Професійний спортсмен на ринку праці після закінчення кар’єри

На наше переконання, спорт завжди був, є, і залишиться відображенням розвитку культури і суспільства. Звільнити його від впливу політики і комерціалізації зараз просто неможливо.

Політичні діячі використовують спорт для створення і збереження за допомогою засобів масової інформації свого "іміджу", як мужньої особистості, що здатна перенести фізичні навантаження. За допомогою спорту формується політична свідомість глядацької аудиторії. Ця тенденція набуває все більшої і більшої сили, тому інститут спорту сьогодні займає значну позицію у арсеналі засобів політичної освіти та соціалізації. Підсумовуючи, можемо наголосити на тому, що використання політичної функції спорту відбувається на декількох рівнях: по-перше, для створення позитивного і виграшного образу політичного діяча; по-друге, для підсилення почуття національної гідності та самосвідомості.

Спортивне змагання є ідеальним місцем для пропаганди і реклами різних політичних програм серед соціальних груп із різними політичними поглядами та інтересами. Подібні акції є вигідними для обох сторін: для одних це потужний політичний ефект, що сприяє створенню респектабельного "іміджу", за допомогою якого вони вирішують свої політичні цілі; для інших, а саме, організаторів - це економічні переваги.

У такому випадку значна увага приділяється глядачам, які є потенційними виборцями того чи іншого кандидата. Вирішальну роль у створенні "іміджу" відіграють засоби масової інформації, які намагаються знайти та виділити факти з спортивного минулого кандидата. Не викликає ніяких сумнівів те, що ігнорування спорту у своєму позиціонуванні аж ніяк не додасть голосів. Однак подібна ситуація є небезпечною, бо у виборців може скластися враження, що і політика є такою самою грою.

Вдале використання спорту і відомих спортсменів як об'єктів всенародної любові повертається великими дивідендами. У гострій боротьбі за владу спортсменів використовують не менше, ніж діячів культури, науки, шоу-бізнесу.

На сьогодні цей вплив відбувається на таких рівнях:

безпосереднє входження у велику політику спортивної еліти;

керівництво НОКами (Національний олімпійський комітет), міжнародними і національними спортивними федераціями президентами, прем'єрами, міністрами;

-широке використання спортивного важеля у виборчих кампаніях через засоби масової інформації. Спорт на сьогодні - важливий елемент політики і дуже надійний та ефективний інструмент ідеології, частина національної культури й духовного розвитку громадян країни, і, при цьому, він виконує важливі соціальні функції, виступає як суттєва противага різним соціально небезпечним явищам. Окрім зазначеного вище (вивільнення напруги, легітимізації агресивності), інститут спорту має серйозний вплив на профілактику адиктивної та девіантної поведінки. Він є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. Саме взаємодія цих інститутів на рівні соціальної політики є вигідною для обох із них.

1.3 Стан спорту, як соціального інституту в Україні на сучасному етапі

За роки незалежності в нашій державі спорт набрав оберти, йде його постійний розвиток та вдосконалення. Багато видів спорту стали популярними та й взагалі спорт набув масовості. Існують певні критерії до розуміння спорту як інстиуцінальної структури, також за ними визначається і рівень цієї ж інстітуціональності. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується “великого спорту”. Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання, або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). З іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості. Спорт може розглядатися як система результатів фізичної культури, оскільки цей термін позначає прагнення до фізичних досягнень на основі норм і правил, тренувань і змагань. Термін "спорт" уживається стосовно до різних областей залежно від того, яку мету ставить перед собою, що займається або хто бере участь у тих або інших спортивних заняттях. Це дитячий і юнацький спорт, масовий спорт (спортивні заняття під час відпочинку, у вільний від навчання час), а також спорт високих досягнень аматорський і професійний (юніори й дорослі спортсмени). Загострення конкуренції на міжнародній спортивній арені зробило спорт однією з активних сфер людської діяльності.

Інститут спорту можна розглядати спираючись на такі ознаки. Наші спортсмени приймають участь у міжнародних змаганнях (Першість Світу, Європи ),де наші спортсмени займають високі місця (наприклад збірна України з футболу у 2006 році ввійшла до списку 8 кращих команд світу, боксери- чемпіони світу, збірна команда України з тайландського боксу постійно посідає високі місця на командних змаганнях світового масштабу), створюються федерації окремих видів спорту, для оптимізації функціонування спорту, та ще - створення федерації якогось із видів спорту це перший крок до олімпіади, проводить національні кубки та чемпіонати, направленні як на те, щоб визначити кращих і відібрати у збірну країни для того щоб спортсмен захищав країну на міжнародній арені, по друге для присвоєння спортивних звань та визначенні спортсменів високої кваліфікації для резерву. На все це держава виділяє кошти і змагання проводяться на державному рівні. Створені різноманітні організації, які займаються вихованням та підготовкою спортсменів та майбутніх спортсменів. Наприклад - «Інтернати олімпійського резерву, спортивні училища, вузи, спортивні школи та інтернати». Спортивні школи збирають під своїми дахами всіх, що мріють про олімпійську славу, популярність і популярність, такий, наприклад, як у Павла Буре. Ну і, звичайно, тих, хто поки що не замислюється про серйозну спортивну кар'єру і відноситься до тренувань, як до хобі. Школи відрізняються один від одного місцеположенням і оснащенням, тренерським складом і академічними програмами. Але в одному вони схожі: випускники, як ніхто інший, можуть похвалитися відмінним здоров'ям, відмінною фізичною підготовкою і - якщо вже не складеться спортивна кар'єра - цікавим і корисним захопленням. Як правило, програма навчання в спортивних школах виглядає приблизно так: вранці заняття по загальноосвітніх предметах, після обіду -тренировки.

Звичайно особливу увагу в школі надається одному або (рідше) двом видам спорту. Це може бути теніс або футбол, хокей або бейсбол. А як факультатив пропонуються заняття в басейні або тренажерному залі. Школи часто влаштовують сумісні ігри, возять майбутніх чемпіонів подивитися на тренування професійних спортсменів, беруть участь в справжніх змаганнях і нерідко виграють. [43]. Навчання в них проходить на систематичній основі, а його вихованці у майбутньому становляться конкурентно спроможними на міжнародній арені. Аматорський спорт теж поширений. Серед молоді це - бокс, футбол, боротьба, тайський бокс та інші. Також багато спортивних клубів, недержавної форми власності, які створюють всі умови для тренування та підготовки хороших спортсменів. Багато й на міжнародній арені наших співвітчизників, які виступають, як спортсмени професіонали. Можна зробити висновок, що наші спортсмени мають високий рівень підготовки та майстерності, і що система та база підготовки спортсменів відповідає міжнародним стандартам. Проводиться багато турнірів, змагань. В Україні набагато частіше стали проводитись міжнародні змагання різних видів спорту. У 2012 році Україна отримала право на проведення чемпіонати Європи з футболу разом із Польщею, що є доказом того, що для нашої країни спорт є складовою частиною життя. Також держава приділяє увагу таким специфічному виду спорту як спорт інвалідів, наша параолімпійська збірна завжди займає високі місця на змаганнях різного рівня. Отже спираючись на усі нижче приведені речі можна зробити висновок, що спорт в Україні на сучасному етапі розвитку, має повню інституційну структуру, в ньому залучено багато суб'єктів та структур. Держава сприяє інтенсивному розвитку спорту, прикладом є те уряд схвалив Концепцію Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні на 2007-2011 роки - 7 червня 2006 року про це повідомив Міністр України у справах сім'ї, молоді і спорту Юрій Павленко після засідання Кабінету Міністрів України.

Обгрунтовувавши необхідність ухвалення Концепції, Міністр відзначив, що в 2005 році закінчився термін дії програми "Фізичне виховання - здоров'я нації", яка хоча і зіграла значну роль в розвитку фізичної культури, втім не вирішила всіх існуючих проблемних питань. В Концепції висловлені основні проблеми, які стоять перед українським суспільством у сфері фізичної культури. Зокрема, всього лише 13 відсотків населення України займаються спортом, що приводить і до погіршення здоров'я українців, і ставить перед спортом вищих досягнень проблему підготовки резерву. В Концепції проаналізовани причини, які привели до такої ситуації і можливі шляхи рішення. Оптимальним варіантом Міністр назвав системне рішення задач шляхом поетапного зміцнення матеріально-технічного, кадрового і фінансового потенціалу, підтримки фізкультурно-спортивних організацій. Юрій Павленко підкреслив, що необхідно створити нормативно-правову базу, яка б регулювала розвиток фізичної культури і спорту, розробити комплекс заходів направлених на проведення фізкультурно-оздоровчої роботи у всіх учбових закладах, по місцю мешкання, роботи і в місцях масового відпочинку. Міністр наголосив на важливості розвитку дитячо-юнацького спорту, забезпечення розвитку всіх видів спорту, як олімпійських, так і параолімпійских, дефолімпійских, неолімпійських, спорту інвалідів і спорту ветеранів. Програма реалізовуватиметься в 2 етапи. Під час 1-го етапу (2007-2008 роки ) буде розроблена нормативно-правова база, затверджені регіональні програми, комплекс заходів. На другому етапі (2009-2011 роки ) безпосередньо здійснюватимуться заходи, визначені Програмою.

Міністр України у справах сім'ї, молоді і спорту Юрій Павленко виказав переконання, що реалізація Програми дозволить збільшити до 20% кількість людей, які займаються фізкультурою і спортом і створити ефективну систему підготовки резерву для українських команд. Також, за словами Міністра, під час реалізації Програми планується значно поліпшити інфраструктуру спортивних об'єктів і здійснити цілий ряд інших просувань у сфері фізичної культури і спорту[44]. Постійно динаміка подій дає змогу говорити, що наші спортсмени крокують вперед дуже швидко, а це заслуга всього Українського інституту спорту.

Як відомо соціальний інститут повинен виконувати три основні функції, це відтворення членів суспільства, соціалізація, виробництво і розподіл. Процес інституалізації має кілька етапів. Першою необхідною умовою появи інституту є відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяльність щодо задоволення тих чи інших соціальних потреб, тобто виникнення певних суспільних потреб, які притаманні саме цьому інституту і є першим необхідним етапом інституалізації. Тож якщо розглядати спорт через призму цих основних функцій, то він повністю відповідає вимогам соціального інституту. Інститут спорту допомагає виконувати політику держави в багатьох сферах, наприклад в сфері охорони здоров'я, профілактики підліткової приступності то що. Спорт виконує багато соціальнозначуших функцій, кожна функція взаємодоповнює одне одну. Можна сказати, що спорт є своєрідним генератором соціальних відносин. Завдяки спорту вирішується дуже широкий спектр проблем та завдань, котрі стоять перед індивідами та суспільством в цілому. Спорт допомагає людині розвиватися духовно та морально. Спорт є багаторівневим інститутом зі великим спектром аспектів, тому соціальний інститут спорту є своєрідним полем для соціологічних досліджень, тому що у спорті є багато неосвітлених, важливих та цікавих феноменів. Спорт до кінця 20-х рр. XX століття остаточно набув рис соціального інституту, поступово оформився у самостійну галузь соціального життя і на сьогодні він є особливим соціальним інститутом і відповідає усім вимогам інституалізації. На сучасному етапі спорт в Україні можна сміливо вважати інституалізованою структурою, тому що всі вимоги та критерії визначення мають практичне використання в системі спорту нашої держави. При аналізуванні інформації з'ясувалося, що держава не в повному обсязі може вносити кошти на розвиток інституту спорту в Україні (наприклад федерація боксу - це державна організація, але матеріально та технічна база підготовки спортсменів дуже застаріла та давно не відновлювалася, та ще й стихійно в спортсменів почали відбирати приміщення для занять спортом), фінансування поступає з боку інших не державних структур, які забезпечують спортсменам оптимальні умови для занять спортом. Спорт на рівні з іншими інститутами потрібен для повноцінного соціального життя суспільства та держави. соціальних інститутів.

1.4 Професійний спорт як вид трудової діяльності

1.4.1 Поняття професійного спортсмена та професійного спорту

Визначення професійного спорту в рамках нашої теми розглядається як вид комерційної діяльності. Професійний спорт - це підприємницька діяльність, метою якої є задоволення інтересів професійних спортивних організацій, спортсменів, що вибрали спорт своєю професією.

У акмеологіі професіоналізм розглядається як діалектична єдність особового і діяльницького компонентів. Професіоналізм діяльності визначається як "якісна характеристика суб'єкта діяльності, що відображає високу професійну кваліфікацію і компетентність, різноманітність ефективних професійних навиків і умінь, володіння сучасними алгоритмами і способами рішення професійних задач, що дозволяє здійснювати діяльність з високою продуктивністю".

Під професіоналізмом особи розуміється "якісна характеристика суб'єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих якостей, особово ділових якостей, акмеологічний інваріант професіоналізму, адекватний рівень домагань, мотиваційний рівень і ціннісні орієнтації, направлені на прогресивний розвиток фахівця".

Професійний спорт - це здійснення на систематичній основі і тренувальної діяльності, змагання, для мети отримання спортивного результату і доходу. [19]. Таким чином професійний спортсмен- людина, для якої спорт є основним видом прибутку, його зайняття мають систематичний характер, він вступає у трудові відносини в рамках спорту та є об'єктом на ринку праці пов'язаному зі спортом. Ми розуміємо, що професійний спорт стає діяльністю економічною, але не завжди стає підприємництвом.

Людина, що займається професійним спортом (спортсмен-професіонал) - це суб'єкт, що здійснює підприємницьку діяльність. Проте насправді справа може йти і інакше. Скажімо, на практиці в командних видах спорту часто статус спортсмена визначається як статус найманого працівника. В інших випадках статус спортсмена-професіонала можна охарактеризувати як міжгалузевий (трудовий і цивільно-правовий). Тому в більшості випадків у вітчизняній практиці особи, що безпосередньо займаються професійним спортом, не є суб'єктами підприємницької діяльності. Звідси можна вказати на відому суперечність між декларативним і фактичним (буквальним) визначенням професійного спорту. В першому значенні - це лише вид підприємницької діяльності, в другому - це відповідна економічна діяльність (як підприємницька, так і трудова), направлена на отримання доходу. Разом з цим, на нашу думку, є ще одне цікаве визначення професійного спорту. Професійний спорт - відносно відособлена сфера суспільних відносин. Цю сферу в найзагальнішому вигляді можна позначити як відому сукупність різних суспільних відносин приватного і публічного характеру, що виникають між суб'єктами у зв'язку з їх участю в професійній спортивній діяльності. Всі приведені вище визначення професійного спорту по-своєму зрозумілі і правильні, але торкаються вони більшою мірою змісту процесу. Далі ми постараємося розібратися, що ж таке професійний спорт формою.

«Професійний спорт - це підприємницька діяльність, метою якої є задоволення інтересів професійних спортивних організацій, спортсменів, що вибрали спорт своєю професією, і глядачів», є підстави затверджувати, що саме «задоволення інтересів» є ключовою фразою[25]. Отже, професійний спорт може відноситися до сфери послуг, оскільки саме дотримання відзначеного у визначенні триєдності інтересів можливе тільки при наданні певного роду послуг. А ці послуги повинні задовольняти одночасно інтереси трьох груп суб'єктів. Професіоналізація спорту- це неминучий об'єктивний процес, що сприяє підвищенню результативності, технічності, естетичності і видовищності спорту. Професійний спорт зобов'язує постійно піклуватись про удосконалення, про стабільність результатів, про конкурентоспроможність.

1.4.2 Ринок праці професійних спортсменів

Треба визначити насамперед, що таке ринок праці. Існує багато визначень ринку праці. В його структуру входить багато елементів, як соціальних, так і економічних. Тому різні вчені трактують ці явища посилаючись на ті погляди, які перш за все передбачає його наукова догматика. Але нас цікавить поняття ринку праці лише в рамках доктрини трактованої соціологією праці. Отже розглянемо кілька понять.

Ринок праці - сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Ринок праці можливий тільки при умові. що робітник є власником своєї здібності до праці. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на певний термін.

Ринок праці - система соціально-економічних відносин між власниками робочої сили, потребуючими в роботі по найму, і власниками засобів виробництва, що пред'явили попит на найману робочу силу, з приводу залучення робочої сили в суспільне виробництво, її функціонування і відтворювання, а також розподіли і перерозподіли. [16].

Праця -- це процес перетворення ресурсів природи в матеріальні інтелектуальні і духовні блага, здійснюваний і (або) керований людиною, або з примусу (адміністративному, економічному), або по внутрішній спонуці, або по тому чи іншому.

Трудова діяльність людей припускає їх організацію. Під організацією праці - встановлення зв'язків і відносин учасників виробництва, забезпечуючи досягнення його цілей на основі найбільш ефективного використовування колективної праці.

Праця грає величезну роль в розвитку людського суспільства і людини. За твердженням Ф. Енгельса, праця створила саму людину. Виняткове і багатобічне значення праці не скороминущий: воно обернуто не тільки в далеке минуле людства, його істинна природа і роль з особливою силою розкриваються при соціалізмі із звільненням праці від експлуатації і ще в більшому ступеню виявляться при комунізмі, коли праця стане першою життєвою потребою кожної людини. [22].

Праця є доцільною діяльністю людини по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для його життя. Природа дає для цього висхідний матеріал, який в процесі праці перетворюється на придатне для задоволення потреб людей. Для такого перетворення речовин природи людина створює і вживає знаряддя праці, визначає спосіб їх дії.

У конкретній трудовій діяльності виражається відношення людей до природи ступінь панування їх над силами природи. Необхідно розрізняти працю як творець матеріальних благ і суспільну форму праці.

У процесі виробництва люди з потреби вступають у визначені відносини не тільки з природою, але і один з одним. Відносини між людьми які складаються з приводу їх участі в суспільній праці, і є суспільною формою праці. Доцільна планомірна трудова діяльність людей припускає їх організацію. Під організацією праці в загальному вигляді розуміють встановлення раціональних зв'язків і відносин учасників виробництва, що забезпечують досягнення його цілей на основі найефективнішого використовування колективної праці. Причому ті зв'язки і відносини, які складаються між учасниками виробництва під впливом техніки і технології виражають собою технічну сторону організації праці. Ті зв'язки і відносини учасників виробництва, які обумовлені сумісною участю і суспільній праці, виражають соціальну сторону організації праці. Відносини між людьми в процесі праці або суспільне пристрій праці визначаються пануючими виробничим відносинами. Суспільна форма організації праці не існує зовні у відношенні людини до природи, певних технічних умов праці. Разом з тим і технічна організація праці випробовує на собі вирішальний вплив суспільних умов. Технічна організація праці і суспільна його форма в реальній дійсності тісно зв'язані і взаємообумовлені і представляють окремі сторони єдиного цілого. Лише в теоретичному аналізі їх можна виділити і розглядати порізно, враховуючи деяку специфіку їх самостійного розвитку.

Ринок праці є інструментом стихійного розподілу економічних ресурсів - робочої сили і засобів виробництва між різними сферами їх вживання, здійснюваного відповідно до волі споживача. [16].

Ринок праці як стійкий соціальний інститут - результат тривалого історичного процесу, в основі якого лежать безперервне кількісне зростання і ускладнення продуктивних сил. Для економіста Д. Рикардо і його часу найістотнішою проблемою ринку праці було визначення “природної ціни праці” (“природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали нагоду існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх числа”). “Природна ціна праці” по Рікардо, лежить в основі заробітної платні, рівень якої визначали два чинники - “ перший - пропозиція і попит на робочі руки; другий - ціна товару на які витрачається заробітна платня”. Найзначнішу роль в динаміці першого чинника грає рух капіталу і його склад.

Інший класик економічної думки, К. Маркс, уточнюючи рікардовске визначення вартості робочої сили використовував для цього ряд додаткових чинників: “витрати на розвиток робочої сили» і «природні відмінності між працею чоловічою і жіночим, працею дорослих робітників і підлітків.” Крім того, разом з економічними чинниками визначаючими “ціну робочої сили”, К. Маркс згадує і політичний фактор - “тиск капіталу, з одного боку, опір робітників з іншою”[22].

Таким чином тут виникає та відбувається стратифікація зайнятих, при якій одні групи опиняються в кращій позиції, ніж інші по цілому набору показників. Причому справа не зводиться до простого розділення працівника розумової і фізичної праці; розмежувальні лінії можуть протягуватися через всі соціально-професійні групи.

Ці ж автори пропонують інше стратифікационе розчленовування ринку праці -- на «ядро» (core) і «периферію» (реriphery), при якому головним критерієм виступають вже не умови праці і оплати, а стабільність зайнятості. До «ядра» відносяться постійні (штатні) працівники, зайняті на умовах тривалого або навіть довічного найму, мають повний робітник день і повний робочий тиждень. «Периферію» ж складають зайняті за короткостроковими договорами і без договорів, працюючі неповний час, без гарантій збереження місця в періоди економічного спаду. За допомогою периферійних груп наймачі і балансують загальна кількість зайнятих. Переливи ж робочої сили між сегментами обмежені.

Сучасні автори виділяють три різні розчленовування ринку праці:

1. Внутрішній і зовнішній ринки праці, що розрізняються за способами заповнення робочих місць (зсередини підприємства за адміністративними стандартами або ззовні -- по ринкових ставках).

2.Первинний і вторинний ринки праці, що розрізняються по ступеню привілейованих умов праці, рівню його оплати, престижності виконуваних робіт.

3. «Ядро» і «периферія» ринку праці, що розрізняється по характеру зайнятості (в першу чергу, її повноті, тривалості і стабільності).

У той же час, три вказаних типології досить складно переплітаються між собою. Так, в межах внутрішніх ринків праці можна знайти як первинні, так і вторинні сегменти. За рахунок зовнішнього ринку праці, наприклад, можуть заповнюватися як «ядерні», так і «периферійні» зони зайнятості будь-якого підприємства. А периферійні групи працівників часом здатні виторгувати собі кращі умови найму в порівнянні з постійно зайнятими. Хоча частіше перші все ж таки знаходяться в гірших ніж інші умовах і відносяться до вторинного ринку праці. [43].

Праця спортсменів продається на так званому «ринку зірок», який відрізняє крайня асиметрія в розподілі доходів: невелика частина працівників (спортсменів) заробляє дуже багато, у інших же заробітна платня невисока. Інша особливість цього ринку -- те, що невелике число найбільш талановитих працівників обслуговує практично весь ринок. Наприклад, річний оборот засобів в професійному англійському футболі складає приблизно 1 млрд. фунтів, а зайнятість (число професійних футболістів) -- всього 3500 чоловік. Високі доходи зірок спорту (при тому що користь від їх діяльності для суспільства неочевидна) пояснюються двома феноменами. Перший -- це недосконала змінюваність. [25]. Річ у тому, що зоряні спортсмени -- це обмежений ресурс, а менш талановитий спортсмен не може повністю замінити спортивну зірку. Чим менш замінимий спортсмен, тим вище привласнювана їм рента, оскільки попит на нього росте непропорційно його особовим характеристикам. Другий феномен полягає в тому, що колективна природа спортивного видовища створює ефект значної зовнішньої економії від масштабу при сумісному споживанні. Насолоджуватися змаганням можуть одночасно тисячі людей на стадіоні і мільйони біля телевізорів. Причому обслуговування додаткової глядацької аудиторії вимагає мінімальних додаткових витрат або зусиль з боку спортсмена. Послуги, що надаються на ринках праці зірок, відносяться до клубних, а не до чистих суспільних благ. З економічної точки зору суспільне благо -- це благо, використання або споживання якого приносить вигоду у вигляді більшої корисності або менших витрат більш ніж одній людині одночасно. Суспільні блага володіють двома основними властивостями. Перше -- неконкурентність, або неподільність суспільного блага: споживачі не конкурують між собою за його споживання, а збільшення числа споживачів не спричиняє за собою зниження корисності, що доставляється кожному з них. Друга їх властивість --невиключність, тобто практична неможливість обмежити доступ споживачів до таких благ. Це означає, що споживання блага не убуває при зростанні інтенсивності його використання. Прикладом чистого суспільного блага є національна оборона. Приватні блага -- повна протилежність чистим суспільним. Їм властиві конкурентність і невиключність.

Ну а між цими двома полюсами ми знайдемо змішані блага різного типа. Змішані блага можуть бути об'єктом купівлі-продажу (тобто бути платними). Виділяють два типу змішаних суспільних благ: перенавантажуванні, або переповнюванні, для яких властивість неконкурентності в споживанні виконується тільки до деякої межі, і що виключаються, для яких не виконується умова невиключності. Клубні блага, або, як їх ще називають, блага обмеженого доступу, якраз і належать до суспільних благ, що виключаються. Типові приклади клубних благ -- послуги спортивних клубів, пляжі, парки і т.п. Оскільки спортивні видовища відносяться до клубних благ, простежується деяка залежність між розміром споживаючої їх глядацької аудиторії і витратами виробництва. Зростання граничних витрат, обумовлених збільшенням обслуговуваної аудиторії, може бути викликаний внутрішнім джерелом втрат. [26]. Спортивна зірка не має можливості обслужити більше за деяке граничне число клієнтів -- із-за зростання вірогідності травми, із-за втоми після серйозних змагань або серії матчів. Для деяких спортсменів джерелом втрат може стати зростання психологічних навантажень від виступу перед величезною глядацькою аудиторією. На рентабельність видовища впливають і зовнішні втрати від сумісного споживання. Наприклад, на величезних стадіонах для глядачів, чиї місця далеко від спортивного майданчика, «атмосфера» змагання виявляється втраченою. Телеглядачам продукт дістається в меншому об'ємі, ніж якби вони дивилися виступ «живцем», тобто вони не одержують повну картину змагань -- при тому що якість самого змагання, природно, не страждає від зростання числа глядачів. Отже, рентабельність спортивного видовища визначається комбінацією зовнішньої економії і внутрішніх або зовнішніх втрат». Тож спортсмен виконує чітко окресленні дії, виконую предписані функції і заробляє багато, а наприклад тренер отримує зарплату згідно зі встановленою у даному місці.

Отже, розглянувши матеріал ми виявили, що ринок праці для професіональних спортсменів є дуже специфічним. На цьому ринку праці існують чіткі критерії відбору та оплата праці, яка в свою чергу залежить від популярності та рейтинг серед глядачів окремого виду спорту. Чим більше попит тим більший грошовий обіг у окремому виді спорту. Поняття професійний спортсмен чітко пов'язано з поняттями комерціалізація, гроші, прибутком, тобто все що пов'язано з професійним спортом має своє чітко виражене фінансове підґрунтя. Рівень прибутку спортсмена залежить від його кваліфікації. Професійний спортсмен - людина, для якої спорт є основним видом прибутку, його зайняття мають систематичний характер, він вступає у трудові відносини в рамках спорту та є об'єктом на ринку праці пов'язаному зі спортом. Ми розуміємо, що професійний спорт стає діяльністю економічною, але не завжди стає підприємництвом. Ринок праці спортсменів умовно придбав назву «ринок зірок», тобто спортсмени є особливою категорією робітників та й трудові відносини є дуже специфічними. Професійний спорт може відноситися до сфери послуг, оскільки саме дотримання відзначеного у визначенні єдності інтересів можливе тільки при наданні певного виду послуг. А саме ці послуги повинні задовольняти одночасно інтереси трьох груп суб'єктів: спортсменів, глядачів, та третьої сторони, якою у даному випадку виступає наймач спортсмена, або власник клубу до якого належить спортсмен. Між цими суб'єктами існує прямо пропорційний зв'язок, без попиту на окремий вид спорту підприємцю нема сенсу наймати спортсмена, спортсмену без роботодавця ніде заробляти кошти, а глядачам без спортсмену неможливо задовольнити потребу у зрелищі. Тож між цими трьома групами існує дуже тісний зв'язок.

РОЗДІЛ 2. КОЛИШНІ ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ НА РИНКУ ПРАЦІ

2.1 Програма дослідження

У наш час сфера професійного спорту стала дуже розвинутою, спортсмени багато заробляють, але усім відомо про те, як і що роблять віце- спортсмени після покидання професійної арени. Не всі галузі професійного спорту дають змогу спортсмену заробити багато та й не і в усіх виходить досягти високих результатів. Тому після закінчення професійної кар'єри, не усім вистачає грошей щоб забезпечити себе усім необхідним. Тож у екс-спортсменів виникає потреба у пошуку джерел доходу, вони шукають роботу або додатковий заробіток.

У вітчизняній літературі не багато робіт та досліджень де висвітлена тема професійного спорту та спорту в цілому, багато аспектів ще потребують, дослідження та вивчення. Тому ми вирішили присвятити наше дослідження темі, яка на нашу думку потребує уваги, а саме майбутнє працевлаштування професійних спортсменів після завершення кар'єри.

Об'єкт дослідження професійні спортсмени, експерти, тренери, спеціалісти в галузі спорту, професійні спортсмени, які покинули професійну арену.

Предмет дослідження - трудові відносини та положення на ринку праці спортсменів яки покинули професійну арену.

Мета дослідження - визначити де і на яких умовах працюють екс-спортсмени, чи є попит на них серед роботодавців.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати основні види зайнятості колишніх професійних спортсменів.

2. Визначити ті місця роботи, для яких колишні спортсмени є пріоритетними, і на які їх би прийняли відразу, де вони можуть бути найбільш ефективно задіяні.

3. З'ясувати мотиви, цілі колишніх професіональних спортсменів, якими вони керуються при пошуку і виборі роботи.

4. Виявити основні професії, які відкриті для колишніх професійних спортсменів.

5. З'ясувати погляди молодих та починаючих кар'єру професійних спортсменів про своє майбутнє працевлаштування.

6. З'ясувати про поточні заробітки, систему соціального захисту спортсменів, та додатковий дохід.

Спорт (від англ. sport, скор. від (disport - гра, розвага) - "виховна, ігрова, змагальна діяльність, заснована на використанні фізичних вправ, що має соціальнозначемі результати.

Ринок праці - сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Ринок праці можливий тільки при умові, що робітник є власником своєї здібності до праці. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на певний термін.

Професійний спорт - це підприємницька діяльність, метою якої є задоволення інтересів професійних спортивних організацій, спортсменів, що вибрали спорт своєю професією.

Професіоналізм діяльності - це якісна характеристика суб'єкта діяльності, представника даної професії, яка визначається мірою володіння їм сучасним змістом і сучасними засобами рішення професійних задач, продуктивними способами її здійснення.

Професійний спортсмен - людина, для якої спорт є основним видом прибутку, його зайняття мають систематичний характер, він вступає у трудові відносини в рамках спорту та є об'єктом на ринку праці пов'язаному зі спортом.

Для проведення даного дослідження ми обрали якісний метод дослідження - метод інтерв'ю.

Глибинне інтерв'ю - слабо структурована особиста бесіда інтерв'юєра з респондентом у формі, спонукаючій останнього до докладних відповідей на питання, що ставляться. перевага глибинних інтерв'ю: за допомогою глибинних інтерв'ю можна одержати повнішу інформацію про поведінку людини, про причини такої поведінки, його глибинні мотиви, що не завжди можливо в фокус групі, де респонденти чинять тиск один на одного і складно визначити, хто саме дав ту або іншу відповідь. Експертне інтерв'ю - є бесіда на тему дослідження з фахівцем певного ринку. Як такі фахівці виступають респонденти, що мають певний високий статус (що часто посідають яку-небудь керівну посаду) і що володіють компетентністю в області, що вивчається. Інтерв'ю проводиться відповідно до наперед певного списку питань і дозволяє одержати думку експерта по кругу тем інтерв'ю. Експертний опрос - метод, який є способом акумуляції наукових знань і практичного досвіду професіоналів з питань, що мають безпосереднє відношення до предмету опиту.

Інтерв'ю з респондентом проходить за наперед складеним сценарієм обговорення досліджуваної теми. Проводить інтерв'ю професійний інтерв'юєр високого рівня. Бесіда записується на диктофон, потім всі записи, зібрані в ході дослідження, розшифровуються і аналізуються. Як правило, експертні інтерв'ю доповнюють кабінетні дослідження і дозволяють одержати сформульовану думку професіоналів. У ході проведення інтерв'ю були опитані п'ятнадцять спортсменів, тренерів та спортивних фахівців : Артеменко В. - майстер спорту з боксу та тайського боксу, профессійний спортсмен; Чермандрін О. В. - Чемпіон світу з карате, тренер, заслужений майстер спорту з карате; Мурашкін О. М. - майстер спорту з тайського боксу, тренер, екс - професійний спортсмен; Махова Р. М. - рекордсменка світу з легкої атлетики; Євген Гладченко - тренер дорослої команди Харкова з хокею і хлопців 1986 г.р., член тренерської ради Федерації Хокею України; Валерій Пляшенник - майстер спорту з плавання, пенсіонер; Володимир Куракин - чемпіон Європи зі стрибків у довжину, суддя міжнародної категорїї; Валієв Ельдар - кандидат у майстри спорту України, тренер з кікбоксингу, президент Луганської федерації кік - боксингу; Полухін І. - Чемпіон Європи з боксу, майстер спорту, в минулому професійний спортсмен; Басов. В. - тренер з боротьби; Валерий Гончаров, - гимнаст, призер Кубку Світу; Максим Хворост - фехтувальник, майстер спорту; Кутовий С. С. - спортивний суддя, чемпіон Азії з тайського боксу; Шайдулін М. М. - тренер з боксу, суддя; Галоян Е. - Чеппіон Європи з боксу, професійний спортсмен.

2.2 Аналіз отриманих даних

Серед опитаних фахівців більшість людей задіяна або пов'язана з професійним спортом впродовж багатьох років, що дає можливість припустити що дані одержані в процесі проведення інтерв'ю будуть максимально об'єктивні і достовірні.

Більша половина опитаних на питання про мотиви діяльності в спорті, відповіли, що інтерес був ще з дитинства: велике бажання займатися, мати міцний організм і хороше здоров'я, стати відомим спортсменом. Менша частина відповіли що вони пов'язали своє життя із спортом тому що їх до цього привело сильне бажання готувати хороших спортсменів, передавати їм свої навики, тобто бажання бути тренером. В цілому респонденти дійшли такого висновку, що вони прийшли в спорт не по економічним міркуванням, а по моральним і духовним. Більшість респондентів, а це особи середнього віку, опитаними посилаються на те, що у той час коли вони починали займатися до спорту було зовсім інше відносини і інша ідеологія, на їх думку спорт за останні роки став дуже великим інститутом, в якому з кожним роком з'являється така кількість нюансів, що деколи навіть важко розібратися в них навіть фахівцям в цій області.

На думку більшості фахівців у даному виді спорту, можливо стати професіоналами більшість сказала що все залежить від декількох критеріїв:

1) престижність виду спорту;

2) рівня тренерського складу;

3) тренувальних комплексів;

4) фінансування( інтенсивного);

5) підтримка з боку державної влади.

Існують і визначені, так скажемо, вакантні місця для спортсменів любителів високо рівня, тобто замовлення на певну кількість спортсменів. Також був виявлений той факт, що люди йдуть в професійний спорт, що маючі свої інтереси у виборі, професії, роботи, але насправді починається все це як захоплення, а потім і виникає цей професіоналізм. Щоб спортсмен був успішним, йому потрібна більшість свого часу присвячувати тренувальному процесу. Відповідно спортсмену потрібні засоби для існування, важливим чинником як відзначили фахівці, є матеріальна сторона - існують види спорту, які винагороджуються дуже високо і спортсменам достатньо матеріальних засобів щоб жити самим і забезпечувати своїх близьких, але є так само мало оплачувані види спорту, де спортсмен одержує за професійну діяльність дуже мало коштів, що мимовільно примушує людину шукати додаткові джерела прибутку.

По результатам інтерв'ю експертів можна сказати, що наскільки швидко спортсмен стане професіоналом, то це залежить від того, наскільки талановита людина, а також важливу роль, за їх словами грає рівень майстерності тренера, що готує спортсмена, та від спонсорів. Важливу роль відіграє певний вид спорту, наприклад, щоб стати професійним футболістом гравцю потрібен мінімум 5 років, при умові, що він дуже талановитий; так боксер може стати професіоналом за декілька років, але за умови хороших виступів. У ході дослідження було виявлено цікавий факт, що існує багато видів спорту, де спортсмени отримують високий гонорар, тут все залежить від кількості виступів, тобто чим частіше виступає спортсмен, тим більший його прибуток. також на це впливає і рівень змагання на якому спортсмен виступає, а чим вище рівень змагань, тим вище рівень спортсменів виступаючих на них. Як приклади видів спорту де заробітна плата залежить від рівня професіоналізму були названі футбол, бокс, гольф, теніс.

Було виявлено, що пенсійний вік спортсменів складає 40 років, такий вік встановили не так давно, в умовах нинішньої спортивної конкуренції тільки молоді спортсмени можуть ставити рекорди і перемагати більш дорослі люди не можуть скласти їм конкуренцію, до речі пенсійний вік такий, у військових і балерин відзначили респонденти. Виплати пенсій спортсменів залежать від законодавства країни, якщо в ньому передбачені пенсійні виплати колишнім спортсменам, нараховується вона за спортивне звання і вислугу років, особливим категоріям спортсменів ( травмованим з необоротними наслідками і т.п.) вважаються надбавки. Премії спортсмени можуть одержувати під час діяльності від спонсорів. Є такі випадки, коли рекламодавці і рекламні агентства звертаються до спортсменів для реклами їх продукції або послуг, що відповідно веде до отримання спортсменом додаткового прибутку.

В ході проведення дослідження з'ясувалося, що у спортсменів існує обов'язкове страхування. Після того, як систематичні заняття спортом людини визнали як професію, то це закріплюється в Трудовому Кодексі як обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Так, обов'язковим є страхування на час проведення змагань, додали респонденти. Дослідження показало,що у кожному клубі і організації існують свої правила підписання контрактів із спортсменами. Це залежить від таких умов: виду спорту, бюджету клубу, успішності і перспектив спортсмена. А терміни контракту обмовляються безпосередньо під час підписання договорів. Спортсмен має вільний вибір спортивного клубу про умові, що у нього ні з ким більше не підписаний договір. Клуби пропонують свій умови, а спортсмен вже вирішує самостійно погодитися на це, чи ні.

Також було виявлено, що колишні професійні спортсмени - люди середнього і старшого віку, основна частина яких вже на пенсії. Деякі з них займаються приватним бізнесом, деякі працюють в охоронних закладах, де займають як виконуючі так і на керівні посади, але все ж велика частина займається тренерською підготовкою спортсменів в різних спортивних клубах. Респондентами була висловлена наступна думка, що специфіка кожного виду спорту унікальна і різноманітна, тому і спортсмени, які залишають спорт мають специфічні дані і можливості. Для деяких спортсменів після завершення кар'єри і не потрібно працювати, оскільки сума їх гонорарів за роки кар'єри дає можливість не бідувати, але таких видів спорту дуже мало, тому спортсмени часто шукають можливість додаткового заробітку. В першу чергу, колишніх професіоналів завжди хочуть бачити спортивні клуби як тренерів, радників. Так само особливий інтерес до колишніх спортсменів проявляють охоронні агентства; як фахівців запрошують в букмекерські контори; колишні спортсмени часто стають рефері(офіційна особа змагання, яке управляє поєдинком відповідно до правил, починає і закінчує поєдинок. В його обов'язку входить ухвалення рішення і дотримання правил змагань під час поєдинку); суддями, так само спортивними коментаторами на телебаченні і радіо.

Дослідження показало, що респонденти не знайомі з організаціями, які займаються працевлаштуванням спортсменів, пояснюючи це тим що наша країна ще дуже молода та і спорт, як професійний вид діяльності був визнаний відносно недавно. Проте висловили таку думку, що створення подібного роду організації було б дуже позитивним моментом в розвитку вітчизняного спорту. Із дослідження можна сказати що, посади на які можуть претендувати колишні спортсмени відносяться до сфери спорту, це пояснюється тим що спортсмени мають специфічні навики у сфері спорту. На першому місці це сфера спортивних послуг( тренери, судді). Спортсмени, які займалися єдиноборством працюють як охоронці. А ті у кого є вища освіта влаштовуються за фахом.

На питання про освітницьку діяльність спортсмена респонденти відповіли, що спортивну освіту спортсмен одержує в спеціальних спортивних установах, але якщо йдеться про спеціальну освіту, то це особиста справа кожного спортсмена. Якщо у людини є бажання він навчається, але річ у тому, що якщо спортсмен регулярно тренується, то часу на отримання додаткової спеціальної освіти не залишається.

ВИСНОВКИ

В нашій бакалаврській роботі ми розглянули наступні питання: інститут спорту в суспільстві, функції спорту в суспільстві, структура спорту як соціального інституту, інститут спорту в сучасній Україні, досліджено питання працевлаштування колишніх професійних спортсменів. Сучасний інститут спорту має дуже розвинену структуру, є складною багаторівневою освітою з безліччю не розглянутих питань і проблем. В сучасному світі інститут спорту розвивається дуже швидкоплинно і тому стежити за деякими змінами дуже складно. Спорт у наш час придбав більш механічний відтінок. Всі спортсмени виконують завдання і змагаються по схемах раннє розробленими іншими фахівцями у зв'язку з чим спортсмен стає лише виконавцем. Так само спорт став тією сферою де знаходиться велика кількість капіталів. з'явилося явище яке назвали - «комерціалізація» спорту. Серед громадськості різко виник величезний інтерес до спортивних заходів, видовищам, що у відповідності як магнітом потягнуло кредиторів. Спорт став професією, трудовою діяльністю, яка приносить прибуток, що стали підкріплювати законодавчі акти, регулюючі і регламентуючі діяльність спортсменів і трудові відносини спортсменів. Попит на професійних спортсменів різко зріс.

Цю сферу в найзагальнішому вигляді можна позначити як відому сукупність різних суспільних відносин приватного і публічного характеру, що виникають між суб'єктами у зв'язку з їх участю в професійній спортивній діяльності. Спортсмени одержують відносно високу заробітну платню, але в той же час обмежені в дозвіллі, в трудових договорах вказують жорстокі тимчасові і поведінкові критерії.

Професійні спортсмени сталі суб'єктами ринку праці, але ринок праці одержав назву «ринок зірок», тим самим підкреслюється його відмінність від звичного ринку праці. Задачею даної роботи виступило, з'ясувати де працюють колишні спортсмени, на яких посадах, в яких сферах. В ході проведення інтерв'ю з'ясувалося, що раніше спорт викликав більш естетичний інтерес у людей, люди приходили в спорт для поліпшення і оптимізації своїх фізичних можливостей, тепер спорт став комерційною сферою, і багато кого він привертає своїм заробітчанством, славою. В Україні у всіх видах спорту за рік професійними спортсменами стають одиниці, це говорить про те що поки не існує такої потреби оскільки в деяких видах спорту наші спортсмени поки що не можуть протистояти спортсменам з інших країн. Шлях від спортсмена любителя до професіонала нелегкий і дуже довгий, професіоналізм у спортсмена виникає тоді, коли він повністю пізнає секрети даного виду спорту. Для цього людина повинна присвячувати себе цьому на сто відсотків. Термін за який спортсмен може стати професіоналом визначається лише фізичними даними людини, його здібностями і майстерністю, професіонали одержують високу заробітну платню, за кожні змагання спортсмен одержує гонорар, але у всіх видах спорту вони різні, це залежить від масовості даного виду спорту, визнання глядачами, олімпійський цей спорт чи ні, рівня змагань, рівня спортсменів. Професійна діяльність спортсмена відносно не довга, в 40 років спортсмен вважається пенсіонером, це їх пенсійний вік, встановлений такий критерій у зв'язку з високою травматичністю в професійному спорті. В ході проведення інтерв'ю було з'ясовано що спортсмени професіонали часто після завершення кар'єри залишаються працювати у сфері спорту. Як правило це тренерська діяльність, посади рефері, суддів на змаганнях, стають начальниками спортивних організацій і федерацій, часто спортсмени займалися єдиноборством і тепер працюють в охоронних службах, запрошуються як охоронці, деяких запрошують для роботи в букмекерські контори.

Ті спортсмени які одержали спеціальну освіту у Вузі, шукають роботу за фахом. В даний момент популярним стає переквалифікуваня спортсменів професіоналів в спортивних лікарів, тому що ні хто не може знати більше про хворобу і травму, ніж людина, яка випробувала все це особисто. Але звичайно ж колишні професіональні спортсмени є особливою категорією на загальному ринку праці, але все ж таки для них існує маса видів діяльності.

У наш час професійний спорт набув широкого попиту, спорт почав давати людині заробіток та прибутки. Спорт став дуже популярним серед глядачів, тому він представляє інтерес для багатьох цільових груп.

В ході написання роботи було проведене дослідження, після обробки даних було виявлено декілька цікавих моментів, наприклад пенсійний вік спортсменів дорівнює пенсійному віку воєнних, це пов'язано з специфічними умовами праці професійних спортсменів, у них дуже високий рівень професійного травматизму, дуже великі ризики для організму, спортсменам виплачується спортивна пенсія, цим займається пенсійний фонд. Було виявлено, що основною сферою де працюють колишні професійні спортсмена - сфера спорту, бо у колишнього спортсмена дуже багатий арсенал знань та попиту, який він може використати для оптимізації спортсменів та системи загалом.

Тож професійний спорт є дуже широкою та цікавою сферою суспільного життя, і широким полем для соціологічних досліджень.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б. Человек как предмет познания. Л. 1969.

2. Визитей Н. Н. Образ жизни. Спорт и личность. Кишинев 1980.

3. Понамарев Н. И. Социальные функции физической культуры и спорта. М 1974.

4. Лубышева Л.И. Социальная роль спорта в развитии общества и социализации личности. Теория и практика физической культуры и спорта. 2001-№ 4- стр.11-15.

5. Пономарев Н. И. Спорт - феномен культуры. Лекция - Л 1987.

6. Лисицин Б. А. Буржуазная физическая культура на службе милитаризма. М. 1968.

7. Философия и социология спорта в 21 веке. Журнал «Теория и практика физической культуры». 2000 № 6.

8. Киселев Р. США - спорт и общество. М. 1978.

9. Критика буржуазной социологии спорта. Сбоник под редакцией А. А Френкина. М 1965.

10. Люшен Г. Взаимозависимость между спортом и культурой. Спорт и образ жизни( сборник статей Столяров, Кравчик. М 1979).

11. Лукащук В. И. Тенденция развития спорта в условиях рыночных преобразований. Харьков 2006. - Автореферат.

12. Виноградов П.А., В.И. Жолдак, В.И. Чеботкевич. Пенза, 1995. - 347 с.

13. Жолдак В.И., Н.В. Коротаева. Социология физической культуры и спорта. Учебн. пос. -- Малаховка: МОГИФК, 1994. - 295 с.

14. Пономарев Н.А. Основы социологии физической культуры. Ленинград, 1976. - 129 с.

15. Харчева В. Основы социологии. Учебник для средних специальных учебных заведений.- М.: Логос, 1997. - 304 с.

16. Ромашев О. В. Социология труда. М. 2001

17. Федорова О. К. Социология труда. (WWW.strana- oz. ru).

18. Ромашев О. В.Социология труда и экономическая социология. Гардарики -2007.

19. www. Socio. Rin. Ru.

20. www. info. Slon.

21. Сараф М. Я. «Спорт в культуре 20 века».// Теория и практика физической культуры.- 1997.- №4.

22. К. Маркс. «Капитал». М. Политиздат 1984 .

23. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальніх інститутів в українському суспільстві.// Соціологія - теорія, методи, маркетинг.- 2001.- №4.-С 5-22.