Основні завдання та напрями соціальної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

Основні завдання та напрями соціальної політики в Україні

Державна політика зайнятості працездатного населення

Державна політика доходів

Соціальний захист та соціальна допомога населенню

Висновок

Література



Вступ

Соціальна політика - це діяльність держави, інших політичних та соціальних інститутів, яка направлена на прогресивний розвиток соціальної сфери суспільства, удосконалення умов, способу та якості життя людей, забезпечення певної частини її життєвих потреб, надання громадянам необхідної соціальної підтримки, допомоги та захисту з використанням для цього наявного фінансового та іншого суспільного потенціалу.

Соціальна політика держави - одна з головних складових внутрішньої політики держави, її владних структур і політичних сил, що стоять за ними, напрям політичної діяльності, ціллю якого є вирішення соціальних проблем. В соціальній політиці знаходить практичне втілення функціонування соціальної держави.

Суть соціальної політики держави, що поставила перед собою задачу перетворитися в соціальну державу, - це забезпечення умов для підвищення добробуту, рівня життя населення, створення соціальних передумов у формуванні економічних стимулів розвитку виробництва. У соціальній державі ідея реалізації сильної, ефективної соціальної політики висувається на перший план.

Метою даної контрольної роботи є розкриття особливостей соціальної політики в Україні, її основних напрямів та пріоритетів. Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом вивчення основних напрямів державної соціальної політики, таких як політика зайнятості, доходів, соціального захисту населення. В якості прикладів в даній контрольній роботі приведено реальні мінімальні державні стандарти за 2013 рік, а також заплановані на 2014 рік.

Перехід України до ринкової форми господарювання обумовив зміни в соціальній структурі населення, більшість якого на даний момент становить прошарок з рівнем доходів, нижчим за середній. Отже актуальність теми даної контрольної роботи в сучасних умовах нашої країни є очевидною.

Основні завдання та напрями соціальної політики в Україні

Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життя населення;

соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (структурну, інвестиційну, цінову, бюджетну, грошову-кредитну, податкову та ін.);

забезпечити умови максимальної повної реалізації принципів соціальної справедливості й виконання соціальних прав, гарантій населення, що визначені конституційними нормами;

забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку в країні.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:

формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

реалізація творчого соціального потенціалу;

досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

формування нової соціальної культури;

регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім'ї;

регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

заохочення продуктивної трудової діяльності;

забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

удосконалення системи оплати праці;

удосконалення системи соціального захисту;

упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою та безробіттям);

удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування;

досягнення повної продуктивної зайнятості.

У Концепції подальшого розвитку соціальної політики в країні намічені стратегічні напрями подолання бідності: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці; збільшення доходів від трудової діяльності; соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу; запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями; соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування; поліпшення житлових умов соціально-вразливих верств населення; моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Державна політика зайнятості працездатного населення

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон України "Про зайнятість населення".

У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Територіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою господарства, зміною форм власності, санацією території.

Основні функції державної служби зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню, такі:

¦ здійснює посередництво між роботодавцем і найманими працівниками;

¦ реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення;

¦ регулює рух наявної робочої сили з метою працевлаштування;

¦ веде облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації і сприянням у працевлаштуванні та можливій перекваліфікації;

¦ надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи;

¦ здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпеченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводиться за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Соціальне страхування на випадок безробіття являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працююь на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу у зв'язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески.

Право на допомогу у зв'язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як: навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання; строкова військова служба; здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І-ї групи або дитиною-інвалідом віком до 16-ти років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду; інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Громадяни мають право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це стосується і тих випадків, коли громадянин улаштувався на роботу і знову її утратив. Для осіб перед пенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати може становити 720 календарних днів. Допомога у зв'язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, і не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної сфери за минулий місяць.

Згідно із Законом застраховані особи мають право на допомогу у зв'язку з частковим безробіттям, якщо протягом 12-ти місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26-ти календарних тижнів, сплачували страхові внески, та в яких ці простої становлять 20 % і більше робочого часу.

Допомога у зв'язку з частковим безробіттям працівникові надається за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленого працівникові розряду, і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, визначеного законом. Розмір допомоги установлюється у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу: до 2-х років -- 50 %; від 2-х до 6-ти років -- 55 %; понад 10 років -- 70 %.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів -- 100 %; протягом наступних 90 календарних днів -- 80 %; у подальшому -- 70 %.

Державна політика доходів

Політика доходів є важливою складовою системи державного регулювання соціально-економічних відносин. Як макроекономічний показник доходи населення, структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності.

Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи (рис. 1).

Рис 1. Доходи населення та їх форми

Державна політика доходів полягає в перерозподілі їх через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат.

Державне регулювання здійснюється шляхом реалізації таких заходів: визначення мінімальної заробітної платні, мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму; створення державних і недержавних пенсійних фондів та фондів соціального захисту; зміни умов оплати праці, розробки нової системи пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів у бюджетних організаціях і установах та їх фінансове забезпечення; запровадження системи індексації доходів і збережень населення; розробки загальнодержавних і регіональних програм допомоги окремим верствам населення; реалізації заходів щодо захисту внутрішнього споживчого ринку; запровадження компенсаційного механізму для населення у зв'язку з підвищенням цін на товари і послуги.

При регулюванні доходів населення враховується низка різних показників. Зокрема рівень мінімальної заробітної плати, тарифна система оплати праці, пенсійне забезпечення та ін.

Мінімальна заробітна плата - це встановлена державою величина заробітної плати, нижче якої не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці або робочого часу. Мінімальна заробітна плата в економіці повинна складати не менше 60% середньої заробітної плати. У таблицях 1 та 2 представлено мінімальну заробітну плату в Україні за 2013 та 2014 рр. відповідно.

Таблиця 1

Мінімальна зарплата на 2013 рік в Україні, по місяцям

Періоди	з 01 січня пo 30 листопада	c 01 пo 31 грудня
Сума	1147 гpивень	1218 гpивень
Почасова	6,88 гpивень	7,3 гpивень

Таблиця 2

Мінімальна зарплата на 2014 рік в Україні, по місяцям

Періоди	Січень- Червень	Липень-вересень	Жовтень-грудень
Сума	1218 гpивень	1250 гpивень	1301 гpивня

Важливим питанням політики доходів є регулювання бідності. Бідність визначається двома факторами: часткою населення з доходами, меншими від вартості мінімального споживчого кошика та відхиленням величини прожиткового мінімуму відносно середнього рівня достатку.

Державне регулювання зводиться до захисту виявлених груп населення і гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму шляхом надання адресної матеріальної допомоги, підвищення пенсійного забезпечення, утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для інвалідів і людей похилого віку, допомоги з безробіття, житлових субсидій, пільг тощо.

З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум - вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) - мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

У таблицях 3 і 4 представлено розмір прожиткового мінімуму в Україні за 2013 та 2014 рр. відповідно.

Таблиця 3

Прожитковий мінімум за 2013 рік в Україні

Період дії	з 01 січня пo 30 листопада	з 01 пo 31 грудня
для працездатних осіб	1147 гpивень	1218 гривeнь
для непрацездатних осіб	894 гpивeнь	949 гpивeнь
в середньому на одну особу	1108 гpивeнь	1176 гpивень
для дітей віком до 6 років	972 гривeнь	1032 гpивeнь
для дітей віком від 6 до 18 років	1210 гpивeнь	1286 гpивень



Таблиця 4

Прожитковий мінімум за 2014 рік в Україні

Період дії	Січень - червень	Липень-вересень	Жовтень-грудень
для працездатних осіб	1218 гpивень	1250 гривeнь	1301 гривня
для непрацездатних осіб	949 гpивeнь	974 гpивeнь	1014 гpивeнь

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.

Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

Мінімальний споживчий бюджет - це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей.

У фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку нашої держави, мінімальний споживчий бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого потрібно поступово, в міру можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуваних категорій населення.

Соціальний захист та соціальна допомога населенню

Соціальний захист -- це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення -- гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

На рис. 2 представлено структуру системи соціального захисту в Україні.

Рис. 2. Система соціального захисту в Україні.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов'язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти - установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту. Взаємозв'язані державні соціальні стандарти застосовуються у сфері: оплати праці; пенсійного забезпечення; освіти; охорони здоров'я; культури; соціального обслуговування; житлово-комунального обслуговування.

Заходи соціального захисту населення здійснюється через пасивні й активні форми. Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість. Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім'ї від втрат доходу, пов'язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Згідно з Конституцією України право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування можна класифікувати за такими видами: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

З метою забезпечення соціального захисту населення в Україні створено:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Соціальна допомога -- це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру і надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

В Україні діють такі види надання державної соціальної допомоги: цільова соціальна допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами; адресна допомога сім'ям з дітьми; адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг та ін.

У разі надання перших двох видів соціальної допомоги береться до уваги середній подушний дохід сім'ї. Отримати допомогу мають право ті сім'ї і особи, чиї доходи нижчі від нормативів. Щомісячну грошову допомогу на прожиття мають право громадяни, які отримують пенсії, окрім дітей, які отримують пенсії в разі втрати годувальника. Розмір грошової допомоги непрацездатним громадянам визначається як різниця між фактичним рівнем доходу та нормативним. Одиноким непрацездатним громадянам надається також адресна допомога у натуральному вигляді (продукти харчування, одяг та взуття). Адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг надаються тим сім'ям, витрати яких на ці цілі перевищують 15 % сукупного сімейного доходу.



Висновок

Найважливішим завданням соціальної політики в Україні є ліквідування бідності та забезпечення стабільного зростання рівня життя населення. Реалізація цієї мети на даному етапі здійснюється шляхом державної політики регулювання і розподілу доходів.

Державна політика доходів полягає в перерозподілі їх через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат.

Побудова Україною ефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки в умовах відсутності достатніх фінансових ресурсів вимагає від держави формування ефективної системи соціального захисту населення та впровадження соціальних гарантій населенню країни у формі соціального страхування і соціальних допомог.

Соціальне страхування - найважливіший елемент у системі соціального захисту населення. До його складу входять такі форми: пенсійне, медичне, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти, такі як мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія тощо.

Політика України в сфері зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

На жаль, сучасна ситуація, що склалась в Україні, свідчить про недосконалість соціальної політики. Продовжується розшарування та збідніння населення, поглиблення диференціації доходів, зростає рівень безробіття тощо, тому конче необхідним є перегляд пріоритетів і відповідна трансформація політики. Але на здійснення ефективної соціальної політики в Україні потрібні значні матеріальні кошти,яких в державі катастрофічно не вистачає.



Література

1. Гриненко А. М. Соціальна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 309 с.

2. Манів З.О. Луцький І. М., Манів С. З. Регіональна економіка: Навчальний посібник. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 640 c.

3. Соціальна економіка: Навчальний посібник / Кол. авт. О. О. Бєляєв,

М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 196 с.

4. Соціальна економіка: Опорний конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей / Укл. Н. В. Рябцева. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2010. - 142с. соціальна політика дохід споживчий

5. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика : Навчальний посібник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - К.: ВМУРОЛ «Україна», 2008. - 574 с.

6. Уманців Ю.М., Міняйло О.І. Механізм економічної політики: Навчальний посібник. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2010. - 436 с.

7. Фединець Н.І., Миронов Ю.Б., Гонська М.Р. Соціологія ринку: Навчальний посібник. - Львів: Видавництво ЛКА, 2011. - 226 с.

Размещено на Allbest.ru