Досвід медико-соціальної реабілітації інвалідів у США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: "Досвід медико-соціальної реабілітації інвалідів у США"

План

Вступ

1. Історичні передумови реабілітації в США

2. Досвід реабілітації інвалідів у США

3. Структура медичної реабілітації

4. Питання керування якістю

Висновок

Література

Вступ

Медико-соціальна реабілітація одержала в останні роки широке визнання. У сучасній науці існує безліч підходів до медико-соціальної реабілітації й адаптації осіб з обмеженими можливостями.

Медико-соціальна реабілітація інвалідів важлива не тільки сама по собі. Вона важлива як засіб інтеграції осіб з обмеженими можливостями в соціум, як механізм створення рівних можливостей інвалідам, для того, щоб бути соціально затребуваними. Важливими в розробці теорії соціальної реабілітації є підходи до поняття інвалідності, припущені Н. В. Васильєвій [3], що розглянула вісім соціологічних концепцій інвалідизації.

Для того, щоб проаналізувати процес медико-соціальної реабілітації інвалідів в США, осіб з обмеженими можливостями, необхідно з'ясувати, яке зміст поняття "інвалідність", якими соціальними, економічними й емоційними обертаються ті або інші патології здоров'я, що представляє собою процес соціальної реабілітації, яку мету він переслідує, які елементи в нього входять.

1. Історичні передумови реабілітації в США

В обєднаних Штатах Америки офіційне позначення "фізична медицина й реабілітація" як самостійна область медицини існує з 1947 року. Щорічно завершують підготовку до 400 лікарів-фахівців фізичної медицини й реабілітації. Усього в США офіційно зареєстровано більше 5000 лікарів-фахівців цього профілю. В 1947 році Американський Комітет медичної спеціалізації (AmericanBoardofMedicalSpecialties) ухвалив визнати необхідність вузької спеціалізації лікарів в області фізичної медицини й реабілітації. Ця область медицини одержала в США назву "фізіатрія", а лікарі-фахівці цього профілю - "фізіатри". Потреба в лікарях-фахівцях в області реабілітації стрімко зросла на початку 50-х років під час епідемії поліомієліту. Успіхи медицини й зміни структури населення Америки привели до росту кількості літніх пацієнтів, що бідують у реабілітаційному лікуванні. Все це обумовлювало подальший ріст потреби у врачах-реабілітологах.

В 1996 році в США налічувалося 5248 лікарів-фахівців в області фізичної медицини й реабілітації, потреба в них продовжує зростати.

США вважаються батьківщиною соціальної роботи, де традиції соціальної допомоги, як і у всіх інших країнах, заставлялися в благодійній і філантропічній діяльності церкви, приватних осіб і громадських організацій ще в XVIII-XIX ст. Однак поступово сам процес надання конкретної допомоги нужденної в різних її формах сконцентрувався в руках особливої категорії працівників - так званих соціальних працівників, які трудилися в дитячих притулках, лікарнях для незаможних, розподіляли різного виду посібника й т.д. Виникнення соціальної роботи як професійної діяльності безпосередньо пов'язане з появою в 1899 р. книги Мэрі Річмонд "Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях", де були закладені науково обґрунтовані методи соціальної роботи. Приблизно в цей же час виникають перші школи по підготовці професійних соціальних працівників.

Діюча в цей час у цій країні система соціальної допомоги населенню є гнучкою й складною. Існують державні служби, що роблять різного виду допомога: Керування по соціальному забезпеченню, Міністерство сільського господарства, Дитяче бюро, Служба захисту дітей. Крім цього діє розгалужена мережа приватних служб.

Американська модель характеризується перевагою ліберальної спрямованості в соціальній політиці. Однак вона не припускає настільки активного впливу держави на соціальну сферу й відповідну участь у соціальному захисті. Крім того, пріоритетне місце в організації соціальної роботи тут приділяється не муніципалітетам, а благодійним і некомерційним (асоціативним) організаціям. Все це дозволяє визначати американську систему соціального захисту як ліберально-асоціативну.

Американської моделі соціальної роботи властива система ознак. До числа найважливіших з них варто віднести:

- наявність сильного ліберального компонента в соціальній політиці;

- переважне значення асоціативних організацій у сфері соціальної допомоги й підтримки при фінансуванні з боку державних структур;

- важлива роль страхових механізмів соціального захисту;

- децентралізація системи соціальної роботи.

У цілому ця система повністю децентралізована й функціонує через різного роду соціальні програми, регламентовані або федеральне законодавство, або законодавством штату, або спільними органами керування. Окремі програми приймаються й місцевою владою, що дозволяє враховувати потреби в соціальній допомозі кожного конкретного регіону. Сьогодні всі програми соціальної допомоги США виходять із концептуальних і теоретичних посилок про те, що воля може бути розширена тільки шляхом підвищення соціальної відповідальності.

Практично в кожній школі країни є шкільний соціальний працівник. Це напрямок соціальної роботи одержало настільки широке поширення, що в цей час воно розглядається як окрема спеціальність у соціальній роботі, що зосереджує свою увагу на допомозі учнем у їхньому успішному пристосуванні до школи, на координації дій родини й громади й впливі на них для досягнення цієї мети. Шкільні соціальні працівники допомагають учнем, їхнім родинам, учителям і школі в цілому в рішенні таких проблем, як пропуски занять, соціальне відчуження, агресивне поводження, недисциплінованість і наслідки різних фізичних, емоційних і матеріальних проблем.

З 1935 р. у США Законом про соціальне страхування були встановлені два види страхування - пенсії й медичне страхування осіб у віці 65 років і більше. Чинність зазначеного закону поширюється також на робітників та службовців частки сектора. Для залізничників, федеральних цивільних службовців, ветеранів війни й військовослужбовців установлена особлива система соціального страхування. Разом з тим державним страхуванням не охоплені сільськогосподарські робітники, працівники дрібних підприємств, поденники й деякі інші категорії трудящих.

Американці, реформуючи пенсійну сферу, продовжують зберігати розподільну систему пенсійного забезпечення як головну державну пенсійну програму. Вона як і раніше забезпечує населення країни тим рівнем пенсійних виплат, на який воно має право за законом. Як показують розрахунки, уже до 2013 р. у США надходження в пенсійний фонд державного страхування можуть виявитися нижче необхідних пенсійних виплат, здійснюваних по розподільній пенсійній системі. Тому тут завчасно був узятий курс на паралельне використання інших пенсійних схем, розрахованих насамперед на розширення приватного пенсійного страхування, що створює можливості для досить істотного збільшення сумарної пенсії. Система приватного пенсійного забезпечення американців складається із двох основних видів: частки пенсійні системи (плани) за місцем роботи й особисті пенсійні рахунки. У другій половині 90-х р. 48% працівників у віці від 25 до 44 років і 56% у віці від 45 до 64 років були учасниками приватних пенсійних планів. Така масштабна участь населення країни в приватному пенсійному страхуванні дозволило забезпечити величезні інвестиції. З пенсійних планів за місцем роботи найбільш популярної є система із установленими внесками, що звичайно фінансується підприємцями й найманими робітниками в рівних частках. При цьому кожний учасник такого плану має свій персональний рахунок у пенсійному фонді й право вибору між різними інвестиційними програмами, які передбачаються керуючими компаніями. Широкий розвиток у США одержала й система особистих пенсійних рахунків. Розміри щорічних внесків тут обмежені верхньою межею в 2 тисячі доларів. Засоби з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку.

Відмінність приватної пенсії від державної полягає в тому, що вона виплачується робітникам та службовцям після 10 років безперервного стажу в одній фірмі, а державна - незалежно від місця роботи.

Крім загальної федеральної програми, на рівні штатів існують програми страхування на випадок виробничого травматизму або професійних захворювань. Компенсація (за каліцтва на виробництві; загибель і т.д.) досягає до 2/3 заробітної плати, і в основному вона (компенсація) виплачується приватними страховими компаніями.

Курс на комерціалізацію сфери соціальних послуг, розвиток самозабезпечення доповнюється в сфері зайнятості твердої рестриктивної політикою на ринку праці. Вона проявляється у вкрай малому строку виплати допомога з безробіття (6 місяців), відносно невеликому розмірі самого посібника, диференційованого по різних штатах (у найбагатшому місті Сан-Франциско в 90-і рр. щомісячний розмір допомоги з безробіття становило 375 доларів). Крім того, біля чверті американських робітників взагалі не були охоплені страхуванням по безробіттю. У випадку закриття підприємства їм доводилося звертатися за підтримкою в державні органи допомоги, покликані робити хоча б мінімальну соціальну допомогу.

Що стосується допомоги бідним, то воно й одержало поширення з 1960-х років і націлено на забезпечення гарантованого доходу, підтримку родин з дітьми, старих, інвалідів, багатодітних або неповних родин (де глава родини жінка або безробітний), що бідують у продовольчій, житловій і медичній допомозі. Гарантований державою дохід у США відповідає "рисі бідності". Він систематично коректується з урахуванням рівня інфляції й може бути збільшений за рахунок бюджетних засобів штатів. Продовольча допомога здійснюється головним чином шляхом надання нужденних продуктових талонів. Їх одержують обличчя або родини, дохід яких не перевищує 125% від доходу "риси бідності". Талони надаються їм безкоштовно або за зниженими цінами. Інші форми продовольчої допомоги - шкільні сніданки, допомога матерям з дітьми до 1 року й т.д.

У США досить широко поширені також додаткові виплати (оплата відпусток і лікарняних аркушів, додаткових допомога з безробіття, субсидії на продовження утворення і юридичні послуги).

Державні структури США стимулюють участь у рішенні проблеми безробіття приватні корпорації. Вони, одержуючи від держави податкові й інші пільги для працевлаштування соціально уразливих груп населення, розширюють найм на роботу осіб з обмеженою працездатністю, працевлаштовують довгостроково незайнятих, впроваджують гнучких графіків роботи, розширюють програми підготовки й перепідготовки персоналу й ін. Однак далеко не завжди така політика стимулювання приватних компаній компенсує зниження участі самої держави в організації й фінансуванні діяльності в сфері зайнятості. Рестриктивні міри обертаються загостренням деяких проблем на ринку праці. Так, протягом досить тривалого часу в США не вдається істотно знизити рівень молодіжного безробіття. Серйозною проблемою залишається працевлаштування окремих категорій інвалідів. Абсолютна більшість американських інвалідів по зорі - більше 70% здатних до праці сліпих не може розраховувати на підтримку держави в рішенні питання своєї зайнятості, залишаючись непрацевлаштованими.

У США велику кількість приватних агентств задіяно в соціальній роботі й широко поширена практика платних соціальних послуг. Більше того, на принципах комерціалізації тут будується діяльність дуже багатьох соціальних установ. 80% американських будинків для непрацездатних приносять прибуток концернам, які ними володіють. Залежно від величини оплати в приватних пансіонатах для інвалідів і старих надаються послуги різного рівня. Заможні клієнти проживають у розкішних умовах із численним обслуговуючим персоналом, а малозабезпечені особи одержують мінімум послуг, живучи з декількома мешканцями в одній кімнаті.

Платне обслуговування здійснюється й у приватних будинках для людей похилого віку сімейного типу. Такі будинки призначені для тих, хто не в змозі жити самостійно й не має змоги проживати в родині. Будинком сімейного типу для літніх може бути упоряджене житло приватної особи, що изъявили бажання за певну грошову винагороду обслуговувати старої людини. Особам, що працюють у сімейних будинках, звичайно платять із особистих засобів клієнтів, з їхніх пенсій, посібників.

Так, дослідженнями уряду на початку 80-х років установлено, що третина будинків для людей похилого віку не відповідала необхідним стандартам безпеки і якості. Одна із причин цього - багато будинків старих перебувають у приватному володінні. Тому держава змушена ліцензувати й інспектувати їхня діяльність. Інша проблема полягає в тому, що на літніх американців (12% населення) іде третина всіх національних витрат на охорону здоров'я. У той же час більше 30 млн громадян у більше молодому віці не мають страхування здоров'я. Тому спроба ще збільшити витрати на старше покоління (а вони дійсно потрібні) може збільшити конфлікт поколінь, чого не можна допустити.

Спеціальні установи соціальної допомоги дітям надають (для малозабезпечених родин безкоштовно) наступні послуги: організація спеціальних груп професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги по працевлаштуванню; забезпечення догляду за дітьми працюючих у денний і вечірній час батьків; створення при міських центрах здоров'я служб для незаміжніх матерів; створення й підтримка служб захисту дітей, що піддаються насильству; створення й інспектування дитячих будинків, робота із прийомними родинами, спостереження за адаптацією дитини в новій родині; розвиток соціальних служб допомоги дітям в одержанні утворення, допомоги батькам у веденні домашнього господарства й т.д. В екстремальних ситуаціях служби беруть на себе турботу про дітей незалежно від рівня доходів родини. У завдання дитячих соціальних служб входять і питання всиновлення дитяти-сиріт.

Соціальна робота з неповнолітніми правопорушниками й підлітками "групи ризику" у США будується на основі цілого ряду програм: базових програм поліції (вони передбачають функціонування поліцейських атлетичних клубів з метою залучення неповнолітніх до корисних справ); базових програм судів по справах неповнолітніх (вони передбачають головним чином реабілітацію зазначених осіб); базових програм шкіл. Останні підрозділяються на дві групи: програми для нормальних і спеціальних шкіл, розрахованих на "важких" і засуджених підлітків. Створені в 1967 р. бюро соціальних послуг молоді виступають у ролі посередників і контролюють діяльність сервісних організацій з метою відповідності її потребам неповнолітніх.

Однієї з важливих проблем американського суспільства залишається проблема соціального захисту расових і етнічних меншостей країни. Сюди ставляться особи, що перебувають на нижчих щаблях соціального життя, в основному чорношкірі американці, американські індіанці, тубільці Аляски, американці латиноамериканського й азіатського походження. Практика соціальної роботи з етнічними групами в США будується, по-перше, на цінностях, властивій соціальній роботі взагалі, по-друге, на розумінні етнічних реалій, по-третє, на професійному підході, по-четверте, на практичному досвіді. Інакше кажучи, ці концепції припускають необхідність пристосування загальних основ і методів соціальної роботи до етнічних реалій країни.

В 1990-х - початку 2000-х рр. державною владою вживали спроби переорієнтувати програми допомоги різним категоріям громадян із соціальних виплат на стимулювання їхньої трудової активності. Засобами реалізації цієї мети став федеральний закон "Про особисту відповідальність і можливості працевлаштування", що вступив у силу наприкінці 90-х рр. Він зобов'язав працездатних одержувачів соціальної допомоги або працювати, або проходити професійну перепідготовку. Відповідно до цього закону виплата різних соціальних посібників обмежувалася в США п'ятирічним строком. З урахуванням жорсткості вимог до одержувачів посібників може істотно зрости значення податкових пільг для працюючих незаможних. Тут думають, що збільшення розмірів доходу, не підмета оподатковуванню, буде сприяти орієнтації працездатних громадян на самозабезпечення.

Для стимулювання діяльності приватних установ і соціальних агентств федеральний уряд періодично надає цільові субсидії, реалізовані на рівні штатів у вигляді конкретних соціальних програм. Державні органи зберігають за собою право видачі ліцензій приватним соціальним службам і контролюють відповідність рівня їхніх послуг нормативним вимогам.

Відмітною стороною американської моделі соціальної роботи є переважне значення в її проведенні асоціативних організацій, що одержують підтримку державних структур. В останнє десятиліття в США ефективно діє схема, по якій держава в особі урядових органів розробляє й фінансує соціальні програми, а асоціативні (некомерційні) організації самостійно або разом з муніципалітетами реалізують їх на місцях, контролюючи справедливий розподіл державних дотацій.

Сьогодні у світі лише Сполучені Штати Америки мають таку розгалужену мережу асоціативних організацій, що охоплюють настільки велика кількість людей.

2. Досвід реабілітації інвалідів у США

соціальний реабілітація інвалід здоров'я

Особливості розвитку реабілітації інвалідів завжди є під впливом специфічних умов розвитку кожної окремої країни.Так, характерним прикладом щодо цього служить порівняння двох моделей соціального обслуговування - європейської й американської. На європейському континенті соціальне обслуговування формувалося під впливом розпаду общинних і міжобщинних зв'язків і,відповідно, ослабленням підтримки нужденних з боку їхнього найближчого оточення.

В Америці ж акцент зміщався убік опори на власні сили, на особисту ініціативу, на вивільнення від впливу державних структур. Це знайшло своє відбиття в соціальній політиці США, де роль держави (до 1933 р.) була досить слабкою.

У США інваліди в першу чергу забезпечуються пенсією й страхуванням від нещасних випадків. Для них організується медичне обслуговування. Спеціаліванні види обслуговування передбачені для непрацездатних..

На підставі законів про забезпечення інвалідів і осіб, щомає недоліки розумового розвитку, місцеві органи влади США в межах своєї території відповідають за соціальну підтримку інвалідів. Практично вона здійснюється за допомогою спеціалізованих інвалідних організацій і фондів, тому що муніципалітети (за плату) залучають їх для надання інвалідам значної частини покладених за законом послуг. Основними серед послуг являються: житло-побутовий пристрій, транспорт, надання роботи, навчання, адаптація, виплата спеціальних посібників і компенсацій. Останні передбачені для проведення заходів соціально-реабілітаційного характеру, що сприяють підвищенню дієздатності інваліда, а також на протезування, професійну підготовку або загальну освіту.

Адаптаційна підготовка допомагає інвалідові пристосуватися до стану, що виникає в результаті каліцтва або хвороби, учить користуватися різними технічними й іншими засобами, передбаченими для підтримки цієї категорії населення. До адаптаційної підготовки залучаються члени родини й близьких інвалідів. Її ціль - забезпечити соціальну й психологічну самостійність, зміцнити дієздатність інваліда. Підготовка до праці покликана полегшити працевлаштування інваліда, зміцнити його прагнення пристосуватися до роботи й домогтися в ній успіху.

Допомога інвалідові в облаштованості житла покликана створити умови для нормального й незалежного побуту, самообслуговування. Завдяки перебудові квартири, придбанню спеціальних пристосувань вдається налагодити життя інваліда будинку, а не в стаціонарі. Усунути або зменшити незручності - це головне в перебудові квартири. До пристосувань, що підвищують дієздатність інваліда, ставляться: автомобіль, спеціально обладнаний моторолер, додаткове встаткування для автомобіля, інформаційно-текстова апаратури до телевізора, телефон з підключеним дисплеєм, пристрою, що дозволяють займатися посильними видами фізкультури й спорту.

Для їхнього придбання інвалідові виплачують спеціальні посібники.

Роблячи транспортні послуги, соціальні служби доставляють людини з важкими формами інвалідності на роботу, у навчальний заклад, на культурні заходи, у басейн і т.д.

Широке коло організацій забезпечує допомога людям-інвалідам, який можна розділити на 3 групи: частки власники будинків, щозаробляють тим, що вони забезпечують відхід; суспільний сектор, що складається із благодійних організацій, які оплачують штат і інші витрати за рахунок державних фондів, пожертвувань окремих громадян і гонорарів за надавані послуги; місцеві влади, які забезпечують більшу частину соціальних послуг інвалідам. Звичайно вони шукають кваліфікованих працівників для роботи з місця проживання, у денних центрах, у пансіонатах і гуртожитках, у лікарнях або в умовах інтернатів або денних шкіл.

Соціальні служби мобілізують всі можливості для того, щоб допомогти людям жити будинку. Ті, хто потребує додаткової підтримки в денний час, можуть відвідувати денний центр, що перебуває в межах досяжності від їхнього будинку.

Існують кілька типів денних центрів - як у підпорядкуванні місцевих органів, так і незалежних або суспільних агентств. Багато хто із центрів включають обслуговування людей з фізичними недоліками або труднощами в навчанні. У них працюють професійні команди, які крім соціальних працівників включають психологів, терапевтів, штат медсестер, інструкторів і вчителів. Центри підготовки дорослих і центри соціального навчання продовжують тренінг із молодими людьми, що мають труднощі в навчанні після закінчення школи. Упор робиться на самообслуговування й придбання соціальних умінь, таких як здійснення покупок, готування їжі, обіг із грішми, користування громадськими місцями. Це дозволяє пацієнтові жити в суспільстві й розраховувати на власні сили. У центрах також проводяться заняття по малюванню, рукоділлю, роботі з дерева, фізкультурі, читанню й листу.

У центрах соціального навчання увага звертається на придбання навичок спілкування й соціалізації. Служби соціального навчання також пропонують альтернативні види діяльності в денний час, такі як групова робота з місця проживання й ін.

Не завжди буває можливо забезпечити інтенсивний або тривалий догляд за людьми із серйозними порушеннями вдома, особливо якщо вони самотні або родини й друзі не справляються із цим. У таких випадках підтримка й догляд за хворими здійснюється безпосередньо в інтернаті або пансіонаті.

Останнім часом практикується створення маленьких сімейних груп з 3 або 4 інвалідів, які проживають громадою поруч із магазинами, суспільним транспортом і розважальними закладами. Штат таких пансіонатів залежить від функцій, розміру центра й потреб проживаючих там людей. У більшості інтернатів є старший службовець, доглядач або наглядач, завідувач або відповідальний по догляду за дітьми й ряд осіб допоміжного персоналу, що мають різні посади, наприклад помічник по відходу й ін. Багато пансіонатів наймають кухарів, прибиральниць і садівників.

Інвалідам часто буває потрібно медичне лікування,і лікарні надають коротко- і довгострокові послуги з відходу амбулаторно або в клініці. Крім медичного й сестриного відходу, підтримки з боку соціального працівника в лікарні, інваліди також можуть одержувати лікування й терапію від психотерапевтів або трудотерапевтів. Інвалідів іноді поміщають у лікарню на короткі періоди, щоб дати полегшення родичам.

Важливими представляються Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН.

Однак залишаються невирішеними багато складних роблем інвалідів. Деякі інваліди втрачають не тільки трудові, але й основні життєві навички й тому приречені на вмирання. У такій ситуації особливо гостро відчувається недолік спеціальних служб і центрів, у яких інвалідам могла б бути зробленаі кваліфікований соціальний, медичний, психологічний і інший види допомоги.

Проблеми інвалідів вирішуються соціальними працівниками разом із трудотерапевтами. Трудотерапія - одна з порівняно молодих професій. Головна мета трудотерапії - корекція фізичного і психологічного станів інвалідів за допомогою специфічної діяльності (трудовий), здійснюваної для надання допомоги інвалідам і досягнення їхньої незалежності у всіх аспектах повсякденного життя.

Із загальної суми виділених засобів у комітети соціального захисту в США приклад 30% виділяється на соціальну підтримку інваліда.Департамент соціальних служб має можливість надати в борг необхідне встаткування для інваліда. Рада може виділити субсидію (дотацію) для оплати часткової вартості придбання пристосування до будинку інваліда (наприклад, ската для крісла-коляски або установки туалету на 1 поверсі будинку інваліда).

Виявляється інвалідові допомога по телефоні або по інших засобах зв'язку (при необхідності).

3. Структура медичної реабілітації

Департамент соціальних служб надає допомогу безпосередньо 25 000 клієнтам одночасно. Цей департамент більше 700 тис.. у рік витрачає на встаткування й пристосування до будинків інвалідів з фізичними недоліками. Громада підтримує понад тисячу душевнохворих інвалідів. Крім того, одержують субсидії й інші платежі більше 180 добровільних організацій.

Лікування реабілітаційних хворих проводиться в реабілітаційних клініках, у реабілітаційних відділеннях і найчастіше на базі орендованих у лікарень стаціонарних ліжок. Багато великих лікарень мають відділення ранньої реабілітації. Традиційно діяльність американських лікарів "фізичної медицини й реабілітації" здійснюється між стаціонаром і амбулаторією, крім того вони надають консультативну допомогу в лікарнях. Існує можливість роботи в приватній практиці; у цьому випадку, як правило, поєднуються трохи лікарів.

Можливість оренди стаціонарних ліжок дає перевага в наступності подальшого лікування, тому що хворі після виписки з такого стаціонару залишаються на амбулаторному лікуванні в того ж лікаря, що веде також амбулаторний прийом. У великих містах, як правило, існують більші реабілітаційні клініки на кілька сотень ліжок, які мають основні добре оснащені спеціалізовані відділення. У таких клініках стаціонарне й амбулаторне обслуговування має чітке розмежування.

Стрімкий приріст кількості реабілітаційних ліжок спостерігався в США в 80-і роки, що особливо стало помітним після введення паушальної оплати лікування (DRG). Великі клінічні лікарні змушені були задовольнятися паушальною оплатою за лікування, тому з метою економії фінансових засобів з'явився інтерес до більше раннього перекладу хворого в реабілітаційну клініку.

Ця ситуація привела до стрімкого зростання кількості реабілітаційних клінік. Відповідно також швидко зросла кількість лікарів-реабілітологів: з 1980 по 1995 рік з 1700 до 5000. Кількість реабілітаційних ліжок, особливо ранньої реабілітації, зросло з 1986 по 1995 рік з 18,5 до 35,5 тисяч. До 4,5 % всіх витрат державної медичної страховки Medicare доводиться на сектор реабілітації. Після невдалої спроби введення загального державного медичного страхування під впливом ринкової економіки відбулася значна зміна американської системи медичного страхування. Традиційна система оплати медичних послуг (виплата компенсації пацієнтові після передоплати з його боку, або fee for service), ріст вартості охорони здоров'я й тенденція до необґрунтованого медичного обслуговування привели до закликів створення оплачуваної системи охорони здоров'я для всіх. Варто вказати й той факт, що в США 37,4 млн чоловік взагалі не мають медичної страховки.

Існуючі з 1929 року організації збереження здоров'я, або HealthMaintenanceOrganizations (HMO), у відповідь на ріст витрат в охороні здоров'я ввели систему доступного за ціною медичного страхування, або "managed care". Кількість споживачів медичного страхування значно зросло, з 6 до 50 млн чоловік у період з 1976 по 1995 рік. Цьому сприяли й промислові підприємства, які стали містити із НМО вигідні групові контракти "manager care" для своїх робітників. Ця система передбачає чільну роль у медичному обслуговуванні сімейних лікарів (gatekeeper), які в багатьох випадках є що служать НМО. Сімейний лікар одержує за кожного пацієнта, що обслуговує, незалежно від вартості лікування певна грошова винагорода (Capitation). Лікування можливо тільки в тих лікарнях, які погоджені в договорі із НМО. Акцент робиться на превентивне лікування, профілактичні огляди, відвідування семінарів по формуванню здорового способу життя.

Витрати на стаціонарне лікування попередньо підраховуються й домовляються з лікувальними установами.

Система медичного страхування "managed care" привела до структурних перетворень системи охорони здоров'я США в цілому.

Традиційно фінансову відповідальність за витрати в охороні здоров'я несли структури медичного страхування, самі пацієнти й в обмеженому змісті держава. У цей час до безпосередньої фінансової відповідальності за призначувані медичні послуги притягнуті лікарі, що привнесло нові аспекти в лікарську діяльність та інші потенційні проблеми. Так, у США спостерігається стрімке зростання числа судів проти лікарів і НМО із приводу відмови в необхідній медичній допомозі.

Послуги реабілітації в рамках "manager care" найчастіше обмежені тільки 60 днями лікування. Крім широко розповсюдженої ранньої реабілітації, у реабілітаційних відділеннях великих лікарень було впроваджено більше вигідне у фінансовому відношенні лікування в так званих установах кваліфікованого сестриного відходу, або SkilledNursingFacilities (SNF), у яких стали проводити "гостру реабілітацію" ("SubacuteRehabilitation"). В SNF проводиться кваліфіковане лікування із залученням фахівців з лікувальної гімнастики, логопедів; можливе проведення консультації лікарів. Розвитий сектор амбулаторної реабілітації продовжує розповсюджуване на хвилі економії настання на стаціонарний сектор. Сектор амбулаторного медичного обслуговування - це лікарняний відхід вдома, або HomeHealthCare, що передбачає проведення послуг реабілітації вдома. Приватні практики- лікарі у відповідь на фінансовий тиск із боку НМО поєднуються в групи й організують більші практики за участю різних фахівців.

4. Питання керування якістю

При висновку контрактів із НМО лікувальні установи повинні представити звітність із обґрунтуванням якості й ефективності своєї роботи. При цьому одержало поширення застосування функціонального незалежного вимірника, або FunctionalIndependenceMeasure (FIM), що дозволяє здійснити статистичне порівняння даних з іншими реабілітаційними закладами ("Benchmarking"),

Лікарні в США підлягають строгому контролю якості й зобов'язані підтверджувати акредитацію кожні 3 роки, для того щоб продовжити право на медичне обслуговування населення. Так здійснюються державний контроль і вплив на систему охорони здоров'я.

Багато представлені тут особливостей американської системи охорони здоров'я й реабілітації специфічні й не можуть бути перенесені на інші країни. Разом з тим деякі явища економічного характеру взяті за зразок в інших країнах, у тому числі й у Європі. Так, система паушального розрахунку за лікування (DRG) вступила в 2004 році в силу й у Німеччині. Це веде до змін у системі охорони здоров'я, аналогічним у США й що спостерігались починаючи з 80-х років. Лікарні зацікавлені у швидкому перекладі хворих на ранню реабілітацію, що в цілому сприятливо відбивається на результатах реабілітації й лікування. Існує потреба в організації відділень ранньої реабілітації й подальшому розвитку практичної реабілітології в цілому.

Висновок

У теперішній час процес соціальної реабілітації є предметом дослідження фахівців багатьох галузей наукового знання. Психологи, філософи, соціологи, педагоги, соціальні психологи й т.д. розкривають різні аспекти цього процесу, досліджують механізми, етапи й стадії, фактори соціальної реабілітації.

По даним ООН, у світі налічується приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного й фізичного розвитку. Це становить 1/10 години жителів нашої планети.

Дані всесвітньої організації охорони здоров'я (ВІЗ) свідчать, що число таких жителів у світі досягає 13% .

Непрацездатні громадяни в кожній країні становлять предмет турботи державии, що соціальній політиці ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людям похилого віку й інвалідам є їхня матеріальна підтримка (пенсії, посібника, пільги й т.д.). Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги.

Інвалідність являє собою соціальний феномен, уникнути якого не може жодне суспільство, і кожна держава згідна рівню свого розвитку, пріоритетам і можливостям формує соціальну й економічну політику відносно інвалідів. Однак можливості суспільства в боротьбі з інвалідністю як соціальним злом в остаточному підсумку визначаються не тільки ступенем розуміння самої проблеми, але й існуючими економічними ресурсами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від безлічі факторів, якось: стан здоров'я нації, розвиток системи охорони здоров'я, соціально-економічний розвиток, стан екологічного середовища, історичні й політичні причини, зокрема, участь у війнах і військових конфліктах, та ін.

Сьогодні гостро відчувається потреба в тім, щоб перевести загальгуманітарні й теоретичні міркування в економічні категорії. У сьогоденні роботі почата спроба системного міждисциплінарного аналізу проблеми інвалідності й інвалідів. Було поставлене завдання оцінити сучасний стан проблеми, зрозуміти, яке місце в сучасному суспільстві займають інваліди, яка роль і конфігурація соціальної політики відносно інвалідів у загальній соціальній парадигмі російської держави і який її ефект.

Використана лытература

1. Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. "Социальная реабилитация", - "Дашков и К", М., 2002 г.

2. Гриненко А.Я., Крупицкий Е.М., Шабанов П.Д. "Реабилитация в зарубежных странах", - "Гиппократ", СПб., 1993 г.

3. Егоров В.Ф., Зайченко Н.М., Кошкина Е.А. "Наркологическая помощь населению", - НИИ наркологии МЗ РФ, 1998 г.

4. Холостова Е.И., Панова А.М. "Уход за престарелыми на дому", - "Сострадание", М., 1998 г.

5. Магазаник Н.А. "Искусство общения с больными", - "Медицина", М

6. Социальная работа с инвалидами. / Под ред. Е. И. Холостовой, А. И. Осадчих. М., 1996.

7. Холостова Е. И. Оккупациональная терапия как новое направление реабилитологии // Развитие социальной реабилитации в России. М., 2000.

8. Мерзлякова Е., Петухов В.У. Медико-соціальна реабілітація в зарубіжних країнах світу/ Журнал практичного соціолога. - 2008. - № 4. - С. 51-65.

9. Михель И. Культовая травма и реабилитация // Исцеление от "рая": реабилитация и самопомощь при социальной зависимости. - СПб.: Речь

10. Руководство по реабилитации больных с двигательнфми нарушениями. Под редакцией А Н Беловой, О Н Щепетовой М. "Антидор" 1998

11. Медицинская реабилитация в неврологии и нейрохирургии. Коган О Г, Найдин В Л -- М.: Медицина. 2001

12. Ганслі, Теренс Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки : Пер. з англ. - К.: Основи, 1995.

13. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / С.М. Чистов, А.Є. Нікіфоров, Т.Ф. Куценко та ін.- К.: КНЕУ, 2000.

14. Соціальна реабілітація / Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. - К, 1997

15. Ягодка А.Г. Соціальна реабілітація і політика: Навчальний посібник

Размещено на Allbest.ru