1505 - перші рукописні рецепти використання коки привезені до Європи Амеріго Веспуччі і Ніколасом Монардес

1855 - з листя коки вперше отриманий кокаїн.

1862 - "Merck" виробляє 100 г кокаїну.

1884 - кокаїн використовується для місцевої анестезії в медицині.

1884 - Зігмунд Фрейд вважає, що кокаїн ефективний в лікуванні залежності від морфію.

1886 - "Merck" виробляє 158,352 фунтів кокаїну.

1886 - Джон Пембертон створює рецепт Кока-коли, що містить кокаїновий сироп і кофеїн.

1887, 18 січня - Амфетамін був вперше синтезований німецьким хіміком L. Edeleano і був названий "phenylisopropylamine". Це відкриття було тоді забуте на довгих 40 років.

1910 - описані перші випадки захворювань носової порожнини внаслідок нюхання кокаїну.

1912 - MDMA вперше синтезує компанія "Merck Pharmaceuticals".

1914 - "Merck Pharmaceuticals" патентує MDMA.

1914 - Harrison Narcotics Tax Act регулює поширення наркотичних речовин включаючи кокаїн.

В початку 1930-х - Японія - провідний виробник кокаїну (23.3 %), Сполучені Штати (21.3 %), Німеччина (15 %), Великобританія (9.9 %), Франція (8.3 %). 1920 -1970 використання кокаїну в Америці йде на спад.

Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить, що соціально-психологічна робота з наркозалежними споживачами стимуляторів має певні особливості і здійснюється за такими основними напрямками: діагностичний, профілактичний та реабілітаційний.

Діагностична робота передбачає попереднє виявлення об'єктів роботи, ознайомлення з ними, визначення мети, завдань, методів діагностики, побудови висновків, щоб розпочати відповідну роботу. До групи методів діагностики відносяться методи збору інформації шляхом опитування, експертних оцінок, анкетування, методики дослідження індивідуально-типологічних особливостей особистості тощо. Необхідно провести діагностику індивідуально-типологічних особливостей особистості наркозалежного, його емоційно-вольової сфери, рівня самооцінки та рівня домагань [4, c. 67].

Метою профілактичної діяльності є створення передумов для формування законослухняної, високоморальної поведінки особистості. Перш за все потрібно проводити профілактичну роботу серед дітей та підлітків. Така робота може проводитись через первинну, вторинну та третинну профілактику.

Профілактична діяльність включає чотири етапи:

1) початковий (встановлення контакту і налагодження стосунків з підлітками, які схильні до вживання наркотичних речовин та їх батьками);

2) головний (передбачає виявлення факторів, які впливають на особистість підлітка, через що він може почати вживати психоактивні речовини, а також просвітницьку роботу з батьками щодо вікових особливостей підлітка, факторів, що стимулюють до формування негативної поведінки, про вплив психоактивних речовин на організм підлітка);

3) спільне планування і організація змістовного дозвілля сім'ї (екскурсії, зустрічі, подорожі, перегляд і обговорення кіно- і телепередач, створення об'єднань сімей), що передбачає запобіганню та впливу негативних факторів на сім'ю та підлітка;

4) завершальний (підведення підсумків та визначення подальших життєвих планів сім'ї) [7, c. 69].

Одним із шляхів профілактики наркоманії в сім'ї повинна стати оперативна антинаркотична просвіта батьків в школах і дошкільних закладах. З цією метою необхідно проводити тематичні батьківські збори та інші форми роботи, а в окремих випадках -- індивідуальні бесіди на відповідні теми, поширювати науково-популярну літературу. Слід враховувати, що антинаркотична просвіта лише тоді призведе до бажаних результатів, коли буде спиратись на наукові знання про наркоманію як соціальну хворобу, на знання її медико-біологічних, психологічних і соціально-педагогічних аспектів, мати адресний характер.

Вирішальним фактором профілактики наркоманії повинен стати здоровий морально-психологічний клімат в сім'ї, увага до фізичного виховання в сім'ї, спокійне доброзичливе ставлення з боку батьків до дітей та багато інших загальнопедагогічних принципів. Формування здорового способу життя дитини, її соціалізація включає також і нормальні сексуальні стосунки між батьками, що складають в комплексі з іншими компонентами здорову психологічну атмосферу в сім'ї. Важливим є усвідомлення батьками життєвого оптимізму, віри у свої сили, формування звички активного змістовного сімейного дозвілля, пробудження інтересу до духовних цінностей, запобігання конфліктам між подружжям.

Крім того слід зазначити, що необхідні пункти анонімного консультування населення з питань наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, де повинні працювати психологи, педагоги, лікарі-наркологи, юристи.

У соціально-педагогічну роботу повинно входити консультування близького оточення залежної людини з питань дії психоактивних речовин на організм, проблем екології, біофізіологічних, психологічних і навколишніх факторів ризику виникнення наркоманії у конкретної особи в конкретних обставинах, пошук рекомендацій антинаркотичних альтернатив для залежних та їх близького оточення, консультації щодо здорового способу життя і загального оздоровлення.

Ефективним є використання різноманітних форм роботи з близькими щодо профілактики адиктивної поведінки залежного. Це, насамперед, тематичні групи самодопомоги для близького оточення СІН, колективні та індивідуальні бесіди, спеціальні зустрічі з фахівцями медичних та правоохоронних органів, між організаційні конференції, диспути, обговорення реальних ситуацій наркотизації на основі результатів психолого-педагогічної діагностики стилю взаємин в сім'ї, на роботі, в суспільстві, емоційного контакту з близьким оточенням, проведення соціально-педагогічних тренінгів щодо профілактики конфліктності у сімейних стосунках та стосунках з оточуючим світом. Така робота повинна здійснюватись паралельно з відповідною профілактичною роботою з наркозалежними [31, c. 127].

Важливим напрямом соціально-психологічної роботи з наркозалежними є реабілітація. До завдань реабілітації входять: вияв причин деформації у розвитку особистості; пошук засобів і способів усунення причин цих деформацій; оптимізація умов життя, навчання і виховання; побудова адекватного процесу виховання особистості; своєчасний вияв осіб групи ризику; оздоровлення внутрішнього світу цих осіб; надання допомоги як наркозаежним, так і їх близькому оточенню через реалізацію реабілітаційних та корекційно-розвивальних програм.

Особи, що знаходяться в близьких стосунках із залежною особою, своїм зовнішнім виглядом, поведінкою істотно впливають на характер цього стану. Головне в тому, що вони отримують статус осіб взаємозалежних, тобто осіб, які знімають з хворого і перекидають на себе значну частину наслідків хвороби, але водночас мають низький рівень знань про залежність. Це є основою напружених стосунків з наркозалежною особою. Тому необхідно надавати інформаційну допомогу на цю тему, що дозволить уникнути взаємозалежності.

У реабілітаційній роботі з близьким оточенням використовують такі форми роботи як групи підтримки для сімей залежних осіб, сімейне консультування (консультативні пункти), Телефон довіри, клуби (,,Анонімні наркомани”).

Наркоманія веде за собою не тільки проблеми зі здоров'ям, але й кримінальні проблеми. У зв'язку з цим використовуються такі форми роботи, мета яких є формування правової культури наркозалежних та їх близького оточення, пошук оптимальних шляхів для подолання наслідків правопорушення щодо всіх тих, хто від нього постраждав. Однією із форм такої роботи є групи самодопомоги [2, с.45].

Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі соціальні працівники/соціальні педагоги використовують різноманітні методи, які виникли та розвинулися в межах наук про людину зокрема педагогіки, психології, соціології.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці, є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок суджень, світогляду особистості. Переконання - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Серед вербальних видів переконування виокремлюють роз'яснення, доведення, спростування. Основними засобами переконування є логічні доводи, факти, цифри, приклади з життя, певні події тощо. Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу їі несвідомого, а через них - на її волю і розум. Особливість навіювання полягає в тому, що воно проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконування), а на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного - важливо, не що сказав соціальний працівник/соціальний педагог, а як сказав (виразно, яскраво, емоцій-но- так, щоб „брало за душу"). За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тобто навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини [34, c. 155]. .

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння. Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організованої діяльності, в процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитивне підкріплення - деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтворення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріп-лення, пов'язане з діяльністю, таким чином, встановлюється зв'язок «діяльність-задоволення». Позитивні переживання, котрі пов'язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплення того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало задоволення, чи те, що створило можливості запобігти незадоволенню. Тобто якщо якась дія поєднувалася з приємним переживанням, то поєднання позитивних емоцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повторюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються позитивними стимулами (слова заохочення, схвалення, нагорода, можпивість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення, як правило, зменшується, якщо ці дії, навпаки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної діяльності, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка (діяльність) буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме у конкретної особи буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде найбільш ефективною [58, c.14].

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностики особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії, в якій використо-вується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем та конфліктів, подо-лання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Ігрова терапія - метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль в ній, яка допоможе усвідомити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички соціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвинутими в дитини [46, c. 18].

Арттерапія - метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та вжиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, дрібні речі з хутра та тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арттерапії перш за все полягає в розвитку ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню їі самовідчуттів. Групові заняття з арттерапії сприяють також форму-ванню навичок спілкування між людьми, що, у свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.

Соціально-психологічне консультування - процес, який може бути як засобом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способахжиттєдіяльності тощо.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціально-педагогічної роботи найчастіше з метою добору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них.

Спостереження - візуальне сприйняття і реєстрація значимих щодо об'єкта спостереження фактів. Джерелом інформації для соціального педагога під час спостереження є поведінка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) людини чи певної групи [41, c. 69].

Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Інтерв'ю - метод опитування, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування - різновид опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом письмової відповіді респондентів на пропонований перелік запитань. Фокус-група- це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають певні суспільні події та явища.

Аналіз документів - один з основних методів одержання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації. Часто є додатковим методом з метою уточнення або підтвердження резуль-татів опитування та спостереження.

Біографічний метод полягає у вивченні особистих документів окремої людини (наприклад характеристики, листи, щоденники). Досить часто цей метод використовують соціальні педагоги загально-освітніх шкіл та закладів державної системи опіки для дітей-сиріт [21, c. 45].

Впродовж десятиріч у практиці соціально-педагогічної роботи виникли та набули розвитку і поширення методи, яких не було на початку її становлення. Одним з них є вулична робота. її мета полягає в покращенні становища та здоров'я дітей і молоді шляхом привне-сення та додання до середовища, де вони змушені жити, того, в чому вони мають потребу; спонукання дітей та підлітків до встановлення відносин з людьми, які піклуються про них, та з тими, хто може допомогти їм в організації змістовного дозвілля.

Основні завдання вуличної соціально-педагогічної роботи: вста-новлення довірливих відносин з кризовими категоріями дітей та молоді, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального педагога; сприяння усвідомленню та прийняттю дітьми позитивних стереотипів соціальної поведінки; залучення громадськості до вирішення соціальних проблем "вуличних" категорій дітей та молоді; консультування з питань, важпивих для даної категорії, в умовах анонімності та конфіденційності; переадресування клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної допомоги; допомога в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля; надання первинної медичної допомоги; здійснення профілактичної роботи щодо попередження правопорушень та злочинності серед дітей і молоді. Особливості вуличної роботи полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій клієнтів, їх реальних проблем та потреб); наданні послуг на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів. Основними формами вуличної роботи є ігротеки, диско-теки, вуличний театр, консультування, пункт соціальної підтримки.

Одним із методів, який мають використовувати у своїй роботі спеціалісти, є аналіз соціуму - збір даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію групи людей чи окремої особис-тості в певному соціумі. Різновидом методу аналізу соціуму є складання соціальної сітки клієнта. Вона містить такі сектори:

1) організації та люди, з якими контактувала чи продовжує контак-тувати особа;

2) форми підтримки, які вони надають їй чи можуть надавати (інформаційна, матеріальна, емоційна тощо);

3) частота контактів з організаціями чи окремими особами.

Щодо методів роботи, то ефективними є методи перенавчання, реконструкції, переключення, переконання та прикладу. Метод перенавчання спирається на метод переконання і закріплює його результати, спрямований на ліквідацію негативних звичок, відучування від негативних дій та привчання до інших форм поведінки, вироблення позитивних звичок. Відучування здійснюється через заборону та контроль за діями. Водночас слід дотримуватися певних умов, а саме: не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати підлітку на один і той же недолік, оскільки це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив; не можна вимагати миттєвої відмови від поганої звички; необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях; привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни, авторитету та особистого прикладу батьків і педагогів [8, c. 41].

Метод реконструкції означає відбудову усього цінного, позитивного, що було і є в характері та поведінці наркозалежного. Цей метод застосував та обґрунтував А.С. Макаренко. Треба знайти точку опору в душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно підтримуються, а негативні - критикуються. Етапи ,,реконструкції” наступні: вивчення особистості наркозалежного з метою визначення перспектив майбутнього розвитку; актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо); формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями; подолання опору наркозалежного виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності залежного таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки [7,с. 15].

Сутність методу переключення полягає в тому, що зона активності наркозалежного переводиться у соціально значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у залежного. Метод переключення є ефективним за таких умов: у процесі спілкування використання поваги до наркозалежного; вивчення особистості наркозалежного, особливостей відносин у колективі, громадської думки; постійного контролю за діями наркозалежного, врахування конкретних обставин життя та діяльності особистості з залежністю.

Досить дієвою у роботі з наркозалежними є методика опрацювання життєвих ситуацій. Основна мета даної методики - набуття залежними досвіду у вирішенні типових життєвих ситуацій, пов'язаних з негативними явищами в оточуючому середовищі. Обов'язковою умовою комплектації групи є наявність у певної частини наркозалежних відповідного життєвого досвіду, тривалої особистої причетності до проблеми наркоманії. Заняття проводяться у вигляді рольових ігор, дискусій, обговорень, узагальнення ефективних моделей поведінки. Під час практичного ,,проживання” конкретних ситуацій учасники приходять до власних рішень. Важливо, щоб вони зрозуміли: не існує єдиного правильного вирішення життєвої ситуації.