Сім'я як клієнт соціальної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї

1.1 Інститут сім`ї в контексті соціології

1.2 Сім'я як об'єкт соціальної роботи

1.3 Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується

Висновок до першого розділу

Розділ ІІ. Механізм соціальної роботи з сім'єю в сучасній Україні

2.1 Специфіка соціальної роботи з сім'єю

2.2 Особливості соціальної роботи з сім'єю закордоном

2.3 Роль центру соціальної служби у підтримці сімей

Висновок до другого розділу

Розділ ІІІ. Опитування громадської думки на тему: «Цінність сім`ї в житті студентської молоді

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність.

Сім'я -- головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності -- через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство -- людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних відносин.

Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Водночас функціонування сім'ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я -- це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

Сім'я займає одне з головних місць в державі, в житті суспільства, в житті кожної людини. З розвитком суспільства відбуваються зміни у формуванні сім'ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах.

Значні зміни відбуваються у системі чоловічих та жіночих соціальних ролей у сім'ї стосовно виховання дітей. Залучення жінок до суспільно-виробничої сфери, що спостерігається протягом останніх десятиліть, підвищує їх авторитет у родині і водночас зменшує можливість спілкування з дітьми, їх виховання. Важкі матеріальні умови існування більшої частини українських сімей примушують жінок до праці не стільки з необхідності власного самоствердження та професійної кар'єри, скільки через необхідність матеріально підтримати власну сім'ю.

Майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім'ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обов'язку батьків.

Також гострою проблемою є виконання репродуктивної функції. Зараз велика кількість сімей має лише одну дитину, а деякі не мають навіть і однієї. Вони пояснюють це тим, що зараз не найкращі часи для народження дітей, що спочатку має бути достатня матеріальна забезпеченість сім`ї.

Дослідження проблематики інституту сім'ї тривалий час перебуває в полі зору науковців: її соціальні аспекти вивчалися Л.Морганом, Ф. Енгельсом, М. Ковалевським, Ф. Ле Пле, Б. Малиновським, О. Контом, Е. Дюркгеймом, П. Сорокіним, Г. Спенсером та ін. Тенденції розвитку сучасної сім'ї як соціального інституту аналізуються у працях Е. Берджеса, У. Гуда, Дж. Готтмана, М. Вагнера, Х. Локка, В. Лутца, Т. Парсонса, Е. Гіденса, П. Бергер, Б. Бергер та ін. Різноманітні аспекти функціонування сім'ї, зокрема в нових соціально-економічних умовах, досліджують російські вчені А. Антонов, С. Голод, М. Мацковський, В. Медков, Н. Римашевська, Г. Сілладзе, А. Харчев. Серед українських дослідників проблематику сучасної сім'ї вивчають О. Балакірєва, Г. Дворецька, Т. Кузьменко, Н. Лавриненко, А. Ноур, В. Пилипенко, Л. Чуйко, Ю. Якубова та ін.

Об'єкт - сім`я, як соціальний інститут.

Мета - розкрити особливості соціальної роботи з сім'єю, в сучасному українському суспільстві що трансформується.

Предмет - чинники, що формують форми та методи соціальної роботи з сім'єю.

Завдання:

- Розглянути інститут сім`ї в контексті соціології.

- Вивчити сім`ю, як об'єкта соціальної роботи.

- Розглянути міждисциплінарний огляд категорії «сім`я».

- Розглянути специфіку соціальної роботи з сім`єю.

- Дослідити особливості соціальної роботи з сім`єю в Україні та закордоном.

- Проаналізувати механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві що трансформується.

- Розглянути діяльність центру соціальних служб щодо підтримки сімей.

Гіпотеза: ми вважаємо, що сучасна українська сім`я як соціальний інститут, має низку проблем соціально-економічного, культурного та психологічного характеру, які визначають її кризовий характер та призводить до того що вона стає потенційним клієнтом соціальної роботи.



Розділ І. Теоретичний аналіз інституту сім`ї

1.1 Інститут сім`ї в контексті соціології

Сім'я - це “соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у ставленні до дітей та осіб похилого віку”.[2,272].

Виходячи із парадигми розуміння сім'ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов'ю, взаємною моральною відповідальністю.[22, 12].

Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік - жінка; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Сім'я виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами. [26, 59].

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім'ї, подане І. Трубавіною.

„Сім'я - це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім'ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів”.[27, 4].

Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.

Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого -- з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, -- індивідуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в інституті сім'ї, а індивідуальні -- з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім'ї -- історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.[2,279].

Одна із найважливіших функцій - це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення -- дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім'ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина -- одну, десята частина -- жодної дитини. Багатодітні сім'ї становлять менше ніж 3% загальної кількості.[14,155].

Репродуктивна функція безпосередньо зв'язана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.

Наступна функція інституту сім'ї, яка зв'язана з репродуктивною функцією, -- функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання -- це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв'язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім'я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.

Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сім'ї -- формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім'ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім'я -- це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім'я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім'ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім'ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім'ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків -- пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім'ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя -- набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка -- це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім'ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо). [2, 283].

З огляду на особливу значущість сім'ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім'ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кілька десятків тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.[2, 272].

Соціологія сім'ї -- це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.

Сім'я має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'я -- це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об'єднані кровними зв'язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[28,201].

Існує багато визначень поняття «сім'я», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше -- це тлумачення сім'ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім'я -- це група людей, об'єднаних подружньо-родинними зв'язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім'ю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сім'я, а сімейна група.[2, 276].

Більш широке пояснення поняття «сім'я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім'ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об'єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сім'ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім'я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов'язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні -- як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв'язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім'ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім'ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім'ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім'ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім'ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім'ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища. [2, 277].

У своєму життєвому циклі сім'я проходить такі фази:

* зашлюбини -- утворення сім'ї;

* поява першої дитини -- початок періоду дітонародження;

* народження останньої дитини -- завершення періоду дітонародження;

* одруження й відокремлення від сім'ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

* смерть одного з подружжя -- припинення існування сім'ї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов'язки членів сім'ї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов'язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля -- моральними нормами, звичаями, традиціями.[5,179].

Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

Основні підходи до вивчення сім'ї в соціологічній думці.

Найхарактернішими є моделі сім'ї, розроблені в межах структурного функціоналізму. Його представник Т.Парсонс виходить з позиції про універсальний характер нуклеарної сім'ї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, пов'язане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сім'ї уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:

* чоловік/батько жінка/мати

* син/брат донька/сестра.

Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/батько», емоційне -- за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сім'ї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям, закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом, має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім'ї. Модель Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сім'ї, тобто відсутності сталих міцних зв'язків членів сім'ї зі своїми батьками та іншими кровними родичами. Відповідно до цієї моделі лише один член родини -- чоловік (чоловік/батько) здійснює зв'язок між сім'єю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої ролі для життя родини не має.[28,205].

Дослідження сім'ї в США у 60--70 х рр. спростували багато положень Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної сім'ї. Було доведено, що зв'язки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені великі (а не лише нуклеарні) сім'ї, які складаються з 3--4 поколінь. Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сім'я аналізується з позиції її пристосування до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості та міцності сім'ї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині родинного кола.[28,208].

Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сім'єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціями. Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання коштів, якими володіє сім'я, -- члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома стравами, приготовленими жінкою, чи в кафе або ресторані). Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх -- між сім'єю та її соціальним оточенням.

Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі.

Інституціональний підхід дозволяє розглядати родину як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім'ї переходить до суспільства. У цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він визнає.[28,211].

У західній соціологічній думці є ще один напрям, який розглядає сім'ю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сім'ї ґрунтується на визнанні все загальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів -- ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди об'єднуються в родинах, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок відмінна. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, притаманне для всіх самців у природі). Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання нащадків; їх родинний внесок вищий, ніж чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сім'ях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива родині, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти -- неминучі.[12,330].

У межах радянської соціології сім'я розглядалася насамперед як соціальний інститут. У СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів підпорядковувалася меті забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі й жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір родини досить часто ставали негативними чинниками в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці й розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому й медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О.Дудченко, зменшення ролі сім'ї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню родинних та інших групових інтересів до «особистих» (на противагу «суспільним»), полегшенню в кінцевому результаті маніпуляції поведінкою індивідів і цілих груп людей.[12,345].

На часі, очевидно, і вироблення нового типу відносин сім'ї і суспільства, заснованого на рівноправності й партнерстві, на взаємодії і взаємній повазі. Помітну роль у налагодженні такого типу відносин відіграє сучасна українська соціологія та її основні дослідницькі осередки. Дослідження сім'ї та її проблем зосереджені нині переважно в Українському інституті соціальних досліджень; спільно з Центром «Соціальний моніторинг» протягом останнього десятиріччя було здійснено низку проектів, що мали на меті з'ясувати становище сім'ї в Україні, появу нових тенденцій і проблем, зміни у ціннісних орієнтаціях щодо родинного життя тощо. Найпотужнішим джерелом визначення стану сімей на сьогодні є вибіркові обстеження Державного комітету статистики «Умови життя домогосподарств». Усі ці дослідження, в яких вагома роль належить соціологам, допомогли формуванню пропозицій для вироблення державної сімейної політики в країні. Таким чином, саме в цій ділянці суспільного життя України найвиразніше виявляється важлива роль соціології, яка не тільки збільшує обсяг і глибину своїх знань про сім'ю як органічну складову соціуму, а й допомагає органам влади оптимізувати умови створення і розвитку сучасних родин. [28, 211].

1.2 Сім'я як об'єкт соціальної роботи

соціологія сім'я суспільство підтримка

Соціальна робота проводиться з такими типами сімей: багатодітними, неповними, сім'ями, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціально неблагополучними сім'ями (безробітними; сім'ями, які складаються із алкогольно і наркозалежних осіб та ін.); сім'ями, в яких є інваліди; прийомними сім'ями та сім'ями опікунів та ін.

Сім'я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об'єктивно-суб'єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв'язків.[9,243].

Існує багато типів сім'ї. Клієнтом соціальної роботи може стати сім'я будь-якого типу, а рівень потреби в соціальній підтримці, її конкретне утримання, види допомоги, якої потребують або можуть потребувати сім'ї, що належать до різного типу, мають бути різними. Ми розглянемо типи сімей за різними характеристиками.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім'ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

1. Характером спорідненості:

* консангвінальна (кровноспоріднена) -- тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв'язках між подружжям;

* кон'югальна (подружня чи шлюбна) -- тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв'язки.

2. Кількістю представлених поколінь:

* однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

* проста або нуклеарна -- подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім'ї в сучасному суспільстві;

* розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з'явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв'язані спільним господарством;

3. Типом подружжя:

* проста -- моногамія;

* складна -- поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об'єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

* розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

4. Наявністю батьків:

* повна, коли є батько і мати;

* неповна, коли відсутній хтось із батьків;

5. Кількістю дітей:

* бездітна -- немає дітей;

* однодітна -- одна дитина;

* багатодітна -- троє і більше дітей;

6. Розподілом ролей:

* партнерська -- заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

* матріцентрична -- центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

* патерпальна -- центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім'ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

7. Ступенем самостійності:

* автономна -- така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

* гетерономна -- така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов'язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.[2, 283].

Розглянемо типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

- за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання:

- за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції:

- за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

- за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.); різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські);

- за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року);

сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; від 3 до 5 років ; від 5 до 10 років; від10 до 20 років; від 20 до 25 років; від 25 до 30 років; від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу, міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.

4. Залежно від виконання комунікативної функції:

- сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

- за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;

- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

- за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

- соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

- сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів.

5. Залежно від виконання виховної функції:

- благополучні;

- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

- сім'ї групи ризику.[8,265].

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо.[4,102].

Приймаючи сім'ю в якості об'єкта соціальної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім'ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім'ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім'я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей. В кожної сім`ї виникають проблеми різноманітного характеру, деякі сім`ї справляються з ними самостійно, деяким потрібна допомога кваліфікованого фахівця. Причини звернення сім`ї до соціального працівника досить різноманітні, наприклад малозабезпеченість, багатодітність, молода сім`я, сім'я, де батьки повернулися з місць позбавлення волі, неповна сім`я, сім`я в якій є залежні від алкоголю, наркотиків та багато іншого. Розглянемо деякі сім`ї та їх причини звернення до соціального працівника.[4,134].

Роботу з сім'єю соціальний працівник починає з її вивчення. Відповідно зміст діяльності визначається в кожному окремому випадку індивідуальними особливостями сім'ї.

Молода сім'я - це подружжя з дітьми або без них у першому шлюбі. Вік такої сім'ї - не більше 5 років, вік чоловіка і жінки - не старше 33 років. Більшість таких сімей живуть з батьками, це, наприклад, сім'ї студентів, проблеми яких часто доводитися розв'язувати соціальному працівнику.

Неповна сім'я - сім'я з одним із батьків (найчастіше - матір'ю) стала в останні роки досить поширеним явищем. Така сім'я - результат розлучення, смерті або довгої відсутності одного з батьків, або коли дитина народилася поза шлюбом. Сім'ї такого типу більше всього потребують уваги з боку соціального працівника.

Позашлюбна сім'я, крім тяжких матеріальних умов, переживає і негативне відношення з боку оточуючих. У вихованні дитини в такій сім'ї негативний вплив часто здійснює на дитину велика любов матері. Батько в більшості таких сімей вихованням дитини не займається.[2,289].

Сім'ї в повторному шлюбі - це сім'ї з двома батьками, де можуть жити діти як спільні, так і діти від попередніх шлюбів. І проблемою в такій сім'ї є ставлення вітчима або мачухи і нерідних дітей. Тут часто стає необхідністю втручання соціального працівника, який розробляє спеціальну програму, що включає психологічні, соціальні і педагогічні рекомендації для батьків. Разом з тим, незважаючи на проблеми, подружжя у цьому шлюбі намагається не повторювати помилок попереднього шлюбу, тому ці сім'ї більш згуртовані.

Особливу категорію складають сім'ї, створені після смерті чоловіка чи жінки в попередньому шлюбі. Діти гостро переживають втрату батька чи матері, і це відбивається на відношеннях з вітчимом або мачухою.

Сім'я «маленька мама». У сучасному суспільстві поява такої категорії сімей розглядається як порушення шлюбно-сімейних норм. Разом з тим кількість неповнолітніх мам зростає, тому необхідні заходи, спрямовані на соціальний захист і допомогу їм з боку держави і суспільства. Поради перервати вагітність призводять до тяжких наслідків для її здоров'я. Робота з даною категорією сімей тільки розпочалася. Створюються програми з надання допомоги юним матерям, створюються Центри соціально-психологічного захисту.[1,244].

Визначимо типи допомоги, якої потребують сім'ї з боку соціальних служб.

Соціально-демографічної - багатодітні сім'ї; бездітні; які розлучаються; сім'ї «маленьких мам». Матеріально-житлової - малозабезпечені сім'ї, які перебувають у складних житлових умовах; вагітні жінки; матері, на утриманні яких є неповнолітні діти; матері і батьки, які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим робочим днем, дома тощо. Медико-соціальної - сім'ї з дітьми; батьками-інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями; які зловживають спиртними напоями, застосовують наркотичні речовини, мають прояви суїциду. Соціально-правової - потребують сім'ї, в яких батьки перебувають у суперечності із суспільними законами; криміногенна обстановка в сім'ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язанні складних питань у сімейному вихованні, налагодженні взаємостосунків цих батьків зі школою.

Мета соціальної роботи з сім'єю - це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.[5,78].

Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціально-педагогічної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, членів родини).

Соціально-профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді.[5,100].

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою яких є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.[10,215].

Соціальний працівник виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям - жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантовано надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньо-сімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо. Соціальний патронаж - один з напрямів соціально-педагогічної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.[18,160].

Робота з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини; розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. При цьому слід враховувати, що неповна сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: невпевненість, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі.[20].

1.3 Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується

Сучасний етап функціонування українського суспільства характеризується наявністю соціальних змін, що є складовими загального процесу суспільної трансформації. Внаслідок суттєвих перетворень в економічній, соціальній, політичній та інших сферах помітно актуалізується проблема соціальної захищеності окремих верств населення, зокрема особливої значущості набуває проблема соціальної захищеності сім`ї.[15,331].

Сьогодні в Україні приділяється велика увага державній сімейній політиці, мета якої полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства.

Українська держава велику увагу приділяє законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сім'ї. В Конституції України зазначено, що сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою, а також, що держава створює умови для зміцнення сім'ї. Сімейні відносини в Україні регулюються Сімейним Кодексом України та іншими нормативно - правовими актами.

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства, яка створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Основа сім'ї - це шлюб.

Стаття 51 говорить: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї».

Вільна згода чоловіка і жінки передбачає, що ніхто із них не може бути примушений до укладення шлюбу. Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставленні до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.[9, 256].

Відповідно до статті 24 Конституції України «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і правовій підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».

Рівні права і обов'язки чоловіка і жінки у сімейних відносинах забезпечуються чинним законодавством, перш за все Сімейним кодексом України, основними завданнями якого є зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Кожен з нас знає, що чоловіки і жінки, які досягли шлюбного віку, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і створювати сім'ю. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. У деяких випадках сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. З цього випливає, що одним з напрямків створення сім'ї є шлюб - сімейний союз жінки та чоловіка зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, який ґрунтується на вільній та повній згоді жінки та чоловіка і який є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.[15,335].

Зареєстровані шлюби більш стабільні, і тим самим забезпечують стабільність самої держави. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою. Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.[8,307].

Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються законом за винятком тих випадків, коли ці права здійснюються всупереч їх призначенню. Використання членами сім'ї своїх прав не має завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни повинні додержуватися законів, поважати загальнолюдські принципи, всемірно сприяти зміцненню сім'ї. Захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами державної реєстрації актів цивільного стану.[15,283].

Конституція України містить положення, що стосуються сім'ї. Зокрема, у статті 51 вказано: Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків»; у статті 52: «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним».

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і мають рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. У разі одруження неповнолітніх вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно. Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. При неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки і піклування. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку.[9,411].

Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їхніх повнолітніх дітей. Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.). Діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.[8,244].

В останній час в Україні приділяється дуже велика увага законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сім'ї, приймається багато нормативно - правових актів, які спрямовані на реалізацію державної сімейної політики. Статтею 48 Конституції України закріплено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Держава спрямовує сили на формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї у житті суспільства, вихованні нового покоління, забезпеченні суспільної стабільності та прогресу; створення сприятливих умов для повноцінного морально - психологічного, соціального, культурного і духовного розвитку сім'ї, взаємовідносин поколінь: формування засад соціального і правового захисту сімей з дітьми, дітей-сиріт, дітей-інвалідів.

На сьогоднішній день в Україні прийнято та діє багато законодавчих актів, які спрямовані на правовий та соціальний захист сім'ї. Але кожна людина повинна пам'ятати також про те, що добробут її сім'ї залежить і від неї самої. Основою міцної сім'ї є взаємне кохання та щирі відносини між усіма членами родини.[9,403].

Висновок до першого розділу

Отже, сім'я -- це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність -- усе це справляє негативний вплив на сім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Що стосується соціального захисту, можна зазначити, що українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні тривають пошуки власної моделі соціального захисту сім`ї, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги, і відповідного нормативно-правового регулювання діяльності таких служб, розвивається законодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недержавних організацій у соціальній сфері. Пристосування до міждержавних законодавчих аспектів та колізій соціальної роботи.



Розділ ІІ. Механізми соціальної роботи з сім`єю в сучасній Україні

2.1 Специфіка соціальної роботи з сім'єю: напрями, форми та методи

До кожної сім`ї існує свій підхід у роботі з нею, використовуються різні напрями соціальної роботи, форми і методи соціальної допомоги, мета яких - збереження сім'ї як соціального інституту в цілому і кожної конкретної сім'ї.

Напрями соціальної роботи з сім'єю.

Сімейна терапія. Її суть полягає в проведенні бесіди серед членів сім'ї або декількох сімей із подібними проблемами. Усвідомлення реальної сімейної проблеми має діагностико-терапевтичне значення, при якому виявлене та усвідомлене утруднення змушує членів сім'ї переглянути свою поведінку, допомагає їм подолати бар'єр винятковості ситуації й виробити позитивне ставлення до проблеми, створює можливість для позитивного її вирішення.[13,60].