Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"

У дошкільному закладі діти з хронічними захворюваннями та проблемами фізичного розвитку залучаються до спеціальної групи здоров'я і потребують особливої уваги та систематичного контролю з боку медичних працівників. Відповідно до стану здоров'я, складності хвороби і певних проблем фізичного розвитку, для них визначається допустимий рівень рухової активності та фізичного навантаження, добираються найбільш доцільні фізичні вправи коригуючого спрямування, які виконуються лише під керівництвом спеціаліста. Здебільшого, такі заняття проводяться не щодня, а лише 2-3 рази на тиждень і не в змозі повністю задовольнити природну потребу дитини в рухах і забезпечити оздоровчий та розвивальний вплив фізичних вправ на організм.

Той факт, що з малюками займаються спеціалісти, розхолоджує вихователів дошкільних за­кладів, вони не надають вихованцям належної уваги та обмежують рухову діяльність дітей з проблемами розвитку, виходячи з того, що надмірне фізичне навантаження їм може зашкодити. Ось і виникає певна суперечність: адже чим слабші діти, тим більше уваги необхідно їм надавати, частіше залучати до виконання посильних фізичних вправ у повсякденному житті з метою зміцнення їхнього організму та досягнення позитивних зрушень у стані здоров'я, а не утримувати від активних рухових дій.

Ціла низка наукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичними вправами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблеми постави можна виправити за рахунок використання вправ коригуючого характеру, вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість і рухливість хребта. Загальнорозвивальні вправи та основні рухи і спортивні вправи циклічного характеру - такі, як ходьба, лазіння, біг, катання на велосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання - позитивно діють на функції дихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію, все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведена своєчасна профілактика надлишку ваги зніме фактор ризику раннього розвитку атеріосклерозу і його тяжких наслідків.

Немає потреби підкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей з проблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення у дітей таких фізичних якостей, як сила і витривалості, від яких значною мірою залежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичному щоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичного навантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров'ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам'ятовують навчальний матеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребує копіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичного розвитку. Статистичні дані свідчать, що найчастіше травми отримують малорухливі діти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістю реакцій тощо.

У працях І.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікареві XVIII ст. Тіссо: "Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів".

Організовуючи рухову діяльність дітей з проблемами фізичного розвитку, вихователь поступово збільшує дозування вправ, тривалість рухової діяльності, рівень фізичного навантаження, попередньо отримавши консультації медичного персоналу.

Поняття "фізичний розвиток" тлумачиться у літературних джерелах по-різному. Загалом "фізичним розвитком " людини називають процес змін природних морфо- функціональних властивостей організму впродовж життя. Це також процес змін форм і функцій організму; сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники фізичного стану організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (зріст, вага, окружність грудної клітини, спірометрія легенів, динамометрія тощо); реалізація генотипу в певних умовах життєдіяльності людини.

Е. Вільчковський зазначає, що фізичний розвиток проявляється у становленні та зміні біологічних форм і функцій організму дитини в процесі життя та визначається рівнем антропометричних і біометричних показників (маса і довжина тіла, окружність грудної клітки, частота дихання та серцевих скорочень); рухових якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості); показників формування постави [4].

Практичні рекомендації щодо оздоровлення дітей з вадами постави, зору, ожирінням, порушень ступні, розроблені фахівцями (Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К., 1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д., 1995), стосуються дітей спеціальної медичної групи - зі значними відхиленнями в стані здоров'я. Практичне використання рекомендованих комплексів у фізичному вихованні дітей другої групи здоров'я ускладнюється ще й тим, що більшість з них розроблено без урахування особливостей ряду показників дітей з різними відхиленнями в стані здоров'я.

Короткий аналіз стану здоров'я, специфічних порушень фізичного і психічного розвитку, факторів, що впливають на рухову сферу дітей аномального розвитку дозволив виділити певні рухові розлади, характерні в різному ступені для всіх нозологічних груп дітей:

* знижена рухова активність, обумовлена тяжкістю первинного дефекту та його негативними наслідками;

* порушення фізичного розвитку, диспропорції тілобудови деформації стоп та хребта, ослаблений м'язовий "корсет ", зниження вегетативних функцій, що забезпечують рух;

* порушення координаційних здібностей: швидкості реакції, точності, темпу, ритму рухів, узгодженості мікро-і макромоторики, диференціювання зусиль, часу і простору, реакцій до вестибулярних подразнень, орієнтування в просторі, розслаблення;

* знижений рівень всіх життєво важливих фізичних спроможності - силових, швидкісних, витривалості, гнучкості та ін;

* порушення локомоторной діяльності - ходьби, бігу (особливо при порушенні опороспроможності), а також лазіння, повзання, стрибків, метання, вправ з предметами, тобто рухів, складаючих основу життєдіяльності дитини [ 28, 21c.] .

4. Сутність поняття людина з обмеженнями окремої функції

На сьогодні доведено, що функція і структура являють собою єдине ціле, в живому організмі одне не існує без іншого, і ніяких протиріч між ними немає і в принципі бути не може. Вони повністю зняті з порядку денного сучасними досягненнями молекулярної біології і патології. Дуже образно положення про нерозривну єдність структури і функції сформулював відомий терапевт В.Х. Василенко (1985): "Функція без структури немислима, а структура без функції безглузда". Основна концепція єдності структури і функції в адаптивній фізичній культурі має два аспекти практичної реалізації: перший пов'язаний з світоглядним уявленням про рівень патологічних процесів в організмі інваліда, другий - безпосередньо з впливом фізичних вправ. Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки або нервово-психічне захворювання) - це одночасно порушення структури і функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіз залишкового здоров'я і стану збережених функцій дозволяють об'єктивно оцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію рухової активності [16, 27c.].

5. Сутність поняття неповносправні особи

Недієздатність - це неможливість створення і здійснення людиною своїх громадянських прав та обов'язків. У залежності від обставин суд може визнати абсолютну недієздатність громадянина або частково обмежити його дієздатність. Недієздатність виникає в тому випадку, якщо людина ще не досягла вікової психічної зрілості і не може контролювати й розуміти важливість своїх вчинків або втратив цю здатність.

У силу різних причин (неповноліття, зловживання алкоголем, наркозалежність) суд може винести рішення про оформлення часткової недієздатності громадян (Ст. 30 ЦК). Якщо пияцтво і наркоманія людини ставлять під загрозу матеріальний добробут його сім'ї, в судовому порядку здійснюється оформлення недієздатності і призначається опіка над недієздатним. Неповнолітні громадяни вправі здійснювати самостійно лише незначні операції, розпоряджатися своїми доходами, претендувати на авторство інтелектуальної власності. Решта дій неповнолітній може виконувати за згодою батьків, опікунів або усиновителів. Причинами, з яких суд може визнати обмежену недієздатність громадянина, який не досяг 18-річного віку, є заява батьків або опікунів, а також нерозумна трата їм власних доходів на придбання алкоголю і наркотиків і т.п. І тільки психічні розлади, що не дозволяють людині адекватно сприймати дійсність і контролювати свої вчинки, - реальний привід подати позовну заяву про визнання недієздатності в повній мірі. У цьому випадку людина може бути примусово госпіталізований в спеціалізовані стаціонарні відділення для проходження психіатричного огляду. Мета експертизи на недієздатність - діагностування відсутності або наявності у людини психічних розладів, визначення ступеня їх впливу на здатність розуміти і контролювати свої дії. Експерти оцінюють ступінь психічних розладів, їх динаміку і складають прогноз захворювання. Експертиза на недієздатність повинна дати відповідь на питання про можливість адаптації людини в соціальному середовищі, його працездатності та ступеня агресивності щодо суспільства, необхідності призначення опіки над недієздатним. Визнання недієздатності осіб, що зловживають алкоголем і приймають наркотики, також може вимагати проведення експертизи на недієздатність. Її мета зводиться до визначення реального стану психічного здоров'я та визначення ступеня відповідальності людини за свої дії. Ухилення громадянина від огляду недієздатності та визначення його реального психічного стану служить причиною для примусового поміщення громадянина в психіатричний заклад. Держава забезпечує громадянам, визнаним недієздатними, захист від дискримінації щодо їх психічних розладів і право на звернення до органів влади зі скаргами та заявами. Недієздатні громадяни мають право на обов'язкову частку у спадщині, право на збереження і зміцнення здоров'я, соціальне обслуговування і ін Недієздатні громадяни мають право зберігати за собою житло на час перебування їх на стаціонарному лікуванні. Житловий кодекс РФ надає певним категоріям психічно нездорових громадян можливість позачергового отримання житла понад норму і пільгові умови оплати комунальних послуг. Згідно ст.29 ЦК право здійснення цивільних угод належить опікунам та піклувальникам недієздатних громадян. Людина втрачає право самостійно розпоряджатися своїм майном і доходами. Навіть за протиправні дії людини, визнаного судом недієздатним, відповідальність покладається на опікунів. Вони ж і відшкодовують шкоду, завдану недієздатною громадянином. При обмеженні дієздатності правоздатність громадян зберігається, тобто людина не має право самостійно розпоряджатися своїми доходами і укладати угоди, але несе відповідальність за свої правопорушення.

Опіка над недієздатними. На підставі рішення суду про визнання недієздатним піклувальні і опікунські органи призначають опікунство над недієздатним або обмежено дієздатним людиною, щоб захистити його права та інтереси. Опікунами чи піклувальниками недієздатних громадян можуть бути визначені повнолітні дієздатні громадяни (Ст.35 ЦК), не мають на даний момент судимості за умисне нанесення шкоди здоров'ю або життю людей. Опіка над недієздатними особами також заборонена громадянам, позбавленим батьківських прав. По можливості суд і піклувальні організації при вирішенні питання про опікунство над недієздатними особами керуються думкою самого підопічного щодо кандидатури опікуна. До уваги приймаються родинні стосунки опікунів і недієздатних громадян, які потребують опіки. ГК вказує на те, що опіка над недієздатним або обмежено дієздатним людиною доручається особам, здатним на належному рівні виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Опікун повинен піклуватися про свого підопічного, забезпечити йому необхідний догляд та лікування. Він має право здійснювати всі угоди від імені та в інтересах недієздатних громадян. У Росії недієздатність визнається за громадянином чинності недосягнення нею повноліття, тобто недосягнення вісімнадцятирічного віку. У разі, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в шлюб. Придбана в результаті укладення шлюбу дієздатність зберігається в повному обсязі і в разі розірвання шлюбу до досягнення вісімнадцяти років. При визнанні шлюбу недійсним суд може прийняти рішення про втрату неповнолітнім чоловіком повної дієздатності з моменту, що визначається судом.

У деяких інших країнах (наприклад, в Болгарії та Польщі) дієздатність у повному обсязі виникає, як і в Росії, після досягнення громадянином вісімнадцятирічного віку. У німецькому цивільному праві повнолітнім визнається громадянин, якому виповнився двадцять один рік, відповідно до досягнення двадцятиоднорічного віку громадяни не володіють повною дієздатністю; згідно англійському законодавству, повна правоздатність (як і повноліття) настає з початком дня, що безпосередньо передує дню 21-го року народження. Відповідно до швейцарського законодавства, дієздатність настає після досягнення громадянином двадцяти років. Неповнолітні громадяни в законодавстві деяких країн мають обмеженою недієздатністю: у Німеччині вона виникає після досягнення неповнолітнім семирічного віку, у Польщі - тринадцятирічного. У законодавстві багатьох країн, крім поняття недієздатності, існує поняття часткової або обмеженої дієздатності - зазвичай стосовно неповнолітнім, особам, які страждають алкоголізмом і наркоманією, та особам з психічними розладами в тих випадках, коли розлад не дає підстави для повного позбавлення дієздатності, але при цьому стан особи обумовлює необхідність допомоги для ведення його справ. Особі, визнаній обмежено дієздатним, призначається піклувальник або радник. У особи з психічним розладом обмежуються деякі права (в першу чергу можливість укладання угод, договорів без погодження з піклувальником, за винятком незначних, побутових), використання яких без допомоги радника або піклувальника може принести шкоду психічно хворому.

Згідно з Цивільним кодексом Німеччини, особи, які страждають на слабоумство, можуть бути оголошені або недієздатними, або обмежено дієздатними; обмежені у дієздатності особи прирівнюються за своєю дієздатності до неповнолітніх, які досягли семирічного віку. Для дійсності виявлення волі особи, обмеженого у дієздатності, необхідно, якщо це виявлення волі не зводиться лише до отримання юридичної вигоди, згоду законного представника. У Болгарському цивільному законодавстві існує поняття "повної заборони" і "часткової заборони". Особи старше 14-річного віку, які через недоумства, душевної хвороби або фізичні вади не можуть піклуватися про свої справи, ставляться під повну заборону, тобто визнаються недієздатними. Такі особи після досягнення ними 18-річного віку, якщо стан їх не настільки важке, щоб ставити їх під повну заборону, ставляться під часткова заборона: вони здійснюють правові дії лише за згодою своїх батьків або піклувальників, однак можуть самі укладати звичайні дрібні угоди та розпоряджатися тим, що придбали своєю особистою працею. Згідно з польським Цивільному кодексу, обмеженою дієздатністю володіють неповнолітні, яким виповнилося 13 років, а також особи, частково позбавлені дієздатності "внаслідок душевної хвороби, розумової недорозвиненості або іншого психічного розладу, зокрема з огляду на алкоголізму чи наркоманії, якщо стан цієї особи не дає достатніх підстав для повного позбавлення дієздатності, але ця особа потребує допомоги для ведення своїх справ. Над обличчям, частково позбавленим дієздатності, встановлюється піклування ".

У Франції особа, згідно з судовим рішенням здійснює допомогу громадянину, визнаному обмежено дієздатним, у веденні його справ, іменується "радником". Суд може призначити тимчасову адміністрацію над громадянином, що страждають психічним розладом, у випадках, коли хвороба має тенденцію до зворотного розвитку. Права тимчасового адміністратора обмежені: він може протягом деякого часу здійснювати опіку над майном хворого і піклуватися про його лікування. В Італії обмежено дієздатними визнаються особи, які страждають "неважкої" душевною хворобою, марнотрати і алкоголіки; над ними встановлюється піклування [32]. Недієздатність: довгострокове або хронічний стан, що є наслідком хвороби або захворювання, або наслідком успадкованої, природженою або пізніше травми розуму або тіла. Обмеження: перешкода чи негативний ефект у виконанні завдань або видів діяльності. Може також бути несприятливою і видимої розумової, емоційної чи фізичної недієздатністю. Прикладами наведених вище перешкод є нездатність слідувати інструкціям у зв'язку з повільною здатністю до навчання, складнощами у відносинах з людьми з-за нервово-м'язових пошкоджень, алергічні реакції, напади, що викликають втрату свідомості і обмежують те, що людина може робити.

Каліцтво: збитки або перешкода до нормального виконання будь-якої бажаної ролі в житті (такий як: сімейна, освітня, соціальна чи професійна). Викликається обмеженням або іншими проблемами, пов'язаними з недієздатністю [3].

Оцінка недієздатності людини включає в себе не тільки фізичні обмеження, що не відповідають нормі, але також психологічні, соціальні та економічні фактори. Лікар не здатний визначити пристосовність людини до навколишнього середовища, його соціальну адаптацію або здатності до навчання. Лікар може вимірювати дефекти тільки тому що він навчений це робити. Це складні відносини між станом каліцтва та широким набором соціальних рис, складових людини і його здібності.

Виділяють три основні групи неповносправних осіб, потреби та вимоги яких суттєво впливають на формування просторового середовища:

- особи з ушкодженням опорно-рухового апарату;

- особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі;

- особи з дефектами руху.

Особи з ушкодженням опорно-рухового апарату поділяються (в залежності від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи:

- особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають незначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування. Такі люди не потребують допоміжних засобів;

- особи, які мають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування милиць, опірних тростин, стоячків чи рухомий опір;

- неспроможні до ходіння особи, які мусять користуватися для пересування інвалідними візками.

Використовуються такі засоби для пересування як:

паралельні бруси;

ходунці з 2-ма або 4-ма колесами;

ходунці без коліс (рами);

милиці;

палиці з фіксацією ліктя;

4-ох точкові палички;

звичайні палички [27]

Відповідно до Міжнародної номенклатурі порушень, обмежень життєдіяльності і соціальної недостатності (МНП), "під обмеженням життєдіяльності розуміється будь-яке обмеження або відсутність здатності здійснювати діяльність способом або в рамках, що вважаються нормальними для людини цього віку". Обмеження життєдіяльності розрізняються за ступенем їх прояву, що визначається за допомогою розробленої МНП так званої "шкали тяжкості " (у вигляді кількісного показника). У 1976 р. Всесвітня Асамблея охорони здоров'я прийняла міжнародну класифікацію порушень зниження працездатності і соціальної недієздатності. Вона була прийнята в додаток до Міжнародної класифікації хвороб. Суть в тому, що наслідки хвороб розглядаються у вигляді послідовних станів (хвороба, порушення, обмеження життєдіяльності(ОЖД), соціальна недієздатність). Ця класифікація була покладена в основу наступного документа: "Класифікація та тимчасові критерії, які використовуються при здійсненні МСЕ". Затверджено Міністерством праці і соціального розвитку та Міністерством охорони здоров'я 29.01.97 р. № 1 / 30.

Соціальна недієздатність - це недолік, при якому людина може виконувати лише обмежено або зовсім не може виконувати звичайну для нього роль у суспільстві. Види соціальної недієздатності: - нездатність до самостійного проживання (фізична залежність) - неможливість інтеграції в суспільство - неможливість до забезпечення економічної незалежності і т.п. Для визнання хворого інвалідом необхідні три умови (вони лежать в основі визначення групи інвалідності): Порушення здоров'я зі стійким розладом або просто з первинними порушеннями; ОЖД; необхідність здійснення заходів соціального захисту. Інвалідність - соціальна недієздатність внаслідок порушення здоров'я зі і необхідності соціального захисту. Соціальний захист - система гарантованих державою заходів (економічних, соціальних, правових та ін), необхідних для подолання у інваліда обмеження і залежності, і спрямованих на створення йому рівних з іншими громадянами можливостей для участі в житті суспільства. Чотири групи розладів функцій: 1. Психічні - (сприйняття, увага, пам'ять, мислення, воля) 2. Сенсорні - (зір, слух, нюх, дотик) 3. Стато-динамічні - (стояння, рівновага, пересування) Вісцеральні і метаболічні - (кровообіг, дихання, травлення, виділення, обмін речовин).

Здатність до навчання (здатність до сприйняття та відтворення знань). Сюди належать знання загальноосвітнього і професійного характеру, оволодіння побутовими, культурними, соціальними навичками й уміннями. Класифікація ОЗ за ступенем вираженості: Здатність до самообслуговування: 1 ступінь - тільки з використанням допоміжних засобів 2 ступінь - з використанням допоміжних засобів та (або) допомогу іншої особи 3 ступінь - повна нездатність і залежність від інших осіб. Здатність до самостійного пересування: 1 ступінь - більш тривала витрата часу, повільність у виконанні 2 ступінь - за допомогою допоміжних засобів і (або) інших осіб 3 ступінь - нездатність і повна залежність від інших осіб [11].

За даними міжнародних організацій, кожний 10 мешканець Землі є неповносправний, майже 30 мільйонів осіб щороку отримують каліцтво і різні ураження. Враховуючи збільшення на планеті кількості людей з вродженими вадами, технократизацію суспільства, кількість інвалідів на початку XXI ст. зросте до одного мільярда. Отже, інвалідність-- це всесвітнє соціальне явище, до якого має бути прикута постійна увага кожної країни, органів її державної влади та управління, науковців та медиків, психологів та педагогів, фахівців з фізичної культури та спорту.

Реабілітація;-- це процес, який має на меті забезпечити неповносправних досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівня самостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/або відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної та загальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад, професійної реабілітації [31].

Висновок

Причинами відхилень у здоров'ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні, побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці в родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режиму малої рухомості), недостатньо збалансоване харчування.

Медико-педагогічний аспект проблеми реабілітації і корекції відхилень у розвитку виявляється при підході до досліджуваних явищ, як до системи взаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх (педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів при ведучому значенні перших.

Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки або нервово-психічне захворювання) - це одночасно порушення структури і функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіз залишкового здоров'я і стану збережених функцій дозволяють об'єктивно оцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію рухової активності .

Важливо розуміти, що порушення організму відносяться перш за все не до людини, а до функції, особливостям розвитку.

Дитина з порушеннями у розвитку проходить всі ті ж стадії онтогенетичного розвитку, що й здорова дитина. Відмінності полягають у темпах фізичного і психічного розвитку, кінцевому результаті і способи його досягнення. Розвиток особистості дитини, її фізичних здібностей та пізнавальної діяльності залежить від основного дефекту і вимагає більшого часу, інших засобів і методів.

Список використаних джерел

1. Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я/ Л.І. Акатов //Психологічні основи: Учб. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - 368 с.

2. Богініч О. Л. Особливості організації рухової діяльності дітей з проблемами фізичного розвитку/ О.Л. Богініч //Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. - К.: Контекст, 2000.

3. Велика медична енциклопедія. М.: Просвещение, - 1986, - 1067 с.

4. Вільчковський Е.С. Розвиток загальної витривалості у дошкільників/ Е.С. Вільчковський, Н.Ф.Денисенко, О.І. Курок//Освіта у сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика. - Одеса: 1996. - с. 117-118.

5. Выготский Л. С. Основи дефектології /Л.С.Выготский // Собр. соч. Т. 5. - М.: Педагогіка, 1983.

6. Выготський Л. С. Проблема умственной отсталости./ Л.С.Выготский,- М.: Просвещение, 1983.- Т.5.-180с.

7.Дефектология .Словарь - справочник./ Авт.-составитель

С.С. Степнов;Под ред..Б.П.Пузанова.- М.: ТЦ Сфера, 2007.- 208с.

8. Гребенюк Т.М. Медико- педагогічка корекція зорового сприймання у дошкільників з вадами зору/ Т.М. Гребенюк, І.О. Сасіна, Ю.В. Тімакова// Навчальний посібник. - К.: НПУ ім. Драгоманова 2008.- 147 с.

9. Дегтяренко Т.М. Корекційно- реабілітаційна робота в спеціальних дошкільних закладах для дітей з особливими потребами / Т.М Дегтяренко, Л.С. Вавіна //:Навчальний посібник.- Суми : Університетська книга, 2008

10. Денисенко Н.Ф. Через рух - до здоров'я дітей: Навчально- методичний посібник/ Н.Ф. Денисенко, О.П. Аксьонова - Тернопіль: Мандрівець, 2010

11. Законодавство щодо соціального захисту ветеранів та інвалідів у Російської Федерації (зі змінами та доповненнями на 1 лютого 1998 року) / під ред. Щуко Л.П. / Москва - Санкт-Петербург / Вид. Дім "Герда", 1998

12. Запорожець А. В. Основні проблеми онтогенезу психіки/ А.В.Запорожець // Избр. психол. Праці у 2 т. - Т. 1. - М.: Просвещение, 1986.

13. Ертанова О.М. Ми й особливі діти / О.М. Ертанова// Розвиток і освіта особливих дітей: проблеми, пошуки. - М.: 1999. 14. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура (мета, зміст, місце в системі знань про людину)/С.П . Євсєєв / / Теор. і практ. физич. культ., 1998,№ 1. 15. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура, її філософія, зміст та завдання / С.П . Євсєєв // Адаптивна фіз. культ, і функц. стан інвалідів. -СПб., 1996.

16.Євсеев С.П., Шапкова Л.В. Адаптивна фізична культура: Навч. посібник/ С.П . Євсєєв- М.: Радянський спорт, 2000. - 240 с.: 17. Іванова І.Б. Соціальні проблеми дітей і батьків у контексті їхнього ставлення до ситуації // І.Б. Іванова Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. - К.: Логос, 2000

18. Іванова Г.П. Методика саморозвитку та реабілітації дітей

4-7 років, що мають проблеми здоров'я, за допомогою біотехнічних систем/ Г.П.Іванова ,О.В .Смирнов / / Матер. Міжн. конгресу "Людина та її здоров'я

19. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Исправление недостатков характера у детей и подростков В.П. Кащенко / Кн. для учителя.- 2-е изд.- М.: Просвещение, 1994.-225с. 20.Лікувальна фізична культура в системі медичної реабілітації: Довідник для лікарів / За ред. А.Ф. Каптеліна, І.П. Лебедєвої. - М.: Медицина, 1995.

21. Мартынова Г.Ю. Психологическая коррекция в работе с детьми, имеющими различные отклонения в развитии/ Г.Ю. Мартынова // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. - 2003. - N 2

22. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии: Ранняя диагностика и коррекция Е.М. Мастюкова - М..: Просвещение, 1992. - 95 с.

23. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Основы генетики: Клинико-генетические основы коррекционной педагогики и специальной психологии: Учеб. пособие для студ. пед. высш. учеб. заведений / Под ред. В.И. Селиверстова, Б.П. Пузанова. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003

24. Подвижные игры для детей с нарушениями в развитии/ Под ред. Л.В.Шапковой. - СПб, "Детство- пресс", 2005, 160 с.

25. Психологія спорту в термінах, поняттях, міждисциплінарних зв'язках. Словник-довідник М.: Физкультура и образование, 1996.- 452с.

27. Реабілітаційний супровід навчання неповносправних осіб. Упорядник Луговський А.,Сварник М., Падалка О., Львів: Колесо, 2008р. 81-83с.

28. Частные методтки адаптивной физической культуры Москва/ Учебное пособие/ под ред. Л.В.Шапковой "Советский спорт" 2003.-464с.

29. Шитікова Г.Ф. Теоретико-методичні основи фізичної рекреації школярів / /Зб. наук. тр.: Актуальні проблеми теор. физич.культ, як навч. дисципліни.

30. http://base.garant.ru/10164072/3/

31. http://uk.wikipedia.org/wiki/Фізична_реабілітація

32. http://ru.wikipedia.org/wiki/Недееспособность # cite_note-.

Размещено на Allbest.ru