Соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні: питання правового забезпечення

Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення. Історія розвитку законодавства України. Міжнародний досвід та шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян. Зміст бюджетної підтримки населення.

Рубрика Социология и обществознание
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 31.10.2014
Размер файла 93,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

1.1 Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування

1.2 Історія розвитку законодавства України про соціальний захист малозабезпечених громадян

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

2.1 Правове регулювання соціального захисту окремих груп малозабезпечених громадян України, їхня характеристика

2.2 Органи управління та соціальна підтримка в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян України

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ЩЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН

3.1 Норми міжнародного права про соціальний захист та страхування малозабезпечених громадян

3.2 Дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні згідно до норм міжнародного права

3.3 Шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВCТУП

Актуальність дослідження. Головною передумовою до становлення України як розвиненої соціальної демократичної країни є покращення та досягнення євро стандартів у соціальний сфері, які на сьогодні лише частково підкріплені практичними результатами. Постійні соціально-економічні зміни в законодавстві України постійно змінюють та докорінно впливають на більшість сфер соціальних відносин в країні. При дослідженні соціальних показників в Україні наявний певний рівень невідповідності в сфері соціального захисту громадян.

Соціальний захист є важливою ланкою в забезпеченні нормального рівня відносин між державою та громадянином. Основний вплив стосується соціального захисту громадян в частині законодавства про рівень соціального захисту та забезпечення громадян в Україні, відповідно щодо належної допомоги з боку держави.

Поступовий розвиток країни має на меті першочергово створити незалежну систему соціального захисту всіх верств населення, а саме тих, які постійно знаходяться на встановленій межі соціального забезпечення. Громадяни стають учасниками соціальних відносин за певних визначених обставин, що надає їм право на соціальних захист згідно норм чинного законодавства, яке гарантується відповідно Конституцією України [1], де зазначено Україну - незалежною, соціальною та демократичною державою.

Наявність соціальних програм має на меті через законодавство створювати дієву ланку соціального захисту громадян, які зазнають впливу мінімального прожиткового рівня, а отже виникає поняття ризику малозабезпеченості. Проте через суперечливість цих програм ми отримуємо колізійні ускладнення при застосуванні певних норм та прийнятих змін в законодавстві про соціальний захист малозабезпечених громадян та сімей в Україні. Незалежно від напряму зовнішнього інтегрування Україна має створювати та розвивати соціальну політику для громадян на рівні інших розвинених країн з урахуванням внутрішніх чинників, головним з яких виступає рівень соціальної захищеності населення. Національний соціальний захист малозабезпечених громадян має відповідати міжнародним стандартам соціального захисту. Відповідно практика застосування соціальних стандартів в основному забезпечується нормами міжнародного права, які ґрунтуються на застосуванні через значний досвід різних країн. Через забезпечення реально діючого механізму соціального захисту малозабезпечених громадян ми отримаємо чітко фіксовані результати, які стануть позитивними для економіки лише при належному нормативному опрацюванні та захищеності з боку держави, тобто наданні відповідних гарантій.

Значну роль в соціальному захисті малозабезпечених громадян відіграє взаємодія на рівні секторів соціального захисту через право соціального забезпечення та соціальне страхування. Правове забезпечення має на меті створити діючу та постійно функціонуючу структуру соціального захисту.

Страхування малозабезпечених громадян в Україні має на меті удосконалити та розвивати ринок соціального страхування на добровільних засадах та підтримці з боку держави.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Соціальному захисту малозабезпечених громадян в тій чи іншій мірі приділяли увагу багато правознавців. Багатоаспектність права на соціальний захист різних категорій громадян пояснюється тим, що його вивчення відбувалося як у юриспруденції, так і в рамках філософії, економічної теорії, соціології, психології, фізіології.

Вагомий внесок у вивчення теоретичних основ і аспектів соціального захисту громадян в цьому числі малозабезпечених верств населення здійснили такі правознавці як В.С. Андреєв, І.С. Андрієнко, О.В. Боков, К.С. Базилевіч, Н.Б. Болотіна, К.М. Гусов, П.П. Глушенко, Ф. Дідьє, В.М. Дурденевский, Д.Є. Кожевніков, Л.В. Кулачок, О.Е. Мачульска, З.В. Медвідь, В.П. Нагребельний, О.А. Парягіна, Л.І. Проніна, Б.І. Сташків, С.О. Сільчеко, О.У. Хомра, В.Г. Чепінога, В.Ш. Шайхатдінов та ін.

Проте комплексної розробки та розгляду проблеми соціального захисту малозабезпечених громадян в правовій науці на сьогодні недостатньо. Більшість розробок з вивчення зазначеного права в сучасних умовах розроблялося фрагментарно або стосувалось лише його окремих елементів. Багато змістовних аспектів права на соціальний захист різних категорій громадян мають нормативну неузгодженість.

Об`єктом дослідження є суспільні відносини щодо соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні, нормативне регулювання реалізації права на соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні.

Предмет дослідження становить сукупність норм конституційного, трудового, цивільного, адміністративного, сімейного та інших галузей і підгалузей української системи права, які здійснюють правове регулювання права на соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є ґрунтовне вивчення соціального захисту громадян, а саме малозабезпечених громадян в Україні та відповідно до нових соціально-економічних, правових реалій українського суспільства і вироблення на цій основі науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і практики його застосування у цьому напрямку.

Досягнення зазначеної мети обумовлено постановкою і вирішенням таких завдань:

Вивчити та проаналізувати основні правові категорії права соціального забезпечення: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування.

Визначити сутність правового регулювання малозабезпечених громадян в Україні, та відповідних органів управління.

Розглянути поняття малозабезпеченості та розкрити його зміст.

Провести аналіз поняття малозабезпеченості.

Охарактеризувати питання узгодження правозастосовної практики України з загальновизнаними міжнародними стандартами права про соціальний захист малозабезпечених громадян.

Сформулювати рекомендації щодо вдосконалення українського законодавства про соціальний захист малозабезпечених громадян та відповідного правового регулювання.

Методологічну базу дослідження становлять загальнонауковий діалектичний метод пізнання в поєднанні з іншими методами: історичним, порівняльного правознавства, формально-юридичним, статистичним.

Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, що стосуються різних аспектів проблеми, яка розглядається, а також публікації в наукових виданнях, що висвітлюють питання поняття, змісту та реалізації права на соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні.

Наукова новизна дослідження. Робота являє собою наукове дослідження поняття та сутності соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні, а також основних аспектів його реалізації в вітчизняному праві.

Структура дослідження. Дипломна складається з вступу, трьох розділів, що включають в себе сім підрозділів, висновків, списку нормативних джерел та літератури (73 найменувань).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

1.1 Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення: соціального захисту, соціального забезпечення, соціального страхування

Головною особливістю системи соціального забезпечення громадян України на даний момент є її реформування, відповідно їй притаманні як нові, так і старі елементи. Відповідно з початком процесу цього реформування малося на меті створити систему відносин, яка б дозволяла всебічно підтримувати громадян на соціальному рівні незалежно від фінансових можливостей та потреб, тобто за наявності доходу чи відсутності певних фінансових можливостей отримувати певні послуги гарантовані державою, пакет соціальних послуг.

Право соціального забезпечення, яке Україна отримала з радянських часів та мало адміністративний характер, надало поштовх на розвиток соціального страхування та захисту створюючи систему соціального страхування. Саме тому дослідження категоріального апарату соціальної сфери на сьогодні є актуальним.

Визначення самого поняття “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплене у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року та відповідно набрав чинності 03 січня 1976 року [41].

Відповідно до ст. 9 даного документу “ держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування,” що було схвалено Верховною Радою України в Концепції соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 року [31].

Як правову категорію в соціальній сфері соціальне забезпечення досліджували багато вчених: В.С. Андреєв, Н.Б. Болотіна, К.С. Батигін, Б.І. Сташків, Л.І. Проніна, К.М. Гусов, В.Ш. Шайхатдінов та інші.

Ще радянський вчений В.С. Андреєв, запропонував розглядати поняття соціального забезпечення, як сукупність певних соціально-економічних заходів, пов'язаних із забезпеченням матері і дитини, громадян у старості та при непрацездатності, з медичним лікуванням і обслуговуванням як важливим засобом профілактики і відновлення працездатності [51, с. 30].

Вчений К. М. Гусов відзначає, що соціальне забезпечення - є формою вираження соціальної політики держави, спрямованої на матеріальне забезпечення певних категорій громадян за рахунок коштів державного бюджету і спеціальних позабюджетних державних фондів, у випадку настання обставин, що визнаються державою на даному етапі розвитку соціально значимими. Тобто наявна мета вирівнювання соціальногго положення цих громадян у порівнянні з іншими членами суспільства [56, с. 156].

На думку Проніної Л. І., «соціальне забезпечення - це є система заходів щодо розподілу, перерозподілу та створення матеріальних благ, які надаються тільки непрацездатним громадянам». [68, с. 5].

Досліджуючи поняття «соціального забезпечення» науковець Б. І. Сташків розглядає його як - види та форми матеріального забезпечення, що надаються на умовах, які передбачені законом чи договором, із спеціально створених для цього фондів особам, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування [69, с. 25].

На думку О. Є. Мачульської, соціальне забезпечення - це відносини щодо розподілу позабюджетних фондів соціального призначення і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб громадян у випадку втрати джерела до існування, понесення додаткових витрат чи відсутності необхідного прожиткового мінімуму з об'єктивних, соціально значимих причин [63, с. 208].

На сьогодні при реформуванні галузі права соціального забезпечення відповідно у право соціального захисту досі залишились складнощі нормативного характеру, а саме:

- досі відсутній системний акт, який би в повній мірі визначав загальні принципи положень правового регулювання відносин щодо соціального захисту;

- перенасиченість, складність та заплутаність нормативного матеріалу;

- наявна відсутність стабільності та послідовності при запровадженні нових належних принципів при створенні системи соціального захисту та її складових елементів;

- неузгодженість та невизначеність термінів та понять.

Впорядкування системи соціального захисту має бути не тільки на рівні правового кола, а також залежно від напрямку розвитку та узгодженості соціального законодавства з іншими галузями права відповідно.

Розглянемо на законодавчому рівні визначення “соціального захисту” для різних категорій громадян.

Прийнята Конституція України від 28 червня 1996 року в статті 46 повністю на нормативному рівні закріпила право громадян на соціальний захист і встановила, що це право включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості

та в інших випадках, передбачених законом [1].

Згідно до ст. 4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 1991 року “Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду” [5].

В ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 1992 року де зазначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом [24, с. 1].

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" питання соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей ґрунтується на принципах:

законності, демократизму, рівності, поваги до особистості, визнання честі та гідності, забезпечення основних прав і свобод людини [22].

В пояснювальній записці до проекту Закона України “Про засади соціального захисту населення” наводиться визначення соціального захисту, тобто соціальний захист - діяльність держави з реалізації соціальної політики через систему законодавчо закріплених соціальних, економічних, правових, організаційних і технічних заходів суспільства, спрямованих на соціальну підтримку громадян, що перебувають у складних життевих обставинах, шляхом, попередження, пом'якшення або ліквідацію соціальних ризиків, здійснюваних на державному та місцевому рівнях з метою забезпечення державних соціальних гарантій та державних соціальних стандартів, гарантованих мінімально достатніх умов і рівня та якості життя, підтримки життєдіяльності громадян [26, c. 13]

Поняття «соціальний захист», як правова категорія досліджувалося рядом вчених, а саме Н. Б. Болотіна, І. С. Ярошенко, С. М. Пилипко, Б. І. Сташків, О. М. Пономаренко, Л. В Кулачок та інші. Наявність постійного вивчення з боку науковців питання соціального захисту населення робить його більш відповідаючим сучасним економічним реаліям та послідовним відповідно.

Науковець В. П. Нагребельний в праці за участі Н. Б. Болотіної спільно зазначають таке визначення поняття “соціальний захист - це діяльність держави, спрямована на забезпечення реалізації пріоритетних завдань соціальної політики, найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства”[66, с. 275].

В інший праці Н. Б. Болотіної, а саме в монографії зазначено, що “як одна з найважливіших соціальних функцій держави, соціальний захист - система економічних, організаційних, юридичних заходів, спрямованих на забезпечення основних соціальних прав людини та громадянина в державі [54, с. 76].

На думку російського вченого В. Ш. Шайхатдінова, соціальний захист - діяльність держави й органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, спрямована на створення сприятливого для людини середовища, охорону материнства та дитинства, надання допомоги сім'ї, охорону здоров'я громадян, професійну підготовку громадян, забезпечення зайнятості населення, охорону праці, регулювання заробітної плати і доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності держави, матеріальне обслуговування та забезпечення непрацездатних, інших громадян, які потребують соціальної підтримки [73, с. 27].

В своїй дисертації Л. В. Кулачок відзначає, що “у більш загальному розумінні соціальний захист можна визначити як обов'язок суспільства, який реалізує держава, щодо утримання конкретної категорії громадян в особливих випадках та особливими засобами за рахунок суспільства” [62, с. 12].

Розглянемо співвідношення соціального захисту та соціального забезпечення через правове регулювання в міжнародному досвіді, провівши порівняння на прикладі конвенції МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення” [42] від 1952 року, яка дає нам перелік 9 видів соціального захисту: медичне обслуговування, допомога по безробіттю, допомоги для громадян пенсійного віку, допомоги у зв'язку з травмами на виробництві, допомога у разі вагітності та пологів, допомога при хворобі, допомоги сім'ям та інвалідам.

Тобто МОП встановлює види соціального захисту в залежності від наявності соціальних та несоціальних факторів. Відповідно до матеріалів ми можемо зазначити про відмінність в понятійному сенсі щодо соціального захисту та соціального забезпечення, оскільки соціальний захист може мати своїм об'єктом суспільні відносини не пов'язані з соціальним забезпеченням.

Звісно Конвенція МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення” не може розглянути всі проблеми соціального характеру, де потрібен соціальний захист громадян, проте вона розрахована на можливість застосування її в країнах де широко стоїть питання розвитку соціальних відносин та належного регулювання їх в суспільстві [42].

Відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.

Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою 1993 р., Росією 1993 р., Білоруссю 1995 р., Вірменією 1995 р., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею 1994 р., Протокол із Чехією 1996 р., угода з Литвою 1997 р. Ці угоди поширюються на осіб (далі - працівники) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі - працедавці) іншої держави.

Саме прийняття Конституції України та ухвалення системних правових актів, якими поступово було реформовано радянське соціальне страхування та пенсійне забезпечення й упроваджено загальнообов`язкове державне соціальне страхування та загальнообов`язкове державне пенсійне страхування [1, с. 46].

Відповідно тепер за основним законом встановлюється, що це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств та установ, організацій та окрім бюджетних - інших джерел соціального забезпечення; при створенні мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно пенсії та інші види соціальної допомоги з виплатами мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Питання розвитку та досягнення належного рівня соціального захисту залежить від розвитку та створення нових механізмів досягнення в цій сфері.

На даному етапі в Україні створено численне соціально-захисне законодавство, яке закріплює умови і порядок надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг. Проте в цій системі немає єдиного правового акта, який закріпив би загальні засади соціального захисту, все ж наявні системний характер актів, що врегульовують відносини у сфері соціального захисту, та їх наявне функціональне «згруповання», яке спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків.

На сьогодні сама система соціального захисту в Україні включає в собі дві підсистеми - державну систему соціального захисту і недержавне соціальне забезпечення.

Відповідно система соціального захисту - є системою юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації фінансування і надання матеріального забезпечення, матеріальної підтримки і соціальних послуг (соціального обслуговування та утримання) населенню для захисту від можливих негативних наслідків соціальних ризиків.

Державний соціальний захист у свою чергу складається з трьох підсистем: загальна система соціального захисту (загальні умови для всього населення, які реалізовуються через соціальне страхування і державну соціальну допомогу); спеціальний соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх професійним статусом); додатковий соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх соціальним статусом).

Кожна з наявних та названих ланок утворює окрему, відмінну від інших, організаційно-правову форму соціального захисту, яка функціонує на підставі відповідних нормативно-правових актів та забезпечення визначеними фінансовими джерелами. Відповідно до Концепції соціального забезпечення населення України [30, с. 3], де вперше визначалися основи правової та нормативної бази соціального забезпечення населення, механізми, які відповідно виходячи з можливостей економіки, забезпечують дотримання державних гарантій щодо:

- реалізації прав громадян на працю і допомогу з безробіття;

- оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;

- підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім`ям з дітьми;

- матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку тощо.

Отже, соціальний захист населення - сукупність соціально-економічних заходів, які проводять держава і суспільство, має забезпечувати надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку життєзабезпечення і дієвого існування особливості, різних соціальних категорій і груп. Крім того такий захист повинен бути спрямованим проти ситуацій ризику в нормальному житті громадян.

Нового впливу від нової соціальної політики держави отримала й сфера соціальних відносин, а саме нового змісту набули суміжні поняття та винекнення нового змісту зокрема в поняттях “соціальне страхування”, “соціальна допомога”, “соціальний ризик”, “соціальна справедливість” та інші.

Зазначимо, що окрім соціального забезпечення соціальний захист включає в себе й іншу важливу складову, а саме соціальне страхування, яке також не є новим поняттям проте також набуває нового змісту.

Ми вважаємо соціальне страхування досить важливою ланкою соціального захисту соціально-суспільних відносин в повсякденному житті, побуті та трудових відносинах. Cоціальне страхування спрямоване на відновлення економічно активного, працездатного населення завдяки гарантованому матеріальному забезпеченню громадян, які допрацювали до пенсійного віку.

Зазначимо, що згідно до статті 1. “ Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ” від 14.01.1998 року, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [33, с. 12].

В статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 3 червня 2008 року N 309-VI року зазначено загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням - матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел [25].

Незалежно від законодавства України, розглядали та досліджували соціальне страхування багато вчених, серед яких: О.В. Боков, О.Є. Губар, Ф. Дідьє, А.М. Загородній, Є.П. Пугач, В.Г. Чепінога та інші.

Ф. Дідьє у своїй публікації зазначав, що створення ефективної системи соціального страхування належить до першочергових завдань України [50, с. 6].

О.В. Боков в дисертаційній роботі визначає, що соціальне страхування - є провідною організаційно-правовою формою соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення та профілактику соціального страхового ризику за рахунок страхових коштів [55, с. 8].

У працях, з приводу розгляду поняття «соціального страхування» науковець К.С. Базилевіч висловлюється так: «Соціальне страхування - це гарантована державою система матеріального захисту громадян у разі тимчасової втрати працездатності, при досягненні похилого віку, а також система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурне-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування» [53, с. 16].

Науковець В.Г. Чепінога розглядає соціальне страхування як систему повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника [72, с.17].

Провівши та аналізуючи поняття «соціальне страхування» надані різними науковцями, я дійшов до висновку, що поняття «соціальне страхування» є дійсно вужчим від поняття «соціальний захист», тому відповідно є складовою та входить до складової соціального захисту.

Розгляд питання про страхування в соціальній сфері на сьогодні має й подальший розвиток, оскільки поняття взаємного страхування в Україні тільки отримує подальший розвиток. тому вже в п. 2 розділу 5 Концепції розвитку страхового ринку України (мала місце до 2010 року) передбачала вперше на нормативи, які набули значного впливу та поширення в АПК України [30, с. 5].

Проте на сьогодні надзвичайно важливою є саме система державного соціального страхування та її фінансова ситуація в бюджетній сфері. При наявності різних економічних чинників, які негативно впливають на сферу соціального страхування все ж таки лише держава може законодавчо захистити життя людей від різних можливих соціальних ситуацій (фінансова скрута, безробіття, зубожіння). Через державний бюджет, а саме через падіння загального рівня доходів та диференціації різних верств щодо доходів виникають питання до бюджетного забезпечення соціальної сфери.

У країнах з розвиненою економікою досягнення високого рівня зайнятості населення - є однією з основних цілей в макроекономічній політиці держави. Для цього існує загальна система заходів для регулювання концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Дані складові концепції і розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості громадян в більшості країн з розвиненою економікою, до яких й відноситься Україна.

Розглянувши таке поняття як «соціального страхування» та теоретичні матеріали різних науковців ми робимо висновок, що «соціальне страхування» є набагато вужчим, ніж поняття «соціальний захист» і відповідно входить до соціального захисту як складова.

На сьогодні соціальне страхування можемо охарактеризувати через здійснення та виконання його головних функцій, а саме: збирання, діяльність щодо обліку та розподілення фінансового ресурсу, акумулювання його для належного рівня захисту працівника від втраченої заробітної плати або в наслідок негативних наслідків соціальних ризиків. Належність виконання обумовлених необхідних послуг громадянам, які цього потребують.

Таким чином виділяється:

- чіткий розподіл відповідальності матеріального характеру між державою, роботодавцями та працівниками на підставі можливого співставлення видів фінансування: солідарного, колективного та індивідуального;

- наявність повної відповідальності за ухилення від покладених на них обов'язків;

- фінансові ресурси соціального страхування мають стати відокремленими від державних та суспільних ресурсів;

- управління має здійснюватися на паритетних засадах зацікавлених сторін.

На сьогодні керуючись основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачається введення загальнообов'язкового медичного страхування.

Застраховані громадяни виступають суб'єктами, а відповідний цільовий фонд - страховиком. В даній нормі законодавства встановлюється та визначається система прав та обов'язків, відповідних гарантій. Вони гарантують надання саме соціального захисту з матеріальним забезпеченням громадян в страховому випадку хвороби, часткової чи тимчасової, повної втрати працездатності. Також відноситься до страхового випадку втрата годувальника, настання безробіття з неналежних обставин від них, настання старості та інші передбачені законом випадках.

Дане забезпечення відбувається за рахунок коштів з фондів, які формуються завдяки страховим внескам від громадян, роботодавців, бюджетних та небюджетних джерел передбачених законом. В наш час дана форма страхування, медичне страхування ще не набуло обов'язкового характеру.

Саме медичне страхування відтепер по суті приймається разом з соціальним страхуванням головним чином для здійснення охорони здоров'я. Відтепер громадянам надається важливий елемент щодо захисту від ризиків загрози здоров'ю людини та її життю. Для системи охорони здоров'я даний прогрес має перспективу для майбутнього. Тобто гарантування забезпечення належної допомоги при настанні обумовлених обставин, а саме настання непередбачуваного або нещасного випадку чи хвороби людини.

На сьогодні ми маємо ще досі поняття безоплатного медичного обслуговування, яке вже не відповідає необхідним на сьогодні реальним відносинам між населенням та працівниками медичних закладів. Знову ж ми отримуємо негативні відносини через відсутність відповідальності та жорсткого регулювання за характером цих відносин в основі на нормативному рівні.

Внесенням змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» від 18.06.2013 року Верховною Радою України, а саме поправки про внески благодійності, але без належного контролю це перетворило питання благодійних внесків на «добровільні» внески на розвиток медицини в цілому [4, с. 7]. Покращення ситуації з забезпеченням належного рівня допомоги щодо надання медичних послуг має забезпечити медичне страхування через надходження від нього.

Важливою соціальною складовою в сфері захисту виступає соціальна допомога. Питання соціальної допомоги також досліджували вчені, серед яких Н.Б. Болотіна, Б.І. Сташків, П.А. Шевчук, П.Д. Пилипенко та інші. Проблемність питання постає саме в наявності певних протиріч в різних нормативних актах саме в тлумаченні.

Тому на сьогодні після розгляду законодавства України та норм міжнародно-правових актів у сфері соціального захисту маємо можливість розглядати соціальну допомогу у таких значеннях:

соціальна допомога як перелік засобів задля соціальної підтримки незахищених верств населення за рахунок коштів місцевих та державного бюджетів, бо підтримка здійснюється у різних формах, наприклад, грошова допомога, субсидії та інші;

тоді вона виступає однією з організаційно правових форм соціального захисту;

під поняттям «соціальної допомоги» можемо розглядати грошові виплати фізичним особам при настанні визначеного соціального ризику, здійснюються в межах системи соціального страхування, які відповідно з державного бюджету [14. с. 7].

Ми маємо відзначити важливість дослідження питання “малозабезпеченості”. На сьогодні це питання є соціально-значимим, оскільки саме в Україні значна кількість населення мають низький рівень доходів та відповідно знаходяться поруч з межею бідності. Згідно нормативних актів, малозабезпеченість визначається через встановлений мінімальний прожитковий рівень тобто наявність фінансових доходів громадян відповідно. Звісно дана межа є мінімальною та вираховує лише й мінімальні потреби для існування громадян, проте наявність такої підтримки з боку держави вже є позитивним фактором.

В статті 1 Закону України “Про межу малозабезпеченості” від 4 жовтня 1994 року зазначено, що межа малозабезпеченості - це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством [20, с. 382].

Згідно до ст.1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 1 червня 2000 року малозабезпечена сім'я це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9].

Розмір державної соціальної допомоги визначається відповідно як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її наявним середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.

В статті 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” зазначено, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї це обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги [9].”

Право на цей вид допомоги згідно до законодавства мають ті малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України відповідно.

На сьогодні, серед українських науковців питання щодо визначення розміру доходу, розрахунку економічного та трудового потенціалу сім'ї як підстав для отримання державної соціальної допомоги починають досліджуватись більш ширше. Окремі структурні елементи поняття малозабезпеченість знайшли втілення у роботах таких вчених, зокрема К.М. Гусов, Т.В. Деркачової, Д.Є. Кожевнікова, А.М. Лушнікова, О.Є. Мачульської, О.У. Хомра.

К.М. Гусов наводить приклад реального контролю за необхідністю громадянина на призначення йому допомоги по малозабезпеченості, а також підтримує таку практику де особи, які звертаються за соціальною допомогою по малозабезпеченості не повинні мати ощадних вкладів, цінних паперів на суму, що перевищує соціальний мінімум в трикратному розмірі, а для пенсіонерів та інвалідів в шестикратному та свобідної житлової площі [57, с. 92].

В своїй дисертаційній праці Д.Є. Кожевніков зазначає розгляд питання про перелік майна в громадян, які претендують на соціальний захист як малозабезпечені, а саме детально вивчати питання наявного майна у власності громадян, як рухомого так і нерухомого [61, с. 34].

В своїх дослідженнях О.У. Хомра розглядає та вивчає пасивні дані претендуючих громадян на соціальний захист по малозабезпеченості, а саме їхню діяльність щодо пошуку роботи, низький рівень організації, брак ресурсів для соціальної мобільності, неорганізованість їх тощо. Відповідно вважає малозабезпеченість соціальним станом з певними внутрішніми проблемами, які мають місце приблизно в половині випадків [71, с. 41].

Розглянувши теоретичні матеріали та наукові дослідження щодо питання малозабезпеченості, яке має вивчатися більш широко саме через державне регулювання, відповідно дана діяльність в сфері соціальних відносин має значний вплив на соціальну складову захисту малозабезпеченого населення.

Взагалі розвиток в нашій державі соціального захисту населення є позитивним, що відповідно потребує подальшого розвитку та вдосконалення нормативної бази. Необхідно законодавчо узгодити поняття «соціальний захист», розтлумачити певні невідповідності щодо його складових з узгодженим тлумаченням наукових думок, необхідного фінансового забезпечення з боку держави оскільки це стримує розвиток державної політики регулювання в соціальний сфері.

1.2 Історія розвитку законодавства України про соціальний захист малозабезпечених громадян

Конституція України визнала право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); для громадян, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52); право на доступну і безоплатну освіту у державних та комунальних навчальних закладах та інше [1].

Проте соціально-захисна діяльність України як незалежної держави, по суті, розпочалася ще до набуття незалежності, після ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Скерування держави на соціальний захист найбільш незахищених категорій громадян переконливо видно з тих законодавчих актів, які були ухвалені спочатку Верховною Радою УРСР, а після набуття незалежності 24 серпня 1991 р. - Верховною Радою України. 1 березня 1991 р. прийнято Закон України «Про зайнятість населення" (втратив чинність), у якому розглядається поняття безробітного та передбачено порядок надання підходящої роботи, навчання і перенавчання громадян, соціального захисту них [6, с. 32].

Закон УРСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. передбачив нове, відповідно до міжнародних стандартів, поняття інвалідності - як обмеження не лише працездатності (як у попередньому законодавстві), а й життєдіяльності, що надає право такій особі на соціальну допомогу і захист [5].

Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. було введено нову загальну пенсійну систему, яка передбачила не тільки трудові, а й соціальні пенсії; встановлено право на отримання трудової пенсії незалежно від інших доходів, що надало право пенсіонерам працювати й отримувати пенсії; скасовано таку умову, як мінімальний розмір трудового стажу для забезпечення трудовими пенсіями та інше [7].

Таким чином в 1993 році Верховною Радою України схвалюється Концепція соціального забезпечення населення України, яка мала лише декларативний характер [31, с. 3].

Реальні зміни починаються з 1995 року, а саме створенням нової програми адресної соціальної допомоги, яка спрямовується на захист найбільш нужденних громадян. Приклад, надання житлових субсидій, які були на той час орієнтованими на програми ринкового типу.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вдосконалення управління у сфері соціального захисту населення» [37, с. 3], в який розпочалося реформування системи, а саме відділи стали управліннями з соціального захисту населення.

Від 12 травня 1995 року Указом Президента України №376/95 «Про організаційні заходи щодо посилення соціального захисту малозабезпечених громадян» з метою відповідної реалізації державних програм та більш економного використання коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених для надання належної допомоги громадянам, що її потребують, створюються на місцях разом з управліннями соціального захисту населення підрозділи соціальних компенсацій та гарантій малозабезпеченим громадянам [27, с. 2]. Тобто ці підрозділи є у складі місцевих управлінь.

З 1997 року по 2000 рік проводилася програма соціальної політики адресного підходу в якій закладалося пройти перехід від соціального забезпечення всіх до прямого надання виключно адресної допомоги до встановлених правил. Тобто подальше реформування та розвиток системи соціального захисту.

Реалізація цієї програми розпочалася з прийняття Кабінетом Міністрів України постанови «Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям» від 22 лютого 1999 року №238 [35, ч.2]. Вже з 1 червня 2000 року Верховна Рада України приймає Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», який закріплює та розвиває запроваджену урядом соціальну програму адресної підтримки малозабезпечених верств населення [9, с. 1].

За цим законом, кожна малозабезпечена сім'я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, має право на державну соціальну допомогу (с. 3 Закону). Це свідчить про загальний універсальний характер соціальної допомоги як складової соціального захисту. З урахуванням того, що перехід України до ринкових відносин супроводжувався різким падінням життєвого рівня, переважно у перші роки незалежності держави в законодавчих актах було передбачено значні пільги і компенсації для різних категорій населення. Хоча слід визнати, що цей процес триває і тепер. Негативним явищем був і залишається той факт, що у багатьох працюючих рівень заробітної плати не досягає прожиткового мінімуму.

Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму [8, с. 2].

Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" від 19 червня 2002 р. № 856 з метою організації повноцінного харчування та поліпшення становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей із малозабезпечених сімей установлено, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", забезпечуються безоплатними обідами у загальноосвітніх навчальних закладах [8, с. 4].

Постанова Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" від 19 червня 2002 р.[38, ч. 3] також регулюються дитячі будинки-інтернати, наприклад, соціально-медичні установи для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

В Україні не прийнято єдиного законодавчого акта, який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Свого часу розроблявся такий законопроект Міністерством соціальної політики України, та на жаль він залишився лише робочим проектом, тобто від нього відмовилися через брак коштів, можливість комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов шляхом прийняття окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.

Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами: адресності; доступності; добровільності; гуманності; пріоритетності в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім'ям з дітьми, непрацездатним громадянам; надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється економічними можливостями держави; цільового використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги; безповоротності соціальної допомоги. Адресність соціальної допомоги полягає у її цільовому характері та залежності розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача. Цільовий характер соціальної допомоги виявляється у відповідності виду та розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи. В основу надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум - базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого визначається право особи на державну соціальну допомогу. Ці питання регламентуються Законом України "Про прожитковий мінімум" від 15 вересня 1999 р.[2]. Система державних соціальних стандартів встановлена Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р.[12].

Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.

Не поліпшив правового регулювання у цій сфері й Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.[13, ч.4]. Згідно зі ст. 1 Закону соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін. Серед стратегічних напрямів подолання бідності є реформування системи соціального захисту, яке здійснюватиметься шляхом запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; поглиблення адресності державної соціальної допомоги через реалізацію Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"[9].

Слід зазначити, що соціальний феномен малозабезпеченості (бідності) лежить в основі усієї системи державної соціальної допомоги.

Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін “малозабезпечена сім'я”. Такою називають сім'ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Відповідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. В Україні функцію надання соціальних допомог у зв'язку з малозабезпеченістю виконує не лише Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", а й інші нормативно-правові акти. Зокрема до видів соціальної допомоги в широкому її значенні можна віднести інші соціальні грошові допомоги, житлово-комунальні субсидії, а також пільги [9].

Недоліком є те, що в Україні у сфері соціального захисту в цілому правове регулювання здійснюється з порушенням принципу системності, особливо цей недолік стосується державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту. Ще не розроблено єдиного законодавчого акта, котрий врегулював би загальні засади здійснення людиною права на державну соціальну допомогу, встановив підстави та умови її надання, єдиний порядок обчислення доходу особи, види такої допомоги.

Очевидно, ми маємо визначити як загальну підставу для надання соціальної допомоги - малозабезпеченість, тобто стан особи, за якого вона з незалежних від неї причин має дохід, менший за прожитковий мінімум.

Таке розуміння малозабезпеченості закладено в Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9], і це слід розцінювати як позитивний факт, що відповідає міжнародним стандартам.

Однак сфера цього Закону невиправдано звужена. Крім нього продовжують функціонувати численні нормативно-правові акти, які передбачають для конкретно визначених суб'єктів різного роду соціальні надання. Причому далеко не всі вони встановлюють таку умову, як малозабезпеченість особи. Важливу роль у цій сфері має відігравати єдина методика обчислення

середньодушового сукупного доходу сім'ї. Сучасний юридичний механізм визначення рівня бідності є недосконалим і не узгоджений з іншими правилами обчислення у системі соціального захисту. Згідно зі згаданою постановою Кабінету Міністрів України межа бідності має визначатись як співвідношення вартісної величини обраного в країні відносного критерію бідності на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств з прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць.

Межа бідності використовується для визначення масштабів та рівня бідності, тобто частка сімей (домогосподарств), в яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим, ніж визначена межа бідності. Для оцінки рівня та масштабів бідності в регіоні визначається межа бідності на регіональному рівні як співвідношення обраного відносного критерію бідності з регіональним прожитковим мінімумом.


Подобные документы

  • Дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування, та особливостей її нормативно-правового забезпечення. Аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фіскального забезпечення.

    курсовая работа [728,5 K], добавлен 23.03.2016

  • Поняття, види та заходи соціального захисту населення. Соціальний захист як складова соціальної політики. Необхідність розробки Соціального кодексу України. Основні складові елементи та принципи системи соціального захисту населення на сучасному етапі.

    реферат [23,3 K], добавлен 12.08.2010

  • Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту. Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці. Аналіз нормативно-правової бази здійснення соціального захисту. Проблеми соціальної політики України, шляхи подолання.

    курсовая работа [84,1 K], добавлен 08.03.2010

  • Формування системи соціального захисту в Україні. Нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення, пенсійне забезпечення як його форма. Діяльність Управління праці і соціального захисту Деражнянської міської ради.

    дипломная работа [4,9 M], добавлен 11.03.2011

  • Сутність і механізми соціального захисту на ринку праці, його державне регулювання. Стан активної і пасивної політики сприяння зайнятості населення. Соціальний захист незайнятої молоді. Пропозиції щодо підвищення ефективності системи соціального захисту.

    курсовая работа [155,8 K], добавлен 25.03.2011

  • Основні принципи системи соціального захисту населення, які закладені в Конституції України. Матеріальна підтримка сімей із дітьми шляхом надання державної грошової допомоги. Реалізація програми житлових субсидій. Індексація грошових доходів громадян.

    реферат [23,9 K], добавлен 13.12.2011

  • Державна і соціальна політика щодо допомоги малозабезпеченим сім’ям. Аналіз проблем, які виникають у малозабезпечених сімей. Основні причини бідності українських сімей. Зміст діяльності соціального працівника в роботі з малозабезпеченими сім'ями.

    курсовая работа [45,3 K], добавлен 29.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.