Театр як механізм формування особистості

Спілкування глядача і театру в сучасних умовах визначається такою духовно-практичною діяльністю, в якій реалізується цілий комплекс духовних потреб людини, і перш за все потреба в мистецтві. Внаслідок того, що в спілкуванні глядача з театром реалізується цілий набір потреб сучасної людини, задовольняються різноманітні запити і устремління особи, особовий характер спілкування театру з глядачем багато в чому визначається художньою потребою суспільства в цілому; ця потреба тісно пов'язана з соціальними функціями театру. Функції, здійснювані театром, створюють канву багатобічних взаємодій з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує різні групи людей, пов'язані з трансляцією художніх цінностей, а населення є його потенційним агентом. Актор, взаємодіючи з партнерами на сцені, використовує той же арсенал засобів, які має в своєму розпорядженні людство для встановлення безпосередньої соціальної комунікації, перш за все це мова і жест. Спілкування на сцені нічим не відрізняється від безпосередньої взаємодії в житті, хіба що підвищене емоційне забарвлення інтонації і жесту збільшує ефективність комунікації. Мистецтво актора - це мистецтво життєвого спілкування. Масова комунікація - систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінку і поведінку людей. Таким чином ми говоримо про театр як масову комунікацію. Свій вплив і поширення інформації здійснюється за допомогою всіх складових притаманих масовій комунікації.

Комунікація, хоч і пов'язана з передачою інформації, але не обмежується лише цим. Тому часто розмежують поняття масової комунікації та масової інформації. Масова комунікація - стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику аудиторію.

Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Отже на цих рівнях розглянемо театр:

Пізнавальний (когнітивний) - пов'язаний з поширенням соціально важливих відомостей серед широкої аудиторії. На цьому рівні театр як комунікація, що несе в собі інформацію до глядача, створює умови для пізнавальної діяльності, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо.

На другому рівні процесу спілкування публіки з театром, одержана інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуюючим середовищем, передусім соціальним.

За цих умов комунікація має безпосереднє відношення до соціальної дії. Це свідчить що комунікація театру суттєво впливає на функціонування соціуму (в данному значенні відвідувачів театру).

Загальні особливості впливу театру через комунікативну функцію на особистість:

- широта аудиторії, спрямованність і швидкість інформаційного впливу;

- Сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

- Єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

- Багатство методів і форм впливу;

- Достіпність, поширеність, динамічність інформації.

Через комунікацію театр виконує такі функції:

- інформаційна - спрямована на задоволення інформаційних потреб публіки;

- комунікативна - полягає в організації інформаційної взаємодії між особистостями, що складають відвідувачі театру, також між громадскістю про поширення інформації про діяльність театру;

- виховна - пов'язана з форуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій особистостей, заохочення аудиторії, формування суспільно значущих рис;

- управлінська - виявляє себе в конторі за взаєминами між члеланими театральної публіки, а також між ними і системою керівних органів;

- соціальної адаптації та орієнтації - спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін умов життя;

- соціальної ідентифікації - базується на потребі глядача відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верстами тощо.

- Відтворення певного емоційно-психологічного тонусу - спрямована на зняття психологічної напруги, тощо.

У процесі театрального спілкування формуються здібності і навички міжлюдської комунікації, так як «потреба висловлювати свою думку пов'язана із здібністю це зробити» (Б. Хечквіст). Дослідники звертають увагу на те, що, в якості відповіді на цю нагальну потребу, з'являється така театрально-експериментальна форма, як психодрама. Ця рольова гра не тільки допомагає зсередини зрозуміти мотивацію людських вчинків, а й формує навички та бажання спілкуватись, а тому стає ефективною формою театрально-культурної соціалізації. Соціологи театру своїми засобами вивчають цілісність театрального впливу на публіку залежно від тривалості і глибини таких його фаз, як докомунікативна, рецептивна (час сприйняття спектаклю) та після (пост) комунікативна. Все це дає емпіричну базу не тільки для визначення ефективності впливу театру на духовний світ особистості та на окремі групи публіки, а й впливу реакцій публіки на розвиток театру, на його репертуар і творчу спрямованість.

У театрі все ґрунтується на активному емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює в цей вечір на сцені художній твір, і тих, для кого воно створюється. Кінцевим ефектом сприйняття спектаклю є формування певних особистісних характеристик, особистісна визначеність людини. Театр -- засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства. Саме ця функція дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремому індивідові, то суспільству в цілому

Розділ 3. Місце театру в дозвіллі

3.1 Шляхи вирішення досліджуваної проблематики

Загальна програма базового комплексного соціологічного дослідження, проведеного у 80-90х роках включила вивчення обєктивних показників діяльності театрів, опитування театральної публіки, провідних акторів драмтеатрів, режисерів , рядових акторів. Це експертне опитування театральних критиків і театрознавців, потенційної публіки.

Отримані вперше в тодішньому СРСР і в Україні соціологічні дані по трьох масивах:

І) «провідні актори», «інші актори театрів», «керівництво театрів»;

2) експертна визначеним трьом типам театрів за рівнем художньої діяльності («відмінно», «добре», «посередньо» і нижче);

3) аналіз експертних оцінок реального поточного репертуару та «ідеального репертуару» за 8 показниками (репертуарна відповідність запитам публіки, громадянська актуальність, художній рівень спектаклю, режисури, гри акторів, оцінка прийому спектаклю публікою і критикою).

Ці дані дали змогу описати ряд моделей театрально-художніх відносин, виявити рівень погодженості цільових установок основних учасників театрального процесу в управлінському механізмі, певну суголосність, єдність спільної мети і вимог соціаль-но-інституалізованого суб'єкта (критика, управління, реклама тощо) і безпосереднього партнера театру -- публіки.

Вивчення показало значну залежність рівня художніх досягнень театру від орієнтації його суб'єктів на позитивні соціальне значимі цілі, на вияв особистісного ставлення до дійсності, усвідомлення себе і глядача як морально і соціальне відповідальної особистості. Трупи високохудожніх театрів значно більшою мірою орієнтовані у своїй діяльності на формування особистості, на «емоційне, інтелектуальне, моральне виховання».

В структурі мотивів художнього освоєння театру публікою провідними є мотиви споживацького ставлення до мистецтва, пов'язані з рекреативними його можливостями, тобто театр тепер задовольняє насамперед неспецифічні для мистецтва потреби [48, c. 22] .

В часи застою знизився інтерес публіки до української класики і класичних радянських п'єс і зріс інтерес до зарубіжної драматургії.

Причини труднощів розвитку театру його працівники вбачають у тому, що театр має надто вузький репертуар і тяжіє до традиційності, тоді як рівень художньої культури глядача, як і його театральних потреб, зріс і часто не знаходить задоволення. Театр надто орієнтується на невибагливі смаки і цим обмежує широту своїх художніх пошуків.

Виявлена значна залежність соціально-театральних характеристик від художнього рівня театру. Чим вищий цей рівень, тим вища міра задоволеності працівників театру сукупністю умов життя, тим вищий їх оптимізм в оцінках різних явищ дійсності. Високий рівень задоволеності умовами життя визначається в акторів провідних театрів успішністю основної професійної діяльності. Між тим в акторів провідних театрів разом із значною вимогливістю до себе зростає інтерес до проблем естетики, мистецтвознавства, удосконалення своєї професійної майстерності, їм притаманна вища задоволеність виконуваною громадською роботою. Ефективність діяльності театру, як свідчать чисельні соціологічні дослідження, значною мірою залежить від реалізації творчих потенцій актора, від його соціального і художнього статусу. У порівняльних оцінках митців творчих спілок України соціальний престиж професії актора оцінений найнижче. Для акторів характерним є ранній вибір професії, переважно міське культурне середовище (75 % провідних акторів -- вихідці з великих міст). Чим вищий художньо-професійний статус актора, тим ширший діапазон його діяльності. Соціально-творче становлення актора відбувається в діалектиці процесів художнього покликання і визнання його таланту. Хоч більшість провідних акторів вважають, що їхні творчі молодіжні плани реалізувались або продовжують реалізовуватись, проте майже третина мають проблеми в реалізації свого покликання.

Увага театру до свого актора -- важливий соціальний стимул його творчості, достатність якого, однак, визнає лише чверть провідних акторів, хоч більшість їх вважають, що отримали достатнє визнання «постійних глядачів театру», «колег-акторів» та «широкої публіки, громадськості». Однак для більшості провідних акторів таке визнання з боку театрально! критики та адміністрації театру залишається недостатнім. Існує проблема «своєчасності творчого визнання» митця як стимулу його художнього зростання, безперервності розвитку таланту. Останнє значною мірою залежить в театрі від творчої зайнятості.

За даними соціологічних студій, максимальна творча зайнятість (отримання ролей) припадає на вік 25-40 років, досягаючи апогею у віці 35-40 років. Характерно, що чим талановитіший актор, тим більша його творча зайнятість з раннього віку (у провідних акторів до ЗО років). Віковий період збігу максимальної зайнятості і найбільшої творчої задоволеності роботою в театрі -- 30-40 років. Спостерігається різке падіння як зайнятості, так і задоволеності роботою в театрі після 45 років [41, c. 63].

Комунікативна природа театральної діяльності породжує і систему специфічних соціальних творчо-художніх відносин та зв'язків, які увиразнюються постійним спілкуванням провідних акторів з працівниками інших видів мистецтва (близько половини) і непостійним спілкуванням (близько третини). Така висока потреба в різнобічному творчому спілкуванні сприяє збагаченню на особистісному рівні театру досвідом інших видів мистецтва. Не менш значними за регулярністю є їхні творчі зв'язки і спілкування з іншим полюсом театрального мистецтва -- глядачем.

Соціологічне важливо виділити особливу групу глядачів, творчо і контактно особистісно найбільш близьких акторові, тих, що на основі визнання творчості актора стали його шанувальниками і друзями. Коло шанувальників, як соціально-художнє відображення, дзеркало таланту становить серцевину ядра театральної публіки, яке впливає на формування всього її складу. Понад третини акторів постійно спілкуються з «колегами по роботі в інших театрах» та з «товаришами по навчанню», майже чверть (що характерно для художніх професій) зберігає з викладачами за спеціальністю творчо-комунікативні зв'язки, які сприяють «відлагодженню» майстерності провідних акторів. Водночас провідні актори виконують соціальну художньо-творчу «учительську» роль, спілкуючись з учасниками театральної самодіяльності (чверть мають постійні і чверть нерегулярні зв'язки), що сприяє не тільки розширенню соціальної бази їхньої творчості, зростанню кількості глядачів, а й взаємозбагаченню професійного і народного театрів.

Такі самі зв'язки існують між акторами і тією особливою сферою театрально-художнього життя, яка виконує функції оцінки і регулювання їхньої діяльності (критики, естетики, журналісти). Ці соціальні факти є ознаками соціокультурних інтеграційних процесів.

Система спілкування тісно пов'язана з професіями акторів, які перебувають у шлюбі (половина сімей провідних акторів -- шлюбні). З урахуванням викладеного вище, соціологи фіксують трансформації у свідомості працівників театру в період перебудовчої соціокультурної модернізації, як передумови успішності змін в театральній сфері. Перебудова дала значний поштовх змінам у мистецькому середовищі, однак тільки мізерна кількість соціологів оцінює їх безумовно позитивно. Характерними для цього періоду є:

- посилення протистояння і боротьби різних угруповань, які раніше себе не маніфестували (40,3 % -- «важко знайти спільну платформу», понад третина вважають, що «відбулось загострення міжгрупових суперечностей»; четверта частина відзначає посилення «ідейної конфронтації в середовищі художньої інтелігенції»);

- поступ мистецтва відбувається в горнилі протистоянь, творчого утвердження;

- «дискусії, боротьба думок утверджуються як нові демократичні форми побутування мистецтва».

Реальні зрушення в художньому житті, як традиційно фіксує класична соціологія театру, значною мірою залежать від соціальної позиції, активності митця. Культурно-модернізаційні зміни в художній сфері породжують складний спектр ставлення до них -- від повного прийняття до активного заперечення [41, c. 55].

Формується складний морально, художньо та ідеологічно напружений характер протікання модернізаційних процесів у сфері театру.

За короткий період перебудови стався переворот в особистісних вимірах свободи творчості митця, яка раніше, за даними соціологічних досліджень, існувала в межах служіння комуністичному ідеалові. Тепер на перше місце вийшла теза «межі творчої свободи митець визначає сам». І хоч третина митців і поділяє думку, що «рамки творчої свободи обмежені нормами і цінностями суспільства, в якому вони живуть», проте четверта частина їх схильна до анархіст-ськоіндивідуалістичного трактування цих обмежень («ніяких меж у свободі творчості не існує, інакше це не свобода»).

Соціологічний вимір дає змогу частково визначити еволюцію ставлення театральних діячів до нещодавно безроздільно пануючого соціалістичного реалізму, на якому акцентують увагу тільки трохи більше чверті опитаних.

За творчими можливостями провідним і перспективним виявився «критичний реалізм» (близько половини виборів). Вужчим, ніж у митців інших видів мистецтва, виявився діапазон виділених перспективних творчих методів (імпресіонізм, поп-арт та інші).

Театральні діячі визнають посилення ідеологічного протистояння і роблять вибір його на користь пріоритетів загальнолюдських цінностей.

Стосовно того, який суспільний лад створює найбільш оптимальні умови для художньої творчості, театральні діячі вважають, що це і не капіталізм, і не соціалізм, а якесь нове, справді гуманне «відкрите» суспільство (майже три чверті голосів).

Тепер, хоч більшість і вважає, шо «реалізувати творчі плани якоюсь мірою вдається», трохи менше п'ятої частини опитаних вважають можливості свого творчого зростання добрими..

На творчий розвиток митця помітно впливає позиція театру. Театральні діячі вважають, що український театр часто йде шляхом задоволення невибагливих потреб («неповноцінний репертуар», «немає зв'язку з глядачем», «театр став доступним, втратив ореол таємничості»). В оцінках акторів слабких театрів виявляється ремісницьке становлення, заниження критеріїв соціальних цілей своєї діяльності. Дослідження виявили, що механізм зворотного зв'язку з публікою недостатньо ефективний, поверховий, а це гальмує зростання соціальної активності театру. Актори провідних театрів вважають, «що підвищується рівень художньої культури та потреб публіки, а театр не може їх задовольнити» (58 %) і що «театр має вузький репертуар, яким не може зацікавитись публіка» (50 %). Певною мірою це залежить від стану української драматургічної творчості, в якій до недавнього часу брали участь 2,3 % письменницького загалу, твори яких були мало звернені до актуальних проблем сучасності. Стосовно структури сприйняття репертуару працівники театру вважають, що серед публіки зростає популярність комедії та музичних спектаклів, а інтерес до трагедії та фольклорних спектаклів -- зменшується. Незмінним є ставлення глядачів до драми та літературних інсценізацій, спостерігається зростання уваги глядача до сучасної зарубіжної драматургії [44, c. 32] .

Низькими є оцінки ролі та функцій адміністрації театру, як і рівня зв'язку театру із соціальними інститутами. До цього слід додати, що стан театральної критики не відповідає завданням розвитку театру. Критика значною мірою має компліментарний характер і не користується достатнім авторитетом, внаслідок чого руйнується один з найважливіших каналів зворотного зв'язку між театром та його потенційною аудиторією. Особливо «критичне» становище місцевої (регіональної) театральної критики, так як її невисокі об'єктивність та професійний рівень, на думку працівників театру, мало сприяють контактуванню публіки з театром. Це призводить до того, що один з найважливіших каналів залучення потенційного глядача в поле дії театру стає малоефективним, а іноді починає відігравати протилежну роль. На думку працівників театру, не сприяє поліпшенню становища низька соціально-правова захищеність професії критика, як і працівника театру. До цього додаються визначені експертними оцінками невисокі матеріальний і соціальний статус та престиж театральних працівників і незадовільний рівень підготовки критиків, акторів та режисерів. Суспільство шукає нових шляхів виходу театрального процесу з кризового стану, так як матеріальні негаразди різко скоротили можливості реалізації публікою своїх потреб, можливості доступу до театру, породили нову структуру публіки, в якій зростає частка престижно орієнтованої багатої верстви і замикає тонкий прошарок театралів з гуманітарної та інтелектуальної еліти, що не може не впливати на характер і рівень реакцій і оцінок зали. Збагачуються репертуар, розширюється діапазон творчих пошуків, з'являються постмодерніст-ські тенденції, зростає роль творчого експерименту, особливо на малих сценах, оновлюється національна театральна спадщина. І все ж стан театру є кризовим і вимагає нових рішень. З метою активізації театрального процесу спілкою театральних діячів була прийнята програма «Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в Україні», ефективність виконання якої, як і рівень театрального життя, була оцінена учасниками пленуму Спілка театральних діячів. Сучасна театральна ситуація, яка швидко змінюється в умовах динамічної культурно-естетичної реальності, характеризується:

- «розкріпаченням» театральної критики, новою виразністю і сміливістю пошуків і оцінок, вищим аналітичним рівнем;

- публіка стає більш критичною у своєму виборі, менш категоричною в оцінках і толерантною, соціальна визначеною;

- театр, «перенапружений» в експерименті, намагається чіткіше визначитись «у собі», своїй позиції, зростає диференціація між типами театрів, а театральне життя стає різноманітнішим;

- починають зароджуватися нові взаємини між театром, публікою і критикою, вони стають більш вимогливими і жорсткими;

- радикально змінюються відносини театру і держави (влади), яка дає свободу, однак майже не дає фінансової підтримки;

- з 'являється постать (ще така не визначена) спонсора і мецената;

- формується не стільки нова театральна громадськість, скільки патронаж вузького кола осіб.

Серед актуальних проблем розвитку театральної творчості на першому плані постають організаційно-економічні проблеми театру, а також перегляд культурної політики, реформа театральної педагогіки і театральної освіти в цілому, якісне підвищення професіоналізму, особливо режисерів, піднесення престижу театру в суспільстві. Вступивши в XXI cт. український театр набуває нової форми і змісту свого буття.

3.2 Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

1) функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов'язкові заняття;

2) функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Можна вивести наступні основні характеристики дозвілля:

- дозвілля має яскраво виражені фізіологічні, психологічні і соціальні аспекти;

- дозвілля засноване на добровільності при виборі роду занять і ступеня активності;

-дозвілля припускає не регламентовану, а вільну творчу діяльність;

- дозвілля формує і розвиває особистість;

-дозвілля сприяє самовираженню, самоствердженню і саморозвитку особи через вільно вибрані дії;

- дозвілля стимулює творчу ініціативу;

- дозвілля є сфера задоволення потреб особистості;

- дозвілля сприяє формуванню ціннісних орієнтацій;

- дозвілля формує позитивну «Я - концепцію»;

-дозвілля забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення;

- дозвілля сприяє самовихованню особистості;

Таким чином, можна констатувати, що суттю дозвілля є творча поведінка (взаємодія з навколишнім середовищем) людей у вільному для вибору роду занять і ступеня активності просторово-часовому середовищу, детермінований внутрішньо (потребами, мотивами, установками, вибором форм і способів поведінки) і зовні (чинниками, що породжують поведінку).

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

1) обсяг (величина) - залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

2) структура - основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

- активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

- навчання, самоосвіта;

- культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

- фізичні заняття (спорт і т.п.);

- любительські заняття типу хобі;

- заняття, ігри з дітьми;

- зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

- пасивний відпочинок;

- затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

3) зміст - його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов'язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує особистість на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля - показник міри смаку особистості. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді [16, с. 72-78].

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов'язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи [16, с. 71, 81].

Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” - як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях - фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість - це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність - порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства - виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов'язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації. Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В.Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:

рекреаційну - відновлення для продуктивної праці;

розвиток особистості;

задоволення потреб;

спілкування;

передача життєвого досвіду

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров'я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо [35, с. 263-264].

Вільний час є вагомим фактором соціалізації особистосты, оскільки він охоплює собою мега-, макро-, мезо- та мікрофактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації віднесять наступні:

Традиційний механізм соціалізації (стихійної) являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння проходить, як правило, на неусвідомленому рівні з допомогою закарбування в пам'яті, некритичного сприйняття пануючих стереотипів. Ефективність традиційного механізму досить рельєфно проявляється тоді, коли людина знає, “як треба”, “що треба”, але це її знання суперечить традиціям найближчого оточення. У такому випадку виявляється правий французький мислитель Мішель Монтень, який писав: “...Ми можемо скільки завгодно твердити своє, а звичай і загально прийняті життєві правила тягніть нас за собою”[18, с. 79].

Ефективність традиційного механізму проявляється в тому, що ті чи інші елементи соціального досвіду, засвоєні, наприклад, в дитинстві, але які згодом не були у запиті які були блоковані в силу змінених умов життя (наприклад, переїзд із села у велике місто), можуть “виплисти” в поведінці людини при черговій зміні життєвих умов чи на наступних вікових етапах;

Інституційний механізм соціалізації, як слідує із самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для її соціалізації, так і такі, що реалізують соціалізуючи функції попутно, паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні та інші структури, а також засоби масової інформації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами та організаціями відбувається наростаюче накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально схвалюваної поведінки, а також досвіду імітації соціально-схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм.

Засоби масової комунікації як соціальний інститут (друковані видання, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише з допомогою трансляції певної інформації, але і через представлення визначених зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко помітив ще в ХVІІІ ст. реформатор західноєвропейського балету французький балетмейстер Жан Жорж Новер, “оскільки пристрасті, які переживають герої, відзначаються більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше і наслідувати”[18, с.83].

Люди у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями схильні ідентифікувати себе з тими чи іншими героями, сприймаючи при цьому властиві їм зразки поведінки, стиль життя і т.д.

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою у загальному вигляді розуміють комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку чи певного професійного чи культурного прошарку, який в цілому створює визначений стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини постільки і в тій мірі, наскільки і в якій мірі її носії (групи людей -- ровесники, колеги і т.д.), референтні (значимі) для неї.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини із суб'єктивно значимими для неї особами. У його основі лежить психологічний механізм між особистісного переносу завдяки емпатії, ідентифікації і т.д. Значимими особами можуть бути батьки (у будь-якому віці), будь-який дорослий, якого людина поважає, друг-ровесник своєї чи протилежної статі та ін. Звичайно, важливі люди можуть бути членами тих чи інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури. Але не є рідкістю, коли спілкування із значимими особами в групах та організаціях може здійснювати на людину вплив, не ідентичний впливові самої групи чи організації. Тому доцільно виділяти між особистісний механізм соціалізації як специфічний.

Механізми відіграють різну роль в аспектах соціалізації. Так, якщо мова йде про сферу дозвілля, то провідним часто є стилізований механізм, а стиль життя нерідко формується з допомогою традиційного механізму [25. с. 12-14].

Діяльність суб'єкта пов'язується з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини, з другого -- з виявленням для кожного суб'єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб'єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов'язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних , малих і великих, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання [34, с.48].

Отже, можна констатувати, що сутністю вільного часу є цілеспрямована творча поведінка особистості у вільному для вибору занять і ступені активності особистісно-організаційному та просторово-часовому середовищі, детермінованому внутрішніми потребами, мотивами, установками, зовнішніми факторами, які породжують відповідну діяльність.

Дозвілля відіграє важливу роль в соціалізації особистості. Через свої функції відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов'язкові заняття; функцію духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

3.3 Соціологічне дослідження «Вплив театру на дозвілля»

У процесі житедіяльності обистсость набуває всі необхідні соціальні ознаки та риси, котрі допомагають ій жити і діяти в соціальному середовищі, сприймати його і вносити свої впливові корективи у процесі діяльності. Формування особистості, процес набуття певних соціологічних якостей відбувається під впливом створення та функціонування соціальніих інститутів.

Дозвілля - діяльність у вільний час поза сферою суспільної і побутової праці, завдяки якій індивід відновлює свою здібність до праці і розвиває в собі в основному ті уміння і здібності, які неможливо удосконалити у сфері трудової діяльності. Раз дозвілля - діяльність, то це означає, що він не порожній час провождение, не просте байдикування і разом з тим не за принципом: «що хочу, то і роблю». Це діяльність, здійснювана в руслі певних інтересів і цілей, які ставить перед собою людина. Засвоєння культурних цінностей, пізнання нового, любительська праця, творчість, фізкультура і спорт, туризм, подорожі - ось чим і ще багатьом іншим може бути зайнятий він у вільний час. Всі ці заняття вкажуть на досягнутий рівень культури дозвілля.

Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості. Вын безпосередньо впливає і на його виробничо-трудову сферу діяльності, бо в умовах вільного часу найсприятливіше відбуваються рекреаційно-відновні процеси, що знімають інтенсивні фізичні і психічні навантаження. Використання вільного часу є своєрідним індикатором культури, круга духовних потреб і інтересів конкретної особистості або соціальної групи.

Культурний простір надає дію на розвиток і формування особистості, оскільки не тільки створює умови для задоволення потреб дозвілля, але і через ціннісно-орієнтаційну складову впливає на їх формування. При цьому воно змінюється і само - перетворюється під впливом творчої активності людини. Для розкриття власне соціокультурної ситуації у сфері дозвілля необхідно звернутися до його змісту, до тих видів діяльності, яким люди віддають перевагу в годинни дозвілля. В даний час соціокультурна ситуація характеризується цілою низкою негативних процесів, що намітилися у сфері духовного життя, - втратою духовно-естетичних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді і дорослих, істотним скороченням фінансової забезпеченості установ культури. Театр, як різновид культурного дозвілля, є основним і чи не єдиним фактором морального, естетичного, цивільного виховання особистості. Театр впливає на свідомість, емоційний світ людини, ( тим самим формуває його цілісний вигляд; активно сприяє духовному росту, виховує ідейні й моральні переконання, стимулює діятельність, що підвищує політичну культуру, культуру праці и побута). Соціологи, визначаючи потребу людини в театрі, вказують на прагнення до наслідування, смак до гри як серед дітей, так і дорослих, початкову церемоніальну функцію, потребу розповідати історії і безкарно сміятися над тим або іншим станом суспільства.

Духовні цінності в житті людини та суспільства виступають соціально значущими орієнтирами діяльності суб'єктів, забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, відповідний рівень самосвідомості та організованості його членів.

Об'єкт дослідження: є жителі м.Київ

Предмет дослідження: - місце театру у дозвіллі.

Ціль дослідження: дослідити місце та роль театру в системі дозвілля.

Завдання дослідження:

1) Визначити переваги занять у вільний час;

2) Виявити вплив на вибір проведення дозвілля;

4) Виявити місце театру в виборі дозвілля;

4) Визначити роль та причини відвідування театру;

4) Зробити необхідні висновки

Анкета (Див. Додаток 1)

Результати опитування

Співвдношення занять у вільний час показало, що друзі займають більше половини респондентів(60%), при чому не залежно від віку та статі. Спортом займаються 28% респондентів і лише 12% вибрали театр як улюблене заняття у вільний час. Таким чином театр поступається місцем іншим видам захопленні і проведення часу як молоді, так і людей старшого віку. Це може бути зумовлено тим, що дуже великі ціни на квитки до театрів зробили їх недоступними для значної більшості людей, особливо молоді. І зараз практично єдиним каналом, який забезпечує широкий доступ абсолютної більшості людей до художніх цінностей вітчизняної та світової культури, стало телебачення.

Вплив на вибір дозвілля розрізнилось по віку. Більш зрілі люди покладаються на себе в виборі (39%) , тоді як для молоді (більш з них студенти) друзі є головним чинником в виборі дозвілля (58%) і лише на 3% респондентів великий вплив на вибір визначють батьки..

Серед переваг мистецтв лідируюче місце поділили музика і телебачення 34% та 35%, література - 27% і лище 4% припало театру.

Серед опитуванних знайшлись і такі, які взагалі не відвідують театр.

Із опитуваних, які всеж-таки відвідують театр лише 3% відвідують його кожного тижня, 26% раз в один-два місяці і 71% раз на рік і рідше.

На питання : З якою метою Ви відвідуєте театр 42% опитуваних визначили комунікативну функцію. Ще 39% - виховну та 19% відповідей було віддано освітній функції.

Комедія утверджується як лідер уподобань (6% респондентів) проте на друге місце глядачі ставлять драму 34% і трагедію 10%.

Сьогодні молодь у віці 21-24років становить переважну більшість зали - 65%; Середнє покоління 24%, а старше всього 11%.

Лише близько однієї третини (34%) відвідувачі театру - чоловіки. Тоді як жінки складають 66%

Основну частину аудиторії складають студенти (46%) та працівники (39%). Бізнесмени - 13% та 2% пенсіонери.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково. Та зазначим, що культурне дозвілля за допомогою видів мистецтв формую людини з середини. У даній роботі був простеженний вплив та місце театру на дозвілля.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва та, відповідно, культурного дозвілля, полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима.

Читаючи книгу, коштуючи перед мальовничим полотном, читач, глядач не бачать письменника, живописця. І тільки в театрі людина очі в очі зустрічається з художником, що творить, зустрічається з ним у момент творчості. Він угадує виникнення й рух його серця, разом з ним живе всіма подіями, що відбувалися на сцені.

Читач на самоті, наодинці із заповітною книгою, може пережити хвилюючі, щасливі миті. А театр не залишає свого глядача на самоті. У театрі все ґрунтується на активному емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює в цей вечір на сцені художній твір, і тих, для кого воно створюється.

Слід зазначити, що відвідування театру, це такий же обов'язок, як і відвідування навчального закладу, з тою лише різницею, що ця форма не нав'язує суспільством, саме тому жителі Києва рідко відвідують театри.

Тому із часом функція театру як основного місця провождения в системі дозвілля втрачається з кожним днем.

Звичайно театр не можливо зрівняти з кінотеатром, це зовсім різні напрямки показу, але все-таки завдяки розвитку кінематографа й підвищенню ролі кіно, театр поступово втрачає відвідувача, а молодь активно відвідуэ кінотеатри, тому що це більш приваблива пропозиція, ніж театр.

Театр стає для глядача переважно засобом розваги, відпочинку, відходу від повсякденних турбот, підвищення тонусу емоційного життя і, значно меншою мірою, отримання естетичної насолоди, пізнання життя, самовиховання та ін. Зростає роль театру у функції задоволення потреб, престижних амбіцій і світського спілкування. Хоча виконує також виховну функцію. На сам перед на рівні підсвідомості, тому глядач не розглядає зовнішньо цей вплив. Можна відзначити, що виховна функція являється чи не найважливішою. Але за останні роки при недостатньому рівні стану драматургії, особливо вітчизняної, відбувається зниження виховної ролі театру і уваги громадськості до нього.

Театр впливає на формування світогляду. Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елементів: світорозуміння, світовідчуття, світоставлення, світосприймання.

Таким чином, підсумувавши, можна сказати, що театр один з найважливіших видів культурного дозвілля, який виконує значний вплив на формування особистості.

Висновок

Аналізуючи соціальну природу мистецтва і театру можна сказати, що сфера театру, як частина суспільства, зумовлена суспільством не лише зовнішньо, а й внутрішньо. Театр розглядається як форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій» з вихідною передумовою вивчення, насамперед, включення театру в соціальний контекст. Розглядаючи атрибути театру, знаходимо їх аналоги у повсякденному житті. Театр є соціальним інститутом, який має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей (глядачів), забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин. Театр як інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації особистості, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду. Театр задовольняє потреби і інтереси, вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

Разом з тим театр розгдядається як механізм формування особистості, а елементами впливу є: соціальне пізнання, оволодіння певними навиками практичної діяльності, засвоєння певних норм, позицій, ролей та статусів, вироблення ціннісних орієнтацій та установок, а також включення особистості в активну творчу діяльність. Отже, за допомогою впливу театру формується духовна сфера та поведінка особистості, накопичується система знань, яка засвоюєтья нею в процесі перегляду театрального дійства. Одночасно відбувається процес формування компонентів структури особистості -- пам'ять, культура і діяльність.

Функції, які здійснюється театром, створюють взаємодію з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує соціально-демографічні групи пов'язані з трансляцією художніх цінностей, які є його потенційним агентом. Інформація і комунікація є двома рівнями процесу спілкування. Отже на цих рівнях розглядували театр:

На першому рівні процесу спілкування, театр несе в собі інформацію до глядача, створює умови для пізнавальної діяльності, є пізнавальним ресурсом при формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо. На другому рівні процесу спілкування публіки з театром, одержана інформація поєднується з системою існуючих норм і цінностей, регулює контакти з оточуюючим середовищем, передусім соціальним.

За цих умов комунікація має безпосереднє відношення до соціальної дії. Це свідчить про те, що комунікація театру суттєво впливає на фунуціонування соціуму (в данному значенні відвідувачів театру), відповідає за підтримку цілісності суспільства, дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремій особистості, то суспільству в цілому. Аналіз наукової літератури свідчить, що дозвілля (або вільний час) є важливих засобом формування особистості, оскільки в реалізації комунікації найбільш сприятливо проходять реакційно-відтворюючі процеси, які, в свою чергу, знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження. Дозвілля розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Дозвілля є вагомим фактором соціалізації особистості, оскільки при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації. Театр, як різновид культурного дозвілля, є основним фактором морального, естетичного виховання особистості. Аналіз соціологічно дослідження показує, що функція театру як основного місця провождения в системі дозвілля втрачається з кожним днем. Досить мала частина суспільства вибирає театр як улюблений вид мистецтва. Хоча глядачі розуміють, що театр, через соціальні функції, впливає на процес формування особистості. Але досить багато відвідувачів театр, визначають його комунікативну та виховну функцію. Сьогодні спілкування з театральним мистецтвом стає більш поверхневим, ніж в радянську епоху, слабшає тому, що його розвиває і посилюється розважально-релаксаційна роль. Якщо раніше театр був лідером суспільної думки, то сьогодні для публіки першорядне значення має театр як місце відпочинку.

Для того, щоб міг реалізуватися весь потенціал театру, необхідно забезпечити відповідні умови для розповсюдження і освоєння театральної продукції, яка повинна сприяти підвищенню якості дозвілля населення. Для вдосконалення діяльності інституту театру істотну роль грають соціологічні дослідження. У умовах переходу сучасного українського суспільства до ринкових відносин, зміни соціальній ролі театру в житті суспільства, зміни типів взаємодії театру з іншими соціальними інститутами - політичними, економічними, освітніми, культурними і отримання ним нових соціальних функцій в умовах становлення соціальних відносин нового типу, вивчення соціокультурного інституту театру набуває особливої важливості. Театр, що виконує ряд важливих соціальних функцій потребує суспільної і державної підтримки, в ухваленні закону про театр, у формуванні нової системи найму акторів і в розробці соціальної політики, що стосується всіх учасників взаємодії «театр-глядач».

Додаток 1

Просимо Вас приділити нам декілька хвилин і відповісти на питання нашої анкети

АНКЕТА

1. Яке ваше улюблене заняття у вільний час?

1. Спорт

2. Друзі

3. Театр

2. Що впливає на вибір Вашого дозвілля?

1. Батьки

2. Друзі

3. Я сам(а)

3. Яким видам мистецтва Ви віддаєте перевагу?

1. Театр

2. Література

3. Телебачення

4. Музика

4. Чи відвідуєте Ви театр?

1. Так

2. Ні

5. Як часто Ви відвідуєте театр?

1. Кожного тижня

2. Раз в один-два місяця

3. Раз на рік і рідше

6. З якою метою Ви відвідуєте театр?

1. Виховною

2. Освітньою

3. Комунікативною

7. Який Ваш улюблений театральний жанр?

1. Драма

2. Комедія

3. Трагедія

8. Яка сфера Вашої діяльності?

1. Бізнес, підприємництво

2. Робочий/інженер

3. Студент

4. Безробітний

5. Пенсіонер

9. Ваш вік

1. 15-20

2. 21-24

3. 25-30

4. 31-40

10. Ваша стать

1. Жіноча

2. Чоловіча

Додаток 2

Глосарій

Мистецтво -- одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Соціальну структура -- стійка сукупність соціальних суб'єктів у вигляді класів, прошарків, груп, категорій населення і правил їхньої взаємодії.

Соціальним інститут - історично установлена форма організації, яка має комплекс правил поведінки, принципів, культурних норм, охоплюють певну сукупність людей, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин.

Неформальні інститути - ті, в котрих функції, засоби, методи дій не знайшли виразу у формальних правилах, нормативах тощо.

Інституціалізація -- процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забеспечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню.

Соціальні приписи -- норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів.

Потреби -- внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження.

Цінність -- суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.

Систему ціннісних орієнтацій - сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей.

Соціальні настанови -- соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій

Соціальна роль -- приведення до дії прав і обов'язків, пов'язаних з певним статусом. Соціальна роль містить одну або кілька партій, і кожну з них виконавець може зіграти за низки обставин перед аудиторією одного і того самого типу.

Партія, або шаблон -- це наперед визначений склад дій, які розгортаються в процесі виконання і можуть виконуватися актором за інших обставин.

Команда -- це будь-який набір індивідів, які кооперуються щодо постановки окремих повсякденних діяльностей.

Комунікація - передавання інформації від однієї системи до інщої за допомогою сигналів чм спеціальних носіїв.

Масова комунікація - систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінку і поведінку людей.

Культура - сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.

Культура особистості - сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Діяльність -- цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота.

Дозвілля - діяльність у вільний час поза сферою суспільної і побутової праці, завдяки якій індивід відновлює свою здібність до праці і розвиває в собі в основному ті уміння і здібності, які неможливо удосконалити у сфері трудової діяльності.