Формування здорового способу життя дітей з неблагополучних сімей

Вплив сімейного неблагополуччя на здоров'я та повноцінний розвиток дітей. Основні аспекти формування здорового способу життя. Розгляд діяльності центрів соціальної допомоги дітям з емоційними розладами. Програми фізкультурно-оздоровчої діяльності молоді.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.10.2010
Размер файла 69,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні засади формування здорового способу життя
    • 1.1 Вплив сімейного неблагополуччя на здоров`я дітей
    • 1.2 Здоровий спосіб життя і його складові
  • Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність по формуванню здорового способу життя
    • 2.1 Діяльність ЦСССДМ у напрямі формування здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей
    • 2.2 Програми, спрямовані на формування здорового способу життя
  • Висновки
  • Література

Вступ

Актуальність: Серед значимих для людини цінностей одне з ведучих місць займає родина. Однак у реальному житті це не завжди і не усіма усвідомлюється з достатньою глибиною і відповідальністю. І тільки зруйнувавши це вогнище відносного життєвого благополуччя, ми починаємо по-справжньому задумуватися про те, де і які помилки були допущені, чому не удалося зберегти те, що ми так легко втратили і навряд чи зможемо відтворити в тім же виді. Хоча кожна доросла людина більш-менш чітко розуміє, що її сімейне щастя знаходиться в його руках, далеко не всі задумуються про щастя і благополуччя дітей, що виховуються в родинах, якщо, звичайно, це не стосується їхніх власних чад, та й то не завжди. І наслідку подібного відношення до дітей негайно позначаються у вигляді тих або інших відхилень у їх поведінці й особистісному розвитку.

Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров`я, сприяє інтелектуальному і духовному розвитку особистості, успішному навчанню. Здоровий спосіб життя дитини позитивно впливає на стан її здоров`я, на її духовність, моральні орієнтири, формування певних рис характеру, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, у свою чергу, про високий рівень її психічного здоров`я.

Вивченням даної проблеми займалися і продовжують займатися спеціалісти різних галузей науки - це і психологи, і соціологи, і педагоги; серед них найбільш відомі - Л.І.Божович, В.І.Нефедов, М.І.Буянов, А.Е.Личко, Б.В.Алмазів та ін.

Об`єкт дослідження - процес формування здорового способу життя.

Предмет дослідження - форми ы методи організації здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей.

Мета роботи - проаналізувати основні аспекти формування здорового способу життя дітей з неблагополучних сімей.

Основні завдання дослідження:

1) проаналізувати вплив сімей неблагополучних на формування особистості та стан здоров`я дітей

2) розглянути основні аспекти та способи формування здорового способу життя та розглянути можливості допомоги дітям з неблагополучних сімей;

3) проаналізувати напрямки і зміст соціально-педагогічної роботи ЦСССДМ із формування здорового способу життя.

Розділ 1. Теоретичні засади формування здорового способу життя

1.1 Вплив сімейного неблагополуччя на здоров`я дітей

Говорити про сімейне неблагополуччя і просто, і складно одночасно, тому що форми його досить різноманітні, як різноманітні типи і різновиди сімейних союзів. Якщо при явному сімейному неблагополуччі (алкогольна або наркотична залежність одного або декількох членів родини, сімейні конфлікти, насильство і жорстоке звертання з дітьми, асоціально-аморальна поведінка батьків і т.п. ) не виникає сумніву ні в педагогів, ні в громадськості щодо того, що такі родини не можуть успішно справлятися зі своїми основними функціями, насамперед з виховними задачами, створюють десоціалізуючий вплив на дітей, то його сховані форми не викликають особливої тривоги і стурбованості. Зовні респектабельні родини зі схованим неблагополуччям демонструють подвійну мораль, що діти досить швидко засвоюють і роблять законом свого життя.

Якщо говорити про причини сімейного неблагополуччя, то і тут не усі обстоїть просто, як може показатися на перший погляд. Різкі зміни в економіці, політику і соціальній сфері в Україні негативно відбилися не тільки на матеріальній стороні родини, але і на взаєминах між її членами, і насамперед між батьками і дітьми. По-перше, збільшився розрив між життєвими цінностями різних поколінь. По-друге, зріс рівень вимог з боку батьків до своїх дітей в умовах різнорівневого навчання в освітніх школах, гімназіях, ліцеях; і нарешті, по-третє, спостерігається вплив завищених соціальних вимог.

Унаслідок цього зросла напруженість у спілкуванні батьків з дітьми, різко збільшився рівень тривожності вже в початковій школі. З одного боку, батьки не мають у своєму розпорядженні достатній час для виконання виховної функції в необхідному обсязі через додаткове навантаження на роботі, що значно зросла в останні роки. З іншого боку, багато батьків не мають знання, що дозволяють вирішити ту або іншу конкретну проблему, що часто зненацька виникла в сімейних відносинах.

Оскільки в даний час тиск на родину з кожним днем росте і велика його частка приходиться на дітей, має сенс звернути увагу саме на цю категорію українських громадян, що мають потребу в особливому захистові не тільки від соціальних труднощів, але найчастіше і від своїх власних батьків.

Однієї із самих розповсюджених серед неблагополучних є неповна родина. Відсутність повноцінного зразка для внутрішньосімейної соціалізації майже завжди веде до визначених порушень у психічному й особистісному розвитку дитини.

З огляду на різнорідний характер неповних родин, виділені проблеми, що позначаються на психічному стані дитини в розведеній, осиротілій і позашлюбній родині. У наш час кількість самотніх матерів, на жаль, невблаганно росте і тому дуже важливо знати, які труднощі соціального і психологічного порядку очікують матерів-одинаків і їх дітей.

У процесі формування особистості родина відіграє чільну роль: це перша сходинка соціалізації і самосвідомості особистості. Тут дитина здобуває уміння і навички в спілкуванні і людському взаєморозумінні, тут закладається моральний вигляд і відбувається професійне самовизначення.

В історичному плані ми живемо в період, коли всі зовні задані системи цінностей (політичні, економічні, моральні, релігійні й ін.) виявилися фальшивими, немає нічого "святого". Пошук і твердження щирих людських цінностей йде повільно. Від цього найбільше страждають діти.

Безсумнівно, яке б велике місце в розвитку дитини ні займала школа, батьки залишаються першими педагогами своїх дітей і несуть головну відповідальність за їх виховання. Дитина емоційно прив'язана до батьків, його "Я" найтіснішим чином включена в сімейне "Ми." У дитинстві, отроцтві і юності діти засвоюють з родини всі те, що їм буде потрібно на етапі дорослої соціалізації. Яку би сторону розвитку дитини ми не взяли, завжди вирішальну роль на тому або іншому віковому етапі відіграє родина.

Що ж собою представляє процес розвитку дитини в неблагополучній родині? На думку Л.І. Божовича, розвиток особистості дитини - це базисний модус її існування, що включає в себе всі процеси становлення, усю сферу можливого: і плани, і перспективи, і надії, і мрії, і бажання, і побоювання, і страхи, і відчуття погрози. У розвитку будь-якої особистості існують як позитивні, так і негативні, так називані мінусові, фази, коли відносини зі світом збіднюються, тимчасові перспективи звужуються, можливості самореалізації скорочуються Таким періодом у житті дитини може бути перебування в неблагополучній родині.

Життя дитини в більшості випадків копіюється і відбиває від буття дорослого її оточення, тому що в засвоєнні соціального досвіду для нього важливу роль грають імітація й ідентифікація, тобто наслідування поводженню значимих для нього інших людей, що веде до прийняття їхніх цінностей, установок, норм і образів поводження. Якщо поруч - неблагополучне середовище. де відсутня система життєвих цінностей і дитина росте сам по собі, те дуже незабаром він підхоплює всієї її хвороби. Хвороби, джерелом яких є відсутність щирих людських цінностей, називаються по-різному, аморальність, цинізм, моральний розклад, соціальна занедбаність... Остання відбиває байдужність суспільства до долі тих, хто сьогодні особливо потребує допомоги і підтримки, - до неповнолітніх дітей. Не по своїй волі вони ростуть у родинах наркоманів, алкоголіків, повій, токсикоманів, у псевдоблагополучних родинах. Їхні батьки - це люди, хворі фізично або морально. На думку В. І. Нефедова [8], діти не народжуються поганими, але стають такими, якщо перед їх очима - щоденний дурний приклад батьків. Вони нічого не забувають, а якщо забувають слова, те все-таки залишається глибокий слід у душі. І з цих слідів "формується фундамент душі" дитини.

Позиція стосовно соціально запущеної дитини з неблагополучної родини обумовлюється численними складовими:

1) визначенням своєї класифікації неблагополучних родин; появою в ній таких типів родин, що стають неблагополучними через нездоров'я самої дитини, а потім руйнують її психічний стан;

2) виділенням симптомокомплексу психологічних і психопатологічних особливостей, що обумовлюють надмірне реагування дітей на сімейне неблагополуччя;

3) впливом сімейного неблагополуччя на дитину, схильної до загостреного реагування на всілякі несприятливі фактори.

Неповноцінна родина однозначно не займається вихованням дітей - тут діти бездоглядні.

На думку М.І. Буянова, "різні бувають родини, різні зустрічаються діти, так що тільки система відносин "родина - дитина" має право розглядатися як благополучна або неблагополучна" [4].

Неблагополучна для дитини родина - це не синонім асоціальної родини. Звичайно, родина п'яниці або родина наркомана для будь-якої дитини буде неблагополучною, але поняття неблагополуччя варто розглядати в співвідношенні з конкретною дитиною, на кому це неблагополуччя відбивається. Для однієї дитини родина може бути підходящої, а для іншої ця родина стане причиною значних переживань і навіть психічного захворювання. Душа маленької людини дуже ранима і вимагає постійної уваги. Протест дитини виражається в бродяжництві, самовільних виходах з будинку, виборі небажаних друзів, появі різних видів залежностей, протиправних діях. Якщо родина проводить дитині необхідних життєвих "щеплень", то вона легко набуває форми порушеної поведінки: озлобленість, відсутність самостійності, схильність до пияцтва, соціальної пасивності.

У сучасній психолого-педагогічній науковій літературі існує кілька класифікацій неблагополучних родин. Ці класифікації в основному не суперечать, а доповнюють одна одну. Л.С. Алексєєва розрізняє наступні види неблагополучних родин: конфліктна, аморальна, педагогічно некомпетентна й асоціальна родини. Г.П. Бочкарєва виділяє види родин, в основу змісту яких покладені переживання дитини: 1) родина з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей, принижують їх волю; 2) родина, де відсутні емоційні контакти між її членами, де має місце байдужність до потреб дитини при зовнішнім благополуччі відносин. Дитина в такій родині прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною; 3) родина з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, йде залучення дорослими в аморальний спосіб життя.

З.В. Баерунас виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі неадекватної поведінки. А.Е. Личко відзначає чотири неблагополучні ситуації в родині: 1) гіперопіка різних ступенів; 2) гіпоопека, що нерідко переходить у бездоглядність; 3) ситуація, що створює "кумира" родини; 4) ситуація, що створює "попелюшок" у родині. Б.Н. Алмазів виділяє чотири типи неблагополучних родин, що сприяють появі "важких" дітей: 1) родини з недоліком виховних ресурсів; 2) конфліктні родини; 3) морально неблагополучні родини; 4) педагогічно некомпетентні родини. М.Раттер [10] серед обставин, що сприяють появі "важких" дітей, відзначає сімейні травми: конфлікти в родині, недостатність любові батьків, смерть одного з них, батьківську жорстокість або просто непослідовність у вихованні, перебування в дитячому будинку і т.д. М.І.Бешкетників [5] визначив наступні типи родин: гармонічна, що розпадається; родина, що розпалася; неповна; повні деструктивні; псевдосолідарна. На думку І.В.Козубовської [8], об'єктами уваги психологічних служб школи в першу чергу повинні стати родини з несприятливими умовами виховання дітей:

- соціально-демографічними (неповні, багатодітні, батьки розводяться й ін.);

- матеріально-побутовими (малозабезпечені, безробітні й ін.);

- медико-соціальними (батьки-інваліди, алкоголіки, наркомани, психічно хворі й ін.);

- психологічний і соціально-педагогічними (тривожний мікроклімат у родині, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна некомпетентність батьків і ін.);

- соціально-правовими (криміногенний спосіб життя батьків; раніше суджені й ін.).

Різні види депривацій, ступінь їх виразності і тривалість, природні властивості організму дитини, який знаходиться під впливом цих факторів, визначають особливості його розвитку в неблагополучному середовищі родини. На думку дослідників І. Лангмайера, З. Матейчика, Д. Хебба [5], цей стан пов'язаний з такою життєвою ситуацією, де людські психічні потреби не задовольняються досить довгий час. Соціальна депривація, що тісно переплітається з емоційною і сенсорною, приводить до бездоглядності, бродяжництву, ізоляції від психічно здорових людей і появі групи соціально запущених дітей і підлітків.

Спадкоємна і средовая схильність до алкоголю, наркотикам, спадкоємна дегенерація виявляється не тільки в психічних захворюваннях або дебільності, але й у повній емоційній вихолощеності, інакше кажучи, в емоційній тупості, що приводить до соціальної дезадаптації. У суспільстві намічається тенденція росту родин зі спадкоємною дегенерацією: бомжі, злодії, суджені, повії, недоумкуваті. Установи соціального патронажу сьогодні не в змозі вплинути наявними засобами на ці родини.

Фізичний розвиток дитини з неблагополучної родини визначається численними порушеннями його здоров'я, простежуються: травми центральної нервової системи (запалення і струси мозку, порушення у функціонуванні органів зору і слуху); слабкий моторний розвиток (рухове), дефекти й аномалії будови тіла, що грають велику роль у формуванні індивідуальних особливостей характеру дитини, ріст і вага у більшості дітей знаходиться на нижній границі норми через неправильне і нерегулярне харчування, порушення сну, гігієни, хвороб шкіри й ін. Фізіологічний стан дітей виражається також у порушеннях м'язового тонусу, сечовипускання із симптомами, що супроводжуються: безсонням, головними болями, тиками, невиправданою слізливістю. У дітей часто відзначається резидуальне ураження головного мозку, токсична енцефалопатія з розвитком гострих процесів, де є присутнім розірване мислення і несформована мова.

Соціальна позиція дитини підліткового віку визначається небажанням бути схожими на своїх батьків, вони соромляться їх способу життя, відкрито або потай виражають протест. В уявленнях про майбутнє в підлітків з неблагополучних родин переважають девіантні моделі соціалізації. Вони синтезують стиль життя своїх батьків зі способом життя, що йде до нас з екранів телевізорів, рекламних роликів. Це - суміш раціонального й ірраціонального, часом "рожеві мрії" і спосіб життя маргиналів (бомжів, наркоманів і т.д.). На них особливо великий вплив створюють американські фільми про бандитів, кілерів, повій. Не ховаючи цього, вони пишуть про це у творах. У підлітків з неблагополучних родин уже сформовані гедоністичні установки (постійне бажання розважатися, відчувати незвичайний стан, що активно сьогодні підтримується західним кінематографом і суспільною безвідповідальністю). Побутове пияцтво в присутності дітей розглядається як щось природне, характерне для нашої культури і не знаходить в суспільстві гідної протидії. Відношення дітей до цього явища теж позитивне.

Психотравмуюче середовище неблагополучної родини визначає якісно іншу стадію вікового розвитку дитини: пам'яті, уваги, типу темпераменту, розвиненості тих або інших здібностей і т.д. Потребо-мотиваційна сфера, що складає ядро особистості, у дитини з такої родини недостатньо розвинута і до того ж зазнає деформації в негативному напрямку. На думку Л.І. Божовича [6], цим дітям властиво негативне відношення до навчання, що характеризується бідністю і вузькістю мотивів, не сформованістю навчальної діяльності, невміння діяти в пошуку рішень, тривожністю, напруженістю. Пізнавальна сфера цих дітей відрізняється неорганізованістю, а через невміння керувати своєю увагою діти стають імпульсивними. У цілому можна говорити про нерозвиненості пізнавальної сфери цих дітей: відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви.

Розумовий розвиток дитини, на думку американського дослідника Блума [6], що виріс у неблагополучній родині, відрізняється від його благополучного однолітка розходженням у коефіцієнті розумового розвитку в 20 балів. Для цих дітей характерні елементи сенсорної депривації. Сенсорний голод, що не задовольнявся в родині або школі, у них найчастіше заповнюється яскравими і сильними враженнями вулиці, засобами масової комунікації. Гуркітлива музика сучасних дискотек, енергійні танці, вино, наркотики, дрібне хуліганство дають підживлення формуванню негативної особистості. Проведені вітчизняними (А.В. Запорожець, АН. Леонтьев) і закордонними (Ж. Піаже, Дж. Гібсон, Р. Хелд) психологами дослідження показали величезний вплив образів сприйняття на психіку дитини. Негативні зорові образи зберігаються в пам'яті дітей на довгі роки і, не маючи позитивних образів і позитивних прикладів існування, домінують у свідомості дитини.

Тестування за методикою Роршаха показало, що в дітей з неблагополучних родин, часом ізгоїв у своїх класах, значно розвинуте діюче і наочно-образне мислення: вони цікаві і творчі фантазери, майстри "на всі руки". Ці діти люблять мріяти про краще, але поняття мрії як досягнення важливої і далекої мети їм невідоме. Вони найчастіше хочуть прославитися, стати над людьми або жити, не трудячись, весело і солодко. Емоційно-вольова сфера цих дітей нестабільна. Вона виявляється в яскраво виражених почуттях: афектах, стресах, пагубній пристрасті, різко мінливому настрої або довгостроково зберігається. Визначений тип темпераменту дозволяє дитині по-особливому реагувати на несприятливу обстановку в родині. Це уроджені форми емоційного реагування. Проблеми особистості дітей з неблагополучних родин носять і інші характеристики, пов'язані з потребо-мотиваційною сферою, самооцінкою і рівнем домагань: ці діти частіше інших мають емоційні розлади, що виражаються в різних видах страху, найчастіше хронічного, реального і соціально обумовленого; їм властиві реакції, викликані фактором фрустрації, агресія проти інших, агресія проти себе, апатія, депресія, хвороби волі - абулії. У цих дітей сформоване нездорове відношення до сексуальності: вони бачать непривабливу картину розкутості і відкритості сімейних відносин, їх раннє статеве життя пов'язане з алкоголізмом, наркотиками, злочинністю і нервово-психічними розладами (онанізм, як засіб заспокоєння і відволікання від сімейних неприємностей, розбещення неповнолітніх у гомосексуалізмі). Розбещуючі дії дуже часто відбуваються з дітьми з неблагополучних родин.

У цілому ці діти - з деформацією стрижневих психологічних якостей особистості і з акцентуацією характеру, і темпераменту. Вони не в змозі зробити вольового зусилля: їх заворожують вогонь, видовища. У неблагополучних родинах і в їх дітей відзначені нові особливості формування мотивації (атараксичної) до вживання наркотиків як у сімейному середовищі, так і дитячому оточенні.

Вибір, що людина робить щодня, залежать від його раннього дитячого досвіду. У неблагополучних родинах ігнорування дитини батьками тісно пов'язано з процесами психологічного, фізичного, а часом і сексуального насильства. Дослідники (В. Панок, Ю. Коврижних, К. Костюкова, М. Стельмахович, М. Московка, З. Ільїна) відзначають цю проблему як невід'ємну частину життя дитини в неблагополучній родині. Англійські дослідники проблеми сексуального насильства в родині П. Дейл, Р. Берон, Д. Ричардсон думають, що в основі будь-якої форми насильства, у тому числі і сексуального, лежить насильство емоційне, депривація, відкидання, що автори називають "особливо підступним" і "спричиняючим значний збиток" особистості дитини. Емоційний тиск (постійна лайка, критика, нагадування, що дитина є небажаною, повна втрата уваги до неї) приводить до емоційної і інтелектуальної інвалідизації дітей. У дітей, що пережили емоційне насильство, часто відзначаються збудливість, надмірна сторожкість, сильний гнів, лють, неконтрольовані емоції, агресія. Фізична зневага - закономірне явище ряду неблагополучних дефункціональних родин, коли особистість нездоров'я дитини виявляються в небезпеці: фізичні ушкодження, незабезпечення дитини харчуванням, одягом, житлом, медичною допомогою, контролем. Найбільш схованою формою сексуальних зловживань є сексуальні дії з дітьми в неблагополучних родинах. Дослідники вважають, що вони поширені набагато ширше, ніж фізичне насильство. Ініціаторами частіше є батьки, а жертвами - їх дочки. Разом з тим хлопчики стають жертвами значно частіше, ніж вважалося раніше. Кількість дітей, втягнутих членами родин у сексуальну експлуатацію (дитяча порнографія, проституція), є досить великою, і постійно явно росте.

Система захисту, підтримки і допомоги дитині з неблагополучної родини повинна" містити в собі скоординовану програму корекції, адаптації, реабілітації і реадаптації професіоналів: психологів, медиків, педагогів, волонтерів, соціальних працівників.

Ситуація в суспільстві найбільш негативно позначилася на дітях, що мали погану спадковість, яка в подальшому спричиняла їхній неповноцінний розвиток. Спадковість дитини, негативно чи позитивно впливаючи на її розвиток, багато в чому залежить ще і від існуючих суспільно-економічних, соціально-політичних обставин, психологічних чинників, навколишнього середовища, типу особистості, що розвивається тощо. Наприклад, недостатність харчування в ті часи, зміна якості їжі, її одноманітність, брак жирів, білків, соматичні хвороби разом з тяжким моральним мікрокліматом у родині та в новій школі дали в підсумку набуту невротичну схильність у багатьох дітей з відносно здоровою спадковістю. Люди - акумулятори енергії, яка є результатом впливу минулого індивідуального досвіду і спадкоємних впливів, тож відповідна реакція їх у набагато більшому ступені є результатом впливу минулих роздратувань, ніж даного роздратування, що служить лише приводом для виявлення того, що по суті є результатом минулих впливів. Душевний стан дітей та їхні аморальні вчинки можуть бути ознаками неврозу або психічного виснаження. Медичний термін "невроз" визначає один із видів нервово-психічного захворювання. Невротичні прояви визначаються передовсім тим, як особистість сприймає й оцінює дійсність, своє місце в суспільстві. Більшість неврозів, зазвичай, виникає в періоди вікових криз і є найбільш поширеним видом нервово-психічної патології. Неврози відображають багато проблем людських взаємин - спілкування між людьми, розуміння їх, пошуку свого "Я", самоствердження тощо.

Л.С.Виготський зазначав, що невроз - це така форма захворювання, в якій конфлікт між інстинктами й середовищем призводить до незадоволення перших, до витиснення потягів у підсвідомість, до тяжкого розщеплення психічного життя. Однією з ознак неврозу є виникнення різноманітних за своєю природою емоційних розладів особистості, серед причин яких часом є порушення стосунків у сім'ї.

Діти переживають психічне враження. Багато з них дивляться очима стареньких, у дітей 8-9 років на обличчях немає усмішки. У багатьох настільки розхитані нерви, що одні з будь-якого приводу можуть почати плакати, інші розлючено кинутися на уявного кривдника, дехто - замкнутися в собі. Є випадки психічних захворювань. Але всі ці явища минають, якщо поліпшити загальний фізичний стан дітей.

Лікар Аранович вважає, що симптом "неврозу виснаження" у дітей формується під впливом поганого настрою, через нестійкість психоемоційних утворень, схильність до проявів ознак стомленості за відсутності її причин та через швидку загальну стомлюваність дитячого організму. З боку інтелектуальної сфери відзначається значне пониження здатності до розумової діяльності. Діти ніби ситі завдяки наповненню травного тракту об'ємною вуглеводистою їжею, подоланню почуття голоду або внаслідок самозахисного пристосування та звикання організму до часткового голодування - жирового й білкового. Але внутрішня будова організму підривається одноманітною, погано засвоюваною їжею. Брак достатньої кількості жирів та білків призводить до біохімічних порушень в організмі, що росте. Разом з біологічним впливом психічні моменти соціального походження дають у результаті невропатичні та психопатичні стани. Звідси перевага інтересів та прагнень персервуючих так званих голодних тем, які в декого мають нав'язливий характер та патологічну жадібність до їжі. Як результат - дрібні крадіжки їстівного, відбирання харчів у слабших, обман дорослих. Це так звана гедонічна активність, їстівний та елементарно-самоохоронний зв'язок організму з зовнішнім світом, за якого всі інші його зв'язки обмежуються лише захопленням усього їстівного, приємного, корисного та відкиданням усього неїстівного, неприємного, невигідного без урахування наслідків своїх реакцій. Такий утилітарно-гедонічний механізм зв'язків дитини з зовнішнім світом є найнижчою стадією психізму, притаманного всім живим істотам. Коли він панує над рештою функцій, то поступово деформуються певні підсистеми особистості (когнітивна, емоційно-вольова, поведінкова та інші).

Таким чином, у цих дітей є певна психічна недорозвиненість у сфері соціально-етичних емоцій, певна дефективність. Але при цьому треба мати на увазі, що ця дефективність, інфантилізм поведінки є результатом не недорозвиненості самого організму, а відсутності середовища, яке нормально розвиває реакції дитини, її поведінку в бік вищих порівняно з початковою гедонічною мотивацією форм поведінки. Як стверджує А.Б.Залкінд, "середовище наповнює їхню спрямованість хворим змістом, середовище закупорює їхню самостійність або спотворює шляхи її застосування, але правильно побудоване середовище - зцілює". Хоча це твердження є даниною соціоцентричним поглядам у вихованні, воно не занадто перебільшене стосовно обстежуваного контингенту дітей. Утім, ситуативність наукової позиції згаданого та інших авторів цього напрямку позначилася, як засвідчив процес дальшого функціонування системи профілактики, корекції та реабілітації безпритульності, на змісті, методах і результатах цієї роботи.

С.Т.Шацький зазначав: "У чому найгірше, що дає вулиця? У безладності вражень, у неможливості одержати навички ґрунтовно що-небудь робити, міркувати, у створенні нестійких настроїв. Вулиця збуджує нерви, створює дикі характери, придушує гальмуючі центри й розумну волю. Але вона залучає швидким задоволенням дитячих інстинктів, цікавості, товариськості й могутньо діє на дитяче наслідування".

У 20-х роках існувала теорія "моральної дефективності", яка зараховувала дітей, важких у виховному процесі до цієї категорії. Внаслідок цього багато цілком нормальних дітей опинялися за ґратами в будинках для дефективних. П.П.Бленський як і дехто з інших учених того часу ставилися до цієї теорії критично. Він вважав, що "моральна дефективність" - це легка розумова відсталість. А легка означає, що вона не медична, а педагогічна. Безпритульна дитина - це найчастіше педагогічно занедбана дитина, настільки занедбана, що в неї ще немає такого розумового розвитку, який потрібен для усвідомлення соціально-моральних відносин та норм. Н.К.Крупська констатувала, що термін "морально-дефективний" санкціонував зовсім неприпустиме ставлення до безпритульних дітей. Для "морально-дефективних" дітей ввели карцер, "ізолятор", образливе звертання... все дозволено, з дітьми нічого не поробиш: вони дефективні.

Поняття моральної недосконалості - поняття не біологічне, а соціальне. Воно не вроджене, а придбане і виникає не з біологічних факторів, що формують організм і його поводження, а з соціальних, що направляють і пристосовують поводження до умов існування в тому середовищі, в якому дитині доводиться жити.

Але не можна ставитися до цієї теорії однобічно. Тоді, коли педагог констатує аморальність дитини, треба показати її психопатологові, тому що педагог не може сам ставити діагнози душевним хворобам. Лікар-психопатолог ставить той чи інший діагноз, найчастіше діагностує епілепсію чи розумову дефективність. Тоді дитину треба лікувати у відповідній клініці на підставі її хвороби, а не моральної дефективності. Але там, де клінічних хвороб немає, треба виховувати дитину як здорову, але педагогічно занедбану, тобто важковиховувану.

Уроджені форми емоційного реагування необхідно коректувати через індивідуальну програму корекції.

Численні дослідження соціальних психологів (Л.С.Виготського, А.Б.Запкінда, О.Р.Лурія), дефектологів (Копистянського, А.Володимирського), представників пенітенціарної педагогіки (А.С.Макаренка, В.І.Куфаєва), свідчать, що безпритульна дитина відрізняється від інших дітей своєю поведінкою. Довготривале життя на вулиці спричинює неврівноваженість, легку емоційну дратівливість та істеричність. Хронічне недоїдання, голод, антигігієнічні умови життя, рання статева активність впливають на фізичний стан безпритульної дитини. Така хронічна фізична травма не може минути безслідно й безболісно для дитячого організму. Діти були фізично виснажені, їхні м'язи кволі, в них спостерігалося недокрів'я, нервово-м'язова й судинно-рухлива збудливість, часто - нічне нетримання сечі, неспокійний сон, вдень млявий, сонливий стан та підвищена вразливість до температурних коливань. Паралелі, які напрошуються з сучасністю, змусили нас детально дослідити фізичний і психічний стан обраного для вивчення контингенту дітей.

Тяжкий стан дітей став прямим наслідком антигігієнічних умов життя, скупченості, кисневого голодування, хронічного недоїдання. Різні фізичні дефекти, які часто спостерігаються у безпритульних, мають також неабияке значення для загального нервового стану, поведінки дитини і зрештою для формування її соціального статусу. Наприклад, хвороби очей, вух, шлунка та сечостатевих органів є причинами дратівливості, легкої збудженості дитини.

Значення фізичних дефектів посилюється ще й тим, що безпритульні діти за своїм віком належать головним чином до препубертатного та пубертатного періодів. Цей вік, особливо період статевого дозрівання, дуже чутливий до всіляких зовнішніх впливів з його швидким фізичним та психічним розвитком, підвищеною життєвою енергією, які зумовлені новим фізіологічним фактором, гормональною дією на весь організм статевих залоз (Краснушкін). У цьому віці статеві стосунки виходять на перший план у шкалі цінностей. Статевий розвиток у підлітковому віці - це осердя, навколо якого структурується самосвідомість особистості:

- біофізіологічні (статева конституція організму), гормональні особливості, морфологічні й функціональні відмінності, зумовлені статевою належністю;

- психічні;

- соціокультурні (під їхнім впливом формується статево-рольова поведінка і відбувається статева соціалізація).

На становлення особистості в цей період впливають як її індивідуально-психічні особливості, так і соціальні умови. Отже, вікові особливості безпритульних дітей стають достатньо сприятливим ґрунтом для розвитку різних статевих збочень, а разом з тим і цілої низки хвороб статевої сфери. Передчасний розвиток статевого потягу відбувається під впливом зовнішнього середовища. Це середовище не байдуже до маленької дівчинки. Старші хлопчики спонукають її свідомо чи несвідомо до сексуальних ігор, подруги її розбещують, нарешті, сексуально її збуджують дорослі чоловіки. Але і там, де середовище сексуально не агресивне до дитини, воно деколи необережне з нею, безсоромно робить маленьку дівчинку свідком еротичних сцен. Тим більше, що дівчата насамперед прагнуть емоційного, душевного контакту. Хлопці ж, навпаки, мають потяг до фізичних стосунків.

Передчасне пробудження дитячої сексуальності психічно дуже шкідливе, мабуть, набагато шкідливіше, ніж фізіологічне, причому шкідливість тим більша, чим раніше це відбувається. Чим молодший вік, тим менше має значення кохання як мотив початку статевого життя. Основна шкідливість полягає в тому, що затримується психічний розвиток, і суб'єкт на все життя залишається на стадії примітивного статевого потягу, не досягаючи стадії кохання, тобто виходить у життя тим, що мовою моралі кваліфікується як "розпусник". У культурних взаєминах він виявляється регресивним, асоціальним типом. Адже загальновідомо, що злочинність супроводжується розпустою. А соціальна деградація спричиняє сексуально-психічну деградацію й розпусту.

Отже, численна кількість випадків проституції, садизму, гомосексуалізму та інших збочень, як зазначають дослідники, є наслідком названих соціально-економічних умов. Адже статеве дозрівання означає злам чи різкий поворот не тільки у фізичному розвитку, але й розвитку вищих душевних та духовних властивостей людини та всього того, що загалом визначається поняттям культури. Цілком очевидно, що патологічна сексуальність впливає на етичні поняття безпритульних дітей.

Усілякі шкідливі впливи в цьому віці зумовлюють різке відхилення від нормального фізичного й психічного розвитку дитині. Найбільш руйнівними для нервової системи є алкоголь, кокаїн та нікотин - невід'ємні супутники життя "дітей вулиці".

За довготривалого вживання кокаїну різко змінюється фізичне й психічне обличчя дитини. Головними ознаками хронічного отруєння кокаїном є хирлявість та моральний розлад. Надалі виникають чуттєві й рухові розлади, безсоння і навіть епілептоїдні судоми. Настають також зорові, слухові й смакові галюцинації, хибні ідеї. До тяжких явищ через утримання від кокаїну, належать: пригнічений стан духу, плач, стогін, туга, млявість з одночасною деморалізацією.

У хронічних кокаїністів, які почали нюхати кокаїн у ранньому віці, спостерігається сильне гальмування росту, старечий вираз обличчя. Це стається через зменшення харчування, тому що апетит під час вживання кокаїну зникає і психічно кокаїніст легше переносить голод. Але кокаїн не вгамовує голоду, а лише паралізує закінчення чутливих нервів взагалі і особливо шлунка, і кокаїніст за цей самообман розплачується своїм фізичним та психічним станом.

Велика кількість хворих на коросту, екзему та лишай зумовлена антисанітарними умовами життя безпритульних. Більше ніж половина з них (майже всі молодшого віку) десь по три місяці не миються, не мають звички вмиватися, мити руки. їхній одяг дуже занедбаний. Але найбільше занедбані в них очі. Майже третя частина безпритульних хворіла на гострі форми запалення слизової оболонки очей (кон'юнктивіт) та в'їдливе запалення залоз слизової оболонки очей з уразливим процесом (трахома). Фізично діти дуже ослаблені, а майже в 50% були прояви прихованого туберкульозу.

Виснаження фізичних сил негативно позначалося на розумовому розвитку дітей.

1.2 Здоровий спосіб життя і його складові

Здоров'я людини, захворюваність, перебіг і наслідок хвороб, тривалість життя, робочий і творчий потенціал залежать від багатьох факторів, які об'єднуються в один потік інформації. До основних складових здорового способу життя належать: спосіб життя, культура, здоров'я в ієрархії потреб, мотивація, зворотні зв'язки, настанова на довге здорове життя, навчання здоров'ю.

Спосіб життя має велике значення для здоров'я людини. Він складається з чотирьох категорій: економічної (рівень життя), соціологічної (якість життя), соціально-психологічної (стиль життя) і соціально-економічної (устрій життя). Здоров'я людей значно залежить також від стилю й устрою життя, що зумовлені історичними традиціями, закріпленими у свідомості людей.

Багато поколінь наших предків жили у тісному зв'язку з природою, ритм їхнього життя залежав від часу доби, періоду року. Зараз люди живуть у ритмі виробничого циклу, стаючи тільки "користувачем" свого здоров'я, але не його "виробником".

Збереження і відновлення здоров'я прямо залежить під рівня культури. Слід пам'ятати, що людина -- суб'єкт і одночасно головний результат своєї діяльності. Культура з цієї точки зору -- це самосвідомість, само-виробництво людини у конкретних формах її матеріальної і духовної діяльності. Тому під культурою розуміють особливого виду ставлення -- ставлення до самого себе, властиве тільки людині.

Культура -- це не тільки сума знань, це поведінка і сукупність моральних засад. Людині передалися від пращурів знання про природу, про організм і, звичайно ж, про хвороби. Однак люди дуже часто нехтують ними, ведуть неправильний спосіб життя: не дотримуються рухового режиму, переїдають, курять, зловживають алкоголем. Тому для здоров'я потрібні знання, які ввійшли б у повсякденну звичку людини.

Здоров'я в ієрархії потреб не завжди займає перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами. Звичайно, здоров'я залежить від добробуту. Проте для багатьох людей накопичення модних і дорогих речей стало ціллю всього життя. Заради цього вони нехтують фізичним і духовним удосконаленням, гармонійним розвитком особистості, знищують природу, забруднюють навколишнє середовище, чим шкодять своєму здоров'ю і здоров'ю майбутніх поколінь. Здоров'я повинне займати перше місце в ієрархії потреб людини.

Мотивування в основному визначає спосіб життя Не можна стверджувати, що люди не розуміють значення здоров'я, не цінують його. Однак, на превеликий жаль, ціну здоров'я більшість усвідомлює лише тоді, коли воно значно втрачене. Тільки тоді (і то не зав виникає мотивування -- вилікувати захворювання, стати здоровим. Для того щоб кожна людина була зацікавлена у зміцненні свого здоров'я, важливе значення мають матеріальні стимули. Наприклад, при платному лікуванні свідомість людини та її психологія буде спрямована на зміцнення здоров'я і дотримання здорового способу життя.

Зворотні зв'язки -- це важливий фактор ефективної діяльності численних безумовних і умовних реакцій, що забезпечують високу адаптацію до змінюваних умов зовнішнього середовища. Багато людей нерозумно і довго випробовують стійкість свого організму неправильнім способом життя, алкоголем, нікотином. І тільки через десятиліття спрацьовують їхні зворотні зв'язки. Тоді вони перестають курити, зловживати алкоголем, проте уже буває запізно. Слід пам'ятати, що зворотні зв'язки поволі реалізуються не тільки на негативні, але й на позитивні впливи. Наприклад, ефект ранкової гімнастики, заняття фізичною культурою і гартування організму проявляється не через декілька днів, а через місяць. Люди цього не розуміють і тому, не отримавши ефекту через декілька днів від корисних для здоров'я дій, вони припиняють їх. Сповільнена дія та довге невиявлення зворотніх зв'язків -- одна з головних причин негігієнічної поведінки людей, недооцінка здорового способу життя.

Настанова на довге здорове життя -- категорія суб'єктивна, водночас це важливий об'єктивний фактор здоров'я. У протилежному випадку людина думає тільки про хворобу, входить у неї, не мобілізує резерви свого організму -- універсальні внутрішні ліки.

Стародавній сірійський лікар А. Фаридж так звертався до хворого: "Дивись, нас троє: я, ти й хвороба. Якщо би будеш на моєму боці, нам буде удвох легше подолати її". Фокусування па здоров'я підвищує захисні сили організму, що допомагає швидкому видужанню. Дуже важливо для людини зосередити увагу на довгому здоровому житті.

Навчання здоров'ю, норм і навиків здорового способу життя спеціально ніде і ніколи не вчать. Єдиним джерелом знань у цій ділянці є приклад батьків і санітарна освіта. Найкращі педагоги тут -- це батьки. Навчити здоров'ю бажаючих -- сьогодні першочергове завдання. Виховання загальної культури здоров'я -- мета глобальна і віддалена. Навчання здоров'ю треба поєднувати з працею, іграми, чим відновлюється єдність людини, її діяльності та проблеми її здоров'я.

Дитина знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому виявляється закономірність єдності організму і середовища.

Постійно змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями. Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього середовища на дітей, які займаються фізичними вправами привело до створення самостійної галузі науки - біометеорології спорту.

Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:

1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність виконання рухів на організм людини.

2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні емоції.

Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.

Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.

Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).

Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.

Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність по формуванню здорового способу життя

2.1 Діяльність ЦСССДМ у напрямі формування здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей

Дітям з емоційними розладами часто пропонують вплив психотерапевтичних або медикаментозних засобів (лікування антидепресантами). Цим дітям необхідна індивідуальна допомога (найкраще постійних наставників з числа професіоналів) у наполегливому і систематичному подоланні труднощів, необхідно навчити їх дивитися на себе з боку, бачити в житті позитивне, уміти передбачати перспективу майбутнього. Украй виражені норми, що закріпилися в поведінці, фрустрації вимагають допомоги з боку шкільного психолога; психотерапевта, а часом і психіатра.

Найкращим засобом психологічного захисту від фрустрації є виховання толерантності (терпіння і поважності), як риси характеру, тісно пов'язані з наполегливістю. Наявність толерантності вкрай необхідно для дітей з неблагополучних родин щоб послабити реагування на несприятливі фактори родини в результаті зниження чутливості дитини до їх впливу. Ці діти повинні бути поміщені в педагогічно контрольовані колективи, досвід організацій яких дають А.С. Макаренко, В.К. Дьяченко, і їм необхідна допомога найчастіше впливом на їх психіку: клінічна або особистісно-орієнтована. Перша спрямована на зм'якшення або ліквідацію наявної симптоматики. Особистісна психотерапія (індивідуальна і групова) спирається на різного виду аналіз внутрішніх і зовнішніх конфліктів дитини. Групова психотерапія для соціально запущених дітей і підлітків повинна вестися з урахуванням знання законів міжособистісного впливу в малій групі. Ці діти уже відібрані життям і обставинами. Їм необхідно авторитетно пояснити сутність їх поведінки, обґрунтовано прогнозувати можливість і терміни корекції, навчати релаксації, аутогенному тренуванню, організовувати з ними тренінги спілкування по програмі ресоціалізації. З ними можливі - у залежності від різного ступеня неблагополуччя - і форми сімейної групової психотерапії, психотерапії спільної діяльності, ігрової психотерапії Традиційні методи психотерапії - спостереження, рефлексія й інтерпретація - можуть сьогодні з урахуванням нашого менталітету використовуватися разом зі схваленнями, порадами і вказівками. Методи сенсибілізації і десенсибілізації, метод, "виключеного часу" допомагають конкретним, дітям у конкретних ситуаціях. Дружнє спілкування в одних випадках і директивній прямолінійності в других дозволяють зробити допомогу ефективною.

Практика свідчить, що необхідно якомога раніше забрати дитини з неблагополучного середовища. По глибокому переконанню великого практика А.С. Макаренко, "головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, - це 90% усього виховного процесу" [6]. Устигнути допомогти - це дуже важливо.

Дитячі оздоровчі заклади з цілодобовим перебуванням дітей, заслуговують на увагу та серйозну державну підтримку завдяки їх потенційним можливостям щодо виховання дітей, але в останні роки різко скоротилась їх мережа. Причинами такого явища стали:

- наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, що призвели до закриття оздоровчих закладів, в яких було виявлено підвищений рівень радіаційного забруднення відповідно до встановлених на той час норм;

- складна економічна ситуація в Україні спонукала "збіднілі підприємства" до закриття відомчих оздоровчих закладів;

- низька заробітна плата та важкі умови праці, сприяли процесу постійної плинності основної маси педагогічних та керівних кадрів дитячих позаміських оздоровчих закладів, а це, в свою чергу, призвело до зниження загального рівня їх комплектності, професійного рівня фахівців, що не дозволяло оперативно перебудувати зміст і форми виховної діяльності у цих закладах. У кращому стані опинились дитячі оздоровчі заклади з досить професійно орієнтованим керівництвом та педагогічним колективом, які перейшли на нові методи фінансування та господарювання на рівні підприємств, які, в свою чергу, сприяли екологічному становленню позаміських оздоровчих закладів.

У сучасному українському суспільстві за умов трансформації усіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, (а майже 20% населення України молодші 15 років), як і переважна більшість інших верств населення, опинилась у кризовому стані.

Щоб допомогти дітям вижити у складних економічних та соціальних умовах уряд України здійснює цілеспрямовані заходи, реалізовує програми, організовує структури для підтримки та допомоги молоді. Насамперед реалізацію програм щодо підтримки, соціального становлення та розвитку молоді здійснює система соціальних служб для молоді, яких налічується в Україні на кінець 1999 року -- 546.

Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти основні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, які уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим громадянам. Нині на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка завдяки своїй специфіці має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні служби для молоді (ССМ), які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.

Центри соціальних служб для молоді це спеціалізовані заклади, на які покладено державою завдання практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді.

Центри соціальних служб для молоді є основною державною ланкою, яка здійснює соціальну роботу з дітьми та молоддю. Всі центри соціальних служб для молоді об'єднанні спільною метою, є єдиним механізмом держави, у реалізації соціальної політики для молоді, утворюючи таким чином систему -- сукупність елементів об'єднаних за спільними ознаками та призначенням. Система центрів ССМ характеризується ієрархічною структурованістю та впорядкованістю її структурних одиниць, що забезпечує її стабільність, гнучкість та динамічність.

Як показав теоретичний аналіз проблеми, функціонування системи ССМ, обґрунтування наявного статусу системи захисту працівників, посилення уваги суспільства до окремої дитини чи молодої людини і зміни методологічних факторів у взаємодії людини і соціуму на принципах первинності особистості і мікросоціуму по відношенню до суспільних інститутів. Саме тому суспільство повинно постійно допомагати людині, підтримувати її становлення як самостійної, гуманістичної особистості.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.