Соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні: питання правового забезпечення

Питання соціальної підтримки має мету більш системного надання ефективних методів для реалізації Програми розвитку соціального сектору. Важливими виступають програми місцевих ініціатив економічного та соціального розвитку за підтримки загальнодержавних програм відповідно.

Саме завдяки державній підтримці забезпечується належне надання державних соціальних гарантій в Україні. Місцеве самоврядування, органи управління, отримують фінансову підтримку, саме тому відповідно й здійснюється державна підтримка з метою щодо вирівнювання окремих можливостей територіальних громад через підтримку соціальних гарантій.

Звісно питання підтримки малозабезпечених громадян має та регулюється через надання соціальних державних допомог у зв'язку з відповідними ризиками, які на сьогодні мають різнобічний характер. Ми маємо розуміти й різнобічність системи соціального захисту з боку держави, яка й намагається реагувати, як для громадян які в певному сенсі є обмеженими, можливо через свою інвалідність чи вік, так і для громадян, що через настання економічних ризиків стали отримувати менші заробітні плати та відповідно можуть у розподілі на всю родину недотягувати до прожиткового рівня на члена сім'ї.

Згідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” [9] та Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” [8] питання допомог за ними мають великий вплив та надають значну соціальну підтримку даним категоріям громадян.

Отже, дослідивши саме соціальний захист малозабезпечених громадян через правове регулювання, ми розглянули найбільше проблемні групи цих громадян.

Існування системи впровадження соціальних ініціатив в останні роки має на меті покращити ситуацію в цілому, а отже ми при розгляді даних категорій провели коротку характеристику щодо отримання ними соціальних допомог. Система соціального захисту малозабезпечених громадян є певною мірою складною саме через відсутність законодавчого акту, який би в повній мірі розглядав дану систему з існуючими групами в цілому, а оскільки при певному настанні ризику малозабезпеченості на сьогодні загальні засади реалізації права на державну допомогу не є згруповані, а ми бачимо певне дублювання соціальних допомог через різні законодавчі акти.

На сьогодні досі чітко не визначено питання щодо реалізації більш ефективного регулювання та впровадження органами управління в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян ризиків пов'язаних з можливістю настання повторних захворювань, тобто з медичними ризиками.

Система загальнообов'язкового державного медичного страхування взагалі не відповідає існуючим потребам через відсутність ефективного регулювання в ній. Гарантування допомоги ж малозабезпеченим верствам населення взагалі складне питання, оскільки відсутні чіткі норми регулювання в цій сфері.

Соціальна підтримка малозабезпечених громадян на сьогодні відповідно не досить розвинена, оскільки досі наявні питання щодо відповідності надання підтримки саме громадянам по малозабезпеченості.

Соціальні ініціативи від Президента мають на меті певне покращення в даній сфері, проте цього не достатньо, оскільки вони мають на собі лише короткотерміновий ефект, який з часом потрібно знову підіймати на рівень згідно до економічної ситуації. Тому проблематика саме щодо ефективного впливу саме на настання ризиків по малозабезпеченості має місце.



РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН

3.1 Норми міжнародного права про соціальний захист та страхування малозабезпечених громадян

Проводячи аналіз та розгляд питання про соціальний захист малозабезпечених громадян та торкаючись правового регулювання соціального захисту громадян в цілому, ми маємо відповідно приділити нашу увагу й нормам міжнародного права про соціальний захист та страхування.

Таким чином застосування норм міжнародного права на сьогодні є питанням визначеності більшості держав, які дотримуються певних напрямів щодо інтеграції в соціально-розвинуте суспільство та світову економіку. Відповідно до Конституції України, де підкреслюється, що держава створює та забезпечує соціальну спрямованість економіки [1, с. 12], задоволення соціальних інтересів громадян [1, с. 36], їх соціальний захист, та надає право на житло, достатній життєвий рівень, медичну допомогу, освіту тощо [1, с. 54].

Попри ведення на сьогодні державної соціальної політики в сторону вдосконалення та належного застосування соціальних гарантій деякі з них не є закріпленими на законодавчому рівні. Звісно певна невизначеність в застосуванні та використанні соціальних норм призводить до постійних змін, але наприклад в Європейському Союзі, на правових нормах засновується вся діяльність держави в соціальній сфері. Причому чітко закріплені соціальні стандарти життя в соціальній сфері не можуть переглядатися жодним новим урядом, окрім існуючих додаткових факторів, що можуть бути залежними від особливостей проживання громадян в певному регіоні.

Відповідні міжнародні правові акти щодо соціальної сфери відносин є переважно закріпленими в правових актах Організації Об'єднаних Націй (ООН) і Міжнародної Організації Праці (МОП). Вони містять соціальні стандарти, які відповідно поділяються на всесвітні (тобто універсальні) та регіональні [41]. Регіональними нормативно-правовими актами, тобто континентальними, в нашому випадку виступають європейські згідно до територіального місцезнаходження України. З огляду на стратегічний курс держави останні мають важливе значення для України.

Національне законодавство має спиратися на стандарти міжнародних установ, оскільки за останні 60 років світовими та європейськими інституціями було створено цілу низку документів, які регламентують соціальні права та свободи громадян. До основної групи нормативно-правових актів віднесемо:

- Загальну декларацію прав людини ООН (прийнята у 1948 р.) [40];

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [41], (прийнято у 1966 р., ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР ще у 1973 р.);

- Конвенцію МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.) [42];

- Європейську соціальну хартію (прийнята в 1961 р., переглянуту у 1996 р., ратифікована Україною у 2006 р.) [43];

- Конвенцію МОП № 117 «Про основні цілі і нормативи соціальної політики» (1962 р.) [44];

- Конвенцію МОП № 118 «Про рівноправність щодо соціального забезпечення» (прийнята у 1962 р.) [45];

- Конвенцію МОП № 157 «Про збереження прав щодо соціального забезпечення» (прийнята у 1983 р.) [46];

інші документи, які мають значний вплив на сферу соціального захисту для багатьох країн.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, всі «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [1, с. 9]», тому всі міжнародні документи ратифіковані Україною, є обов'язковими до виконання на її території.

З вищенаведених документів важливе місце посідає саме Загальна декларація прав людини, яка за своєю суттю є фундаментом визнання, наведеного визначення та захисту прав людини. В цій Декларації наводиться комплекс прав людини, де важливе місце зазначено саме за правом людини на соціальне забезпечення. У ст. 22 Декларації наголошується: «Кожна людина як член суспільства має право на соціальне

забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави [40]».

Загальна декларація вперше сформувала соціальні еталони, до яких повинне прагнути суспільство, конкретизувала соціальні параметри, вказуючи, що кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття; рівну оплату за рівну працю; відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку; на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є обов'язковим для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини; на освіту; вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами; на соціальний порядок та ін. [40, с. 22-28].

Оскільки Декларація має рекомендаційний статус за своїм характером, що відповідно не накладало жодних зобов'язань на жодну країну. Саме тому в 1966 р. ООН на основі цієї Декларації було прийнято Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [41]. Саме в цьому акті сформульовано конкретні соціальні стандарти, яких потрібно дотримуватися перед ратифікацією певною країною.

В Міжнародному пакті класифіковано та визначено такі соціальні права:

- право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [41, с. 9];

- право працюючих матерів на оплачувану відпустку або відпустку з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню [41, с. 10];

- право захисту дітей від економічної і соціальної експлуатації [41, с. 10];

- право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя [41, с. 11];

- право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, причому підкреслюється, що заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини [41, с. 12];

- поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними;

- створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби;

- право на освіту, підкреслюючи при цьому, що початкова освіта повинна бути обов'язкова і безкоштовна для всіх, середня освіта в її різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, повинна бути доступною для всіх громадян [41, с. 13].

Доступними для всіх громадян виступають й міжнародні норми про соціальне страхування, оскільки воно виступає як складова загального соціального захисту.

До основних принципів соціального страхування відносяться: загальний та обов'язковий характер; широка доступність; поєднання обов'язкового та добровільного способів організації, рівноправність і різномаїття форм та видів; надання державної гарантії при обов'язковому соціальному страхуванні; обов'язковість фінансової участі у формуванні страхових фондів застрахованих осіб і працедавців, а в певних випадках - і держави (окрім страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань); зацікавленість широкого кола застрахованих осіб у певному виді забезпечення на основі соціального страхування; рівність усіх застрахованих щодо обов'язків з фінансування видатків на соціальне страхування та набутих за ним прав і гарантій; створення правових та організаційних можливостей застрахованим та членами їхніх сімей від можливих соціальних ризиків; особливий порядок нагромадження страхових коштів, автономність стосовно державного бюджету, прозорість контролю за їх використанням.

Таким чином, Пактом регламентовано обов'язки держави щодо соціального захисту як кожної людини, так і окремих категорій - дітей, підлітків, жінок та ін. Ним встановлюються певні соціальні гарантії для громадян та вимоги до держави щодо забезпечення соціального розвитку.

Європейським Союзом та Радою Європи було ухвалено також низку власних нормативно-правових актів щодо соціальних стандартів.

Важливим документом, що гарантує розвиток соціальної сфери та передбачає захист прав людини, є Європейська соціальна хартія, яка містить 31 принцип [43, ч. 1], на яких будується вся європейська система соціального розвитку. Згідно з нею всі люди мають такі права:

- заробляти собі на життя професією, яку вони вільно обирають;

- на захист від бідності та соціального відчуження;

- на житло;

- на користування послугами соціальних служб;

- на належні умови для професійної підготовки;

- на соціальну та медичну допомогу.

Усі працюючі мають право на:

- безпечні та здорові умови праці;

- гідне ставлення до них на роботі;

- захист у випадках звільнення;

- захист своїх вимог у разі банкрутства роботодавця;

- рівні можливості та рівне ставлення до них у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі;

- свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

- соціальне забезпечення;

- справедливі умови праці;

- справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей.

Зауважимо, що під час ратифікації Європейської соціальної хартії Україна взяла на себе зобов'язання вважати вищенаведені принципи декларацією цілей, до здійснення яких вона прагнутиме всіма відповідними засобами [43, с. 1].

Між тим, не всі статті та пункти Хартії визнано обов'язковими. Так, не було ратифіковано такі соціальні стандарти [43, с. 2]; наприклад, до працюючих:

- право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів;

- право на соціальний захист та відповідний рівень життя;

- право на захист прав працівників підприємств у разі банкрутства їхнього роботодавця.

Також не було визнано право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу. Що стосується всіх громадян, то не було визнано право на соціальну та медичну допомогу (в тому числі - забезпечення будь-якій малозабезпеченій особі, яка неспроможна отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги по соціальному забезпеченню, право на належну допомогу, а у разі захворювання забезпечення догляду, якого вимагає стан її здоров'я).

Між тим нератифікація останнього пункту входить, на нашу думку, в пряме протиріччя з Конституцією України, ст. 49 якої наголошує, що «кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування [1, с. 49]».

Згідно до порядку, наступним важливим універсальним джерелом у сфері соціального права та стандартів, їхнього розвитку виступають конвенції МОП, що є відповідно спеціалізованою установою ООН для міжнародного співробітництва зі зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. На сьогодні членами МОП є понад 170 країн, серед яких й Україна.

Відповідно документи МОП виносять положення рекомендаційного характеру для країн-учасників, проте всі намагаються них дотримуватися.

Відповідно до Конвенції МОП №117, яка гарантує, що держава має вжити всіх заходів для забезпечення гідного рівня життя громадян та сприяти прогресу в таких галузях, як охорона здоров'я, житлове будівництво, забезпечення продовольством, освіта, турбота про добробут дітей, становище жінок, умови праці, винагорода найманих працівників та незалежних виробників, захист прав мігрантів, соціальне забезпечення тощо [44, ч.1].

Україною ратифіковано понад 50 конвенцій Ради Європи. Ратифікація «Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод» [47, ч. 1] та визнання Україною на своїй території юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції та відповідно вимагає безпосереднього застосування її судами загальної юрисдикції в нашій державі. Європейський суд з прав людини у свою чергу відповідно розглядає та приймає заяви будь яких осіб, неурядових організацій або груп осіб про порушення положень конвенції або Протоколів до неї. Держави - учасниці конвенції зобов'язались ніяким чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права.

Розглядаючи ж ситуацію щодо виконання в Україні Європейської соціальної хартії залишається складною в частині її фактичної реалізації. Україна приєдналася до 27 статей та 74 пунктів «Хартії», але суттєвих змін щодо стану дотримання прав і свобод людини, досягнення європейських соціальних стандартів при застосування норм міжнародного права щодо якості життя поки не відбулося [43].

Європейська соціальна хартія виступає основним документом у соціальний сфері, в який певним чином біля 14 статей стосуються саме соціального захисту людини. В даному нормативному акті чітко розмежовуються питання та поняття соціального захисту, до якого відповідно входять соціальне забезпечення та соціальне страхування.

Поняття «соціальне забезпечення» зазначається в різних статтях, проте в ст. 12, яка називається «Усі працівники та їх утриманці мають право на соціальне забезпечення», що відповідно передбачено правом на соціальне забезпечення не для кожного а лише для працівників та їх утриманців.

В ст. 8 Хартії передбачається право на охорону материнства, що гарантується згідно з наданням відпустки по вагітності та пологах, а також виплатою достатньої допомоги по соціальному забезпеченню чи допомоги за рахунок державних коштів. В цьому випадку термін «соціальне забезпечення» виступає тотожним терміну «соціальне страхування». Дану тотожність підтверджується в ст. 12 та ст. 24, де передбачається право всіх працівників на захист у разі звільнення з роботи, а в ст. 27 - право працівників із сімейними обов'язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, що забезпечується, відповідно, врахуванням їх потреб щодо соціального забезпечення [43, ч.3].

На прикладі даних статей з Європейської соціальної хартії ми бачимо, що соціальні виплати працівникам здійснюються за рахунок коштів соціальних страхових фондів, відповідно поняття «соціальне забезпечення» маємо пов'язувати з забезпеченням у системі соціального страхування.

Поняття про «соціальну допомогу», яке застосовується в Хартії, детально розкривається в ст. 13. В ст. 13 встановлюється, що кожна особа, яка не має адекватних ресурсів і не може набути таких ресурсів власними зусиллями чи з інших джерел, зокрема, з фондів соціального забезпечення, має право на необхідну допомогу. Дане положення відповідно до національного законодавства, говорить про соціальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету як форму соціального захисту малозабезпечених та мало захищених громадян.

Для малозабезпечених та малозахищених осіб державні соціальні виплати у вигляді допомоги є додатковим доходом до основного джерела існування, яке з об'єктивних причин відповідно є нижчим від прожиткового мінімуму. Таким чином припускаємо, що Хартія передбачає як одну з форм соціального захисту державну соціальну допомогу, а іншу - соціальне страхування, в системі якого реалізується соціальне забезпечення.

Таким чином, в Хартії основних прав Європейського Союзу, ст. 34 «Соціальне забезпечення та соціальна допомога» яка закріплює право на блага соціального страхування та соціального обслуговування, яким забезпечується соціальний захист у випадках народження дитини, хвороби, нещасних випадків на виробництві, фізичної залежності чи похилого віку та у випадках втрати роботи (ч. 1). В другій частині цієї статті зазначено про соціальну допомогу, що надається з метою боротьби зі соціальною нерівністю та бідністю, щоб гарантувати гідне існування всім, хто відчуває брак достатніх коштів.

У Хартії основних прав трудящих Співтовариства право на соціальний захист сформульовано так (ст. 10): «Відповідно до національних нормативних положень кожний працівник у країнах ЄС має право на достатній соціальний захист і незалежно від свого статусу і розміру підприємства, на якому він працює, користується адекватним рівнем допомог по соціальному захисту. А особи, які не можуть увійти або знову вступити на ринок праці і не мають засобів до існування, повинні отримувати достатню соціальну допомогу з урахуванням особливостей їх конкретної ситуації».

Положення цієї статті також розмежовує соціальний захист працівників (що здійснюється у формі соціального страхування) та соціальний захист малозабезпечених осіб, які не мають засобів до існування (що здійснюється у формі соціальної допомоги).

Зазначимо й Європейський кодекс соціального забезпечення [48], що був підготовлений у співробітництві з МОП та підписаний державами - членами Ради Європи 16 квітня 1964 року. Кодекс і протокол до нього гарантують мінімальний рівень соціального захисту, включно з медичним обслуговуванням, виплату допомог у разі хвороби і тимчасової непрацездатності у зв'язку з виробничими травмами, допомог у зв'язку з народженням дитини, у разі безробіття, інвалідності, в разі смерті годувальника, а також сімейні допомоги і пенсії.

Переглянутий і доповнений варіант Кодексу 1990 р. враховує зміни в законодавстві, що стосується соціального забезпечення в країнах, які входять до Ради Європи і закріплює розширені норми соціального захисту.

Головною відмінністю відтепер стало можливим за належних детально вивчених умов запроваджувати відповідний рівень допомоги. При цьому створюється база даних на отримувачів та кандидатів [48].

Питання застосування норм міжнародного права щодо соціального захисту та соціального страхування регулюється виключно на законодавчому рівні. Тобто міжнародна норма, яка була ратифікована країною та згідно до норм власного законодавства має виконуватися та дотримуватися.

Перехід до застосування норм міжнародного права відбувається по різному, оскільки такі кроки залежать від підготовки на економічному рівні та є багатостороннім.

В країнах Європейського Союзу застосування норм міжнародного права має категорію обов'язкового до розгляду, оскільки кожна країна має внутрішні норми та рішення залишається за нею.

Важливим на сьогодні виступає при застосування норм міжнародного права питання інтеграції. В Україні на сьогодні дане питання стоїть також виокремлено, оскільки згідно до вітчизняного законодавства Україна має наміри інтегруватися до ЄС. Проте на сьогодні подібним питанням задаються різні країни - учасники СНД.

Застосування норм міжнародного права про соціальний захист має на меті створення такої системи соціального захисту, де незалежно від певних короткотермінових економічних спадів в країнах соціальна сфера буде захищена.

Згідно до норм міжнародного права щодо соціального захисту громадян та відповідно працівників в різних країнах мають застосовуватися норми, які не порушують зазначених міжнародних стандартів. Тобто між країнами які лише частково ратифікували певні конвенції часто укладаються спільні угоди. Так між Україною та Російською Федерацією було укладено Угоду “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” [49, с. 1]. Дана Угода від 14 січня 1993 року складається з 13 статей в яких чітко обумовлюється соціальна відповідальність та приналежність працівників в соціально обумовленій ситуації (соціальний захист, соціальне страхування тощо).

Відповідно розглянемо діяльність канадського благодійного фонду “Світ для дітей” який відповідно турбується проблемами малозабезпечених сімей. Його діяльність ведеться на теренах 15 країн, серед яких Україна та присутні країни учасники СНД, та ін.

В Україні даний фонд спонсорує понад 200 малозабезпечених сімей, головним чином надаючи допомоги саме дітям та інвалідам до 18 років. Таким чином створюючи умови для розвитку та належного існування саме дітей, які опинилися заручниками виникнення певних соціальних ризиків, що виступають факторами малозабезпеченості.

В Білорусії система соціального захисту малозабезпечених громадян має дуже схожу структуру, а отже є досить схожою бо також малозабезпечені сім'ї отримують допомогу, якщо дохід на 1 члена сім'ї не перевищує 187 200 білоруських рублів на місяць. Також малозабезпечені громадяни мають право на безкоштовне забезпечення продуктами харчування дітей віком до 2 років.

В Франції малозабезпечені майбутні матері починають отримувати допомогу вже з четвертого тижня вагітності. Кожного серпня малозабезпечені сім'ї отримують встановлену на законодавчому рівні суму у 280 євро на купівлю шкільного приладдя.

Питання дотримання соціального страхування в більшості країн на сьогодні вирішується через створення спеціальних позабюджетних фондів, які у певних ситуаціях не зачіпають бюджетне направлення, хоча в певній його частині саме з бюджету й здійснюється його формування. Головною метою на нього покладено здійснення компенсації ризиків.

Головною ж мірою застосування норм міжнародного права про соціальний захист та страхування виступає саме впорядкування норм внутрішнього законодавства та вирішення питань при настанні колізійних моментів. Відповідно ратифіковані норми міжнародного права не мають суперечити внутрішнім нормативним актам.

Тобто ми маємо створити не тільки передумови до застосування норм міжнародного права про соціальний захист та страхування в цілому, а й належним чином їх впроваджувати та вдосконалювати, що є позитивним критерієм та має місце розвитку в сфері соціального захисту.



3.2 Дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні згідно до норм міжнародного права

Дотримання норм міжнародного права про соціальний захист громадян можливе лише за умови застосування цих норм та відповідно їхнього впровадження. Таким чином саме імплементація міжнародних норм має пріоритетний статус, проте це є системне питання, що вирішується через подолання проблем невідповідності норм внутрішнього законодавства та приведення їх до відповідного рівня, стандартів.

Саме дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні є важливим питанням, яке має відповідним чином контролюватися спеціально уповноваженою особою.

Згідно до ст.1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [18, ч. 1] з метою захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, проголошених у Конституції, законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі.

Відповідно діяльність Уповноваженого в сучасних умовах набуває важливого значення щодо приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань України. Саме тому виконання цього завдання є головною передумовою всього комплексу заходів щодо дотримання прав і свобод людини в нашій країні.

Питанню дотримання забезпечення соціального захисту громадян має сприяти належна підготовка періодичних доповідей України з прав людини щодо виконання ряду міжнародних конвенцій, учасницею яких вона є і відповідне реагування державних органів на виявлені зауваження та пропозиції відповідних контрольних міжнародних органів, які розглядають ці доповіді.

Міжнародний контроль дає можливість об'єктивно оцінювати виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, аналізувати щодо узгодженості національного законодавства і сприяти таким чином приведенню його у відповідність до міжнародних стандартів. У підготовці таких доповідей важлива участь саме Уповноваженого з прав людини.

У кожному випадку виявлення невідповідності норм українського законодавства міжнародним стандартам з прав людини готуються узагальнені висновки у формі подань, які включаються до щорічної або спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини. Вони вже стають рекомендаціями для органів державної влади [18, c. 9].

Діяльність Уповноваженого з прав людини має на меті постійне регулювання та підтримку належного застосування норм міжнародного права, які згідно норм вітчизняного законодавства мають пріоритетне право на виконання та застосування. Інститут Омбудсмена має наметі встановити відповідні цінності до рівня належного забезпечення соціального захисту населення.

Останні статистичні дані говорять про важливість проблеми заборгованості працівникам на підприємствах. Дана проблема також є важливою та є на контролі у Уповноваженого з прав людини, оскільки належний рівень оплати праці впливає на статистику загальну по дотриманню основних соціальних стандартів, а саме про оплату праці соціальних верств населення.

Важливою ознакою при реалізації права на звернення до Уповноваженого з прав людини є безоплатна процедура - одна з форм правової допомоги, гарантованої ст. 59 Конституції України. При чому процедура звернення до Уповноваженого на відміну від звернення, наприклад до суду, не обтяжена зайвими формальними вимогами, є гнучкою відкритою, порівняно швидкою, і що важливо, спрямованою передусім на захист інтересів людини. Це значно спрощує процес звернення до Уповноваженого з прав людини, робить цю інстанцію привабливим засобом відстоювання своїх порушених прав [1, c. 59].

На сьогодні важливим в питанні дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні виступає можливість застосування права кожного громадянина на звернення за захистом своїх прав та свобод до: національних судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також після вичерпання національних засобів захисту - до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

На сьогодні закладаються основи ефективної національної системи захисту прав та свобод людини, процедурно забезпечується функціонування відповідних правозахисних механізмів на національному рівні, що має позитивно впливати через можливість порівняльного аналізу даної діяльності.

При дотриманні забезпечення соціального захисту громадян в Україні важливою та актуальною виступає така загальносвітова тенденція, як відхід від традиційних схем державного соціального забезпечення та пошук нових, більш ефективних заходів щодо соціального захисту, в тому числі недержавних.

Згідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, який запровадив поширену класифікацію прав людини на соціальні, цивільні, політичні, економічні та культурні, - вітчизняне законодавство важливим виокремлює питання зі ст. 11 цього нормативного акта [41, с. 11]. Саме в ст. 11 зазначається право на достатній життєвий рівень та його дотримання. В Україні питання даної норми та статті є також важливим та дотримується в Законі України «Про прожитковий мінімум»[2, с.4], та інших нормах.

Ратифікувавши Пакт, Україна стала його учасницею. Вона добровільно взяла на себе юридичні зобов'язання із захисту прав і норм, що містяться у його тексті, зокрема забезпеченням відповідності змісту національного законодавства вимогам узятих на себе міжнародних зобов'язань [41, ч.1].

Відповідно до статті 2 Пакту кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги і співпраці, зокрема в економічній і технічній сферах, ужити в максимальних межах наявних ресурсів заходів до того, щоб забезпечити поступове повне здійснення визнаних цим Пактом прав усіма належними способами, аж до вжиття законодавчих заходів [41, с.2].

Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються гарантувати здійснення проголошених у ньому прав, не допускаючи жодної дискримінації, як-от щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини. Відповідно до статті 3 Пакту держави, що беруть у ньому участь, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право мати всі економічні, соціальні і культурні права, передбачені цим Пактом [41, с.3].

Стосовно кожного міжнародного договору, який було належним чином ратифіковано Верховною Радою України відбуваються пристосування його норм для дії у національному законодавстві. Це відбувається через внесення відповідних змін до чинних норм права національного законодавства через внесення змін до них. Подібна практика застосовується у більшості країн світу, щодо міжнародних договорів окрім тих які мають рекомендаційний характер, оскільки вони певною мірою вказують на певні прогалини та недоліки. Тобто існування можливості на вдосконалення через застосування міжнародних норм має позитивну практику на сьогодні та нажаль дуже рідко застосовується в Україні.

Участь України у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним перш за все у період економічних реформ.

У "Декларації про Державний суверенітет України" проголошено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Це положення закріплено Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" [19, с. 1], де зазначено, що прийняті й належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди є невід'ємною частиною національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Через свої документи (декларації, хартії, пакти, протоколи, конвенції, рекомендації тощо) міжнародні організації впливають на національне законодавство окремих країн, прагнучи закласти в ньому чітку вимогу щодо дотримання загальновизнаних основних прав і свобод людини. Водночас відповідно до статутів чи інших установчих документів міжнародних організацій зобов'язання захищати основні права, забезпечені міжнародною гарантією, які випливають зі звичайного права або із хартії, декларації чи іншого аналогічного документа, діє зазвичай попри рівень, до якого держава національним законодавством захищає кожне право особи. Тобто міжнародні норми покладають на держави-підписанти обов'язок вживати потрібних заходів для реалізації захищених прав людини попри рівень чи повноту їх відображення в національному законодавстві.

Вид заходів і міру, до якої національне законодавство захищає згадані права, визначає кожна держава, яка підписала документ і яка відповідно до вимог своєї конституції має право визначити рівень - національний, субнаціональний або місцевий, - на якому вона забезпечуватиме запровадження захисту та дотримання забезпечення соціального захисту, що його вимагає міжнародне законодавство.

соціальний забезпечення захист населення

3.3 Шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні

Застосування та дотримання міжнародних норм у вітчизняному законодавстві призводять до удосконалення та належної організації діяльності системи соціального захисту в цілому для всіх громадян. Застосування міжнародних норм не забороняє розвивати та шукати власний шлях розвитку системи соціального захисту, а саме соціального захисту малозабезпечених громадян, оскільки досить велика кількість даних громадян підпадають під різні фактори соціальних ризиків.

Під час постійного реформування та оновлення правової системи в цілому відбувається досить важливий процес та тенденції правового розвитку суспільства, до яких належать гуманізація, демократизація, інтеграція, соціалізація тощо.

Впровадження системи соціальних допомог для малозабезпечених громадян, звісно є відповідальним та важливим фактором, проте на сьогодні важливим виступає питання вдосконалення системи соціального захисту в цілому та розвиток її через запровадження більш дієвих механізмів та важелів з боку держави. Тобто можливість на існування гарантованого соціального захисту з боку держави, як гаранта прав через запровадження нових та дотримання вже існуючих правових механізмів.

При розгляді даного питання ми можемо впевнено стверджувати про наявні шляхи щодо вдосконалення системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні. У матеріалах роботи, які ми розглядали раніше вже зазначалося, що Україна має широкі показники по соціальних виплатах та допомогах в світі. Тому відповідно ми маємо зазначити, що впровадження більш жорсткого механізму контролю при вже існуючий системі соціального забезпечення населення надасть можливість розвитку та реорганізації в плані створення системи реальних виплат для реально потребуючих громадян. А саме тих громадян які потрапили під дію соціальних ризиків та мають вкрай складний матеріальний стан через можливе різке зменшення доходів чи інші вкрай негативні наслідки.

На сьогодні впровадження системи соціального страхування в багатьох сферах життєдіяльності має на меті покращити соціальні умови захисту на страховий випадок. Тобто саме через підтримку населення за фіксованого мінімального прожиткового рівня громадяни мають право на отримання та реалізацію повсякденних потреб.

Належним чином забезпечене функціонування та створення прозорої

та дієвої системи загальнообов'язкового державного соціального страхування є необхідними передумовами якнайшвидшого наближення нашої держави до стандартів вже розвинутих країн, якісного рівня забезпечення системи захисту громадян. Важливим для розвитку та удосконалення вітчизняної системи соціального захисту громадян в цілому виступає створення нової пріоритетної соціальної політики. Тобто створення економічної системи за якою в державі чітко мають розглядатися такі питання: щодо наявності тіньової економіки та не задекларованих доходів, низький рівень оплати висококваліфікованої праці, високий рівень розшарування населення за рівнем доходів тощо.

Належний контроль за економікою призведе до загального покращення в системі доходів до державного бюджету, проте реалізація та розвиток соціального захисту малозабезпечених громадян не має завжди торкатися лише бюджетних коштів, тому ми маємо розглядати можливість пошуку нових джерел фінансування та забезпечення громадян які підпадають під соціальні ризики.

Порядок надання соціальних допомог більше ніж 20-ти пільговим категоріям населення в Україні регулюється понад 40 нормативно-правовими актами, між окремими положеннями яких існують протиріччя та певні неузгодженості. Тому існує певна недосконалість нормативно-правового забезпечення надання державних соціальних пільг та не сприяє остаточному вирішенню питань щодо соціального захисту населення і узгодженню чинного національного законодавства соціальної спрямованості з нормами міжнародного права

На сьогодні попри створення та розпочату реалізацію соціального захисту через медичне страхування дана система не має цільового проекту щодо практичного застосування, проте запровадження надасть новий варіант до розвитку.

Розвиток системи медичного страхування має на меті створити механізм за яким зменшиться вплив на витрати пов'язані з виникненням медичного страхового випадку, а тому на сьогодні така практика застосовується в багатьох країнах, наприклад в Росії медичне страхування чітко регулюється вже з 2000 року. Це надає можливість на більшу впевненість саме для малозабезпечених категорій громадян, що приблизно відповідає 15 % населення Росії, а певне виключення такого медичного страхового ризику дещо полегшує субсидії з державного бюджету відповідно.

Створення страхових фондів та надання можливості на добровільне медичне страхування в Україні має на меті відповідно покращення медичного обслуговування в медичних закладах та кращої медичної допомоги при настання страхового випадку.

Відповідно має місце й створення відповідного нормативного регулювання, тобто нормативної бази під час запровадження та становлення соціального медичного страхування.

Для покращення та розвитку системи соціального захисту малозабезпечених громадян на сьогодні потрібно на законодавчому рівні вирішити такі проблеми спеціально-юридичного характеру: 1) відсутність кодифікованого акта, який би визначив загальні принципові положення нормативно-правового впорядкування відносин щодо соціального захисту та правові відповідно гарантії реалізації останнього; 2) перенасиченістю, заплутаністю та складністю чинного законодавства, а також відсутністю стабільності і послідовності його створення; 3) поняттево-термінологічною невизначеністю та неузгодженістю.

Створення уніфікованого нормативного акта дозволить більш чітко впливати на вирішення та розв'язання соціальних проблем, а саме в колі питань щодо визначення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Схожість понятійного характеру викликає накладання певних нормативних актів на інші, що є неузгодженою проблемою між сферами застосування нормативних актів.

Проте торкаючись питання щодо розвитку та вдосконалення системи соціального захисту маємо розглянути інший напрям реформування соціального захисту населення в Україні. Ним виступає процес саме вдосконалення вже існуючих форм і видів його здійснення.

При детальному розгляді Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» [9, с. 4] на мою думку недостатньо розглянуто саме в законі критерії щодо меж по матеріальному стану громадян на момент виникнення проблем з отриманням достатнього сімейного доходу згідно до прожиткового мінімуму.

Подібна ситуація є важливою, оскільки при детальному вивченні питання про призначення саме за цим Законом допомог ми маємо можливість спостерігати ситуацію коли певні громадяни маючи гарні життєві достатки на місцях та можуть вільно забезпечити свої найнеобхідніші потреби все ж звертаються за допомогами у зв'язку з тимчасовими втратами доходів або небажанням шукати шляхи до виходу з виниклої ситуації в цілому.

Такім чином з метою підвищення ефективності системи соціального захисту також потрібно вживати заходи щодо розвитку системи соціального страхування:

- реформувати вітчизняну систему соціального захисту громадян пенсійного віку для забезпечення їхнього гідного рівня життя шляхом запровадження в Україні добровільного пенсійного забезпечення;

- оптимізувати адміністрування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок мінімізації адміністративних витрат, упорядкування пільг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забезпечення прозорості діяльності фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- запровадити в Україні загальнообов'язкове державне медичне страхування як додаткове до існуючої державної системи охорони здоров'я.

Важливо зосередити увагу на подальшій реалізації програм адресної допомоги для малозабезпечених громадян, оскільки попри її запровадження та діяльність покращення у цій сфері відчуваються за підтримки органів місцевого самоврядування на місцях. Тобто ми отримуємо більш дієву та ефективну співпрацю якщо при державній підтримці наявна можливість саме через знання місцевої ситуації та стану кожного громадянина отримувати необхідну допомогу.

Звісно на сьогодні для забезпечення бюджетної підтримки саме найбільш вразливих малозабезпечених громадян через систему соціальних допомог, пільг, субсидій та інших соціальних виплат потрібно зосередити увагу на:

- детальному підвищенні адресної соціальної підтримки населення;

- чіткому впорядкуванні видів державної соціальної допомоги;

- впровадженню та інтегруванню програми житлових субсидій у систему державної соціальної допомоги;

- належному підвищенню ефективності моніторингу системи соціальних виплат;

- вдосконалення вже існуючих підходів до визначення прожиткового мінімуму як базового стандарту для розрахунку державних соціальних гарантій;

- зміненню через трансформацію міжбюджетних відносин з метою створення фінансових передумов для виконання місцевими органами самоврядування делегованих соціальних повноважень.

Отже, розглянувши існуючи норми міжнародного права про соціальний захист та страхування, ми дійшли такого висновку щодо діяльності системи соціального захисту в Україні.

В нормах міжнародного права чітко встановлюються саме головні права, основні категорії прав людини. Завдяки міжнародному досвіду ми маємо можливість застосовувати власні норми, які вже виступають вдосконаленими порівняно до попереднього законодавства. Вітчизняна система соціального захисту потребує значного реформування через вдосконалення вже існуючого правового апарату та застосовуючи норми міжнародного права. Оскільки Україна ратифікувала багато міжнародних договорів відповідно маємо пристосовувати їх або на відміні від них створювати щось нове через покращення вже існуючого механізму забезпечення системи соціального захисту різних верств населення.

Розглядаючи питання та проблематику системи соціального захисту малозабезпечених громадян ми маємо також реально оновити правову основу чинних норм про соціальний захист малозабезпечених громадян, оскільки наявні певні протиріччя в понятійному апараті. Розглянувши лише на певному прикладі систему соціального захисту громадян, у тому числі й малозабезпечених громадян в деяких країнах ми маємо помітити наявність норми права, яка регулює певні основи в понятійному апараті сфери соціальних відносин в цілому. Важливою проблемою виступає правильність та порядок призначення соціальних державних допомог малозабезпеченим громадянам, а саме реальність поданих даних до органів призначення та контролю, виплат самих допомог на місцях. Як варіант певного покращення в системі соціального захисту малозабезпечених громадян можливе створення спеціалізованої бази даних по цій категорії соціально-потребуючих громадян, що відповідно має мати місце детального та професійного контролю за дотриманням вимог при оформленні таких допомог. Покращення саме програми адресних допомог має також корегуватися через спільну діяльність окрім органів Міністерства соціальної політики України в сильнішому поєднанні та організації підтримки з боку органів місцевого самоврядування. Така співпраця має принести тільки позитивний ефект та збільшити відсоток призначення дійсно потрібних допомог, соціального захисту малозабезпеченим громадянам в цілому.



ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження основних теоретичних аспектів категорій соціального захисту та соціального забезпечення мною було розглянуто та порівняно основні правові категорії права соціального забезпечення: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування.

Досліджуючи законодавчу базу та теоретичні положення соціального захисту, як основної категорії ми дійшли до такого висновку: становлення соціального захисту та збільшення впливу саме цієї категорії прописано в Конституції України, а отже й розвиток інших соціальних складових, соціального забезпечення та страхування має належним чином регулюватися. Оскільки дані категорії мають не перероблюватися, а розвиватися та вдосконалюватися для покращення соціальних відносин в суспільстві в цілому. Саме тому взаємозалежність цих категорій надає їм можливість на спільний розвиток.

Розвиток соціального страхування ми розглянули на прикладі медичного страхування, що відповідно має належним чином корегуватися та надалі дає певні перспективи щодо розвитку страхування різних категорій громадян у тому числі малозабезпечених, оскільки на сьогодні дане питання має певні передумови до подальшого вивчення.

Розглянувши ряд прикладів реалізації соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні та в інших зарубіжних країнах, ми дійшли до висновку про наявність певного потенціалу в реалізації та розвитку цього питання щодо вдосконалення існуючого механізму надання соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам в Україні.

Проблема належного соціального захисту малозабезпечених громадян через впровадження державних соціальних допомог має на меті створення умов, за яких такі громадяни матимуть можливість на правову та матеріальну підтримку задля виходу зі скрутної ситуації, яка може бути певним проявом соціального ризику взагалі. Таким чином, питання соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні підтримується завдяки вже існуючим законодавчим актам, відповідно має перспективу на розвиток. Завдяки становленню та розвитку економічних реформ дані питання збільшиться підтримка соціальної сфери в цілому.

При дослідженні саме соціального захисту малозабезпечених громадян згідно правового регулювання ми розглянули найбільше проблемні, на нашу думку групи останніх, а саме: малозабезпечені сім'ї, інваліди з дитинства І - ІІ групи, діти-інваліди до 18 років.

Існування системи впровадження соціальних ініціатив в останні роки має на меті покращити ситуацію в цілому, а отже ми при розгляді даних категорій малозабезпечених верств населення провели коротку характеристику щодо отримання ними соціальних допомог.

На сьогодні в сфері соціальних відносин, а саме існуючого соціального захисту в Україні, при реформуванні та вдосконаленні вже існуючої законодавчої бази все ж не достатньо здійснюється належний контроль, оскільки досі відсутній нормативний акт змістовного характеру, що регулює визначеність понять та їхню роль в соціальних відносинах.

Розглядаючи питання та проблематику системи соціального захисту малозабезпечених громадян ми маємо також реально оновити правову основу чинних норм про соціальний захист малозабезпечених громадян, оскільки існують протиріччя в понятійному апараті.

Система соціального захисту малозабезпечених громадян є певною мірою складною саме через відсутність законодавчого акту, який би в повній мірі розглядав дану систему з існуючими групами в цілому, а оскільки при певному настанні ризику малозабезпеченості на сьогодні загальні засади реалізації права на державну допомогу не є згруповані, а ми бачимо певне дублювання соціальних допомог через різні законодавчі акти.

На сьогодні досі чітко не визначено питання щодо реалізації більш ефективного регулювання та впровадження органами управління в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян ризиків пов'язаних з можливістю настання повторних захворювань, тобто з медичними ризиками.

Існуюча система загальнообов'язкового державного медичного страхування взагалі не відповідає існуючим потребам через відсутність ефективного регулювання в ній. Гарантування допомоги ж малозабезпеченим верствам населення взагалі складне питання, оскільки відсутні чітки норми регулювання в цій сфері.

Соціальна підтримка малозабезпечених громадян на сьогодні відповідно не досить розвинена, оскільки досі наявні питання щодо відповідності надання підтримки саме громадянам по малозабезпеченості.

Соціальні ініціативи від Президента мають на меті певне покращення в даній сфері, проте цього не достатньо, оскільки вони мають на собі лише короткотерміновий ефект, який з часом потрібно знову підіймати на рівень згідно до економічної ситуації. Тому проблематика саме щодо ефективного впливу саме на настання ризиків по малозабезпеченості має місце.

В нормах міжнародного права чітко встановлюються саме головні права, основні категорії прав людини. Використовуючи міжнародний досвід ми маємо можливість застосовувати власні норми, які вже виступають вдосконаленими порівняно до попереднього законодавства.