Колектив як соціальна група

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

2. КОЛЕКТИВ ЯК СОЦІАЛЬНА ГРУПА

2.1 Поняття та ознаки колективу як соціальної групи

2.2 Класифікація колективів

2.3 Особливості формальних і неформальних груп

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Основним елементом соціальної структури суспільства є соціальна група. Питання теоретичного та емпіричного аналізу соціальних груп набуває особливої актуальності в період трансформаційних процесів. Структурна композиція демократичних держав із розвиненою ринковою економікою не відповідає соціальній структурі пострадянських суспільств, що зумовлює теоретичний та практичний аспект актуальності цієї проблеми. Дослідження соціальної диференціації суспільства та виокремлення соціальних груп, їх типологія мають свою наукову традицію.

Основним осередком суспільства, в рамках якого здійснюється виробництво, є колектив. Колектив розглядається як група людей, організаційно об'єднаних єдиною метою, єдиними діями.

1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

Соціальна група - "сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку й виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільного поділу праці й діяльності".

Ян Щепанський окреслює соціальну групу як певну кількість осіб (не менше трьох), які пов'язані системою відносин, що регулюються соціальними інститутами, мають спільні цінності та певний принцип, що забезпечує їх відмежування від інших груп.

Поняття соціальна група виступає як родове щодо понять "соціальний клас", "прошарок", "нація", "колектив" "верства", а також стосовно етнічних, релігійних, демографічних та інших спільнот, тому що фіксує соціальні відмінності між спільнотами, що виникають у процесі поділу праці та діяльності на основі ставлення до засобів виробництва, характеру праці, професії, освіти, національності, місця проживання тощо.

Індивід одночасно належить до різних соціальних груп. Розподіл індивідів на групи за однією з ознак одночасно зумовлює внутрішній поділ групи за іншими критеріями. Наприклад, виокремлення жителів міст та сіл дає підстави для продовження диференціації на прошарки кваліфікованих та некваліфікованих працівників, що утворює додатковий (похідний) внутрішній поділ груп.

Соціальна група не є простою сумою індивідів. Вона набуває специфічних ознак, що не можуть бути зведені до суми якостей її складових. Великі соціальні групи складаються з індивідів із подібними соціальними статусами. Тут поєднується як особистісний, так і надособистісний рівні аналізу. Соціальні групи мікро- та мезорівня об'єднані спільністю стійких та відновлюваних властивостей. На основі притаманних їм властивостей соціальні групи виконують певні функції, без яких не могли б існувати та відновлюватися. Як елементи соціальної структури соціальні групи наявні в певній досяжній для аналізу та спостереження кількості. Але нескінченними є зв'язки та взаємодія соціальних груп. їх композиція робить соціальну структуру сутнісною характеристикою конкретно-історичного соціального організму. А визначальний у ній - характер взаємозв'язку елементів.

Ян Щепанський зазначає, що для виникнення соціальної групи необхідно не менше трьох осіб, що забезпечує наявність системи соціальних відносин; внутрішню організацію, тобто інститути, системи контролю, зразків діяльності.

Група повинна мати власні цінності, ідеї, норми, які необхідні для виникнення та розвитку почуття групової єдності та приналежності (зокрема через усвідомлення групової солідарності, що виражається словом "ми").

До принципів відособлення, що дозволяють вирізняти одну групу від іншої, Ян Щепанський відносить: ідеологію, ціль, проживання на певній території, володіння певними матеріальними цінностями, виконання певних ритуалів, мову тощо. Принцип відособлення - це основа ідентичності групи. Об'єднання, які не мають внутрішньої організації, Ян Щепанський не відносить до соціальних груп. Тому соціальними групами він не вважає:

- Пари чи діади - в контактах, які виникають, вирішальне значення відіграють риси особистості.

- Соціальні кола - сукупності осіб, що постійно контактують, але не мають чіткого принципу відособлення та внутрішньої організації'. Коло менше впливає на поведінку своїх членів, в ньому відсутня чітка система контролю. Наприклад, контактне коло, коло друзів чи колег.

Натовп, публіка, аудиторія - масова спільнота (квазігрупа) - реально існуюча сукупність осіб, що випадково об'єднані спільними умовами існування, але не мають стійкої, усвідомленої спільної мети взаємодії. Отже, за Щепанським, такі об'єднання не належать до соціальних груп.

Для соціологічного аналізу соціальної групи велике значення має поділ їх на реальні та номінальні (які ще називають статистичними) та з'ясування ознак реальності.

Номінальні групи - це сукупності, які виокремляються за кількома ознаками, що має значення для цілей конкретного соціологічного дослідження (наприклад, групи за віком, статтю, місцем проживання, рівнем доходу або сукупністю кількох вимірюваних ознак). Номінальні групи не передбачають обов'язкових і, тим паче, безпосередніх зв'язків між індивідами, що належать до цих соціальних груп, та не розкривають сутнісний бік відносин, що пов'язує індивідів. Наприклад, до жителів міста Києва належать ті, які офіційно зареєстровані, але не обов'язково проживають в місті.

Реальні групи - групи, які вирізняються за сукупністю ознак, що відображають характер реальних відносин у суспільстві. Наприклад, городяни - це люди, які живуть у місті та ведуть міський спосіб життя, з високою щільністю людських контактів, переважанням анонімності та формалізованості у спілкуванні, з різноманітною трудовою та дозвілевою діяльністю, зайняті переважно в індустріальній та інформаційній сфері та інше. При такому підході номінальна (статистична) група "жителі міста" лише частково збігається з реальною та відповідає критерію урбанізованості.

За М. Шаповалом, соціальні групи поділяються не лише на реальні та статистичні, а й на фіктивні - сукупність нереальних, неіснуючих одиниць. Наприклад, ангели, "рай", грішники, лісовики, русалки, відьми, утопічні "суспільства".

Шкаратан О. та Сергєєв Н. щодо показників реальності соціальної групи насамперед зазначають, що реальні соціальні групи постають "суб'єктами та об'єктами реальних соціальних відносин (влади, експлуатації та ін.). Вони володіють: потребами й інтересами, які можна виміряти; загальними соціальними нормами; загальними цінностями; взаємною ідентифікацією; подібною мотивацією; символами; стилем життя. Для них характерні самовідтворення, відмінна від інших груп система соціальних зв'язків".

Номінальна група може перетворитися на реальну за умови об'єднання, створення асоціації, формування системи цінностей та самосвідомості. Основними системоутворюючими характеристиками, що перетворюють номінальну групу на реальну, є потреби та інтереси. Інтереси (соціально обумовлені потреби) виникають стихійно, можуть усвідомлюватися чи ні, визначають поведінку людей, які входять до відповідних спільнот, роблять схожим їхній стиль та спосіб життя, міжособистісні взаємозв'язки та установки, що дозволяє членам групи ідентифікувати своїх та чужих, навіть не усвідомлюючи власну приналежність до цієї групи. До сутнісних характеристик групи належить також ціннісна та нормативна система, яка регулює поведінку індивідів.

Учені поділяють позицію відомого соціолога П. Бло, який вважає, що група - це сукупність, члени якої більше взаємодіють один з одним, аніж із представниками зовнішніх щодо них груп. Це не обов'язково прямий безпосередній контакт, як у малій групі. Дружбі, коханню можуть стати на перешкоді належність до різних соціально-економічних груп та сприяти - належність до одного й того самого класу, етнічної групи.

Реальна соціальна група має внутрішню структуру: ядро (або кілька ядер) та периферію. В ядрі концентрація сутнісних характеристик групи найбільша, на периферії - найменша. Індивіди, що належать до ядра групи, найбільш повно відображають усі соціальні риси групи (характер діяльності, потреби, інтереси, цінності, норми, установки). Немає ядра - немає групи. Ядро відносно стійке соціальне утворення. Воно може зникнути за певних обставин (зникає певний вид діяльності) або трансформуватися, набувши нових якісних ознак. Однак темпи змін одних соціальних груп зазвичай збігаються з темпами змін у інших, а отже, зберігається характер міжгрупових відносин та "соціальна дистанція" щодо інших груп. Сама соціальна група не зникає, а лише видозмінюється, водночас склад її ядра беззупинно змінюється за рахунок соціальної мобільності та демографічних факторів.

Ядро соціальної групи не перетинається з ядрами інших груп - це системна якість групи. На емпіричному рівні найбільш яскраво це проявляється в діях (їх формах та інтенсивності), типових лише для представників цієї групи. Системні якості соціальної групи набуваються протягом тривалого часу. Властивості соціальної групи не зводяться до сукупності властивостей індивідів, що входять до її складу, а випливають із аналізу конкретного суспільства та розкривають місце групи в системі суспільних відносин, функції, історичні реалії та перспективи.

Соціальна група реальна за умови "самовідтворення як сукупності діяльності, так і сукупності потреб, норм та цінностей. Здатність до самовідтворення забезпечує репродукованість ядра прошарку (групи) як умови, що визначає стійкість, поряд із необхідною мінливістю спостережуваної розмаїтості діяльностей, потреб і цінностей. Виникнення нових видів занять (типів діяльності) призводить до формування нового прошарку лише у випадку, якщо при цьому виникне інша, відмінна від других прошарків (груп), сукупність потреб і цінностей.

Отже, реальна соціальна група, на відміну від статистичної, вирізненої лише за окремо взятою ознакою, - це цілісність, що характеризується спільністю умов існування, подібними формами діяльності в різних сферах життя, єдністю норм, цінностей, рис, способу життя.

Шкаратан О. та Сергєєв Н. зазначають, що в радянському суспільстві, найбільш повно ознакам реальної соціальної групи відповідала лише правляча еліта. Вона характеризувалася самоідентифіка-цією та самоорганізації, була єдиним дієздатним елементом соціальної структури з точки зору системної організації суспільства. В пострадянському суспільстві реальні соціальні групи перебувають на стадії становлення.

Роберт Мертон, аналізуючи характеристики соціальної групи, розглядає показник міри членства та виокремлює:

- дійсного члена групи - він сам та інші ідентифікують його як члена групи, він тісно взаємодіє з іншими членами групи;

- номінального члена групи - особа, яка визначається іншими як член цієї групи та залучена до системи взаємодії, а насправді індивід перестав взаємодіяти з іншими членами групи;

- периферійного члена групи - індивід, який скоротив взаємодію у групі до мінімуму і лише незначна частка його поведінки контролюється групою.

Зміна об'єктивної ситуації, в якій перебуває група, може призвести до збільшення чи зменшення кількості дійсних та номінальних членів. Будь-які тривалі події, які призводять до збільшення частоти та інтенсивності взаємодії між одними її членами та послаблення між іншими, зумовлюють формування підгруп.

Підгрупи складаються з осіб, які розвивають особливі взаємовідносини між собою, що не поділяються іншими членами ширшої групи. Цінності, особливі інтереси, почуття, властиві для представників різних соціальних статусів, можуть сприяти утворенню підгруп у межах широкої соціальної групи.

Мертон Р. зазначає, що склад та структура групи динамічні: одних і тих самих індивідів потрібно в одних випадках розглядати як членів однієї групи, а в інших - як членів різних соціальних груп. Межі груп постійно перебувають у процесі змін та визначення членства.

Розглядаючи характеристики соціальної групи, Р. Метрон вважає за необхідне аналізувати категорію "не-членства". Для цього вчений використовує введене Г. Зіммелем поняття "повнота групи", що характеризує властивість групи і вимірюється співвідношенням між потенційними членами групи (тими, хто може належати до членів групи, тому, що відповідає встановленим групою вимогам щодо членства) та дійсними членами групи. Повнота групи не відповідає її абсолютній величині (кількості її членів). Чим повніша група, тим вагоміші її соціальна сила та вплив. Окремі соціальні організації прагнуть розширення своєї абсолютної кількості за рахунок потенційних членів для збільшення впливу у суспільстві. Отже, "не-члени" групи - це неоднорідне утворення, до них належить той, хто має право на членство в групі, і той, хто такого права не має; прагнуть, байдужі чи не прагнуть членства тощо.

Микита Шаповал вважав, що для наукового аналізу важливо знати ознаки соціальних груп, за якими можна оцінити їх соціальну силу. До таких ознак вчений відносив:

1) кількість членів групи;

2) їх солідарність - міра прагнення досягнення єдиної мети;

3) їх організованість - керівництво, відповідний розподіл функцій;

4) поширеність групи в певному суспільстві;

5) технічний апарат - матеріально-технічні ресурси, засоби комунікації, спеціалісти з різних фахів;

6) темперамент (вдача) членів групи - психологічні та розумові характеристики;

7) освіта членів групи, що дає великі можливості усвідомлення соціальної сили групи;

8) вдача та здібності провідників;

9) міра іннервації членів спільноти або сила подразнення;

10) міра загрози - біологічної та психологічної;

11) етика боротьби - міра гуманізму чи альтруїзму в спільноті, етична обмеженість чи необмеженість у виборі засобів.

Розглядаючи сформовану формальну групу, Ян Щепанський визначає її основні характеристики. Для своїх членів група визначає: фізичний зразок (зовнішній вигляд); моральний зразок (сукупність моральних рис, які повинен проявляти індивід у власній поведінці); функції.

Складовими елементами групи є центри її об'єднання (предмети та символи, які ідентифікують групу, місце розташування владних органів для формальної групи, або місце зустрічі для неформальної, знамена, знаки, матеріальні ресурси, власне органи управління (лідери).

Характерною рисою є завдання групи як цілого. Ян Щепанський акцентує, що коло друзів може перетворитися на соціальну групу, якщо поставить перед собою певне завдання, наприклад, спільне проведення дозвілля. Це призведе до появи засобів реалізації мети, інституціоналізованих способів, форм контролю, системи оцінки виконання поставлених завдань, нової системи відносин між членами об'єднання та потреби в їх інституціоналізованому регулюванні. Отже, виникне внутрішня організація та система контролю. А надалі - і принципи відособлення: критерії прийому в члени групи. Ознакою соціальної групи є її колективна воля - спільне прагнення реалізації завдань групи.

Узагальнюючи, дослідник зазначає складові елементи соціальної групи: "члени, їхні риси та принципи, що визначають ідентичність та неперервність існування групи; завдання групи, засоби, які необхідні для їх реалізації; фактори, що підтримують внутрішню єдність групи, інститути та система соціального контролю, зразки взаємодій, зразки поведінки та норми, які регулюють відносини між членами групи; інститути та засоби регулювання контактів та відносин з іншими групами".

Шкаратан О. та Сергєєв Н. зазначають, що науковий аналіз соціальних груп вимагає з'ясування ознак їх виокремлення як елементів соціальної структури суспільства та рис, які свідчать про реальність виокремлених соціальних груп. Вчені характеризують два панівні підходи щодо виокремлення соціальних груп. Один - найбільш поширений в американській традиції. Він полягає в диференціації членів суспільства за рівнем доходів, престижу, влади, розглядаючи кількісні показники як самодостатні. Кожен індивід, що займає ту або іншу статусну позицію, виступає як автономна одиниця: це його особистий дохід, його особистий престиж та ін.

Другий підхід домінує в європейській соціології і аналізує соціальну групу в контексті інституційної структури через призму відносин з іншими соціальними групами. Зокрема, влада, власність, престиж як індикатори соціального статусу означають не міжіндивідуальні відносини, а вказують відносні позиції соціальних груп (наприклад, влада - не відносини владарювання та підкорення одного індивіда іншимому, а прошарку, який має владу та спільноти, що її немає), тобто застосовуються не абсолютні, а відносні показники.

Ми вже назвали окремі види соціальних груп, зокрема: реальні та номінальні; діади, соціальні кола, аудиторії. Класифікація соціальних груп може бути продовжена поділом, запропонованим Яном Щепанським. Він розрізняє замкнуті, обмежені та відкриті соціальні групи.

Замкнуті групи - застосовують чіткі критерії прийняття нових членів (наприклад, касти).

Обмежені групи - в них критерії прийому менш суворі (наприклад, професійна група).

Відкриті соціальні групи - не висувають до бажаючих жодних особливих вимог, вільний доступ (наприклад, громадська організація).

Р. Мертон дотримується відповідної позиції і розрізняє: відкриті та закриті соціальні групи (чи відкриті, закриті та проміжні за М. Шаповалом).

Як приклад закритої групи, яка обмежує кількість своїх членів аж до виключення окремих із них, наводиться опис еліт, здійснений Г. Зіммелем. "Тенденція максимального обмеження чисельності... існує не лише внаслідок егоїстичного небажання розділити з кимось свою правлячу позицію, але і завдяки інстинктивному розумінню ... того, що умови життя, властиві аристократії, можна зберегти лише в тому випадку, коли кількість її членів невелика - як відносно, так і абсолютно ... (За деяких умов) не залишається нічого іншого як почати проводити жорстку лінію проти всілякої експансії і перепинити доступ до цієї кількісно замкненої групи для будь-яких зовнішніх елементів, які, можливо, бажали б проникнути до неї".

Індивіди одночасно можуть належати до кількох соціальних груп. Визначити соціальне положення і означає з'ясувати сукупність соціальних зв'язків особистості з усіма групами та в межах груп, до яких вона належить.

За П. Сорокіним, соціальні групи поділяються на елементарні (родина, за віком, статтю, релігійним, партійним та іншими одномірним критерієм), кумулятивні (як сполучення елементарних угруповань: наприклад, каста, національність, клас) та складні (населення - комбінація елементарних і кумулятивних груп).

2. КОЛЕКТИВ ЯК СОЦІАЛЬНА ГРУПА

2.1 Поняття та ознаки колективу як соціальної групи

Людина живе, розвивається і діє в групі. У колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Проте не кожну спільність людей, до якої належить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття "група" і "колектив".

За ознакою виконання формальною групою суспільно-значущої роботи виділяють таке поняття, як "трудовий колектив".

Проте, з причини ідеологізації цього поняття в комуністичній пропаганді, з одного боку, і його широкого протиставлення особистості, індивідуальності в останні роки в постсоціалістичних країнах, з іншого боку, воно майже зовсім зникло у науковому лексиконі. Однак, саме по собі поняття "колектив" є ідеологічно нейтральним і широко поширеним у світовій літературі.

Колектив - це стійке об'єднання людей, що прагнуть до загальної мети, яке характеризується груповою згуртованістю.

Елементами колективу є:

1) члени колективу, що володіють певними особистими рисами та особливостями;

2) цілі;

3) засоби досягнення цілей;

4) механізми здійснення внутрішніх і зовнішніх контактів, підтримки згуртованості.

Деякі американські автори називають колектив "самим могутнім знаряддям, відомим людині". Потенційно він є найефективнішим мотиватором праці, фактором підтримки індивідуальних зусиль і наснаги працівників, творчим середовищем, у якому розкриваються індивідуальні здібності і якості робітників. Люди можуть одержувати задоволення від належності до колективу, присвячувати йому себе, вважати колективні цілі пріоритетними.

Організаційні можливості колективу:

* колективний підхід є ознакою сильного і рішучого стилю управління;

* колективом краще вирішуються великі або міждисциплінарні задачі, зокрема такі, котрі не можуть бути вирішені простою сумою зусиль членів групи;

* колектив - діючий регулятор поведінки робітників;

* колективна діяльність зменшує стресові ситуації;

* у колективі виробляється більше ідей і зростає інноваційна здатність групи;

* як правило, у колективі більш успішно вирішуються проблеми, що виникають у зв'язку з нечітким розподілом обов'язків і низьким особистим внеском;

* колектив дозволяє швидко інтегрувати нових робітників і стабілізувати культуру підприємства.

Колективний, груповий підхід не є універсальним засобом ефективного рішення будь-яких управлінських проблем, однак він відкриває шлях для ефективного, швидкого досягнення цілей і одержання при цьому задоволення від спільної праці.

До ознак колективу належать:

1) наявність загальної цілі у членів колективу.

Ціль може формуватися в результаті взаємного впливу індивідуальних цілей членів колективу або задаватися ззовні відповідно до місії підприємства, але завжди буде спільною, єдиною для усіх, а не просто однаковою, схожою. Тому, наприклад, відвідувачі, що очікують у черзі до кабінету лікаря, не можуть вважатися колективом - їхні цілі хоча і збігаються, але залишаються індивідуальними.

2) психологічне визнання членами групи один одного та ототожнення себе з нею (основою чого є спільні інтереси, ідеали, принципи, подібність або взаємна доповнюваність характерів, темпераментів і т.п.);

3) особиста практична взаємодія людей у процесі досягнення їхньої спільної мети.

У результаті такої взаємодії потенціал колективу виявляється набагато більше суми потенціалів кожного з його членів. Це обумовлено тим, що в результаті взаємодії стає можливим те, що в принципі недоступно одній людині. По-перше, уникається обмеженість фізичних і інтелектуальних здібностей більший обсяг звичайної роботи. Це стає можливим внаслідок розподілу праці, спеціалізації, що обумовлюють зростання її ефективності, а кожного окремо - без колективної праці неможлива була б і сучасна цивілізація. По-друге, на основі спільної діяльності вдасться виконати набагато також виникнення духу змагання, що мобілізує сховані резерви, і підвищує інтенсивність діяльності робітників.

4) сталість взаємодії протягом усього часу існування групи (хоча не обов'язково безпосередньо усіх її членів з усіма).

У результаті цього і стає можливим їхній вплив один на одного, що веде до формування загальних цілей і інтересів, реального усвідомлення цієї спільності і єдності практичних дій.

Колектив відіграє величезну роль у житті кожної людини. Насамперед, у його межах задовольняється природна потреба людини у спілкуванні і діловій взаємодії, у належності до групи собі подібних; у колективі людина у необхідних випадках знаходить підтримку і захист; у колективі вона знаходить визнання своїх успіхів і досягнень.

Впливаючи на поведінку людини, колектив багато в чому сприяє її зміні. У колективі людина має можливість по-новому глянути на себе з боку, оцінити себе і свою роль у суспільстві; вона вчиться жити і працювати в оточенні інших людей, пристосовувати до них свої бажання, прагнення, інтереси; колектив значною мірою стимулює творчу активність більшості людей, формує у них прагнення до удосконалення, до першості у змаганні.

Однак, потрібно мати на увазі, що у залежності від характеру самого колективу його вплив на особистість може бути як позитивним, так і негативним. Так, згуртований, але не націлений на конструктивну поведінку колектив, може негативно впливати на людину, змушувати її до антисоціальної поведінки.

У свою чергу, людина також намагається впливати на колектив, робити його більш "зручним" для себе. Результативність такого впливу залежить від сили обох сторін. Сильна особистість може підкорити собі колектив, зокрема, в результаті конфлікту з ним; слабка, навпаки, сама підкоряється колективу.

Ідеальна з управлінської точки зору ситуація характеризується довірчими партнерськими відносинами між колективом і його членами, що не відмовляються від власних позицій, але шанобливо ставляться до цілей і потреб колективу.

Формування колективу відбувається під впливом багатьох чинників, незалежно від того, створення його є свідомим і цілеспрямованим чи спонтанним. До них належать:

уявлення про мету створення колективу. Якщо воно чітке і відповідає внутрішнім переконанням і прагненням людей, то вони готові заради її досягнення цілком чи частково підкоритися груповій владі;

позитивна оцінка організацією результатів діяльності колективу. Якщо колектив досяг певних успіхів і його оцінило керівництво, то члени колективу, впевнені у правильності свого рішення щодо входження у нього, з ентузіазмом працюватимуть далі;

психологічна і соціально-психологічна сумісність членів колективу. В основі психологічної сумісності -- темперамент членів колективу. У разі несумісності характерів чи позицій окремих індивідів колектив стає конфліктним і малоефективним.

Соціально-психологічна сумісність передбачає:

відповідність особистих здібностей особи структурі й змісту її діяльності, що забезпечує нормальне виконання нею роботи та позитивне сприйняття успіхів інших;

однакові моральні позиції, що є основою довіри між людьми;

однорідність основних мотивів діяльності членів колективу, що сприяє їх кращому взаєморозумінню;

можливість реального взаємодоповнення й органічного поєднання можливостей і здібностей кожного у творчому процесі;

раціональний розподіл функцій між працівниками, що перешкоджає досягненню успіху за рахунок іншого;

наявність сильного лідера (керівника), якому люди готові підкорятися заради досягнення мети;

уміння колективу знаходити своє місце у формальній чи неформальній структурі організації, завдяки чому він міг би реалізувати свій потенціал і не перешкоджав у цьому іншим колективам.

2.2 Класифікація колективів

Колектив - це складне соціальне явище, класифікацію якого можна здійснювати за багатьма ознаками.

1. За статусом:

1.1. офіційні: є юридично оформленими утвореннями, що діють у рамках правового простору, як наприклад, персонал підприємства або його підрозділу;

1.2. неофіційні: базуються на ніде не зафіксованому (в деяких випадках, і не оголошеному) бажанні людей співробітничати один з одним і реальній практиці такого співробітництва.

2. За характером внутрішніх зв'язків:

2.1. формальні;

2.2. неформальні.

Офіційно створені колективи передбачають наявність обох типів зв'язків (при цьому формальні несуть основне навантаження, а неформальні їх доповнюють). У неофіційних колективах зв'язки є винятково неформальними.

Формальні зв'язки представляють відносини між посадами, їм властива ієрархічність; неформальні існують між особистостями, незалежно від того, яке місце вони займають на офіційних службових рівнях.

3. За механізмом формування:

3.1. стихійно сформовані колективи (наприклад, студентський колектив);

3.2. свідомо організовані колективи (наприклад, викладацький колектив). У той же час стихійно сформовані колективи можуть надалі структуруватися свідомо (так, у залежності від іноземної мови, яку вивчають студенти, комплектуються навчальні групи), а свідомо підібрані - випадково (наприклад, за алфавітом).

4. За часом існування:

4.1. тимчасові;

4.2. постійні.

На практиці тимчасовий характер колективу пов'язується, як правило, з тим, що він призначений для рішення певної разової задачі.

5. За функціями:

5.1. колективи, які орієнтовані на досягнення певної мети (як офіційної, так і неофіційної: політична партія, персонал підприємства);

5.2. колективи, які орієнтовані на реалізацію спільного інтересу (товариство філателістів, собаківників, порятунку на воді і т.д.);

5.3. колективи, які орієнтовані на спілкування (клуби по інтересах).

У свою чергу, функціональна класифікація може доповнюватися і деталізуватися класифікацією за видами діяльності.

Реалізація тих чи інших функцій передбачає певний ступінь внутриколективного розподілу праці.

6. За розмірами:

6.1. малі;

6.2. великі.

У даному випадку виходять не з кількості учасників, а з можливості або неможливості безпосередньо підтримувати постійні зв'язки між членами колективу. У великих колективах це здійснювати практично неможливо, а в малих - цілком реально.

Малі колективи, які сформувалися в рамках великих і поєднують найбільш активних членів, що виконують значну частину справ, одержали назву первинних. Як правило, вони включають від двох до п'яти осіб, що об'єднані особистими інтересами, зв'язки між якими мають переважно неформальний характер. Найбільш близькими і рівноправними вони є у діадах і тріадах, тобто групах, що складаються з двох-трьох чоловік. У рамках квартетів і квінтетів уже можуть відокремлюватися пари з більш тісними взаємозв'язками; виникати структури типу "зірки" з центральним учасником, що диктує іншим свою волю, або "ланцюжка" з послабленими контактами. У вторинних колективах контакти, в основному, є предметними, опосередкованими, а не особистими.

Чим менший колектив, тим простіше його перетворити в добре взаємодіюче ціле, регулювання діяльності якого відбувається на основі самоврядування. Для великих колективів потрібні менеджери.

Самокеровані колективи можуть розрізнятися за такою специфічною ознакою, як ступінь колективності прийнятих рішень. Якщо вона мінімальна, то спільно визначаються тільки основні напрямки діяльності, що надалі конкретизуються в індивідуальному порядку і кожен діє незалежно один від іншого. В інших випадках самостійно визначається також і те, хто чим буде займатися, але поточна діяльність не координується, і члени колективу надають один одному допомогу лише у необхідних випадках. При максимальному ступені розвитку колективності відбувається не тільки координація роботи кожного, але й її оцінка.

Кожен колектив виробляє свою систему соціального контролю - сукупність засобів впливу на своїх членів через переконання, розпорядження, заборони, визнання заслуг та ін., за допомогою яких їхня поведінка приводиться у відповідність зі сформованими цінностями і стандартами.

Система соціального контролю спирається на:

* звички (сформовані способи поведінки у певних ситуаціях);

* звичаї (сталі види поведінки, які колектив з моральної точки зору високо оцінює і примушує своїх членів їх визнавати і дотримувати);

* санкції (являють собою реакцію групи на поведінку індивіда у соціально-значимих ситуаціях та бувають формальними і неформальними);

* формальні і неформальні способи нагляду за поведінкою і вчинками людей.

2.3 Особливості формальних і неформальних груп

За характером зв'язків усередині організації розрізняють формальні та неформальні об'єднання працівників.

Наслідком структурування фірми по горизонталі та вертикалі є формальні групи. їх кількість відповідає кількості структурних одиниць (підрозділів) фірми.

Формальні групи -- об'єднання людей у межах організації, створені за рішенням вищого керівництва для виконання певних виробничих чи управлінських функцій.

До формальних груп відносять:

керівні групи (топ-менеджери та їхні команди, які розробляють стратегічні рішення і вирішують ключові питання);

робочі групи (постійні групи, об'єднані виконанням спільного завдання: колективи виробничих цехів, функціональних відділів);

цільові групи, або комітети (мають право на групове прийняття рішень і створені для реалізації певних завдань чи проектів; вони можуть бути тимчасовими і постійними -- ради, комісії, проектні команди тощо).

Виникнення цільових груп пов'язане з появою в організації певної проблеми, яка не може бути ефективно вирішена у межах існуючої організаційної структури. Цільові групи усувають формальні відомчі перешкоди, що існують між різними підрозділами організації і перешкоджають координуванню їхньої діяльності. До їх складу вводять осіб, які мають великий досвід роботи у відповідній галузі. Це сприяє концентрації інтелектуальних зусиль і швидкому вирішенню проблеми. На період роботи в цільовій групі цих осіб, як правило, звільняють від основної роботи, а після вирішення проблеми вони повертаються до своїх постійних обов'язків. Діяльність таких груп зазвичай є ефективною. Однак за відсутності чітко визначених прав та обов'язків її членів, особливо за умов постійного функціонування (наприклад, якогось комітету), робота групи може виявитися малорезультативною.

Формальні групи взаємодіють між собою і утворюють організацію як систему. Тому ефективне управління ними має для організації вирішальне значення. Однак досить часто реальна поведінка членів формальних груп відрізняється від змодельованої її керівниками. Найсуттєвішими причинами цього є:

недосконала модель поведінки працівників у спланованій ситуації. Як правило, визначаючи виробничі завдання, керівник групи наголошує на основному -- результатах, яких потрібно досягти, та ресурсах, які можна використати. Поза його увагою залишаються методи виконання роботи і взаємодія людей, які у процесі роботи групи формуються спонтанно, з огляду на досвід, знання, звички членів групи. З часом вони набувають усталеності та стійкості й виходять за межі формальних відносин;

конфлікти між формальною та неформальною структурами. Досвід та знання окремих індивідів дають змогу їм виділитися із загалу і конкурувати з формальними лідерами за вплив на групу. Це трапляється тоді, коли планові завдання занадто деталізовані й доведені до абсурду, або ж коли запропоновані керівником методи роботи йдуть врозріз зі звичними чи порушують певні традиції, що склались у групі. Якщо дії такої людини підтримують інші, формується соціальне середовище, яке починає діяти не за приписами керівництва, а навпаки, протистояти йому і значно послаблювати його вплив. Тобто утворюється неформальна група.

Неформальні групи виникають спонтанно і зумовлені різними обставинами, але передусім прагненням задовольнити певні потреби, які не можуть бути реалізовані у межах формальних груп.

Неформальна група -- спонтанно утворене об'єднання людей, які вступають у взаємодію для досягнення певних цілей.

Менеджери мусять усвідомлювати відмінності утворення і функціонування обох видів груп, оскільки від цього залежить ефективність управління ними.

На рис. 1 наведено схему, яка відображає механізм виникнення і взаємодії формальних і неформальних груп в організації.

Утворення формальних груп зумовлено організаційними процесами, спланованими вищим менеджментом відповідно до місії і стратегії фірми (виробничі підрозділи, функціональні відділи, допоміжні служби тощо). Неформальні групи виникають уже згодом, у міру функціонування фірми.

Організація, проектуючи формальні групи, а також люди, що згоджуються у них працювати, мають однакові цілі, хоча й бачать їх під різними кутами зору. З погляду організації групи формуються з метою створення оптимальних умов для виконання виробничих завдань, забезпечуючи необхідний рівень продуктивності праці її членів і високі економічні показники. З погляду членів групи спільна праця, завдяки її раціональному розподілу і кооперації, розширює фізичні можливості людини, дає змогу їй досягти кращих результатів роботи, а це, у свою чергу, підвищує рівень винагороди, яку вона отримає від організації. Отже, обидві сторони вбачають у колективній діяльності передусім економічну й фізичну доцільність. І лише згодом, у процесі спільної роботи, члени формальної групи посідають у ній певне місце, набувають певного статусу, що розвиває в них потреби вищого рівня -- у належності саме до цього колективу, у повазі, успіхові, визнанні. Якщо соціально-психологічні фактори є комфортними для індивіда в межах даної групи, він цінуватиме свою причетність до неї і не шукатиме способів задоволення вищих потреб в іншій організації. В іншому разі індивід прагнутиме їх реалізувати через участь у неформальних об'єднаннях (але тільки тоді, коли влаштовують фізичні й економічні умови співпраці; якщо ж не влаштовують, то індивід шукатиме зручної нагоди вийти зі складу формальної групи).

Поява неформальних груп зумовлена різними чинниками: бажання урізноманітнити коло інтересів, не обмежуючи їх лише діловими стосунками (спільні інтереси, симпатія, задоволення від спілкування тощо); захист та відстоювання економічних інтересів, що йдуть урозріз з інтересами формальної групи чи організації загалом тощо.

Зважаючи на причини виникнення, неформальні групи по-різному (як позитивно, так і негативно) впливають на результати діяльності формальної організації. Тому завданням менеджерів є така організація співпраці у трудових колективах, щоб діяльність неформальних груп мала не антагоністичний, а підтримуючий характер.

Між формальними та неформальними групами існують істотні відмінності як у меті, з якою вони створюються, так і формах впливу її лідерів на інших членів групи (табл. 1).

Таблиця 1 -- Основні відмінності формальних і неформальних груп

Метою формальних груп є передусім виконання виробничих завдань та функцій у межах встановлених нормативів. Мета неформальних груп -- задоволення певних потреб, що перебувають поза межами інтересів формальної організації і можуть бути як індиферентними (такими, що не впливають) її цілям та завданням (хобі, дозвілля, дружба тощо), так і суперечити їм, бути антагоністичними (відстоювання вищої зарплати, превентивного (preventivus -- запобіжний; той, що випереджає дії суперника) розподілу ресурсів тощо).

Паралельне існування формальних і неформальних груп в організації ускладнює систему владних відносин. Якщо призначений вищим керівництвом лідер не відповідатиме певним вимогам керованої ним групи, не відстоюватиме її інтереси, то група може висунути неформального лідера і стати менш керованою. Тому менеджери мають уважно ставитися до обґрунтованих вимог працівників, щоб не викликати протидії. Слід зважати і на те, що комунікаціям, які відбуватимуться неформальними каналами, співробітники фірми схильні більше довіряти, ніж формальним. Тому приховування керівником важливої інформації може викликати до нього недовіру, що знизить його здатність впливати на поведінку колективу.

На відміну від формальних зв'язків, зумовлених переважно виробничими завданнями, неформальна взаємодія передбачає спілкування на особисті (захоплення, сім'я, політичні вподобання) чи загальнолюдські (події у світі, екологія тощо) теми. На основі спільності поглядів формується духовна близькість, що є основою для тіснішої взаємодії і у сфері виробничих відносин. У багатьох фірмах з метою створення згуртованих колективів заохочують розвиток неформальних відносин між співробітниками через спільний відпочинок, організацію дозвілля не лише працівників фірми, а й їх сімей. Особливо це характерно для японського менеджменту.

Водночас зближення працівників через неформальні взаємини може бути деструктивним (наприклад, в організації планують якісь зміни і це безпосередньо торкнеться членів неформальної групи). У цьому разі цілком можливе протистояння між неформальною групою і представниками корпоративних інтересів, що негативно вплине на стан справ фірми загалом.

Отже, менеджери мусять докладати зусиль, щоб напрями діяльності неформальних груп не суперечили цілям та завданням фірми, а мали підтримуючий характер.

ВИСНОВОК

колектив соціальний група формальний

Група - це сукупність людей, об'єднаних за певним принципом для досягнення конкретних цілей.

Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив - це стійке об'єднання людей, які прагнуть до загальної мети, що характеризується груповою згуртованістю.

Елементами колективу є: члени колективу, що володіють певними особистими рисами та особливостями; цілі; засоби досягнення цілей; механізми здійснення внутрішніх і зовнішніх контактів, підтримки згуртованості.

До ознак колективу належать: наявність загальної цілі у членів колективу; психологічне визнання членами групи один одного та ототожнення себе з нею; особиста практична взаємодія людей у процесі досягнення їхньої спільної мети; сталість взаємодії протягом усього часу існування групи.

Кожен колектив виробляє свою систему соціального контролю - сукупність засобів впливу на своїх членів через переконання, розпорядження, заборони, визнання заслуг та ін., за допомогою яких їхня поведінка приводиться у відповідність зі сформованими цінностями і стандартами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом - Підручник. К.: Центр учбової літератури, 2011. - 468 с.

2. Виноградський М. Д., Виноградська А. М., Шканова О. М. В 49. Управління персоналом. 2-ге видання: Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2009. - 502 с.

3. Крысько В. Г. Социальная психология: словарь-справочник. - Минск: Харвест, 2004. - 688 с.

4. Левченко З. Культура етикету керівника - наука спілкування / З. Левченко // Вісник КІБТ. - 2008. - Вип.1. - С. 59-60.

5. Марцин В.С. Роль керівника в регулюванні інформаційних потоків управлінського процесу / В.С. Марцин // Економіка АПК. - 2009. - №11. - С. 9-11.

6. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Центр навч. літератури, 2005. - 624 с.

7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2-х кн. Кн.2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. - К.: Либідь, 2006. - 560 с.

8. Осадча Н.В. Репутація керівництва у контексті формування репутації підприємства / Н.В. Осадча // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №10. - С. 149-152.

9. Психологічна енциклопедія /Авт.-упоряд. О.М.Степанов. - К.: „Академвидав”, 2006. - 855 с.

10. Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2005. - 335 с.

Размещено на Allbest.ru