Сучасний світ переживає складний період трансформації соціальної структури внаслідок процесу старіння населення. Тривалість життя подовжується, охорона здоров'я покращується завдяки технічному прогресу, а отже медіанний вік населення зміщується у бік зростання. Відповідно, постійно зростає навантаження на системи соціального захисту населення, збільшується фіскальний тиск на працездатну частину населення, підвищуються потреби населення у пенсійному забезпеченні. Виникає cитуація, коли співвідношення утриманців до утримувачів у суспільстві наближається до одиниці. Зростаючі потреби у фінансуванні соціальної та гуманітарної сфери призводять до виникнення значного дефіциту, збільшення державного боргу та зниження кондицій надання соціального забезпечення.

Уряди країн поставлені перед завданням утворення додаткового фінансового ресурсу для створення частково або повністю самофінансованої системи соціального захисту. Багато зарубіжних країн вирішують ці завдання шляхом створення додаткового інвестиційного ресурсу через накопичення та заощадження певних коштів у рамках національних незалежних фондів фінансових ресурсів. Україна теж стикається із подібними проблемами, а отже може використати позитивний зарубіжний досвід для вирішення власних проблем.

Cтабілізаційні фонди та накопичувальні пенсійні фонди у різних країнах можуть як існувати одночасно так і бути представлені лише одним видом. Однак принципи функціонування та мета утворення цих фондів є схожою у контексті вирішення завдання утворення додаткового фінансового ресурсу.

За визначенням стабілізаційний фонд - це фонд фінансових ресурсів, що використовується як інвестиційний ресурс, сформований державою, з метою акумуляції додаткових фінансових ресурсів для покращення стану державних фінансів у майбутньому. [6]

Розглядаючи існуючий міжнародний досвід утворення стабілізаційних фондів, необхідно враховувати різноманіття цих фінансових організацій та провести певну класифікацію. Найбільш доцільно класифікувати стабілізаційні фонди за джерелом походження фінансових ресурсів, за метою утворення фонду та за способом управління фондом.

За джерелом походження фінансових ресурсів можна виділити:

1) фонди, створені на базі доходів від експорту профільних для країни товарів або ресурсів; дані фонди утворюються на базі кон'юнктурних переваг, що країна отримує через коливання цін на товари і ресурси на світовому ринку (приклади: Російська Федерація - доходи від нафти, Чилі - доходи від міді);

2) фонди, створені урядом за рахунок відрахувань з загальної суми надходжень бюджету. За метою утворення виділяють два види фондів: 1) тактичні стабілізаційні фонди, призначені для згладжування негативних впливів, що економіка отримує від несприятливих коливань рівня цін на світовому ринку; 2) стратегічні фонди, призначені для вирішення довгострокових системних проблем економіки.

За способом управління можна виділити суверенні фонди, та фонди, що перебувають у безпосередньому управлінні уряду. Більшість стабілізаційних фондів (табл. 1) створюються на базі доходів від зовнішньоекономічної діяльності та утворюються з метою зменшення дефіциту у разі його виникнення (або "консервації" профіциту).

Фінансові активи, накопичені стабілізаційними фондами, виступають інвестиційним ресурсом та передаються державою у довірче управління компаніям з управління активами. Залежно від політики держави, втручання уряду у діяльність управляючого може варіюватися: від повного суверенітету фонду до постійного випуску директив та регуляторних актів профільним міністерством. Компанії з управління активами використовують кошти для формування портфелю цінних паперів (відповідно до політики держави склад портфелю також може нормуватися або регулюватися). Як правило, метою діяльності КУА є захист коштів від інфляційних процесів та отримання інвестиційного прибутку за мінімальних ризиків. [4]

Відповідно, компанії з управління активами купують цінні папери, що передбачають найменші ризики. Багато країн застосовують щодо складу інвестиційного портфелю режим таємності.

Необхідно відмітити ряд невдалих спроб утворення стабілізаційних фондів у таких країнах, як Венесуела, Оман або Нігерія. У цих країнах уряд прийняв рішення щодо утворення фонду, але високий рівень дефіциту державного бюджету та інфляції, а також відсутність фінансової дисципліни унеможливили діяльність фондів у цих країнах. Кошти було витрачено нецільовим методом на поточні потреби. Отже, для вдалого формування та підтримання діяльності стабілізаційного фонду необхідно декілька умов: 1) наявність певного джерела надлишків для заощадження (міжнародна торгівля, профіцит бюджету і т.п.); 2) дотримання фінансової дисципліни та виконання прийнятих правил; 3) особливо суворий контроль використання коштів фонду. У разі недотримання цих умов, діяльність щодо утворення фонду є апріорі приреченою на провал і виступає лише додатковою можливістю для нецільового використання коштів державного бюджету.

Таблиця 1.

Стабілізаційні фонди деяких зарубіжних країн та їх особливості

Для кращого розуміння сутності діяльності стабілізаційного фонду, розглянемо детальніше особливості його функціонування на прикладі двох країн: Чилі та Російської Федерації. Це досить яскраві приклади стабілізаційних фондів, фінансованих за рахунок позитивної кон'юнктури на світовому ринку. У обох країнах функціонують стабілізаційні фонди, розділені на два структурних елементи: фонд тактичної стабілізації та фонд стратегічного балансу. Фонд накопичує надлишки доходів від операцій із експорту природних ресурсів, на які багата країна (Чилі - мідь, РФ - вуглеводні).

У рамках даного дослідження необхідно звернути увагу на інші країни, які не формують стабілізаційні фонди за рахунок надходжень від експортних операцій.

Якщо країна не має можливостей накопичення фінансових ресурсів на базі сприятливої кон'юнктури на світовому ринку, для утворення додаткового фінансового ресурсу урядам країн доводиться застосовувати інші заходи. Як правило, країни, що не мають стабілізаційних фондів (або фондів майбутніх поколінь) вирішують питання зростання фіскального навантаження у майбутньому через накопичувальні пенсійні фонди. Існує досить багато прикладів впровадження накопичувальних пенсійних фондів серед зарубіжних країн. Світовий Банк включає до загальних рекомендацій щодо організації пенсійного забезпечення два накопичувальних рівня: обов'язковий державний та необов'язковий приватний.

Вирішення питання щодо організації накопичувального пенсійного фонду теж може відрізнятися у різних країнах. Кошти накопичувальних фондів можуть накопичуватися реально або умовно. Наприклад, цікавим є досвід Польщі, де впроваджено систему умовного накопичення капіталу. Ця система передбачає закріплення за учасниками певних сум, але ці суми не є реальним капіталом, а виступають лише умовними балами, на основі яких у майбутньому буде проводитися виплата коштів (а самі кошти будуть взяті із поточного бюджету). Однак у більшості країн світу (Наприклад: Польща, Чилі, РФ та інші) кошти, що накопичуються у державному пенсійному фонді управляються аналогічно до коштів, що знаходяться у стабілізаційних фондах: відбувається реальна акумуляція коштів із наступним інвестуванням цих коштів (табл. 2).

Управління коштами у фондах здійснюється компаніями з управління активами.

Таблиця 2

Структура інвестиційного портфелю пенсійного фонду

З даної таблиці можна зробити висновок, що найбільш активне інвестування відбувається у векселі та облігації, тобто боргові цінні папери. Це свідчить про активну участь фінансових ресурсів, накопичених у пенсійному фонді, у економічному житті держави: кошти фонду виступають інструментом задоволення попиту у кредитних ресурсах. Крім того, необхідно зазначити високий рівень довіри до пайових інвестиційних фондів. Цей фактор є важливий з точки зору застосування зарубіжного досвіду в Україні, тому що для національної економіки пайові інвестиційні фонди є досить новим явищем, вони поки що не викликають довіри.

Відповідно, така ситуація може створити певні складності при формуванні портфелю.

Для кращого розуміння стану накопичувальних пенсійних фондів у світі, розглянемо обсяги накопичених у рамках цих фондів фінансових ресурсів.

Викладені у таблиці дані дають змогу зробити висновок, що більшість розвинених країн мають досить потужні фінансові ресурси, накопичені у пенсійному фонді (у деяких випадках більше 100% ВВП).

Майже для всіх країн можна спостерігати зростання обсягів коштів у накопичувальних пенсійних фондах, що свідчить про усвідомлення світовою спільнотою загроз, що наближаються. Винятком є стрімке зменшення обсягів пенсійних фондів Японії, що пояснюється вкрай важким фінансовим станом даної країни у галузі соціального забезпечення.

Особливо необхідно відзначити Чилі, як країну із особливо високим рівнем відповідальності при формуванні бюджету: при достатньо благополучному стані вікової структури населення та наявності мідного стабілізаційного фонду, держава сформувала додатковий пенсійній фонд, що накопичив близько 60% ВВП.

Підводячи підсумки аналізу зарубіжного досвіду формування стабілізаційних фондів, необхідно розглянути можливості застосування цього досвіду для України. Для цього необхідно спів ставити економіку країн, що мають стабілізаційні фонди, знайти схожі та відмінні риси та спроектувати можливості та загрози. Як вже було визначено, формування такого фонду є певним ризиком, тому що несприятлива ситуація у країні, відсутність фінансової дисципліни або можливості дотримуватися встановленого фінансового плану може призвести до швидкого припинення діяльності фонду із утворенням додаткових витрат бюджету. Тому, формуючи стабілізаційний фонд в Україні, необхідно визначити джерела формування, принципи використання та оцінити ймовірність виконання прийнятого плану. Досвід зарубіжних країн показує, що типовою практикою є консервування доходів від продажу стратегічних ресурсів у різноманітних фондах. Головною спільною рисою для всіх накопичувальних фондів є використання і консервування ренти, тобто доходів від використання ресурсів, наявність яких в розпорядженні даної держави обумовлена природно-кліматичними, геологічними або історичними чинниками. Найчастіше відрахування до цих фондів здійснюються на основі наявного профіциту бюджету, який виникає у разі сприятливої кон'юнктури на ринку.

Однак для України такі умови не є прийнятними, тому що бюджет функціонує у стані постійного дефіциту. Однак Україна теж має доступ до доходів від ренти, шляхом видобування природних ресурсів та використання сприятливих природно-кліматичних умов. Тому зробимо припущення, що в Україні із 2000 року було введено бюджетне правило щодо перерахування металургійних доходів (як аналог чилійських доходів від операцій з міддю) до резервного фонду в обсязі 25% від загальних металургійних доходів.

Крім того, зробимо припущення, що фонд зберігає кошти не у національній валюті, а у доларах США та отримує на них прибуток 15% річних (типова для найконсервативніших стратегій ставка).

Враховуючи вкрай важкий стан соціального забезпечення в Україні, необхідно розуміти, що стабілізаційний фонд має виконувати не лише одне завдання, а формувати комплексний фінансовий захист від існуючих загроз, а саме: 1) сприяти зменшенню дефіциту пенсійного фонду; 2) сприяти загальному зменшенню дефіциту бюджету; 3) формувати ресурси для майбутніх стратегічних цілей. Тобто український стабілізаційний фонд має бути не вузькоспеціалізованим (наприклад, фінансувати лише пенсії), а універсальним фондом соціального спрямування.

Джерелами формування цього фонду в Україні можуть бути: 1) операції із продажу металу; 2) регулярні внески населення; 3) відрахування бюджетних коштів. При організації фонду в Україні може виникнути ряд загроз: 1) враховуючи особливості українського ставлення до операцій із цінними паперами, додаткові складності виникнуть із організацією надійної системи управління активами; 2) високий темп інфляції унеможливлює заощадження у національній валюті; 3) систематичний дефіцит бюджету та значний рівень державного боргу створюють загрозу вимушеного нецільового використання коштів фонду; 4) традиційно низький рівень фінансової дисципліни; 5) політична нестабільність, яка виступає загрозою для такого довгострокового проекту, як стабілізаційний фонд. Для вирішення цих проблем необхідно застосувати наступні заходи попередження загроз: 1) залучення до управління коштами фондів міжнародних фінансових організацій, що мають загальносвітову довіру та визнання; 2) зберігання коштів у валютах та активах, що мають значно нижчі темпи інфляції, ніж національна валюта; 3) законодавчі умови, що унеможливлюють будь-яке порушення фінансової дисципліни, "аварійне" використання коштів та інші зловживання, що можуть виникати у разі впливу політичної нестабільності; 4) глибоке вивчення вдалих моделей стабілізаційних та накопичувальних фондів, адаптація даних моделей до української економічної системи.

3. Аналіз показників пенсійної політики в економіці України