Прояви расизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Український хіміко-технологічний університет

Реферат на тему: "Прояви расизму"

Виконала

Ст.гр.3-0-81

Мерцалова М.С.

Перевірив

Мягких В.Б.

Дніпропетровськ, 2009

План

Вступ

1. Історія расизму

2. Прояв расизму у наш час

2.1 Дискримінація у зв'язку з релігійною приналежністю

2.2 Дискримінація у зв'язку з економічною та політичною нестабільністю

2.3 Прояв расизму, як невід'ємного

Перелік літератури

Вступ

Розділ соціології, що вивчає походження, та функції різних етнічних суспільств з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку і т.д. називається етносоціологією. Предметом етносоціології являються соціальні аспекти:

1. розвиток і функціонування етнічних груп

2. формування ідентичностей інтересів та форм самоорганізації

3. закономірності їх колективної поведінки

4. взаємодія етнічних груп

5. взаємозв'язок особистості, що входить в цю групу

Гострою проблемою, в цьому розділі стоїть расизм. Історія людства-це історія війн, великих та малих. Підраховано, що за останні 3443 років письменної історії людства, тільки 268 років обійшлись без війн. Але у "мирний час" по всій території проживання етнофобія - прояв неприязні, несумісності, ненависті, расизм сягає своїм корінням в епоху Відродження, підкріплений релігією, а потім отримав наукове обґрунтування и досяг кульмінації в нацизмі. Частковий занепад не означає кінця расової дискримінації яка на думку ООН ґрунтується на кольорі шкіри, походженні або національній та етнічній належності. Жертвами стають не тільки у випадку дискримінації за біологічними ознаками, але і у зв'язку з релігійною традицією або у зв'язку з економічною та політичною нестабільністю. Дискримінація чиниться також в ім'я культурної відмінності, яка в'їлася настільки глибоко, що унеможливлює будь-які гармонійні взаємини. В останньому випадку расизм глибоко пов'язаний з натиском глобалізації, хоча її роль неможна оцінювати так негативно, оскільки саме це явище призвело до занепаду расистських сил.

1. Історія расизму

1965 року ООН вважала, що расова дискримінація "скерована на будь-яку відмінність, виключність, обмеження або перевагу, зумовлені належністю до раси кольором шкіри, походженням або національною чи етнічною належністю, мета або наслідок якої в тому, щоб зруйнувати або підірвати визнання, користування та дотримання в умовах рівноправності прав людини та основних свобод" зі словника"Petit Robert" дізнаємося, що у французькій мові слово "расизм" з'явилося 1902р. Це "теорія ієрархії рас, яка говорить про необхідність оберігати так звану вищу расу від будь-якого схрещення та про її право домінувати над іншими". У той самий період з'являється низка термінів, поєднаних із цим поняттям:" лінчування"- 1883р., "антисеміт"-1889р., "етнічна група"

Расизм існує тоді, коли одна етнічна група або історична спільнота вивищується над іншою, виключає або намагається витіснити її, посилаючись на спадкові непорушні відмінності. Хай би яким був розмах дискримінації чи суперництва між спільнотами, жодного очевидного вияву расизму не засвідчено в жодній іншій цивілізації і в Європі до епохи середньовіччя. расизм політичний релігійний етнофобія

Можливо, за першу ознаку расистського бачення світу можна вважати ототожнення євреїв із дияволом та з чаклуванням у народному сприйнятті XIII-XIV сторіч. У цей самий період (Ренесанс і Реформація) європейці розширюють контакти з народами, що мають темнішу шкіру, складаючи про них свої судження. Заганяючи африканців у рабство передусім з причин економічних, офіційно аргументуючи це їхнім язичництвом. Работоргівці та рабовласники посилаються іноді на одне місце в "Книзі Буття": син Ноя Хам учинив гріх, через що усі його нащадки, вірогідно чорні, приречені бути "рабами рабів своїм браттям" 1667р. Вірджинія ухвалює декрет про те, що навернені в християнство негри надалі можуть залишатися рабами, бо мають язичницьке походження. Відтоді виправдання рабства покинуло царину релігії і базується на понятті раси.. З кінця закони англійської Північної Америки забороняють шлюби між білими та чорними і дискримінують метисів, народжених від позашлюбних зв'язків. Ці закони підштовхують до думки, що чорні посутньо відмінні й нижчі.

Епоха просвітництва розробляє наукову теорію раси, яка відмежовується від настанов Біблії з їхнім обстоюванням основоположної рівності роду людського. Для етнологів XVІІІ ст. людські істоти становлять невід'ємну частку природи і поділяються на три, а потім на п'ять рас, які загалом вважають підвидами того самого роду людського. Проте на початку XІX ст. далеко більше авторів, зокрема з-поміж прихильників рабства, запевняють, що раси мають ще й купу різновидів.

XІX ст.-то епоха емансипації, націоналізму й імперіалізму, які загалом сприяють виникненню та розквіту ідеологічного расизму. І хоча існують прибічники звільнення чорних рабів і євреїв із гетто, вислідом цих реформ є інтенсифікація, а не послаблення расизму. Міжрасові взаємини, не настільки чітко ієрархізовані, дедалі більше проймаються духом суперництва. Швидкі переміни й атмосфера непевності в поєднанні з експансією промислового капіталізму підштовхують для пошуку офірних цапів.

Расизм сягає апогею лише в XX сторіччі. Разом з націоналізмом, зокрема культурним романтичним націоналізмом, що поєднує етнічну спадщину з поняттям колективної ідентичності, розвивається новий расизм, особливо в Німеччині. З розквітом західного імперіалізму відбувається поділ Африки, експансія Азії та Тихоокеанії, що робить можливим привілейовані зіткнення між етнічними націоналізмами різних європейських країн і США. Колоніалізм також підтверджує претензію європейців на вроджене право обґрунтоване наукою, що дозволило їм закабалити африканців та азійців.

На Сполучених Штатів Америки виходять сегрегаційні закони, що зводять чорних до статусу нижчої касти. Головною турботою влади стає запобігання статевим контактам та шлюбам білої людини з будь-ким з африканців.

План знищення цілої етнічної групи нацистською Німеччиною - найбільш крайній вияв расистської ідеології. Моральне потрясіння, викликане нацизмом у світі, та численні наукові праці, які підітнули основи расистської генетики дискредитували науковий расизм, поширений у США та Європі перед Другою світовою війною.

Нові деколонізовані держави завдають нищівного удару расизму. Боротьба за громадські права в США у 60-х роках, змагання ССР та США за "уми та серця" незалежних африканців і азійців вкрай підірвало расистські прояви, хоча не ліквідувало їх. В наш час ми маємо справу з новим культурним расизмом. На сьогоднішній день кожна освічена людина повинна знати, що геном людини було розкодовано у 2000р., як засіб лікування від генетичних хвороб. В іншій площині цього проекту було доведено генетиками, що всі ми походимо від спільного пращура з Африки. Більшість генетичних відмінностей виявляються в усіх народностей. Вони, найпевніше, існували ще 50тис. років тому, коли наш рід почав поширюватись за межі Африки й почав вести осілий образ життя у певних кліматичних умовах, що й привело до поділу на етнічні чи расові групи. Точніше, вчені запевняють, що сукупності нашого генетичного матеріалу існує тільки 0.012% відмінностей, спричинених розбіжностями між расами.

Боротьба з расизмом в конституції ЮНЕСКО спрямована на викриття "невігластва й упередженості, доктрини нерівності рас і людей". Вже більше півсторіччя організація намагається винищити коріння цього зла. До боротьби з расизмом ЮНЕСКО залучає точні науки. Її Міжнародний комітет з біоетики (СІВ), до складу якого входять науковці, юристи, економісти, демографи, антропологи, філософи, фахівці з харчування розробили Загальну декларацію про геном людини та права людини (DUJHDH), ухвалено 1997р. Через 2 десятиріччя після затвердження Декларації ЮНЕСКО про расу і расові упередження (1978) цей перший міжнародний документ про біоетику остаточно підважив псевдонаукові підвалини расизму.

2. Прояви расизму в наш час

2.1 Дискримінація у зв'язку з релігійною приналежністю

Як вище зазначалося сьогодення не характеризується яскраво вираженим расизмом він прихований під лозунгами всесвітньої глобалізації та уніфікації, награної толерантності та модою демократизації суспільства.

В Індії прояв расизму пов'язаний з релігійною традицією, попри різні заходи уряду, досі існує система каст, яка спричиняє дедалі більшу вбогість "недоторканих".

Упродовж сторіч недоторкані, не мають право входити до храму, а діти сидять на порозі у подібному становищі перебувають 160 млн. індійців. Ще нині система каст, якій 2 тис. років і яка була сакралізована індуїстською теологією, визначає місце кожної людини у суспільстві від дня її народження. Хоч 1950р. Конституція відмінила термін "недоторкані", (даліти дослівно: вигнанці, обідранці) і досі зазнають дискримінації. Для подолання такої нерівності Індія вжила заходів" позитивної " дискримінації, надавши недоторканим квоти в системі освіти, у державних установах і політичних органах, однак ці заходи принесли користь лише декільком особам. І хоча найвищу посаду в країні, а саме посаду президента, сьогодні займає даліт Нараяна, прихований апартеїд живе й далі, а спроби перегляду цього жорстокого суспільного порядку неодмінно наштовхуються на спалахи насильства і економічної репресії.

Ця соціальна ієрархія ґрунтується на складній класифікації соціальних груп залежно від ритуальної чистоти. Цю систему приписують законодавцеві Ману, який вважав, що кожна людина від народження до смерті належить до однієї з 4-ох каст, навіть якщо окремий ранг її касти може змінюватись залежно від регіонів та перебігу часу. Згідно з його класифікацією найвищу ієрархічну сходинку посідають брахмани(священики, учителі), нижчі сходинки-кшатрії (воїни і правителі), вайшії (торгівці), шудри(селяни, робітники, ремісники). Недоторкані становлять п'яту категорію, яка не належить до системи варна. Їм судилося виконувати "ритуально нечисті" роботи.

Цілком очевидно, що ідеологічна конструкція цієї дискримінаційної системи розроблена вищими кастами, аби забезпечити собі монополію на весь капітал країни: культурний(знання і освіта), соціальний (статус і патріархальне панування), політичний (влада), матеріальний (ресурси). До того ж така система дозволяє прикривати економічну експлуатацію великої частини людей.

Більшість далітів не мають права переступати невидиму "межу", що віддаляє їхній куток від решти села. Чоловіки з вищих каст не вбачають зла в тому, що ґвалтують жінку-далітку чи відвідують повію з цієї касти , хоча навіть випадковий дотик даліта на вулиці вважають за святотатство. На півночі Індії недоторкані були змушені бити у барабани, звіщаючи про свою появу. Навіть їхні тіні вважалися нечистими. На півдні брахмани ухвалили установу про те, що недоторкані мають триматися на відстані щонайменше 22 метри, аби не забруднити людей "вищого ґатунку".

Слід зазначити, що громадська думка цікавиться долею недоторканих та порушенням їх прав. Однак того не досить, щоб змусити державу до проведення дієвих реформ. Індія, яка міцно взялась за боротьбу з апартеїдом, запевняє, що вжила всіх можливих заходів, аби забезпечити рівність нижчим кастам.

1998р. асоціація захисту прав людини у 8 штатах Індії почали національну кампанію, щоб привернути увагу до жорстокого поводження з далітами, а неурядові організації вперше винесли проблему каст на розгляд світової спільноти.1/5 місць у парламенті віддано представникам нижчих каст, а деякими штатами керують політичні коаліції, куди входять партії, вельми впливові серед галітів. Проте квоти не забезпечили ні рівності, ні гідності, ні навіть безпеки недоторканих Індії. Коаліція асоціацій сповнена рішучості подолати байдужість, розширює свої контакти з тим, щоб питання расизму винести на порядок денний конференції ООН.

Але ж чи можлива така зміна багатовікових устроїв? Одна з основних причин збереження такого ладу, пояснюється тим, що вона втілює дуже ієрархізоване поняття суспільного добра, яке нижчі касти вважають за легітимне. У межах п'яти категорій соціологи зафіксували понад 2000 підкаст. В основі класифікацій яких лежить рід занять, мова, культ та регіон. Мабуть, вихід з цієї ситуації один-зміна ментальності індусів.

Така кастова нерівність характерна не тільки для Індії. Справа в тому, що в Японії теж існували недоторкані- бурукуміни це люди нижчої касти, які з початком індустріалізації займались брудною роботою пов'язаною з трупами та кров'ю, тоді як згідно з релігією така діяльність вважалася нечистою.

Будь-якої офіційної або легальної дискримінації не існує, але чимало японців двічі подумають, перш ніж арендувати помешкання буракумінові. Буває гірше, коли буржуазні японські родини цілком незаконно вдаються до перевірки предків своїх невісток чи зятів, щоб ті бува не осквернили родину.

2.2 Дискримінація у зв'язку з економічною та політичною нестабільністю

Міф про мирне співіснування рас у Бразилії, яким вона так пишається, розбивається об страшну реальність. Історично склалося так, що Бразилія потерпала від хвиль іммігрантів, які вважали її раєм з "расовою демократією". Цей термін з'являється у 30-х р. минулого сторіччя, коли уряд намагається "вибілити" суспільство, заохочуючи "найрозвиненіші раси", тобто європейців, до імміграції у Бразилію. Країна прийняла міф про расову і інтелектуальну нижчість чорних і заходилася змінювати склад бразилійського населення, у якому на той час переважали вихідці з Африки. Ця нова політика погіршила долю чорних: їм довелося витримувати конкуренцію з новоприбулими й часто втрачали робочі місця, на які раніше розраховували. Тож упродовж 50-ти років, що минули після відміни рабства, чорні поповнили ряди безхатьків та жебраків. Якщо вони і мали якийсь дах, то у нетрях. Аби заробити хоч щось, вони погоджувались на мало оплачувану та малокваліфіковану роботу.

Високий рівень дискримінації простежується в статистичних даних, починаючи з показників дитячої смертності: з кожної 1000 дітей до року помирає 62 чорних і 37 білих малят (76 чорних і 45 білих до досягнення 5-ти річного віку). Тривалість життя чорних (62 роки для чоловіків і 68 для жінок) на 6 років менше ніж білих.

Останніми роками вияви расизму, властиві таким великим містам, як Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро, поширилися на євреїв, індіян і навіть циган, білих зубожілих бразилійців, які приїздять з північного сходу країни у пошуках заробітку.

В Інтернеті повно ворожих виступів на адресу чорних та євреїв. В Бразилійському університеті було проведено опитування осіб щодо расизму, 35% осіб дуже стримано визнають себе расистами, 65% відкидають расистську ідеологію.

Досі уряд країни переймався боротьбою зі злиднями, не замислюючись над конкретнішими наслідками расизму. Однак ситуація потроху змінюється. Слід визнати, що Бразилія підписала основні міжнародні конвенції щодо захисту прав людини, у такий спосіб опинившись у авангарді анти расового законодавства. Чинна конституція забороняє будь-які види упереджень, кваліфікуючи расизм як "неспростовний злочин ".

Однак самого визнання расизму незаконним не досить. Варто зробити все, аби кожен, незалежно від кольору шкіри усвідомив соціальну несправедливість і сприяв ліквідації нерівності.

У 80-х роках поводирі чорних спільнот наважилися сказати " ні! " упередженості, страхам і виявам нетерпимості. Вони створили асоціації, які відстоюють права чорних або проводять дослідження про фактичний стан расизму у країні. Це сприяє самоідентифікації чорних, розвитку почуття власної гідності.

Дедалі більший розрив у розвитку економіки між країнами Європи та країнами, що розвиваються спонукають до від'їзду людей. Іронія в тому, що саме економіка диктує потребу в іммігрантах, адже від неї залежить подальше підтримання життєвого рівня дещо постарілої Європи. Згідно з оцінками відділу ООН з питань населення, Європа має прийняти 13,5 млн. нових емігрантів щороку, щоб забезпечити стабільність співвідношення між тими, працює та пенсіонерами.

Та все ж полегшення процедури приїзду викликає протест крайніх правих, запевняють відповідальні політики. Такі виступи цілеспрямовані на повне закриття кордонів, негайної відправки підпільних іммігрантів та швидкої висилки всіх чужоземців-правопорушників. Аргументуються вони тим, що останні погано асимілюють не вивчають мови й не цікавляться іншою культурою, вони шукають тільки легких грошей.

Всупереч цьому новітні підприємства потребують робочих рук, тому спостерігаємо спрощення формальностей і прискорення процедур, підвищення квот для фахівців з інформатики. Європа шукає не тільки фахівців але потребує і тих хто виконуватиме менш вдячні роботи, найчастіше це нелегальні іммігранти, яким влада не забороняє працювати, сплачувати належні суми для соціальних служб послугами, яких не можна користуватись. Отже, іммігрант використовується як раб.

Перед європейськими урядами і народами стоїть наріжне питання: чи ж відкриття кордонів з урахуванням лише потреб ринку у найліпший спосіб сприятиме суспільній інтеграції? Численні прибічники імміграції побоюються, що нова економічна відкритість призведе лише до загострення расистських проявів. Взагалі-то відношення Європейських країн можна охарактеризувати однією фразою:" Ми чекали працівників, а приїхали люди."

2.3 Расизм, як прояв невід'ємного

Відомий французький соціолог Альберт Меммі в своїй книзі "Расизм" розглядає етнофобію, як прояв гетерофобії, тобто ненависті, страху до всього, що відрізняється. Вона однаково негативно проявляється по відношенню до будь-яких груп, котрі не так виглядають, не так говорять, не так себе поводять. Отже, по Меммі гетерофобія це підсвідоме явище. що відбувається у різних групах людського суспільства і супроводжується відділенням від себе близькі, але не схожі групи.

Академік Г.А. Заварзін розглядає гетерофобію, як явище яке характерне не лише людині, а й всій живій природі на всіх рівнях. Вона є необхідною складовою для розвитку та збереження біосфери. Адже в навколишньому середовищі існує лише те, що має достатню ступінь гетерофобії;все те, що не має цього, утворившись-губиться.

Таким чином, гетерофобія це найважливіша властивість живих організмів, яка бере початок з генетичних програм.

Прояв етнофобії можна ототожнити з міжпопуляційною боротьбою, що характерна для тварин. Вона з'явилась унаслідок дії еволюції людини у вигляді інстинкту, як програма, яка дозволяє вижити даному виду і зберегти закодовану інформацію. Поведінка людей, емоції в більшій мірі теж обумовлені генетично закріпленою програмою, яка успадкована від тварин. Агресія є яскравим прикладом успадкування, вона дуже близька до етнофобії. За Лоренцом агресія-це інстинкт пов'язаний з боротьбою за виживанням у рамках виду.

За книгою Є.Уілсона "Соціобіологія: новий синтез" розглядаються три "блока" генетично обумовлених соціальних форм поведінки тварин та людини: альтруїзм, сексуальна поведінка, агресивна поведінка. Для агресії характерно відділення "своїх" від "чужих", що несе вороже ставлення до останніх-ксенофобія. Так у тварин спостерігається популяційна ксенофобія, яка характерна їм повсякчас на відміну від програми агресії, що виявляється за відсутності ресурсів. Види тварин, у яких в більшій мірі проявляється схильність до дроблення та популяційної ксенофобії отримували, при інших рівних умовах, швидше еволюціонували; швидше пристосовувались до змін навколишньої середи. До того ж основною функцією ксенофобії є видоутворення. Таким чином можна вважати, що виникнення нових видів ініціюється інстинктивним спрямуванням до розділення популяцій та відгородження частин одна від одної після чого за певних умов перебудовується генетичний матеріал. Відносно людського роду застосовують поняття псевдовидоутворення під яким розуміють розділення людей на етноси, що замінило людству боротьбу з близьким видом.

Кожна достатньо чітко виражена група прагне розглядати себе як замкнутий в собі вид-настільки, що членів інших груп не вважає повноцінними людьми. В багатьох туземних язиках своє плем'я означається словом люди. Тим самим убивство члена сусіднього племені не вважається злочином. Збільшення різноманітності народностей природне продовження процесу збільшення різноманітності біологічних видів. Обоє використовують схожі механізми розділення і розселення.

У різний час і у різних регіонах етнофобія проявляє себе по-різному і по формі і по інтенсивності. Відомо, що у людей в стресовому стані загострюється багато підсвідомих інстинктивних реакцій. Ціль цього-активізація опору індивіда у скрутний час. Це відноситься і до людських колективів. Порушення громадської рівноваги із-за різних причин від природних катастроф до економічних зіткнень супроводжується масовими стресовими станами, необхідного для опору. Це відповідає, як стверджує Заварзін, справедливому для всієї природи, термодинамічному принципу Ле Шательє. Суспільні стреси, сприяє загостренню підсвідомості, наряду з іншими корисними реакціями на нестійкість, викликають до життя у лабільної частини маси "на всяк випадок" і активну етнофобію, як підготовку до протидії "чужим". Вона виступає часто на перший план, як колективна воля до насильства по відношенню до інших етносів. Інстинкт етнофобії може служити основною причиною завойовницьких війн, погромів і етнічних чисток.

При загостренні етнофобії до будь-якого етносу всі його переваги уявляються не суттєвими, а недоліки навпаки.

В цивілізованому суспільстві етнофобія дісталася як "проклятий спадок" попередніх етапів створення етапів. Вона присутня у свідомості і проявляється на поверхні свідомості то у формі офіціального патріотизму, то у формі націоналізму, то у формі шовінізму, то у формі расизму або геноциду.

З іншого боку в суспільстві формується особиста та суспільна етика. яка протиставляє себе етнофобії. Можна назвати наступні джерела протидії етнофобії і формування антиетнофобічної етики:

а) З часів виникнення природничих наук, коли цивілізація тільки зароджувалась, суспільство стало розглядати у світлі загальних законів природи. Тоді ксенофобія і етнофобія стали суперечити раціональному логічно виправданому устрою світу.

б) Економічні інтереси та інтереси окремих людей і народів в цілому вимагають дружніх контактів між групами людей і між народами. Можливе отримання вигоди у економічно активної частини населення стимулює притуплення інстинкту етнофобії.

в) У многонаціональних імперіях правителям не вигідний розбрат між народами, він послаблює єдинство держави, тим самим порушуючи економіку. Тому правителі намагаються загасити внутрішню етнофобію.

З викладених вище гіпотез можна вважати, що етнофобія як частина підсвідомості не може бути виділена окремо від людського мислення. І прямі методи протидії їй лише травмують психіку, утворюючи комплекси у цілих народів. Но агресивні прояви етнофобії можна ввести у зрозумілі юридичні норми. Людина повинна мати право віддавати перевагу своєму етносу з поміж усіх інших.

Перелік літератури

1. Піча В.М Магазинщикова І.П Черниш Н.Й. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/В.М Пічі-Львів.:Новий світ-2000 , 2002.-с.312

2. Лефор Р., Бріско І. Колір, нація, етнос, каста. Звідки йде расизм?/Рене Лефор, Іван Бріско//Кур'єр ЮНЕСКО-2001.-№11.-с.8-29.

3. Лейках Л. Расизм и мы/Л. Лейках//Филосовские науки-2002.-№5.-С.134-150.

Размещено на Allbest.ru