Сім'я як клієнт соціальної роботи

Сімейна психопрофілактика. Її суть полягає в розробці й регулярному виконанні засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає в сім'ї. Тут основне навантаження лягає на подружжя, але допомога з боку сімейного соціального працівника їм необхідна. Між ним і подружжям (за обопільною згодою подружжя) може бути укладений договір (без офіційної реєстрації й у довільній формі) про те, у якій формі подружжя готове піти назустріч одне одному, щоб розв'язати конфлікт у сім'ї. У разі потреби соціальний працівник удається до допомоги спеціалістів (сексолога, нарколога, психолога та інших фахівців).

У практиці сімейної психопрофілактики існує низка багатосторонніх методик, які добре себе зарекомендували. Однією з таких методик є побудова генограми сім'ї. Генограма - це схема сімейної історії, що створюється за певними правилами й відображає взаємини в поколіннях прародичів, батьків і в самій сім'ї. Процес побудови генограми має деякі значні переваги у вирішенні завдань сімейної психопрофілактики: він досить захоплюючий і задовольняє одну з глибинних потреб людей у пізнанні своїх коренів; у ході нього члени сім'ї, що могли не спілкуватися практично довгий час, утягуються в єдину діяльність; підсумкова картина тут має значну інформативність генетичного, онтогенетичного або придбаного характеру.

Прикладом ще однієї такої методики служить методика “сімейної угоди”.[13,79]. Суть її в наступному:

· усе починається з суб'єктивного виявлення претензій подружжя одне до одного і зняття емоційних ярликів типу: “у нього ніколи часу на сім'ю не залишається” або “вона завжди всім незадоволена”;

· далі відбувається заміна подібних беззмістовних звинувачень викладом конкретних неправильних дій;

· згодом на основі довільного договору виробляється мінімальний взаємоприйнятний список зобов'язань по зміні поводження обох сторін на середній термін - від місяця до півроку;

· по закінченню терміну подружжя разом із соціальним терапевтом проводить аналіз виконання договору і в разі необхідності укладає аналогічну угоду на такий самий період;

· у подальшому присутність соціального працівника стає непотрібною, тому що подружжя набуває навичок самостійного оперування цим методом.

Соціальна допомога сім'ї може бути екстреною, терміновою, тобто спрямована на виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова допомога, негайне видалення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), дії на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів.[13,85].

Наприклад, надання соціальної допомоги сім'ї, яка зловживає спиртними напоями, буде означати таку технологічну процедуру:

· проведення діагностики, яка дозволить виявити основну причину зловживання спиртними напоями, із супровідними обставинами (вивчення особистостей усіх членів сім'ї, а також соціальної біографії);

· аналіз виявлення причин на основі детермінації її джерела (пияцтво або є причиною конфлікту в сім'ї, або, навпаки, до пияцтва вдаються, щоб ухилитися від конфлікту);

· упорядкування програми роботи з залежною особою, членами її сім'ї, соціальним оточенням (лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка та його сім'ї й т.ін.);

· змістом і засобами такої роботи є формування мотивації клієнта і членів його сім'ї до безалкогольного способу життя й побудови іншої системи взаємин; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, спроможної бути хазяїном власної долі; уведення клієнта в об'єднання чи клуби прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об'єднання (“Анонімні алкоголіки”, “Анонімні діти алкоголіків”, “Анонімні наркомани” тощо).

Сімейне посередництво у розв'язанні сімейних конфліктів. Можна виділити деякі технологічні стадії цього процесу:

· визначення готовності клієнта до розв'язання сімейного конфлікту або, принаймні, встановлення факту готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва;

· створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім'ї;

· уведення конфліктуючих сторін у фазу вироблення альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення до зближення, вироблення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного варіанта розв'язання конфлікту);

· спрямованість зусиль соціального працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім'ї, не лише при виявленні й вирішенні сімейних конфліктів, а й при їх профілактиці;

· делікатність, рішучість і координованість дій із правоохоронними органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров'ю людей.

Сімейне консультування. Найважливіший напрям соціально-особистісного консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми і батьками. Основними проблемами сімейного консультування є проблема шкільної успішності дітей у сім'ї й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розв'язання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

· обов'язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

· використання принципів “стереоскопічності” в погляді на ситуацію, тобто фіксація цього погляду як із суб'єктивних (пов'язаних із розумінням ситуації з боку членів сім'ї), так і з об'єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

· спільне з батьками висування консультантом гіпотези про історію розвитку “негативної” риси в членів сім'ї й можливих шляхів її подолання.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю. Реалізує сімейну соціальну політику - систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує.

Цей напрям найбільш розроблений відомими українськими вченими А.Й. Капською, Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвою, О.В. Безпалько та іншими.

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім'ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.[13, 74].

Зміст і форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю зумовлюються групою наступних чинників: типом сім'ї, проблемами, які існують у сім'ї; видом соціального інституту, що діє в сім'ї, та напрямом фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім'ї.[10,100].

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Соціальне обслуговування сім'ї реалізується через надання сім'ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім'ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім'ї тощо); психологічна підтримка сім'ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім'ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім'ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім'ї тощо).[14,198].

Соціально-реабілітаційна робота з сім'єю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сім'ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім'ї. Така робота здійснюється соціальним педагогом у школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Об'єктами соціальної реабілітації в сім'ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім'ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім'ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім'ї спрямована на укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сім'ї, корекцію взаємостосунків у сім'ї, допомогу окремим членам сім'ї у професійному та соціальному становленні.[10,115].

Основні форми роботи з сім'єю - це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей.

Форму соціальної роботи можна розуміти як спосіб організаційної діяльності соціального працівника та клієнта соціальної роботи.

Соціально-профілактична робота з сім'єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім'ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.[16,267].

У переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту сім'ї шляхом формування в населення розуміння сім'ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сім'ї; психолого-педагогічне просвітництво подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків і сімейного виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім'ї - це робота соціального працівника з сім'єю, яка спрямована на підтримку сім'ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ї з метою розв'язання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім'ї, сім'ї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сім'ї.[13,56].

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім'ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім'ї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім'ї залежить від гостроти проблем, які існують у сім'ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сім'ї, ступеня функціональної спроможності сім'ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв'язків сім'ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального працівника за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничним інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.[9,48].

Основними об'єктами соціального інспектування є сім'ї, де дорослі члени сім'ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері. Також об'єктами соціального інспектування є сім'ї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім'ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва. [10, 108].

У соціальній роботі з сім'ями, також використовують різноманітні методи. Для надання соціальної допомоги, підтримки сім'ям, які її потребують.

Метод - планомірний шлях пізнання істини; прийом, спосіб або образ дії; спосіб досягнення мети і т.д. На сьогодні існує понад 200 визначень поняття «метод». Герберт Нойнер під методом соціальної роботи пропонує розуміти «певну послідовність способів взаємодії соціального працівника і клієнта, спрямовану на досягнення поставленої мети шляхом вирішення назрілої проблеми».[5,56].

Існує досить велика і різноманітна кількість методів, ми розглянемо методи соціальної роботи з сім'ями.

Методи індивідуальної соціальної роботи реалізуються в ситуації «один на один», коли соціальний працівник спільно з клієнтом вирішує його особистісні і соціальні проблеми, сімейні кризи, сімейні конфлікти. Розглянемо найпоширеніші методи індивідуальної соціальної роботи.[8,243].

Метод вирішення проблеми ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким все людське життя «є проблемно-вирішальним процесом». Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту в цих обставинах.

Основу психосоціального методу складає з'ясування причини девіантної чи дезадаптованої поведінки суб'єкта, створення «історії хвороби клієнта». Метод передбачає складну діагностику «особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого клієнта. Психосоціальний метод застосовується у випадках усвідомлення клієнтом свої індивідуальних і соціальних проблем.

Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем.[9,105].

Кризово-орієнтований метод являє собою комбінований метод, що використовує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі. Він застосовується в таких випадках, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості та ін..

Метод терапії реальністю. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність. Мета методо полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти і прийняти відповідальність за свою власну поведінку.[9,111].

Соціально групова робота - це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності. Згідно з підходом Г. Кнопки, групова робота є практичним методом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід групи більш ефективно справлятися зі своїми індивідуальними проблемами.

Метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей.[5,48].

Крім цих методів можна назвати ще багато інших, таких як:

* Метод консультування.

* Групова терапія.

* Тренінги.

* Матеріальна допомога.

Специфіка соціальної роботи з сім'єю полягає в наданні кваліфікованої допомоги та підтримки сім`ї, яка опинилась в складних життєвих обставинах. В соціальній роботі використовується досить широкий спектр напрямів, форм та методів при наданні соціальних послуг. Для кожного окремого випадку існує своє специфіка розв'язання проблеми.

2.2. Особливості соціальної роботи з сім'єю за кордоном.

У всьому світі поняття «соціальна робота» означає прояв гуманності по відношенню до людини. Воно виникло ще в біблійні часи як релігійний обов'язок людини, як система гуманітарних послуг людям які потребують допомоги. Однак, лише в минулому столітті соціальну роботу було визнано самостійною професією яка потребує спеціальної підготовки.[1, 16].

В кінці ХIХ-ХХ століття в країнах Західної Європи і США з'явилися перші школи по підготовці соціальних працівників. І сьогодні, ми вже маємо досвід, накопичений в сфері соціальної роботи, який існує за кордоном уже більше ніж століття.

Розвиток соціальної роботи з населенням на Європейському континенті має більш довгу історію. Наприклад, у Великобританії в 16 столітті за часів правління Генріха ХIII були видані перші укази які стосувалися соціальних проблем. Вони зобов'язували місцеву владу та церковних діячів робити внески в фонди для бідних. Це була перша спроба перейти від неконтрольованої благодійності до централізованої системи [30, 110].

В інших європейських країнах, таких як Великобританія, Німеччина, Швеція, Фінляндія соціальна робота як система законодавчих, економічних і соціальних гарантій для всіх груп, бере свій початок в той же час як і в США - в кінці ХIХ століття. Наприклад, в Німеччині Бісмарк приймає ряд соціальних законів аби робітники не створили свої власні. Спочатку був створений закон про страхування на випадок хвороби, потім закон про страхування у випадку інвалідності чи старості.

Американські вчені пишуть, що у США федеральне правління довгий час не відчувало відповідальності за благодійність. Звичайно, були створені лікарні та деякі агентства, але як пише Штефан Бечні, в США існувало переконання, що кожна людина сама кує своє щастя і держава не повинна втручатися в її життя, так як тільки Творець визначає долю. Нужду та бідність вважали особистими помилками і лише згодом стали розуміти, що це не так. А тому в 20-ті роки ХХ століття влада штатів почала робити перші кроки щодо соціальної допомоги. І уже на початку ХХ століття термін «соціальне забезпечення» набуває чинності. Згодом, поняття «система соціального забезпечення» стало визначати програми і агентства, а термін «соціальна робота» - їх діяльність [30, 200].

В 1935 році президент Рузвельт видав Закон про соціальне страхування. Дослідники вважають, що саме цей закон став початком сучасної системи соціального забезпечення, і в подальшому, слугував створенню соціальних служб та агентств.

В даний час, соціальні служби існують у багатьох країнах. Вони переслідують однакові цілі і виконують наступні завдання:

· надання з боку держави сім'ї певну економічну самостійність;

· профілактика насильства над дітьми і їх експлуатація;

· створення різних інституційних форм опіки, а також підтримка не інституціональних форм, зокрема «громадських».[30,225].

Організаційна структура соціальної служби виглядає так: на рівні певної територіально-адміністративної одиниці існує спеціальна установа соціальної допомоги, що має певні організації типу центрів соціальної допомоги, розташованих в районах, де більшість клієнтів цих центрів проживає. Необхідно підкреслити, що діяльність дитячої соціальної служби в зарубіжних країнах орієнтована не стільки на дитину, скільки на сім'ю в цілому. Наприклад, спеціальна установа соціальної допомоги сім'ї і дітям в США пропонує такі види підтримки:

1. Організація спеціальних груп професійного навчання для

батьків, допомога по працевлаштуванню.

2. Забезпечення нагляду за дітьми, чиї батьки працюють в денний або вечірній час.

3. Створення і підтримка служб захисту дітей від насильства в сім'ї.

4. Створення та інспекція дитячих будинків, а також робота з прийомними дітьми, спостереження за адаптацією дитини.

5. Розвиток служб допомозі дітям у здобуванні освіти.[30,196].

Діяльність соціальних служб визначається, в основному, загальнодержавною програмою соціального обслуговування, а також регіональними планами. Також у США існує програма допомоги сім'ям з дітьми на утриманні. Окрім грошових виплат сім'ям надаються перераховані вище послуги, безкоштовно. Сім'ї, що не входять до числа користувачів вказаної програми, також можуть звертатися за вище переліченими послугами, але вже за деяку плату. Певні послуги, наприклад, захист дітей від домашнього насильства надається безкоштовно всім категоріям населення. Крім того, в екстремальних ситуаціях соціальна установа бере на себе турботу про дітей, незалежно від рівня доходів сім'ї [29, 79]. Структурно дитяча соціальна служба включає:

* відділ інформації, який здійснює збір і обробку інформації про роботу служби і потреби клієнтів;

* відділ апеляцій, куди можна подати скаргу. Наприклад, у Великобританії в дитячій соціальній службі є книга скарг і вона доступна клієнтам. Скарга обов'язково розглядається, спочатку співробітником, відповідальним за цю роботу, потім, якщо клієнт залишається незадоволеним, незалежним працівником.

* консультативна порада, в яку входять представники різних соціальних служб, члени профспілок, громадських організацій, приватні особи, клієнти. Ця порада оцінює ефективність діяльності служб, здійснює зв'язки державної соціальної служби з іншими формами організації допомоги дітям.[22,145].

Будь-який соціальний працівник знає, що сім'я, при всій її самостійності, не існує сама по собі, а тісно пов'язана із зовнішнім світом, з різними організаціями і системами. До таких організацій відносяться соціальні агентства, освітні установи, лікарні, система нагляду за місцем проживання тощо. Існують випадки коли сім'я і соціальні агентства об'єднуються невдало і утворюють, свідомо приречені, на неуспіх системи. Це призводить, з одного боку, до спалахів гніву у соціальних працівників, а з іншого боку до розчарованості і озлоблення клієнта і його сім'ї. І ці невдалі взаємини потім відтворюються на багатьох рівнях, так що прогрес стає майже неможливим. Сім'ї скаржаться на примусовий характер допомоги або ж погану якість роботи. А соціальні працівники дорікають за нерозуміння їх добрих намірів з боку сімей.[29,56].

Сьогодні у США і у західних країнах популярними стали послуги по наданні допомоги сім'ям з дітьми в денний час. Як правило їх надають в денний час і вони можуть здійснюватися як вдома, так і в різних центрах, що знаходяться під державним або приватним контролем або навіть у сім'ях, які беруть на себе турботу про декількох дітей. Останні отримали в США назву родинні дитячі центри. Такі дитячі центри родинного типу набувають в даний час все більшого поширення в країнах Західної Європи і США [7, 20]. Цікавим є те, що в ролі організаторів таких установ виступають сусіди. Дитячі центри родинного типу організовується жінками які не працюють, які мають під опікою власних дітей і беруться наглядати за дітьми сусідів в денний час. Найчастіше група складається з 3-4 дітей. Але деякі члени суспільства незадоволені тим, що ситуацію ніхто не контролює, що люди, які доглядають за чужими дітьми, не пов'язані з офіційними службами, та не пройшли відповідної підготовки. Хоча час показав, що ця форма виявилася дуже життєстійкою, і в даний час до такої сусідської взаємодопомоги вдається декілька мільйонів американських сімей.

Існує думка, що послуги по догляду за дітьми стали популярними в результаті зростання рівня зайнятості матерів і при розлученнях в сім'ях. Число розлучень спричиняє збільшення кількості працюючих жінок. Проте, американці відзначають, що найбільше це зростання спостерігається серед матерів з маленькими дітьми і можливо це тому, що вони не хочуть бути

домогосподарками, а хочуть бути самостійними. До речі, у Фінляндії дитячим садочком забезпечуються діти, які мають вагому причину, через те, що місць в садках не вистачає, у малонаселених районах створили пересувні садки, які працюють по гнучкому графіку.[7,50].

У США, навпаки, наголошується зростання дитячих установ, створених комерційними компаніями. Найбільша з таких мереж - «Кіндер кэр» яка має більше 950 центрів в США і Канаді. Друга за значенням «Пті академі» яка налічуєма 400 центрів в 24 штатах.

Стають поширеними послуги по догляду за хворим дітьми для працюючих батьків. Ці послуги можуть надаватися вдома, наприклад, посилається доглядальниця додому («Мама в оренду» у Портленді). Ряд дитячих центрів відкриває лазарети («Чхаю і кашляю» у Метейрі, штат Луїзіана , «Сопимо і хропимо» у Берклі і ряд інших). Доречно згадати про лікувально-профілактичні денні установи для дітей у Німеччині. Це установи, в яких діти перебувають щодня з 8 до 17 годин. Вони відрізняються від дитячих садів і притулків тим, що мають спеціальне лікувально-профілактичне і терапевтичне обслуговування. Сюди приймаються діти дошкільного і шкільного віку, які своєю поведінкою і своєю психічною конституцією звертають на себе увагу і потребують інтенсивної лікувально-педагогічної допомоги. Перевага даних установ в тому, що вони можуть працювати з батьками, за допомогою поради і терапії. У цій установі формується невелика група дітей, переважно від 6 до 8 чоловік з двома педагогами, і додатково до них загальною кваліфікаційною службою дипломованих психологів, соціальних педагогів, логопедів, які співпрацюють з дітьми і батьками та з школою.[8,387].

Дуже розвинені в зарубіжних країнах Центри родинного виховання. Робота в цих центрах має переважно психолого-педагогічний характер і її основна мета - допомогти сім'ям або подружжю, в яких сімейні проблеми призвели до порушень у поведінці і комунікабельності дітей. Основна форма роботи - бесіда, яка здійснюється лише на добровільній основі. Практикуються і відносно нові форми соціально-педагогічної допомоги сім'ї: безпосередня участь соціального працівника в житті сім'ї, коли за добровільною угодою з клієнтом соціальні працівники спостерігають за життям в сім'ї, в буденній обстановці. Свої спостереження фахівці обговорюють разом з членами сім'ї і разом шукають вихід з ситуації, що склалася. Ця робота досить складна і вимагає тривалої співпраці з сім'єю. Вона використовується в тих випадках, коли інші форми консультації і соціального обслуговування виявилися не дуже ефективними. Слід зазначити, що у багатьох країнах організовані спеціальні послуги з інформування батьків з питань, пов'язаних з доглядом за дітьми. Наприклад, в США існують спеціальні інформаційні служби які фінансуються місцевою владою та організацією «Загальна дорога Америки» і корпораціями. Аналогічна програма по інформуванню батьків про послуги з догляду за дітьми діє в даний час в Каліфорнії. Починаючи з 70-х років, в міжнародній практиці соціальної роботи міцно закріпився такий вид діяльності, як захист прав дитини. Цей напрям соціальної роботи виник через збільшення документально безпритульних дітей при живих батьках, жорстокого ставлення до дітей, що знаходяться в стаціонарних дитячих установах і прийомних сім'ях, невиправдане скорочення освітніх і виховних програм в інтернатах для дітей-сиріт. Захист прав дітей соціальними працівниками ведеться в різних країнах на різних рівнях і закріплений різними законодавчими актами. Розглянемо детальніше діяльність соціальних працівників по захисту дітей від насилля у США.[9,299].

Соціальний захист стосується, насамперед, дітей, яких дома ображають (побиття, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування, відсутність медичної допомоги). З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту, за якими дитина може зателефонувати у випадках образ та насильства.

Соціальні працівники, працюючи з неблагополучними сім'ями, вивчають мікроклімат у них, інформують батьків про правові наслідки та правове поле їхньої діяльності, надають інформацію стосовно корисних для сім'ї служб.[7,77].

Фінансова допомога надається дітям і сім'ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків припинив роботу, став непрацездатним або помер.

Якщо батьки дитини стають непрацездатними на тривалий час, з'являється необхідність з метою подальшого догляду та виховання дитини використати такі соціальні послуги:

1) передати дитину на виховання;

2) усиновити чи удочерити її;

3) відправити у притулок домашнього типу;

4) використати інституційну опіку;

5) застосувати можливості судової системи.

Соціально-педагогічна діяльність соціального працівника в цьому випадку, насамперед, полягає в обстеженні сім'ї майбутніх прийомних батьків, виробленні відповідних психолого-педагогічних рекомендацій. Після передачі дитини на виховання в цю сім'ю соціальний працівник упродовж відвідин її здійснює психолого-педагогічні спостереження з метою створення необхідних матеріальних та психолого-педагогічних передумов повноцінного догляду за дитиною.[4,183].

У період після передачі дитини на виховання соціальний працівник слугує зв'язуючою ланкою між біологічними батьками та людьми, які прийняли вихованця. Важливою є моральна підтримка кровних батьків дитини в період росту і розвитку її, підготовка їх до повернення сина чи дочки в сім'ю.

Інколи виникає необхідність усиновлення чи удочеріння дитини або у зв'язку з тим, що батьки самі дійшли висновку про неможливість відповідного виховання сина чи дочки, або через те, що суд позбавив їх батьківських прав. У цих умовах важливого значення набуває психолого-педагогічне консультування прийомних батьків.[4,190].

Відправка дитини в притулок домашнього типу дає можливість прихистити дитину на той випадок, коли немає можливості передати її на виховання в сім'ю; коли в дитини чи в підлітка виявляється підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками; коли прихистити її потрібно на певний період. Такі притулки створюються як державними агентствами, так і приватними організаціями. Ті з них, що мають ліцензію, розраховані на 8 дітей. Контингент останніх може бути різноманітний-із затримкою розвитку, з фізичними порушеннями, із психічними захворюваннями. Соціальні працівники, які працюють у таких притулках, найчастіше мають ступінь бакалавра. Спеціалісти, що мають ступінь магістра, надають психолого-педагогічні консультації дітям та їх сім'ям.[12,405].

Інституційна опіка як форма допомоги неповнолітнім не відзначається особливою ефективністю, оскільки найменшим чином спрямована на створення "нормального" середовища для виховання. Здійснюється така опіка у великих закладах на зразок притулку, які організовані лише у зв'язку з тим, що забезпечують спеціалізоване лікування чи короткочасне прихищення дітей, які очікують передачі на виховання або відправлення в невеликі притулки домашнього типу. Таким дітям упродовж їхнього перебування тут з боку соціальних працівників надається необхідна моральна підтримка з метою адаптації до тимчасового колективу підлітків. [31, 246].

Соціальна робота з сім'єю має свою історію та своє місце в соціальній роботі, як в професійній діяльності. В державах існує певна специфіка роботи з сім'ями, важливим фактором являється те, що в кожній окремій країні приділяють увагу всім типам сімей та надають відповідну допомогу.

2.3 Діяльність центру соціальних служб щодо підтримки сімей

У структурі різних галузей кожної держави важливе місце займає соціальна сфера. Вагому роль у реалізації державної соціальної політики відіграють центри соціальних служб для сім'ї. Це спеціальні заклади, що забезпечують організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із сім'ями які потребують допомоги. [11,74].

Основною метою діяльності центрів соціальних служб є надання психологічних, соціально - педагогічних, соціально - медичних, соціально - економічних, інформаційних та юридичних послуг сім'ям.

Основними завданнями служби є:

- здійснення соціальних заходів, спрямованих на вихід сімей зі складних життєвих обставин, які вони не в змозі самостійно подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

- попередження виникнення складних життєвих обставин в сім'ї;

- створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають в сім'ї та повернення до повноцінного життя родини.

Соціальні служби у роботі з сім'єю надають конкретну індивідуальну допомоги сім'ї, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі - та поза сімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота щодо запобігання розлучень та ін.[13,78].

Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім'ї. Це сім'ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім'ї - це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, у тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з'являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім'я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв'язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв'язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім'ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують дошкільних закладів. Важко зараз розв'язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім'я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше.[11,105].

В такій ситуації багатодітна сім'я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних працівників полягають у тому, щоб допомогти багатодітним сім'ям. Такі сім'ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві, їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім'ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім'ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім'ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо).[8,253].

Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім'я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім'ї. Особливого значення для багатодітної сім'ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу, тому що заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з'являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти.[8,246].

У зв'язку з цим таким сім'ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері - працювати неповний день за змінним графіком. Педагогічні консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров'я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім'ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім'ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій.[11,89].

Сім'ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності. Необхідність цього продиктована тим, що в нашому суспільстві не приділяють належної уваги соціалізації дітей-інвалідів, спілкуванню з оточуючими (батьками, лікарями, соціальними працівниками, однолітками), особливостям психічних проявів.

Інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності. Система навчання і виховання цих дітей недосконала. У зв'язку із цим має створюватись комплекс соціальних та психолого-, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації.[11,100].

Підготовка соціального гувернера до роботи з дитиною інвалідом удома до надання йому загальноосвітніх знань, (у межах можливого), прищеплення навичок самостійної роботи і самообслуговування, адаптації до потреб сучасного життя є сьогодні виходом із скрутного становища сім'ї, яка виховує дітей-інвалідів. Робота соціального гувернера з дітьми-інвалідами в сім'ях забезпечуватиме їм можливість здобути освіту та професію, займатися громадською діяльністю, розширювати спілкування з однолітками, дорослими. Це сприяє створенню оптимальних умов для коригування відхилень у розвитку дитини, для її навчання, виховання, соціально-трудової адаптації. Соціальний гувернер розв'язує питання соціального забезпечення дитини-інваліда, допомагає розв'язувати житлово-побутові, транспортні, морально психологічні проблеми, організовувати вільний час, заняття спортом, задоволення культурних потреб. Крім того, він проводить значну роботу із сім'єю, у якій виховується дитина-інвалід: оздоровлення інших дітей у сім'ї, які внаслідок недостатнього догляду, матеріальної незабезпеченості чи зайнятості батьків часто хворіють, навчаються гірше своїх можливостей, мають менше часу на дозвілля. Таким сім'ям необхідні медико-генетичні консультації, допомога у створенні нормального сімейного мікроклімату, подоланні пригніченості, невпевненості, конфліктності між батьками та дітьми, у вихованні правильного ставлення до такої дитини усіх членів сім'ї.[9,100].

Особливу увагу соціальні служби повинні приділяти роботі з асоціальними сім'ями (сім'ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя). Така сім'я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдо благополуччя спостерігаються відсутність довір'я у стосунках, розподілу ролей у сім'ї та конфліктність. У таких сім'ях має місце співузалежненість інших членів сім'ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З'являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім'ї. Такі сім'ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім'ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності.[8,201].

З цією метою дітей влаштовують до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім'ї. Допомагає в роботі влаштування в дитячий притулок, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекцій-ну допомогу. Соціальної підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної підтримки, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім'ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів - роз'яснення питань планування сім'ї, профілактики вагітності.[9,102].

Соціальні служби спрямовані на надання допомоги всім категоріям сімей та її членам. Їх роль полягає у збереженні сім`ї, як малої соціальної групи так, і інституту сім`ї в цілому.

Висновок до другого розділу

З перелічених напрямів, форм та методів можна зробити висновок, що специфіка соціальної роботи з сім'єю є досить різноманітною. Для кожного типу сім`ї застосовується відповідний метод, форма та напрям. Основними формами соціальної роботи є індивідуальна та групова. Стосовно методів,які також поділяються на індивідуальні та групові, то найбільш ефективнішими є психосоціальний метод, групова терапія та метод вирішення проблеми. Соціальна робота з сім'ями передбачає застосування та поєднання форм,напрямів та методів.

Кожна країна має свої особливості роботи з сім'ями. Розвиток соціальної роботи в країнах Західної Європи та США бере початок в кінці ХІХ століття, за ці роки в даних країнах було багато зроблено для розвитку соціальної роботи з сім'єю. Розроблено низку законів які захищають права сім`ї, створено спеціальні установи в які може звернутися сім`я для отримання певних послуг та допомоги. Також існують недержавні організації по наданню допомоги та послуг. Тобто створюються всі необхідні умови для покращення життя сім`ї та її членів.

В реалізації державної соціальної політики важливе місце займають центри соціальних служб для сім`ї, адже сім`я є головною складовою будь-якого суспільства. Завданнями даних служб є створення умов для самостійного розв'язання проблем, надання кваліфікованої допомоги, здійснення заходів для попередження виникнення проблем. Соціальні служби надають увагу всім категоріям сімей, без винятків.[6, 385].



Розділ ІІІ. Опитування громадської думки на тему: «Цінність сім`ї в житті студентської молоді»

Актуальність

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук -- історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї.

Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю. Соціологія сім'ї -- це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Сім'я пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Водночас сім'я впливає на відносини у суспільстві, на характер процесів суспільного життя. Вона не тільки задовольняє потреби людей, що вступили у сімейний союз, а й виконує ряд соціальних функцій і є невід'ємним елементом соціальної структури суспільства.

У наш час у суспільстві відбувається зміна соціальних і духовних цінностей людей, що впливають на сім`ю та її цінність. Центральне значення в цінності сім`ї мають орієнтації на народження дітей, на передачу сімейних звичаїв, традицій. Сучасна ж сім'я має тенденцію до малодітності та до відторгнення сімейних традицій та введення нових.

Посилюється позиція нуклеарної сім'ї разом з цим втрачається значення родинних зв'язків. Росте кількість розлучень, неповних сімей, що зумовлює негативні демографічні та соціальні наслідки. Це свідчить про трансформацію сім'ї, що породжує нові світоглядні установки.

Вивчення особливостей ціннісного ставлення до сім'ї у студентів має особливе значення, оскільки дозволяє визначити духовний потенціал молодого покоління, сприяє розумінню тенденцій зміни суспільної свідомості в сфері шлюбно-сімейних відносин.

Ціннісне ставлення особистості до сім'ї формується під впливом цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів соціалізації, серед яких важливу роль відіграє ставлення до сім'ї в суспільстві, модель взаємин у батьківській сім'ї, соціальна належність, стать, індивідуальні особистісні особливості та ін.. Виникає необхідність у комплексному науковому вивченні впливу цих факторів на стан сім'ї в системі ціннісних орієнтацій особистості, що сприятиме кращому розумінню механізмів формування системи ціннісних орієнтацій особистості в цілому.

У науковій літературі можна знайти значну кількість робіт, присвячених як проблемам цінностей і ціннісних орієнтації особистості, так і питань шлюбно-сімейних відносин. Ці проблеми аналізуються в роботах Т.В. Андрєєвої, С. Бем, В.А. Куца, М.М. Обозова, В. Харлі, І.С. Кона та ін.. Специфіка ціннісних орієнтації і уявлення про сім'ю в залежності від стажу шлюбу вивчалися Ю.Є. Алешиной, Н.Г. Марковської.

Мета:

- мета дослідження полягає в тому, щоб виявити наскільки цінною є сім`я для студентів.

Завдання:

- виявити ступінь готовності студентів до створення сім'ї;

- з'ясувати, що в розумінні студентів є сім`я та яку цінність вона несе в собі;

- дослідити специфіку відношення до шлюбу та сім`ї з боку дівчат і хлопців;

- з'ясувати причини зниження цінності сім`ї в сучасному суспільстві.

Об'єкт дослідження:

- студентська молодь.

Предмет:

- цінність сім`ї в житті студентської молоді.

Гіпотеза:

- ми вважаємо, що сучасні негативні тенденції в розвитку інституту сім'ї, нестабільність шлюбів, руйнування сформованих морально-етичних норм і традицій негативно позначаються на цінності сім'ї і, відповідно, уявлення про сім'ю у студентської молоді спотворене і набуває інше значення.

Генеральна сукупність:

- загальна кількість осіб досліджуваного об'єкта. У даному соціологічному опитуванні братиме участь студентська молодь.

Вибіркова сукупність:

- студентська молодь міста Житомира.

Тип вибірки:

- гніздова.

Метод дослідження:

- анкетування.

Інструментарій:

- анкети.



Аналітичний звіт

У дослідженні брали участь 45 студентів. За даними аналізу опитування, в процентному співвідношенні, 65% від числа всіх опитаних вважають за потрібне цінувати сім`ю. Інші 35% вважають, що сім`я це не найцінніше що є в житті.

Ставлення до сім'ї серед молоді дуже різняться. Більшість респондентів (31%) вважають, що сім'я - це «союз двох люблячих які поважають одне одного», тобто сім'ю молодь більше пов'язує з шлюбом, ніж із дітьми, 21% респондентів визначають сім'ю, як «соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей», на третьому місці (19%) стоїть «важко відповісти». Також респонденти давали такі визначення сім'ї, як «батьки та їхні діти» цей варіант вибрала всього 9% опитаних студентів, лише 8% респондентів написали, що сім'я - це «представники різних поколінь, пов'язані кровним і духовним спорідненням», це означає, що спостерігається тенденція нуклеаризації серед молоді. Респонденти які виросли у повній сім'ї краще усвідомлюють сенс слова «сім'я».

У ході анкетування респондентам було поставлене таке питання - Чи є для Вас зразком сімейне життя Ваших батьків? - 14% відповіли негативно, 15% вагалися з відповіддю. Якщо розподілити на повних та неповних сімей, можна помітити, що респонденти які виросли у повній сім'ї набагато частіше відповідають, що з сімейне життя батьків - зразок для наслідування. А більшість тих, хто виріс у неповній сім'ї, вибрав варіант відповіді "ні".

На питання - Чи є інститут сім`ї важливим для країни? - 50% респондентів відповіли позитивно, 30% вважають що «ні», а решта обрали варіант «важко відповісти».

Відповіді на питання - Ваші пріоритети? - були наступними, 15% обрали пріоритетом сім`ю, 25% віддають перевагу кар'єрі, 30% вважають, що зуміють поєднати і лише 10% обрали варіант «важко відповісти».

Відповідаючи на запитання «Чи є важливим офіційне укладання шлюбу?» думки розподілились наступним чином, 50% вважають що це важливий і обов'язковий крок, 45% вирішило що це не є обов'язково і 5% ще не визначилися.

Серед причин вступу в шлюб більшість респондентів вибрали "любов" і "бажання створити сім'ю", на третьому місці опинилося "народження дитини" (13%). У системі життєвих цінностей любов і сім'я у молоді так само залишається на першому місці, освіта та здоров'я на 2 і 3 місцях відповідно, а дітей респонденти поставили тільки на четвертому місце.

Із кількості опитаних на запитання - Що є найголовнішим у житті? - любов і сім'я серед молоді на першому місці. На друге місце студенти поставили здоров'я. Наступний вибір стосувався освіти. Діти серед студентської молоді займають лише четверте місце.

На запитання - Чи дотримуються традицій у Вашій сім`ї? - студенти відповіли наступним чином, 35% зазначило що в їх сім`ї дотримуються традицій, 18% відповіли «іноді», ще 18% обрали варіант «важко відповісти» і 12% відповіли негативно.

Важливим питанням було - Чи шануєте Ви думку старших поколінь? - відповіді були такими, 29% іноді шанують, 11% відповіли «ні», 20% враховують думку старших, 35% що не мають можливості запитати думки старших поколінь.

Отже, в результаті проведеного дослідження можна зазначити наступне, що наша гіпотеза має своє підтвердження, але також можна зазначити, що сім`я все-таки займає одне з головних місць в житті молоді.

Сім'я завжди перебувала в центрі уваги передової суспільної думки, прогресивних діячів і вчених, починаючи від стародавніх філософів і закінчуючи сучасними реформаторами. Саме в традиційній родині, скріпленої офіційними або традиційними узами, закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкривається внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Сім'я сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердження людини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Вона знаходиться в русі, змінюється не тільки під впливом соціально-політичних умов, але і в силу внутрішніх процесів свого розвитку.

Сім'я була і є однією з найважливіших і невід'ємних цінностей в житті людини. Останнім часом життєві пріоритети кардинально змінюються, в тому числі і цінність сім`ї. Ці зміни одні вчені називають кризою цінності сім`ї, інші трансформацією інституту сім'ї, але очевидно, що відбувається пристосування сім'ї до нових умов.