Система соціальних послуг для малозабезпечених сімей

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

на тему: «Система соціальних послуг для малозабезпечених сімей»

Зміст

Вступ

Огляд літератури

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Підвищення добробуту є однією з основних цілей будь-якого суспільства, котрий прагне прогресу. Держава, що дбає про своїх громадян, має створювати сприятливі умови для довгого, безпечного, здорового та благополучного життя людей, забезпечуючи економічне зростання і соціальну стабільність у суспільстві.

У результаті проведення ліберальних реформ 90-х років Україна піддалася інтенсивним процесам соціально-економічних перетворень, які призвели до зміни усталених моделей соціально-економічної поведінки населення. Відбулася трансформація соціальної структури українського суспільства, склалася глибока соціальна поляризація. Знецінення доходів у результаті гіперінфляції призвело до масового зниження рівня життя українців. У скрутному становищі виявилися ті, хто у минулому жив поза межею бідності, а також грандіозна частка працездатного, працюючого, досить благополучного до недавнього часу шару населення.

Нині негативний вплив на добробут сімей справляють високий рівень безробіття, високі тарифи на житлово-комунальні послуги, низький, який не відповідає вартості, рівень життя та рівень оплати праці. Малозабезпечені сім'ї мають обмежену можливість оплачувати дорогі послуги освіти й охорони здоров'я, туристичні і рекреаційні послуги, а також матеріальні, соціальні й духовні блага. В таких умовах стає неможливою якісна соціалізація дітей, реалізація їхніх потенційних можливостей, їх духовний та інтелектуальний розвиток. Проблема бідності сім'ї набуває сталого характеру. Отже, можна стверджувати, що бідність - одна з найактуальніших й гострих проблем сучасної України.

Саме незадовільне соціально-економічне становище у значній частині сімей викликає соціальну напруженість, негативно впливає на всі сфери суспільного життя, перешкоджає успішному розвитку країни.

Однією з основних цілей економічних реформ, проведених Верховною Радою України, є покращення життя населення країни. Рівень життя населення визначається розміром доходів громадян і доступністю послуг освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальних та інших соціальних послуг. Держава надає соціальні гарантії, під якими розуміється певний гарантований набір соціально значущих благ та наданих послуг для всіх громадян. Соціальні гарантії практично втілюються у певних мінімальних стандартах, що пов'язані з доходами населення, можливостями отримання освіти та медичної допомоги, забезпеченістю житлом тощо.

Нині в Україні у досить великої частини населення рівень доходів нижчий за встановлений прожитковий мінімум. Як наслідок, від цього потерпає економіка країни загалом, а отже, і кожен громадянин України. Тим більше, що в Україні запропонована соціальна підтримка не є достатньо ефективною.

В Україні 25-30% усього населення - малозабезпечені громадяни і сім'ї [7, c.1]. Хоча довгі роки чинна система соціальних пільг, що стабільно підтримує рівень життя малозабезпечених прошарків населення, збільшення пільг і пільговиків, супроводжуване безліччю порушень і зловживань при їх розподілі, призвело до значного виснаження економіки, стримуючи її розвиток. Покликана вирішити цю проблему і запроваджена з 2005 року реформа заміни пільг грошовими компенсаціями досі виконує це завдання, але механізми для її рішення недостатньо продумані і спрямовані скоріше на суто прагматичне скорочення бюджетних витрат, аніж на реальну підтримку нужденних верств населення.

Проте програми розвитку й механізми державного і регіонального управління сферою захисту та підтримки малозабезпечених прошарків населення реалізуються без чітко вираженої стратегії. Недостатньо ефективно вирішуються проблеми, пов'язані зі зміною принципів фінансування, адресності підтримки нужденних членів суспільства, якості і доступності соціальних послуг для цієї категорії населення. Усе це визначає актуальність теми дослідження.

Сформулюємо гіпотезу: соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям у вигляді грошових витрат в Україні спрямована лише на підтримання мінімальних умов для життя.

Таким чином перед нами стоїть наступне дослідницьке запитання: які проблеми і недоліки системи соціальних послуг для малозабезпечених сімей в Україні?

Об'єктом дослідження є малозабезпечені сім'ї України.

Предметом дослідження є система соціальних послуг для малозабезпечених сімей.

Мета - проаналізувати ефективність системи соціальних послуг малозабезпеченим родинам.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішити такі завдання:

1. Проаналізувати поняття «малозабезпечена сім'я».

2. Розглянути державну і соціальну політику щодо допомоги малозабезпеченим сім'ям.

3. Визначити і проаналізувати проблеми, які виникають у малозабезпечених сімей.

4. Розглянути існуючі способи вирішення даних проблем.

5. Описати зміст діяльності соціального працівника в роботі з малозабезпеченими сім'ями.

Під час виконання курсової роботи були розглянуті законодавчі і нормативні документи, дисертації, дослідження, статті, книги що стосуються заданої теми.

Огляд літератури

Перш ніж аналізувати проблеми і недоліки соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в Україні, варто зазначити які саме сім'ї вважаються малозабезпеченими. Також дізнаємось, що являє собою соціальна допомога таким сім'ям. Для цього звернемося до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000р. №1768-ІІІ з останніми поправками і змінами внесеними у 2012р. [1, ст.1-5].

Отже, згідно статті 1 цього закону, малозабезпечена сім'я - це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї;

В свою чергу, прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" [2, ст. 1].

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Прожитковий мінімум в Україні на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2013 р. складає 1108 грн. [3. ст. 7].

Крім того, наведемо прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років - 972 грн;

- дітей віком від 6 до 18 років - 1210 грн;

- працездатних осіб - 1147 грн;

- осіб, які втратили працездатність - 894 грн.

Отже, сім'ї, сукупні доходи яких становлять нижче 1108грн в місяць вважаються малозабезпеченими і потребують державної соціальної допомоги.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям, що постійно проживають на території України, у грошовій формі.

Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) та середньомісячним сукупним доходом сім'ї.

Наприклад, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї становить 600грн, то розмір соціальної допомоги становитиме 1108-600=508грн на кожного члена сім'ї.

Правову основу державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям вивчає у своїй дисертації «Державна допомога малозабезпеченим сім'ям як форма соціально-правового захисту» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Кулачок Л. В.

Вона зазначає, що соціальне забезпечення займає важливе місце в системі гарантій здійснення прав і свобод громадян у будь-якій промислово-розвинутій цивілізованій державі, де існують ринкові відносини. Вказується, що за більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і схеми фінансування, однак мета завжди залишалася незмінною - забезпечувати гідне життя людей.

Ринкова економіка сама по собі не породжує механізмів соціального захисту населення, оскільки вони потребують значних матеріальних витрат і не приносять прибутку. А тому завдання створення системи соціального захисту своїх громадян має виконувати держава. Держава, яка забезпечує своїм громадянам на підставі закону гідний рівень життя і вільний розвиток є соціальною. Вона створює систему соціального забезпечення, бере участь у фінансуванні пенсій, допомог, компенсацій, медичних та інших соціальних послуг.

Кулачок Л.В. виділяє два напрямки реалізації соціальної політики в різних державах світу, а саме: ліберальний та соціально-демократичний, і підкреслює, що соціальну політику України не можна віднести ні до одного з них. Суть соціальної політики України полягає в забезпеченні державою мінімального рівня соціальних гарантій для людини і громадянина.

Науковець приходить до висновку, що зовнішня політика орієнтована на Європу, зобов'язує держави, у тому числі Україну, за допомогою різноманітних механізмів розробляти реальну сімейну політику і обґрунтовує необхідність приведення Україною усієї системи соціального захисту населення у відповідність до вимог міжнародного співтовариства.

Аналогічну думку про незадовільний стан соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в Україні наводить Мальчик М. В. у своїй дисертації «Субсидування та кредитування соціальних трансфертів (за статусом малозабезпеченості)».

Причиною малозабезпеченості багатьох сімей, автор також вважає формування багатоукладної ринкової економіки, внаслідок якої виник специфічний контингент ринково неактивних членів суспільства, які через низький рівень доходів потребують державної соціальної допомоги.

Автор висловлює думку про необхідність реформування системи соціальних послуг малозабезпеченим верствам населення згідно з європейськими стандартами і пропонує введення системи соціальних трансфертів, яка давно і широко розповсюджена закордоном.

Соціальні трансферти (англ, transfer - передача) - виплати держави населенню з державного або місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів, коштів громадських організацій. Трансферти включають в себе: всі види пенсій (по старості, інвалідності, з нагоди втрати годувальника, за вислугу років, соціальні пенсії); всі види стипендій учням вузів, середніх спеціальних навчальних закладів; всі види допомог (по соціальному страхуванню, допомоги на дітей , з безробіття і т. д.); компенсаційні виплати та пільги, а також грошову допомогу у формі оплати вартості путівок в санаторії, будинки відпочинку [5, с.12.].

Крім того, населенню надаються трансферти в натуральній формі у вигляді товарів і послуг безкоштовно або за пільговими цінами. До них відносяться послуги у сфері освіти, культури, спорту, соціального забезпечення, житлово-комунального господарства та інші.

Мальчик М. В. доводить, що добре розвинена і продумана система соціальних трансфертів крім соціальної допомоги, позитивно впливає на економіку країни, адже допомагає розподіляти бюджетні кошти.

Соціальні трансферти окрім грошової допомоги пропонують ряд послуг і пільг у сферах освіти і медицини. Це надзвичайно важливо, адже особливо гостра проблема соціальної допомоги постає у малозабезпечених сімей з дітьми. Найбільший ризик збідніти мають сьогодні саме сім'ї з дітьми, які становлять 73,8% бідного населення, причому ризик прямо пропорційний кількості дітей: так, якщо рівень бідності серед сімей з однією дитиною становить 29,5%, то з п'ятьма і більше він зростає до 88,7% [5, с.12]. Реальні фінансові можливості щодо забезпечення дітей навчанням і вихованням не дозволяють молодим подружжям збільшувати сім'ю. Таким сім'ям послуги і пільги у сфері освіти просто необхідні.

Аналогічно постає проблема з житлом. Для молодих сімей питання придбання житла є однією з найгостріших проблем, адже більшість родин неспроможні за рахунок власних накопичень купити його за цінами ринку нерухомості. Серед 2 млн. молодих сімей, що стоять на квартирному обліку, шанс отримати власне житло в державному фонді та кооперативах щорічно має 1,5% бажаючих, оскільки частка житла, спорудженого за рахунок бюджетних коштів, зменшилась за останнє десятиріччя з 22% до 1,5%. Вирішення проблеми житлового будівництва лише за рахунок бюджетних асигнувань нереальне. Як свідчить передовий досвід, кредитування виступає найбільш ефективною формою державного фінансування неплатоспроможності на ринку нерухомості [5, с.13].

Нажаль, автор дисертації приходить до висновку, що наша держава не проводить активної політики у напрямку соціальних трансфертів і стан соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в Україні незадовільний.

Під час дослідження системи соціальних послуг важливим питанням стає, а які ж саме головні проблеми виникають у малозабезпечених сімей. Відповідь знаходимо у науковій статті «Малозабезпечена сім'я та особливості її функціонування у сучасному суспільстві» соціального педагога Лебедевої Р.М.

Перш за все варто назвати матеріально-побутові (фінансові) проблеми. Малозабезпечені сім'ї є з низьким середньомісячним доходом на одного члена сім'ї. Частка витрат на продовольчі товари вище, а структура харчування набагато менш різноманітна. Діти таких сімей менше отримують фруктів, ягід, м'яса, яєць, риби і т.д., що викликає велику тривогу. У зв'язку з постійним зростанням цін відзначаються вкрай обмежені можливості задовольняти потреби, дефіцит у найнеобхідніших предметах: взуття, одягу, шкільно-письмових приладді. Рідкісна натуральна й матеріальна допомога проблеми не вирішує.

Іншою проблемою є працевлаштування членів сім'ї. Часто ця проблема посилюється незнанням законів та інформації про ті пільги, які покладені таким сім'ям. Виживання малозабезпеченої сім'ї в сучасних умовах можливо шляхом підвищення власних доходів (особиста ініціатива, вторинні заробітки, робота підлітків).

Також важливою є житлова проблема. Житлові умови не відповідають нормативам за загальними нормами і не можуть покращитися за рахунок муніципального житла, а придбання житла за рахунок власних коштів, для більшості сімей неможливо. Зростання плати за житлово-комунальні послуги ще більш ускладнює матеріальні проблеми.

Іншою групою проблем є психолого-педагогічні проблеми. Помічено, що члени малозабезпечених сімей мають занижену самооцінку, тривожність, невпевненість у собі, неадекватне уявлення про власну особистість.

Не менш важливими є медичні проблеми. Складний психологічний клімат малозабезпеченої сім'ї, як правило, впливає на здоров'я дітей. Соціальна незахищеність малозабезпечених сімей, постійне зниження рівня життя створюють песимістично налаштоване соціальне самопочуття. Відзначається низький рівень санітарної культури малозабезпеченої сім'ї. Страждає здоров'я всіх членів сім'ї, має місце поширення хронічної патології. Батьки хворіють в 2 рази частіше, ніж в інших сім'ях [6, с.3].

Проблему спроможності оплати житлово-комунальних послуг малозабезпеченими сім'ями дослідила Наталія Я. К., заступник начальника відділу статистики соціальних послуг Головного управління статистики. У звіті до свого дослідження під назвою «Субсидії малозабезпеченим сім'ям» вона провела порівняльний аналіз виплат грошової допомоги у 2011 і 2012 роках і вказує на позитивні зміни у сфері соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Субсидії - це вид допомоги, що надається державою окремим державним органам, підприємствам і громадянам з метою забезпечення непередбачених матеріальних витрат внаслідок певних явищ, незалежних від суб'єктів отримання субсидій, напр. внаслідок інфляційних процесів [7, с.1].

У січні-листопаді 2012р. за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг звернулось 16,1 тис. сімей, що на 11,0% менше, ніж за відповідний період 2011р. У 2012р. субсидії призначено 15,5 тис. сім'ям від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями. Порівняно з відповідним періодом 2011р. кількість сімей, яким призначено субсидії, зменшилась на 6,3 тис. Зменшення кількості звернень на отримання субсидії свідчить про зменшення кількості малозабезпечених сімей, при цьому той факт, що самі субсидії призначаються далеко не всім означає, що допомога не виплачувалась тим сім'ям, які насправді її не потребували.

Середній розмір призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на одну сім'ю у листопаді 2012р. порівняно з відповідним періодом 2011р. зменшився на 8,7% і становив 286,1 грн.

Загальна сума субсидій, призначених сім'ям для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у січні-листопаді 2012р., становила 2804,0 тис. грн., що на 2713,2 тис. грн. менше відповідного показника 2011р. [7, c.2].

Таке зменшення суми виплат на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням того, що сама вартість цих послуг лише зростає, залишається ще невирішеною проблемою.

Крім аналізу призначення субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, Наталія Я. К. наводить аналогічну статистику щодо субсидій для придбання газу і палива. Загальна сума виплат у 2012 році збільшилася майже у два рази, тому можна стверджувати про позитивні зміни у цьому напрямку.

Підсумовуючи статистичні дані, Наталія Я. К. стверджує, що надання державою субсидій досить суттєво допомагає полегшити тягар оплати за житлово-комунальні послуги малозабезпеченим сім'ям.

Основною проблемою малозабезпечених сімей є матеріальна проблема - бідність. Тому подолання бідності є одним з першочергових завдань соціальної державної допомоги. Цю проблему досить детально вивчено у дослідженні на тему «Подолання бідності та соціальний захист в Україні». Дослідження здійснювалось групою експертів, які представляють різні організації.

Отже, згідно з дослідженням, в контексті розв'язання проблеми бідності важливе значення має законодавче регулювання оплати праці працівників в галузі народного господарства та у бюджетній сфері. Важливою є проблема реалізації соціальних гарантій держави на основі соціальних стандартів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати. В системі політики доходів населення не менш важливу роль відіграє питання відновлення знецінених заощаджень громадян.

Для подолання економічної бідності доцільно використовувати заходи загальноекономічного характеру (збільшення рівня зайнятості, реформування системи оплати праці, вдосконалення податкової політики та інших).

Соціально-економічна політика українського уряду заглиблена у підвищення рівня життя населення за допомогою збільшення реальних наявних доходів громадян. У межах вдосконалення політики доходів населення стратегічним завданням держави є забезпечення відновлюючої і стимулюючої функцій зарплати, розмір якої повинен бути достатнім як для задоволення поточних потреб у харчуванні, одязі, житлу, а й потреб у повноцінному щорічному відпочинку, і навіть на формування заощаджень.

Причинами низького рівня зарплат визнані: збитковість більшості підприємств, підвищення споживчих цін, надлишок працівників на підприємствах (неможливо звільнити через вимогу виплати вихідної допомоги у розмірі трьох зарплат), неефективність індексації зарплати внаслідок інфляції. Низькі зарплати в бюджетній сфері пов'язуються із недосконалістю формування фондів оплати праці, зокрема неврахування в бюджеті витрат на підвищення мінімальної зарплати, посадових окладів, а також - на індексацію зарплати [8, c.5].

Щодо підвищення заробітної плати, передбачається здійснити чисельні заходи на всіх рівнях (державному, регіональному, підприємствах) ключовими з яких є: поетапне підвищення мінімальної зарплати відносно прожиткового мінімуму, забезпечення для підприємств вільного використання коштів із одночасним посиленням майнової відповідальності за невиплату зарплати, запровадження механізму індексації зарплати та державного контролю за споживчими цінами, зменшення нарахувань на фонди оплати праці, ліквідація бартерних операцій, збільшення частини оплати праці в собівартості продукції за рахунок зменшення матеріальних витрат (вартості сировини, енергоресурсів, тощо).

Найгострішою проблемою, що визначає весь характер соціально-економічних відносин між державою та громадянським суспільством, є незбалансованість ресурсів і недосконала бюджетна система України.

Щодо працевлаштування членів малозабезпечених сімей, то розглянемо які ж послуги існують у нашій державі для рішення цієї проблеми. Для цього звернемось до книги кандидата економічних наук Васильченка В.С. «Державне регулювання зайнятості».

Держава реалізує свою політику в галузі зайнятості через Міністерство праці і соціальної політики України і підпорядковану йому систему Державної служби зайнятості.

Послуги, пов'язані із допомогою у працевлаштуванні, надаються Державною службою зайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості.

Державна служба зайнятості аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що е корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу громадянам у підборі підхожої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організовує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників [9, c.23].

Можна зробити висновок, що в пошуках роботи, члени малозабезпеченої сім'ї можуть звернутись до Державної служби зайнятості і при потребі отримати підготовку для отримання необхідних професійних навиків. Проте наявність роботи залежить від економічної ситуації в країні і іноді робочих місць довгий час немає. Тому крім Державної служби зайнятості в Україні діють довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Дані програми спрямовані на: сприяння розвитку та структурну перебудову економіки, створення умов для направлення працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць переважно з гнучкими формами зайнятості [9, c.144].

Таким чином, в Україні є досить багато можливостей для отримання роботи, хоча в цілому це не вирішує проблем для малозабезпечених сімей адже економічна ситуація в Україні не дає можливості отримувати достатньої заробітної плати для кожної людини і як наслідок матеріальне становище потребуючих сімей не покращується.

Отже, ми розглянули причини бідності українських сімей та державні заходи спрямовані на подолання проблем малозабезпечених сімей. Тепер розглянемо особливості соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями в Україні. Для цього звернемось до книги «Соціальна робота: теорія і практика» Тюпті Л.Т. та Іванової І.Б.

За думкою авторів, соціальна робота з сім'єю спирається на її дослідження як малої соціальної групи на трьох рівнях: макро-, мезо- і макрорівні. На макрорівні вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків, вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім?ї. На мезорівні вивчаються умови формування, структури та етапи розвитку сучасної сім?ї, розподіл обов?язків у сім?ї, причини та мотиви розлучень тощо. На мікрорівні соціальної роботи досліджуються соціальні і соціально-психологічні проблеми подружжя, проводиться діагностична робота як важливий етап надання соціальної допомоги і підтримки [10, c.278].

У соціальній роботі з малозабезпеченими сім?ями застосовуються соціальні технології: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка і піклування. З сім?єю, яка перебуває у складній життєвій ситуації внаслідок індивідуального випадку чи складної психотравмуючої ситуації, проводиться сімейна психотерапія, реалізуються різні технології соціальної роботи, які мають на меті поліпшення соціального і психологічного стану подружжя і членів родини: соціальна корекція, соціальна терапія, психологічне і соціальне консультування, соціально-психологічна адаптація. Для організації рекреаційної діяльності, проведення дозвілля, допомоги у реалізації виховної функції сім?ї застосовуються соціально-педагогічні методи і методи соціального виховання. Актуальною для попередження дисгармонії сімейних стосунків, поліпшення її соціально-психологічного стану є соціальна робота на місцевому рівні, спрямована на активізацію зусиль громади у напрямку благоустрою району, створення умов для відпочинку, тимчасового перебування маленьких дітей у дитячих кімнатах, створення ігрових майданчиків для дітей, забезпечення сучасним і зручним транспортним обслуговуванням тощо.

Автори книги наводять приклад соціальних служб для допомоги малозабезпеченим сім'ям, для дітей сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, проводять акції зі збору речей і благодійні акції: "Теплий дім", "Турбота" -- Черкаси, "Крамниця милосердя"; "Добродійність", "Старим речам -- нове життя" -- Харківська обл., "Діти вулиці", "Підліток", "Група", "Урок" -- Сумщина і т. д. [10, c.279].

Одним із важливих підходів до соціальної роботи з сім'єю є сімейна терапія. Психосоціальну роботу з сім'єю важко проводити без спеціальної підготовки в сфері сімейного консультування. Застосування психотерапевтичних технік залежить від теоретичних підходів, на які спирається в своїй практичній діяльності соціальний працівник.

Важливе значення при соціальній роботі з малозабезпеченими сім'ями посідає вивчення психологічного стану членів таких сімей. Цю проблему вивчав у своїй науковій статті «Соціально-психологічні особливості людей з малозабезпечених сімей» кандидат психологічних наук Кошонько Г. А.

Автор зазначає, що у питаннях соціальної роботи сім'я рідко йде на контакти з представниками держави і суспільства за винятком випадків, обґрунтованих законодавством, або ж якщо запропонована допомога носить матеріальний характер (допомоги, виплати і т.п.).

Вирішуючи питання власної зайнятості, батьки часто виходять сьогодні з можливості використання отриманої професійної підготовки. Вони прагнуть зберегти звичне місце роботи навіть при невисокій оплаті. Спрацьовує інерційний мотив поведінки, побоювання змін і ризику в непрогнозованій ситуації ринкових відносин. Соціальна та психологічна відстороненість таких сімей обертається апатичним ставленням до життя, пасивністю сім'ї, саморуйнуванням особистості членів сім'ї, що часто веде до втрати віри в зміни. малозабезпечений сім'я соціальний бідність

У багатьох випадках роботи в сім'ях групи ризику, що зазнають матеріальні труднощі, фахівці і громадські організації, які приходять в сім'ю для надання допомоги, виконують роль «працівника». Полягає це в тому, що члени сім'ї перекладають турботу один про одного, про дітей на фахівців ззовні, так як жити без контролю з боку вони не можуть, займаючи пасивну позицію і надаючи фахівцям право самим знаходити вихід із скрутного становища, їх сім'ї. Це призводить до утриманства, прагненню звинувачувати в своїх бідах суспільство, маскуючи при цьому реальний стан справ в сім'ї і власне байдикування.

Багато сімей, що отримали невдалий досвід поліпшення свого скрутного становища, бояться знову піддати себе ризику. Замість цього вони вважають за краще перебувати в стані люті і неприйняття навколишнього світу. Стан кризи з часом стає для них нормою, вони перестають проявляти власну ініціативу. Сім'ї вчаться по-своєму захищатися при зіткненні з труднощами. Парадокс полягає в тому, що порушення, лють приносять їм певний комфорт як доказ того, що зробити нічого не можна і тому їх стан природно [11, c.6].

Автор приходить до висновку, що в цілому можна виділити такі особливості людей з малозабезпечених сімей як:

* Відсутність ініціативи, пасивність;

* Перекладання відповідальності на інших;

* Невміння ставити цілі і домагатися їх;

* Острах ризику;

* Прагнення звинувачувати в своїх бідах інших.

Соціальний працівник, виходячи з принципу максимізації мінімуму (прагнення максимально розширити мінімальні ресурси соціальної допомоги), повинен не тільки допомагати родині пережити труднощі, залучаючи кошти благодійників або спостерігаючи за справедливим розподілом державної допомоги, а й навчити сім'ю самодопомоги, взаємодопомоги, які дають більший ефект, ніж найщедріші допомоги. Потрібно пам'ятати, що морально завжди краще власний заробіток, ніж соціальне утримання.

Серед технологій соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями було назване соціальне страхування. Відповідь на запитання «Як саме соціальне страхування допомагає таким родинам?» знаходимо у книзі В. О. Безугла, Д. М. Загірняка, Л. П. Шаповала «Соціальне страхування».

Автори вказують, що основна мета соціального страхування - забезпечити достатній рівень компенсації доходу людини у разі втрати працездатності, роботи і реабілітаційних заходів. А це, як ми знаємо, є однією з найпоширеніших причин бідності і малозабезпеченості.

Через систему соціального страхування проводяться такі виплати: у зв'язку з хворобою, травмою, професійним захворюванням, при вагітності і пологах, по догляду за дітьми, компенсація вартості путівок на лікування і відпочинок.

Соціальне страхування виходить за межі соціального забезпечення - воно розв'язує завдання пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, запобіганню безробіття.

Тобто за відсутності можливості отримати хорошу і ефективну медичну допомогу членам малозабезпечених сімей, соціальне страхування може бути надійним рішенням багатьох їхніх проблем. Який же рівень розвитку системи соціального страхування в Україні?

Автори книги зазначають, що сьогодні система соціального страхування в Україні перебуває у стані становлення і розвитку, тривають пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях [12, c.196].

Серед основних проблем у сфері соціального страхування населення України, які вимагають негайного вирішення, автори виділяють наступні:

- надзвичайно високий рівень участі держави у сфері соціального захисту, надзвичайно слабка участь в її функціонуванні населення;

- надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, які надають заклади охорони здоров'я, освіти, культури, що не відповідає їх якості;

- неефективність бюджетного управління наявними фінансовими ресурсами як головними розпорядниками, так і окремими соціальними установами;

- недостатність коштів для фінансування заходів у сфері соціального захисту населення [12, c.197].

З метою вирішення розглянутих проблем, розроблена Загальнодержавна програма подолання та запобігання бідності на 2010-2015 роки, яка передбачає:

- запровадження системи раннього виявлення осіб та сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- модернізацію системи соціального обслуговування;

- надання пільги в обсязі, достатньому для забезпечення нормальної життєдіяльності особи (сім'ї);

- сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовки та підвищення кваліфікації молоді, її профорієнтації, запобігання негативним проявам у молодіжному середовищі;

- створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, покращення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок в українському суспільстві.

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності малозабезпечених сімей важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу. Соціальне страхування для малозабезпечених сімей є одним з способів отримати медичну допомогу. Медичне соціальне страхування розглядається у книзі професора Осадець С.С. «Страхування».

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування поділяється на обов'язкове і добровільне.

Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується організацією добровільного медичного страхування [13, с.366].

Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту застрахованих (послуги дітям або дорослим); переліку медичних установ, що їх пропонує страхова організація для виконання програми добровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг.

Програми добровільного медичного страхування передбачають заходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги населенню. До цієї роботи через систему добровільного медичного страхування вдається залучати найкваліфікованіші медичні кадри, підвищуючи якість медичних послуг [13, с.367].

Отже, можна зробити висновок, що медичне страхування є ефективним рішенням для малозабезпечених сімей у випадку хвороби чи потреби лікування. Нажаль, автор вказує, що далеко не всі сім'ї проінформовані про можливість застрахувати своє життя і не всі покладаються на таку допомогу. Це пов'язано зі становленням системи страхування в Україні і її недостатній розвиток [13, с.368].

З особливими труднощами зустрічаються малозабезпечені сім'ї з дітьми. Вони втрачають можливість дати їм нормальну освіту, здобувати кваліфіковану медичну допомогу, забезпечити усім необхідним. Державних пільг і виплат часто буває недостатньо і діти в таких сім'ях перебувають у скрутному становищі.

Спеціально для таких випадків в Україні діє система опіки і піклування, що також є частиною соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями. Про те як саме опіка і піклування може допомогти малозабезпеченим сім'ям, а також захистити дітей, дізнаємось з книги Холостової Є.І. «Соціальна робота з сім'єю».

Отже, опіка та піклування встановлюється над дітьми-сиротами, дітьми, які з тих чи інших причин лишились без батьківського піклування. Опіка і піклування також служить для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.

За словами автора, в Україні протягом тривалого часу сформувалась державна система соціального захисту, соціальної опіки і піклування дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків; формується новий інститут утримання дітей-сиріт в прийомній сім'ї. Технологія соціальної опіки і піклування становить певний порядок передачі дітей на виховання в сім'ю опікунів, у спеціалізовані заклади для дітей-сиріт і будинки-інтернати, будинки сімейного типу чи прийомні сім'ї [14, c.47].

В Україні останнім часом поширюється досвід легалізації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх прав проживання в сім'ї.

Для дітей, позбавлених батьківського піклування, створюються притулки для неповнолітніх. Діють служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких є соціальний захист дітей, створення належних житлово-побутових та психолого-педагогічних умов для їх життя на період визначення місця їх постійного влаштування. Влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування, займаються виключно органи опіки та піклування.

У сім'ю діти повертаються за письмовою заявою-зобов'язанням батьків, родичів або опікунів про забезпечення належного догляду за ними. В разі відсутності батьків (опікунів) діти направляються до регіональних притулків за місцем попереднього проживання. Неповнолітні віком від 16 років, які отримали паспорт, за письмовою згодою завідувача притулку можуть самостійно повернутися до батьків чи осіб, які їх замінюють.

Важливим є те, що опікуни, піклувальники зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти, двічі на рік здійснювати повне медичне обстеження підопічного. А контроль за умовами утримання, виховання, навчання дитини, над якою оформлено опіку, піклування, покладається на органи опіки та піклування.

У випадку невиконання опікунами, піклувальниками обов'язків і за умови настання тяжких наслідків винні особи несуть кримінальну відповідальність.

Автор книги заключає, що в Україні нажаль є досить велика частка малозабезпечених сімей, які не мають можливості належно утримувати своїх дітей, через що змушені звертатись до державних органів опіки і піклування. Провідна роль у вихованні дитини належить її батькам, тому державі необхідно посилювати способи боротьби з бідністю, а також збільшувати соціальні виплати для малозабезпечених сімей [14, c.48].

Соціальним працівникам доводиться зустрічатися з чималими проблемами у своїй роботі з малозабезпеченими сім'ями. Стан системи надання соціальних послуг був проаналізований у науковій статті: «Проблеми надання соціальних послуг малозабезпеченим сім'ям на рівні територіальної громади (на прикладі м. Харкова)» Вакуленко Світлани Миколаївни, кандидата соціологічних наук.

Аналізуючи актуальність теми статті, автор зазначає, що в Україні високий показник кількості малозабезпечених сімей у порівнянні з європейськими країнами. Це пояснюється тяжким незадовільним економічним становищем нашої держави, неефективна політика щодо подолання бідності та іншими чинниками [15, c.3].

Незважаючи на значну увагу дослідників до організації соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями, недостатньо розробленими залишаються критерії ефективності функціонування системи надання соціальних послуг сім'ям, якості соціальних послуг, які надаються, методики аналізу рівня задоволеності сімей -- споживачів соціальних послуг, потреби сімей у цих послугах.

До найгостріших проблем, які вимушені вирішувати малозабезпечені сім'ї, слід віднести проблему матеріального забезпечення. Матеріальне становище сімей вивчали на підставі таких показників: оцінка власного матеріального становища; основні джерела доходів; основні статті витрат. Автор вказує, що в результаті опитування за останні роки матеріальне становище малозабезпечених сімей покращилось завдяки державній допомозі [15, c.5].

Також, опитування показало, які види послуг найбільш необхідні малозабезпеченим сім'ям. Найбільш необхідними є такі види допомоги: грошова допомога, медичне обслуговування, підготовку дітей до школи, кошти на відпочинок і реабілітацію.

Однією з проблем соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями виявилось те, що багато сімей не знає ні про наявність, ні про діяльність різних державних і соціальних служб допомоги. Особливо Світлана Миколаївна наголошує на низькому рівні поінформованості потенційних клієнтів щодо можливості отримати соціальні послуги в громадських організаціях.

Автор приходить до висновку, що на сьогоднішній день немає чітких, формально встановлених, стандартів надання соціальних послуг. Це стосується як державного, так і недержавного секторів. Установи й організації не мають чітко виписаних і загальноприйнятих стандартів, які давали б можливість оцінювати власне якість соціальних послуг і їхню ефективність, а якщо вони й є, то мають чисто формальний характер, через це отримувачі соціальних послуг необізнані щодо таких стандартів, а тому застосовують свої критерії оцінювання, керуючись власним досвідом. Це загалом негативно впливає як на організування надання соціальних послуг, так і на загальний рівень задоволеності цією сферою.

Також актуальною залишається проблема належного організування надання соціальних послуг. Іноді за реальної нагоди отримати ту чи іншу послугу клієнт стикається зі складними процедурами, формалізмом, корупцією. На якість надання соціальних послуг істотно впливає і т. зв. людський чинник. У клієнтів з'являється відчуття розчарування й недовіри до системи надання соціальних послуг, знижується їхня активність щодо реалізації права на послуги і, як наслідок, посилення напруженості у відносинах між державою і громадянами.

Важливим питанням соціальної роботи з малозабезпеченими сім'ями є їхня адаптація у суспільстві. Детальніше про це дізнаємось з дисертації кандидата соціологічних наук Пляскіної Г.Є «Соціальна адаптація малозабезпечених сімей у нових соціально-економічних умовах».

Проблеми соціальної адаптації малозабезпечених сімей в умовах трансформації економіки набувають найбільшу гостроту в сучасному українському суспільстві. Вивчення їх особливо необхідно в умовах перехідності, незавершеності і масштабності процесів, що відбуваються в українському соціумі.

Соціальна адаптація малозабезпечених сімей являє собою процес взаємодії, взаємовпливу і взаємного пристосування таких сімей і соціального середовища, в результаті якого відбувається їх розвиток, встановлюється стан рівноваги і задовольняються потреби сім'ї.

Різні сім'ї залежно від складу, чисельності, статевовікових характеристик, освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня її членів, їх особистісних характеристик володіють різним адаптаційним потенціалом, різними можливостями реалізації цього потенціалу.

В даний час можна говорити про три найбільш поширених серед малозабезпечених сімей України стратегіях поведінки в змінній соціально-економічній реальності. Першу стратегію характеризує повна пасивність, вичікувальна позиція, економія на всьому. Друга стратегія поведінки передбачає різні типи адаптаційних стратегій з використанням професійно-кваліфікаційного потенціалу: один тип орієнтується на пошук високооплачуваної роботи, а другий - на додаткову роботу (в основному, підробітку випадковими заробітками крім основної роботи) або пошук додаткових джерел доходів. Третя стратегія пов'язана з підвищенням професійно-кваліфікаційного рівня шляхом підвищення рівня освіти, кваліфікації, освоєння іншої професії [16, с.9].

Автор дисертації приходить до висновку, що отримана в процесі дослідження інформація, дозволяє обґрунтувати необхідність вироблення владними структурами і соціальними інститутами загальної стратегії адаптації малозабезпечених сімей в нових соціально-економічних умовах.

Дослідивши сьогоднішнє становище системи соціальних послуг для малозабезпечених сімей, дізнаємось як же в Україні планується покращити ситуацію. Для цього розглянемо аналітичну доповідь під назвою «Основні напрямки оптимізації системи соціального захисту в Україні» Кочемировської О.А. (канд. псих. наук) і Пищуліної О.М (канд. соц. наук)

Автори вважають, що важливим напрямом реформування системи соціального захисту малозабезпечених сімей є запровадження законодавства, яке б захищало інтереси та добробут сімей, які потребують такого захисту, а також сприяло б урізноманітненню соціальних послуг, що надаються.

Задля подолання суперечностей та неузгодженості чинного законодавства, з метою скорочення його обсягів, спрощення змісту, подолання термінологічної плутанини, позбавлення від застарілих норм, що не виправдали себе, слід провести кодифікацію соціального законодавства та розробити Соціальний кодекс на основі концепції соціальної стандартизації, яка охоплює:

- соціальну стандартизацію в сфері отримання доходів громадян, що забезпечує доступ до благ та послуг, необхідних для відтворення людини (відповідного рівня та якості життєдіяльності).

- соціальну стандартизацію в сфері розподілу фондів суспільного споживання, що забезпечують доступ до благ та послуг, необхідних для відтворення людини (відповідного рівня та якості життєдіяльності) [17, с.35].

З метою підготовки законодавчої бази задля посилення сімейної складової соціального захисту:

- визначити на рівні закону поняття «державна сімейна політика», «соціальний захист сім'ї», «категорії сімей» («сім'я, яка потребує матеріальної допомоги», «сім'я, яка має право на отримання безкоштовних державних соціальних послуг» тощо), «обсяг соціального захисту відповідно до категорії сім'ї»;

- розробити та затвердити на рівні закону стратегію реалізації державної політики щодо сімей з дітьми.

- з метою уніфікації порядку реалізації сімейної політики та посилення взаємодії між закладами й установами, що надають соціальну допомогу та соціальні послуги різним категоріям громадян і сімей з дітьми, унормувати й узгодити функції та порядок взаємодії органів і служб [17, с.36].

Отже, у даній роботі були розглянуті соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, причини малозабезпеченості та соціальна робота з такими сім'ями. Зробивши огляд літератури на зазначену тему, я приходжу до висновку, що в Україні необхідно вдосконалювати систему соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, приводити її до європейських стандартів, оскільки в теперішньому стані держава лише забезпечує необхідний мінімум для життя сімей, що опинились у скрутному становищі. Цього виявляється недостатньо, адже такі сім'ї зустрічають низку проблем: матеріальних, житлово-комунальних, пов'язаних зі здоров'ям, вихованням дітей. Політика щодо подолання бідності не є достатньо ефективною і частка малозабезпечених сімей в Україні досить висока. Соціальна робота з такими сім'ями використовує такі технології як соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальну опіку і піклування та інші.

Висновки

В даний час в Україні найбільш гострою проблемою є проблема бідності. Число сімей, які опинилися за межею бідності, неухильно зростає. Бідність, високі ціни на послуги освіти і охорони здоров'я, дорогі комунальні послуги, незадовільне соціально-економічне становище України визнаються основними причинами зростання кількості малозабезпечених сімей.

Правовідносини у сфері державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям регулює Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000р. №1768-ІІІ з останніми поправками і змінами внесеними у 2012р.

Прийнятий закон вперше дав законодавче визначення поняття державної соціальної допомоги. Під нею розуміється надання малозабезпеченим сім'ям державних коштів, забезпечення соціальних допомог, субсидій та компенсацій, життєво необхідних товарів. Основними цілями надання цієї допомоги є: підтримка рівня життя нужденних громадян, середній дохід яких нижче величини прожиткового мінімуму, встановленого у нашій країни.

У даній курсовій роботі були розглянуті наукові праці дослідників і законодавчі акти, які стосуються системи соціальних послуг для малозабезпечених сімей, проаналізоване поняття «малозабезпечена сім'я», розглянуто державну і соціальну політику щодо допомоги таким родинам. Перш за все система соціальних послуг включає державну соціальну допомогу.

Опрацювавши матеріали, можна зробити висновок, що в даний час в Україні здійснюється недостатньо ефективна державна соціальна політика, спрямована, перш за все на подолання крайнього ступеня соціальної нерівності в сучасному суспільстві, забезпечення необхідного мінімуму і надання державної допомоги найбільш незахищеним групам населення, а саме малозабезпеченим сім'ям та малозабезпеченим самотньо проживаючим громадянам.

Серед проблем, які зустрічають у своєму житті малозабезпечені сім'ї є фінансові проблеми, проблеми працевлаштування, оплата комунальних послуг, медична допомога.

Точкою відліку бідності є прожитковий мінімум. Він розраховується виходячи з сукупного доходу усіх членів сім'ї. Сім'я середньомісячний дохід якої нижче величини прожиткового мінімуму, вважається малозабезпеченою і має право на отримання державної соціальної допомоги.

Отже, основною метою системи соціальних послуг є підтримка малозабезпечених груп населення: сімей та одиноких громадян, які проживають на сьогоднішній день за межею бідності і не можуть забезпечити себе і членів своєї сім'ї найнеобхіднішим.

Соціальна робота з малозабезпеченими сім'ями допомагає певною мірою вирішити основні проблеми родин. Для цього застосовуються такі соціальні технології як соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка і піклування. З сім?єю, яка перебуває у складній життєвій ситуації внаслідок індивідуального випадку чи складної психотравмуючої ситуації, проводиться сімейна психотерапія, реалізуються різні технології соціальної роботи, які мають на меті поліпшення соціального і психологічного стану подружжя і членів родини.

Система соціальних послуг в Україні потребує змін і вдосконалення. Більшість науковців, які вивчають цю проблему, схиляються до думки, що потрібно використовувати досвід європейських країн. Соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям в Україні є не стандартизованою. Установи і служби не можуть оцінити якість власних послуг, а це призводить до затримки розвитку таких організацій.

Соціальний працівник при роботі з малозабезпеченою сім'єю повинен враховувати що різні сім'ї залежно від складу, чисельності, статевовікових характеристик, освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня її членів, їх особистісних характеристик володіють різним адаптаційним потенціалом, різними можливостями реалізації цього потенціалу. Для кожної родини потрібен особистий підхід. Більшість родин не знає про діяльність певних служб допомоги, тому також важливим є питання поінформованості людей, доступності соціального захисту і якості самих послуг. В цьому і полягає зміст діяльності соціального працівника з малозабезпеченими сім'ями.