Форми та методи соціальної допомоги дітям, що позбавлені батьківського піклування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Кафедра соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

З предмета: «Методи і технології соціальної роботи»

На тему: «Форми та методи соціальної допомоги дітям, що позбавлені батьківського піклування»

Чернігів 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. СИРІТСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

1.1 Причини та види сирітства в суспільстві

1.2 Основні проблеми дітей-сиріт в Україні

1.3 Правові засади соціальної роботи з дітьми, позбавленими батьківського піклування

Розділ 2. СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ ТА ПРОЕКТИ, ЩО ПОКЛИКАНІ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ СИРІТСТВА

2.1 Досвід роботи державних та громадських організацій в інтересах дітей

2.2 Зміст соціальних програм, спрямованих на вирішення сирітства

2.3 Досвід профілактичної роботи у Чернігівському соціальному центрі матері та дитини «Батьки й дитина разом»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

сирітство діти батьківське піклування

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день в Україні стоїть гостра проблема, а саме «соціальне сирітство», що потребує негайного вирішення. Тяжке матеріальне становище багатьох громадян, економічна криза, моральна деградація призвела до збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. На сьогодні, в Україні, офіційно зареєстровано близько 100 тис, а не офіційно, ця цифра ще більша. Діти - майбутнє нашої країни. Гостра проблема пристосування таких дітей до сучасних умов соціуму у звя`зку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Недосконалі механізми впровадження основних законодавчих норм, що регулюють основну політику держави, щодо захисту сиріт, відсутність юридичних механізмів - не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавлені державного права на їх виховання.

Об'єктом дослідження є сирітство, як соціальний феномен українського суспільства

Предметом дослідження виступає профілактика соціального сирітства в Україні та в м. Чернігові .

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження основних форм та методів соціальної допомоги дітям, що позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до мети курсової роботи ставляться такі основні завдання:

розглянути специфіку сирітства як соціального явища, визначити основні причини та види сирітства в сучасному суспільстві;

виявити основні проблеми та наслідки соціального сирітства

визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

дослідити досвід роботи громадських та державних організацій в інтересах дітей, позбавлених батьківського піклування;

визначити зміст основних соціальних програм, спрямованих на вирішення сирітства;

проаналізувати досвід м. Чернігова у профілактиці сирітства на прикладі центру «Батьки і діти разом».

Методологічною основою даного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: системний підхід, метод порівняння, неформалізований аналіз нормативно-правової бази та документів, аналіз статистичної інформації, структурно-функціональний підхід та інші

Розділ 1. СИРІТСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Причини та види сирітства в суспільстві

Для будь-якого суспільства характерно, що із зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей в ньому активно проявляється феномен розвитку сирітства - зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування. Ця риса ,нажаль, не обминула і нашу країну. Становище дітей, що втратили опіку біологічних батьків нині дуже складне. В Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей сиріт та дітей позбавлених

батьківського піклування, що відбувається на фоні зменшення загальної чисельності дитячого населення.

Для початку, вважаю за доцільне розглянути сутність поняття «соціальні сироти», оскільки, на сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних працях, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни: бездоглядні; бездомні; безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику.

Сирота - дитина, яка тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням внаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи із власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку держави [10, 60].

Сирітство - соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без батьківського піклування в наслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними. Діти-сироти - це діти віком до 18 років, у яких померли або обидва батько.

Сирітство буває двох типів: біологічне і соціальне. Біологічні сироти - це діти, які втратили обох батьків. До другого типу (соціальні сироти) належать діти, які є сиротами при живих батьках [14, с. 817].

Соціальний сирота - це дитина, яка має біологічних батьків, але вони з якихось причин не займаються вихованням дитини і не дбають про нього. У цьому випадку турботу про дітей бере на себе суспільство і держава. Це і діти, батьки яких юридично не позбавлені батьківських прав, але фактично не піклуються про своїх дітей.

По відношенню до них вживається також поняття «діти, які залишилися без піклування батьків» - це сироти, або ті діти, які не можуть більше залишатися з батьками, тому що ті від них відмовилися, через хворобу батьків, позбавлення батьків свободи, або згубного або зневажливого ставлення батьків. Сюди також включають дітей-інвалідів, яких батьки віддали на піклування держави. Діти, які залишилися без піклування батьків, проживають у сирітських закладах, лікарнях, державних будинках або інтернатах, і в установах для інвалідів.

В окремих дослідженнях під соціальним сирітством розуміється певний стан дитинства, який характеризується тим, що діти при живих батьках, незалежно від офіційно визнаного статусу сім'ї, виявляються без необхідної опіки і виховання, без емоційної підтримки та участі. Соціальне сирітство вважається найбільш загальним поняттям, що охоплює такі його вияви, як «безнаглядність», «безпритульність», «приховане соціальне сирітство» та ін. Поширення соціального сирітства в різних країнах сучасного світу обумовлено індивідуалізацією суспільних відносин, їх прагматизацією, зростанням споживання і накопиченням матеріальних цінностей [17, с. 32].

В окремих публікаціях соціальними сиротами називають особливу соціально-демографічну групу дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися сиротами при живих батьках, що призводить до зростання кількості дітей, позбавлених сімейного оточення.

Кількість соціальних сиріт щороку збільшується за рахунок дітей, залишених батьками, які поїхали за кордон, залишивши дітей без нагляду або на ненадійних людей [20].

Сьогодні в Україні до «соціальних сиріт» відносять такі групи неповнолітніх: безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання у зв'язку із втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки;

бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

діти-втікачі із виховних установ - діти, які зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це: діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо ) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне вживання і пошук житла; діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань стосовно до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці;

діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, діти з діагнозом дромоманія - схильність до бродяжництва та подорожування [10, 65].

Результати аналізу наукової літератури з проблеми дослідження дозволяють дійти висновку про те, що до основних характерних для світової спільноти в цілому причин, що породжують сирітство, відносяться: світові війни і соціальні потрясіння; міжнаціональні конфлікти, зростання кількості біженців; різке погіршення матеріального становища населення, його соціально-економічне розшарування; падіння моральних засад сім'ї, зниження стабільності шлюбу, зростання позашлюбної народжуваності; стрімка урбанізація сучасного суспільства; ослаблення релігійних традицій; алкоголізація і наркоманія; кризовий стан системи освіти і виховання та ін. [11,6].

Узагальнення результатів аналізу наукової літератури дозволило нам виділити також низку причин соціального сирітства в Україні. Зокрема це:

низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків «човниковим бізнесом», що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків;

відсутність постійного житла (малозабезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою);

асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як то різні види залежності (пияцтво, нарко- і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності;

примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини;

різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки;

послаблення функцій державних установ, покликаних займатися вихованням та навчанням дітей;

погіршення умов утримання дітей у державних закладах зменшення кількості кризових сімей;

алкоголізація та наркоманізація населення;

послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей [14, 820].

Це не весь перелік причин, які призводять до поширення сирітства в нашому суспільстві. Якщо не прикласти зусиль до викорінення хоча б основних найболючіших проблем сучасного суспільства, що призводять до збільшення сиріт - їх цифра буде зростати з кожним днем.

1.2 Основні проблеми дітей-сиріт в Україні

Сучасне сирітство в своїй більшості - це наслідок недостатньої уваги суспільства до соціальних проблем сімей, у яких є діти. Сьогодні, на жаль, можна стверджувати, що соціальне сирітство є глобальною проблемою в українському суспільстві. Ускладнює ситуацію з дітьми-сиротами і прогресуюча тенденція до порушення структури сім'ї, погіршення виховної роботи з дітьми та батьками. Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.

Проблема соціального становлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, постала перед соціальною роботою дуже гостро

За даними Державної служби статистика на 2010 рік в Україні 98119 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (включаючи дітей, які перебувають під опікою, в прийомних сім'ях та ДДСТ) 275 державних дитячих виховних установ (53 - школи-інтернату, 115 - дитячих будинків, 48 - будинків дитини, 56 - будинків-інтернатів) [23].

Близько 30 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки знаходяться в державних дитячих виховних закладах (31% - діти до 7 років, 89% - діти від 7 до 18 років).

4865 тис. були прийняті в сім'ю у 2010 року (2247 - усиновлені громадянами України, 1202 - усиновлені іноземними громадянами) [23].

Наслідки інтернатного виховання:

Тільки 16% випускників інтернатів мають сім'ї

Тільки 25 % випускників постійно працевлаштовані

Тільки 1% випускників отримує вищу освіту

Тільки 44% випускників отримують спеціальне технічне освіта

Після виходу з інтернатного закладу протягом перших п'яти років

Кожен п'ятий вихованець - стає "бомжем"

Кожен другий - вдається до протиправних дій

Кожен сьомий - намагається покінчити життя самогубством[25].

Після виходу з інтернату діти бояться:

76% дітей бояться виходу з дитячого виховного

70% вважають, що не зможуть отримати хорошу освіту і професію, про яку мріють

52% бояться, що їм не буде де жити

54% переживають, що їм не вистачатиме грошей на транспорт, продовольство, медикаменти

50% думають, що не зможуть знайти роботу

30% бояться, що залишаться одні, без підтримки

27% бояться підпасти під поганий вплив

26% бояться негативного ставлення до себе, у порівнянні з "домашніми" дітьми

19% бояться переходу до самостійного життя, так як це буде вимагати зміни поведінки, звичок, того способу життя, до якого звикли

10% бояться необхідності жити з незнайомими людьми, навіть якщо це їх родичі

18% взагалі не знають і не уявляють собі, як це - жити самостійно[25].

Багато дітей просто не пристосовані до дорослого життя, до соціальних реалій. Із роздумів випускників, що необхідно вміти робити, але на протязі перебування в інтернат них закладах, вони просто не навчилися, або навіть не знають як це.

Жити одному

Не соромитися минулого

Вміти розподіляти гроші на місяць

Купувати одяг/взуття

Платити за квартиру

Забезпечувати себе матеріально, харчуватися самостійно

Ходити по кабінетах

Знаходити друзів

Організовувати своє дозвілля, спілкуватися з оточуючими

Безконфліктно жити з сусідами[25].

І це далеко не повний перелік тих вмінь, які вони не отримують в інтернатних закладах, їм дуже важко соціалізуватися в суспільстві, вони відчувають себе «лишніми» в цьому жорстокому сьогоденні.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні установи. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-освітні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання в загальноосвітніх школах, інтернатах при створюються міні-підприємства, цеху, міні-пекарні, частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків і шкіл-інтернатів має слабку матеріально технічну базу, потребує ремонту житлових і службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60-70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих установ змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто. [24].

Існують також проблеми з пристроєм дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців має намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% головним при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми.

Верховна Рада України прийняла Закон про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, в якому, зокрема, говориться: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідній навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічне посібник для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій Виплата зазначеного допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах При наданні особам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичними показаннями за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення і виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою у розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення в грошовому еквіваленті для дітей від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення однакові для всіх дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх пристрою і змісту, і затверджуються відповідно до законодавства ". [4].

Отже, певною мірою проблеми самостійного життя вирішуються для тих, хто йде вчитися в професійно-технічних і вищих навчальних закладів. Складніше тим, які повинні розпочати трудову життя відразу після закінчення школи. Забезпечення таких дітей житлом і робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються. До речі, у разі відмови в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти державна служба зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", може застосовувати штрафні санкції за кожну таку відмову в пьятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Але нажаль керівникам краще заплатити штраф ніж працевлаштовувати молодь, без всякого досвіду, а особливо сиріт, які залишають сам на сам зі своїми проблемами.

Проблема сирітства в Україні породжує й іншу проблему. Діти, покинуті батьками, які не потрапили в інтернат або втекли з нього, часто стають жертвами торговців живим товаром. Їх продають з метою трансплантації органів або з метою сексуальної або трудової експлуатації. [24].

Також непроста економічна і соціальна ситуація, яка склалася в Україні, дала поштовх до зростання дитячої злочинності. Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, запобігаючи наступні злочину особи, ще недостатньо сформувалася як особистість. [24].

Це далеко не всі наслідки соціальне сирітства, ще можна виділити алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ (СНІД) та інші… Дитина, яка в своєму житті не бачила ні чого хорошого, не бачила любові, ласки, щастя, нездатна адекватно сприймати ті речі, які б на перший погляд здавалися нормальними та повсякденними для людини, що виросла в повноцінній сім'ї. Вийшовши з інтернату, сирота іноді немає самих примітивних навичок обслуговування, навичок потрібних в повсякденному житті. Дитині дуже важко соціалізуватися, влитися в це суспільство, зі своїми правилами, нормами, цінностями, а особливо, коли кожен сам за себе, живе по принципу «моя хата с краю».

Можна сказати, що інтернатні заклади, негативно впливають на психологічний та моральний розвиток дитини. Слабка реалізація законодавчих норм, як наслідок збільшення безхатченків, не забезпечення роботою, не здатність конкурувати на ринку праці, нездатність повноцінно забезпечити необхідні потреби життєдіяльності, як фізичні, моральні, а також культурні.

1.3 Правові засади соціальної роботи з дітьми позбавленими батьківського піклування

Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, у тому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров'я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов'язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу [1].

Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».

У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).

У Конвенції також закріплено право на життя (ст.6), право на ім'я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) [2].

Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та взяла на себе зобов'язання по забезпеченню прав та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Також до міжнародно-правових документів, що стали частиною національного законодавства у галузі прав дитини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є такі:

- Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифіковано 3.03.2003 р.);

- Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифіковано 23 червня 2004 р. із заявою);

- Угода про співробітництво держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав з питань повернення неповнолітніх у держави їх постійного проживання (ратифіковано 12 січня 2005 р.);

-- Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (ратифіковано 11 січня 2006 р.);

- Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (приєднання - 20 липня 2006р. із заявою);

-Європейська конвенція про здійснення прав дітей (ратифіковано 3.08.2006 р. із заявою);

- Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми (ратифіковано 6 березня 2008 р. із заявами та застереженням);

- Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза

шлюбом (ратифіковано 14 січня 2009 р.);

- Конвенція про заходи щодо протидії торгівлі людьми (ратифіковано 29 листопада 2010 р.). [9].

Нормативно-правове регулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейного Кодексу України [3].

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Статтею 1 цього закону визначенні терміни:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;

форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

усиновлення - прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя;

встановлення опіки та піклування - влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів;

передача до прийомної сім'ї - добровільне прийняття за плату сім'єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання;

передача до дитячого будинку сімейного типу - прийняття в окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати десяти осіб;

державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа;

державне утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;

соціальне житло - жила площа, яка надається за нормами державних соціальних стандартів відповідно до законодавства за рахунок державного та/або комунального житлового фонду;

та інші терміни. [4]

Статтею 6 цього закону визначено пріоритети форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю. [4]

Згідно ст. 29 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у разі встановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини орган опіки та піклування зобов'язаний протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини. [4]

Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї. [4]

Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання у сім'ю є встановлення над ними опіки (піклування). Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування - над дітьми віком від 14 до 18 років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, які є близькими для підопічного, що передбачає перш за все збереження між дитиною і опікуном родинних зв'язків (ст. 243) [3].

Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Особи, які усиновляють або беруть під опіку (піклування) дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування прирівнюються у правах на грошову допомогу до кровних батьків. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається державна допомога в тому випадку, коли розмір одержуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги в сумі на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної заробітної плати. Можливе також призначення тимчасової допомоги на дітей, якщо біологічні батьки ухиляються від сплати аліментів, призначених на утримання дитини за рішенням суду при позбавленні їх батьківських прав, а також у тих випадках, коли стягнення аліментів неможливе [7].

Нажаль вихованці інтернат них закладів не в змозі соціалізуватися в суспільство, набути тих навичок, що так необхідні в сучасному суспільстві, але важливою формою соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування - є прийомна сім'я.

Прийомна сім'я - сім'я, або особа, яка добровільно взяла з установ для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання і загальне проживання.

Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [6].

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [5].

Таким чином, основними нормативними актами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування є: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Розділ 2. СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ ТА ПРОЕКТИ, ЩО ПОКЛИКАНІ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ СИРІТСТВА

2.1 Досвід роботи державних та громадських організацій в інтересах дітей

Значну допомогу в забезпеченні права дітей на виховання в сім'ї надають громадські та державні організації. Серед них можна виділити такі державні організації - центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, кризові центри, загальноосвітні школи інтернати, дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також громадські організації - Український фонд „Благополуччя дітей", Представництво благодійної організації «Кожній дитині» в Україні, Представництво міжнародної благодійної організації „Надія і житло для дітей", організацією Холт Інтернешенел Чілдренз Сервісез, організація „Друзі дітей". Їхня основна діяльність описана нижче.

Збереження сім'ї для дитини, недопущення її вилучення з родинного оточення, повернення дитини в біологічну сім'ю чи влаштування в сімейні форми виховання стало стратегічним пріоритетом функціонування багатьох державних та громадських структур, що діють на території України. Реалізовані міжнародними та вітчизняними громадськими організаціями проекти, безперечно, допомагають знаходити шляхи зміцнення системи забезпечення прав дітей в Україні, відпрацьовувати нові підходи в роботі з дітьми та їхніми сім'ями, готувати фахівців, спроможних працювати відповідно до сучасних вимог. [15, 125].

Центи соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді надають дітям, позбавленим батьківського піклування послуги щодо їх соціальної та психологічної адаптації у суспільстві, підготовки до самостійного життя.

Дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - інтернатні заклади), -навчально-виховні або виховні заклади, що забезпечують дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя.

У багатьох містах України створено кризові центри - це тимчасові дитячі притулки де протягом місяця дитина, яка має неблагополучну сім'ю, зазнала жорстокості в сім'ї, втекла з дому і опинилася на вулиці, броде, голодує, жебракує, ночує по подвалах і на вокзалах може знайти тимчасовий притулок, поїсти, помитися, отримати медичну допомогу, консультацію психолога. Під час перебування дітей в кризовому центрі соціальні працівники уточнюють чи є в дитини родина, чи може дитина повернутися в сім'ю, чи займаються батьки вихованням дитини. При потребі оформлюють документи на влаштування дитини до інтернату. [16, 120].

Надійним інформаційно-аналітичним партнером Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту у сфері охорони дитинства є Український фонд „Благополуччя дітей" - Всеукраїнська благодійна організація, яка діє в Україні з 1997 року. Із часу заснування Фонд упровадив у 17 областях України понад 50 різноманітних міжнародних та національних проектів, спрямованих на опіку й захист прав дитини. Фонд співпрацює з рядом міжнародних організацій, за фінансової підтримки реалізовує різні програми та проекти. [9].

Стратегічним партнером у діяльності Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту в інтересах дітей є Представництво благодійної організації «Кожній дитині» в Україні. Організація реалізовує програми у сфері забезпечення прав дітей через упровадження проектів, що підтверджують доцільність використання інноваційних підходів у соціальній роботі щодо попередження вилучення дітей із сімейного середовища, планування підтримки дітей, які постраждали внаслідок сепарації. Основою її діяльності є представлення та відстоювання інтересів уразливих категорій сімей із дітьми, лобіювання зміни політики і практики. ПБО «Кожній дитині» працює на місцевому та регіональному рівні у Київській області, надаючи проектну підтримку органам державної влади й місцевого самоврядування в розробці механізму гейткіпінгу та інтегрованих соціальних служб для уразливих категорій сімей і дітей на рівні громади як основної складової такого механізму, спрямованого на попередження вилучення дітей із сім'ї, влаштування до системи інтернатних закладів усіх типів. [9].

Значну роботу щодо реалізації проектів у сфері охорони дитинства здійснює Представництво міжнародної благодійної організації „Надія і житло для дітей", яке розпочало свою діяльність в Україні в 1998 році з проекту розвитку й підтримки дитячих будинків сімейного типу. Упродовж 2008 року основними пріоритетами Представництва стали розвиток і підтримка сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; попередження відмов від новонароджених дітей та деінституалізація таких дітей. [9].

Неодноразово інноваційні моделі допомоги дітям та їхнім батькам успішно впроваджувалися в Україні організацією Холт Інтернешенел Чілдренз Сервісез. Програма Агентства США з міжнародного розвитку (иБАГО) «Родина для дитини», яку виконує в Україні з жовтня 2004 року ця організація, базується на принципі визнання того, що всі діти мають право на виховання в постійній безпечній родині. Мета Програми - створення комплексної системи сімейних форм виховання для дітей, позбавлених сімейної опіки, та дітей, для яких існує ризик втрати сім'ї. Невід'ємною частиною програми є підтримка дітей і сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІДу. [9].

Організація „Друзі дітей" („Amici dei bambini") працює в Україні з 1999 року. Одним із численних заходів, спрямованих на допомогу дітям, що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, стало відкриття центрів „Дитячий дім" для соціально незахищених дітей (Київська область, у містах Боярка, Буча та Володарка). Завданням таких Центрів є надання індивідуальної психологічної допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування.

2.2 Зміст соціальних програм, спрямованих на вирішення сирітства

В Україні розроблено та реалізовано як державою, так і за допомогою міжнародних організацій багато програм, які покликані на профілактику та вирішення сирітства в Україні. До державних програм можна віднести: проект "Реформування державної системи інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, проект „Запровадження системи підготовки соціальних працівників для попередження відмов від дітей у ранньому віці", програма «Родина для дитини», програма «Збережемо дитині сім'ю 2012 - 2014». До міжнародних програм, реалізованих в Україні можна віднести: українсько-швейцарську програму "Здоров'я матері та дитини", програма Агентства США з міжнародного розвитку (иБАГО) «Родина для дитини». Основні цілі даних програм описані нижче

Проект "Реформування державної системи інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: значний крок до захисту їхніх прав" (серпень 2007 р. - лютий 2009 р.) (за підтримки Представництва Європейської комісії в Україні). Мета проекту: гарантувати дотримання основних прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом реорганізації державної системи інтернатних закладів у сімейні та наближені до сімейних форми опіки (Черкаська область (м. Канів) та Кіровоградська область (м. Кіровоград). Серед результатів проекту: здійснення превентивної роботи із сім'ями, які опинились у складних життєвих обставинах; сприяння поверненню дитини до біологічної сім'ї, створення мережі закладів для дітей з умовами виховання, наближеними до сімейних та родинних, - невеликі будинки (на 10-15 дітей) з малою кількістю вихователів; популяризація сімейних форм виховання. У рамках проекту було розроблено й запроваджено механізми ефективної регіональної міжгалузевої співпраці, проведено навчання працівників інтернатних закладів, соціальних працівників та майбутніх вихователів закладів нового типу з питань розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та впровадження нових методик роботи з ними.

Українсько-швейцарська програма "Здоров'я матері та дитини", що впроваджується Швейцарським Центром міжнародної охорони здоров'я (підрозділ Швейцарського Тропічного інституту, м. Базель) спільно з офісом зі впровадження Програми (за підтримки Дирекції з питань розвитку та співробітництва Швейцарії). Її мета - покращення якості, ефективності й доступності профілактичних і лікувальних послуг охорони здоров' я матері та дитини в Івано-Франківській області (Калуський, Городенківський, Коломийський, Надвірнянський, Снятинський райони); Волинській області (Ратнівський, Горохівський, Луцький, Любомлівський, Маневицький райони); Вінницькій області (Хмільницький, Іллінецький, Калинівський, Козятинський, Тульчинський райони); Автономній республіці Крим (Джанкойський, Ленінський, Сакський, Бахчисарайський, Червоногвардійський райони). У полі відповідальності Українського фонду «Благополуччя дітей» компонент «Міжсекторна модель сприяння здоров'ю матері та дитини» (2008-2010 рр.). [9].

Проекту „Запровадження системи підготовки соціальних працівників для попередження відмов від дітей у ранньому віці". Основна мета проекту - попередження відмов від дітей у ранньому віці шляхом запровадження системи підготовки спеціалістів соціальних центрів матері й дитини і консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді при пологових будинках і жіночих консультаціях. У результаті реалізації проекту було розроблено тренінговий модуль навчання регіональних тренерів із попередження відмов від дітей у ранньому віці, підготовлено 19 регіональних тренерів із попередження відмов; проведено відповідне навчання за розробленим модулем 58 спеціалістів ЦСССДМ, які працюють у консультаційних пунктах при пологових будинках та жіночих консультаціях, і 28 спеціалістів соціальних центрів матері й дитини (соціальні педагоги та психологи). Для поширення і подальшого використання напрацьованого в рамках проекту досвіду видано методичний посібник для соціальних педагогів, психологів та інших фахівців, які займаються вирішенням проблем, пов'язаних із попередженням розлучення дітей з батьками "Запобігання інституціалізації дітей раннього віку".[9].

Програма Агентства США з міжнародного розвитку (иБАГО) «Родина для дитини», яку виконує в Україні з жовтня 2004 року ця організація, базується на принципі визнання того, що всі діти мають право на виховання в постійній безпечній родині. Мета Програми - створення комплексної системи сімейних форм виховання для дітей, позбавлених сімейної опіки, та дітей, для яких існує ризик втрати сім'ї. Невід'ємною частиною програми є підтримка дітей і сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІДу. [9].

Діяльність Програми «Родина для дитини» спрямована на розвиток та розширення послуг у трьох сферах, а саме: збереження сім'ї, національне усиновлення, альтернативні сімейні форми виховання - прийомні сім'ї і дитячі будинки сімейного типу. У кожній із зазначених сфер охорони дитинства Програмою «Родина для дитини» підготовлено фахівців, проведено соціологічні дослідження, розроблено навчальні й методичні матеріали, здійснено друк низки посібників, упроваджено інноваційні моделі надання послуг.

Програма «Збережемо дитині сім'ю 2012 - 2014». Ініціаторами та партнерами цієї програми виступили благодійний фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», Донецька міська рада та Представництво міжнародної організації «Право на здоров'я» (Health Right International) в Україні. Програма спрямована на профілактику відмов від новонароджених, роботу з сім'ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, повернення дітей із інтернатів у біологічні сім'ї та розвиток прийомних сімей у місті Донецьку.

«У рамках цієї програми буде запущений механізм раннього виявлення сімей із дітьми, які опинилися в складних життєвих ситуаціях, - розповідає керівник програм і проектів «Розвиток сімейних форм виховання» благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» Дар'я Касьянова. - Раннє виявлення таких сімей допомагає вчасно надати необхідну психологічну допомогу, попередить негативний розвиток ситуації. Крім того, для роботи з дітьми із таких сімей повинні підключатися класні керівники, соціальні працівники, лікарі. Це також допомагає надати всю необхідну допомогу сім'ям, що опинилися в складних життєвих обставинах, і зберегти дитину в сім'ї і сім'ю для дитини». Також спільними зусиллями міської влади, громадських органазіцій буде вирішуватися питання влаштування дітей у прийомні сім'ї. Зараз ми спостерігаємо негативну тенденцію, яка склалася в місті. Близько 80% дітей із кризових сімей відразу ж потрапляють в інтернатні заклади. Ми маємо намір змінити ситуацію». [9].

Взагалі можна сказати, що в Україні кожного року реалізується велика кількість програм, проектів, але вони не повною мірою реалізуються в нашій державі, це пов'язано з багатьма проблемами які є в нас в Україні, це і слабе фінансування, малий рівень економіки, велике розповсюдження корупції, яка заполонило всі сфери нашого життя. Щоб програми реалізовувалися та реально показували результати - необхідно змінити перш за все людську свідомість.

2.3 Досвід профілактичної роботи у Чернігівському соціальному центрі матері та дитини «Батьки й дитина разом»

Соціальне сирітство є дуже гострою проблемою, яка потребує вирішення та профілактики. Дуже важливо забезпечити профілактику сирітства в кожному куточку нашої країни, створити необхідну кількість центрів, які б допомагали одиноким матерям в тяжкий період їхнього життя, а особливо коли вони сам на сам залишились зі своїми проблемами, нікому не потрібні в цьому тяжкому світі. Дуже важливо, щоб вони ефективно працювали та приносили реальні результати.

Одним з таких центрів в м. Чернігові, діяльність якого спрямована на профілактику сирітства, є Чернігівський обласний соціальний центр матері та дитини «Батьки й дитина разом». Центр є закладом тимчасового проживання жінок на 7-9 місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов'язку.

Мета діяльності центру - проведення соціальної роботи, спрямованої на профілактику соціального сирітства з особами, що тимчасово проживають у центрі.

Основними завданнями центру є:

надання безоплатних психологічних, соціально-педагогічних, правових, соціально-економічних, соціально-медичних, соціально-побутових та інформаційних послуг особам, що тимчасово проживають у центрі та забезпечення їх харчуванням;

створення належних психолого-педагогічних та житлово-побутових умов для забезпечення нормальної життєдіяльності мешканців закладу;

сприяння здобуттю особами, що тимчасово проживають у центрі, освіти, фаху, навичок самостійного життя з дитиною поза межами центру, захист їх прав та інтересів.[8]

На базі Чернігівського обласного соціального центру матері та дитини «Батьки і діти разом» в рамках діяльності волонтерського центру «Довіра» нашого університету, проводяться тренінгові заняття в даному центрі.

Заняття мають на меті: мотивацію до навчання, зміну стереотипів, поглядів на проблему; усвідомлення процесу навчання, його переваг та ресурсної значущості; виявлення індивідуальних особливостей, саморозкриття, підвищення самооцінки, здатності молодих жінок щодо позитивного ставлення як до себе, так і до життя, а також на профілактику сирітства та ін.

Тренінгову програму було розроблено та затверджено доцентом кафедри соціальної роботи Скорик Тамарою Володимирівною за участі студентів-волонтерів.

На сьогоднішній день категорія дівчат в центрі різноманітна. Їх вік складає від 15 до 35 років, а кількість постійно змінюється (станом на 27.03.2012 - 5 жінок).

З самого початку жінки проходять соціально-психологічну адаптацію, оволодівають основними азами догляду за дитиною, навчаються навичкам самостійного життя, адже більшість дівчат - сироти, які тільки-но вийшли з дитячого будинку, і багато хто з них не знає елементарних правил гігієни, догляду, соціально-побутового самообслуговування. Працівники центру ставлять за мету формування соціальної ролі матері.

Важливим завдання соціальних працівників є також пошук спонсорів на отримання житла, адже дівчата не забезпечені житлом і не мають матеріальної підтримки, більшість з них не отримують навіть аліментів на дитину від так званих «батьків». Спеціалісти надають юридичну консультацію жінкам по отриманню допомог, згідно діючого законодавства, допомагають в оформленні необхідних документів на дитину. Пріоритетом є також орієнтація на здобуття освіти, щоб після виходу з центру дівчата могли знайти роботу.

Наша ж допомога як волонтерів полягає в мотивації дівчат до навчання, формування пізнавального інтересу, розкритті здібностей та нахилів, розширенні знань, вмінь, профілактиці шкідливих звичок(паління, алкоголю), мотивацію їх на здобуття освітніх та професійних навичок, компетенції у пошуку підходящої роботи. Ці знання та вміння є необхідними для забезпечення процесу соціалізації матері в сучасному суспільстві. Тренінгові заняття спрямовані на зменшення вірогідності того, що мати після виходу с центру залишить дитину в дитячому будинку і повернеться до старого життя.