток до статуту;

інвестиційну декларацію;

типовий пенсійний контракт;

договір з адміністратором;

договір з компанією з управління активами;

договір зі зберігачем;

договір з інвестиційним консультантом.

Інвестиційна декларація - документ, який визначає інвестиційну політику фонду. В ньому відображено основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами.

Пенсійна схема - документ, який визначає умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення учасників фонду.

Недержавний пенсійний фонд функціонує за такою схемою (рис. 1.3):

Рис. 1.3 - Схема функціонування недержавного пенсійного фонду

Учасники недержавного пенсійного фонду - це фізичні особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Вкладники недержавного пенсійного фонду - особи, які здійснюють пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту. Вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду. Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, а також право на зміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на шість місяців.

Функціонування недержавного пенсійного фонду обумовлює виконання обслуговуючими суб'єктами відповідних функцій (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 - Функції суб'єктів, що обслуговують недержавний пенсійний фонд

Суб'єкт	Функції
Рада НПФ (у чисельності не менше п'яти осіб з обранням на три роки)	Укладання договорів з адміністратором, компанією з управління активами, зберігачем і аудитором; заслуховування звітів про діяльність цих суб'єктів; затвердження інформації про фінансовий стан фонду; контроль цільового використання пенсійних активів
Адміністратор недержавного пенсійного фонду	Залучення вкладників, укладання пенсійних контрактів, ведення індивідуальних пенсійних рахунків, облік пенсійних внесків, здійснення пенсійних виплат, надання агентських та рекламних послуг, складання звітності
Компанія з управління активами (КУА)	Аналіз ринку фінансових інструментів, розміщення активів згідно з інвестиційною декларацією НПФ, забезпечення прибутковості вкладень пенсійного капіталу
Банк-зберігач	Зарахування пенсійних внесків, виконання розпоряджень адміністратора і КУА, ведення обліку цінних паперів, контроль діяльності КУА та адміністратора
Незалежний аудитор	Аудиторська перевірка діяльності пенсійного фонду, адміністратора, КУА, банку-зберігача проводиться не рідше разу на рік за рахунок коштів суб'єкта, що перевіряється

Практично діяльність НПФ відбувається так: після того як Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України надасть НПФ статус фінансової установи, а Рада НПФ укладе договори з Адміністратором НПФ, Компанією з управління активами, Зберігачем та аудитором, фонд може залучати кошти учасників. Кожний вкладник НПФ укладає з фондом пенсійний контракт (або на свою користь - і тоді він є вкладником-учасником, або на користь інших осіб), в якому і в додатках до якого обумовлюється взаємодія НПФ і вкладника. Після цього вкладник перераховує кошти на рахунок НПФ, відкритий у Зберігача.

Адміністратор НПФ заводить на кожного учасника персональний пенсійний рахунок, до якого вносить інформацію про суму пенсійного внеску, сплаченого на користь учасника НПФ на підставі даних виписок про рух коштів поточним рахунком НПФ. Виписка (виписки) про рух коштів надається Зберігачем Адміністратору фонду щодня та відображає всі операції за рахунком (рахунками) фонду за попередній операційний день на паперовому або електронному носієві в системі «клієнт-банк».

Таке поняття, як «загальний казан», у НПФ існує лише на одній стадії - коли КУА здійснює інвестування пенсійних активів НПФ із дотриманням вимог інвестиційної політики, визначеної в інвестиційній декларації. При розподілі інвестиційного доходу кошти знову персоніфікуються, і кожний учасник отримує частку із «загального казана» пропорційну до його внесків. Зазвичай, ці кошти існують у вигляді активів: цінні папери, нерухомість, банківські метали тощо. Відповідна частка цих активів належить учаснику на праві приватної власності як його майбутня пенсія і за необхідності переводиться і виплачується в грошовій формі.

Пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду сплачуються у розмірах та порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Пенсійний контракт - це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Пенсійні фонди відповідно можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

пенсія на визначений строк;

одноразова пенсійна виплата;

довічна пенсія.

Пенсія на визначений строк розраховується з огляду на період не менше як десять років від початку здійснення першої виплати. Виплата пенсії на визначений строк може здійснюватися: щомісячно; щоквартально; один раз на шість місяців.

У разі прийняття учасником рішення про виплату пенсії на визначений строк фондом учасник подає заяву встановленого зразка адміністратору фонду. Виплату пенсії на визначений строк здійснює адміністратор фонду від імені фонду в грошовій формі шляхом перерахування коштів на власний рахунок учасника у банку або поштовим переказом за бажанням учасника.

Одноразову пенсійну виплату може здійснювати адміністратор одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

медично-підтвердженого критичного стану здоров'я;

коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника фонду досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

смерті учасника фонду.

Операції з пенсійними активами здійснюються згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду та укладеним договором про управління активами. Напрями використання активів недержавного пенсійного фонду представлено на рис. 1.4.



Рис. 1.4 - Напрями використання активів недержавного пенсійного фонду

Припинення діяльності НПФ може здійснюватися шляхом приєднання, злиття та ліквідації.

Пенсійний фонд ліквідується у таких випадках:

коли одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду не приймає рішення про поновлення сплати пенсійних внесків за власні кошти;

у разі ліквідації без правонаступництва всіх засновників фонду;

у разі припинення участі в пенсійному фонді всіх його учасників;

за рішенням суду у випадках, передбачених законодавством.

Варто також зазначити, що на діяльність недержавних пенсійних фондів значною мірою вплинула фінансово-економічна криза. Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг значно погіршили умови інвестиційної діяльності, у тому числі недержавних пенсійних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції.

Таким чином, основним напрямком використання фінансових ресурсів недержавних пенсійних фондів є інвестиційна діяльність. Найбільша частка інвестицій активів недержавних пенсійних фондів припадає на металургійну галузь, а також у машинобудування. Достатньо висока частка інвестицій припадає також на хімічну галузь.

З розвитком недержавних пенсійних фондів, люди стали більше знати про них, стали більше їм довіряти, про це свідчить зростання кількості його учасників відповідно до укладених контрактів, мобілізація грошових коштів та залучення їх в позикові та інвестиційну сфери, що принесе цим фондам додаткові доходи для здійснення виплат своїм учасникам та здійснення диверсифікаційної політики.

Проте існує маса проблем, які посилили вплив кризових явищ на діяльність недержавних пенсійних фондів, насамперед, це недосконалість законодавчої бази; нерозвиненість організованого ринку цінних паперів; низький рівень фінансової обізнаності населення; проблема забезпечення довгострокової стабільності пенсійної системи; підвищення зацікавленості у недержавних пенсійних програмах з боку роботодавців; забезпечення професійного управління активами майбутніх пенсіонерів з дохідністю, що перевищує рівень інфляції; недостатня єдність серед учасників ринку послуг НПФ.