Класифікація методів соціальної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика методів в соціальній роботі

1.1 Поняття методу соціальної роботи

1.2 Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи

Розділ 2. Класифікація методів соціальної роботи

2.1 Соціологічні та організаційні методи соціальної роботи

2.2 Психологічні методи соціальної роботи

2.3 Методи соціально групової роботи

2.4 Актуальні методи соціальної роботи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Постійне накопичення знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачують способи, методи проникнення людини у різні сфери суспільного життя. Існують різні класифікації методів залежно від ознак, що покладені в їх основу: ступінь загальності, поширеність, зміст і характер діяльності та ін.

Класифікація методів соціальної роботи являє собою дуже складну, недостатньо розроблену, але актуальну проблему теорії і практики соціальної роботи. Класифікація методів - важливий компонент наукової організації соціальної роботи. Однак необхідно зазначити, що опис та аналіз методів, їх аранжування у спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення

Актуальність дослідження. На сьогодні існують різні описи змісту, класифікацій методів. Це пов'язано з тим, що соціальна робота як наука все ще перебуває на стадії еволюційного формування, а практичні питання, вирішенням яких займаються соціальні працівники, надзвичайно складні та різноманітні, що ускладнює систематизацію методів для організації та регулювання фахової діяльності.

Мета дослідження - проаналізувати класифікацію методів в соціальній роботі.

Об'єкт дослідження - метод в соціальній роботі.

Предмет дослідження - класифікація методів в соціальній роботі.

Для досягнення мети дослідження були визначенні такі завдання:

1. Проаналізувати поняття методу соціальної роботи.

2. Розглянути класифікацію методів в соціальній роботі.

3. Визначити актуальні методи соціальної роботи.

Робота складається з вступу двох розділів висновку та списку використаної літератури.

Розділ 1. Загальна характеристика методів в соціальній роботі

1.1 Поняття методу соціальної роботи

У розв'язанні соціальних проблем клієнтів, стимулюванні розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують різноманітні методи соціальної роботи - сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх - дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв'язанні власних життєвих проблем [1, c.25] .

Поняття «метод» прижилося у європейській соціальній роботі після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США до 60-х років XX ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх історичному розвитку. Протягом наступних десятиліть унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформувалися нові підходи, у межах яких було розроблено психологічні моделі і терапевтичні техніки (клієнтоцентрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія).

У сучасній зарубіжній практиці, попри різноманітні дискусії, поширена класифікація методів на первинні (класичні, інноваційні) і вторинні. До класичних первинних методів зараховують індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді, до інноваційних первинних методів - індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію; до вторинних методів - супервізію (наставництво та спостереження), планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. Застосовують їх, як правило, при структурних змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому плані. Засобами змін є дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація [2, c. 220] . Українські вчені класифікують методи соціальної роботи за такими ознаками:

--за напрямами і формами діяльності (організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні та ін.);

за об'єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, в громаді);

за суб'єктами соціальної роботи (методи, які застосовують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою).

За іншою класифікацією, яка бере за основу специфіку роботи державних служб соціального захисту населення, розрізняють:

соціально-економічні методи (впливають на матеріальні, моральні, національні, сімейні та інші соціальні інтереси і потреби клієнтів). До них належать натуральна і грошова допомога, пільги, компенсації і допомоги, догляд і побутове обслуговування тощо;

організаційно-розпорядчі методи (орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з організаційною структурою соціальних служб). Їм властива безпосередність впливу, опора на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на роботу соціальних служб через положення та інструкції, розпорядчі - сприяють оперативному розв'язанню проблем, своєчасному уточненню завдань. До організаційно- розпорядчих методів належать регламентування, нормування та інструктування;

--психолого-педагогічні методи (характерною їх особливістю є безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо). Такими методами є підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомендації тощо [3, c. 15-18].

Іноді ведуть мову про такі методи соціальної роботи, як біографічний метод (з'ясування суб'єктивних аспектів громадського життя завдяки дослідженню особистих документів), консультування, моделювання.

Класифікація російського дослідника Сергія Тетерського охоплює:

1. Науково-дослідницькі методи (забезпечують отримання достовірної інформації, формування на її основі наукових теорій). До них належать організаційно-розпорядчі (регламентування, нормування, інструктування), психолого-педагогічні методи (переконання, соціальна терапія, сповідальний метод), метод соціального діагнозу, метод втручання в критичних випадках, метод роботи у громаді та метод роботи на вулиці.

2. Перетворювальні методи (засоби, прийоми професійного впливу соціального працівника на клієнта і його оточення). Вибір методів залежить від специфіки роботи соціальних служб. Здебільшого вони використовують комплекс методів, хоча можливе надання переваги якомусь одному з них. У практичній соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група послуг». Наприклад, служба соціальної підтримки сім'ї може надавати їй матеріальну допомогу (забезпечення дітей харчуванням, належних умов у помешканні; придбання обладнання для догляду за дитиною-інвалідом; придбання одягу, взуття для дитини; придбання насіння для городу та ін.), допомагати організаційно, надавати психолого-педагогічні послуги (підтримка і моральне заохочення, навчання догляду за немовлям, сприяння в оволодінні методами виховання дитини, ведення домашнього господарства, розподіл сімейного бюджету, налагодження стосунків) [4, c. 180-182].

Ця система методів і форм соціальної роботи являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Властивістю методології соціальної роботи є її гнучкість, яка виявляється в постійній зміні змісту і форми роботи соціальних працівників, та дискретність, свідченням чого є нерівномірність її впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

1.2 Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи

Ефективність соціальної роботи, проведеної з різними групами населення, багато в чому залежить від пізнання закономірностей розвитку соціальних процесів, конкретних умов життєдіяльності людей, від досвіду, накопиченого попередніми поколіннями і сучасниками. Найважливіша роль у використанні на практиці пізнаних закономірностей належить цілісній системі принципів, методів, форм і засобів соціальної роботи [5, c. 76-78 ].

Класифікація методів - важливий компонент наукової організації соціальної роботи. Під методами тут розуміються способи, сукупність прийомів і операцій в соціальній роботі; способи досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Вони виступають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Аналіз існуючих та розробка оптимальних форм і методів соціальної роботи - одна з найважливіших завдань соціальної роботи як наукової дисципліни.

Методи прийнято розглядати як частину соціальної роботи. Методи включають систематизований звід правил, що дозволяють здійснювати соціальну роботу, розумно діяти на "робочих полях".

Метод у соціальній роботі виконує двояку роль, виступаючи:

1) як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, вироблених в науках, що вивчають різні аспекти життєдіяльності людини і соціальної практики;

2) як певна конкретна дія, що сприяє якісному зміни існуючого об'єкта (суб'єкта).

Методи соціальної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, на яку спрямована діяльність соціального працівника та соціальних служб. З іншого боку, вони визначаються також професією соціального працівника, його спеціалізацією в тій чи іншій області, сфері життя, структурою соціальних та інших служб [6, c. 6-9].

Методи соціальної роботи є динамічним процесом, у структурі яких нелегко виокремити фази, і не всі вони наявні у кожному конкретному випадку. Багатомірність і багатоаспектність процесу соціальної роботи зумовлені різними методами і підходами до тлумачення суті, різним баченням його внутрішньої структури.

1. Раціональний (лінійний) підхід. Його прихильники вважають процес соціальної роботи своєрідним циклом, що складається з окремих послідовних фаз (початкового оцінювання, планування, реалізації плану, кінцевого оцінювання). Вони виходять із того, що людина, відчуваючи або усвідомлюючи потребу в допомозі, долає разом із соціальним працівником цикл із чотирьох послідовних фаз, які утворюють процес допомоги або процес розв'язання проблеми .

Ці фази властиві не тільки індивідуальній соціальній роботі, а й груповій роботі та роботі у громаді. Нерідко за один цикл не вдається досягти мети, через що постає необхідність повторити його. Наприкінці запланованої роботи може виникнути інша проблема, що спонукатиме соціального працівника продовжити співпрацю з клієнтом чи повернутися на якусь із попередніх фаз і переглянути прийняті рішення. У процесі роботи актуальність запланованої мети може суттєво знизитися, внаслідок чого процес її буде значно важливішим за результат.

Не завжди один і той самий соціальний працівник є відповідальним за всі фази процесу. Інколи оцінюють ситуацію, планують роботу одні фахівці, а виконують план (надають послуги) - інші. Головне, щоб у соціальній службі зберігалася безперервність у роботі, функціонувала система відповідальності за конкретного клієнта.

Лінійна модель зосереджена на цілях і наслідках (розв'язанні проблем). її ще називають раціональною, оскільки вона орієнтує на пошук технічного і оптимального (раціонального) методу розв'язання певної проблеми, передбачає її структурний аналіз, визначення цілей і пріоритетів, альтернатив та інструментів, вибір оптимального варіанта.

Покроковий (інкрементальний, аналітичний) підхід. Йому не властиве бачення соціального процесу крізь призму довгострокових цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміни з урахуванням ситуації, що склалася, досягнення на кожному етапі компромісу, домовленості між суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачає взаємодію багатьох елементів. Його використовують у зосередженій на завданні моделі соціальної роботи.

Практичний підхід. Його засадничою основою є діалог між соціальним працівником і клієнтом. Діяльність може починатися без попереднього знання адекватних стратегій втручання і методів роботи, завдяки яким можна передбачити кінцевий результат, без формулювання цілей. Соціальні працівники відштовхуються від свого обов'язку сприяти добробуту, використовують різноманітні уявлення та ідеї, щоб осягнути конкретне завдання. Кінцевий результат проектується з урахуванням придатних у конкретному випадку засобів діяльності. Соціальні працівники, розмірковуючи разом із клієнтами про очікувані результати, аналізують способи їх досягнення. Внаслідок цього може з'явитися нова мета діяльності. Так відбувається постійна взаємодія між цілями і засобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей, реалізовується постійний пошук істини. Найчастіше цим підходом послуговуються за гуманістичних методів соціальної роботи.

Вибір підходу до процесу соціальної роботи залежить від теоретичних методів, якої дотримуються соціальні працівники, обраної стратегії втручання і методу соціальної роботи [7, c. 12-14].

На сьогодні існують різні описи змісту, структури, класифікації, оцінки цих підходів. Це пов'язано з тим, що соціальна робота як наука все ще перебуває на стадії еволюційного формування, а практичні питання, вирішенням яких займаються соціальні працівники, надзвичайно складні та різноманітні, що ускладнюють систематизацію методів і принципів організації та регулювання фахової діяльності. Специфіка практики соціальної роботи полягає ще й у тому, що зміна об'єктивних умов надання соціальної допомоги та підтримки неминуче породжує нові соціальні ситуації, зміну в стосунках між людьми в процесі соціальної роботи. Це зумовлює необхідність використання адекватних новим ситуаціям методів, технологій і стратегій втручання, впровадження інноваційних підходів. У зв'язку з цим практика соціальної роботи перебуває у постійному пошуку і трансформації. Найактуальніші методологічні проблеми соціальної роботи стосуються організації її на такому рівні, який забезпечував би максимальну її результативність, а також критеріїв її ефективності. Ці дві проблеми фокусуються на головному методологічному принципі практики діяльності соціальних працівників, який зобов'язує до забезпечення єдності теоретичних знань, практичних навичок і вмінь. А це формує відповідні вимоги до фахової компетентності та особистісних якостей соціальних працівників [8, c.54-56].

Становлення методів соціальної роботи відбувається за гострих дискусій. Обумовлено це тим, що характер практичної соціальної роботи, її структура і напрями здійснення розглядаються представниками різноманітних теоретичних шкіл під різними кутами зору.

Розділ 2. Класифікація методів соціальної роботи

2.1 Соціологічні та організаційні методи соціальної роботи

Соціологія в соціальній роботі розглядається з погляду соціологічного забезпечення діяльності організацій і установ соціальної сфери. На рівні соціальної роботи як науки використовується теоретична соціологія, яка розкриває універсальні закономірності та принципи побудови різноманітних соціальних систем, що узагальнюють і структурують емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання. На рівні практики соціальної роботи використовується емпірична соціологія, яка встановлює та узагальнює соціальні факти.

Соціологічні методи соціальної роботи - способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію - анкети, бланки інтерв'ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії). Предмет соціологічного дослідження - найбільш значущі з теоретичного або практичного погляду особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Відповідно до встановлених критеріїв найважливішими з них є: мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни його проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають[9, c.207-209].

До соціологічних методів соціальної роботи відносяться: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.[10, c. 140].

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах. Його ефективність простежується у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження; є важливою для отримання іллюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних; за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження.

Соціометричний метод один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо-колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціальному працівнику вивчити склад малих соціальних груп, особливо щодо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих факторів, розрізняють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий - коли замість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт [11, c.75-78].

Аналіз документів дає змогу соціальному працівнику сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези досліджуваного явища; порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших досліджень; отримати інформацію про певну соціальну проблему; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку; здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства - сім'ї, освіти, засобів масової інформації; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення, окремих його прошарків і конкретних людей[12, c. 22].

Аналіз соціуму він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо [13, c.115].

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації [12,c.213-214].

Організаційно-розпорядчі методи орієнтовані головним чином на такі мотиви поведінки людей, як усвідомлена необхідність громадської і трудової дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності. Відмінною їх рисою є прямий характер впливу, оскільки спираються вони перш за все на регламентуючі, нормативно-правові акти. У даній групі методів можна виділити певну відмінність між організаційними та розпорядчими методами. Організаційні методи, закріплюючи права, повноваження, обов'язки і відповідальність різних ланок в органах управління соціальними службами, забезпечують "випереджаюче" управлінське вплив) рішення завдань соціальних служб. Розпорядчі методи дозволяють здійснювати оперативне уточнення завдань, перерозподіл сил та засобів, рішення епізодично виникаючих нових завдань своєчасно усувати розкриті недоліки. Будучи органічно пов'язані з організаційними методами, вони надають системі органів управління соціальною роботою оперативність і динамічність. Основними організаційно-розпорядчих методами є: регламентування, нормування й інструктування, підбір і розстановка кадрів, метод вимог, критики і самокритики, контроль, перевірка виконання та ін. Регламентування являє собою розробку та введення в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання (накази, типові положення, посадові інструкції, штатний розклад та ін.) Нормування полягає у встановленні нормативів, які служать орієнтуванням у діяльності соціального працівника (нормативи чисельності обслуговуваних клієнтів, нормативи часу обслуговування та ін.) Інструктування полягає в роз'ясненні обстановки, завдань, можливих труднощів і наслідків неправомірних дій клієнта, застереженні від можливих помилок, раді за характером дій і т. д. У соціальній роботі інструктування зазвичай має форму консультаційної, інформаційної та методичної допомоги клієнту, направлено на захист його громадянських прав і свобод [15, c.10].

Для ефективності соціальної роботи дуже важливе правильне управління організаціями та установами та установами соціальної сфери, процесом соціальної сфери на мікро-рівні [9, c.207].

2.2 Психологічні методи соціальної роботи

Психологічний вплив на особистість в соціальній роботі здійснюється відповідно до того, якого напрямку теоретичної і практичної психології дотримується соціальний працівник, які його досвід роботи і професійна підготовленість. Використання різноманітних психологічних прийомів і технік розподіляється на два основних методологічних принципи: директивний - розвиток допомагаючих стратегій, які засновані на лікуванні, і в цьому випадку клієнт є пасивним споживачем психотерапії, і не директивний, в основі якого - сприяння самоактуалізації особистості, здатності підтримувати себе саму, розвиток незалежності.

У практиці соціальної роботи послідовний психологічний вплив на клієнтів здійснюється у таких формах: індивідуальна робота, групова робота і робота у мікросоціальному середовищі. Загальною для всіх трьох форм соціальної роботи, які в науковій літературі визначаються також як методи, напрямки соціальної роботи, є діагностика психологічного стану клієнта[ 9, c.248].

У роботі соціального працівника склались чотири основні напрями: психодіагностика, психокорекція, психологічне консультування і психопрофілактика. Соціальна допомога населенню надається за тими самими напрямами практичної психології:

- повідомлення клієнту об'єктивної інформації про його розлади на основі психодіагностики. Клієнт виробляє власне ставлення до отриманої інформації і приймає рішення про її використання;

- психологічна корекція, з допомогою якої для клієнта розробляється індивідуальна програма певного виду діяльності;

- психологічне консультування, мета якого - допомогти індивіду знайти якомога більше варіантів поведінки, думок, почуттів, вчинків для активної взаємодії з людьми і соціальними групами всередині соціуму;

- психопрофілактична робота, спрямована на те, щоб завчасно попереджувати можливі порушення у розвитку індивіда, створюючи умови для повноцінного психічного розвитку на кожному віковому етапі [16,c. 89].

Аналіз роботи соціального працівника дозволяє виділити такі типи взаємодії їх з клієнтами:

1. Вирішення соціальних завдань - орієнтація на певні норми і критерії поведінки. Спроба клієнта усвідомити і прийняти нові соціальні цінності приводить до дискомфорту і навіть до психосоматичних захворювань. У цьому випадкові вимагається змінити і ввести нові критерії, оцінки, які допоможуть клієнту побачити свою мету в іншому світі, розширити перспективи, дозволять відійти від шаблонної поведінки і переживань.

2. Вирішення моральних завдань - необхідність орієнтації на критерії добра чи зла, які вимагають морального вибору того чи іншого вчинку. Тут важливо показати обмеженість критеріїв добра і зла, якими користується індивід.

3. Вирішення власне психологічних завдань - допомога клієнту в усвідомленні і зміні системи переживань, у розумінні проблем, оцінок, які сприяють розвиткові інших переживань і цілей діяльності [17, c. 151] .

До психологічних методів соціальної роботи відносяться методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії [11, c. 58].

Метод діагностики на цьому етапі спеціаліст із соціальної роботи вивчає причини виникнення важкої життєвої ситуації, а також положення особи, яка зазнала впливу несприятливих факторів. Під час проведення соціальної діагностики необхідно враховувати об'єктивну сторону ситуації взаємозв'язку клієнта з оточуючими людьми і суб'єктивну - відображення цих взаємин клієнта з його соціальним оточенням, переживання, усвідомлення цих взаємин.

При дослідженні ситуації клієнта фахівець з соціальної роботи зіставляє кількість об'єктивних і суб'єктивних факторів. Комплекс методів соціальної діагностики дозволяє зробити прогноз щодо варіативності його поведінки в цей період. Виділяють конструктивні і - неконструктивні варіанти стратегії поведінки.

Конструктивний спосіб вирішення проблеми визначають як досягнення мети своїми силами, звернення за допомогою до інших людей, включеним в дану ситуацію або мають досвіду вирішення подібних проблем, ретельне обмірковування проблеми і різних шляхів її розвитку або рішення. Неконструктивні стратегії поведінки - це різні способи психологічного захисту аж до витіснення проблеми зі свідомості; її поверхневий розгляд; імпульсивна поведінка, емоційні зриви. Спільна діяльність розвиває вольові якості формує вміння подивитися «зі сторони» на ситуацію, що склалася [18, c. 40]

Метод корекції в соціальній роботі, направлений на часткову або повну зміну стану, що вже склався. Також цей метод спрямований на виявлення перспектив розвитку особистості, зняття негативних установок,становлення позитивного і гуманного ставлення до себе та оточуючих. Оскільки умовою ефективності процесу формування моральних потреб є розвиток суб'єктності особистості, важливо щоб клієнт зміг самостійно зрозуміти власні можливості й труднощі в конкретних ситуаціях.

Психотерапевтичні тренінги націлені на особистісний розвиток особистості, усунення конфліктності, нервозності, тривожності, інфантилізму. У більшості своїй незалежно від тієї терапевтичної теорії, в рамках якої проводиться група, ці тренінги стосуються в основному внутрішнього світу учасника і його особистого, сімейного, дитячого досвіду, насущних проблем, які турбують людину в даний момент. Це можуть бути і робочі моменти, але в терапевтичних групах цей контекст є лише фоном для більш глибокої внутрішньої роботи з особистістю людини. Такі тренінги часто проводять у відкритому режимі, коли учасники записуються до групи самі, індивідуально.[19, c. 143-145]

Методи психотерапії в практиці соціальної роботи широко застосовуються: сугестивна психотерапія, групова, поведінкова, сімейна, ігрова, раціональна психотерапія, самонавіювання.

Найбільш дієві методи соціальної терапії: трудова, терапія самовиховання, методи поведінкової терапії у групі, дискусійна терапія, соціотерапія, музикотерапія, ритмотерапія, арттерапія, кольоротерапія, психогімнастика, натурпсихотерапія, логотерапія, бібліотерапія, імаготерапія. Трудова терапія заснована на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини.

Терапія самовиховання - активний процес формування людиною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал власного "я". Метод самовиховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування.

Дискусійна терапія - обговорення в групі соціальної проблеми чи життєвої ситуації клієнта з метою позитивного впливу на нього, використовуючи групову динаміку. Основні змістовні моменти групової дискусії: розкриття проблем, пов'язаних із самостійністю, відповідальністю й активністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи; аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини.

Соціотерапія - вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій.

Музикотерапія - один із давніх методів впливу на психіку особистості, який може використовуватися і в медичних цілях . Групові, індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають в себе, із врахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, яка викликає у слухачів переживання, пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. Відомо, що цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам терапевт,тому що це сприяє виникненню обставин спонтанного взаємовпливу, більшої аутентичності, довірливості. Складання музичної програми потребує певної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, які беруть участь у цьому терапевтичному впливі.

Арттерапія - лікування мистецтвом. Виділяють кілька варіантів цього методу:

· використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та інтерпретацію клієнтами;

· спонукання клієнтів до самостійної творчості;

· використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

· творчість самого спеціаліста - ліплення, малювання тощо, спрямовані на взаємовплив із клієнтом.

Кольоротерапія. Психологи давно звернули увагу на вплив кольору на продуктивність праці: наприклад, продуктивність праці (фізичної) при червоному кольорі на короткий термін підвищується, при синьому знижується. Такий вплив спостерігається і при розумовій праці. Вплив кольору на людину постійно враховується професійними дизайнерами. У плані діагностики суттєве значення має ставлення до тих чи інших кольорів самих клієнтів, інформацію про які отримують не тільки шляхом тестування чи опитування, але і спостереження (колір одягу, краватки тощо). Іноді слід звернути увагу клієнта на доцільність спеціального вибору кольору одягу залежно від необхідності моделювати той чи інший настрій. Ці відомості також доцільно повідомляти клієнту і рекомендувати йому вчитися самостійно підбирати необхідний колір як з метою стимуляції, так і корекції свого стану. Психогімнастика - одна з форм психотерапії, при якій взаємовплив на клієнта заснований на руховій експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруженості і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також вироблення вміння висловлювати почуття, побажання - свої та іншої людини. Для клієнта це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна висловити думку частіше більш переконливо, ніж словом.

Натурпсихотерапія - метод лікування природою (ланд-шафтотерапія). Значення цього методу зростає внаслідок урбанізації соціального середовища, погіршення екології, зростання відчуженості людини від природи.

Ігротерапія - використання ігрових вправ з метою створення благополучних умов для особистісного зростання, зміни ставлення до свого "Я", підвищення рівня самосприйняття тощо. У грі виявляються різні форми подолання травмуючих переживань [9, c.355-559].

2.3 Методи соціальної групової роботи

соціальний робота працівник взаємодія

Соціальна групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні сфери людської життєдіяльності - від добробуту і освіти до адаптації та відновлення. Клієнтами соціальної групової роботи є індивідууми, які мають різну етіологію проблем.

Методологія та технологія соціальної роботи з групою базується на психосоціальних теоріях, що дозволяють аналізувати інтерактивні процеси в міжособистісному взаємодії [20, c. 64].

Ідеологія соціальної роботи з групою ґрунтується на тому твердженні, що людина може змінити важку життєву ситуацію, якщо йому сприяти. У цьому виявляється гуманістична сутність соціальної роботи взагалі і групової практики зокрема.

Згідно з підходом Г. Конопки, соціальна групова робота - це практичний метод соціальної роботи, який допомагає особистостям розширювати своє соціальне функціонування і, використовуючи цілеспрямований досвід групи, більш ефективно справлятися з індивідуальними, груповими ситуаціями чи проблемами в мікросоціумі. Термін «соціальна групова робота» запропонований Г. Конопко та іншими дослідниками, щоб показати специфіку і відмінність її від групової психотерапевтичної роботи. Якщо у соціальній груповій роботі акцент робиться на проблеми, пов'язані з соціальним функціонуванням, то в груповий психотерапії - на емоційні і психологічні процеси у хворих людей [21. c, 80].

Одним із найпоширеніших методів групової соціальної роботи є метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи і окремого члена групи; розвиток взаємної допомоги і підтримки членів групи; використання групового процесу для життєдіяльності групи; розвиток автономності в групі. До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами; спілкування; самоусвідомлення наявних проблем; реалістичне оцінювання своїх проблем; прийняття соціальних норм і цінностей.

Для групової соціальної роботи характерно:

- проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи;

- орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику визначена роль посередника і фасилітатора;

- орієнтація на техніки і методи групової роботи, прийняті в суміжних дисциплінарних областях, орієнтованих на роботу з патологіями;

- привласнення і переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів з практики роботи психотерапевтів та практичних психологів;

- створення індивідуальних підходів, діяльнісних принципів і цінностей у роботі з різними випадками.

Соціальна групова робота включає в себе різні підходи поведінкового обміну, індивідуального розвитку, інтерперсональних умінь, групових орієнтованих проблем, соціальних акцій. На практиці соціальна групова робота представлена досить широко - від групового консультування до терапевтичних підходів [22, c.60-68].

Група розглядається як система обслуговування клієнтів, вона являє собою певний континуум, в якому здійснюється процес інтеракцій, спрямований на вирішення проблем клієнтів. Груповий континуум складається з певних складових частин, куди входять: організаційний процес, робота по залученню нових членів групи, виявлення проблем та інтересів, укладення контракту, забезпечення обслуговування відповідно до умов агентства і цілями групи. Груповий континуум вимагає, щоб соціальний працівник виконував певні норми і процедури. Так як процес групового розвитку здійснюється безперервно, соціальний працівник повинен забезпечити умови його розвитку з урахуванням дій і внеску окремих членів групи.

Досягнення цілісності групи, реалізація принципу «група як ціле» здійснюється шляхом виявлення спільності: загальні інтереси, подібні важкі життєві ситуації, одна етнічна приналежність, статева ідентифікація і т.д. Такі фактори є міжабонентськими зв'язками, які дозволяють групі разом проходити всі стадії групового розвитку.

Основним завданням соціального працівника є посилення групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій. Спеціаліст допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку[23, c. 180-182]. Соціальний працівник допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку

В основі групової роботи соціального працівника лежать наступні принципи:

1. Визнання унікальності кожного клієнта в міжгруповій взаємодії.

2. Визнання широкого розмаїття груп як видів людської спільноти.

3. Прийняття індивіда з його унікальними можливостями, здібностями, слабкостями і своєрідністю.

4. Затвердження цілеспрямованих взаємодій між членами групи і соціальним працівником.

5. Підтримка та надання корисних контактів всім членам групи.

6. Модифікація групового процесу в контексті зміни групових завдань.

7. Підтримка кожного члена групи, надання йому можливості для реалізації та актуалізації своїх потреб.

8. Надання кожному члену групи можливості брати участь в груповому процесі, вирішуючи свої індивідуальні проблеми.

9. Створення умов членам групи для отримання нового досвіду соціальних відносин.

10. Розумне використання обмежень, оцінювання індивіда та його ситуації в груповій взаємодії.

11. Цілеспрямоване використання програми роботи з групою з метою досягнення поставлених завдань.

12. Прояв теплих та дружніх відносин з боку соціального працівника до всіх членів групи. Соціальний працівник, орієнтований на роботу з особистісними цінностями, повинен знати, що спонукати членів групи до «вирощування» цінностей можна, лише виявляючи зацікавленість в роботі, проходячи шлях корекції, розвитку своєї особистості разом з іншими членами групи [ 24, 75-78]. У процесі взаємодії соціальний працівник не повинен повністю ідентифікуватися з групою. Його професійний обов'язок - зберігати можливість контролю над ситуацією, якщо вона набуває деструктивну спрямованість. Процес зближення не слід форсувати - він повинен органічно виявлятися на основі відбуваються в групі процесів. Неприпустимі як його штучне прискорення, так і поглиблення. Необхідно пам'ятати про можливий рівень особистісного «занурення» і темпах роботи.

Оскільки зближення відбувається нерівномірно, від соціального працівника потрібні велика психологічна гнучкість, увагу і готовність перейти на інші режими міжособистісної взаємодії.

Методи допомоги, використовувані соціальним працівником, дозволяють змінювати умови існування групи, залучаючи клієнтів в терапевтичний процес, вчать погоджувати особисті потреби і проблеми з проблемами групи [25, c. 201-202].

Таким чином, члени групи мають можливість приймати, відхиляти, змінювати дії ведучого групу. У цій відкритій системі здійснюється процес інтерналізації цінностей і дій спеціаліста та членів групи, засвоюються методи допомоги собі та іншим людям.

2.4 Актуальні методи соціальної роботи

Загальновизнаними у практиці соціальної роботи є індивідуальна, групова соціальна робота, соціальна робота в спільноті, що визначаються як сучасні методи соціальної роботи, на яких засновані зарубіжні підходи діяльності соціальних служб. Часто індивідуальна, групова соціальна робота і соціальна робота в спільноті пояснюється як форми соціальної роботи відповідно не до її змісту, а до чисельності залучених клієнтів у процес допомоги і взаємодопомоги.

Актуальними методами соціальної роботи, які проводяться спеціалістами організацій та установ соціальної сфери у багатьох країнах світу є: командна соціальна робота, волонтерська, телефонне консультування, соціальна робота в спільноті, фостеринг, самокерована групова робота, мобільна соціальна робота, соціально-культурна анімація та ін.

Найбільш поширеним методом групової роботи є міждисциплінарна групова робота фахівців соціальної сфери, які включені у процес соціальної підтримки особистості, наприклад ведення випадку "мультидисциплінарою" командою, яка складається із соціального працівника і психолога. До такої команди можуть включатися як спеціалісти одного профілю, так і фахівці з суміжних сфер знання і соціальної практики.

Команда спеціалістів - це невелика група фахівців з комплементарними навичками, об'єднаними загальною метою, загальним підходом і взаємною відповідальністю для реалізації поставлених завдань. Важливою передумовою забезпечення узгодженості роботи спеціалістів, взаєморозуміння і взаємодопомоги є співвіднесення мети, завдання, функцій соціальної роботи серед спеціалістів.

Виділяють три основні взаємопов'язані моделі командної роботи: мультидисциплінарна, міждисциплінарна (міжпрофесійна) і трансдисциплінарна [9, c. 267].

У мультидисциплінарній команді незалежні експерти з різних галузей знань працюють за окремими планами роботи і над окремими завданнями. Вони можуть також працювати в різних агенціях, збиратися в команду для ведення окремого випадку. Оцінювання виконаної роботи, визначення пакету послуг, що пропонуються конкретному клієнту, відбувається на регулярних групових зустрічах. Координація роботи членів команди і представлення нових випадків здійснюється координатором, яким може бути і соціальний працівник.

Трансдисциплінарні команди найчастіше діють під час взяття на облік клієнта, експертизи і планування послуг. За цією моделлю лише один фахівець тримає прямий зв'язок з клієнтом, представляючи команду. Такий підхід звільняє клієнта від контактів з багатьма людьми, розширює роль учасника команди як консультанта.

Міждисциплінарна команда вважається найперспективнішою у створенні скоординованого пакету послуг, оскільки акцентує на певному порядку взаємодії, інтеграції зусиль, досягненні згоди між фахівцями. Об'єднані в такі команди спеціалісти мають спільну мету, на регулярних зустрічах узгоджують порядок взаємодії і план втручання. Вони зустрічаються з клієнтами або членами сім'ї для обговорення всіх етапів управління випадком, переліку послуг і умов їх надання, укладення контракту. Це сприяє максимально точному експертному оцінюванню проблем і ситуації клієнта, спрощує пошук згоди між фахівцями і клієнтом.

Ефективність роботи команди спеціалістів зумовлена спільністю поглядів, професійної підготовки, досвідом роботи, терміном спільної діяльності, творчою атмосферою, психологічною сумісністю тощо [9, c. 270]

Волонтерська робота

Волонтерська допомога - один із важливих методів добровільної соціальної роботи. Основні підходи до неї сформульовані у Загальній декларації волонтерів, яку прийнято на IX Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів (Франція, 14 вересня 1990 p.).

Волонтерство - інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, непрофесійна соціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя особистості, особистісному зростання, поглибленню почуття солідарності, задоволенню потреб людини.

Волонтерська діяльність - це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому в добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів. Першим кроком у роботі з волонтером - співбесіда, під час якої з'ясовується: 1) як людина знайшла організацію; 2) чому її зацікавила дана робота; 3) де вона зараз працює і де працювала раніше; 4) яка в неї освіта і досвід - це допоможе підібрати відповідну роботу для неї; 5) необхідно дізнатися, чим би людина хотіла займатися, скільки часу майбутній волонтер може витрачати на роботу в організації; 6) чи немає обмежень зі здоров'ям; 7) важливо зрозуміти збирається людина весь час працювати волонтером чи прийшла з метою отримати оплачувану посаду. В останньому випадку краще чесно розповісти про перспективи; 8) чи є наявний досвід роботи волонтером, де; 9) а також треба дізнатися у майбутнього волонтера чому він пішов із попередньої організації.

Відповідно до віку, соціальної ролі і соціального статусу можна виявити наступні групи добровільних помічників:

1. діти та підлітки;

2. волонтери - фахівці;

3. спонсори;

4. чиновники;

5. клієнти;

6. члени організації;

7. студенти;

8. батьки. [26, c.5-7]

Волонтером може бути людина, будь-якої статі і віку, з будь-якою освітою чи без неї, яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і на добровільних засадах допомагати їм.

Існує 10 заповідей роботи з волонтером, давно відкритих людьми, які в різний час з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді “працюють” і в Америці, і в Англії, і в Росії. Якщо їх дотримуватися, є надія, що не загубиться унікальний людських потенціал доброчинної організації і навпаки з'явиться багато нових друзів. [27, c.149]

Найбільший досвід волонтерської роботи набуто в практиці діяльності соціальних служб для молоді. Найпоширенішим напрямком добровільної допомоги є соціальна допомога інвалідам, сиротам, дітям, які залишилися без піклування батьків, дітям вулиці, особам, схильним до наркоманії та алкоголізму та ін.

Телефонне консультування

Телефонне консультування є однією з нетрадиційних областей психологічної допомоги, призначеної для людей, що знаходяться в кризовому стані.

Серед різновидів телефонного консультування виділяються спеціалізовані гарячі лінії і загальні гарячі лінії. Спеціалізовані гарячі лінії - телефонні служби, діяльність яких спрямована на певну мету. Наприклад, превенції суїцидів, основною метою яких є попередження самогубств. .

Загальні гарячі лінії мають ширші програми, які пропонують населенню різні послуги. До них належать: консультування, надання довідок та інформації, простеження віддалених результатів консультативної допомоги, превенція самогубств, емоційна підтримка людей похилого віку, які знаходяться без догляду близьких людей, направлення за викликом бригад допомоги у кризових ситуаціях (кризова інтервенція), допомога жінкам і дітям, які зазнали насильства, відповіді у нічний час і у вихідні дні на звернення у місцеві заклади соціального захисту та ін. Ці лінії зазвичай працюють протягом доби і без вихідних.

Широке розповсюдження телефонних служб по всьому світу обумовлене особливостями телефонного зв'язку як засобом спілкування. Серед особливостей телефонної комунікації фахівці відзначають наступні: просторові і тимчасові особливості; можливість перервати контакт; «ефект обмеженої комунікації»; «ефект довіри» які безпосередньо пов'язані з телефонним консультуванням [28. 54].

Фостеринг

Фостеринг - метод соціальної роботи, який сформувався на основі деінституалізації державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і створення прийомних сімей.

Усиновлення - це юридичний акт, в результаті якого усиновлений отримує щодо усиновителя і його родичів права й обов'язки, встановлені Законом для батьків і дітей, і втрачає їх щодо своїх родичів за походженням. Усиновлення є важливою формою виховання усиновлених (сиріт або дітей, батьки яких з певних причин про них не піклуються). Усиновлення відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім'ю замість втраченої, так і інтересам усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства.

Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4- х дітей на виховання та спільне проживання.

Вивчення та аналіз життєдіяльності сімейних форм виховання переконують, що ця форма реабілітації та соціалізації дітей є найпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежить від того, наскільки держава зможе пом'якшити вплив економічної нестабільності на такі сім'ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання [9, c. 280-282]

Самокерована групова робота - це метод соціальної роботи, спрямований на стимуляцію соціальної активності особистості, реалізацію її потенційних можливостей шляхом впливу групової роботи, в основі якої - соціальна активність її членів. Самокерована діяльність заснована на колективній силі людей, організованих разом з метою досягнення суттєвих змін у поліпшенні становища особистостей. Цей метод є ефективним у соціальній роботі з дітьми, молоддю, інвалідами, жінками, родичами клієнтів соціальних служб. Часто самокерована групова діяльність стимулювала її учасників до виходу на новий рівень взаємодопомоги - створення недержавної організації, об'єднання, асоціації, фонду з метою відстоювання своїх прав та інтересів в органах влади [9, c.285-286].

Мобільна соціальна робота

Мобільна соціальна робота - інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги. Появу мобільної соціальної роботи пов'язують із загостренням в молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездомність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви агресивності серед представників окремих субкультур. Критерієм ефективності мобільної соціальної роботи є добровільне повторне звертання клієнтів за допомогою, прихід у соціальні служби, повернення з вулиці додому [9, c. 288].

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок про те, що класифікація методів розглядаються як частина соціальної роботи, які включають систематизований звід правил, що дозволяють розумно здійснювати соціальну роботу.

1. Метод - від грецького "methodos" - шлях дослідження, спосіб досягнення якоїсь мети, вирішення конкретного завдання. Він виступає як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності.

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, виступаючи як:

1) спосіб, шлях пізнання і застосування знань, вироблених в науках, що вивчають різні аспекти життєдіяльності людини і соціальної практики;

2) як певний конкретна дія, що сприяє якісній зміни існуючого об'єкта (суб'єкта).

2.Під класифікацією методів розуміються способи, сукупність прийомів і операцій в соціальній роботі; способи досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Вони виступають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності.

Сучасна система наукових методів настільки ж різноманітна, як і сама система знань про навколишній світ. У зв'язку з цим існують різні класифікації методів в залежності від ознак, покладених в основу класифікації: ступінь спільності, сфера застосування, зміст і характер діяльності та ін..

3. Актуальними методами соціальної роботи, які проводяться спеціалістами організацій та установ соціальної сфери у багатьох країнах світу є: командна соціальна робота, волонтерська, телефонне консультування, соціальна робота в спільноті, фостеринг, самокерована групова робота, мобільна соціальна робота, соціально-культурна анімація та ін.

Звідси випливає, що кожен соціальний працівник повинен володіти великим набором методів і умінь, тому що лише, використовуючи безліч методів, можна допомогти клієнтові. До кожної людини необхідно шукати індивідуальний підхід, використовувати ті методи, які дозволять вирішити проблему.