Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння, проституція

Крім цих слів у Плавта існує ще кілька термінів, якими він називає жінок, що заробляють своїм тілом.

Крім "guaestuosa", Плавт уживає ще для повій назви "meretrіx" (від слова "merere" - заробляти, саме непотребством), "prostіbulum" (від "prostare" - стояти перед публічним будинком), "proseda" (від "prosedere" - сидіти перед публічним будинком).

Граматик Ноний Марцелл (ІV у н.е.) визначає різницю між "meretrіx", або "menetrіx", і "prostіbulum": перша займається своїм ремеслом у більш пристойних місцях і в більш пристойній формі - вона залишається в будинку і віддається тільки в темряві нічний, тим часом як prostіbulum день і ніч стоїть перед борделем.

Тут ми маємо перше визначення вільної, або таємницею проституції і проституції публічних будинків, визначення ж Солона відносилося тільки до останнього. Тим самим поняття про проституцію у відношенні до нижчої форми неї - гетери не зараховувалися сюди - розширилося. Одні дивилися з презирством на інші, клієнти яких рекрутувалися з нижчих шарів народу і з рабів.

Коротко, але цілком вичерпно визначає характер повії один напис на стіні Помпеи: "Люцилла ізвлекла вигоду зі свого тіла".

Найбільше значення для більш точного визначення проституції і відмінності її від інших форм позашлюбних полових зносин мають знамениті визначення і дослідження римського права, насамперед - Ульпиана. Висновки його знаходяться в Дигестах Юстиніан. Вони говорять: "Публічним непотребством як ремеслом займається не тільки та, котра проституируется в будинку терпимості, але і та, котра безсоромно продає себе - як це звичайно і буває - у розважальному кабачку або в іншому місці". Але під словом "привселюдно" ми розуміємо "всім і кожному, тобто без вибору" - отже, не таку жінку, що віддалася, порушивши подружню вірність, або завдяки насильству, а таку, котра живе на зразок дівки з публічного будинку. А тому про жінку, що мала полові зносина за грошову винагороду з одним або двома чоловіками, не можна ще сказати, що вона привселюдно займається непотребством як ремеслом". З іншого боку, існує думка, що і та жінка повинна бути прилічена до повій, що привселюдно віддається багатьом і без винагороди.

Досить цікаво, що римські юристи одержання плати за статевий акт ще не розглядали як проституцію. Вони дотримували тієї думки, що грошова винагорода не складає сутність проституції, що воно не настільки ганебно, як ця остання, а залежить лише від відносин між чоловіком і жінкою. Як людина, що побачила і світло, і людей, Ульпиан знав, як часто жінка, що займає залежне суспільне становище, намагається одержати які-небудь переваги за те, що вона віддається, анітрошки не поступаючись при цьому своєю "честю" і не побоюючись, що втратить повагу суспільства і що її не будуть більше вважати "чесною жінкою". Чи не існує пасивної в половому відношенні жінки глибокої фізіологічної, схильності жадати від чоловіка еквівалента за жертву, що вона приносить йому, необмежено віддаючи його любовним ласкам? Чи не поширена така форма "продажності" жінки набагато більше, ніж проституція?

З усіх фактів, що залишилися нам із древніх часів, можна зробити один загальний висновок:

"Жінка, що з метою добування грошей, а також без такої мети, привселюдно або таємно продає себе або інших жінок багатьом чоловікам не перебираючи, є повія."

Те, що приведено вище, і є класичне поняття про проституцію по римському праву, визнане в загальному і пізнішими юристами.

Нарешті, потрібно ще помітити, що римське право строго відрізняє повію від інших представниць вільних полових зносин: від "concubіna", "pellex", "amіca" або "delіcata".

"Concubіna" - жінка, що живе з неодруженим чоловіком і у всіх відносинах займає положення дружини, так що бракує тільки узаконення юридичним шлюбним договором.

"Pellex", "paelex" (від грецького - "наложниця")- кохана одруженої людини й у якості такої користується набагато меншою повагою, чим конкубинатка.

Відповідно до тексту виданого царем Нумой закону, жінку називали "pellex" і вважали безчесної, якщо вона жила в інтимному зв'язку з чоловіком, у власній владі якого вже знаходиться, для правомірного шлюбного союзу, інша жінка. (Нума Помпилий - другий із семи римських царів, з ім'ям якого зв'язувалися правові і релігійні реформи).

Нарешті, від повії відрізняли також галантну жінку, "amіca" або "delіcata", що мала полові зносина лише з деякими чоловіками на вибір і тому виключалася з визначення Ульпиана. Це те ж, що наш "напівсвітло" або та категорія продажних жінок, яким Овідій присвятили свій добуток "Наука любові". Як пояснює поет, воно не відноситься до повій. Останніх він строго відрізняє від галантних жінок, полове життя яких, на його думку, носить безумовну печатку індивідуальних відносин і вибору, хоча вони і віддаються майже винятково за винагороду.

Римське право послужило основою для усіх визначень пізнішого часу аж до сьогодення. Ці визначення можна розділити на дві великі групи: перша бачить сутність проституції в "публічному непотребстві", друга - у "продажності" проституйованої жінки.

Християнське навчання, як це виразилося в працях батьків церкви, канонічному праві і повчальному богослов'ї, більше дивилося на проституцію, як на загальне полове змішання, на проміскуїтет. Знамените визначення святого Ієроніма говорить:

"Повія є жінка, що віддається похоті багатьох чоловіків".

Теологи і юристи вдавалися переважно в аналіз поняття "багато чоловіків", зв'язуючи з ним самі дивні питання. Один думав, що потрібні принаймні 40 чоловіків, щоб побачити наявність проституції. Іншої вимагав для цього 60 чоловіків. А один навіть погоджувався лише в тому випадку застосовувати до жінки епітет повії, якщо вона віддалася не менш чим 23000 чоловіків!

У канонічному праві ознакою повії вважається приступність її усім і продажність. А католицьке повчальне богослов'я називає повією жінку, що продається всякому зустрічному і привселюдно пропонує себе.

Відповідно до християнського навчання, проституція - відома форма розпусти. Будь-які позашлюбні полові зносини воно таврує так само, як проституцію. Римське ж право, навпроти, як ми бачили, різко відрізняло проституцію від інших форм позашлюбного співжиття (конкубинатка, метресса, дама напівсвітла).

Найбільш вичерпним визначенням проституції можна вважати наступне:

Проституція є визначена форма позашлюбних полових відносин, що відрізняється тим, що індивідуум, що вступає на шлях проституції, постійно, безсумнівно і привселюдно віддається, більш-менш не перебираючи, невиразно великому числу осіб; рідко - без винагороди, у більшості випадків промишляючи продажем свого тіла для злягання або інших полових діянь з цими особами, або взагалі провокуючи їхнє полове порушення і задовольняючи його; причому проституйований суб'єкт, унаслідок свого розпусного промислу, здобуває визначений постійний тип.

У загальне поняття "проституція" включається також і звідництво до якого у відомому змісті належить і сприятливому розвиткові проституції і провокуюче її сутенерство. Дійсно і те, і інше можна назвати непрямою проституцією. Римське право, як відомо, теж зараховувало звідниць до повій.

14. Види проституції (на прикладі Древньої Греції)

Релігійна проституція.

Солон на доходи заснованих їм в Афінах диктериад (публічних будинків) побудував храм на честь богині проституції проти її статуї, у підніжжя якої збиралися процесії вірних прозелітів цієї богині. Афінські гетери брали діяльну участь у святах у її честь, що відбувалися в четвертий день кожного місяця і під час яких вони займалися своїм ремеслом на користь цього храму.

Інші такі ж храми знаходилися у Фивах, у Беотии й у Мегаполісі, в Аркадієві.

Культ Афродіти був не що інше, як культ проституції, як це доводять різні назви, дані цій богині.

Так, вона називалася "Pandemos" (усенародної), "Hetaіra" або "Porne" (гетера, представниця грубої чуттєвості), "Perіbasіa", по-латинському - "Dіvarіcatrіxa" - слово, що містить натяк на похітливий акт. Потім неї називали "Melanіs", тобто чорної, або богинею любовної ночі, тому що храм її був оточений непроникним для денного світла лісом, де закохані бродили навпомацки. Вона носила ще назви "Mucheіa" (богиня таємних місць), "Castnіa" (богиня безсоромних злягань), "Scotіa" (богиня мороку), "Darcetos" (богиня дозвільної ліні), "Kallіpygos" (богиня з красивими сідницями), нарешті "Mechanіtіs" (механічна богиня), тому що зображення її з дерева з мармуровими ногами й особою, будучи приведені в рух за допомогою схованих пружин, передавали самі цинічні і брудні пози і рухи.

Роль жриць цієї богині часто виконували куртизанки і сприяли в такий спосіб збільшенню доходів її храмів. Страбон запевняє, що в храмі Афродіти в Коринфі жило більш тисячі гетер, присвячених його відвідувачам.

У Древній Греції був розповсюджений звичай присвячувати Афродіті для умилостивления її відоме число зовсім молодих дівчин. Так, ми знаємо, що Ксенофонт із Коринфа, відправляючись на Олімпійські ігри, обіцяв присвятити їй п'ятдесят гетер, якщо вона дарует йому волю. "ПРО, володарка Кіпру, - викликує поет Пиндар в оді, складеної на честь його перемоги, - Ксенофонт приведе у твій великий ліс целую низку в п'ятдесятьох красунь!.. А ви, молоді красуні, - звертається він потім до цим останніх, - ви, що даєте в себе притулок і гостинність усім чужоземцям, ви, жриці богині Пито в багатому Коринфі, возжгите пахощів перед зображенням Афродіти і, призиваючи матір любові, ублагаєте її не відмовити нам у її небесній милості і дати нам те блаженство, яким ми насолоджуємося, зриваючи ніжний колір вашої краси".

На одній давньогрецькій вазі зі знаменитої колекції Durand'a зображений храм Афродіти, у якому куртизанка за допомогою рабині приймає пропозицію одного чужоземця, увінчаного миртовим вінком і гаманець, що тримає в руці, із грішми.

Свята на честь Адоніса були не звичайні оргії. Гетери присвячували храмам його значну частку заробітків, отриманих шляхом проституції. Вони звичайне користувалися святами на честь його, на які отовсюду стікалася маса чужоземців, для того щоб віддаватися в цей час самій широкій розпусті нібито в славу і під захистом цього бога.

Проституція цивільна.

Міцне поширення релігійної проституції і наштовхнуло, імовірно, Солона на визнання і регламентацію цивільної проституції. При ньому вона вперше є офіційною в державі, що одержує від неї відомий доход.

Солон мав на увазі доставити державі ті доходи від проституції, які одержували від неї дотепер храми, і для цього він улаштував в Афінах публічний будинок, що служив для задоволень афінської молоді і для огородження особистості і спокою чесних жінок. Будинок цей, куди всякий мав доступ, називався диктериадой (dіcterіon), і в ньому жили куплені і вмісти за рахунок держави рабині.

Вхідна плата в диктериады, однакова для усіх відвідувачів, була дуже помірна. Ксенарх у своєму "Penthale" і Евбулид у "Parenchіs" дають нам опис жінок, що живуть у цих кублах розпусти. Вони носили плаття з прозорих тканин, через які погляд міг бачити усе. Деякі з них одягалися з ще більш тонким цинізмом, прикриваючи обличчя вуаллю і груди тонкими ніжними тканинами і залишаючи інші частини тіл неприкритими.

Диктериады, до якого би розряду вони ні належали, користувалися привілеєм повної недоторканності: вони вважалися притулками, де кожен громадянин знаходився під захистом суспільної гостинності, і туди ніхто не мав права проникнути з метою здійснення якого б то ні було насильства.

Ні для одного громадянина, яке б ні було його суспільне становище, не вважалося ганебним відвідувати ці дома терпимості. Навпроти, на думку одного гумористичного римського письменника, що осміював вдачі афінян, їх навіть повинний був відвідувати всяка молода людина, щоб там закінчувати своє виховання.

Проституція естетична.

Проституція була різних категорій. У числі їх виділяється естетична, або освічена, проституція, що згодом спостерігалася в 1500 році в Італії й у 1700 році у Франції. Повії, що належать до цього класу, славилися як митецькі співачки, музикантки і флейтистки. Вони вели зовсім вільний спосіб життя і займалися своїм мистецтвом особливо під час різних релігійних свят. Гетери ці не віддавалися за гроші, подібно звичайним повіям диктериад, першому зустрічному, але враховували в цьому відношенні свої симпатії і антипатії. Вони часто по своєму розумінню, утворенню і добірності манер ставали гідними подругами найвидатніших людей Греції.

Їх можна розділити на дві різні категорії, що обидві і складають аристократію цього роду проституції: на гетер-повірниць і гетер-философок. Представниці другої категорії, знаходячись постійно в суспільстві мудреців і поетів, навчилися від них мистецтву трактувати про філософію й інші науки і бували присвячені в усі сучасні питання, тим часом як гетери-повірниці, менш утворені, чим ці, відрізнялися умінням веселитися, жвавістю і розумом, завдяки якому їм удавалося підкорити собі видатних людей своїми витонченими ласками, і репутацією. Так, наприклад, у Єгипті з Птоломеєм Филопатором зовсім розділяла влада його гетера Агатоклея.

Але до якого би класу повії ні належали, положення їх у Древній Греції було офіційно, і знаходилися вони завжди в залежності від народу. Вони, наприклад, не мали права самовільно залишати межі республіки, не випросивши на те попередньо дозволу архонтів, що давали його тільки в тих випадках, коли були упевнені, що приїзжі повернуться назад на своє місце проживання.

Гетери займалися своїм ремеслом зовсім вільно, привселюдно, і це доводить, наскільки нормальним явищем вважалася за всіх часів проституції. Якщо молодому афінянинові подобалася яка-небудь гетера, він, за словами Люциана, Алкифрона й Аристофана, писав її ім'я на стінах храму, додаючи до нього кілька утішних або жартівливих епітетів.

Ранком кожна куртизанка посилала свою рабиню читати на стінах храму написи, і якщо в числі їхній знаходилося і її ім'я, то вона на знак згоди відправлялася в храм і там очікувала свого шанувальника у свого напису.

Есхіл прямо говорить, що "гетери торгують собою у воріт храму".

Люциан виражається більш точно, говорячи, що "великий ринок гетер знаходиться наприкінці двору храму, праворуч, біля воріт Dіpylon". Нерідко любовний торг відбувався й у підніжжя тієї або іншої статуї, спорудженої на честь якого-небудь знаменитого громадянина, що упав у бої.

Значення проституції в житті греків було так велике, що вона породила навіть особливу, спеціальну літературу. Так, наприклад, Киллистрат написав "Історію гетер", а Макон зібрав найбільш дотепні виречення всіх знаменитих куртизанок.

Аристофан Візантійський, Апполодор і Горгий зібрали зведення про життя ста тридцяти п'яти гетер, що прославилися в афінян і славні подвиги яких були гідні того, щоб про них довідалося потомство. Ті з них, клієнтами яких були воєначальники, правителі міст, жреці і філософи, підкорялися одному тільки ареопагові, тим часом як всі інші повії залежали звичайні від нижчих судово-адміністративних установ.

15. Суспільна і наукова думка 19-го - початку 20-го вв. про соціальну сутність проституції.

Проблема проституції вже багато років привертає увагу дослідників. Складність теми дослідження, але разом з тим і надзвичайний інтерес до неї обумовлені тим, що проституція - надзвичайно багатогранне явище в історії і культурі людства. Унаслідок цю суперечку про сутності проституції, її відмітних рисах продовжується з XІ в. Література по даній темі обчислюється сотнями найменувань.

В історіографії даної теми мається чимало робіт, присвячених вивченню правової і медичної регламентації проституції. Однак, питання про визначення сутності і змісту категорії "проституція" у сучасній історіографії розроблений досить слабко. З нечисленних робіт, що торкаються це питання, можна виділити статті С.И. Голоду і И.С. Кону. Більшість сучасних дослідників до даної проблеми підходять до соціально-економічної, а не культурологічної точки зору.

У XІ - початку ХХ вв. питання про сутності і роль проституції був одним з дискусійних в історичній, соціально-політичній і медичній літературі. У ході обговорення він придбав особливу гостроту. Це було зв'язано з тим, що проституція, на думку вчених, руйнуючи соціальний лад життя, до того ж була злом, що вбиває народне здоров'я, поширюючи венеричні хвороби.

В офіційних документах вона розумілася як "розпусту або непотребство, іменуючи такими торгівлю своїм тілом, пропозиція плотського зв'язку або згода на таку за відому винагороду, з кожним, того пожелавшим" і "снискивающая собі їжа". Це визначення відносилося до повії взагалі, без поділу на категорії.

Офіційні документи XІ в. визначають наступні основні ознаки проституції: продажність, публічність, професійність. І проте це поняття не охоплювало велику частину продажних дівиць (утриманок, тимчасових і інших). На думку А. Флекснера, воно мало чисто поліцейський характер, тому що в це визначення входили тільки зареєстровані, професійні повії, що крім проституції не мали інших джерел доходу.

У 1903 р. друге відділення Російського суспільства охорони народного здоров'я ухвалило створити комісію для обговорення питання про лікарсько-поліцейський нагляд за проституцією в зв'язку з загальним питанням про боротьбу з нею. Ця комісія на своїх засіданнях у 1903-1904 р. розглядала кілька питань, що стосуються проституції, зокрема питання про визначення такої. Член комісії, присяжний повірник П.П. Соколов у своїй доповіді говорив про те, що "сучасне законодавство щодо проституції носить двоїстий характер: з одного боку, воно не тільки заперечує можливість займатися проституцією, але навіть карає осіб, як жінок, так і чоловіків, за звабний спосіб життя; а з іншого боку - існує особливий порядок і організація способів нагляду за нею і порядок відкриття і змісту публічних будинків", те є законодавство XІ - початку ХХ вв. відносилося до проституції негативно, "визнаючи її діяння злочинними". Ця комісія розбирала кілька запропонованих визначень сутності проституції, але чітких рішень так і не змогла прийняти. На розгляд тих, що зібралися було запропоновано наступне визначення терміна: "Повією іменується жінка, що займається продажем свого тіла, як промислом, - єдиним або побічним при інших яких-небудь заняттях". Це визначення оспаривалось багатьма на тім підставі, що в ньому відсутнє поняття про публічність. Інше визначення, запропоноване для аналізу "повія є жінка, що добуває засоби публічним продажем свого тіла", так само було піддано критиці на тім підставі, що поняття про публічність не всім однаково зрозуміло, тому що деякі мають на увазі під публічністю те, що робиться на очах у всіх, а також, що в ньому відсутнє вказівка про заняття проституцією. Дослідники категорії "проституція" так само не були єдині у своїх вишукуваннях. Кожний з них виділяв свій чільний (на його думку) ознака.

Э. Шперк головною ознакою проституції вважав професійність. Він писав: "публічна жінка та, котра обрала своїм ремеслом проституцію і не має і не бажає іншим шляхом здобувати засобу до існування", а проституція - це " ремесло, законний, швидкоплинний і гострий вид шлюбу" Р. Вардлоу визначав проституцію як "усякі недозволені зносини між статями". Він навіть відкидав усяке розходження між розпустою і проституцією і називав публічною жінкою "усяку, котра за гроші, або безоплатно, добровільно жертвує своєю чеснотою". Щоб назвати жінку таковою, недостатньо одного випадку зносин; на жінку "накладає печатку проституції тільки добровільне повторення полового акта.

Слідом за Р. Вардлоу деякі автори у своїх міркуваннях доходили до абсурду. Вони думали, що повія - "це та жінка, що щонайменше протягом 20 годин віддавалася в публічному будинку чоловікам".

Аналогічно визначав проституцію і М. Кузнєцов: "Повія, або, як звикли виражатися в нас, "публічна жінка", звичайне вживається в занадто широкому плані; у сутності ж повія є жінка, що віддає за гроші своє тіло для задоволення полового інстинкту чоловіка"; "У цьому змісті проституція є торгівля людським тілом з переслідуванням розпусних цілей, у великому змісті, у нас іноді приймається за проституцію узагалі всі позашлюбні полові відносини.

По М. Рабюто, єдина вирішальна ознака проституції полягає в наступному: "щирою повією ми називаємо ту жінку, що під впливом змушеної або вільної волі вступає в полові зносина без усякого вибору, без симпатії або хоча б і почуттєвої пристрасті. Як тільки існує відомий вибір, - на підставі тільки імпульсів полової пристрасті - ми маємо перед собою розпуста, розбещеність, перекручення, але не проституцію в щирому змісті цього слова, ...відсутність індивідуального вибору, віддача себе байдуже всім і кожному - от сама істотна й універсальна ознака".

Подібно М. Рабюто, Л. Мартино називає повією, або публічною жінкою, ту "жінку, що не вибирає свого покупця", але і не спростовує думки, що повією може бути і та, "яка його вибирає, але вже в іншому роді .., із крайньою байдужістю до нього." Проституцію в цілому він визначає як "торгівлю почуттєвих насолод для інших".

У визначення "проституція" на думку М. Чистякова потрібно включати тільки самі істотні ознаки, а саме: "жінка, що відкрито і не розбираючи особистість продає свою любов за гроші і шукає популярності, як така і є завжди повія".., тобто "у це поняття не повинний входити критерій про її здоров'я, а також те, "проституирует вона з ведена чи адміністрації ні".

Ще один немаловажний аспект вносить у це визначення А. Поспєлов: - тайность проституції. Він писав: "повія це дівиця або замужня жінка, що відкрито або таємно і по звичці віддається чоловіку для задоволення його полового потяга".

Якщо всі попередні автори визнавали, що проституція в той час була необхідним елементом соціального ладу, то Д.Д. Ахшарумов у своїй доповіді "Проституція і її регламентація" заявляє про те, що це "сукупність відомих аномальних явищ у половій сфері життя людини, частина явищ його ж життя, але в патологічних відхиленнях від норми", а повія "є бідна жінка, що продає своє тіло всякому, - за яку-небудь невелику плату; продающие його дорого - за тисячі, сотні або хоча б десятки карбованців не можуть вважатися такими. Це зовсім особлива привілейована істота, і таку ніколи не називають повією. Нею може вважатися тільки жінка, що живе в будинку терпимості, сама себе таковою объявившая". Таким чином, тут у наявності пріоритет продажності над іншими ознаками, причому з цього поняття випадають жінки з "вищого суспільства, але занимающиеся нею, а також усяка вільна-таємна або явна одиначка". У противагу цьому визначенню він разом з тим говорить, що повія - це "високий ідеал жінки, що губить своє життя для загального блага".

У своїх роботах А. Бляшко називав проституцією такі форми позашлюбних полових зносин, при яких мотивом зносин для визначеної частини жінок є не особиста прихильність і не почуттєвий інстинкт, а винятково заробіток.

А.Х. Сабінін називав проституцією "усякий половий зв'язок, при якій одна сторона зовсім не піклується про благо інший, тобто всяке тимчасове задоволення полового потяга, позбавлене почуття любові і відданості і не приймаюче в увагу здатних відбутися при цьому наслідків". Якщо при цьому має місце грошова плата, то це і є проституція у вузькому змісті слова, але в тих випадках коли цього ні, вона такий не є". Таким чином, у нього на перший план виступає принцип продажності як основний.

Одним з дослідників, що довгий час вивчав проституцію і вважав принцип продажності чільною ознакою у визначенні проституції, був В.М. Тарновский. У роботі "Проституція й аболіціонізм" він стосується визначення цього питання. За його словами "проституція" "саме по собі і у всіх своїх проявах є моральне зло і зло, при дійсних умовах життя, неминуче. З ведена або без ведена поліції відбувається купівля-продаж полового акта, вона завжди однаково принижує людське достоїнство жінки". Х.М. Чарыхов вводив у поняття проституції нові елементи. По-перше, він відзначає, що явище це характерно тільки для людського роду; по-друге, те, що основною причиною, що штовхає на цей шлях жінку, називають матеріально-економічну, тобто гроші, не визнаючи тим самим інші види винагороди, і по-третє, визначає її як чисто міське явище. Він писав: "Проституція це ганебний факт історії людства; який німим докором стане перед прийдешнім поколінням, як факт жорстокий і неминучий. Проституція це улюблена дочка міст. Вона як специфічне соціальне відношення, характеризується як промисел, має своею метою економічний^-економічний-матеріально-економічний субстрат - гроші. Тому проституція, як відомий спосіб забезпечення свого матеріального становища в боротьбі за існування, стає долею найбільше економічно не забезпечених елементів суспільства.

Інше характерне для того часу визначення проституції запропонував німецький учений И. Бліх у своїй роботі "Історія проституції". На його думку, "проституція - є визначена форма позашлюбних полових відносин, що відрізняється тим, що індивідуум, що вступає на шлях проституції, постійно, безсумнівно і привселюдно віддається більш-менш не перебираючи, невиразно великому числу осіб; рідко без винагороди, у більшості випадків промишляючи продажем свого тіла для злягання або взагалі провокуючи їхнє полове порушення і задовольняючи його; причому проституирующий суб'єкт, унаслідок свого розпусного промислу, здобуває визначений постійний тип".

Таким чином, він виділяє 9 ознак проституції в її розвитку. Але це визначення страждає деякими недоліками. По-перше, з нього виключаються особи, що непрофесійно займаються проституцією, тобто ті, у яких проституція виступала як би другорядним промислом; по-друге, він не відносить сюди "випадкову проституцію і життя на змісті", інакше кажучи, жінок, що займаються розпустою з визначеним колом чоловіків і, що одержують від них не гроші, а подарунки; по-третє, виключається і таємна, нерегламентована проституція, а тим часом, як показувала практика, саме вона переважала, а також те, що публічні жінки могли залишити своє заняття і перейти до чесного способу життя: статистика підтверджує, що такі случаю були нерідкі. Проституція використовувалася ними для скупчення визначених сум, наприклад, у якості доданого.

Таким чином, розглянуті нами визначення категорії "проституція" у суспільній і науковій думці XІ - початку XX вв. відбивали такі основні ознаки проституції: продажність, публічність, професійність. При цьому деякі автори виділяли один з них як головна ознака, повідомляючи інші два другорядними. Це зв'язано з розумінням проституції, з одного боку, як промислу, з іншого боку - як злочину; тобто автори визначень розглядали категорію "проституція" з погляду правового розуміння соціальної природи явища або з погляду суспільно-трудового розуміння.

16. Проституція визнана «працею на благо суспільства»

У неділю, 25 січня, Національна судова колегія Іспанії визнала заняття проституцією законним видом економічної діяльності.

Судді колегії задовольнили позов Національної асоціації підприємців «Мессаліна» до міністерства праці та соціальних питань Іспанії, передає агентство Europa Press.

Асоціація «Мессаліна» об'єднує підприємців - власників готелів і клубів, в яких діють будинки побачення, в яких жінки виконують інтимні послуги.

Раніше міністерство відмовилося внести асоціацію «Мессаліна» в державний регістр, заявивши, що вона не є легальною організацією.

Судова колегія вирішила, що надання сексуальних послуг в закладах асоціації «Мессаліна» відповідає закону, а тому асоціація повинна бути внесена міністерством праці Іспанії в регістр.

Це не перший випадок, коли іспанський суд практично узаконює проституцію, відзначає РІА «Новини». Минулого року суддя з Барселони визнав право повії на сплату внесків у систему державного соціального страхування, зазначивши, що жінка займається «працею на благо суспільства».

В обох випадках іспанські судді посилаються на рішення Європейського суду від 2001 року, в якому проституція розглядалася як «законний вид економічної діяльності».

Висновок.

Зараз фактори проституції в основному соціально-економічні. Проституція була, є і буде. Завжди! Її не буде тільки в тому випадку, якщо не буде грошей, що в принципі неможливо. Проституція завжди буде хоча б по тій простій причині, що попит народжує пропозиція, і все питання лише в ціні. Бороти з проституцією як явищем даремно, але звести до мінімуму її негативні наслідки необхідно. Я вважаю, що проституцію потрібно легалізувати за прикладом Росії 19-го століття або за прикладом нинішньої Латвії. Цілком усі проблеми це не вирішить і не избавит від вуличної проституції цілком, але все-таки зменшить кількість злочинів, зв'язаних з цим явищем, злочинів, що відбуваються не тільки стосовно "клієнтів" і потенційним "клієнтам", але і стосовно "жриць любові". А медичний контроль просто необхідний... Держава повинна контролювати проституцію... Контроль забезпечить дотримання прав людини і, крім усього іншого, принесе додатковий доход у скарбницю держави.

Усе це лише моя особиста думка, і хтось, можливо, із мною не погодиться...

Джерела:

1. Ч. Ломброзо "Жінка, злочинниця і повія"

2. А. Г. Бикова "Суспільна і наукова думка Росії 19-го - початку 20-го вв. про соціальну сутність проституції"

3. А. Г. Бикова "Найдавніша професія" в історії сибірських міст (кінець XІ - початок XX вв.)"

4. Електронний журнал "Sexplorer"

5. М. Кущів, А. Ковпаків "Москва "публічна". Почім задоволення, "ненька?", "МК" №49(21.350) 3 березня 2000 р. стор. 6

6. Генкова Л.Л., Славков Н.Б. Почему это опасно.- М.: Просвещение, 1989.

7. Пархотик И.И. Как сохранить здоровье.- К.: Наукова думка, 1981.