Упродовж 2009 р. - 2010р.р. у Хмельницькому реалізовувався проект «Інтервенція з метою зменшення вживання ін'єкційних наркотичних речовин та стимуляторів». Його метою було зменшення вживання та/або шкоди, пов'язаної із вживанням ін'єкційних наркотичних речовин та стимуляторів. Виконавцем проекту став Хмельницький Громадський центр, а замовником -- Медична школа університету Колорадо, США.

В м. Хмельницькому найпоширенішими стимуляторами є ефедрон та первентин. Спостереження проведені на базі Громадського центру «Вікторія» показали, що споживачі ефедрону зазвичай молодші, мають менший досвід та вміння приготування наркотиків, користуються тим, що можна легально отримати з торговельної мережі й порівняно дешево. Через невисоку якість такого наркотику вимушені вживати його часто і користуватися шприцами повторно або використовувати спільні шприци.

Споживачі первітину в середньому є старшими та більш досвідченими або в приготуванні, або в діставанні наркотику. Для них характерніші статеві ризики, пов'язані з наявністю випадкових статевих партнерів та можливим вживанням наркотиків разом зі статевими партнерами.

Отримані результати спостережень свідчать, що під час розробки дієвих інтервенційних програм важливо зосереджуватися на особливостях наркозалежностей від різних типів наркотиків, оскільки їх споживачі різняться у соціально-демографічному плані та рівнях ризикової поведінки. Окреме завдання - покращення доступу до групи споживачів наркотиків стимулювальної дії. Загалом споживачі стимуляторів потребують поведінкових програм, що акцентують небезпеку поводження із ін'єкційним інструментарієм, оскільки виявили досить високі ризики у цьому плані. Інтервенції також повинні враховувати також і тип стимуляторів, оскільки споживачі ефедрону та первітину різняться певними важливими аспектами. Так, треба враховувати високу частоту ін'єкцій споживачами ефедрону та високі сексуальні ризики споживачів первітину.

Доцільно оцінити вплив інтервенцій, що базуються на участі самих представників цільової групи (PDI) за принципом «рівний-рівному» і які можуть допомогти покращити контакт сервісних організацій саме з молодшими споживачами наркотиків, жінками та споживачами стимуляторів, на рівень ризикової поведінки споживачів ефедрону та первітину та інших споживачів наркотиків стимулюючої дії.

За проектом до соціальної роботи було залучено три аутріч-працівники, які мали досвід вживання наркотичних речовин. Опитування соціальних працівників перед початком роботи показало, що на думку соціальних працівників, мотивуючими чинниками для їхнього залучення до такої діяльності були:

-- наявність конкретних результатів роботи, передусім зменшення шкоди шляхом зміни поведінки клієнта, а також зміна поведінки клієнта в міжособистісній та особистіший сферах; залучення клієнта до соціально активного життя;

-- можливість встановити довірливі стосунки з клієнтами завдяки наявності у соціального працівника досвіду вживання наркотичних речовин; при цьому одним із найважливіших здобутків, а отже, мотивуючим фактором у проведенні вуличної роботи було названо особисте утримання працівника від вживання наркотичних речовин, що впливає на підвищення власної самооцінки;

-- наснага, активізація клієнта у процесі роботи, що породжує усвідомлення власної корисності для інших та підвищене почуття впевненості в собі.

Отже, сильні сторони соціальної роботи роботи можна звести до двох основних моментів: по-перше, корисність, доцільність і потрібність тієї інформації, яку надають клієнтам соціальні працівники громадського центру; по-друге, процес спілкування працівників з клієнтами, який сам по собі можна вважати мотивуючим.

Визнаючи факт слабкого фінансування програм зменшення шкоди в Україні, соціальні працівники наголосили, що одним із мотивуючих чинників до роботи є наявність заробітку. При цьому було зазначено, що перед початком безпосередньої оплачуваної роботи людина має попрацювати волонтером і здобути необхідні знання й навички. Ті працівники, які мають власні сім'ї, звернули увагу на надзвичайну важливість оплати соціальної роботи, оскільки це є не лише компенсацією для самих працівників, а й істотним, хоча й невеликим, засобом до існування їхніх сімей.

Проект «Інтервенція з метою зменшення вживання ін'єкційних наркотичних речовин та стимуляторів» передбачав проведення кількох тренінгів для соціальних працівників та майбутніх аутріч-працівників перед початком їхньої діяльності (які відбувалися в Одесі). Фактично, лише одна людина із трьох працюючих була присутня на цих тренінгах. Дві інші не брали участі в них і навчалися вже в процесі роботи. Щоб отримати нові та поглибити наявні знання, працівники читали літературу з теми соціальної та аутріч-роботи

До основних обов'язків соціальних працівників проекту входило: знайомство з клієнтом; розповідь про проект, у якому вони беруть участь; запрошення на первинне інтерв'ю; інтервенція (втручання), яка мала на меті, по-перше, інформування про безпеку вживання наркотичних речовин, по-друге, мотивацію клієнта до зміни поведінки впродовж 4-6 місяців (одна-дві зустрічі на місяць); спостереження за змінами, які сталися з клієнтом; супроводження клієнта в разі необхідності -- при проходженні тестувань на ВІЛ/СНІД і при відвіданні лікарів; запрошення клієнта на кінцеве інтерв'ю. Працівники також зазначили, що одним з їхніх обов'язків було володіння інформацією про ринок наявних послух і закладів. Головне, що треба було донести до споживачів, це важливість і необхідність їхнього контролю над процесом вживання. Отже, соціальні працівники забезпечували клієнтів актуальною інформацією та допомагали їм усвідомити власну здатність контролювати процес вживання, а при бажанні -- припинити його. Отож у роботі вуличного соціального працівника можна виокремити завдання-мінімум -- безпечне вживання наркотичних речовин, а також завдання-максимум -- зміну ризикованого стилю життя, тобто відмову від вживання наркотичних речовин. Це відповідає цілям, які ставлять перед собою програми зменшення шкоди [7].

Відповідно на засідані активу громадського центру було визначено, що усі працівники центру мусять утримуватися від вживання наркотичних речовин. Працівники зауважили, що самі визначають необхідні обмеження у своїй роботі: не заохочувати клієнта до вживання, не забезпечувати його наркотичними речовинами, самому залишатися тверезим. Але те, що працівники визначили як «обмеження», можна назвати базовими умовами проведення профілактичної соціальної роботи із споживачами стимуляторів.

Упродовж дії проекту соціальні працівники періодично зустрічалися для обговорення поточних справ і побудови плану подальших дій. Такі зустрічі відбувались щотижня або щодватижні, вони були корисними для планування й оптимізації процесу роботи. Було також зазначено, що важливу роль відігравали спільні збори з керівниками, що допомагало подальшому координуванню дій працівників. При цьому керівник проекту виконувала також роль супервізора працівників, надаючи їм психологічну підтримку. Однією з функцій таких зустрічей та зборів була профілактика вигорання працівників.

Як зазначили працівники, одна з особливостей аутріч-роботи зі споживачами ін'єкційних наркотичних речовин та стимуляторів полягає в тому, що самі клієнти не звикли отримувати допомогу у власному середовищі. А тому спостерігаються різноманітні види реакцій клієнта на соціальних працівників: недовіра, підозра, здивування. У процесі роботи ставлення клієнтів до аутріч-працівників змінювалося в позитивний бік -- до більшої довіри та розуміння. При цьому, як було зауважено, клієнти часто влаштовували своєрідні випробування для працівників, а саме перевіряли особистісні риси кожного з них (наприклад, відповідальність, чесність).

Отже, неочікуваність для клієнтів будь-якої допомоги логічно спершу породжує недовіру до вуличного працівника, яка згодом -- у процесі спілкування -- перетворюється на розуміння й відкритість.

Серед основних проблем, що виникають у роботі соціальних працівників Хмельницького громадського центру пл роботі з наркозалежними та з людьми, які вживають наркотичні стимулятори, було названо:

-- високий ризик виникнення вигорання у соціальних працівників та аутріч-працівників, який пов'язаний як із складністю роботи, так і з тим, що вулична робота для соціального працівника є своєрідною провокацією до зриву; небезпеку маніпулювання соціальними працівниками з боку клієнтів: останні можуть чинити психологічний тиск з метою отримання необхідного їм інструментарію, а також можуть підозрювати соціального працівника в «роботі на міліцію», що має наслідком недовіру клієнта;

-- відсутність налагодженої взаємодії з представниками правоохоронних органів (нереагування міліціонерів на пред'явлення посвідчень вуличного соціального працівника), що ускладнює процес надання допомоги клієнтам;

-- нерозуміння сутності й важливості вуличної роботи з боку громадськості;

-- низький рівень матеріального забезпечення програм вуличної роботи, що ускладнює забезпечення вуличних соціальних працівників засобами (наприклад, телефонними картками, кавою для пригощання тощо), які сприяють налагодженню контакту з клієнтами. Працівники зазначили, що неприйняття суспільством програм зменшення шкоди є наслідком слабкої поінформованості населення щодо методів профілактики ВІЛ/СНІДу в середовищі споживачів ін'єкційних наркотичних речовин та стимуляторів, що, у свою чергу, створює додаткові бар'єри на шляху надання допомоги споживачам і повернення їх до соціально активного життя. Так само ставлення правоохоронних органів є не лише нетолерантним, а й загрозливим для клієнта. Через відсутність взаємодії з офіційними органами влади унеможливлюється рекламування діяльності вуличного працівника, спроби довести власну правоту. Криміналізація наркотичних речовин призводить до того, що споживачі дивуються, що про них хтось турбується -- у нас до цього і не звикли ще, і не дають звикнути. Так, суспільство є інертним у зміні власних поглядів і переконань, через що більшість населення, включаючи представників правоохоронних органів, все ще сприймає споживачів наркотичних речовин як злочинців, яких треба карати, а не як хворих людей, яких потрібно лікувати.

Варто звернути увагу на те, що спілкування з активними споживачами наркотичних речовин та стимуляторів працівники визначили водночас і як мотивуючий чинник до роботи, і як загрозу повернення до вживання. З одного боку, соціальні працівники постійно спостерігають ситуації ризику (наприклад, клієнта у стані наркотичного сп'яніння), які є для них провокуючими. З іншого боку, на фоні клієнта-споживача власні здобутки соціального працівника яскраво виражені, працівник бачить власну динаміку, що й мотивує його продовжувати утримуватися від вживання та займатися вуличною роботою.

Отже, у процесі взаємодії з клієнтами соціальні працівники громадського центру мають володіти знаннями й навичками надання першої медичної допомоги. Наразі всі працівники громадського центру, задіяні у проекті, мали навички надання допомоги клієнтам при передозуваннях, що пояснювалося наявністю власного досвіду вживання.

Працівниками громадського центру були внесені пропозиції щодо поліпшення процесу та наслідків їхньої роботи з наркозалежними споживачами стимуляторів:

-- створення спеціального низькопорогового кабінету консультування аутріч-працівниками/психологами, який клієнти могли б відвідувати в будь-який зручний для них час; відкриття в кожному районі стаціонарних центрів по працевлаштуванню клієнтів, де, окрім навчання й подальшого працевлаштування, вони могли б отримувати психологічні та медичні послуги;

-- проведення інформаційних кампаній про сутність і важливість соціальної роботи із споживачами стимуляторів, зокрема -- з працівниками правоохоронних органів.

2.3 Робота із наркозалежними споживачами стимуляторів за програмою «Групова робота із споживачами ін'єкційних стимуляторів» на базі громадського центру «Вікторія»