Методико-теоретичні аспекти соціальних показників

Конструювання індексу політичної участі (ІПУ)

В останньому стовпчику шкалограми -- "Ранг" (див. табл. 1) -- групи респондентів, які належать до ідеальних типів шкали, впорядковано шляхом ранжування балів (від 8 до 0), отриманих підсумовуванням відповідей зі знаком"+" за всіма пунктами. Згідно з підходом Гутмана, підсумовування відповідей здійснюють для всієї вибірки, включно з групами респондентів, що містять помилки.

Для інтерпретації обчисленого показника можна орієнтуватися на подані в таблиці 3 змістові значення ідеальних величин індексу відповідно до логіки ідеальних типів шкали Гутмана. Значення індексу, таким чином, можна співвіднести із тим чи тим рівнем політичної участі. При цьому, як зазначалося вище, алгоритм шкалування за Гутманом передбачає, що вищий рівень політичної участі містить також залученість до всіх типів участі на попередніх рівнях, позаяк між ними встановлено відношення порядку.

Таблиця 2

Статистики конструювання індексу політичної участі (ШУ) для населення Кіровограда

* у балах (середнє арифметичне), шкала 0-8

** Стандартне відхилення

Таблиця 3

Ідеальні величини індексів для різних форм і рівнів політичної участі відповідно до шкалування за Гутманом

Проведений шкалограмний аналіз емпіричних даних дає змогу ієрар-хізувати групи людей за мірою залученості до політики. Ієрархія участі в політиці (високий, середній, низький рівні) визначається різними за витратами часу, енергії й ресурсів формами участі: більш низькому рівню мають відповідати такі форми, що потребують меншого індивідуального внеску в політику.

Звісно, такий підхід значною мірою умовний, але, на наш погляд, він дає можливість змістовніше розмежовувати і схарактеризувати рівень "політи-зації" на підставі отриманої величини індексу.

Статистична оцінка надійності й валідності шкали

Оскільки відповіді значної частини респондентів (30,7%) містять відхилення від ідеального розподілу, треба було оцінити -- чи то помилка настільки велика, що фактично свідчить про відсутність очікуваного відношення порядку між пунктами, чи то вона несуттєва і нею можна знехтувати1. Математичну оцінку конструктної надійності й валідності вимірювання шкали визначали на підставі обчислення статистики, або коефіцієнта репродуковуваності за Гутманом (the Guttman coefficient of reproducibility -- CR), й обчислювали за формулою:

де n - кількість відповідей у рядках із помилками;

і -- кількість пунктів шкали;

N-- загальна кількість респондентів (вибірка).

Усі відповідні до позначень числа, використовувані для обчислення CR, наведено у шкалограмі (див. табл. 1). Чисельник дробу, позначає загальну кількість наявних реальних помилок у шкалі (сума ваг помилок), тоді як знаменник, і x N, позначає загальну кількість усіх можливих помилок шкали (коли жоден із пунктів або респондентів не вкладається в шкалу). Тобто формула дає змогу врахувати й оцінити частку всіх помилок. Далі шляхом віднімання цієї частки із одиниці визначають частку "безпомилкових" входжень до шкали. Таким чином, обчислений коефіцієнт репродуковуваності (CR) побудованої шкали дорівнював 0,95. Прийнято вважати обгрунтованою шкалу Гутмана із коефіцієнтом, не нижчим за 0,90.

Здійснювалося й повторне відпрацьовування шкалограми з метою контролю її відтворюваності: з інтервалом у 2 місяці було опитано 100 жителів Кіровограда за ідентичними із тестовим опитуванням методико-процедур-ними характеристиками. Величина CR становила 0,94, що засвідчує зістав-ну репродуковуваність шкалограми.

Загальна характеристика рівня політичної участі в Кіровограді

Отримані в результаті апробації методичного підходу дані опитування (березень 2004 року) дають змогу, по-перше, проаналізувати ієрархію форм політичної участі від найбільш до найменш поширених, по-друге, визначити питому вагу груп респондентів із різним рівнем залученості до політики, по-третє, визначити рівень політичної участі для населення загалом:

1. Для населення Кіровограда найбільшою мірою були характерні такі форми залученості до політики (див. останній рядок табл. 1): електоральна (78,8%), пізнавальна (75,7%) та експресивно-вербальна (59,3%). Найменшою мірою жителі міста були залучені до політичних практик -- як інсти-туціональних (4,5%), так і неінституціональних (4,8%).

2. З таблиці 2 можна побачити, що практично однакові частки респондентів залучені до трьох і чотирьох форм політичної участі, що в сумі становить майже 50% (бімодальний розподіл). Цілком "вилучені" із політики близько 7% населення. Мізерною є питома вага залучених одночасно до шести і більше форм політичної участі (в сумі 3,6%).

3. Індекс рівня політичної участі для населення Кіровограда дорівнює 2,83 бала. У разі порівняння з ідеальними величинами індексу (див. табл. 3) такий рівень можна оцінити як "нижчий за середній" або такий, що наближається до нижньої межі середнього рівня, про що додатково може свідчити також наведене в таблиці 2 значення медіани (3,00). Зі змістової точки зору для населення Кіровограда характерні головно електорально-пізнавальна й дещо меншою мірою експресивно-вербальна залученість до політики.

3.4 Конструювання емпіричної моделі стратифікації політичної участі

Оскільки, як було показано вище, рівень участі в політиці може бути емпірично ієрархізованим, то залежно від рівня "політизації" можна ієрархічно диференціювати позиції людей у вертикальному полі політичної участі.

З огляду на досвід найавторитетніших зарубіжних досліджень політичної участі, в яких автори виокремлюють від чотирьох до шести категорій громадян за залученістю їх до політики, в результаті населення Кіровограда було диференційовано на чотири категорії (позиції політичної участі) зі статистично значимим рівнем відмінності ІПУ (р < 0,01). Для наочності цей приклад емпіричної моделі стратифікації позицій участі в політиці подано графічно (див. рис).

Визначення і змістова інтерпретація цих позицій грунтувалися на ідеальних величинах індексів для різних форм і рівнів політичної участі (див. табл. 3). Так, населення Кіровограда можна диференціювати залежно від значення ШУ на такі категорії:

1) "вилучені" із політики (0 < ІПУ < 1);

2) із низьким рівнем залученості до політики (1 < ІПУ < 3);

3) із середнім рівнем залученості (3 < ІПУ < 6);

4) із високим рівнем участі (6 < ІПУ < 8).

Характеристика позицій політичної участі

1. Позиція категорії громадян із високим рівнем політичної участі (ІПУ = 6,7 бала) -- "політичні активісти". Громадяни, які належать до цієї категорії, характеризуються високим рівнем "політизації" й залучені практично до всіх форм участі в політиці: від електоральної до різних типів комунікацій (зокрема ідеологічних) і політичних практик, включно із найвищою формою -- прямою участю в інституціоналізованій політичній діяльності.

показник соціальний політична участь

Рис.2. Стратифікація позицій у полі політичної участі (на прикладі Кіровограда)

2. Позиція із середнім рівнем політичної участі (ІПУ = 4,3 бала) -- "комунікатори", об'єднує осіб, які фактично "вилучені" із політичних практик і в політиці "не йдуть далі" комунікаційних форм участі на рівні малих груп, до яких належать: ті, хто намагається впливати на формування думок у них через пропаганду засвоєної суспільно-політичної позиції ("які намагаються переконати у своїй правоті"). При цьому вони, звісно, залучені до "попередніх" форм участі: електоральної, пізнавальної й експресивно-вербальної. Кульмінацією участі в політиці для цієї категорії громадян може бути практика контактування із політичними акторами (чиновниками, депутатами) з метою розв'язання своєї "проблемної ситуації".

3. Позиція із низьким рівнем політичної участі (ІПУ = 2,1 бала) об'єднує категорію людей, названих "споживачами, що голосують", політична залученість яких обмежується, головним чином, електоральною та пізнавальною формами (споживання інформації про політику зі ЗМІ). "Піком" участі в політиці для цієї категорії осіб, імовірно, є експресивно-вербальна активність ("висловлення в розмовах").

4. Позиція контингенту людей, відчужених від основних форм політичної участі (ІПУ = 0), котрі не беруть участі навіть у виборах, була позначена як "аполітичні". Утім, ясна річ, стосовно реального життя таку відчуженість не слід абсолютизувати. Політична поведінка має властивість, подібну до тої, яку Г.Алмонд і С.Верба називають "переривистим і потенційним характером залученості" [55]. У нашому дослідженні -- це потенціал епізодичної, фрагментарної електоральної й пізнавальної залученості "аполітичних" (іноді можуть і проголосувати або, скажімо, подивитися політичне ток-шоу).

Під час інтерпретації позицій політичної участі слід враховувати важливий висновок, грунтований на досвіді різних досліджень: позиції громадян не можуть бути жорстко локалізовані у полі політичної участі.

По-перше, політична поведінка індивідів мінлива і, навіть з урахуванням максимальної кількості чинників, що впливають на участь у політиці, вона багато в чому залишається ситуативною, спорадичною за характером [66].

По-друге, політична участь має циклічний характер ( цикли високої-низької залученості"), й цим може пояснюватися її спорадичність (імпульсивність), коли, наприклад, люди, які зазвичай стоять осторонь політики ("аполітичні"), і ті, хто не виявляє до неї інтересу, раптом стають не лише "споживачами, що голосують", а нерідко й "політичними активістами" [55].

По-третє, значущість різних проблем рідко зростає для всіх соціально-демографічних груп одночасно, тому в одних випадках, приміром, "кому нікатори" старшої вікової групи можуть стати "політичними активістами", а в інших -- "споживачами, що голосують".

Отже, слід брати до уваги можливу мінливість реальної картини політичної поведінки, щоб уникнути неадекватного висновку щодо жорсткої детермінації позицій участі в політиці, які, згідно з П.Бурдьє, визначаються не чіткою локалізацією, а співвідношеннями з іншими позиціями, і тому їх можна зрозуміти тільки через співвіднесення, порівняння і протиставлення одне одному [32, с. 25].

Застосування шкалування за Гутманом, на нашу думку, вможливлює продуктивніше дослідження, по-перше, послідовності (порядку) залученості людей до політики, що дає можливість обгрунтовано уявити логіку цього процесу і його впорядковану структуру, по-друге, обгрунтовано вирізняти й порівнювати різні соціально-демографічні групи за рівнем залученості до політики (за рівнем "політизації"), по-третє, обчислювати рівень політичної участі для різних за масштабами соціумів (індекс), по-четверте, диференціювати позиції людей у вертикальному полі участі в політиці (емпірична модель стратифікації).

Звісно, така розвідка не охоплює всіх аспектів теорії, методології й вимірювання політичної участі, але надає достатньо продуктивний підхід до його цілісного теоретико-методологічного розуміння і методично обгрунтованого аналізу цього феномена в соціологічних дослідженнях.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасних соціологічних методів дослідження - проблеми формалізації соціальних показиків. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Соціальний показник - якісна і кількісна характеристика соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Соціологічні дослідження грунтуються на основі системи соціальних показників, які можна класифікувати за різними принципами. Наприклад, їх можна класифікувати за рівнем відображення пізнаваних соціальних властивостей у досліджуваному об'єкті. В цьому разі їх поділяють на показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії та показники-дані.

Показники-поняття - це та система понять, за допомогою яких формулюються тема, проблема та гіпотези соціологічних дослідження. У них відображається певна соціальна мета, норма або ідеал соціального розвитку і змін як основа для наук, порівняння з ними реально існуючих соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Показники-ознаки відображають змістовний обсяг показників-понять і слугують основою для розробки відповідного соціологічного інструментарію.

Показники-критерії є найбільш суттєвими емпіричними ознаками показників-понять, що своєю системою власне і становлять зміст відповідного інструмента дослідження і виконують функцію індикаторів (скажімо, система запитань в анкеті).

Показники-дані - це система емпіричних даних, отриманих у ході самого дослідження і виражених у кількісній або графічній формі.

Соціальні показники класифікуються і за характером та формою відображення дійсності. Якісні показники фіксують наявність або відсутність певної соціальної властивості у пізнаваному об'єкті, а кількісні - прояву даної властивості. Але кількісні показники - це не тільки дані. Вони можуть бути виражені й у формі понять, як-от "вік", "відстань" тощо.

Кількісний аналіз полягає у вимірюванні числових значень властивостей тих чи інших об'єктів і явищ. Вимірювання екстенсивних величин грунтується на принципі адитивності елементів множини. Метод вимірювання екстенсивної величини полягає в підрахунку відповідних з еталоном одиниць множини (дискретної чи неперервної природи).

Найпростішою і найпоширенішою формою вираження інтенсивної властивості є соціальний індекс у вигляді відношення двох (і більше) екстенсивних величин. Специфічним у соціології є індекс, який виражає відношення деякої екстенсивної величини до кількості індивідів. Подібні індекси виражають ступінь інтенсивності якості, яка припадає на одного середнього індивіда, як ніби то була сукупність тотожних індивідів за певним номіналом якості.

Кумулятивні шкали екстенсивних властивостей завжди рівномірні, оскільки калібруються за допомогою еталонного одиничного відрізка, і числове значення на такій шкалі виражає величину інтервалу. На стратифікаційних або ординальних шкалах вимірюють значення потенціалу в точці, і вони можуть бути як рівномірними, так і нерівномірними незалежно від точності вимірювання.

Застосування шкалування за Гутманом вможливлює продуктивніше дослідження, по-перше, послідовності (порядку) залученості людей до політики, що дає можливість обгрунтовано уявити логіку цього процесу і його впорядковану структуру, по-друге, обгрунтовано вирізняти й порівнювати різні соціально-демографічні групи за рівнем залученості до політики (за рівнем "політизації"), по-третє, обчислювати рівень політичної участі для різних за масштабами соціумів (індекс).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Батыгин Г. С. Обоснование научного вывода в прикладной социологии. -- М., 1986.

3. Головач А.В., Єріна A.M., Козырев О.В. Статистика: Підручник. - К.: Вища школа, 1993. - 464 с.

5. Гончарук А.Г. Основи статистики: Навч. посібник.-К.: ТОВ „Центр учбової літератури", 2004. - 148 с.

4. Головач А. В., Ерииа А. М., Трофимов В. П. Критерии математической статистики в экономических исследованиях. -- М., 1973.

9. Дубров А. М. Обработка статистических данных методом главных компонент. -- М., 1978.

10. Клюєнко Е. Вимірювання політичної участі // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - № 4. - С. 58 - 71.

11. Количественные методы в исторических исследованиях. -- М., 1984.

12. Лебег А. Об измерении величин. -- М., 1960.

13. Митропольский А. К. Техника статистических вычислений. -- М., 1971.

14. Табин М. Математические модели социальной диффузии и возможности их приложения // Социология и математика. -- Новосибирск, 1970.

15. Степаненко Н.В. Статистика: Навч. посібник.-К.: Вища школа, 1991.-205 с.

16. Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід. -- К., 2000.

17. Циба В.Т. Математичні основи соціологічних досліджень: кваліметричний підхід. - К., 2003. - 248 с.

18. Цыба В, Т. Метод главных компонент // Анализ социологической информации с применением ЭВМ. -- М., 1975. -- Ч. II. -- С. 158-180.

1. Размещено на www.allbest.ru